Канигін Ю. М. К19 Шлях аріїв: Україна в духовній історії людства: Роман-есе. 5-те вид., допов
| Вид материала | Книга |
СодержаниеО. Пушкін Цар, птах-трійка і прекрасна дама Куди ти мчиш, русь? "Арійський" гітлеризм |
- Історія україни. Всесвітня історія, 195.23kb.
- Високий шлях Миколи Лукаша, 307.04kb.
- Складання бібліографічного, 229.1kb.
- Урок започатковує вивчення блоку "Перебудова в СРСР та Україна" (4-й урок теми 4 Всесвітньої, 1254.61kb.
- Підруч для студ юрид спец вищ закл освіти / За ред. В. Ю. Шепітька. 2-ге вид., переробл., 7887.27kb.
- Методичні рекомендації перемога у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років значна, 152.59kb.
- Бюлетень, 424.68kb.
- Методичні рекомендації до написання есе, 148.89kb.
- Назва реферату: Історичне коріння українського лібералізму Розділ, 223.88kb.
- Урок з історії на тему: «Гетьманська Україна. Гетьман Іван Мазепа», 80.19kb.
^ О. Пушкін
— Історики даремно оминають масонство. Воно зовсім не другорядний фактор у житті українців, росіян і всього людства. Це дуже складне соціальне явище. Його не можна оцінювати однозначно. Різні напрями, ложі, різні рівні діяльності. У Росії і Україні домінували тамплієри (точніше, їхні спадкоємці, бо тамплієри були розгромлені в Європі ще в XIV ст.), мартіністи, розенкрейцери (так звані франкмасони). Найвпливовішою і "найсоліднішою" була, як відомо, Шотландська ложа.
Дуже прихильно до масонів спочатку поставилася Катерина II, яка оголосила себе вольтер'янкою (закупленій у Вольтера бібліотеці відвели великий зал у Зимовому палаці, а сам вчений одержав доручення написати історію Росії), її другом і вчителем був масон Дідро. Імператриця не заважала своєму спадкоємцю Павлу насаджувати масонські ложі в Росії. Однак після "пугачовщини" ставлення Катерини до масонів почало змінюватися. У деяких історичних джерелах стверджується, що цариця розлютилася на російських масонів (Новикова та ів.), злякавшись Великої Французької революції (як з'ясувалося, саме масони були її ідеологами).
Можливо, це й так, але не зовсім. Все почалося раніше, з Пугачова. Омелян Пугачов — постать дуже загадкова. Я впевнений: досліджуючи цю особистість, і все, що з нею пов'язане, можна вийти на досить цікаві сюжети російської історії. Наприклад, такий факт: О. Пушкін, відклавши усі справи, береться за величезну роботу — написання "Історії пугачовського бунту", причому на прохання (а не просто з дозволу, як пишуть) імператора, який особисто переглядає кожну написану сторінку. Відповідні вказівки Пушкіну надходили також від Третього відділення. Чому раптом ? Навіщо?
Вже говорилось, після повстання декабристів почалася активна боротьба з масонами (страти і заслання до Сибіру виявилися недостатніми). Треба було витруїти ідеї масонів із свідомості російської еліти, ідеологічно зміцнити вердикт царя про заборону масонського руху.
Тема Пугачова, до того ж розкрита знаменитим поетом, виявилася б якраз доречною. Справа в тому, що виходець із верхівки донського козацтва О. Пугачов — особистість непересічна. Він пройшов Європу (в період Семирічної війни), одержав посвячення в ордені "Великий Схід Франції" — провідній ложі континентальної Європи. Пугачов також відігравав помітну роль у середовищі польських та українських масонів — як провідник ідей "Великого Сходу", особливо серед нижчих (козацьких) шляхетних прошарків.
"Масони Західної і Центральної Європи, — зазначає В. Ємельянов, — знали про Пугачова значно більше, ніж самі російські люди. Задумане західними масонами поголовне знищення національно мислячої еліти російського суспільства руками Пугачова, кінець якому поклали І. І. Міхельсон і О. В. Суворов, було втілене у Франції, де "гуманіст" з "Великого Сходу" лікар Гільйотин забезпечив озвірілу масонську зграю вбивць своїм "великим винаходом" [Емельянов В. Десионизация. — С 138-139]. У цьому досить категоричному судженні є лише частка правди, але вона все-таки є. Вісімнадцятирічний період життя Пугачова (перед "селянською війною") оповитий таємницею. Відомо лише, що він перебував у складі російських військ у Польщі, Пруссії (до 1762 p.). Потім "ледве простежується його слабкий слід" (вираз О. Пушкіна) у Франції, Польщі, Правобережній Україні, на Дону, Кубані і, нарешті, серед яїцького козацтва. Пушкін також робить припущення, що пугачовщина сягає своїм корінням у російсько-польські справи.
Насправді ж пугачовщина готувалася як четверта козацька війна проти Московської держави (перша — під керівництвом Болотникова, друга — Сагайдачного, третя — Виговського). За відомим уже сценарієм: воскресає убитий напередодні цар чи з являється законний спадкоємець престолу, обіцяє свободу кріпакам, "милує" опальну частину верхівки суспільства і захоплює владу в Росії. Ставка, як і раніше, робилася на козацьку Україну (всі самозванці Росії були з України).
Та в Україні справа Пугачова "не вийшла" (а хотілося все це почати в середині 60-х років, незабаром після вступу на престол "німкені Катерини"). Через війни Росії з Туреччиною і Пруссією, поділ Польщі тут дислокувався величезний контингент військ; українські і донські козаки також були мобілізовані. Довелося податися на Урал, де Пугачов не мав зовнішньої підтримки.
Уряд Росії, звичайно, знав про масонське підґрунтя пугачовщини. Недаремно пізніше Катерина II порівнювала масона Радищева з Пугачовим. І допити останнього велися таємно. О. Пушкіну цар довірив архіви Таємної канцелярії. Але поет не встиг (а можливо, йому завадили — адже існує версія про причетність масонів до загибелі О. Пушкіна) підготувати працю, яка, за задумом згори, мала б виправдати заплановану хвилю переслідувань російських масонів.
У контексті нашої розмови слід ще раз наголосити, що масони в цілому були прогресивним, хоча і прихованим фактором російської історії, Вони становили фундамент "західництва", протистояли азіатчині (монгольщині) в російському житті, виступали проти кріпосництва, займалися просвітництвом, "тягли" Росію в Європу. Конституція Пестеля, грудневе повстання 1825 року ставили собі за мету відміну кріпосного права, створення унітарної республіки, або, принаймні, конституційної монархії.
Кажуть, що масони довели Росію до Жовтневої революції і здійснили її. Це неправда. Лютнева революція — так, практично є справою масонів (усі члени Тимчасового уряду були масонами). Але ця революція нічого поганого не принесла Росії. Навпаки, прибравши самодержавство (консервативний, візантійсько-монгольський елемент російського життя), Лютнева революція відкрила шлях до цивілізації і демократії. Стосовно України ця революція також була прогресивною. Саме за часів Тимчасового уряду виникла і функціонувала Українська Центральна Рада, яка повела свій народ шляхом незалежності, що згодом був перекритий "більшовицьким Мешехом".
Після "Великого Жовтня" масонство (всі ложі) було заборонено (хоча до масонів належало чимало визначних більшовиків, наприклад Дзержинський, Зінов'єв та ін.). На початку 20-х років з Петрограда за кордон відправляється два "філософських" кораблі, заповнені софіанцями, яких вислали з радянської Росії. О. М. Горький — визначний масон-софіанець,— щоправда, сам поїхав на Капрі.
^ ЦАР, ПТАХ-ТРІЙКА І ПРЕКРАСНА ДАМА
Престолові-отєчеству Та німоті плата...
Т. Шевченко
Я не знаю зовсім Росії... М. Гоголь
— Тарасу Шевченку Росія вимальовувалася, перш за все, в образі "царя, цариці і царят", що втілювали страшну, бездушну силу, яка пригнічувала свій, український, та інші народи. Пояснення тут зайві для тих, хто читав "Сон", "Кавказ", "Молитву" ("Царям, всесвітнім шинкарям"), "О люди! Люди-небораки!" тощо.
Візантизм, прищеплений на монгольщині, з його самодержавною пишнотою, гегемонізмом, сваволею, став ніби історичним фундаментом "російської ідеї" — офіційним, могутнім, але, на жаль, брутальним, кривавим його виявом. Поневолення самих росіян (кріпосне право, що затяглося на століття), закабаления і пригнічення інших народів, численні розправи над ними, русифікація "окраїн" і запобігання перед іноземцями ("німоті плата") — все йде від царизму, приправленого азіатчиною. Звідси сповнені благородного гніву слова Шевченка — не проти російського народу, а проти царизму, який прагне виступати від імені народу і, прикриваючись його ім'ям, всіляко проголошує "народність" як складову частину російської ідеї.
Самодержавство, православ'я, народність — саме ці "три кити" російської ідеї намагався освятити своїм генієм Гоголь. І... зламався. Шевченко б'є і б'є по самодержавству, виливає весь свій сарказм, кличе Русь до сокири, пристрасно очікуючи пори, коли "царя до ката поведуть" [Можливо, саме тому Гоголь і вбачав у творах Шевченка "багато жовчі"].
Гоголю Росія з'явилася в образі трійки, що мчить скажено. З одного боку, від швидкої їзди "дух перехоплює", трійці, шарахаючись, дають дорогу інші народи і держави, а з другого... хто править трійкою і кого вона везе? І головне, куди? Ці запитання Гоголь намагався відкинути, він почав малювати в своїй уяві, в листах, у другому томі "Мертвих душ образ "Святої Русі". Але уважно вдивляючись в образ "Святої батьківщини, Гоголь дедалі чіткіше виявляв в ньому... монгольські риси. Письменник потрапив ніби в мертву зону — всі відвернулися від нього. "Східні, західні, нейтральні — всі засмутилися", — скаржиться він Бєлінському. Західні "засмутилися" тому, що втратили геніального критика кондової Росії. І це його не дуже дивувало. "Східні" і "нейтральні образилися на письменника за те, що він почав заперечувати монгольське, азійське начало у великоруській нації. Саме цей факт вражав його особливо: "... я не знаю зовсім Росії...", "прагнутиму краще роздивитися Росію... всюди зазирнути... все самому помацати".
Те страшне, темне, чого боявся, чого не хотів бачити в "Святій Русі" Гоголь, зовсім не лякало більшість російської еліти, не кажучи вже про народ. По суті, вся російська філософія другої половини XIX — початку XX століття (Соловйов, Трубецькой, Булгаков, Розанов, Бердяев) виходила з ідеї монголізму і візантизму як стрижневих моментів російської ідеї.
Прихильне ставлення до ідеї панмонголізму ("джерела сили і могутності"), як це не дивно, і зараз притаманне певній частині російської інтелігенції. Взяти хоча б існуючу в літературі концепцію "корисності" панування Золотої орди. "Встановлений Божим Провидінням протекторат Золотої орди, що підкорив собі слов'янську Русь, — пише російський вчений В. Данилов, — поклав кінець боротьбі аристократичних честолюбств. Багатостолітніми стараннями позбавлених знань істориків нам нав'язували образ золотоординців як диких і злих кочових племен. Мимохідь згадувалось про їхню віротерпимість, мовляв, релігія не відігравала в їх житті певної ролі. Насправді ж соціально-духовна еліта Золотої орди спиралася на досить потужну філософію Богоцентризму... Бойові сутички між слов'янами і ординцями в прадавні часи, як і "міжнаціональна ворожнеча" сьогодні, — це мишача метушня на фоні глобальних геополітичних і підконтрольних Богу вселенських процесів. Тому ми й говоримо, що не "іго", а протекторат Золотої орди над Руссю встановлений Божим Промислом. Саме він став перешкодою переможному розповсюдженню талмудистської, демонічної зарази" [Данилов В. В. Русь ведическая в прошлом и будущем. — С. 92].
Що ж, краще О. Блока тут не скажеш: "Да, скифы мы, да, азиаты мы!.." Спочатку Росія постала перед поетом в образі Прекрасної дами. Щось схоже на гоголівську "Святу Русь": і там, і тут — чисте, світле, ідеальне... Але, як і Гоголь, Блок раптом розгледів в образі чистої красуні... "занімілі риси монгольського обличчя". Соборна душа народу прийшла до поета у вигляді бойової подруги просто з Куликового поля.
И с туманом над Непрядвой спящей Прямо на меня
Ты сошла в одежде, свет струящей, Не спугнув коня.
И когда наутро тучей черной Двинулась орда,
Был в щите Твой лик нерукотворный Светел навсегда.
М. Гоголь побачив у соборній російській душі те ж саме — темні глибини, монгольщину. І розгубився, гарячково шукаючи відповідь на запитання "Куди ти мчиш, Русь?" Вийшовши на дорогу прозріння, письменник був збитий кіньми, що шалено мчали.
О. Блок спочатку не розгубився. Навіть милувався "розбійною красою" своєї "дружини-Русі":
...Где буйно заметает вьюга До крыши утлое жилье И девушка на злого друга Под снегом точит лезвие.
Словом, у Прекрасної дами, яку поет назвав своею дружиною, почали з'являтися риси... зовсім не слов'янські.
Русь моя, жизнь моя, вместе ль нам маяться?
Чудь начудила, да меря намерила Гатей, дорог да столбов верстовых.
І О. Блок (на відміну від Гоголя!) ніби все зрозумів: потрібно сприйняти все як є і... полюбити наявну дійсність, тобто полюбити... монгольщину.
О Русь моя! Жена моя! До боли
Нам ясен долгий путь!
Наш путь — стрелой татарской
Древней воли Пронзил нам грудь.
Пусть ночь. Домчимся. Озарим кострами Степную даль.
В степном дыму блеснет святое знамя И ханской сабли сталь.
Як бачимо, Блок, на відміну від Шевченка (який органічно не сприймав царську Росію) і від Гоголя (який душею відчував, що Птах-Трійка мчить кудись не туди), був переконаний у тому, що знає шлях Росії і... сприймає його ("Домчимся!"). І справді, він прийняв Жовтневу революцію, кинувся служити більшовикам. Авжеж, ми — скіфи, ми — азіати, ми не вражені хворобами Західної цивілізації, у нас головне — воля і сила. А більшовики... ой які рішучі і вольові! "Блідість думки змінив рум'янець волі". Словом, читайте статті і вірші Блока 1917—1919 років. А потім... душевний зрив. І кінець.
Смерть Блока така ж загадкова, як і Гоголя. Обидва в сорок років були зметені з дороги джаггернаутовою колісницею російської історії. Тому що, самі не бажаючи того, долю Росії пов'язували з долею біблійного Мешеха: якогось супернароду-гегемона Східної Європи.
Т. Г. Шевченко — виразник ідей Кирило-Мефодіївського товариства, — виявляється, мав рацію: справа не в гегемонії над слов'янством, не в Тувалі і Мешеху як імперських началах. Був колись Тувал — Київсько-Руська імперія, що розсипалася ще до монголів і була ними остаточно зруйнована. На зміну прийшов Мешех-царизм — Російська імперія, потім — тоталітаризм (радянська імперія зла, що простягала руку з Москви над усім слов'янським світом). Але суть справи не в них, а — в Тирасі. Він — останній син Яфета, він приходить на зміну гегемоністському началу в розвитку слов'янства. Він — уособлення вільної сім'ї слов'янських народів, Саме це ми й спостерігаємо сьогодні. Вільні слов'янські нації обирають свій, самостійний шлях. Немає політичного лідера, та він і не потрібен. А є держави: Російська Федерація, Україна, Білорусь, Польща, Чехія, Болгарія, Словакія, Словенія, Сербія, Македонія, Хорватія. Мешех і Тувал залишилися (і в Біблії — у книзі Єзекіїля — говориться, що вони залишаються). Але — як національні держави, а не як імперії. А як же в майбутньому?
^ КУДИ ТИ МЧИШ, РУСЬ?
И нет конца. Мелькают версты, кручи...
Останови! Идут, идут испуганные тучи,
Закат в крови!
А. Блок
— Кажуть, що росіяни постійно шукають відповідь на питання: Хто винен? І що робити? Ні, у росіян, які глибоко мислять і відчувають, існує і трете, дуже болюче, — "гоголівське" питання: Куди ти мчиш, Русь?
Першим його поставив Гоголь, і першою на ньому зламалася його галичанська душа. Потім ламалися й інші. Повна розгадка Росії-сфінкса з'явилася лише тоді, коли запрацювала сталінська "м'ясорубка". Тоді багато хто прозрів: "Ось куди домчали Русь більшовики!" Але капкан закрився. Зараз ми рахуємо: чи то 100, чи то 120 мільйонів було репресовано, з яких чи то 30, чи то 40 мільйонів розстріляли чи замордували в таборах за 1918—1953 роки. Задумайтесь, не одиниці, не десятки, не тисячі, а мільйони...
Багато людей тоді прозріло, але не всі. На превеликий жаль, дехто не прозрів і нині. Напевно, такий ваш "мешехо-монгольський'' менталітет. І чи не вів спричинився до того, що Росія виявилася заповідником комунізму, точніше, більшовизму? Більшовизм-комунізм, виношений Росією, а потім експортований чисто по-монгольськи — силою зброї, — став головною прикметою кривавого XX століття.
Тривалий час практичний комунізм трактувався зовсім не як специфічно російська недуга, а як закономірне "здорове" явище людської еволюції — "весна людства". Насправді ж це та безодня, до якої спрямувала свій скажений біг Русь.
На пряму дорогу до цієї безодні Росія вийшла вже після смерті Гоголя — в 70-х роках XIX століття.
На межі 60—70-х років виник рух народовольців. У 1870 році Сергій Нечаєв (той самий, випадок з яким підштовхнув Достоєвського написати роман "Біси") видрукував для народовольців книгу-посібник "Революційний катехізис і нещадне руйнування", "... Ми повинні об'єднатися зі злочинним світом, єдиними справжніми революціонерами Росії", — так позначена в цій книзі мета "Землі і волі". А ось слова зовсім з іншої "опери", заповіту Чингісхана: "Ми повинні все руйнувати на своєму шляху, скрізь сіяти жах і смерть, нікого не щадити". Різниця лише одна: нечаєвщина була спрямована на власний народ, а монгольщина — назовні, на інші народи.
Далі в "катехізисі" (а це не рядовий документ, ним 25 років керувався широкий соціальний рух у Росії, на зміну якому прийшов більшовизм) читаємо: "Одна десята одержить особисту свободу і необмежену владу над рештою. Ці дев'ять десятих повинні втратити свою індивідуальність і перетворитися на стадо. Кожен член суспільства стежить за іншим і зобов'язаний доносити на нього... Усі — раби, і всі рівні у своєму рабстві". Ну і так далі. Достоєвський у "Бісах" геніально вгадав "людську" ціну, яку заплатить суспільство, котре житиме за такими принципами: 100 мільйонів знищених. Цікавий збіг: Нечаев учився в тій самій гімназії, що й Ульянов-Ленін. Він же найближчий соратник Бакуніна, а той співпрацював з Марксом (разом створювали "Інтернаціонал"). Улюбленою піснею народовольців була; "Не плачьте над трупами павших борцов".
Нечаев і Бакунін вважали убивство Олександра II "прологом до великої вистави". "Друзі! — писали вони. — Давайте ж діяти так, щоб вистава швидше могла початися... Скоро, скоро настане день, коли ми розгорнемо червоний прапор і зі страшним шумом нападемо на імператорський палац... У нас буде лише один заклик: "За сокири!.. Будьте нещадні... Вбивайте на вулиці, вбивайте в будинках, вбивайте в селах... Пам'ятайте: хто не з нами, той проти нас".
І ось через 33 роки — "генеральна репетиція" (так Ленін назвав революцію 1905 року), а ще через 12 років — сама "вистава", що затьмарила собою за кількістю крові, жорстокості, горя все, що будь-коли бачило людство, включаючи криваві походи татаро-монголів. Натхненником і організатором цього спектаклю'' була більшовицька партія, реальна історія якої прихована від людських очей.
Вас учили патентовані професори-історики (в Україні їх називали "брехунцями"), що предтечею "рідної нашої партії" були робітничі гуртки Точиського (Одеса), Федосеева (центр Росії) та інших революціонерів. Ніякі це не гуртки, а центри, керовані організацією "Ад", що жила і діяла за канонами "катехізису" Нечаева:
"Містифікація — найкращий і майже єдиний засіб привести людей до революції";
"Достатньо убити пару мільйонів, і колеса революції будуть змащені";
"Наш ідеал — жахливе, абсолютне, всеохоплююче і нещадне знищення".
Отже, на початку творення більшовиками світу було слово — слово із статутних засад "Аду", слово сатани. Тут, в "Аді", — коріння російської соціал-демократії.
Згаданий Федосеев — член "Аду" — зобов'язався отруїти свого батька для поповнення каси організації за рахунок його спадщини. А чому більшовики так високо підносили Чернишевського? Бо він — учасник цього руху. "Нічого страшного, — писав Микола Гаврилович, — якщо нам доведеться пролити втричі більше крові, ніж пролила Французька революція. Що поганого було б, якби нам довелося вбити сто тисяч селян?" Не в три, а, вважай, в триста разів більше пролили крові більшовицька революція і пов'язані з нею війни, репресії, колективізація і т. д.
Сьогодні комуністи досить обережні у визначенні своїх цілей: "Які там убивства — Боже борони! Який там "Ад"?! Який там монгольський безкрай?"
Та й за Сталіна про ці лівоарійські витоки більшовизму, про "Ад" було заборонено навіть згадувати. Лише через 93 роки після заснування "Аду", в 1965 році, у збірнику "Революційне підпілля Росії" почали з'являтися дуже обережні судження про цей "гурток" — попередник РСДРП — ВКП(б) — КПРС — КПРФ — КПУ.
Від автора:
У листопаді 1995 року мені зателефонував Надзвичайний і Повноважний посол Монголії в Україні Г. Ердене. Поздоровив з виходом цікавої, на його думку, книги "Путь ариев" (перше видання) і передав привіт із Монголії від Ш. Чулуун-батора, колишнього мого аспіранта, про якого в книзі є неодноразові згадування. Подякувавши послові, я одразу ж подзвонив Ш. Чулуунбатору, до якого, виявляється, дійшла книга "Путь ариев".
— Дорогий Шаравине, — запитав я його, — чи не образливо тобі було читати розділ про татаро-монголів і їхній кривавий похід на Русь?
— Історія є історія, — була відповідь. — Різні за змістом епохи бували в житті будь-якого народу. І потрібні різні оцінки...
Справді, потрібен конкретний підхід. Немає народів у принципі "поганих" чи "хороших", "добрих" чи "злих". Усі люди — брати. Це біблійне. Не лише в часи "темного" XIII століття, але і в нашу "освічену" епоху окремим народам чи масам людей вдавалося нав'язати ідеї про свою особливість, зверхність над іншими. Але все минає. "Не слід ототожнювати людину зі злом, яке буває в ній", — казав св. Іоанн Кронштадтський. Ці слова можна віднести і до народу.
Не можна виключати історичну пам'ять, як не можна не враховувати і сучасних реалій міжнаціональних відносин. А то що ж виходить: ми, українці, все піклуємося про те, щоб бути більш толерантними до північного сусіда, а звідти, з півночі, долинає: "Україна і Білорусія взагалі не є окремими націями...
Я вважаю, наприклад, що українська мова... це діалект російської, такий самий, припустимо, як московська вимова чи сибірський діалект... Питання має ставитися не про інтеграцію, об'єднання, а про повернення цих земель до складу Російської Федерації... Це має бути покладене в основу нашої зовнішньої політики" [Наша газета. —1996. — 20 апреля]. Так "вважає" не рядовий громадянин, а екс-віце-спікер російської Думи М. Юр'єв. Автор цих слів, напевно, начитався добірок з українофобської книжки В. Леніна "Про походження українського сепаратизму".
Не будемо принижуватися до коментарів цих і подібних до них словесних потуг, що нерідко доносяться до нас із Москви. Закінчимо наші роздуми про панмонголізм тим, з чого почали: ми не претендуємо на істину в останній інстанції, не ставимо себе на одну дошку з істориками-дослідниками. Ми винесли на суд читачів версії. Їх не варто відкидати з порога. Їх потрібно перевірити. Як писав М. В. Гоголь, дива трапляються на світі, рідко, але трапляються.
^ "АРІЙСЬКИЙ" ГІТЛЕРИЗМ