«Організація реабілітаційних заходів у центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів»

Вид материала

Навчально-методичний посібник

Содержание 2.2.7.3. Загальні принципи проведення ароматерапії в Центрі Третій етап: ЗАКЛЮЧНИЙ Збір анамнезу соціального та медичного Обмеження можливості Заходи по відновленню порушень функцій

Подобный материал:

• Міністерство праці та соціальної політики україни всеукраїнський центр професійної, 941.97kb.
• Міністерство праці та соціальної політики України Затверджено на засіданні Методичної, 549.68kb.
• Міністерство праці та соціальної політики України Організація психологічної реабілітації, 213.74kb.
• Електростимуляція м’язів у дітей з дцп з різними порушеннями мовлення, 452.33kb.
• Про проект програми соціальної реабілітації дітей-інвалідів району на 2011-2015 роки, 184.35kb.
• Д. А. Кузнєцов кандидат медичних наук, завідувач медичної частини Всеукраїнського центру, 586.08kb.
• Про проект програми соціальної реабілітації дітей-інвалідів району на 2011-2015 роки, 198.17kb.
• Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів Організація роботи з глобальною, 1469.56kb.
• Програма соціальної реабілітації дітей-інвалідів району на 2011-2015 роки, 173.55kb.
• Кримська республіканська установа «Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів»,, 33.43kb.

2.2.7. Ароматерапія


2.2.7.1. Головним завданням ароматерапії в умовах Центру є профілактика та лікування захворювань ефірними маслами. Практичне використання ефірних масел дозволяє значно скоротити використання хімічних препаратів. Ароматерапія - натуральний метод заспокоєння багатьох фізичних та психічних недугів. Її головна ціль - повернення рівноваги тіла й духу, підтримка й стимуляція природних захисних сил організму.

2.2.7.2. Аромапрофілактика підвищує адаптаційні можливості дитини - інваліда, є одним з шляхів укріплення здоров`я та підвищення стійкості організму до дії несприятливих чинників навколишнього середовища. Використання ефірних масел є перспективним в сенсі скорочення адаптивного періоду у дітей - інвалідів, що приїжджають на соціальну реабілітацію з різних кліматичних зон та часових поясів. Крім того, ефірні масла використовують для підвищення рівня пам`яті, уваги. Так, ефірні масла лаванди й лимона можливо застосовувати для оптимізації рефлекторної активності центральної нервової системи, підвищення вироблення динамічного стереотипу при виконанні однотипних операцій, в процесі навчання, що у кінцевому результаті призводить до скорочення часу, відведеного на виконання завдання.

Для підвищення ефективності разом з ароматерапією доцільне використання методів раціональної психотерапії, що призводить до гармонізації психоемоційного стану дітей - інвалідів під час їх соціальної реабілітації.


^ 2.2.7.3. Загальні принципи проведення ароматерапії в Центрі


- Групові інгаляційні процедури проводяться протягом 15—20 хвилин, кількістю 12—16 на курс з перервами між курсами 1,5—3 місяці. Використовують концентрації летючих фракцій ефірних масел 1—1,5 мг/м², тобто наближено до природного, характерного для повітря навколо відповідних рослин. Для проведення процедур у Центрі в повітря спеціально призначеного для цього приміщення подають летючі фракції ефірних масел за допомогою спеціальної аромалампи — «Класик».

- Перед використанням проводиться повний педіатрічний огляд дитини - інваліда, робиться висновок щодо застосування того чи іншого ефірного масла.

При цьому визначається індивідуальна чутливість організму до рекомендованого ефірного масла з використанням шкіряної та нюхової проби.

- Шкіряна проба: 1 краплю ефірного масла змішують з 1/3—1/4 чайної ложки оливкової чи соняшникової олії і втирають невелику кількість цієї суміші за вухом, на внутрішній поверхні ліктьового згину чи на зап`ясті. Якщо через 12 годин не з`являться ознаки подразнення, то це ефірне масло дозволяється використовувати.

- Нюхова проба: вказану вище суміш ефірного й рослинного масел нанести в області грудини чи за вухом на 12 годин. Необхідно також нанести її на фільтрувальний папір й потримати перед носом на відстані 10— 15 см, не торкаючись шкіри. Якщо при вдиханні запаху ефірного масла не виникає бронхоспазму, який супроводжується кашлем, задишкою, то дане ефірне масло можна використовувати.

При цьому виключають з використання ті ефірні масла, які викликають індивідуальну реакцію, пов`язану з негативними спогадами чи асоціаціями.

- Для запобігання звикання організму та зниження лікувальної дії ефірних масел одне й теж масло не рекомендується застосовувати довше 3— 4 тижнів.

- Ароматерапевтична суміш повинна вміщувати не більш ніж п`ять ефірних масел, щоб запобігти виникненню синергічного ефекту.

- Використовуються тільки природні ефірні масла.

- Зберігаються масла в герметично закритому скляному посуді в темному місці.

- Ароматерапія виконується за призначенням лікарів - кураторів та під контролем сестри медичної з фізіотерапії.

- Ароматерапія, як і інші методи лікування, потребує зваженого підходу та не призначена для довготривалого використання. Все залежить від фізичного, душевного стану та потреб організму дитини - інваліда в даному виді терапії. Єдиним протипоказанням, яке розповсюджується абсолютно на всі ефірні масла, - індивідуальна непереносимість. Це, в першу чергу, відноситься до дітей зі схильністю до алергічних захворювань.

Ароматерапія призначається індивідуально кожній дитині-інваліду лікарем –фізіотерапевтом за погодженням з лікарем-куратором. Курс лікування, в середньому, складає 10 процедур. Виконує сестра медична з фізіотерапії. Лікар-куратор в динаміці оцінює якість надання цієї послуги.


^ Третій етап: ЗАКЛЮЧНИЙ


По закінченні соціальної реабілітації дитини - інваліда кожним лікарем Центру розробляються рекомендації щодо подальшого медичного супроводу дитини за місцем проживання.

На кожному з етапів проводиться просвітницька та роз’яснювальна роботу щодо особистої гігієни, культури поведінки харчування тощо.

Поява нових і розвиток старих методів реабілітації доволі гостро ставить питання оцінки їх ефективності.

З метою визначення динаміки змін в поведінці дитини фахівцями Центру складаються відповідні анкети.

Оцінка результатів реабілітації повинна проводитись за трьома основними напрямами:

1. порівняльна оцінка об’єктивного стану пацієнтів до та після курсу реабілітації;
   
2. аналіз рекомендаційних листів з інших закладів реабілітації (клінік, санаторіїв, центрів реабілітації) із зазначенням катамнезу пацієнта;
   
3. анкетування батьків дитини-інваліда.
   

Доцільність застосування анкетування батьків у тому, що найкраще та всебічно оцінити стан дитини, рівень її соціально-побутової адаптації може не тільки лікар, реабілітолог чи педагог, як самі батьки.

Анкета, яка в стадії розробки, повинна включати та висвітлювати окрім паспортних даних, анамнезу, об’єктивного стану – зміни, які наступили під час реабілітації, та катамнез в період між курсами реабілітації.

Динаміка стану дитини під час курсу реабілітації повинна висвітлювати: стан м’язового тонусу, об’єм пасивних і активних рухів в суглобах, визначення великих моторних функцій, контроль голови, функція повзання, сідання, вставання, стояння, вільна хода, покращення мови, уваги тощо.

При оцінці динаміки стану дитини в період між курсами реабілітації потрібно відзначити чи було покращення, чи стан стабільний, чи може мала місце часткова редукція отриманого результату. І насамкінець: чи батьки були задоволені реабілітаційним процесом і чи бажають у майбутньому продовжити реабілітацію в даному Центрі реабілітації.


Додатки

1. Схема структурних підрозділів відділення медичного супроводу
   
2. Схема організації відділення медичного супроводу
   
3. Модель роботи відділення медичного супроводу в структурі Центру
   

Додаток 1

Структурні підрозділи відділення медичного супроводу



Масаж магніт укладки парафін лік. ванни подіум

стимуляція аромотерапія шерсть підв.душ тренажери

електрофорез грязь міні басейн підвіски

УФО віск м’ячі

бішофіт


Додаток 2


Відділення медичного супроводу



масаж

фізіотерапія

Лікувальна фізкультура



























Додаток 3

Модель роботи відділення медичного супроводу в структурі Центру соціальної реабілітації

^ Збір анамнезу соціального та медичного

Оцінка обмежень життєдіяльності і реабілітаційного потенціалу неповноспроможного

Формування програми реабілітації

Реалізація програми

Оцінка ефективності

Зміст анамнезу:

-вагітність, пологи,

- час встановлення д-зи,

- сім'я, атмосфера в сім'ї,

- соціалізація неповноспроможного,

- умови життя,

- умови харчування,

- форми проведення вільного часу, захоплення,

- характер поведінки,

- характер мобільності,

- рівень та можливості сприйняття навчальної програми.

^ Обмеження можливості:

- до самообслу-

говування,

- до самостійного пересування,

- до навчання,

- до трудової діяльності,

- до орієнтації в часі і просторі,

- до контролю своєї поведінки,

- до спілкування…

^ Заходи по відновленню порушень функцій

ч е р е з:

- завдання,

- інструкції,

- правила,

- вправи,

- розповіді,

- приклади,

- корекції.



















Корекція стилю життя:

- взаємовідносини членів сім'ї,

-господарсько-побутові,

- навчання,

- трудова діяльність,

- соціологічного,

- психологічного,

- медико-соціальна активність

Формування реабілітацій-них маршрутів

Динаміка реабілітаційного процесу


Рівень соціальної реабілітації


Суб’єктивна оцінка













Конт-роль прове-

дення віднов-них заходів




Заходи по створенню благо приємних умов життя:

- терапія середовища,

- терапія зайнятістю,

- трудова терапія і навчання,

- психотерапія.







Фізична реабілітація

Фізіотерапія


Список використаних джерел

1. Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” від 06.10.2005р.
   
2. Постанова Кабінету Міністрів України № 716 від 12.05.2007 „Про затвердження Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю”.
   
3. Постанова Кабінету Міністрів України № 80 від 31.01.2007 „Про затвердження порядку надання інвалідам та дітям-інвалідам реабілітаційних послуг”.
   
4. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 48 від 13.02.2007 „Про затвердження Типового положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів”.
   
5. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 637 від 10.12.2007 „Про затвердження типових штатів центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів та центрів професійної реабілітації інвалідів системи органів праці та соціального захисту населення”.
   
6. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 206 від 04.05.2007 „Про затвердження соціальних нормативів у сфері соціальної реабілітації дітей-інвалідів для центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України”.
   
7. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 14.05.2007 №219 «Про затвердження типових переліків приміщень та обладнання кабінетів центру соціальної реабілітації дітей - інвалідів системи Міністерства праці та соціальної політики України»
   
8. Актуальные вопросы социальной реабилитации инвалидов: Методическое пособие.-Федеральное бюро медико-социальной экспертизы-,2006.
   
9. Вступ до абілітації та реабілітації дітей з обмеженнями життєдіяльності. Навчально – методичний посібник. – К.: ГЕРБ, 2007. – 288 с.
   
10. Мухін В.М. Фізична реабілітація - Київ: Олімпійська література, 2000. -425 с.
    
11. Основи медико – соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Навчально – методичний посібник / За ред. Мартинюка В.Ю., Зінченко С.М. – К.: Інтермед, 2005. – 416 с.
    
12. Самосюк И.З., Чухраев Н.В., Зубкова С.Т., Самосюк Н.И., Шимков Г.Е. Физические методы в лечении и медицинской реабилитации больных и инвалидов. – Київ, «Здоров’я». – 2004. – 624 с.
    
13. Іпатов А.В. Комплексна технологія реабілітації інвалідів в Україні //Медична реабілітація, курортологія, фізіотерапія. – 2004, № 3(39). – С. 44 – 45.
    
14. Человек и его здоровье /Материалы IX Российского Национального конгресса 22 – 26 ноября 2004 г., г. Санкт – Петербург, Россия. – 328 с.
    
15. Актуальные вопросы социальной реабилитации инвалидов: Методическое пособие.-Федеральное бюро медико-социальной экспертизы-,2006.
    

15. Ляшенко В.І., Петров Р.М., Бєсова В.В. Термінологічний словник учителя - реабілітолога.- Миколаїв, 2007.

16. Ляшенко В.І. Визначення рівнів сформованості життєвої компетентності дітей-інвалідів: Методичні рекомендації .-Миколаїв, 2006.

17. Програма комплексного розвитку й корекції різних сторін психіки дітей (психокорекція): З досвіду роботи.- Херсон, 2007.

18. Стародубов В.И., Пузин С.Н., Амасьянц Р.А. Стратегия формирования и развития системы организации комплексной реабилитации детей – инвалидов в Российской Федерации:Монография.-М.,2006.

19. Вопросы социальной реабилитации инвалидов: Монография.- М, 2003.

20. Соціальна педіатрія і реабілітологія: Збірник наукових праць-К,2007

21. Социальная работа с инвалидами.-М., 1996

22. Дорош Н.У., Назарович В.В. Діагностика нервово-психічного розвитку дітей раннього віку (на матеріалах дошкільного інтернатного закладу). – Р.: ТОВ фірма «Принт Хауз», 2005.

23. Вісковатова Т.П. Проблема генезису, ДS і психолого-педагогічної корекції ЗПР у дітей. – К., 1997

24. Выготський Л.С. Основные проблемы современной дефектологии. – М.: Просвещение, 1995

25. Мухина В.С. Детская психология. – М.: Эксмо-Прес, 2000

26. Осипова А.А. Общая психокорекция: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: ТЦ «Сфера», 2000.