Geum.ru

«Організація реабілітаційних заходів у центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів»

Вид материалаНавчально-методичний посібник

Содержание


Другий етап: СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

особиста гігієна:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує за допомогою стороннього;

- не виконує.


одягання, роздягання:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує за допомогою сторонньої допомоги;

- не виконує.


прийом їжі:

- виконує самостійно;

- виконує з незначною допомогою і підказкою;

- виконує із залученням сторонньої допомоги;

- не виконує.


4.1.4. Оцінка контролюючої екскреції (2 - 18 років):

- екскреція під контролем чи без контролю.

4.1.5. Оцінка можливості самостійного проживання й уміння розпоряджатися грошима дається дитині-інваліду у віці 16-18 років.

4.1.6. Оцінка соціальних навичок дитини-інваліда у віці 11-18 років:


приготування їжі:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.


миття посуду:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.


користування домашніми приладами:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.


прибирання приміщення:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.


ручне прання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює.


4.1.7. Оцінка соціальних навичок дитини у віці від 11 до 18 років:

оволодіння навичками ремонту одягу:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює


в’язання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює


вишивання:

- здійснює самостійно;

- здійснює з незначною допомогою та підказкою;

- здійснює зі сторонньою допомогою;

- не здійснює


4.1.8. Самостійне відвідування магазинів, підприємств побутового обслуговування оцінюється у дітей 15-18 років.


4.2 Оцінка обмеженості здатності до спілкування

4.2.1. До базових соціальних характеристик здатності дитини до спілкування, відносяться:

- спілкування у всіх звичайних суспільних стосунках (сім’я, друзі, сусіди, однокласники та ін.);

- спілкування з оточуючими (мовлення, зір, слух, письмове мовлення, розуміння знаків, символів та ін.);

- користуванням телефоном, телевізором, радіо, комп’ютером;

- читання книг, журналів та ін., у відповідності з віковою нормою.


4.2.2. Соціальне обстеження включає оцінку соціальних зв’язків, яка можлива для дитини у віці від 4 до 18 років:

- коло соціальних зв’язків у ближньому соціальному оточенні;

- зв’язки обмежені сім’єю, класом;

- спілкування дитини-інваліда з дітьми;

- спілкування дитини-інваліда з дорослими.


4.3 Оцінка обмеження можливості контролювати свою поведінку

4.3.1. До базових соціальних характеристик дитини, пов’язаних зі здатністю будувати взаємини із оточуючими, відносяться:

- характер особистих взаємин із членами родини;

- характер міжособистісних взаємин за межами оселі, у ближньому та дальньому соціальному оточенні.


4.3.2. До базових соціальних характеристик дитини, пов’язаних зі здатністю контролювати свою поведінку відносяться:

- правильна ідентифікація предметів та людей;

- можливість дотримання морально-етичних, соціально-правових, санітарно-гігієнічних норм;

- можливість виконання звичайної повсякденної діяльності;

- можливість усвідомлення особистої безпеки (для дитини у віці 11-18 років), враховуючи можливість користування газом, електрикою, туалетом, ванною, сірниками та інше.

- можливість діяти самостійно;

- можливість із сторонньою допомогою та підказкою;

- неможливо діяти;

- можливість усвідомлення самого себе, свого місця в часі та просторі, свого соціального статусу, своїх психічних та особистих якостей.


4.4 Оцінка обмеженості можливості до орієнтації: здатність до орієнтації як виду діяльності пред’являє вимоги до фізіологічних та психологічних характеристик дитини (центральної нервової системи, зорового та слухового аналізаторів та інше).


4.4.1. Базові соціальні характеристики дитини, що пов’язані зі здатністю до орієнтації, включають:

- можливість усвідомлення місцезнаходження в часі і просторі;

- можливість усвідомлення своєї особистості;

- сприйняття, упізнавання, адекватне реагування на інформацію, що надходить, розвиток сенсорних аналізаторів (нюхати, відчувати, бачити, смакувати, чути тощо).


Оцінка соціально-побутової орієнтації, орієнтування у просторі та інші особливості розвитку дитини дошкільного віку визначаються відповідно базового компонента дошкільної освіти й відповідних програм розвитку («Малятко», «Зернятко», «Я у світі»). Завдання дитячої реабілітаційної установи – використовувати ці програми у реабілітаційному процесі.


4.4.2. До семирічного віку, в основному, закінчується формування внутрішньої позиції дитини у вигляді структурованої системи мотивів, що відображають ставлення дитини самої до себе і до оточуючих її людей. Разом з тим під час роботи з дітьми-інвалідами необхідно детально враховувати індивідуальні особливості розвитку кожної дитини.


4.5 Оцінка обмеженості можливості до пересування

4.5.1. Ознаки, що характеризують базові соціальні характеристики, пов’язанні з руховою активністю дитини:

- здатність підтримувати позу;

- здатність пересуватися (встати з ліжка, крісла, стільця, лягати та сідати, змінювати положення в ліжку);

- здатність долати перешкоди й підніматися сходами, ходити по пересіченій місцевості;

- здатність бігати.


4.5.2. Обмеження, що виникають при пересуванні:

- зменшення здатності до пересування на великі відстані;

- збільшення часу, що витрачається на пересування;

- пересування з допомогою іншої людини;

- обмеженість пересування у межах житла;

- повна відсутність пересування.


4.5.3. Аналіз характеристик пересування (як виду діяльності дитини) передбачає:

- вивчення діяльності дитячого організму при пересуванні;

- санітарно-гігієнічних умов виконання діяльності (хода, біг, стояння та ін.),

- фізіологічних і психічних потреб при пересуванні, пов’язаних з інвалідизуючим захворюванням.


4.5.4. Для оцінки можливостей до пересування при необхідності можливо обстеження дитини вдома.


4.5.5. Тестування передбачає виконання таких тестів:

- можливість пересуватися;

- вміння ходити;

- вміння долати перешкоди або підніматися сходами;

- можливість бігати.


4.6. Оцінка обмеженості можливості до оволодіння знаннями включає:

4.6.1. Аналіз базових соціальних характеристик дитини з інвалідністю:

- інформація про виховання дитини;

- інформація про освіту (загальну)дитини;

- інформацію про професійну підготовку дитини;

- професійно-трудові дані дитини;

- дані про профорієнтацію дитини;

- дані про заняття дитиною мистецтвом, фізичною культурою або спортом.


4.6.2. Інформацію про виховання дитини віком до 7 років:

- чи відвідує дитина дошкільний заклад, його тип;

- тривалість перебування дитини в закладі;

- інформація про розвиток дитини (соціально-побутова орієнтація, навички самообслуговування, ігрова діяльність, працездатність, загальний розвиток мовлення, графічні навички, готовність до письма та читання, математичні уявлення).


4.6.3. Інформація про загальну освіту дитини:

- чи вчиться дитина в загальноосвітньому закладі, його вид (звичайний, спеціальний, надомна освіта, інше);

- тип спеціального загальноосвітнього закладу (для дітей з патологією слуху, зору, мовлення, опорно-рухового апарату, з недоліками розумового розвитку);

- форми навчання (очна, заочна, надомна, екстернат та інше);

- методи навчання (індивідуальне, групове, інтерактивне, інтегроване, інклюзивне навчання та інше).


4.6.4. Аналіз структури навчальної діяльності включає вивчення:

- змісту навчання (отримання навчання відповідного рівня згідно з обраною професією та формування мотивації до активної професійної позиції);

- засобів навчання (спеціальні технічні засоби для навчання й обладнання навчального місця);

- процесу навчання, у тому числі форм та методів навчання;

- умов навчання, їх відповідності можливостям дитини-інваліда.


5. Педагогічна діагностика дитини-інваліда

Педагогічна діагностика передбачає всебічне вивчення об’єкту педагогічного впливу. Для кожної дитини-інваліда програма педагогічного обстеження конкретизується в залежності від віку дитини та її відхилень від нормального розвитку.


5.1. Педагогічна діагностика передбачає:

- оцінку освітніх можливостей (відповідність між подовженням та складністю навчання, а також якістю отриманих знань, умінь та навичок);

- оцінку ефективності навчання (успішність, швидкість та якість освітніх можливостей);

- оцінку навчання (якість отриманих знань, продуктивність, точність, професійна ефективність);

- оцінку працездатності в процесі навчання;

- оцінку графічних навичок та письма;

- оцінку освоєння рідної мови та мовлення, математики та інше;

- оцінку взаємовідношень з друзями;

- оцінку відношення до навчання.


5.2. У дитини-інваліда оцінюється загальний розвиток мовлення, знання, розуміння й уявлення про навколишнє середовище, соціальні зв’язки, освоєння навичок самообслуговуванні й ігрова діяльність.


5.3. Інформація про професійну підготовку дитини-інваліда включає:

- відомості про професійну підготовку, якщо така проводилася, то де вона була отримана;

- відомості про спеціальність, згідно з якою отримана професійна підготовка;

- відомості про профпідготовку на теперішній час, то де і за якою професією вона здійснюється.


5.4. Професійні дані (для дитини у віці 14-18 років) включають інформацію:

- про наявність професії (спеціальності),

- про зайнятість ;

- працює (- де, за якою професією або спеціальністю; - тип підприємства; - умови й організація праці; - розмір заробітної плати);

- не працює (- чи бажає працювати; - професія, за якою хотів би працювати; - умови і режим праці; - розмір заробітної плати).


5.5. Інформація про профорієнтацію дитини включає:

- чи проходила дитина профорієнтацію;

- якщо так, то де;

- як здійснювався вибір професії;

- професія, за якою рекомендується навчання.


5.6. Інформація про заняття дитини-інваліда творчим видом діяльності, фізичною культурою передбачає вивчення таких питань:

- чи займається дитина-інвалід у якомусь гуртку;

- чи володіє вмінням творчої діяльності, фізичної культури;

- якщо не займається, то чи має бажання займатися.

Соціальна діагностика дозволяє всебічно обстежити й дати експертну оцінку обмежень життєдіяльності в дитини та ступеня їх вираженості.


^ Другий етап: СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ


1. Соціальна реабілітація дитини-інваліда

Соціальна реабілітація дитини-інваліда - це система корекційних заходів по розвитку соціальних функцій та відновлення здатності дитини-інваліда до самостійної громадської та сімейно-побутової діяльності, процес включення її у соціальне середовище, нормальну суспільно – корисну діяльність і адекватні взаємовідносини з однолітками.

При формуванні плану соціальної реабілітації дитини-інваліда необхідно означити:

- результати проведеної тестування на першому і основному етапах;

- строки виконання (дату початку та кінця реабілітаційних заходів);

- напрямки та об'єм реабілітаційних заходів;

- залучення до активної участі в реабілітаційному процесі батьків дитини-інваліда, навчання їх ефективним методам та прийомам корекційно-розвивальної роботи;

- програму домашньої активності-комплекс послідовних домашніх завдань, які повинна виконувати дитина вдома із допомогою батьків.

    1. . Соціальна реабілітація дитини-інваліда включає наступні заходи :

1.1.1. Інформування і консультування сім’ї дитини – інваліда з питань соціальної реабілітації і правових питань.

1.1.2. Соціально-психологічний патронат сім’ї дитини-інваліда, що має допомогти сформувати адекватні взаємини між батьками, іншими членами сім’ї та дитиною; допомогти дорослим створити комфортну для розвитку дитини сімейну атмосферу; розширити поінформованість батьків про потенційні можливості дитини, її перспективи в різних аспектах життя; створити умови для активної участі батьків у вихованні і навчанні дитини; навчити батьків реабілітаційних прийомів, організації ігрової та навчальної діяльності дитини.

1.1.3. Інформування сім’ї та надання рекомендацій щодо соціально-побутового орієнтування дітей.

1.1.4. Надання допомоги дитині-інваліду в підборі технічних засобів реабілітації, відповідно до медичних показників, навчання дитини-інваліда користуванню технічними засобами реабілітації.


1.2. Програма самообслуговування та соціальних навичок дитини – інваліда включає:

1.2.1. Уміння самостійно їсти і пити, одягатися, користуватися туалетом, умиватися і причісуватися, спілкуватися з оточуючими та гратися.

1.2.2. Оволодіння соціальними навичками.

1.2.3. Можливості до пересування (здатність змінювати та утримувати положення тіла, до зберігати рівновагу при пересуванні та у стані спокою, подолати перешкоди при ходьбі і т.д.).

1.2.4. Здатність до орієнтації (до орієнтації в часі, місцезнаходженні та ін., у тому числі за допомогою технічних засобів).

1.2.5. Здатність до спілкування (налагодження контактів з людьми шляхом сприйняття, переробки та передачі інформації, у тому числі з використанням при необхідності допоміжних технічних засобів допомоги).


1.3. Соціально-побутове орієнтування:

1.3.1. знання та визначення частин тіла людини;

1.3.2. знання своєї адреси та членів сім’ї;

1.3.3. знання розміщення кімнат приміщення свого житла, соціокультурних закладів;

1.3.4. знання умов свого побуту й уміння в них орієнтуватися;

1.3.5. орієнтування на вулиці;

1.3.6. знання елементів і особливостей флори й фауни, орієнтування в часі (дні тижня, пори року, години);

1.3.7. засвоєння соціальних норм і правил поведінки.


1.4. Програма соцiально-побутової реабiлiтацiї передбачає формування в дітей з обмеженими можливостями здоров'я побутових навичок та включає:

1.4.1. Формування в дитини-iнвалiда уміння концентрувати увагу, контроль за руховою дiяльнiстю.

1.4.2. Формування навичок самообслуговування (харчування, одягання, особиста гігієна, прибирання приміщень, спілкування, культура поведінки).

1.4.3. Розвиток ігрових навичок.


1.4.4. Виховання навичок використання iнформацiї (знаки дорожнього руху, телефон, годинник, гроші).

1.4.5. Створення необхідних умов для незалежного існування дитини-iнвалiда передбачає:

- створення безбар’єрного середовища;

- забезпечення елементарною комфортністю житловux i допоміжних приміщень, безпечним жuтловuм середовищем;

- врахування при будiвництвi або реконструкції прuмiщення, призначеного для дитини - iнвалiда (iндивiдуального чи в стаціонарному закладі), естетичного зовнішнього вигляду та інтер’єру, якi створюють відчуття психологічного комфорту i зручності;

- відповідність житлової площі санітарним нормам, її архiтектурно-планувальнi зміни;

-дотримання стандартів до площі й обладнання технiчнuми засобами реабiлiтацiі і допомiжнuми застосуваннями по догляду;

- пристосування житла дитини-iнвалiда до її функціональних можливостей, оснащення приміщень спецiальнuми допомiжнuми пристосуваннями для полегшення самообслуговування;


- запобігання пiдвищенiй небезпеці нещасних випадків (падіння, опіки, отруєння), пов’язаних зi змiною стану аналiзаторiв (слуху, зору), порушеннями рухової функцiї, психiчної дiяльностi шляхом адаптації житла. Для осіб, якi мають парези i паралiчi або iншi види порушень опорно-рухового апарату, якi мають утруднення i нестiйкiсть при ходьбі, необхiднi допомiжнi ручки i поручнi, щоб за них можна було трuматися при перемiщеннi по квартирi. Підлога повинна бути неслизька або покрита килuмовuм покриттям, яке не збивається при ходьбі, щоб виключити падіння. Для забезпечення можливості пересування на крiслi - візку потрібне перепланування квартири: усунення порогів мiж кiмнатами, збiльшення площi кухні, ванної кiмнати, ширини прорiзiв дверей. Ванну i туалет оснащають пристроями, якi полегшують користування ними або виконання гiгiєнiчнux процедур;

- пiдбiр спецiальних засобiв, що полегшують приготування iжi (пристосування для рiзання, чищення продуктів, вiдкривання банок i пляшок) або самостiйний її прийом, користування столовими приборами (тримачі для посуду, спеціальна насадка на ложку, виделку, ніж, набip посуду для сліпих, тарілка для захвату їжі губами), апаратів дистанційного управління, предметів домашньої обстановки, пристроїв сповіщання (автоматичні засоби сигналізації про пожежу, витік газу, сигнали тривоги при початку судорожного припадку у хворого на епiлепсiю), доступні засоби зв 'язку i комунікації; системи внутрiшньо-квартирного зв'язку, екстреного виклику, якi дозволяють у випадку необхiдностi, невстаючи з ліжка, зв'язатися із соціальним працівником;


- забезпечення iндивiдуальними технiчнuми засобами реабiлiтацiї i пристосуваннями, якi полегшують пересування, орієнтацію, спілкування (протези, ходунки, ортопедичне взуття, тифлотехнiка, сурдотехніка i т.д.);

- забезпечення допоміжними пристосуваннями, для полегшення самообслуговування, якi пiдбираються з урахуванням iндивiдуальнux потреб i порушених функцій;

- відповідність обладнання для житла й iндивiдуальних допоміжних пристосувань до типу дефекту, яке повинне бути нешкiдливuм для здоров'я, функцiональним, зручним i простим у застосуваннi;

- виконання завдань соцiально-побутового орiєнтування, куди входить навчання дитини самостiйно орiєнтуватися в навколuшнiй обстановці, правильно сприймати її стан, адекватно реагувати на зміни, якi вiдбуваються в ній. У процесі орiєнтування здiйснюється ознайомлення iнвалiда з предметами i оточенням соціально-побутового призначення (у власній квартирі i спеціалізованому закладi);

- навчання дитини-iнвалiда навичкам самозабезпечення в побуті, персональному збереженні, з питань дієтотерапії; режиму дня, користування лiкарськuми засобами, допомiжнuми технiчними пристроями;

- навчання i освіта членiв сім'ї дитини-iнвалiда з різних питань: про характер захворювання, яке є у дитини-iнвалiда, обмеження життєдiяльностi, пов'язаних з ними соцiально-психологiчних i фiзiологiчних проблем, видах i формах соцiально-побутової допомоги, видах технiчнux засобiв реабілітації, особливостях їx експлуатації.


1.5. Соцiально-середовищна реабiлiтацiя має на меті створення оптимального середовища життєдiяльностi дитини-iнвалiда за межами її житла.

Соцiально-середовищна реабiлiтацiя має на увазi два процеси – пристосування соцiального середовища до специфiчнux можливостей дитини-iнвалiда, усунення перешкод до незалежного iснування в умовах навколишнього середовища i виробничiй сферi, з одного боку, i навчання дитини з інвалідністю житu в звичайному соцiумi i бути iнтeгpoвaним в суспiльство - з iншого.

Соцiально-середовищна реабiлiтацiя забезпечує:

1.5.1 соцiально-середовищне орiентування.

Сюди входить: становлення взаємовiдносин з людьми, знайомство з територiєю i розмiщеними на нiй необхiднuми об'єктами - магазинами, закладами, пiдприємствами, спортивно-оздоровчими закладами;

1.5.2. соцiально-середовищну ocвiтy - процес навчання iндивiда навичкам користування середовищем, навичкам перемiщення в навколишньому середовищi, користування транспортом, умiння самостiйно купувати продукти й речi, вiдвiдувати громадськi мiсця. Сюди ж вiдноситься i навчання соцiальнiй незалежностi, спрямоване на можливiсть самостiйного проживання, уміння розпоряджатися грошима, користуватися громадянськими правами, брати участь у громадській дiяльностi.

Важливе значення має навчання навичкам проведення вiдпустки, дозвiлля, заняття спортом та фiзичною культурою, що включає набуття знань та навичок про рiзнi види спортивної та дозвiльної дiяльностi, навчання використанню для цього спецiальних технiчних засобів реабiлiтацiї, iнформування про вiдповiднi заклади, якi здiйснюють даний вид реабiлiтацiї.

Важливе консультування з правових питань, яке повинне забезпечити їм правову допомогу в областi соцiального захисту. При зверненнi до opганів соцiального захисту i iнших організацій, покликаних займатися соцiальною реабiлiтацiєю дитини-iнвалiда, родичi, а також особи, що представляють iнтереси дитини-iнвалiда, повиннi мати можливiсть у повному об'ємі отримати необхiдну iнформацiю про права iнвалiдiв, про можливостi peгіону в cпpaвi надання їм необхiдної допомоги. Важлива також oсвітa дитини-iнвалiда по сiмейним питанням - в областi cтaттевoго виховання, можливість контролю народжуваностi та iн.;

1.5.3 соцiально-середовищну адаптацiю - процес i результат пристосування дитини-iнвалiда до об'єктів життєдiяльностi i оволодiння навичками самостiйного життєзабезпечення, користування громадянськuми правами. Соцiально-середовищна адаптацiя включає в себе не тiльки навчання дитини-iнвалiда необхiднuм навичкам, але i цiлий ряд заходiв, якi повиннi здiйснюватися суспiльством, державою, регiональнuми структурами.

­1.6 Заходи з соцiально-культурноi реабiлiтацii дитини-iнвалiда передбачають забезпечення i дитини - iнвалiда засобами мистецтва i культури та включають:

1.6.1. Розвиток рiзноманiтних життєво важливих пізнавальних навичок.

1.6.2. Підвищення рівня самооцінки особистості.

1.6.3. Здатність до творчого самовираження.

1.6.4. Розвиток навичок спiлкування.

1.6.5. Формування в дитини-iнвалiда активної життєвої позицiї.

1.6.6. Навчання в музично-драматичних колективах, вокальних або хореографiчних студiях, школах ремесел, студiях малювання, рiзноманiтних гуртках.

1.6.7. Участь у фестивалях, концертах, конкурсах, театралiзованих показах.


2. Методики соцiокультурної реабiлiтації дiтей-iнвалiдiв:

- арттерапія;

- бібліотекотерапія;

- ізотерапія;

- музикотерапія;

- ігрова терапія;

- казкотерапія;

- глинотерапія;

- гарденотерапія;

- іпотерапія тощо.


2.1. Арт-терапія (реабілітація шляхом творчості) – це лікування за допомогою залучення дитини - інваліда до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.


2.2. Бiблiотекотерапiя

2.2.1. Передбачає спецiальний корекцiйний вплив на дитину-iнвалiда за допомогою читання спецiально пiдiбраної лiтератури, яка сприяє нормалiзацiї або оптuмiзації псuxiчного стану. Корекцiйне читання вiдрiзняється своєю спрямованiстю на психiчний стан дитини-iнвалiда.

2.2.2 Здiйснюється через дискусiї, лiтературнi вечори, художнє читання, зустрiчi з персонажами твopiв та їх авторами, лiтературнi та поетичнi клуби, виставки книжок, роботу в читацькому залi.

2.2.3 Реабiлiтацiйний вплив читання:

- проявляється в заповненні нестачі власних образів i уявлень;

- замiнює тривожні думки i почуття або спрямовує їх в нове русло;

- дає знання про альтернативнi способи переживань, про iншi можливi форми поведiнки;

- дозволяє бачити можливі шляхи виходу iз ситуації;

- допомагає в розв'язаннi конфлiктiв у реальному житті;

- допомагає пізнати себе i тим самим відкриває шляхи до самозмiни i самореалiзацii:


2.3. Iзотерапiя - терапiя художньою творчiстю, унiверсальний iнтердисциплiнарний метод, який використовується з метою комплексної реабілітації;


2.3.1 спрямований на усунення або зменшення нервово-психiчних розладiв, вiдновлення i розвиток порушених функцій, компенсаторних навичок, формування здібностей до ігрової, навчальної, трудової дiяльнiсті в процесі занять специфічними цілеспрямованими видами творчості;

2.3.2. сприяє розвитку мови, мислення, зорового сприйняття, моторнiй координацii; мови, зв'язує їх між собою, допомагаючи дитини-iнвалiду упорядкувати засвоєні знання, оформити i зафіксувати свої уявлення про оточуючий cвiт;

2.3.3. служить способом розв'язання психологічних, внутрiшньо-особистiсних проблем (страхи, тривога, невпевненість, caмoтнicmь, подолання негативних переживань, формування умiлостi i впeвненості руки, точностi pyxiв i т. д.).


2.4. Музикотерапія:

2.4.1. передбачає використання рiзноманiтних музичних засобів для психолого-педагогiчної i лiкувально-оздоровчої корекцiї; розвитку творчих здібностей, розширення світогляду, активізації соцiально-адаптивних здібностей;

2.4.2. стимулює до власної творчостi (прослуховування музики сполучене з емоцiйно-образною сферою);


2.4.3. рухова активність під музику посилює обмiн речовин в органiзмi, пiдвищує загальний тонус, покращує дiяльнiсть серцево-судинної системи, регулює нервову дiяльнiсть, розвиває фiзичнi здiбностi.


2.5. Iгрова терапія:

2.5.1. розглядається як засiб для послаблення патологiчнux психічних cтaнів дитини-iнваліда;

являється унікальним засобом комплексної реабiлiтацiї; ця технологія може виконувати функції соцiалiзацiї, розвитку, вuxовання, адаптації; релаксації, рекреації і ін. Унікальність ігротерапії полягає і в тому, що травмуючі життєві обставини переживаються в умовному, ослабленому вигляді, хоч емоційне відтворення їх достатньо реальне;

2.5.2. ігрова терапія містить елементи фізичного і соціально-психологічного тренінгу, активізує мислення, уяву, творчі здібності дітей-інвалідів;

2.5.3. розвиває орієнтацію, учить пошуку необхідного розв’язання, оптимального виходу, виконує особливу роль у розширенні комунікативних навичок;

2.5.4. є динамічним способом корекції розбалансованої емоційно-вольової, комунікативної, рухової сфери. Дозволяє найбільш природно самовиразитися і долати суб’єктивні комплекси, пов’язані з дефектами і фрустраціями;

2.5.5. допомагає випробувати типи поведінки, вибрати найбільш підходящий для конкретної особистості у відповідній життєвій ситуації;

2.5.6. застосовуються дві форми ігротерапії:

- спрямована (директивна);

- неспрямована (недирективна).

2.5.6.1. при спрямованій ігротерапії спеціаліст сам бере участь у грі, вносить у неї сюжетно-рольовий аспект. Це ігри-драматизації, заняття в театральних гуртках, конкурси, турніри, змагання, імпровізаці;

2.5.6.2. неспрямована ігротерапія орієнтована на самостійну гру дитини-інваліда, де вона виражає свій внутрішній світ, самопочуття. Звідси і наявні самостійно організовані і розвиваючі сюжети: імпровізації, придумування й інше.


2.6. Казкотерапія – це вид і спосіб емоційно-психологічного, педагогічного впливу, соціально-морального формування особистості.

2.6.1.Функції казок (функціональні особливості);

2.6.1.1. викликає інтенсивний емоційний резонанс;

2.6.1.2. створюють особливий комунікативний простір, оскільки образи казок звертаються одночасно до двох психічних рівнів: до рівня свідомості і підсвідомості, що дозволяє проробляти внутрішньо- і міжособистісні конфлікти;

2.6.1.3. повідомляє про те, як побудований світ, ознайомлює з основними періодами життя людини, якими цінностями керуватися в житті, яким чином будувати взаємини з оточуючими;

2.6.1.4.основа для формування «морального імунітету»;

2.6.1.5.надає можливість цілісно сприймати світ.


2.6.2. Напрямки корекційної роботи:

2.6. 2.1. психокорекція емоційно-вольових порушень;

2.6.2.2. здобуття вільного досвіду через спілкування, через рольові дії казкового героя;

2.6.2.3. формування творчого потенціалу через казки-драматизації;

2.6.2.4. подолання почуття страху і невпевненості через придумування казкових сюжетів і драматичне їх програвання.


2.7. Глинотерапія – це робота з пластичними матеріалами (глина, пластилін, тісто і інше).

2.7.1. Виготовлення різноманітних виробів сприяє:

- розвитку інтелекту;

- мотивації для активної участі в соціокультурному просторі;

- підвищення самооцінки;

- оволодіння навичками професійної майстерності.

Це робота з пластичними матеріалами (глина, пластилін, тісто та інше). Виготовлення різних виробів сприяє розвитку інтелекту, мотивації активної участі в соціокультурному просторі, підвищенню самооцінки, оволодінню навичками професійної майстерності.

Глинотерапія надає великі можливості для вирішення конкретних корекційних завдань, до числа яких входять: сенсорна стимуляція, розвиток дрібної та грубої моторики, формування зорово-просторових уявлень, набуття навичок виконання послідовних дій та їх контролю. Корекційна методика дає можливість вирішити завдання:
  • засвоєння дитиною нового для неї середовища ремесла;
  • вміння взаємодіяти з іншими людьми;
  • здатність самостійно виконувати певні види роботи;
  • вирішення емоційно-вольових проблем та ін.


2.8.Гарденотерапія - це залучення до роботи з рослинами. Гарденотерапію можна застосовувати з елементами інших технологій соціокультурної діяльності:

2.8.1. допомагає коректувати поведінкові і емоційні розлади;

2.8.2. відновлює функції дитини після перенесених захворювань;

2.8.3. покращує психоемоційний стан дітей-інвалідів.