«Організація реабілітаційних заходів у центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів»
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Міністерство праці та соціальної політики україни всеукраїнський центр професійної, 941.97kb.
- Міністерство праці та соціальної політики України Затверджено на засіданні Методичної, 549.68kb.
- Міністерство праці та соціальної політики України Організація психологічної реабілітації, 213.74kb.
- Електростимуляція м’язів у дітей з дцп з різними порушеннями мовлення, 452.33kb.
- Про проект програми соціальної реабілітації дітей-інвалідів району на 2011-2015 роки, 184.35kb.
- Д. А. Кузнєцов кандидат медичних наук, завідувач медичної частини Всеукраїнського центру, 586.08kb.
- Про проект програми соціальної реабілітації дітей-інвалідів району на 2011-2015 роки, 198.17kb.
- Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів Організація роботи з глобальною, 1469.56kb.
- Програма соціальної реабілітації дітей-інвалідів району на 2011-2015 роки, 173.55kb.
- Кримська республіканська установа «Центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів»,, 33.43kb.
2.1. Авторські комплексні інтегральні моделі реабілітації
^ Метод В.І.Козявкіна – система інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації заснована на біомеханічній корекції хребта і великих суглобів з використанням рефлексотерапії, мобілізуючої гімнастики, спеціальної системи масажу, ритмічної гімнастики, апітерапії, механотерапії та інших лікувальних блоків. Система структурно і функціонально поділяється на дві підсистеми: інтенсивної корекції та стабілізації і потенціювання.
^ Метод К.О.Семенової – система динамічної пропріоцептивної корекції, яка заснована на формуванні (відновленні) або нав’язуванні нового моторного стереотипу шляхом впливу на функціональну систему антигравітації з використанням лікувального костюма космонавтів.
^ Метод К. і Б. Бобат – нейророзвиваюча терапія, яка спрямована на пригнічення активності патологічних тонічних рефлексів, постуральних реакцій та рухових стереотипів із подальшим відновленням статики і моторних навичок (повзання, стояння, хода) незалежно від віку хворого.
^ Метод В. Войта – система лікування за методикою рефлекс – локомоцій (вроджені реакції рефлекторного повзання і рефлекторного перевертання), що передбачає можливість у дітей раннього віку, переважно з групи ризику, «перетворити» патологічні реакції у фізіологічний руховий стереотип і, тим самим, запобігти формуванню органічного ураження ЦНС.
^ Методи функціонального біоуправління, які засновані на принципі біологічного зворотного зв’язку.
У Центрі можуть впроваджуватися інші методики за погодженням їх застосування в реабілітаційних установах
2.2. Фізіотерапія
Основними принципами проведення фізіотерапії є:
- послідовність (методи фізіотерапії слід призначати з урахуванням результатів курсів проведеної медичної реабілітації за місцем проживання);
- можливість патогенетичного та симптоматичного впливу (призначення методів фізіотерапії повинно бути обґрунтованим з точку зору сучасних поглядів на етіологію та патогенез основного інвалідизуючого захворювання, супутніх захворювань, стану адаптаційних та саногенетичних механізмів);
- адекватність впливу (вибір фізичного фактора та методики процедури повинні відповідати рівню адаптаційних можливостей інваліда);
- оптимальне дозування (необхідно проводити вплив оптимальними параметрами фізичних факторів);
- специфічність впливу (вибір та диференційоване застосування фізичних факторів проводиться з урахуванням особливостей механізму їх дії);
- динамічність застосування (протягом професійної реабілітації необхідно змінювати параметри фізіотерапевтичного рецепту процедур в залежності від реакції інваліда);
- комбіноване оптимальне застосування лікувальних фізичних чинників;
- вибір оптимальних ділянок впливу з урахуванням системно – антисистемних взаємовідносин більшості функцій;
- індивідуальний підхід.
^ 2.2.1. В Центрі за використання відповідної апаратури застосовуються методи фізіотерапевтичного впливу, а саме: електролікування, світлолікування, ультразвукове лікування, інгаляції та ароматерапія тощо.
- Електролікування — метод фізіотерапії, який застосовується з лікувальною і профілактичною метою з використанням електричної енергії, електричного полю.
Основними методами електролікування є гальванізація та лікувальний електрофорез. Під впливом гальванізації посилюється крово- та лімфообіг, стимулюються трофічні процеси, підвищуються секреторні функції залоз зовнішньої та внутрішньої секреції. Лікувальний електрофорез застосовується значно частіше і являє собою поєднання впливу постійного струму із надходженням до організму дитини - інваліда лікувальних речовин.
Крім того, у Центрі застосовуються методи електролікування, засновані на використанні імпульсних струмів, а саме:
- електросон — метод фізіотерапії, в основі якого є вплив імпульсним струмом малої інтенсивності з метою нормалізації функціонального стану центральної нервової системи (ЦНС). У результаті слабкого ритмічного монотонного впливу на рецепторний апарат голови дитини - інваліда, тісно пов'язаний з головним мозком і його кровообігом, покращується порушений функціональний стан ЦНС та її регулюючий вплив на інші системи організму;
- короткоімпульсна електроаналгезія – метод фізіотерапії, який полягає в збудженні окремих ділянок тіла короткими (0,15 - 0,5 мс) імпульсами прямокутної форми частотою 150 - 2000 Гц і силою 2-3 мА, коли збуджуються тільки чутливі нерви, рухові нерви і не відбувається впливу на м'язові волокна. Ритмічна імпульсація створює функціональну блокаду чутливих нервових шляхів, що призводить до припинення або зменшення больового синдрому. Цей метод фізіотерапії застосовується переважно при вертеброгенних ураженнях нервової системи;
- діадинамотерапія — метод фізіотерапії, при якому застосовується лікування постійним струмом із напівсинусоїдальною формою імпульсів, які проходять із частотою 50 в 1 (однотактний) або 100 в 1 (двотактний). Ці струми викликають порушення функції екстерорецепторів, що супроводжується відчуттям печіння і поколювання під електродами, а також появою гіперемії внаслідок розширення поверхневих судин і прискорення кровообігу по них. Збільшення сили струму викликає ритмічне порушення функції нервів і м'язових волокон, що призводить до активації периферичного кровообігу, обміну речовин. При збільшенні сили струму може відбутися тетанічне скорочення м'язів. Цей метод фізіотерапії застосовується при вертеброгенних ураженнях нервової системи;
- інтерференцтерапія — метод фізіотерапії, який полягає в лікувальному застосуванні інтерференційних струмів, які утворюються усередині тканин організму в результаті інтерференції (додавання) двох вихідних струмів середньої частоти. Інтерференційні струми використовують при підгострому перебігу захворювань периферичної нервової системи;
- ампліпульстерапія — метод фізіотерапії, в основі якого лежить лікування синусоїдальними струмами середньої частоти, модульованими за амплітудою низькою частотою в межах 10 – 150 Гц. Струми середніх частот забезпечують добре проходження через шкірні покрови, не викликаючи роздратування і неприємних відчуттів під електродами. Амплітудні пульсації низької частоти дають змогу позитивно впливати на нервово-м'язові структури. Синусоїдно-модульовані струми активують кровообіг і обмінні процеси не тільки в поверхневих, але й у глибоко розташованих органах і тканинах. Метод успішно використовується для реабілітації\абілітації дітей - інвалідів з ушкодженнями і захворюваннями опорно-рухового апарату, нервової системи і захворюваннями внутрішніх органів;
- електростимуляція — метод фізіотерапії, при якому застосовуються електричні струми для посилення діяльності органів і систем (електростимуляція серця, електростимуляція рухових нервів і м'язів). Електростимуляція використовується для підтримки життєдіяльності м'язів, попередження їх атрофії на період відновлення ушкодженого нерва, для попередження атрофії м'язів в період тривалої гіпокінезії, для збільшення сили м'язів і для штучної корекції рухів, переважно в кінцівках;
- д'Арсонвалізація — метод фізіотерапії, при якому проводиться лікування електричними й електромагнітними коливаннями високої частоти, високої напруги і малої сили. В основі фізіологічної діяльності струмів д'Арсонваля лежать рефлекторні явища. Впливаючи на рецептори шкіри, струми викликають відповідні сегментарні і загальні рефлекторні реакції, роблять одночасно і місцевий вплив на тканини;
- магнітотерапія — метод фізіотерапії, в основі якого лежить вплив на тканини постійним або перемінним низькочастотним магнітним полем. Дія постійного магнітного поля на організм дитини - інваліда створює седативний, болезаспокійливий і протизапальний ефект. У результаті магнітотерапії знижується емоційна напруженість, нормалізується сон, поліпшується кровообіг, трофіка тканин, зменшується транссудація і набряк тканин, виникає гіпотензивний ефект;
- індуктотермія — метод фізіотерапії, в основі якого лежить лікувальне застосування високочастотних електромагнітних коливань 13,6 МГц (довжина хвилі 22,13 м). Дія високочастотного магнітного поля на організм дитини - інваліда створює болезаспокійливий і протизапальний ефект. У результаті індуктотерапії знижується інтенсивність больового синдрому при вертеброгенних ураженнях нервової системи;
- ультразвукова терапія — метод фізіотерапії, при якому застосовуються з лікувальною метою механічні коливання високої частоти. Під їх впливом у м'яких тканинах відбувається розширення судин, підсилюється кровообіг, позитивно збуджуються нервові структури та виявляється болезаспокійлива дія;
- світлолікування – методи фізіотерапії із застосуванням різних варіантів світла, тобто електромагнітних хвиль різної довжини. Механізм дії характеризується впливом на капілярний, артеріальний та венозний кровообіг, трофіку тканин та супроводжується протизапальною дією. Застосовується при лікуванні гострих респіраторних захворювань, міалгіях, нейроміозитах та інших вертеброгенних захворюваннях, а також при лікуванні псоріазу, екземи, нейродерміту в структурі дерматологічних захворювань;
- інгаляції – метод фізіотерапії, при якому використовується пероральне та ендоназальне введення медикаментів з метою периферично-сегментарного впливу на рецепторний апарат порожнини носа для корекції носового дихання, а також при лікуванні гострих та хронічних респіраторних захворювань;
- теплолікування - процедури впливу теплом різної природи (грязелікування, сухі та напіввологі припарки), які показані при хронічних запалювальних захворюваннях і обмінних трофічних порушеннях органів опору й руху та інші.
^ 2.2.2. Лікувальна фізкультура
ЛФК як елемент фізичної реабілітації являє собою систему заходів щодо відновлення або компенсації втрачених фізичних можливостей і інтелектуальних здібностей, підвищення функціонального стану організму, поліпшення фізичних якостей, психоемоційної стійкості й адаптаційних резервів організму дитини-інваліда різними методами впливу.
В ЛФК використовуються такі основні засоби: фізичні загально-розвиваючі вправи (загально-зміцнюючи та спеціальні); спортивно-прикладні (ходьба, біг, стрибки, лазіння та повзання, плавання, метання, трудотерапія, механотерапія); рухові ігри (на місці, малорухливі, рухливі, спортивні - футбол, баскетбол, волейбол, теніс та інш.)
Розрізняються декілька форм проведення занять з ЛФК: ранкова гімнастика, самостійні заняття фізичними вправами, лікувальна дозована ходьба та теренкур(сходження), масові форми оздоровчої фізичної культури(туризм, спортивні свята, елементи спорту тощо). Заняття з ЛФК проводяться індивідуальним та груповим методом. Індивідуальні форми роботи проводить спеціаліст з фізичної реабілітації або медична сестра з ЛФК, а групові форми роботи - вчителі-реабілітологи, які працюють у Центрі.
Фізичні вправи дають позитивний ефект у тому випадку, якщо вони, по-перше, адекватні можливостям дитини - інваліда, по-друге, здійснюють вплив, що тренує, і підвищують його адаптаційні можливості.
Суть ЛФК складається в багаторазовому, систематично повторюваному навантаженні, яке поступово зростає, що викликає в організмі дитини - інваліда позитивні, в першу чергу, функціональні, а іноді і структурні зміни. З одного боку, формуються і зміцнюються нові або вдосконалюються вже існуючі рухові навички, з іншого боку – розвиваються й вдосконалюються різні фізичні якості (сила, витривалість, швидкість, гнучкість, спритність), що визначає фізичну працездатність організму дитини - інваліда під час її соціальної реабілітації в Центрі.
Постійний динамічний контроль за правильністю та ефективністю виконання курсу ЛФК у Центрі проводить фахівець з фізичної реабілітації за призначенням лікаря - куратора.
^ 2.2.2.1. У процесі ЛФК варто дотримуватись наступних фізіологічно обґрунтованих принципів:
- Індивідуальний підхід. При розробці реабілітаційної програми необхідно враховувати стать, вік дитини-інваліда, її руховий досвід, характер і ступінь патологічного процесу, функціональні можливості тощо.
- Свідомість. Тільки свідома й активна участь самої дитини - інваліда в реабілітації створює необхідний психоемоційний фон та психологічний настрій реабілітанта.
- Принцип поступовості особливо важливий при підвищенні фізичного навантаження за всіма його показниками: обсяг, інтенсивність, кількість вправ, число їх повторень тощо.
- Систематичність – основа ЛФК протягом процесу фізичної реабілітації. Тільки систематичне використання різних засобів фізичної реабілітації має оптимальний вплив на підвищення функціонального стану організму.
- Циклічність передбачає чергування роботи і відпочинку з дотриманням оптимального інтервалу. Якщо наступне чергове заняття припадає на фазу суперкомпенсації, то ефект від тренування сумується і функціональні можливості підвищуються на новому, більш високому рівні.
- Системність впливу - послідовне чергування вправ та вихідних положень для різних м'язових груп.
- Новизна і різноманітність у підборі і застосуванні фізичних вправ (тобто 10 – 15 % вправ повинні відновлюватися після курсу ЛФК).
- Помірність впливу засобами фізичної реабілітації означає, що фізичні навантаження повинні бути помірними, можливо більш тривалими, або навантаження повинні бути дозованими, що дозволить досягти адекватності навантажень стану дитини - інваліда.
Необхідно особливо відзначити, що курс ЛФК призначається індивідуально кожній дитині. Курс реабілітації залежить від інвалідизуючого діагнозу в середньому складає до 20 процедур. Виконує процедури медична сестра з ЛФК, або спеціаліст з фізичної реабілітації.
2.2.3. Масаж
2.2.3.1. Лікувальний масаж є ефективним реабілітаційним методом, який застосовується з метою нормалізації функцій організму дитини - інваліда при різних захворюваннях і ушкодженнях.
^ 2.2.3.2. Методи лікувального масажу. Найбільш розповсюдженим методом є класичний масаж — основний метод у лікувальному масажі, тому що має різноманітні прийоми, дозволяє широко варіювати дозування, візуально контролювати точність виконання прийомів і оцінювати їх результати. Ручний масаж має перевагу перед апаратним, ножним і комбінованим.
Лікувальний масаж класифікується в залежності від нозологічних одиниць, при яких він застосовується: масаж при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарату, масаж при захворюваннях і травмах нервової системи, масаж при захворюваннях внутрішніх органів тощо. Для кожної групи захворювань характерні свої особливості техніки і методики сеансу масажу. При кожному захворюванні методика масажу залежить від етіології, патогенезу, клінічної форми, перебігу і диференціюється в залежності від цих факторів.
^ 2.2.3.3. Методичні особливості при проведенні лікувального масажу
Для досягнення більшого ефекту лікувальної дії масаж варто проводити до фізичних вправ. Лікувальна методика масажу передбачає такі принципи:
- прийоми локального впливу;
- прийоми сегментарно-рефлекторного впливу;
- послідовність прийомів;
- комплексність прийомів;
- поступовість зростання впливу.
Дозування масажу здійснюється з урахуванням локалізації сегментів впливу, вибору прийомів, глибиною і площею впливу на тканини, кількістю масажних маніпуляцій, швидкістю і ритмом рухів та їх амплітудою.
Лікувальний масаж при всіх захворюваннях і ушкодженнях проводиться відповідно до етапів реабілітації. Сеанс масажу складається з трьох частин: вступної, основної і заключної. Масаж не повинен викликати болю. Курс лікування складає від 10 до 12 процедур. Виконує процедури сестра медична з масажу. Якість надання цієї послуги оцінює лікар-куратор.
^ 2.2.3.4. Загальні показання і протипоказання до проведення лікувального масажу
При призначенні масажу лікарем - куратором необхідно визначити показання і протипоказання до його застосування. Варто пам'ятати, що застосування недиференційованих методик, використання невідомих прийомів може викликати несприятливі відповідні реакції, аж до загострення процесу. Також негативні реакції виникають при призначенні масажу в той час, коли масаж ще не показаний. Важливо брати до уваги, що при поєднанні масажу з фізичними факторами, останні можуть супроводжуватися парадоксальною судинною реакцією. Масаж варто застосовувати на віддаленій від осередку ураження ділянці тіла, виконувати по ходу лімфатичних шляхів у напрямку до найближчих лімфатичних вузлів. Положення дитини - інваліда повинне виключати напругу частин тіла, які масажуються. Масажні прийоми не повинні викликати больових відчуттів.
Перші сеанси масажу повинні бути нетривалими, а потім час і сила впливу збільшуються. Час виконання окремих прийомів масажу залежить від ділянок тіла, які масажуються, характеру ушкодження, а також від самопочуття дитини - інваліда. Правильний вибір прийомів багато в чому визначає ефект лікувальної дії масажу.
^ 2.2.3.5. Протипоказаннями для проведення масажу є:
- гострий стан і гострі запальні процеси;
- кровотеча, кровоточивість;
- хвороби крові;
- гнійні процеси будь-якої локалізації;
- захворювання шкірно-інфекційної, нез'ясованої або грибкової етіології, шкірні висипання, ушкодження та подразнення шкіри;
- гостре запалення вен, тромбоз судин, значне варикозне розширення вен із трофічними порушеннями;
- ендартериїт, ускладнений трофічними порушеннями;
- атеросклероз периферичних судин, тромбангіїт у поєднанні з атеросклерозом мозкових судин, що супроводжується церебральними кризами;
- аневризми судин і серця;
- запалення лімфатичних вузлів і судин;
- надмірна психічна та фізична втома;
- активна форма туберкульозу;
- венеричні захворювання;
- каузалгічний синдром після травм периферичних нервів;
- злоякісні пухлини різної локалізації.
^ 2.2.4. Акупунктурна терапія
Цей метод використовується в комплексі реабілітаційних заходів з використанням різних модифікацій (класична рефлексотерапія, мікроголкопунктура, скальптерапія тощо). Окремо розглядаються методики, які засновані на топологічному принципі – метамерному введенні медикаментозних препаратів.
2.2.5. Гідрокінезотерапія
2.2.5.1. Фізичні вправи в басейні застосовують для відновлення опорних функцій організму, при порушенні обмінних процесів, ушкодженні нервової системи та опорно-рухового апарату дитини - інваліда.
Вони виконуються за призначенням лікаря - куратора та під контролем фахівця з фізичної реабілітації або сестри медичної з ЛФК.
^ 2.2.5.2. Заняття в басейні проводяться груповим або індивідуальним методом за спеціально розробленою індивідуальною програмою.
2.2.5.3. Фахівець з фізичної реабілітації або сестра медична з ЛФК спостерігає за станом здоров’я дитини - інваліда під час заняття, надає, за необхідності, першу медичну допомогу, стежить за дотриманням правил поведінки та правилами безпеки на воді тощо.
^ 2.2.5.4. Заняття в басейні призначаються 10 - денними курсами по 20 хвилин і залежать від інвалідизуючого діагнозу. Виконує процедури сестра медична з ЛФК. Лікар-куратор в динаміці оцінює якість надання цієї послуги.Саме такий підхід до кожної дитини - інваліда дозволяє протягом курсу соціальної реабілітації в Центрі покращити рівень фізичного, соматичного та психічного стану дитини - інваліда.
2.2.6. Бальнеотерапія
2.2.6.1. Бальнеолікування – один з ефективних реабілітаційних заходів, який може використовуватись в умовах Центру. При цьому використовуються чотирикамерні та звичайні ванни, різни види душу.
Заходи з бальнеолікування виконуються за призначенням лікарів - кураторів та під контролем сестри медичної з бальнеолікування.
^ 2.2.6.2. Одним з відомих методів бальнеотерапії є душ
- Голчастий душ — різновид звичайно дощових. Тонкі струмки води цього душу викликають відчуття уколу голки.
- Віяловий душ — струмінь води розпорошується за допомогою спеціального розпилювача.
- Циркулярний душ являє собою конструкцію з вертикальних труб, з'єднаних між собою внизу і вгорі кільцями, на трубах маються отвори, з яких вилітають струмки води, з усіх боків обдаючи інваліда, який знаходиться в центрі душу.
- Душ Шарко являє собою потужний струмінь води, що викидається під тиском до 2—3 атмосфер з металевого наконечника — це найенергійніша водолікувальна процедура.
2.2.6.3. Ванни — найбільш розповсюджений вид водяних процедур, що застосовуються з лікувальною, профілактичною і гігієнічною метою. У залежності від обсягу води у ванні, а також від поверхні тіла, зануреного у воду, розрізняють: загальні (повні) ванни, поясні ванни, місцеві (локальні) ванни. По складу ванни поділяються на прісні, ароматичні, лікарські, мінеральні, газові тощо.
- Ванни загальні прісні. Теплі ванни показані при неврозах, неврастеніях, безсонні, нейродерміті. Ванни теплі і гарячі — при хронічних захворюваннях периферичної нервової системи (невралгія, радикуліти) і кістково-м'язової системи, хворобах і порушеннях обміну речовин (ожиріння, діабет, подагра), захворюваннях нирок; прохолодні — при неврастеніях.
- Місцеві контрастні ванни поліпшують функціональний стан периферичних судин. Ванни гарячі застосовують у початкових стадіях облітеруючого ендартериїту і захворюваннях шкіри. Ванни холодні застосовують при безсонні, мерзлякуватості і пітливості, варикозному розширенні вен, виразках гомілки, порушенні тонусу судин кистей і стоп.
- Ванни з наданням ароматичних і лікувальних речовин (хвойні, шавлієві, скипидарні, гарячі тощо).
- Хвойні ванни показані при гіпертонічній хворобі, при неврозах, що супроводжуються порушенням сну, швидким стомленням.
- Шавлієві ванни застосовуються при захворюваннях і наслідках травм кістково-м'язового апарата і нервової системи.
- Скипидарні ванни застосовуються при деформуючому остеоартрозі, неврологічних проявах остеохондрозу хребта, поліневропатіях, ожирінні тощо. Протипоказаннями є захворювання серцево-судинної системи, ниркові захворювання.
- Гірчичні ванни застосовуються при хронічному бронхіті, гострих респіраторних захворюваннях.
- Ванни з настоями ромашки, череди, хвоща польового, з відваром сіна, з настоєм листя волоського горіха, з відваром кори дуба, крохмальні ванни тощо застосовуються при шкірних захворюваннях.
- Мінеральні ванни — це ванни з природних мінеральних вод або з їх мінеральних аналогів, які використовуються при вертеброгенних ураженнях нервової системи.
- Хлоридно-натрієві (сольові) ванни використовуються при захворюваннях системи кровообігу, гіпертонічній хворобі, поліартритах, спондилоартрозах, шкірних захворюваннях.
Процедури з бальнеолікування призначаються індивідуально кожній дитині-інваліду лікарем-куратором. Курс лікування складає від 10 до 12 процедур. Винокує процедури сестра медична з водолікування. Якість надання цієї послуги оцінює лікар-куратор.
Одними із методів водолікувальних процедур є - компреси (зігріваючі, охолоджуючі) з використанням домішок (спирту, гірчиці тощо); вологі обтирання (локальні та загальні); обливання (загальні та локальні) тощо.