Geum.ru

Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ На правах рукопису кулик людмила миколаївна

Вид материалаДокументы

Содержание


Розділ іі протидія злочинам, що вчиняються з використанням зброї (“збройним” злочинам)
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8
^

РОЗДІЛ ІІ
ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИНАМ,
ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ЗБРОЇ
(“ЗБРОЙНИМ” ЗЛОЧИНАМ)




2.1. Організаційно-правові засоби протидії злочинам, що вчиняються з використанням зброї


Сучасний процес державотворення в Україні зумовлює живий інтерес до широкого кола питань, пов’язаних із здійсненням цілеспрямованої діяльності різних соціальних суб’єктів щодо зміцнення законності і правопорядку в країні, забезпечення й охорони прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України [110]. Особливої гостроти набула проблема боротьби зі злочинністю та іншими правопорушеннями, які створюють серйозну загрозу розбудові незалежної держави. Криміногенна ситуація залишається одним з найбільш небезпечних соціальних лих, а заходи, що вживаються для її стабілізації з боку держави, бажаного результату поки що не дають [105, с. 492-496; 208; 299, с. 59-60]. Це значною мірою пояснюється тим, що діяльність різних правоохоронних органів зосереджена переважно на виявленні та розкритті уже вчинених злочинів чи інших правопорушень, тобто основні зусилля спрямовуються на боротьбу з наслідком, яким є злочинність, а не з його причинами та умовами.

Заходи ж, намічені в багатьох нормативно-правових актах, державних програмах боротьби зі злочинністю та окремими її проявами щодо профілактики правопорушень, виконуються не завжди і не належним чином [59; 106; 202; 205; 213; 214; 215; 217; 219; 222; 223; 225]. Разом із цим давно відомо, що профілактика є найефективнішим і найгуманнішим способом боротьби з правопорушеннями, потребуючи водночас найбільших зусиль як з боку суспільства і держави в цілому, так і окремих їх структур.
  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
  • норми цивільного права, що передбачають обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами;
  • норми сімейного права, що регламентують порядок позбавлення або обмеження батьківських прав.

Таким чином, у цьому випадку за допомогою певного галузевого права держава як суб’єкт управління справами суспільства забезпечує свій управлінський вплив на певну сферу відносин. У нормах права закріплюються певні цілі, визначаються засоби і шляхи їх досягнення, а також компетенція правоохоронних органів та їх службових осіб щодо протидії так званим “збройним” злочинам.

Серед галузевих норм права, які належать до засобів боротьби зі злочинами, необхідно виділити норми, що закріплюють принципи юридичної відповідальності за порушення правових приписів. Норми права є первинними “клітинами” правової матерії [7, с. 23]. У нормах права, які згруповані, як правило, у Кодексах України, законодавець сформулював заборони щодо визначених порушень суспільних відносин у сфері боротьби зі злочинами, що вчиняються з використанням зброї, і передбачив санкції на випадок їх недотримання.

Як правовий засіб боротьби зі “збройними злочинами” слід також розглядати і встановлені нормами права правовідносини. Механізм охоронної функції відрізняється від механізму регулювання тим, що він включає правовідносини у відповідь на дії, які посягають на регульовані суспільні відносини. Лише за наявності цих юридичних фактів виникають відносини відповідальності за порушення юридичних приписів, чого не можна сказати про регулювання, спрямоване на організацію нових чи упорядкування наявних відносин.

Кінцевим елементом механізму правових засобів боротьби зі збройними злочинами є акти реалізації норм права. Наприклад, міліція використовує всі форми реалізації правових норм. Вона застосовує норми права до правопорушників правил дозвільної системи при здійсненні провадження у справах про адміністративні правопорушення, виконує норми-принципи, здійснюючи адміністративний нагляд за об’єктами дозвільної системи тощо.

Основними елементами системи правового регулювання є насамперед норми права, тобто загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які походять від держави і нею охороняються. Норми права, що регулюють здійснення дозвільної системи, утворюють певний правовий інститут, оскільки вони об’єднані єдиним предметом регулювання, мають єдину мету — закріпити порядок функціонування об’єктів дозвільної системи, тобто встановити певні загальнообов’язкові правила її здійснення. Зазначені правила становлять частину таких галузей права, як цивільне, адміністративне, трудове, кримінальне та інші, і виступають необхідним і досить важливим організаційно-правовим інструментом. Без їх регулюючого чи охоронного впливу неможливо організувати правильне здійснення дозвільної системи, дотримання вимог безпеки, режиму функціонування та охорони об’єктів дозвільної системи, а в цілому — більш раціональне її здійснення. Змістом загальнообов’язкових правил визначаються межі необхідної поведінки працівників підприємств, на які поширюється дозвільна система, їх керівників, громадян, представників контрольно-наглядових органів, громадських об’єднань, котрі займаються підприємницькою діяльністю. Правила наділяють зазначених суб’єктів правами і встановлюють для них обов’язки щодо належного здійснення дозвільної системи, а також передбачають гарантії реалізації цих прав та обов’язків. Іншими словами, завдяки впливу цих правил утворюється належний правовий режим у сфері дозвільної системи, який відповідає інтересам держави, підприємств, установ, організацій і громадян.

Загальнообов’язковим правилам здійснення дозвільної системи властиві певні ознаки, специфічні риси, що дозволяє виділити такі правила в окрему групу. Головна особливість зазначених правил полягає в тому, що вони містять в собі санкції у вигляді заходів стягнення. Їх дотримання забезпечується застосуванням усіх видів юридичної відповідальності — дисциплінарної, майнової (матеріальної), адміністративної та кримінальної. Особливістю загальнообов’язкових правил слід також визнати наявність в їх масі численних норм техніко-юридичного характеру, котрі визначають порядок використання об’єктів дозвільної системи. Включення тієї чи іншої технічної норми до змісту норми права та надання їй таким чином загальнообов’язкового характеру означає, що виконання цієї технічної норми стає тією належною поведінкою, до якої закликає держава. Дотримання такої поведінки є юридичним обов’язком суб’єкта, а порушення тягне за собою застосування заходів відповідальності [5, с. 158; 246, с. 14; 298, с. 124]. До особливостей загальнообов’язкових правил у дозвільній системі необхідно віднести їх конкретизуюче призначення, тобто переважно підзаконний характер правових актів, в яких встановлюються ці правила. Таким чином, загальнообов’язкові правила здійснення дозвільної системи можна визначити як приписи правових та техніко-юридичних норм, які встановлюються й охороняються державою для закріплення та регулювання суспільних відносин, що виникають і розвиваються в процесі здійснення дозвільної системи, з метою забезпечення громадського порядку та безпеки.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Під час прийняття закону, що безпосередньо впливатиме на криміногенну обстановку в державі, не можна не враховувати й такого чинника, як людська психологія, а також те, що значна частина громадян перебуває під впливом стресів. Досить зіпсувати людині настрій, образити, принизити, що нерідко трапляється в житті, — і в хід можуть піти “аргументи”, результат яких не прогнозований. Це підтверджують факти побутової злочинності [92, с. 12-18]. Ми підтримуємо думку В.І.Шакуна про те, що вже в самому механізмі зброї закладена її функція, яка колись має себе реалізувати. Тому, вручаючи людині на законних підставах зброю, дається, таким чином, дозвіл на її застосування і треба мати дійсно великий самоконтроль, мужність, відповідальність, щоб не застосувати зброю без причини [296, с. 477-478].

Важко погодитись також із тим, що зброя може стати джерелом наповнення бюджету. Відповідно до цього, слід було б дозволити і вільний продаж наркотиків, не обмежувати реалізацію неповнолітнім спиртних напоїв та цигарок. Натомість, на нашу думку, необхідно було б передбачити надання громадянам права придбання з метою самооборони спецзасобів — пістолетів та револьверів вітчизняного виробництва, споряджених гумовими кулями чи іншими кулями непроникливої дії. Адже ці пристрої до вогнепальної зброї не належать і, що важливо, унеможливлюють проникаюче поранення під час застосування.

У кримінологічній науці розглядаються умови, які сприяють вчиненню тяжких злочинів, і правова регламентація питання про зброю входить до низки заходів щодо їх усунення. У чинному кримінальному законодавстві передбачена відповідальність за недбале зберігання вогнепальної зброї (ст. 264 КК України). І це не випадково, оскільки процедура видачі дозволу громадянам на придбання мисливської та газової зброї потребує удосконалення. Зокрема, характеристику за місцем проживання особи, яка бажає придбати зброю, надає дільничний інспектор міліції. Однак, враховуючи перевантаженість дільничних інспекторів, що пов’язано насамперед з великою кількістю громадян, які проживають на конкретній територіальній дільниці, можна зробити висновок про неможливість надання об’єктивної характеристики певній особі, яка претендує на володіння зброєю [88; 269, с. 255-256]. Це призводить до формалізму: перевіривши за паспортом дільниці певну особу, деякі дільничні інспектори у разі відсутності особи на обліку дають позитивну характеристику. Ситуація може бути виправлена тільки в тому випадку, коли чисельність громадян на адміністративно-територіальній дільниці буде реально відповідати тій роботі, яку повинен проводити дільничний інспектор, а не нараховуватиме десятки тисяч осіб, як ми маємо на сьогодні. Особливо ця проблема стосується міст. Ще більшу тривогу викликає ситуація стосовно довідок з психоневрологічних та наркологічних диспансерів, необхідних для отримання дозволу на придбання зброї. Не є таємницею, що облік осіб, який здійснюється цими закладами, не відповідає реаліям життя: поповнення обліку відбувається повільними темпами переважно за сигналами МВС, РВВС та міських і районних лікарень. Тому не завжди дозвіл на право придбання зброї може бути виданий здоровій особі. Кількість осіб, які перебувають на обліку в наркологічних диспансерах, значно менша, ніж кількість осіб, які фактично вживають наркотичні препарати та алкоголь. Подібну ситуацію маємо також з особами, які страждають на психічні розлади і мають психічні вади. Не всі з них звертаються за допомогою до спеціалізованих лікувальних закладів, у більшості випадків вони потрапляють у поле зору психіатрів тоді, коли їх поведінка починає виходити за межі певних норм. Таким чином, той факт, що особа не перебуває на обліку в будь-якому з вищезазначених закладів, ще не є гарантією того, що вона, в разі володіння вогнепальною зброєю, не буде створювати небезпеку для суспільства.

Складна соціально-економічна ситуація, що склалася в Україні, — високий рівень безробіття, масові невиплати заробітної платні, низький рівень матеріального забезпечення і соціального захисту населення, втрата соціальних орієнтирів та невпевненість у майбутньому — призводить до дисбалансу у психічному здоров’ї суспільства, і як наслідок — зростання кількості суїцидів. Один з найпоширеніших способів є самогубство з використанням вогнепальної зброї. Наприклад, у США, де вогнепальна зброя найбільш доступна, вона використовується в 60% від усіх суїцидів. У Канаді, де вогнепальна зброя менш доступна, з її використанням скоюється 30% суїцидів. На сьогодні, за даними Українського НДІ соціальної та судової психіатрії, Україна увійшла до групи країн з високим рівнем суїцидальної активності. При цьому цей показник підвищився з 19,0 самогубств на 100 тисяч населення — у 1988 році, до 29,6 — у 1998 році, 29,8 — у 1999 році [11, с. 6]. Так, у доповідній записці та аналітичній довідці заступника Міністра внутрішніх справ України генерал-лейтенанта міліції M.I.Ануфрієва зазначено, що тільки в органах та підрозділах внутрішніх справ України покінчили життя самогубством 45 працівників: шляхом застосування вогнепальної табельної зброї — 32%, вогнепальної мисливської — 3%. Висока питома вага самогубств з використанням табельної зброї вказує на відносну легкість його вчинення і порівняну доступність [11, с. 3]. Тому легалізація права на володіння зброєю для цивільного населення України може стати “останнім аргументом” для осіб, які перебувають на межі нервового стресу.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

До організаційно-правових засобів боротьби зі “збройними злочинами” належать також і передбачені Законом України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” права членів громадських формувань: вимагати від громадян дотримання правопорядку, припинення адміністративних правопорушень і злочинів; у разі підозри у вчиненні адміністративних правопорушень і злочинів перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу; спільно з працівниками органів внутрішніх справ затримувати і доставляти до органу внутрішніх справ, штабу громадського формування з охорони громадського порядку або громадського пункту охорони порядку осіб, які виявили злісну непокору законним вимогам члена громадського формування з охорони громадського порядку й державного кордону і не виконують вимог щодо припинення адміністративного правопорушення; складати протоколи про адміністративні правопорушення; входити до клубів, кінотеатрів, стадіонів, інших громадських місць і приміщень за згодою власника чи уповноваженого ним органу для переслідування правопорушника, який переховується, або припинення адміністративних правопорушень чи злочинів тощо. Крім зазначених прав членів громадських формувань правоохоронної спрямованості, вважаємо за доцільне передбачити і такі: проведення огляду затриманих та їх речей, що підвищить безпеку членів громадських формувань при виконанні ними правоохоронних завдань.

Перехід нашої країни до ринкових відносин і корінні зміни в механізмі державного управління обумовили надзвичайну актуальність проблеми застосування адміністративно-правових методів попередження та припинення правопорушень, що вчиняються з використанням зброї. Особливості адміністративних правовідносин полягають насамперед у тому, що в них завжди беруть участь органи виконавчої влади або їх представники, яких наділено владними повноваженнями зі здійснення виконавчо-розпорядчих функцій. Крім цього, адміністративні правовідносини можуть виникнути з ініціативи будь-якої зі сторін, згоди іншої сторони не вимагається. Конфлікти, спори, які виникають між сторонами таких правовідносин, вирішуються, як правило, в адміністративному порядку. Відповідальність за неналежне виконання сторонами обов’язків настає перед державою [102, с. 23-24]. Для регулювання адміністративно-правових відносин властиве юридичне панування або владні приписи, які походять від правомочного суб’єкта управління. Ці приписи мають односторонній характер, в них висловлюється воля суб’єкта управління, тому адміністративні правовідносини ще називають відносинами влади і підпорядкування. Саме такими владними суб’єктами є працівники органів внутрішніх справ у правовідносинах, які виникають з приводу здійснення ними дозвільної системи. Їх повноваження у зазначених правовідносинах будуть детально проаналізовані в підрозділі 2.3 дисертації.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Із системи заходів адміністративного припинення, відповідно до положень чинного законодавства, зокрема Кодексу про адміністративні правопорушення, Закону України „Про міліцію”, Положення про дозвільну систему, уповноваженими на те державними органами або їх посадовими особами (передусім працівниками міліції) у більшості випадків застосовуються: доставлення правопорушника; адміністративне затримання такої особи; особистий огляд і огляд речей порушника; вилучення речей та документів у порушника (зокрема, вогнепальної зброї та боєприпасів до неї). У Законі України “Про міліцію” [212] передбачено, що при вчиненні проступків, пов’язаних з порушенням правил дозвільної системи щодо вогнепальної та інших видів зброї, а також спеціальних засобів, працівники міліції мають право вилучити вогнепальну, пневматичну та холодну зброю, боєприпаси, електрошокові пристрої та спеціальні засоби. Вони також мають право провести особистий огляд та огляд речей порушника у встановленому законом порядку. Метою застосування цих заходів впливу є насамперед припинення порушення відповідних правил, встановлення особи порушника, складання протоколу про адміністративне правопорушення та забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення. Крім названих вище заходів адміністративного припинення, може застосовуватись також анулювання міліцією дозволу на право володіння та зберігання вогнепальної зброї, який здебільшого супроводжується її вилученням. Підставами для вилучення вогнепальної зброї можуть бути порушення власником зброї громадського порядку; зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами чи психотропними речовинами; систематичне або грубе порушення правил зберігання чи перевезення зброї та боєприпасів до неї; захворювання на психічну хворобу; засудження власника зброї до позбавлення волі; порушення правил користування зброєю (наприклад, грубе порушення правил полювання, стрільба в населених пунктах тощо); визнання зброї комісією з визначення технічного стану зброї непридатною для подальшого користування; у випадку смерті власника зброї та ін.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Серед організаційно-правових засобів боротьби зі злочинами, що вчиняються з використанням зброї, значне місце посідають кримінально-правові заходи протидії, адже саме кримінальний закон визначає, які діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані за їх вчинення. Існує думка, що загальна теорія боротьби зі злочинністю є за своєю природою кримінально-правовою, оскільки її правовим та гносеологічним ядром є норми кримінального права і відповідні кримінально-правові знання [79, с. 103]. Однак ми підтримуємо думку про те, що кримінально-правові засоби протидії розглядаються відносно окремих злочинів, їх груп та видів злочинності [53, с. 14-17], але у справі боротьби зі злочинністю використовуються і інші, не менш значимі, засоби.

У Кримінальному кодексі України 2001 року все ж незначна увага приділена злочинам, пов’язаним з використанням зброї. Можна констатувати, що кримінально-правовий вплив на такий вид злочинності, як „збройна”, залишається на сьогодні незначним, про що свідчить і практика застосування закону.

З точки зору кримінального права, дії щодо вогнепальної зброї підлягають кримінально-правовій оцінці, якщо вони являють собою: незаконне її носіння, зберігання, виготовлення і збут, придбання, ремонт; розкрадання вогнепальної зброї; недбале зберігання вогнепальної зброї; застосування зброї, яка може знаходитись у винного як на законних підставах, так і незаконно; викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї [65, с. 47-50; 114, с. 504-505; 155, с. 5-37; 168, с. 190-194]. Ці злочини пов’язані з порушенням правил загальної і спеціальної безпеки, що регулюють питання поводження, розпорядження, обігу та інші дії з предметами підвищеної небезпеки, до яких належить і зброя. Предмети зброї створюють реальну загальну небезпеку заподіяння тяжкої шкоди державним та суспільним відносинам, сприяють вчиненню тяжких і особливо тяжких злочинів [292, с. 110]. При цьому небезпека заподіяння шкоди із застосуванням предметів зброї є наслідком, що настає в результаті порушення наявних відносин, які охороняють безпеку юридичних та фізичних осіб. Небезпека, спричинена злочинами проти громадської безпеки, є загальною, оскільки є місце можливості одночасного руйнівного, вражаючого впливу на велику кількість охоронюваних об’єктів. Насамперед це стосується життя та здоров’я громадян, державної, колективної та особистої власності. Іншими словами, це небезпека трансформованого нанесення шкоди. Тобто шкода може трансформуватися, з одного боку, на ті або інші об’єкти за волею і бажанням особи, яка володіє зброєю, з іншого — незалежно від волі особи, коли її дія чи бездіяльність може спричинити шкідливі наслідки або завдати шкоди особам, які випадково знаходилися на місці вчинення злочину, тобто особам, на яких винний не посягав. Розглядана небезпека сприймається як загальна, тобто як небезпека для будь-якого громадянина, оскільки кожен може стати потерпілим від руйнівного впливу предметів зброї як джерела підвищеної небезпеки [141, с. 445]. Саме з цієї причини до злочинів, які спрямовані на порушення правил громадської безпеки і становлять небезпеку, слід відносити злочини, пов’язані з незаконним обігом предметів зброї.

У роботі було розглянуто основні ознаки злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, і констатовано, що вони становлять максимальну громадську небезпеку. Такий висновок не виключає необхідності: 1) чітко окреслювати поняття „збройного” злочину; 2) диференціювати кримінальну відповідальність за його вчинення залежно від об’єктивних і суб’єктивних особливостей; 3) вирішення проблеми визначення поняття злочину, що вчиняється з використанням вогнепальної зброї, може бути пов’язаним із класифікацією злочинів за ступенем тяжкості та вирішенням питань про призначення покарання; 4) поряд із кримінально-правовими аспектами, визначення поняття „збройного” злочину має важливе кримінологічне значення. Особи, котрі вчинюють такі злочини, відрізняються зазвичай винятковою агресивністю, а громадяни виявляють особливу занепокоєність про небезпеку злочинів з боку таких осіб. Тому організація запобігання таким злочинам, їх припинення має певну специфіку.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Належне нормативне закріплення організаційно-правових засобів боротьби зі “збройними” злочинами та вміле їх використання надасть змогу вирішити одну із нагальних проблем, якою є забезпечення громадської безпеки, громадського порядку, запобігання й припинення злочинів та інших правопорушень, охорона життя і здоров’я громадян. Межі дії законодавства про обіг зброї повинні визначатися реальними вимогами життя суспільства, і для того, щоб їх правильно встановити, необхідно провести об’єктивну оцінку міри ризику, яку бере на себе суспільство, допускаючи використання різних видів зброї, зважити міру обмеження прав та свобод громадян, визначити ті переваги, які суспільство отримає від введення законодавства про зброю, і, зрештою, врахувати, наскільки дія такого законодавства буде реальною та ефективною.