Geum.ru

Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ На правах рукопису кулик людмила миколаївна

Вид материалаДокументы

Содержание


Розділ 1 поняття, кримінологічна характеристика та детермінанти злочинів, що вчиняються з використанням зброї
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8
^

РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ, КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ДЕТЕРМІНАНТИ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ЗБРОЇ




1.1. Поняття та кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються з використанням зброї


Прийняття Кримінального кодексу України 2001 року стало одним із важливих кроків на етапі розбудови української державності, проте не вирішено всіх проблем, які існували у кримінальному законодавстві та суспільстві. Останніми роками криміногенна обстановка у країні характеризується поширенням такого небезпечного явища, як збройні посягання на громадян, їх законні права та інтереси.

Право, як відомо, визначає відносини між особою і суспільством, до якого вона належить, і є відображенням як культурних цінностей, так і наявних у суспільстві проблем. У будь-якому суспільстві правова система відповідає системі цінностей, які складають конкретну спільність людей [285, с. 279].

Забезпечення громадської безпеки є одним із завдань законодавства України про кримінальну відповідальність. Питання охорони безпеки є одним із найважливіших питань, які вирішує людство, адже сам термін “безпека” визначається як відсутність небезпеки, і тому безпека суспільства є найголовнішою з цілей розвитку суспільства. На законодавчому рівні поняття “безпека” розглядається в законодавчих актах, які містять перелік предметів або процесів, що можуть викликати небезпеку (Закон України від 19 червня 2003 року „Про основи національної безпеки України” [218], Закон України від 18 січня 2001 року “Про об’єкти підвищеної небезпеки” [216], Закон України від 18 лютого 1995 року “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” [201], Закон України від 30 червня 1993 року “Про дорожній рух” [204], Закон України від 13 грудня 1993 року “Про пожежну безпеку” [220]). Крім того, поняття “безпека” використовується в науці кримінального права при характеристиці певних об’єктів злочину (громадська безпека, безпека руху та експлуатації транспорту, безпека виробництва, екологічна безпека, державна безпека).

Поняття громадської безпеки розглядається багатьма авторами досить давно, проте і на сьогодні однозначної думки про нього немає.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Кримінологічна характеристика, на нашу думку, є основою класифікації однорідних груп злочинів. Метою такої класифікації є розробка рекомендацій для поглибленого вивчення окремих видів злочинів та напрацювання рекомендацій щодо найбільш ефективних заходів їх профілактики. На сьогодні єдиної класифікації злочинів та поділу їх на групи як усталеної системи або структури не існує. У наукових працях відомих кримінологів ми натрапляємо на різні поділи злочинності на групи. Це пояснюється тим, що злочинність як соціально негативне явище не є усталеним, а постійно видозмінюється залежно від реалій тієї чи іншої соціально-економічної, політичної ситуації. Проте при спробі виділити окремі види злочинності виходять з таких ознак, як об’єкт злочину, причини та умови вчинення злочину, суб’єктивні ознаки й особливості особистості злочинця.

Система Особливої частини кримінології визначається класифікацією злочинів. У кримінальному праві, як відомо, всі передбачені Кримінальним кодексом суспільно небезпечні діяння розподілені за Розділами з урахуванням родових об’єктів, на які вони посягають. При цьому в одному Розділі можуть бути різні за своїми ознаками та мотивацією злочини. Тому кримінологія не може обмежуватися кримінально-правовою класифікацією різних злочинів. Необхідна кримінологічна класифікація (групування) злочинів. Загально визнано виділення організованої і професійної злочинності, злочинності неповнолітніх, жіночої злочинності тощо. Проте не важко помітити обрання різних групованих ознак для характеристики злочинності. Організована злочинність виділяється за стійкістю злочинних груп, професійна — за кримінальністю виконавців, інші — за віком та статтю суб’єктів.

Дехто з авторів до поняття кримінологічної характеристики вводить також питання попередження відповідних злочинів. Це, безперечно, кульмінація і мета будь-якого наукового дослідження злочинності, але не її характеристика. Тому роботи з Особливої частини кримінології складаються з кримінологічної характеристики й попередження різних видів і груп злочинів.

Інші автори констатують, що кримінологічна характеристика — це комплексне поняття, яке визначає поширеність відповідної протиправної поведінки, її різновиди, типові способи вчинення злочинних посягань, їх мотивацію, місце і час вчинення, а також особливості особистості суб’єктів злочинів та їх жертв, може слугувати як один із радикальних заходів об’єктивізації показників злочинності, встановленню казуальних зв’язків між окремими її складниками, проникнення у природу злочинності в цілому [1, с. 95].

Кримінологія радянських часів для кримінологічної характеристики певних злочинів користувалася методикою, яка полягала в дослідженні трьох груп обставин, що мають важливе пізнавальне значення: кримінологічну характеристику вчиненого діяння, дослідження особи правопорушника, вплив різних несприятливих умов [135, с. 41-42].

В.М. Кудрявцев та В.Е. Емінов вважають, що кримінологічна характеристика — це вихідний етап для розробки та реалізації заходів попередження злочинів. Якщо розглядати попередження злочинів як цілісну систему, то кримінологічна характеристика є однією з її складників, другою частиною є розробка та реалізація профілактичних заходів. Для більш чіткого практичного призначення поняття кримінологічної характеристики та її змісту слід з’ясувати всі ознаки, що складають у своїй сукупності та взаємозв’язку її структуру. Так, у теорії кримінології виділяють три основні блоки, які визначають кримінологічну характеристику: 1) кримінологічно значимі ознаки злочину; 2) дані, що розкривають кримінологічну ситуацію, вчинення злочинів такого типу; 3) ознаки, що визначають специфіку діяльності щодо попередження злочинів. Тут же виділяють елементи кримінологічної характеристики з їх розподілом на суб’єктивні, об’єктивні, а також ознаки, що об’єднують перші дві категорії. До суб’єктивних ознак належать: риси, притаманні особистості злочинця, мотив і мета злочину, риси, притаманні особистості потерпілого. До групи об’єктивних елементів належать: статистика злочинів, відомості про соціальні умови (обстановку) злочину (соціально-політичну, геополітичну, соціально-економічну, час, географію тощо). До комплексного елемента належать: причини вчинення злочинів, наслідки злочинів, механізм злочинів, обставини, що сприяють злочинам [131, с. 305].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Я.І. Гілінський зазначає, що насильство у різних його проявах є невід’ємним складником (елементом) суспільного буття і є предметом вивчення самостійної науки віолентології (від лат. violentia „насильство”) або вайоленсології (від англ. violence), а насильницькі злочини — це лише частина насильства, поширеного у людському суспільстві. Назва „насильницькі злочини”, або ж „злочини проти особи”, що вживаються у літературі, він вважає досить умовними, оскільки всі злочини — це прояв насильства у широкому розумінні (як нанесення шкоди, примушування, обмеження свободи волі), оскільки всі злочини так чи інакше посягають на інтереси особистості. У вузькому розумінні під поняттям „насильницькі злочини проти особи” він визначає нелегітимні, заборонені кримінальним законом діяння, що посягають на життя, здоров’я, фізичну (у тому числі і статеву) недоторканість особистості [48, с. 172, с. 181].

Ескалація кримінального насильства — одна з найгостріших проблем сучасності, яка турбує світову спільноту. Водночас в Україні існує ряд проблем, які не сприяють боротьбі з такими злочинними проявами.

По-перше, не існує єдиного цілісного обліку всіх насильницьких злочинів. При статистичній реєстрації вони поділяються за підгрупами, виділеними за різними критеріями (об’єкт посягання, ступінь тяжкості, належність до групової або організованої злочинності тощо). Це примушує проводити аналіз насильницької злочинності за частинами (окремими її різновидами або підвидами).

По-друге, закономірними є кримінологічні характеристики насильницької злочинності, що визначаються за певні роки і навіть десятиліття. Тому неминучим є звернення до статистичних показників, що ґрунтуються на законодавстві, яке втратило чинність [9, с. 230].

Як уже зазначалося, в теорії кримінального права не досягнуто однозначності в тлумаченні поняття “насильство” [24; 177; 179]. Не вдаючись до детального аналізу поглядів, висловлених з цього приводу в спеціальній літературі, вкажемо на ознаки кримінально-правового поняття насильства: 1) це активна поведінка — дія. Застосувати насильство шляхом бездіяльності не можна; 2) дія спрямована проти іншої особи. Будь-які дії, спрямовані на заподіяння шкоди самому собі (наприклад, членоушкодження), не можуть бути оцінені як насильство; 3) воно полягає у примусовому впливі, який здійснюється всупереч волі потерпілого, у застосуванні до нього сили. Це випливає насамперед з етимологічного значення відповідного слова; 4) посягання, спрямоване на заподіяння шкоди життю, здоров’ю, особистій свободі іншої людини, виражається ззовні у позбавленні життя, заподіянні тілесних ушкоджень, мордуваннях, побоях, іншому спричиненні фізичного болю, позбавленні особистої свободи. Залежно від характеру та обсягу заподіяної шкоди, в кримінальному праві виділяються окремі види насильства та диференційована відповідальність за його застосування (наприклад, насильницькі злочини з використанням зброї); 5) насильство виражається у фізичному впливі на потерпілого; 6) такий вплив на організм іншої людини протиправний, заборонений Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Водночас не можна вважати насильством правомірне застосування сили, засобів примусу (наприклад, працівником міліції при припиненні правопорушення чи затриманні порушника, позбавлення особистої свободи відповідно до вироку суду); 7) насильство застосовується умисно. Воно супроводжується відповідною мотивацією, в центрі якої є ігнорування особистої недоторканності іншої особи. Тому необережне заподіяння шкоди не можна вважати насильством, навіть якщо шкода з необережності заподіюється в ході насильницьких посягань.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Наука кримінального права розглядає питання кримінальної відповідальності за порушення правового режиму обігу зброї, а також за злочини, що вчиняються із застосуванням зброї, предметів, які використовуються як зброя, та предметів, пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень. Хоча використання останніх при вчиненні злочину не завжди спеціально кваліфікуються.

Наука адміністративного права вивчає питання адміністративної відповідальності за порушення правового режиму обігу зброї, а також за правопорушення, пов’язані з використанням зброї. Адміністративно-правові норми регламентують здійснення дозвільної системи стосовно зброї, а також порядок застосування зброї службовими особами.

Кримінологія досліджує причини та умови, що сприяють злочинам, пов’язаним з порушенням правового обігу режиму зброї, і заходи щодо запобігання їм, а також вивчає особу озброєного злочинця.

Криміналістика розглядає поняття зброї, її види, ознаки та класифікацію, закладає основу експертного дослідження зброї як предмета злочину і вивчає її в межах балістики, відносно якої, а саме її назви, на сьогодні немає єдиної думки. У різних країнах її називають по-різному: балістикою, судовою балістикою, судовою (криміналістичною) балістикою, криміналістичним дослідженням вогнестрільної зброї, вогнепальним (вогнестрільним) зброєзнавством і т.ін. [33, с. 19].

Наука цивільного права вивчає питання цивільно-правової відповідальності за володіння предметами, вилученими із цивільного обігу, які відносяться до категорії зброї.

Подібна диференціація дозволяє поглиблено вивчити предмет дослідження, але лише стосовно мети, яку ставить перед собою окремо взята наука. При комплексному дослідженні зброї висновки різних галузей знань можуть не співпадати та не відповідати загальним завданням боротьби зі злочинністю і вступати в протиріччя між собою.

Д.А. Корецький вважає за необхідне інтегрувати різні юридичні дисципліни та інші галузі знань стосовно вивчення зброї і збройних злочинів: об’єднання їх мети, уніфікації термінології, комплексного єдиного підходу до оцінки предмета дослідження. На його думку, подібна інтеграція можлива в межах міждисциплінарного вчення, яке пропонується назвати кримінальною армалогією (від лат. arma „зброя”, гр. logos „вчення”).

До предмета кримінальної армалогії дослідник відносить: 1) правове поняття зброї та її нормативну класифікацію; 2) правовий режим обігу зброї, тобто встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами порядок виготовлення, реалізації, придбання, володіння і використання зброї із суспільно корисною метою; 3) озброєну злочинність (кримінологічна характеристика, особливості, причини та умови, заходи боротьби тощо); 4) правову регламентацію застосування зброї з метою боротьби зі злочинністю і забезпечення особистої безпеки громадян [111, с. 46-53].

Проте в авторефераті дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему “Основи теорії та методології кримінологічного дослідження тяжких злочинів, що вчиняються із застосуванням зброї” Д.А. Корецький запропоноване поняття “армалогія” не розвиває і розглядає його в контексті практичної значимості дослідження та апробації його результатів [112].

Незважаючи на те, що зазначений автореферат дисертації є тільки відображенням її основного змісту, вказана робота містить низку положень, які дозволяють нам зробити висновок, що вона є першим комплексним вивченням проблеми тяжких злочинів, що вчиняються із застосуванням зброї на пострадянській території.

Д.А. Корецький обрав предметом дослідження законодавчо врегульовану сферу обігу зброї та сукупність способів попередження окремих видів тяжких злочинів, пов’язаних з використанням зброї (вбивств, заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю, розбоїв, зґвалтувань). Об’єктом дослідження обрано зброю як соціально-правову категорію, її вплив на звичаї, традиції в суспільстві, групову та індивідуальну психологію населення, законослухняну та кримінальну поведінку соціальних груп і окремих громадян, використання зброї в кримінальних та антикримінальних цілях. Незвичним в роботі є дослідження соціального змісту тяжких злочинів та їх суспільних взаємозв’язків.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

У Кримінальному кодексі Швеції передбачена кримінальна відповідальність щодо осіб, які з метою вчинення злочину, що посягає на громадську безпеку або свободу громадян, навчає інших осіб використанню зброї (ст.3), а також розглядаються поняття „озброєної погрози законному порядку” (ст.7) [281].

Кримінальним кодексом ФРН передбачається зброя як знаряддя вчинення злочину в таких складах, як крадіжка, що вчиняється із застосуванням зброї, розбій при обтяжуючих обставинах, тілесне ушкодження, небезпечне для життя, напад на повітряний або річковий транспорт [272].

Кримінальний кодекс Голландії розглядає використання засобів, які здатні викликати переляк (ст.ст.138, 139), крім цього, окремо розглядає використання вогнепальної зброї (ст.385d) та особу, яка стріляє з вогнепальної зброї (ст.429) [276].

Кримінальний кодекс Іспанії, крім того, що окремо розглядає відповідальність за володіння, торгівлю і зберігання зброї (ст.563-570), передбачає відповідальність за застосування зброї (ст.552) та використання зброї (ст.148) [277].

У Кримінальному кодексі Австрії використовуються незвичне для нас визначення „крадіжка, скоєна з використанням зброї” (§129) та відповідальність за накопичення засобів озброєння (§280) [274].

Кримінальний кодекс Латвійської Республіки у п.10 ч.1 ст.48 як обставину, що обтяжує відповідальність, передбачає злочинне діяння, вчинене з використанням зброї або вибухових речовин, або іншим загальнонебезпечним способом [279].

Кримінальний кодекс Азербайджанської республіки у ст. 61 як одну з обставин, що обтяжує покарання, визначає скоєння злочину з використанням вогнепальної зброї вибухових засобів, а також інших загальнонебезпечних способів і технічних засобів. У ряді статей визначаються ознаки застосування зброї або предметів, що використовуються як зброя (ст.ст. 144, 145, 181, 215 тощо) [275].

Кримінальний кодекс Республіки Узбекістан у статтях Особливої частини розглядає поняття застосування або погрози застосування зброї (ст.244) та застосування зброї чи інших предметів, що використовуються як зброя (ст.164) [280].

Кримінальний кодекс штату Пенсільванії у Зводі законів (Титул 18) передбачає відповідальність за володіння зброєю, якщо особа її ховає з наміром використання зі злочинною метою [256].

Постановою Верховної Ради України “Про прийняття за основу проекту Закону України про зброю” зазначається прийняття за основу проекту Закону України про зброю, доопрацьований народними депутатами України В.Р. Мойсиком, О.М. Бандуркою, М.А. Маркуш, В.П. Нечипоруком, С.Т. Сенченком та іншими спільно з Кабінетом Міністрів України [221]. У ст. 14 зазначеного проекту вказується, що дозволи на зброю не видаються, а видані анулюються за наявності непогашеної або не знятої у встановленому порядку з особи судимості за тяжкі злочини, а також злочини, скоєні із застосуванням зброї [211]. Виникає питання: про які злочини говорять представники законодавчої влади?

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Херсонським апеляційним судом 22 червня 1999 року винесено вирок гр. Л., 1976 року народження, який разом з іншою особою, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження, використовуючи саморобний мілкокаліберний пістолет, з близької відстані вистрілив в голову потерпілого, в результаті чого відбулася контузія ока. Суд кваліфікував діяння за п. “і” ст.93, ч.2 ст.17 (Кримінальний кодекс 1960 року).

Одеським апеляційним судом 8 листопада 2002 року винесено вирок гр. С., 1982 року народження, який разом з іншою особою, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження, з невстановленої слідством вогнепальної зброї зробив 10 пострілів пластиковими кулями в життєво важливі органи потерпілого, після яких потерпілий помер. Експертиза встановила, що вилучені предмети були використані як метальний снаряд, могли споряджуватися до стандартних гільз мисливських патронів, а також могли бути спорядженням саморобно виготовлених патронів або використовувалися при спорядженні дульно-зарядної (шомпольної) вогнепальної зброї. Однак при кваліфікації суд не зазначає використання зброї будь-якого виду.

Проте поширеність газової зброї та її використання під час вчинення злочинів, навіть при її зовнішній схожості з предметами, які визнані вогнепальною зброєю, що призводить до неправильної суб’єктивної оцінки з боку потерпілої особи, не дають права враховувати наявність газової зброї як знаряддя та засобу вчинення злочину при кваліфікації розгляданих діянь, крім випадків, передбачених законом (наприклад, ст.296 КК України). Наша думка спирається не тільки на усталені правила кваліфікації, а й на те, що при спробі врахування газової зброї як знаряддя чи засобу вчинення злочину ми будемо вимушені враховувати предмети, які за призначенням є дитячими іграшками, а за зовнішніми ознаками — аналогами моделей вогнепальної зброї.

У контексті дослідження під поняттям „зброя” мова йтиме про найнебезпечніший, на нашу думку, її вид — вогнепальну. Вогнепальна зброя — це зброя, в якій снаряд (куля, шрот) приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої спеціальної горючої суміші). До такої зброї належать всі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, а також атипічна зброя, кустарно виготовлені чи перероблені, а також історичні зразки зброї: гармати, міномети, кулемети, автомати, карабіни, гвинтівки, пістолети, револьвери та ін. [180, с. 689] Зазвичай гармати, міномети, кулемети рідко застосовуються при вчиненні збройних злочинів, тоді як інші зазначені види, як свідчить практика та емпіричний матеріал дисертаційного дослідження, застосовуються частіше. Поняттям „збройного” злочину охоплюються і злочини, вчинені з використанням гладкоствольної мисливської зброї.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Будь-яка особа стає особою злочинця лише після вчиненого нею діяння, яке містить ознаки злочину, тому дослідники вивчають її під кутом зору досліджуваної проблеми [2, с. 7-48; 37; 85, с. 19-22; 113, с. 11-125; 194, с. 5-15; 195, с. 73-76].

При дослідженні збройних злочинів нами було вивчено 660 кримінальних справ щодо насильницьких злочинів (вбивств, розбоїв, згвалтувань тощо), з них більш глибоко розглянуто 119 справ щодо злочинів, при вчиненні яких використовувалася або застосовувалася зброя. За спеціально розробленими анкетами вивчено соціально-демографічні, кримінально-правові та інші ознаки 276 осіб, які вчинили злочини з використанням вогнепальної зброї.

Вивчення соціально-демографічних та правових ознак осіб, які вчинили злочини, з використанням вогнепальної зброї, показує, що панівну роль серед таких осіб відіграють чоловіки — 265, жінки — 11, що становить 4 % [Додаток В, табл. В.1].

Стосовно віку, в якому вчинено злочини з використанням зброї, найбільший відсоток належить найпрацездатнішій віковій категорії — від 25 до 35 років, на другому місці вікова категорія від 20 до 25 років [Додаток В, табл. В.2].

За національною ознакою найбільший відсоток складають українці, на другому місці — росіяни, а далі — представники інших національностей, які проживають на території Запорізької, Одеської та Херсонської областей [Додаток В, табл. В.3].

Важливе значення має така соціально-демографічна ознака, як рівень освіти. Серед осіб, які вчинили злочини з використанням зброї, переважна більшість має середню або неповну середню освіту[Додаток В, табл. В.4].

З 276 осіб, справи яких вивчалися, за сімейним станом 138 неодружені, 116 одружені, 19 розлучені, 3 вдівці [Додаток В, табл. В.5].

Переважна більшість (177) не працюють і не навчаються [Додаток В, табл. В.6]. Їх поведінка визнана злочинною, але наявність характеристики до вчинення ними злочину дозволяє зробити висновок про попередню стійку антигромадську поведінку. Частково це підтверджується тим, що 82 з 276 осіб, котрі вивчалися до вчинення злочину з використанням зброї, вже мали судимість [Додаток В, табл. В.7].

З аналізованих справ визначено, що 251 чоловік використовували зброю, яка перебувала у них незаконно, і лише 25 — зброю, що була у володінні на законних підставах (мисливська, нагородна тощо) [Додаток В, табл. В.8].

Як уже зазначалося, сучасна кримінологічна наука досить давно оперує поняттями “насильницькі” та “насильницько-корисливі” злочини. Проте для боротьби зі злочинністю та окремими її видами (групами) в реальному житті треба мати якнайбільш обґрунтоване, виважене та чітке уявлення про суттєві ознаки не тільки конкретних злочинів, а й їх груп, що поєднані певною загальною властивістю.

При вчиненні вбивств, нанесенні тілесних ушкоджень, при незаконному заволодінні транспортними засобами та вчиненні інших злочинів нерідко застосовується або навіть і використовується зброя, хоча у статтях Особливої частини Кримінального кодексу це не обумовлено. У таких нормах, як правило, є вказівка на насильство. Як уже зазначалося, поняття „насильство” є занадто широким і не дає чіткого уявлення про зміст і сутність “збройних” злочинів. Насильницькі злочини за ступенем суспільної небезпеки належать до найбільш тяжких злочинів. Конституція України наголошує на пріоритеті людських цінностей над усіма іншими. Тому, оскільки насильницькі злочини мають за мету зазіхання на людину, вони належать до найбільш небезпечних кримінально караних діянь.

Насильницький вплив на потерпілого при вбивстві може мати будь-яку форму. Він може виявлятись у нанесенні ударів ножем, сокирою або іншими знаряддями злочину, у пострілі з вогнепальної зброї, у задушенні, отруєнні, утопленні тощо [34, с. 7].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

З огляду на проведений у цьому підрозділі аналіз поняття та кримінологічної характеристики злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, пропонуємо називати їх “збройними” злочинами, і вивчати та аналізувати їх не в межах вивчення насильницької злочинності, а виділити в самостійний вид (групу) — “збройну злочинність”. Ми виходимо з того, що зазначене негативне правове явище складається із сукупності діянь, пов’язаних з використанням вогнепальної зброї, і його виділення в окремий вид злочинності надасть змогу не тільки досконалого вивчення, а й напрацювання необхідних рекомендацій для боротьби з такими суспільно небезпечними злочинними проявами.