Geum.ru

Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ На правах рукопису кулик людмила миколаївна

Вид материалаДокументы

Содержание


1.2. Детермінанти існування та поширення „збройних” злочинів
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8
^

1.2. Детермінанти існування та поширення „збройних” злочинів


Ефективна протидія широкомасштабному зростанню криміногенного потенціалу суспільства можлива лише за умови глибокої наукової інтерпретації природи і причинно-наслідкових зв’язків злочинності як одного з найбільш складних та багаторівневих явищ сучасності. „Ефективний” — такий, який приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект [185, с. 904]. Проте застосування подібного розуміння до такої складної діяльності, як боротьба зі злочинністю, може мати ряд підходів та трактувань. В першому випадку під ефективною боротьбою зі злочинністю розуміють обґрунтованість і доцільність норм права та правоохоронної діяльності, у другому — максимальне досягнення мети при мінімальному залученні людських ресурсів, часу та матеріальних коштів, в третьому — співвідношення фактично досягнутого результату в боротьбі зі злочинністю з тією метою, для досягнення якої були використані ті чи інші заходи. Постає питання, що необхідно вибрати за вихідну мету: усунення причин злочинності, викорінення злочинності, зниження її рівня, оптимізацію структури різних видів і груп діянь, підвищення розкриття злочинів, захист прав особистості громадян тощо? [160, с. 106]

Враховуючи те, що викорінення злочинності, як показує практика, нереальне, вважаємо, що основні зусилля щодо запобігання будь-яким злочинним проявам і злочинам, які вчиняються з використанням вогнепальної зброї, як одним із найнебезпечніших з них, повинно бути зосереджене на виявленні детермінант існування та поширення таких явищ, що у сукупності з профілактичною роботою повинно мати наслідком хоча б часткове зниження їх рівня.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Разом із тим вже у XIX ст. більш детальне вивчення злочинності призвело до того, що все більше уваги почали приділяти різноманітності причин. Було з’ясовано, що на злочинність впливають не тільки особистісні індивідуальні риси людини (темперамент, коло інтересів тощо), а й умови сімейного виховання, особливості найближчого оточення, рівень освіти, професія, рід занять, а також значимі соціальні процеси (рівень цін, безробіття, військові заворушення). Цей перелік можна було б продовжити, але послідовної та упорядкованої системи не існує й досі. Ч.Ломброзо в роботі “Злочин” називає причини факторами і відносить до них етнічні, культурологічні, демографічні, економічні, педагогічні, сімейні, професійні, спадкові, кліматичні, метеорологічні тощо. З розвитком науки кримінології кількість факторів злочинності зростала в геометричній прогресії [131, с. 179]. Факторів, що породжують різні злочини в реальному житті, насправді дуже багато. При аналізі виникнення соціальних явищ, в тому числі і злочинності, ми стикаємося з множинністю причин, при цьому ці причини дуже складно класифікувати, привести в певну систему.

Один з методів класифікації причин злочинності полягає в тому, що їх необхідно розглядати на різних рівнях. Нижчий рівень — психологічний (індивідуальний). На ньому вивчаються психологічні причини вчинення злочинів конкретними особами і з’ясовується, що причиною злочинної поведінки на індивідуальному рівні є недостатня соціалізація особистості, тобто неповне сприйняття нею норм соціального життя, слабка адаптованість до навколишніх умов. Ця проблема викликає нову проблему: з чим пов’язана недостатня соціалізація і чому існують неадаптовані особистості? Таким чином, йдеться про більш високий рівень розгляду злочинності — соціологічний. На ньому розглядають недоліки та вади суспільної системи, тобто ті соціальні, економічні та духовні явища, що породжують злочинність, їх взаємозв’язок і взаємну обумовленість. Ці явища впливають на формування особистості майбутнього злочинця, мотивацію його вчинків та практичну реалізацію його намірів.

Ще більш високий рівень вивчення причин злочинності — філософський. На ньому ми знаходимо відповіді на питання про причини негативних явищ у суспільстві в цілому. Однією із загальних причин злочинності у будь-якому суспільстві вважають наявні соціальні протиріччя. Йдеться про різні протиріччя в різних соціально-економічних формаціях. Проте суспільні протиріччя вічні, а з цього випливає, що злочинність існує і буде існувати, поки існує людська спільнота, але з нею потрібно і необхідно боротися. Саме тому виявленню причин злочинності приділяється велика увага [131, с. 180-181].

Проблема детермінації злочинності є одним із найскладніших питань у кримінологічній науці, яке й раніше, і на сьогодні залишається дискусійним. Найвагоміші дослідження, які перевірені роками, відносно причинності дає саме філософія, яка розглядає причинність у троякому значенні: як однозначний причинний зв’язок, коли причина і наслідок є відносно відокремленими в своєму розвитку явищами; причинність як безпосередня взаємодія; причинність як універсальна взаємодія, загальний зв’язок. В першому і другому розумінні причинність може бути виявлена, якщо явище умовно вирвати з їх загального зв’язку. Лише в третьому випадку причинність проявляє себе в істинному значенні, відображаючи складну систему зв’язків різноманітних процесів і явищ навколишнього світу [139, с. 52-54]. Хоча на сьогодні і філософська теорія детермінації піддається критиці.

Філософія вивчає детермінізм як вчення про закономірний, необхідний зв’язок усіх подій і явищ та їх причинної обумовленості, і тлумачить причинність як одну з форм загальної взаємозалежності явищ об’єктивного світу, оскільки будь-яке явище зумовлено конкретною причиною [121, с. 109, с. 387].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

У кримінологічній науці також приділяється увага ситуації, яка впливає на визначення особи щодо вчинення нею злочину. Так, Д.А. Шестаков окремо виділяє поняття криміногенної ситуації як сукупності конкретних зовнішніх стосовно людини обставин, які у певний момент життя сприяють вчиненню нею злочину. Конкретний злочин зазвичай є результатом взаємодії злочинних нахилів особистості й тиску з боку ситуації. Проте лише умовно можна говорити про зворотну залежність між ступенем злочинних нахилів особистості і рівнем тиску з боку ситуації, що сприяє злочину в аспекті того, що особа, яка має незначні нахили до вчинення злочину, скоює його частіше лише під тиском несприятливих обставин, а особа з більш вираженою готовністю порушити кримінально-правові заборони йде на це навіть при наявності незначного зовнішнього поштовху. Особа зі злочинними звичками шукає ситуацію, яка сприятиме злочину, а іноді і сама її створює.

Ситуації, що сприяють злочину, бувають різної тривалості і можуть відрізнятися за інтенсивністю.

Джерела ситуацій, що сприяють злочинам, різні: стихійне лихо, воєнні дії, політичні кризи, фінансові скрути конкретної родини, поведінка рідних, що морально травмує або викликає насильницькі дії щодо них [302, с. 128-131].

Флойд Фіні розглядає поняття ситуативності злочинів, проаналізувавши групу чоловіків-злочинців, яких обвинувачували у вчиненні розбійних нападів, більшість з яких сказали, що заздалегідь не планували зазначений злочин. Третина з них повідомила про мінімальне планування щодо придбання зброї та місця, де можна укрити викрадений автомобіль. Лише 15% з них ретельно розробляли план, а 9% діяли за звичкою. Ситуативність злочинів, особливо злочинів проти власності, демонструє, наскільки близькі кримінальні дії до нормальних повсякденних рішень [47, с. 130-131].

Значну роль серед ситуацій, які можуть сприяти вчиненню злочинів, відіграє жертва злочину. Вивченням взаємозв’язку між особливостями особи потерпілого і злочином займається окрема галузь кримінології — віктимологія [267]. У ній визначається, що в багатьох випадках потенційна жертва злочину сама формує ситуацію, в якій підвищується ймовірність заподіяння їй шкоди. Такі ситуації можуть виникати у силу різних діянь потерпілої особи, в тому числі і правомірних, які впливають на розвиток ситуації та її перехід у кримінально-віктимну [232, с. 83-93].

З точки зору соціології, причини злочинності кореняться в самому суспільстві: чим більше проблем будь-якого характеру (економічна нестабільність, збройні конфлікти тощо) у певному соціумі, тим більше в ньому асоціальних проявів людської поведінки. Проте, безперечно, що регулювання суспільних відносин повинно мати саме правову природу [243, с. 10-20]. Людина не завжди може пристосуватися до якихось вимог суспільства, урівняти свої і суспільні потреби, а протест призводить до конфліктної ситуації, в якій одна особа навряд чи вийде переможцем.

Соціальні норми передбачають, що людина повинна діяти певним чином. Головне те, що причинні зв’язки тут або відсутні, або не є панівними.

Особистість зважає на норми такою ж мірою, як і на природні закони. Але немає жодних фізичних перешкод їх порушувати. При цьому порушити природний закон неможливо, але можна постраждати від його невдалого застосування. Норми є наслідками пристосування людей один до одного. Проте людині не є зайвим розуміти, що те, що вона впевнено вважає за “порядок речей” насправді є цінністю, нормативним порядком.

Соціальні норми щодо окремих осіб є неоднозначними. Дехто пристосовується до них краще, дехто гірше. Правова норма, у свою чергу, є різновидом соціальної норми, і тому можна розглядати правову норму як те, що визначає зміст певної дії [305, с. 184-189].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Як уже зазначалося, за своїм походженням причини та умови злочинності можуть бути зовнішніми та внутрішніми. До зовнішніх причин та умов належать ті соціальні чинники, дія яких сприяє вчиненню певного виду злочинів. У кримінологічній літературі радянського періоду зовнішні причини злочинності переважно визначались як “різноманітні негативні впливи, що походять з-за кордону нашої Батьківщини” [130, с. 110]. Сьогодні в кримінології висуваються різні гіпотези щодо причин порушення законів. На думку О.М.Литвака, однією з найважливіших причин злочинності є криміногенний вплив держави внаслідок “політичної боротьби між силами, які прагнуть комуністичного реваншу, і партіями національно-демократичного спрямування, з одного боку, та політичного протистояння, що в свою чергу призводить до неузгодженості законодавчої та виконавчої гілок влади — з іншого” [154, с. 67]. На думку В.А.Бачиніна, рівень злочинності в нашій державі є наслідком так званої “штучної злочинності”. Автор пише: “тоталітарна держава, яка перетворила право у слугу режиму, спотворила його суть, зробила з нього щось протилежне тому, чим воно має бути за своєю природою, перетворила його із захисника справедливості на засіб її ліквідації. Практика застосування кримінально-правового механізму там, де цілком достатньо було цивільного, адміністративного, трудового права, перетворила всю систему права в репресивну силу, яка знищила елементи громадського суспільства в його зародку” [24, с. 440]. Проте з цими точками зору важко погодитися, враховуючи позитивні зміни у чинному кримінальному законодавстві.

Для вивчення причин і умов злочинності А.І. Алексєєв вважає за необхідне звернутися передусім до такого джерела інформації, як дані кримінальної статистики. Характеристику причинного комплексу злочинності за загальноприйнятими статистичними позиціями він вважає не зовсім повною і тому пропонує при вивченні причин злочинності враховувати взаємозв’язок кримінологічних характеристик її конкретних форм, видів, різновидів із соціальним середовищем, в межах якого вони породжуються, обумовлюються та існують. Учений пропонує враховувати такі характеристики регіону, як соціального середовища: соціально-демографічну, економічну, соціально-культурну та охоронну [9, с. 78-79].

Одним з ефективних способів отримання даних про причини та умови злочинності А.І. Алексєєв вважає соціологічне опитування, при якому респондентами можуть бути будь-які громадяни незалежно від їх соціального, професійного становища чи інших соціально-демографічних ознак; або суворо визначені контингенти населення, виділені за різними підставами (належність до конкретної професійної групи, зайнятість в певній сфері виробництва, особи з підвищеною віктимністю) [9, с. 82].

Ми не заперечуємо, що опитування може бути одним із способів отримання інформації. Проте з курсу „Правової статистики” відомо, що опитування дуже рідко дає репрезентативний результат.

Визначаючи криміногенні чинники, які детермінують насильницькі злочини проти життя і здоров’я особи, їх розподіляють за допомогою такої класифікації, що дозволяє об’єднати зазначені злочини у чотири групи: 1) сімейно-побутові; 2) ситуаційні; 3) ті, що завчасно плануються; 4) патологічні. До першої групи відносять криміногенні явища і процеси, що об’єднуються об’єктивно-суб’єктивним міжособистісним становищем, яке породжує криміногенні ситуації. Ззовні конфлікт може виявлятись у вигляді ненависті, неприязні, підозри, ревнощів, помсти, сварок через аморальну поведінку одного з учасників, матеріальні, житлові та інші побутові чи сімейно-побутові проблеми. Цій групі злочинів може передувати застосування фізичної сили в родині або алкоголізм чи наркоманія. Криміногенним процесами і явищами другої групи вважають недостатню матеріальну базу закладів культури та дозвілля, невисокий соціальний статус злочинців, посилення в сучасних умовах психічного навантаження і напруження, негативна роль кримінальної субкультури, протиріччя між статусом особи та її завищеними орієнтаціями, зниження соціального та превентивного контролю державних органів, трудових колективів, громадськості за тими сферами життя, які сприяють поширенню в суспільстві пияцтва, агресивності, насильства і зла, фрустрації, страху перед злочинністю тощо. Криміногенні явища і процеси, що детермінують умисні вбивства і тяжкі тілесні ушкодження, які завчасно плануються: несприятлива соціально-економічна і морально-психологічна обстановка в країні і ближньому зарубіжжі; люмпенізація, марґінальність, алкоголізація, наркотизація значних груп населення; криміногенна корисливість, котра викликається соціально-економічною психологією людей і в основі якої лежить прагнення до накопичення, захоплення чужих речей, неправедного збагачення тощо; різні форми віктимної поведінки потерпілих; слабка кримінологічна поінформованість населення про насильницьку злочинність; погіршення соціально-психологічного клімату на виробництві, в родині тощо; небувала пропаганда у засобах масової інформації, в кіно, на телебаченні культу сили і кулачного права, насильства, сексуальної розбещеності, розпусти, глуму над особою, влади грошей, що знижує недоторканість людської особистості, виправдовує “круту” поведінку; послаблення соціального контролю над злочинністю; недостатній психологічний, фізичний, правовий, технічний захист особи. Чинники патологічних навмисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень прямо пов’язані з явищами соціально-психологічного, психіатричного, медико-педагогічного, медико-реабілітаційного, організаційно-управлінського, правового та іншого характеру [138, с. 20-27].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

У вітчизняній літературі агресія розглядається як одна з можливих стратегій поведінки людини [175, с. 71-72]. Ця функція піддається впливу ендогенних та екзогенних факторів різної природи та здатна набувати як нормальних, так і патологічних форм вияву. Відсутність агресії призводить до пасивності, комформності, небажання відстоювати власні інтереси і боротися навіть у загрозливій ситуації. Водночас надмірний розвиток агресивності може стати своєрідним стрижнем особистості, що дієво відрізняє вчинки цієї людини від вчинків інших людей. Неоднозначність та складність агресії пов’язані з багатоваріантністю її складників. Агресивний поведінковий акт — результат біологічних, формально-динамічних, психологічних і соціально-психологічних особливостей особистості. Проте дослідження осіб, які притягалися до кримінальної відповідальності за вчинення насильницьких злочинів, дозволило виділити певні закономірності розвитку їх індивідуальних властивостей. Основними характерними рисами осіб, які вчинили злочини з використанням зброї, є дефекти їх соціальної ідентифікації, емоційна бідність, імпульсивна агресивність. Особи, які скоїли вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування з використанням зброї, відрізняються високим ступенем десоціалізованості, стереотипністю асоціальних поведінкових навичок, у багатьох випадках хворіють на алкоголізм. Для їх поведінки є характерними надмірний егоцентризм, прагнення до якнайшвидшого задоволення бажань, що виникають спонтанно, цинізм. У насильстві вони бачать єдиний спосіб розв’язання конфлікту. На агресивну поведінку найбільше впливають такі якості, як запальність, вразливість, мстивість [98, с. 9]. Крім того, на виникнення агресивної поведінки впливає така риса особистості, як демонстративність [229, с. 48]. Демонстративна особистість постійно прагне справити враження на оточуючих, звернути на себе увагу будь-якими засобами. Зазначеній категорії злочинців притаманне широке використання засобів психологічного захисту — самовиправдання ними своєї антисоціальної поведінки, перекладання вини на потерпілого та зовнішні обставини. Негативні якості цієї категорії злочинців формуються в негативних умовах мікросередовища, в умовах пониженого соціального контролю. Психологічні дослідження дозволили встановити залежність агресивності від соціального статусу особистості [308, с. 32]. Особливо яскраво це проявляється у підлітків. Найбільш високий рівень агресивності спостерігається у лідерів та аутсайдерів. У першому випадку агресивність поведінки обумовлюється бажанням захистити або зміцнити своє лідерство, а в другому — незадоволеністю власним станом у групових відношеннях. Суттєвими чинниками формування такої поведінки є емоційна деградація у дитинстві, відчуження від родини та інших соціально-позитивних груп. З агресивною поведінкою коригують такі якості особистості, як підвищений рівень тривожності, завищена самооцінка, егоцентризм, понижена толерантність (нездатність переносити труднощі), аутизм (соціальна відчуженість), нездатність до емоційного співчуття (асінтонність) [29, с. 27-34].

У корисливих злочинах, вчинених з використанням зброї, агресивність частіше використовується як засіб досягнення корисливої мети. У цих випадках має місце так звана інструментальна агресія. У насильницьких злочинах з використанням зброї на перший план виступає так звана ворожнеча агресивність — агресія, завдання шкоди виступає як самоціль. Тривалість та жорстокість насильства тут залежать від злочинної мети — принизити жертву, завдати їй тяжких страждань через ревнощі, помсту, самоствердження тощо. У групових насильницьких злочинах із використанням зброї агресія часто здійснюється під впливом групового тиску, групових традицій [159, с. 57].

Крім того, на злочинність впливає також правова культура суспільства. Досвід показує, що юридичні знання відіграють роль інструмента, котрий може використовуватися для досягнення суспільно корисних цілей, але може бути використаний і як протилежний їм [119, с. 85-86]. Вважаємо, що підвищення правової культури населення повинно бути умовою формування правосвідомості, поваги до закону та до охоронюваних ним благ, інтересів тощо.

Сьогодні дуже багато говорять про те, що причина розгулу злочинності полягає в економічній кризі в Україні, у значному зниженні матеріальної забезпеченості певної частини суспільства, значному соціальному розшаруванні населення і, як результат, зростанні відсотку корисливих посягань. Але криза в економіці нараховує роки, а корисливі злочини — століття і навіть тисячоліття. Тобто треба чітко розрізняти привід і причину.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

1. Спираючись на результати аналізу чинного законодавства України та узагальнюючи точки зору ряду фахівців, визначається, що злочини, які вчиняються з використанням зброї, мають безпосереднє відношення до понять “безпека” та “громадська безпека” через те, що вони пов’язані з предметом, який має законодавчу регламентацію щодо його видів та обігу, і який може заподіювати шкоду охоронюваним правам та інтересам громадян. Під громадською безпекою автор розуміє загальне благо, безпеку для всіх, таке поводження з джерелами загальної небезпеки, у тому числі вогнепальною зброєю, що забезпечить охорону життя і здоров’я громадян, матеріальних та інших цінностей.

2. “Насильство” — це протиправний фізичний або психічний вплив на особу, що пов’язаний з досягненням певної спеціальної мети (заподіяння тілесних ушкоджень, задоволення статевої пристрасті, користь тощо), “агресія” — це певна стратегія або тактика поведінки особи, яка може виявлятись у двох формах — позитивній, що характеризується активним відстоюванням власних позицій, занадто емоційним прагненням до чого-небудь і т. ін., та негативній, що пов’язана з руйнаційним впливом на людей або об’єкти кримінально-правової охорони.

3. Поняття “насильства” та “агресії” не пов’язують злочинну діяльність суб’єкта з використанням будь-яких предметів, хоча несприятливою тенденцією сучасної злочинності є почастішання використання вогнепальної зброї при вчиненні насильницьких злочинів.

4. Озброєне насильство, порівняно з неозброєним, має таку характеризуючу ознаку, яка дозволяє відстоювати позицію щодо того, що озброєне насильство за своєю суспільною небезпечністю є більш небезпечним ніж неозброєне, адже наявність зброї в особи, яка вчинює злочин, крім того, що може бути знаряддям вчинення злочинного діяння, стає, з одного боку, засобом психічного впливу, який спрямовується на залякування жертви, зменшення чи припинення опору, з іншого — призводить до того, що такі злочини вчиняються відкрито і частіше доводяться до кінця. Крім цього, для злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, характерною рисою є особлива зухвалість, демонстрація сили завдяки чому потерпілі від злочину, як правило, фактично позбавляються волі до дії. Зброя є не тільки засобом вчинення злочину, а стає при цьому одним із вирішальних чинників, навіть якщо її не було застосовано для ураження або спричинення тілесних ушкоджень. Зроблено висновок, що в жодному разі насильство як таке не можна ототожнювати з поняттям озброєного насильства, співвідношення цих понять визначається як загальне і часткове.

5. Дослідженням охоплюються злочини, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, адже вогнепальна зброя, поряд із різного роду машинами та механізмами, є джерелом підвищеної небезпеки, але, на відміну від останніх, навіть найскладніші її системи і моделі приводяться в дію досить простими прийомами, які не потребують спеціальних знань. За своїми властивостями миттєвого ураження та можливості таємного застосування вогнепальна зброя поступається лише хімічному, бактеріологічному та радіаційному впливові на людей. Проте ці речовини малодоступні, суворіше охороняються, їх поширення переслідується за міжнародним та національним правом. Крім того, хімічні, бактеріологічні та радіаційні речовини при їх застосуванні як знарядь чи засобів вчинення злочину можуть заподіяти шкоду самому злочинцеві. Водночас використання вогнепальної зброї при дотриманні правил поводження з нею такого наслідку не має, якщо не йдеться про умисне заподіяння шкоди як самокалічення.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

14. Зроблено висновок, що лише умовно можна говорити про зворотну залежність між ступенем злочинних нахилів особистості і рівнем тиску з боку ситуації, що сприяє злочину в аспекті того, що особа, яка має незначні нахили до вчинення злочину, скоює його частіше лише під тиском несприятливих обставин, а особа з більш вираженою готовністю порушити кримінально-правові заборони йде на це навіть при наявності незначного зовнішнього поштовху. Особа зі злочинними звичками шукає ситуацію, яка сприятиме злочину, а іноді і сама її створює.

15. Ситуації, які впливають на визначення особи щодо вчинення нею „збройного” злочину, бувають різної тривалості, можуть відрізнятися за інтенсивністю, мають різні джерела: стихійне лихо, воєнні дії, політичні кризи, фінансові скрути конкретної сім’ї, поведінка рідних, що морально травмує або викликає насильницькі дії щодо них тощо. Значну роль серед ситуацій, які можуть сприяти вчиненню злочинів, відіграє жертва злочину.

16. Під криміногенними прошарками населення розуміють групи осіб, злочинна активність котрих помітно вища, ніж у населення в цілому і які сприяють появі й укріпленню таких кримінологічно значущих рис людини, як агресивність і користь, формуванню нахилів до вчинення „збройних” злочинів. Значний негативний вплив здійснюють особи, які були засуджені за вчинення насильницьких злочинів та відбували покарання в місцях позбавлення волі, що пропагують субкультуру, яка панує в установах з виконання покарань тощо.

17. Під зовнішніми детермінантами “збройної” злочинності дисертант розуміє ті причини та умови, які викликають її поширення та повністю або частково залежать від волі індивіда. До цього комплексу автор відносить: культ насильства та жорстокості у засобах масової інформації, художніх та телевізійних фільмах; лібералізацію державної політики щодо обігу зброї; наявність корупційних тенденцій у державному апараті; розшарування верств українського населення; несформованість у сучасній педагогіці позитивного соціального ідеалу тощо.

18. Внутрішні причини та умови злочинів, вчинених з використанням зброї, тісно пов’язані з особливостями особистості злочинця, наявністю певного відхилення у його поведінці. Як психологічний феномен, відхилення пов’язується із розходженням норм активності особистості і соціальних норм. Агресія розглядається як одна з можливих стратегій поведінки людини, на виникнення якої впливає, крім інших рис, і демонстративність. У корисливих злочинах, вчинених з використанням зброї, агресивність частіше використовується як засіб досягнення корисливої мети. В цих випадках має місце так звана інструментальна агресія. У насильницьких злочинах з використанням зброї на перший план виступає так звана ворожнеча агресивність — агресія, завдання шкоди виступає як самоціль. Тривалість та жорстокість насильства тут залежать від злочинної мети — принизити жертву, завдати їй тяжких страждань із спонукань ревнощів, помсти, самоствердження тощо. В групових насильницьких злочинах із використанням зброї агресія часто здійснюється під впливом групового тиску, групових традицій.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl