Академія правових наук України

Вид материала

Документы

Содержание Система законодавства Закон України «Про авторське право і су­міжні права» ГЛАВА З Законодавчі та нормативні акти у сфері Положенням про державне посвідчення на право розповсюдження і де­монстрування фільмів (прокатне посвідчення) Правила роздрібної торгівлі примір­никами аудіовізуальних творів і фонограм Авторське право належить до прав, -захист яких гарантується Конституцією України. Необхідне підвищення ролі і значення охорони авторського права як загальнонаціо­нального, загальнодержавного завдання. Україна робить послідовні кроки на шляху входження до міжнародної системи охо­рони авторського права і суміжних прав.

Подобный материал:

• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 4134.86kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого сенаторов микита валерійович, 294.1kb.
• Національна академія наук україни інститут економіко-правових досліджень, 283.11kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені В. М. Корецького, 299.49kb.
• Національна академія наук україни інститут економіко-правових досліджень, 931.52kb.
• Національна юридична академія України, 6335.29kb.
• Української держави, 8520.93kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 661.83kb.
• Миколаївський комплекс Новітні наукові дослідження держави І права 2011 Том 1 Збірник, 3605.39kb.
• Національна академія наук україни, 1197.72kb.

ГЛАВА 2

Колективне управління ангорськими правами

В усьому світі права авторів вважаються особистими правами. Вони є частиною індивідуальних прав, передбачених в статті 27 Всесвітньої декларації прав людини від 10 Ірудня 1948 року, називаються винятковими правами в Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів. Законодавці й укладачі конвенцій вихо­дили з концепції того, що автор може або сам здійснювати свої права, або доручити їх здійснення відповідно до положень Цивільного кодексу про представництво. Од­нак розвиток технічних засобів поширення музики виявився таким, що самостійне здійснення прав виконання і мовлення самим композитором стало неможливим. Якщо, наприклад, у країні є 500 радіопередавачів, які щодня транслюють декілька годин музику, то композитори не будуть у змозі видавати дозволи на транслювання їх творів в індивідуальному порядку. Більше того, було б абсолютно неприпустимо вимагати, щоб радіостанції, які щороку транслюють твори 60—80 тисяч компози­торів усього світу, запитували кожного з них про попередній дозвіл.

Сьогодні в умовах масового попиту на музику єдиним способом охороняти пра­ва на публічне виконання і трансляцію для композиторів, поетів-пісенників, аранжувальників і перекладачів є встановлення зв'язків між «виробниками» і «споживачами» музики. Зосередження прав на виконання і трансляцію музичних творів у віданні одного органу в кожній країні — те, що звичайно називається «ор­ганізацією колективного управління», — і всеосяжний дозвіл на публічне вико­нання або трансляцію музики, що охороняється (авторським правом), виданий цією організацією колективного управління, утворить колективне керівництво.

1. Виконавські права і права на трансляцію, які є предметом управління

Організація колективного управління правами повинна придбати весь пакет прав на виконання і трансляцію музичних творів, якщо вона збирається задоволь­няти інтереси користувачів музикою шляхом видачі єдиного дозволу. Це завдання може бути полегшено шляхом створення державної монополії. Сама по собі, од­нак, монополія не падає авторських прав організації колективного управління: без монополії або за її наявності ця організація повинна проте переконати авторів пе­редати їй їхні права на виконання і трансляцію.

Передача або відступлсння прав на виконання і трансляцію звичайно здійсню­ється за контрактом, підписаним автором і його товариством або організацією ко­лективного управління. Правова форма визначається національним законом про авторські права вданій країні. Найкращою формою є передача прав, яка дозволяє організації колективного управління представляти авторів яку судових, так і в по-засудових питаннях. Звичайно автори передають свої права також і на майбутні твори, іншими словами, на твори, які створюватимуть у період їх членства або протягом терміну дії повноважень. Така передача прав на майбутні твори виз­нається не в усіх країнах. Передача І відступлення прав звичайно стосується вико­нання і трансляції по всьому світу.

2. Дозвіл публічного виконання або трансляції музики, що охороняються

Усі, хто бажає публічно виконувати або транслювати музику, що охороняється, отримують дозвіл на весь світовий репертуар відразу. Це значно полегшує завдан­ня користувача з дотримання прав авторів. Тому колективне управління повинне розглядатися як значна послуга світу музики. Дозволові надається форма контрак­ту, згідно з яким організація колективного управління дає згоду на точно визначе­не використання музики, а користувач зобов'язується платити узгоджені роялті і відчитуватися про твори, виконані або трансльовані.

Світовий музичний репертуар не може бути точно визначений в контракті, але організація колективного управління може заявити, що або світовий репертуар включає лише музику, написану авторами, які передали або відступили свої пра­ва їй чи зарубіжному партнеру, пов'язаному з нею контрактом взаємною пред­ставництва; або світовий репертуар включає всі музичні твори, за винятком спеці­ально переданих користувачеві. У другому із зазначених випадків користувач га­рантований організацією колективного управління від будь-яких домагань третьої сторони. Цей дозвіл може належати до виняткового або невиняткового викорис­тання музики користувачем. При винятковому використанні жодна особа не мо­же отримати дозволу на використання цієї ж музики. На практиці дозволи на пуб­лічне виконання і трансляцію є невинятковими.

Єдиний режим для користувачів і, як наслідок, запровадження чіткого і добре складеного тарифу роялті е неодмінними атрибутами будь-якого колективного управління авторськими правами. Тарифні правила повинні бути прості для за­стосування як організацією колективного управління, так і користувачами.

Після збору роялті і отримання бухгалтерських звітів про виконані або трансльо­вані Івори організація колективного управління повинна розрахувати суми, належні до виплати кожному авторові або кожному видавцеві. Ця операція відома як роз­поділ і с однією з найбільш трудомістких робіт, які доводиться робити організації. Кожний автор може вимагати виплати сум, відповідних тим, які стягувала органі­зація колективного управління затвори цього автора або видавця, за вирахуванням накладних управлінських витрат. Цей принцип не тільки відповідає глибоко укорі­неним інтересам авторів і видавців, а й походить з правового становища організації колективного управління, що с довірчим органом авторів і видавців.

Усі автори і всі видавці повинні користуватися абсолютно однаковим режимом у тому значенні, що не можуть допускатися ніякі преференції або потуранння. Це поширюється, зокрема, на відносини між вітчизняними авторами і видавцями та їхніми зарубіжними колегами, Стаття 5 (1) Бернської конвенції передбачає прин­цип рівного режиму і він повинен суворо дотримуватися будь-якою організацією колективного управління,

3. Організація колективного управління авторськими і суміжними правами

Важливими суб'єктами авторського права є організації, що управляють майно­вими правами авторів і володільців суміжних прав на колективній основі.

Автори творів науки, літератури і мистецтва, виконавці, виготівники фонограм або інші володільці авторських і суміжних прав з метою практичного здійснення їх майнових прав (публічного виконання, сповіщення в ефір І по кабелю, відтво­рення тізору за допомогою механічного, магнітного та іншого запису, репродуку­вання тощо) вправі створювати організації, що управляють їх майновими правами на колективній основі. Останні не вправі займатися комерційною діяльністю, а також здійснювати використання творів і об'єктів суміжних прав, отриманих для управління па колективній основі. До діяльності організації, що управляє майно­вими правами на колективній основі, не застосовуються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством. Допускається створення окремих організацій з різних прав і різних категорій володільців прав, або організацій, що управляють різіїими правами в інтересах однієї категорії володільців прав, або організацій, що керують одним видом прав в інтересах різних категорій володільців прав.

Організації, що управляють майновими правами, створюються безпосередньо володільцями авторських і суміжних прав у формі нскомерційних організацій, які придбавають права юридичної особи з дати їх реєстрації в загальному порядку, встановленому законодавством для реєстрації громадських (нскомерційних) орга­нізацій. Такі організації діють у межах повноважень, отриманих від володільців авторських і суміжних прав, на основі статуту, що затверджується в установлено­му порядку. Відмова в реєстрації організації, що управляє майновими правами ав­торів на колективній основі, допускається у разі порушення законодавства, яким встановлюється порядок реєстрації некомерційних організацій.

Керівництво діяльністю зазначеної організації здійснюють володільці авторсь­ких і суміжних прав, майновими правами яких вона управляє. Прийняття рішень відносно розміру винагороди і умов видачі ліцензій користувачам, способу роз­поділу і виплати зібраної винагороди та інших принципових питань діяльності та­кої організації здійснюється виключно володільцями авторських і суміжних прав колегіальне» на загальних зборах. Контроль за діяльністю організацій, що управля­ють майновими правами на колективній основі, здійснює державний орган, який проводив реєстрацію некомерційних організацій.

Повноваження на колективне управління майновими правами передається ор­ганізації, що управляє майновими правами на колективній основі, безпосередньо вувати із зібраної винагороди суми на покриття своїх фактичних витрат, пов'яза­них із збором, розподілом і виплатою такої винагороди, а також суми, що спрямо­вують до спеціальних фондів, створюваних цісто організацією лише за рішенням володільців авторських і суміжних прав, які представляються нею; розподіляти і регулярно виплачувати зібрані суми винагороди пропорційно фактичному вико­ристанню творів і об'єктів суміжних прав; одночасно з виплатою винагороди по­давати володільцям авторських і суміжних прав чвіти, що містять відомості про ви­користання їхніх прав.

Володільці авторських і суміжних прав, які не надали організації повноважень відносно збору винагороди, вправі зажадати від організації виплатити належну їм винагороду відповідно до проведеного розподілу, а також виключити свої твори і об'єкти суміжних прав з ліцензій, що надаються цією організацією користувачам. Іноземні організації, що керують майновими правами на колективній основі, ма­ють право шмагати регулярного надання відомостей про розподілену винагороду, належну іноземним авторам або іншим володільцям авторських прав, які пред­ставляються зазначеною іноземною організацією, а також отримання іншої не­обхідної інформації про діяльність організацій, що управляють аналогічними пра­вами па території, відповідно до угоди про взаємне представництво.

Організація, що управляє майновими правами авторів на колективній основі, зобов'язана надавати державному органу, котрий здійснює контроль за її діяльніс­тю, таку іііформацію: про зміни, внесені до статуту та інших засновницьких доку­ментів такої організації; про двосторонні і багатосторонні угоди, які укладаються такою організацією з іноземними організаціями, шо керують аналогічними права­ми; про рішення загальних зборів; про річний баланс, річний звіт і аудиторську перевірку діяльності такої організації; про прізвища осіб, уповноважених пред­ставляти таку організацію.

Державний орган, який здійснює контроль за діяльністю організацій, що уп­равляють майновими правами на колективній основі, вправі зажадати від такої організації додаткової інформації, необхідної для перевірки відповідності діяль­ності організації законодавству про некомерційні об'єднання або іншому законо­давству, а також статуту такої організації.

Розділ IV

СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ

АВТОРСЬКОГО ПРАВА

І СУМІЖНИХ ПРАВ


ГЛАВА 1

Закон України «Про авторське прано і суміжні права»

В Україні створюється національна система охорони авторського права і суміж­них прав. Створюється не на порожньому місці. Історія захисту прав авторів на те­риторії України нараховує понад сто років. Пов'язана вона з активною суспіль­ною, добродійною діяльністю видатних діячів національної культури, передусім літератури, музичного мистецтва, театру.

У період існування колишнього Союзу РСР авторсько-правові організації України існували при творчих спілках: письменників, композиторів, художників і являли собою закриті «цехові структури». Після приєднання колишнього СРСР у 1973 році до Всесвітньої конвенції про авторське право згадані організації були ре­формовані. В Україні було створено Українське республіканське відділення Все­союзного агентства з авторських прав. Ця авторсько-правова організація здійсню­вала па території України як захист прав авторів, так і збір, розподіл і виплату ав­торської винагороди. Проіснувала вона до кінця 80-х років.

З утворенням України як самостійної держави і орієнтацією її на розвиток рин­кових відносин став відчуватися недостатній рівень охорони в Україні прав ав­торів і відсутність охорони прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Виникла потреба у зміні чинного законодавства у сфері авторського права і приведення його у відповідність з міжнародним рівнем.

' Забезпечення дотримання авторського права і суміжних прав правовласни-кїв України і правовласників зарубіжних країн покладено на Державне агент­ство України з авторських І суміжних прав, створене відповідно до Указу Пре­зидента України від 6 березня 1992 року № 75 «Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів літератури і мистецтва в умовах переходу до ринко­вих відносин».

Головним завданням Агентства є вдосконалення законодавства у сфері ав­торського права і суміжних прав, сприяння міжнародному науковому і культурно­му обміну, надання підтримки авторам, іншим правовласникам в управлінні їх майновими правами.

Насамперед необхідно було захистити права і законні інтереси широкого кола фахівців, які створюють об'єкти інтелектуальної власності — твори науки, літера­тури і мистецтва.

Чинне на той час в Україні законодавство, що регулювало охорону прав авторів, прийняте ще понад тридцять років тому Цивільним кодексом України (розділ IV «Авторське право»), а також окремими нормативними документами, хоч І відпо­відало в основному вимогам Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1952 року, але мало істотні недоліки, зокрема недемократичні обмеження віднос­но публікації творів, авторської винагороди, термінів охорони, не відповідало сумасним міжнародним вимогам і, зрозуміло, не забезпечувало належного захисту прав авторів.

Необхідність докорінного перегляду законодавства про авторське право і су­міжні права диктувалася і економічними процесами, що відбуваються Із Україні, закріпленням ринкових відносин, розвитком техніки, впровадженням нових тех­нологій.

Ураховуючи повий виток розвитку міжнародних відносин, в який Україна всту­пала як незалежна держава, прийняття закону про авторське право і суміжні пра­ва було однією з незаперечних умов входження рівноправним партнером в світо­ву спільноту, в якій гідна оцінка і гарантована державою охорона результатів твор­чої прані є ознакою цивілізованості, солідності, надійності.

Прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 року і введений в дію з дня опублікування — 23 лютого 1994 року — Закон України «Про авторське право і су­міжні права» є узагальнюючим документом. Він побудований на сучасних міжна­родних нормах використання творів науки, літератури і мистецтва. Закон враховує сучасні тенденції в правовому регулюванні використання як традиційних, гак і но­вих видів інтелектуальної власності — наприклад, чих же комп'ютерних програм. Знято невиправдані обмеження прав авторів. До мінімуму зведені випадки бездо-говірного використання творів. Уперше передбачена охорона суміжних прав. Йдеться про охорону прав не самих авторів, а тих, хто доносить створене авторами до публіки: виконавців, виробників фонограм, організацій телерадіомовлення.

Якщо говорити про принципову новизну Закону, то вона зводиться до наведе­ного нижче.

По-перше, передбачається охорона прав авторів, а не тільки їх творів.

По-друге, значно розширюються права авторів: скорочується кількість випад­ків використання творів без згоди авторів; утверджується договірна свобода учас­ників авторсько-правових відносин, знято обмеження і невиправдану регламен­тацію умов авторських договорів; продовжено термін охорони авторського праіза.

По-третє, Закон приводить законодавство про авторське право у відповідність із світовим розвитком сучасної техніки і технології. Передбачено використання Іворів за допомогою таких нових засобів, як кабельне і супутпикове телебачення, лазерна технологія, цифровий запис. Нормами авторського права охороняються комп'ю­терні програми, аудіовізуальні твори, бази даних та інші сучасні види творів.

По-четверте, Законом передбачена така нова правова форма здійснення авторсь­кого права і суміжних прав, як колективне управління майновими правами через відповідні некомерційні організації, оскільки автор далеко не завжди може само­стійно проконтролювати процес використання творів і об'єктів суміжних прав.

По-п'яте, Закон істотно збагачує захист авторського права і суміжних прав. Пе­редбачено такі нові способи захисту, як конфіскація незаконно виготовлених при- рактерною його рисою є також ринкова спрямованість. Закон значно розширює можливості учасників авторських і суміжних прав щодо вільного володіння права­ми, які їм належать. Майнові права авторів практично стають товаром, який може вільно відчужуватися і передаватися на основі цивільно-правових відносин. Одно­часно скасовуються гарантії та обмеження, що існували раніше. Такий підхід здається дуже жорстким, але Ізіп властивий ринковим відносинам, які впроваджу­ються у зазначену сферу.

З прийняттям Закону «Про авторське право і суміжні права» в Україні створе­но основи правової бази для цивілізованого регулювання відносин, пов'язаних із створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва, а також із су­міжними правами.


ГЛАВА 2

Постанови Кабінету Міністрів Укриши

у сфері авторського права

Відповідно до етапі 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 18 листопада 1994 року № 784 «Про мінімальні ставки авторської винагороди :за використання творів літератури І мистецтва». Мінімальні ставки авторської винагороди визначені за публічне ви­користання творів, за відтворення творів з допомогою звукозапису і надання при­мірників звукозаписів та аудіовізуальних творів (відсофільмів) у тимчасове кори­стування, за відтворення творів декоративно-прикладного мистецтва і порядок їх застосування. Передбачені ставки авторської винагороди є мінімальними за вико­ристання творів, Конкретний розмір винагороди, порядок і терміни її виплати визначаються авторським договором між користувачем твору і його автором або особою, яка володіє правами авторів на колективній основі в межах отриманих від них повноважень.

Авторська винагорода за публічне виконання творів і програм на території України нараховується всіма театрально-видовищними організаціями незалежно від кількості місць для глядачів І кількості проданих вхідних квитків, а також всіма організаціями, що відтворюють випущені в світ твори науки, літератури і мис­тецтва в передачах радіомовлення і телебачення.

Авторська винагорода за публічне виконання творів, які складаються з частин, що мають самостійне значення, нараховується тільки за ту частину твору, яка охо­роняється авторським правом. Авторська винагорода нараховується незалежно від того, чи звучать твори і програми у виконанні артистів безпосередньо перед пуб­лікою або відтворюються в звукозапису. Якщо спектакль складається з кількох од­ноактних або одноактного і багатоактного твору, винагорода нараховується за кожний твір окремо згідно з визначеною для нього ставкою. Якщо одноактний твір виконується в концертній програмі, де займає ціле відділення, винагорода за цей твір нараховується згідно з установленою для нього ставкою і, крім того, на­раховується половина ставки, передбаченої за відповідну концертну програму. Якщо в концерті виконується один акт з багатоактного твору (опери, балету, опе­рети, п'єси) і займає в програмі ціле відділення, авторська винагорода за це від­ділення нараховується в розмірі, що дорівнює ставці винагороди за відповідний багатоактний твір, поділений на кількість актів і, крім того, нараховується поло­вина ставки, передбаченої за відповідну концертну програму. Якщо спектакль складається з багатоактного твору і концертної програми, винагорода за багато­актний твір нараховується згідно з установленою для нього ставкою і, крім того, нараховується третина ставки, передбаченої за концертну програму.

Ставки авторської винагороди за п'єси для дітей застосовуються не тільки ди­тячими, а й іншими театрами. За виконання п'єс, створених за мотивами інших творів, у тому числі творів народної творчості, застосовуються мінімальні ставки, встановлені для п'єс-інсценівок. Якщо твір створено автором двома або більше мовами, він визнається оригінальним на кожній з цих моїз. Ставки авторської ви­нагороди, передбачені для драматичних, музично-драматичних творів, застосову­ються також у разі постановки твору в концертному виконанні.

Ставки авторської винагороди для художників-сценографів і художників по ко­стюмах розподіляються за згодою між ними, при цьому художнику по костюмах належить не менше третини ставки.

Мінімальні ставки авторської винагороди за музику до драматичних спектаклів застосовуються до кожного акту спектаклю, який супроводжується музикою, не­залежно від кількості музичних номерів, а також від того, чи звучить музика у ви­конанні артистів чи відтворюється в звукозапису.

Мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів засто­совуються в усіх випадках як з платним, так і безоплатним для глядачів (слухачів) входом.

З платним для глядачів (слухачів) входом платником ставок авторської винаго­роди є власник приміщення (майданчика), в якому здійснюється публічне вико­нання творів як силами власних, так і силами сторонніх виконавців, незалежно від того, чи виступають вони за договорами про виконання чи за договорами про оренду приміщення (майданчика), якщо авторським договором чи договором, який укладається організацією, що керує майновими правами авторів на колек­тивній основі, з користувачем не передбачено інше.

З безоплатним для глядачів (слухачів) входом платником ставок авторської ви­нагороди є особа, яка уклала договір із замовником про виступ виконавців, із су­ми, визначеної в договорі, якщо ця сума надійшла особі, яка уклала договір, і ви­нагорода виконавцям виплачується цією особою; замовник виступів — з суми, визначеної в договорі про виступи виконавців, якщо ця сума виплачується вико­навцям безпосередньо замовником виступів; організатор проведення публічного виконання творів — з суми, передбаченої на виплату винагород виконавцям.

З платним входом до приміщення (на майданчик), в якому публічне виконан­ня здійснюється без отримання від глядачів (слухачів) окремої плати, платниками ставок авторської винагороди є власник приміщення (майданчика), якщо винаго­рода виплачується безпосередньо власником приміщення (майданчика), з суми винагороди виконавців; керівник виконавців, якщо винагорода виконавцям вип­лачується цією особою, із суми, визначеної в договорі про виступи виконавців.

Мінімальні ставки авторської винагороди за відтворення творів у звукозапису і виготовлення одиничних примірників звукозаписів на індивідуальні замовлення, виготовлення, або імпорт обладнання І матеріальних носіїв, що використовуються для відтворення з особистою метою творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, розповсюдження і прокат примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відео фільмів) застосовуються громадянами, юридичними особами незалежно від форми власності, які відтворюють і виготовляють у звукозапису твори, виготовляють за­значене вище обладнання і матеріальні носії, реалізують Із тимчасове користуван­ня (прокат) примірники звукозаписів і аудіовізуальних творів (шдеофільмів).

Авторська винагорода за відтворення творів образотворчого і декоративно-при­кладного мистецтва виплачується крім авторської винагороди за створення творів. Розмір авторської винагороди за створення творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва для відтворення і тиражування промисловим способом визначається за згодою сторін — автора, його правонаступника або іншої особи, якій належить авторське право, і користувач а твору. Мінімальні ставки авторської винагороди визначаються в процентах відпускної ціни кожного примірника виро­бу, за якою вони відпускаються платником для реалізації.

Користувачі творів, що застосовують мінімальні ставки авторської винагороди, зобов'язані отримати від авторів, їхніх правонаступників та інших правоволоділь-ців або організації, що керує майновими правами авторів на колективній основі, дозвіл на відтворення (тиражування) твору, вести точний облік і надавати авторам та їхнім уповноваженим представникам на їх вимогу всі необхідні відомості про публічне виконання, відтворення (тиражування) таких творів.

Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особа, яка мас авторське право або будь-яку виняткову правоможпість на твір, може заресструвати його в офіційних державних реєстрах. Порядок реалізації цього авторського права визначено постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня ! 995 року № 532 «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва».

Державна реєстрація, що проводиться Державним агентством України з ав­торських І суміжних прав (ДААСП України), дійсна протягом усього терміну охо­рони авторського права. Документи і матеріали для реєстрації можуть подавати: автор твору незалежно від громадянства і постійного місця проживання, особа (фізична і юридична), яка має авторське право, роботодавець, па замовлення і за рахунок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповноважений представник автора або особи, яка має авторське право, організація, котрій доручено автором управляти його майновими правами.

ДААСП України здійснює депонування документів і матеріалів, необхідних для ідентифікації творів, то подаються на державну реєстрацію. Твори, документи і матеріали реєстрації депонуються і зберігаються в архівах ДААСПу протягом усьо­го терміну охорони авторського права. За результатами реєстрації формується і підтримується в актуальному стані комп'ютерний реєстр державної реєстрації. Після реєстрації особам, які мають авторське право або будь-яку виняткову пра­вомочність па твір, видається відповідне посвідчення встановленого зразка. За­лежно від кількості здійснених державних реєстрацій, але не рідше ніж один раз на рік, ДААСП видає Каталог державної реєстрації. У разі виникнення спору

реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доізедено інше.

Результати інтелектуальної праці в умовах ринку стають товаром. Державна реєстрація — серйозний бар'єр на шляху свавілля у використанні твору, сприяє ствердженню цивілізованого, правомірного ставлення до об'єктів інтелектуальної власності та до їхніх творців.

ГЛАВА З

Законодавчі та нормативні акти у сфері

авторського права

У нашій країні послідовно розв'язується одне з першочергових завдань — ста­новлення цивілізованого ринку об 'єктів інтелектуальної власності та створення умов для викорінення піратства. Неправомірне використання творів, комп'ютерних програм, фонограм без дозволу, а іноді й без відома автора, без укладення з ним відповідної угоди, без виплати винагороди — хвороба дуже поширена і небезпеч­на. Вона шкодить інтересам авторів, інтересам науки, літератури і мистецтва, національним інтересам. Тому для упорядкування в Україні ринку інтелектуаль­ної власності здійснюються заходи щодо посилення державного контролю за пра­вомірним використанням творів вітчизняних і зарубіжних авторів.

Згідно з Положенням про державне посвідчення на право розповсюдження і де­монстрування фільмів (прокатне посвідчення), затвердженим постановою Кабі­нету Міністрів України від 17 серпня 1998 року № 1315, Міністерство культури і мистецтв видає юридичним і фізичним особам прокатне посвідчення, котре дає право на розповсюдження (продаж, прокат) і демонстрування всіх видів національних та іноземних фільмів, а також право на їх тиражування з метою розповсюдження і демонстрування на території України будь-яким кінотеат­ром, кіноустановкою, відеоустановкою, прокатним пунктом відеокасет, торго­вельним підприємством, підприємством тиражування, а також телерадіоорга-нізаціями, в тому числі по кабельному телебаченню. Для отримання прокатного посвідчення володілець відповідних прав на фільм подає юридичне засвідчені копії (ксерокопії) угод (контрактів, договорів), інших документів, що підтверд­жують право даної особи на розповсюдження і демонстрування фільму, почи­наючи від його виробника. У 1997 році видано 8315 прокатних посвідчень, у 1998 році — 94НЗ посвідчення. Це сприяє правомірному використанню кіно- і відеофільмів.

Законом України від 14 листопада 1996 року № 497/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України і Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення» доповнено Кодекс України про адміністративні правопору­шення трьома статтями (164'', 164⁷, 164^і), в яких передбачено, що публічний показ без прокатного посвідчення кіно- і відеофільмів, публічний показ кіно- і відео­фільмів з порушенням умов публічного демонстрування, передбачених прокат­ним посвідченням, тиражування без прокатного посвідчення з мстою продажу, прокату, публічного показу або розповсюдження кіно- і відеофільмів тягне за со­бою накладення штрафу з конфіскацією кіно- і відеофільмів, засобів їх виготов­лення, а також коштів, отриманих від їх демонстрування або реалізації. Правоохо­ронними органами проводяться рейди, пов'язані з вилученням контрафактних примірників кіно- і відеофільмів.

З 1 січня 1998 року в Україні введені вдію Правила роздрібної торгівлі примір­никами аудіовізуальних творів і фонограм, затверджені постановою Кабінету Мі­ністрів України від 4 листопада 1997 року № 1209. Правила визначають основні вимоги до роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм і спрямовані на забезпечення прав споживачів щодо їхньої належної якості і пра­вомірного використання. Роздрібна торгівля примірниками творів і фонограм здійснюється через спеціалізовані підприємства торгівлі, Із тому числі фірмові, спеціалізовані відділи (секції) підприємств з універсальним асортиментом непро­довольчих товарів, які зареєстровані в установленому порядку і мають ліцензію на роздрібну торгівлю непродовольчими товарами. До продажу приймаються при­мірники творів за наявності у суб'єкта підприємницької діяльності копії угоди з особою, яка мас авторське право і суміжні права, або з ДААСПом про збір і випла­ту авторської винагороди за відтворення і розповсюдження на території України примірників творів і фонограм. До таких примірників, що надходять до роздрібної торговельної мережі, повинні додаватися супровідні документи (рахунки-факту­ри, прибутково-витратні накладні тощо), документи, що підтверджують якість примірників твору і фонограми, виробників їх примірників, правила використан­ня і гарантійні зобов'язання.

Індивідуальна упаковка примірника твору і фонограми повинна містити на ети­кетці маркувальні дані:

для аудіовізуального твору — назву твору, штриховий код, час демонстрації, ім'я сценариста, режисера, оператора, художника-постановника, авторів музики, спеціально створеної для аудіовізуального твору, продюсера (виробника) аудіові­зуальною твору, знак охорони авторського права (латинська буква С в колі — ©), ім'я (найменування) осіб, які мають авторське право, рік першої публікації твору), імена головних виконавців, номер прокатного посвідчення Міністерства культури і мистецтв, номер договору з особою, яка має авторське і суміжні права, або номер угоди з ДААСПом, дату випуску твору, дату відтворення примірників твору;

для фонограм — назву твору, штриховий код, час звучання, ім'я автора музики, автора тексту, знак охорони суміжних прав (латинська буква с* в колі — ©), ім'я (найменування) особи, якій належать суміжні права (виробник фонограми), най­менування виробника примірників фонограми, його адреса, товарний (фірмовий) знак, номер угоди виробника примірників фонограм з особою, яка має авторське і суміжні права, або з ДААСПом, дату випуску, дату відтворення примірників фоно­грами. Цс сприяє правомірному використанню аудіовізуальних творів і фонограм.

Указом Президента України від 20 травня 1998 року № 491 «Про упорядкування торгівлі деякими підакцизними товарами, пов 'язаними з використанням аудіовізу­альних творів і примірників фонограм» встановлено, що імпорт, експорт, оптова і роздрібна торгівля аудіовізуальними творами і примірниками фонограм здійсню­ються суб'єктами всіх форм власності за наявності атестата, що видається Міні­стерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі та підтверджує законність і правомірність використання аудіовізуальних творів і примірників фонограм, До­кументи на отримання атестата надаються за погодженням з ДААСПом, котрий здійснює контроль за правомірністю використання аудіовізуальних творів і при­мірників фонограм та виплатою винагороди за таке використання.

Указ Президента України від 7 липня 1998 року № 747 «Про організацію гаст­рольної діяльності в Україні» спрямований на упорядкування організації гастроль­ної діяльності в Україні, запобігання зловживанням у цій сфері. Встановлено, що гастрольна діяльність в Україні здійснюватиметься за наявності державного гаст­рольного посвідчення, яке видасться на підставі державної реєстрації гастрольної діяльності.

Авторське право належить до прав, -захист яких гарантується Конституцією України. Стаття 54 Конституції України стверджує; «Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелекту­альної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний грома­дянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встанов­леними законом».

Спеціальна стаття присвячена праву інтелектуальної власності в «Основах зако­нодавства України про культуру» від 14 лютого 1992 року № 2117-ХІГ: «Твори літе­ратури і мистецтва є інтелектуальною власністю їх творців. Захист права на інте­лектуальну власність, охорона авторських прав регулюються спеціальним законо­давством і нормами міжнародного права».

Авторське право телсрадіоорганізацій визначено в статті 36 Закону України від 21 грудня 1993 року № 3759-ХІІ «Про телебачення і радіомовлення»: «Тслерадіоор-ганізації належить авторське право на створені нею передачі (фільми) і програми, а також авторські права, отримані відповідно до укладених нею договорів. Теле-радіоорганізації мають право дозволяти або забороняти іншим телерадіоорганіза-ціям, установам і закладам, громадянам в Україні і за кордоном:

- трансляцію (ретрансляцію) своїх передач (фільмів) і програм;

— відтворення, тиражування або продаж зроблених записів передач (фільмів) і про­грам, що є їхньою власністю, а також записів музичних і літератури о-драматич­них творів, здійснених тслсрадіоорганізацією в студії або у видовищних закладах.

Без згоди телерадіооргапізації допускається використання її передач (фільмів) і програм у таких випадках:

— для задоволення особистих потреб громадян;

— для використання іншими телерадіоорганізапіямп коротких уривків — не біль­ше п'яти хвилин з кожної передачі (фільму);

— для навчальних цілей у державних навчальних закладах».

Важлива думка про роль держави в захисті законних прав та інтересів творчих працівників відображена в Законі України від 7 жовтня 1997 року № 554/97-ВР «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»', держава «гарантує про­фесійний і соціальний захист членів творчих спілок, охорону їх авторських прав».

Дотримувати норм авторського права поставлено за обов'язок видавців у Законі України від 5 червня 1997 року № 318/97-ВР «Про видавничу справу». «Відносини, що виникають у процесі виробництва і використання фільму як об'єкта авторсь­кого права, — визначено в Законі України від 13 січня 3998 року № 9/98-ВР «Про кінематографію», — регулюються цим Законом, Законом України «Про авторське право і суміжні права», іншими нормативно-правовими актами України».

Авторському праву на твори ахитектури присвячено розділ VI Закону України від 20 травня 1999 року № 678-ХІУ «Про архітектурну діяльність». В Законі чітко визначено об'єкти та суб'єкти авторського права на твори архітектури, майнові та особисті не майнові права автора твору архітектури.

Авторське право України нині охоплює практично всі сфери творчої діяльності. Так, Головним управлінням геодезії, картографії і кадастру та Державним агент­ством з авторських і суміжних правах у серпні 1997 року розроблено Положення про авторське право в картографи. Тут уперше визначено коло картографічних творів, що охороняються: всі види атласів, карт, планів, картосхем незалежно від їхньої форми і виду носія інформації; аерокосмофотокарти, аерокосмофотоплани, аерокосмофотосхемн, їхня похідна продукція; цифрові карти і плани (цифрові мо­делі місцевості), інша картографічна інформація на машинних носіях, їх програм­не забезпечення; картографічний зміст глобусів, рельєфні карти і плани, похідні пластичні твори; рекламна картографічна продукція; схеми, ескізи, ілюстрації, що стосуються географії, топографії, картографії, архітектури тошо.

Визначено перелік творчих робіт у картографії: розробка нової оригінальної програми, проекту картографічного твору або серії взаємопов'язаних творів (фор­ма твору, призначення, математична основа, зміст, спосіб картографічного зобра­ження, методика передачі інформації тошо); розробка авторського оригіналу картографічного твору (тематичний зміст, система умовних позначень, художнє оформлення, переклад тощо); розробка нових геоінформаційних технологій, про­грамних комплексів для створення, опрацювання і зберігання цифрової карто­графічної інформації; розробка картографічного змісту і нових технологій при створенні глобусів, рельєфних карт і планів, похідних пластичних творів; розроб­ка нормативно-технічних та інших документів, що визначають форму, зміст, точ­ність і методи створення або оновлення картографічних творів; створення нових каталогів, газетирів, довідників картографічної інформації; наукові розробки, публікації, монографії картографічної тематики тощо.

Не віднесено до творчих роботи, що виконуються згідно з вимогами чинних нормативно-технічних документів у технологічних процесах, створення або онов­лення картографічних творів; з підготовки картографічних творів до видання, ви-

ГЛАВА 4

Перспективи розвитку системи охорони авторського права і суміжних прав в Україні

Україна прагне охопити нормами авторського права осі без винятку сфери і форми використання творів, зокрема при виданні, публічному виконанні, тира­жуванні засобами звуко- і Ізідеозапису, при випуску промисловим способом, пе­реробках, адаптаціях, розповсюдженні шляхом продажу, прокату. Закон України «Про авторське право і суміжні права», відповідаючи високим міжнародним ви­могам охорони інтелектуальної власності, став своєрідною базою для подальшої позитивної трансформації національної системи охорони авторського права і су­міжних прав.

Слід зазначити, що диспропорції між потенційними можливостями і реальним забезпеченням прав і законних інтересів авторів творів науки, літератури і мис­тецтва зумовлені багатьма об'єктивними причинами: економічне становище краї­ни, обмежені фінансові можливості користувачів творів, перозвинутість інфраст­руктури авторського права, відсутність традицій, низька правова культура у сфері використання інтелектуальної власності, триваючий процес становлення націо­нальної системи охорони. Конкретним виявом цього е небезпечні масштаби не­правомірного використання об'єктів авторського права і суміжних прав. Насампе­ред це відчувається в сферах книговидання, звуко- і відсозапису, кінопродукцїї, комп'ютерних програм. Особливо гострим залишається питання невиплати віт­чизняним і зарубіжним авторам винагороди. Все це завдає великої матеріальної і моральної шкоди державі, не сприяє розвитку самобутньої національної культури.

Необхідне підвищення ролі і значення охорони авторського права як загальнонаціо­нального, загальнодержавного завдання. Впровадження цивілізованих відносин у сфері використання інтелектуальної власності, витіснення з внутрішнього ринку низькопробної і піратської продукції, забезпечення надходження до державного бюджету багатомільйонних сум поки що не сплачених податків, виконання Украї­ною взятих на себе відповідальних міжнародних зобов'язань може бути досягнуто тільки за умови постійної уваги з боку держави до проблем авторського права, спільних дій зацікавлених сторін, за активної підтримки широкої громадськості.

Законодавство в галузі авторського права і суміжних прав с дісвим засобом, який сприяє соціально-економічному розвитку країни, особливо в умовах виходу з економічної кризи, що має і внутрішні і зовнішні аспекти. Інфраструктура, яка сприяє використанню об'єктів Інтелектуальної власності і здійсненню прав, що надаються законодавством, здатна щороку давати 3—4 % внутрішнього валового продукту.

Україна робить послідовні кроки на шляху входження до міжнародної системи охо­рони авторського права і суміжних прав. Як правонаступник колишнього Союзу

РСР наша держава підтвердила участь у Всесвітній конвенції про авторське право, взявши на себе зобов'язання охороняти в Україні твори зарубіжних авторів, почи­наючи з травня 1973 року (час приєднання СРСР до цієї Конвенції). У травні 1995 року Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка набрала чинності на території нашої держави 25 жовтня 1995 року. Приєднання до Бернської конвенції дає змогу забезпечувати ефектив­ніший захист прав вітчизняних і зарубіжних авторів. У січні 1995 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співпрацю в галузі авторського права і су­міжних прав у рамках країн СНД. У червні 1999 року Україна приєдналася до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворен­ня їх фонограм.

На основі довгострокових угод про експорт прав між Державним агентством України з авторських і суміжних прав і фірмами Німеччини, Великобританії, США, Японії в цих країнах здійснюється переклад десятків українських наукових журналів, монографій, творів художньої літератури, виконуються музичні твори. Міжнародний культурний обмін набирає дедалі ширшого розмаху і є ефективним засобом розвитку національної системи авторського права.

Налагоджено зв'язки з впливовими міжнародними організаціями. У деяких з них, наприклад у Всесвітній організації інтелектуальної власності, Україна є чле­ном виконавчих органів (членом Виконавчого комітету Бернського Союзу). Особ-лиїзої уваги заслуговує співпраця між Україною і Європейським Співтовариством з удосконалення захисту прав інтелектуальної власності. На виконання положень статті 50, а також Додатка III Угоди про партнерство і співпрацю з Європейським Союзом передбачено приєднання України до Міжнародної конвенції про охоро­ну прав виконавців, виробників фонограм і органів мовлення (Рим, 1961 рік). Слід фактично розглядати як частину національного законодавства директиви Євро­пейського Товариства з авторського права і суміжних прав, приводити національне законодавство у відповідність з їх вимогами.

Одне з першочергових завдань національного законодавства — забезпечення в Україні становлення цивілізованого ринку інтелектуальної власності. Необхідні зміни і доповнення до Закону України «Про авторське право і суміжні права» з ме­тою посилення боротьби з неправомірним використанням творів, запровадження кримінальної та адміністративної відповідальності за порушення норм авторсько­го права і суміжних прав.