Geum.ru

Інформаційний вісник

Вид материалаДокументы

Содержание


Вітайте нас з новосіллям!
До дива знань і мрій, о друзі, йдіть!
Вісті з регіонів
Літописець долі українського народу
К. Прийма
Ведучий ІІ.
Ведучий ІІ.
Ведучий ІІ.
Ведучий ІІ.
Ведучий ІІ.
Ведучий ІІ.
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Вісті з регіонів

Вітайте нас з новосіллям!


Л. Огребчук, бібліотекар І-ї категорії юнацького відділу

Кузнецовської міської бібліотеки (Рівненська обл.)


До дива знань і мрій, о друзі, йдіть!

Високий дух летітиме далеко…

Аби сказати: «Зупинися, мить!»,

Кажу лише: «Живи, бібілотеко!»


У кожній країні у різні роки історії бібліотеки виконували важливу місію – були дзеркалом і пам’яттю народу, держави, центрами її духовності.

Кузнецовська міська бібліотека, що на Рівненщині, завжди зберігала столітні традиції служіння людям для їхнього добра, духовного збагачення, сприяння розвитку культури та просвіти. Подія, яка відбулася нещодавно в житті бібліотеки, особлива для всіх, хто любить книгу і зріднився з нею. Адже відкрилося нове приміщення юнацького відділу, і це збіглося не лише зі святкуванням Новорічних свят, а й з відзначенням Року молоді, який стартує в новому 2009 році в Україні, та з 30-річним ювілеєм бібліотеки. Зроблено важливий крок до збагачення інтелектуального, а поготів і морального рівня нашої молоді.

Історія бібліотеки незвичайна. Починала вона своє існування в підвальному приміщенні, в якому дуже часто проривало сантехніку. У 1990 році для бібліотеки було виділено порівняно краще приміщення – трикімнатну квартиру, проте катастрофічно не вистачало місць у читальній залі. Читачам доводилося навіть стояти в черзі.

Завдяки зусиллям колишнього директора Рівненської АЕС, а тепер мера міста Володимира Олександровича Коровкіна, надзвичайно інтелектуальної, високодуховної особистості, наше молодіжне містечко Кузнецовськ – супутник АЕС – отримало розкішне приміщення для молодих читачів, адже молодь – цвіт нації і майбутнє нашої держави.

Бібліотека обладнана сучасними меблями (стелажами, столами, стільями, виставковими шафами, кафедрами видачі) та двома комп’ютерами. Нове приміщення бібліотеки світле і просторе, загальна площа складає 350 кв. м. І все це завдяки турботам шанованої людини – директора міської бібліотеки для дорослих Сільви Мануйлівни Власової, надзвичайна активність, хороші організаторські здібності та широка ерудиція якої суттєво вплинули на реалізацію давньої мрії.

26 грудня 2008 року відбулося урочисте відкриття бібліотеки, на яке завітали представники міської влади на чолі із мером В. О Коровкіним, міські депутати, юні користувачі, представники громадських організацій, з якими ми давно співпрацюємо, наші наставники і керманичі бібліотечної справи: В. П. Ярощук – директор Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки та М. Т. Вербець – директор Рівненської обласної бібліотеки для юнацтва. У своєму виступі Валентина Петрівна Ярощук наголосила, що за останні 20 років це перша бібліотека, яка святкує новосілля, і від імені обласного відділу культури вручила Почесну грамоту меру міста В. О. Коровкіну. Дуже влучними були слова Марії Тарасівни Вербець: «Говорять, що бібліотека – то аптека для душі. Проте аптеки у нас відкриваються на кожному кроці, а бібліотека – перша за останні роки на теренах Рівненської області». Прекрасний музичний подарунок учасникам свята зробили викладачі музичної школи. Нове приміщення молодіжної книгозбірні, перш за все, для жителів міста – читачів, бо що ж ми без них, шанувальників книг!

Основний контингент наших читачів – молодь, яка об’єдналася у молодіжний клуб «Ровесник», який вже не один рік працює при бібліотеці. Цікаві засідання, зустрічі з видатними людьми, веселе дозвілля – це все стане ще більш масовим, масштабним. Особливо тісна співпраця з Мистецькою асоціацією Кузнецовська (МАК). З самого заснування МАКу книгозбірня організовує зустрічі з читачами, готує виставки творчості та огляди літератури. За роки свого існування вона стала справжнім джерелом знань, до якого тягнеться молодь. Сьогодні бібліотека задовольняє інформаційні потреби молоді в освіті і самоосвіті, професійному розвитку та духовно-моральному становленні.

Ми вдячні всім за підтримку, співпрацю, людяність, добро і з упевненістю можемо сказати, що юнацьке відділення Кузнецовської бібліотеки стане передовим інформаційним та культурно-просвітницьким центром нашого краю.


Вісті з регіонів


Конкурс знавців історії України


А. Тростинко, бібліотекар І-ї категорії Житомирської ОЮБ


2 лютого 2009 р. в Житомирській ОЮБ, на виконання Указу Президента України В. Ющенка про відзначення подій Української революції 1917 – 1921 рр. та вшанування пам’яті її учасників, пройшов конкурс знавців історії України «Визначні борці за українську державність». У цьому конкурсі взяли участь учні десятих класів Житомирської міської гімназії №3, учасники команд «Юні патріоти» (10-А клас) та «Діти України» (10-Б клас).

Конкурс складався з шести турів, в яких згадувались усі відомі діячі української революції: В. Винниченко, М. Грушевський, М. Міхновський, С. Петлюра, С. Єфремов, П. Скоропадський, В. Чехівський, Є. Петрушевич, Н. Махно, Є. Коновалець та інші. Окремі тури були присвячені датам і подіям Української революції та Універсалам. Капітани команд підготували до свого конурсу промови на тему: «Якби Центральною Радою керував я». Учасники команд «Юні патріоти» та «Діти України» показали глибокі знання з історії України періоду Української революції 1917 – 1921 рр. здатність до висловлювання самостійних і творчих думок, порівняння історичних фактів зі своїми поглядами. Компетентному журі непросто було оцінювати знання конкурсантів, тому що всі вони виявилися ерудованими особистостями, на чому наголосив голова журі – доцент кафедри історії України Житомирського державного університету ім. І. Франка О. І. Жуковський.

І лише підбиття остаточних підсумків довело, що перше місце виборола команда «Діти України». Команда-переможиця нагороджена дипломом та кубком. Друга команда отримала заохочувальні призи. На завершення ведуча конкурсу А. І. Тростенюк вручила капітанам команд коровай, як символ миру, злагоди, добра.

Цей конкурс зайвий раз довів важливість популяризації серед молоді знань про історію Української держави, виховання любові до свого народу, своєї землі, бажання  жити й працювати в ім’я майбутнього Батьківщини, бути її справжніми патріотами.

Вісті з регіонів


Всі мови в гості до нас


Є. Кулик, в.о. завідувача відділу по роботі з електронними

ресурсами ДБУ для юнацтва


Глобалізованому світу загрожує мовне нівелювання. За свідченням статистики, майже половина з існуючих у світі мов знаходиться на межі зникнення. Щомісяця зникають дві мови. Щоб вижити, вони потребують підтримки і зацікавленості. Завдання кожного свідомого громадянина – забезпечити вживання рідної мови, щоб кожен народ мав змогу реалізувати себе в повній мірі, щоб народний скарб, яким є рідна мова, не був прихованим від молодих поколінь, щоб світ залишався барвистим, адже кожна мова несе в собі своєрідну картину світу.

У рамках підготовки Навколосвітнього Каравану «Інтеркультура» 22 квітня в Україні стартував ІІ Міжнародний фестиваль мов «Екологія спілкування». Попередньо передбачалося, що караван побуває в містах Бельгії, Ірландії, Люксембургу, Росії, США, Франції, Фінляндії, Швеції. 23 квітня на базі провідних бібліотек України відбулася презентація мовних територій та алфавітів, пов’язаних з маршрутом каравану.

Зокрема, в Державній бібліотеці України для юнацтва було презентовано лінгвотериторії вірменської, гагаузької, німецької мов. Почесними гостями заходу стали представники Спілки гагаузів України, Спілки вірмен України, школи з поглибленим вивченням німецької мови № 220, старший науковий співробітник Міжнародного наукового навчального центру інформаційних технологій і систем, представник кафедри ЮНЕСКО «Нові інформаційні технології в освіті для всіх» Наталія Андріївна Власенко, учні ЗОШ № 179, № 88, ліцею № 237.

Програма заходу була динамічною і насиченою, тож гостям не доводилося сумувати. Про походження гагаузької мови та писемності гостям розповіла студентка ІІІ курсу Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка Лариса Кулаксиз. Найпотаємніші струни душі зачепила пісня гагаузькою мовою у виконанні Ганни та Юлії Мітіогло.

Вірменська мова стала ближчою нашим гостям завдяки розповіді Асмік Георгіївни Казарян, вчительки вірменської мови ЗОШ № 88, а сумна пісня, виконана рідною мовою, ще довго звучатиме в серцях слухачів… Шквал аплодисментів викликала пісня про Вірменію, виконана двома мовами, а окрасою презентації став національний танець «Шалахо» у блискучому виконанні учня ЗОШ № 88 Карена Аванесяна.

Зали Бібліотеки перетворилися на гостинну світлицю, що відчинила двері усім, хто поважає рідну мову та писемність. Усюди лунали вірменські, гагаузькі та німецькі пісні, проходили відеоперегляди фільмів про Вірменію та Німеччину. Відчути національний характер братніх народів, їх любов до рідної мови допомагали оформлені на кожній території книжкові полиці, виставки, викладки літератури про мову, писемність, народ, звичаї, традиції, видатних краян, яскраві постери, плакати, абетки, фотовиставки – «Життя гагаузів», «Моя Вірменія!». Родзинкою вірменської презентації виявився майстер-клас вірменської мови, організований Каріне Тумасівною Тумагаян, директором вірменської недільної школи. Завершальним етапом презентацій стало частування гостей стравами національної кухні.

Дуже приємним було те, що з уст гостей лунали вірменська, гагаузька, німецька, українська мови – найрідніші та наймилозвучніші – такі різні, але зрозумілі цього дня кожному. Очі наших відвідувачів світилися захопленням і радістю…

Цей захід – чудова нагода для представників національних меншин, що оселилися на території України, поспілкуватися рідною мовою, показати свій народ, познайомити представників інших народностей з його традиціями, культурою, історією, а для українців – віднайти в собі джерела миру і любові, наближаючись до інших.


Сценарії




Літописець долі українського народу

Сценарій літературно-музичного вечора, присвяченого 100-річчю від дня народження

Василя Барки, українського письменника та

літературознавця у США


К. Прийма, завідувач відділу методико-соціологічної роботи та

менеджменту Волинської ОЮБ

Святково прибраний зал. У центрі портрет Василя Барки. Книжкова виставка на тему: «Вершник неба в океані життя».


Ведучий І. Поет, прозаїк, містик, людина природи, талант від Бога. Він дожив, не старіючи, до зрілого віку – 94 років. Він належить до найвідоміших письменників української еміграційної літератури. Його ім’я – Василь Барка, але такого прізвища немає в Українській Радянський Енциклопедії. Лише 16 рядків йому присвячено в Українській Літературній Енциклопедії.


Читець. Я – Українець! В тім – моя молитва!

У тому – хресний хід моїх думок.

Крізь блискавки століть, крізь люті битви

Рішучішим стає за кроком крок.

Я – Українець! В тім – моя душа.

У тому – моя пісня лебедина.

Мене хрестили сталлю палаша,

Та я не став ніколи на коліна.

Мене цькували голодом лихим,

З прокляттям гнали в безвість, на чужину.

Примушували буть глухонімим,

Забувши рідну мову й Україну.

Ще й досі чорний ворон б’є крилом,

Та українство знищити несила!

Я в рідну землю вріс міцним зерном,

Вона ж мене любов’ю освятила.

(Степаненко Л. Я – українець / Л. Cтепаненко // Український декламатор. – К.: Смолоскип. – 2006. – С. 31.)


Ведучий ІІ. Його твори довгий час не друкувалися в Україні. Бо про таких, як він, на батьківщині знати не годилося. Не годилося, бо вони жили по той бік океану, «бо…». Сьогодні ми робимо протилежне: повертаємо Україні славу її синів. Мусимо вміти повернути на рідну землю дивовижну і розмаїту творчість славного її сина В. Барки.

Нам не доводилося читати ні його прозових речей, ні поетичних творів, ні, тим паче, філософських праць релігійної тематики. Про нього Леонід Рудницький сказав: «Барка – містик, і вся його творчість – це один могутній Гімн всесильному Богові».

Ведучий І. Про вимушену еміграцію, про те, що змусило покинути Україну в дні страшної веремії, він скаже: ішли, «…грозою, вітрами оббиті, не вбиті в московськім ярмі. Чого ми шукали у світі? Себе ми шукали самі». Ось як відтворює цю епоху письменник О. Лупій.

Читець. Відлітали важко, відлітали

За високі гори, за моря,

Там вас чужаниця зустрічала,

Як стара розбійниця-мара. Вдома залишили люте пекло

І залитий кров’ю край святий.

Відлітали довго і далеко

У нудні заобрійні світи.

Потім до останньої хвилини

Україну бачили у снах.

Скільки вас по горах, по долинах,

Скільки у пустелях, у лісах!..

Повертайтесь, лицарі хоробрі,

Вже настала довгожданна мить:

Золотіє український обрій,

Над Дніпром прозоріє блакить.

Наша мати знов заговорила

І готова всіх дітей зустріть.

Повертайтесь, розправляйте крила,

Зброю і клейноди заберіть.

Повертайтеся з доріг далеких,

Із минулих літ і правіків.

Наче пісня – в небі рідний клекіт,

Наче пісня – передзвін підків.

(Лупій О. Відлітали важко, відлітали / О. Лупій // Київ. – 1993.– № 9. – С. 8.)


Ведучий ІІ. Василь Барка належить до того покоління, якому довелося розпочинати літературу нової соціалістичної доби, а отже, якому в буремному вирі кінця 20-х років просто неможливо було застрахуватися від тих чи інших помилок. А якщо таких і справді не було, то їх усе одно «знаходили», адже репресивно-винищувальна машина набирала дедалі інтенсивніших обертів. Сталінсько-беріївська сокира вже гуляла – витинала під корінь те, що називалось українським.

Ведучий І. Справжнє прізвище Василя Барки – Очерет. Його предком був запорозький сотник Очерет. У сім’ї Очеретів росло троє синів, Василь – наймолодший. Старший Олександр (став професором математики, автором першого в СРСР підручника фотограмметрії), середній – інженер за фахом, але прийняв сан священика). Цікаво, що всі брати навчалися у духовному училищі, бо навчання там було безкоштовне. Але в житті кожен обрав свій шлях.

У літературу Василь ввійшов під псевдонімом Барка.

Ведучий ІІ. Свій псевдонім письменник пояснював так: «Чомусь-то колишнє життя моє нагадало мені барку з помідорами, яку на Кубані я разом з іншими робітниками якось розвантажував. Та баржа снує річкою туди-сюди, несучи на собі те, що потрібно людям».

Ведучий І. Народився Василь Барка 16 липня 1908 року в с. Солониця на Полтавщині. Після закінчення учительського технікуму працював за фахом у Донбасі. Саме тут Василь викрив крадіжки місцевого начальства. За це його оголосили «божевільним». Змушений був виїхати на Кубань.

Там же зустрівся з майбутньою дружиною адигейкою Довлетхан, молодою актрисою, яка служила в Краснодарському театрі. Василь Костянтинович називав дружину Дорею. У 1933 році в них народився син Юрій.

Ведучий ІІ. Перебуваючи на Донбасі, почав писати поезії, а 1930 року вийшла перша збірка «Шляхи». Рецензія на неї була жахливою. Василя Очерета звинуватили у спробах відновити релігійні «пережитки», також висунули обвинувачення в «буржуазному націоналізмі». На другу збірку «Цехи» (1932 р.) рецензія була прихильною. Але до таких віршів серце не лежало. І на довгі роки Василь Очерет перестав писати.

Ведучий І. Згодом на Північному Кавказі здобуває вищу освіту. 1940 року Барка в Москві успішно захищає кандидатську дисертацію про стиль «Божественної комедії» Данте. Захист відбувся 13 березня 1940 року. Весь цвіт гуманітаристики був присутній на ньому. І коли після сенсаційного захисту лекційна зала Московського університету вибухнула оваціями, немов у театрі, науковий керівник побіг на пошту, щоб відбити до Риму дантезнавцям телеграму про народження нової концепції стилю «Божественної комедії» Данте. Та радянська пошта телеграми не прийняла – потрібні були якісь дозволи всесильного НКВД.

Ведучий ІІ. Після того він читає курс історії західно-європейської літератури Середньовіччя на філологічному факультеті Ростовського університету. Так склався перший період його життя.

Ведучий І. Почалася війна… Вона кардинально переорала його життєву долю, вирвала з отчого краю і викинула на чужину.

Спочатку потрапив до народного «ополченія», невдовзі був поранений. У 1943 році вивезений на роботи до Німеччини, в Берлін. Перебуваючи тут, він дивувався людям «в основній множині своїй чемним і уважним, феноменально працьовитим і твердим в обіцянках, спочутливим, невтомним у збереженні чистоти і ладу». Після перемоги кочував Німеччиною, ховаючись від ловців з репатріаційних комісій. Були спроби перейти французький кордон, але Барку було відвезено назад у Німеччину.

Ведучий ІІ. Полон, голодні до божевілля дні і ночі, знущання фашистів, допомога українців, особливо видавця Б. Кравціва.

Так він мешкав до 1950 року. Це був другий період його життєвої долі та літературної творчості, на який припадає вихід поетичних збірок «Апостоли» (1946 р.) та «Білий світ» (1947 р.).

Ведучий І. Жахіття війни змусили перетнути Атлантичний океан. І тоді він вирішив їхати до Америки. У Нью-Йорку Василю Костянтиновичу довелося бути і робочим котельні, і санітаром у шпиталі. Заробляв від 15 до 35 центів на день.

У 60-х роках до Барки з’явились посланці з СРСР і запропонували повернутися додому, обіцяли престижну роботу, чудові умови. Натомість вимагали від нього одне: «усвідомити свої помилки». Але Барка не піддався на умовляння. Незабаром Василь Костянтинович став помічати за собою стеження. Його друг Роман Ричок відвіз Барку в селище Глен Спей, де він оселився у водонапірній башні під самою покрівлею в одного єврея, вихідця з Росії.

Ось як описує той період Д. Степовик:

Читець. «Жив письменник самітником, як поет-апостол. Американці називають його «святим чоловіком», «диваком». Тим прагматичним американцям ніколи до кінця не зрозуміти української душі, хоч вона так схожа на їхню. Просто вони завжди жили у вільному світі й звикли сприймати його як невід’ємну свою власність, а ми той світ упродовж багатьох століть мали лише у мріях».

Ведучий ІІ. Більшість своїх творів він написав саме тут. Барка був людиною глибокої самотності. Він відрікся від усього, щоб цілком присвятити життя пошуку істини, в якій розкривається феномен людського духу. Ніхто в літературі ХХ століття не знав так, як він, Святе Письмо, так глибоко не інтерпретував його, співвідносячи з тисячолітньою трагедією українського християнства. Навіть назви його творів пов’язані з образами пророчих книг Біблії, зокрема Апокаліпсису. Таку людину швидше можна назвати мужньою й сильною, бо, пройшовши важкий шлях випробувань, не зламався, не став злим і жорстоким, а відкрив для себе мудру істину: світ довкола себе людина змінити не може, зате здатна змінити його в собі.

Ведучий І. В Америці побачили світ книги «Трояндний роман» (1957 р.), «Псалом голубиного поля» (1958 р.), «Океан» (1959 р.), збірка «Царство» – 1979, а в 1968 році – вибрані поезії «Лірник».

Перу Барки належить прозовий твір – роман «Рай» (1958 р.). Він є автором багатьох критичних есе, двох збірок статей, а також філософських роздумів на релігійні теми «Вершник неба» (1956, 1972) та інших творів.

У 1958-1961рр. письменник створює роман «Жовтий князь».

Ведучий ІІ. Він ввірвався в Україну цим надзвичайної сили епічним полотном про український Голокост 1932-1933 років. Сталось це 1991 року, завдяки зусиллям американського професора, справжнього українського патріота Романа Воронки. Лесь Танюк, котрий переклав твір російською мовою й сприяв екранізації, сказав тоді, що «кожен рядок Василя Барки, навіть найстрахітливіший, – це сувора правда, страшна правда про час і про нас…». Фільм «Голод-33» побачила й вжахнулася Україна, а за нею й весь світ. А ще раніше французька преса писала: «Жовтий князь» трагізмом зображеної в ньому людини та силою словесного втілення більше заслуговує на Нобелівську премію, ніж роман норвезького письменника Кнута Гамсуна «Голод», за який йому в 1920 році присуджено премію Нобеля.


Читець І. Моляться соняшники.

Грім на хмарі Біблію читає...

тополя пошепки: страшний який

твій плач, Ісаіє!

Моляться соняшники.

Голод. Мати немовля вбиває...

тополя закричала: он який

мій рай, Ісаіє!

(Барка В. Рай / В. Барка // Українське слово в 4-х кн. –

К., 2001. – Кн. 3.– С. 244.)


Читець ІІ.

Дзвони, дзвони по всій Україні,

Від ридання повітря стряслось.

В кожній хаті, у кожній родині

В тридцять третім ховали когось.

Дзвони, дзвони по всій Україні...

Руки ті, що ростили щодня

Хліб насущний, лежать в домовині,

Закувала їх смерті броня.

Дзвони, дзвони по всій Україні...

Хоч немало пролинуло літ,

Та не висохли сльози донині

В наречених, у вдів, у сиріт.

Пам’ять б’є в свої дзвони невпинно,

Щоб лишився в історії слід,

І по душах загиблих, невинних

Відправля панахиду весь світ.

(Гись Н. Дзвони / Н. Гись // Гись Н. Надія. – Луцьк, 2001. –

С. 6.)