Проект „Вартові демократії: медіа проти корупції" Електронний інформаційний бюлетень „Вісник "

Вид материала

Документы

Содержание Монопольна пастка, або Агонія державного управління настане восени? Набат тривоги чи сплеск емоцій? Суть проблеми Холостий постріл... Що робити? Андрій МАРУСОВ Мы, конечно, круче Занзибара,Государственный снобизм - сродни маразму Владимир ПИСКОВЫЙ Горький угольный пирог, или Зачем шахтеров делят на "черных" и "белых"? Голая статистика Назначай и властвуй! Коммунистическая приватизация Лучший друг Сергей ГАРМАШ Шовкопряди на древі науки, або Як витрачаються гроші на міжнародні наукові проекти Ольга СКРИПНИК Чорна діра, або Куди поділись польські яблука Збіг обставин Розбіжність фактів Слабка ланка ... Полное содержание

Подобный материал:

• Доповідь, 68.89kb.
• Інформаційний бюлетень студентського наукового товариства, 986.7kb.
• Одеська національна юридична академія інформаційний бюлетень Студентського наукового, 729.3kb.
• План проведення наукових, науково-технічних симпозіумів, з'їздів, конференцій, семінарів,, 3165.1kb.
• Опис модуля з дисципліни "основи демократії", 61.73kb.
• Be the first to know! Інформаційний бюлетень №9 від 29. 04. 11 Відділу міжнародних, 51.67kb.
• Інформаційний бюлетень (травень-червень 2011 р.). Вип. 16 Черкаси: Вид від. Чну ім., 1337.24kb.
• Інформаційний бюлетень (липень-серпень 2011 р.). Вип. 16 Черкаси : Вид від. Чну ім., 533.23kb.
• Інформаційний бюлетень, 647.23kb.
• Закону України "Про засади запобігання І протидії корупції в Україні", 104.88kb.

* * *

З 1 вересня по 31 жовтня минулого року Український освітній центр реформ збирав від журналістів усіх українських засобів масової інформації заявки на участь у національному конкурсі на кращі опубліковані журналістські розслідування та авторські публікації з протидії корупції в Україні. Конкурс було здійснено під егідою проекту "Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні" "Гідна Україна".


21 грудня 2007-го стали відомі імена переможців конкурсу. Нижче – низка матеріалів, які авторитетне журі визнало найкращими.

* * *

Монопольна пастка, або Агонія державного управління настане восени?

21 травня 2007 року сталося небувале не тільки в українській, а й у європейській історії: кілька великих муніципалітетів країни на один день призупинили виділення бюджетних коштів на знак протесту проти закону про державні закупівлі, який вступив у силу всього два місяці тому (11 березня ц.р.). Цей "бунт міст" виявився справді безпрецедентним. Фактично місцеве самоврядування України заявило про неможливість виконувати свої зобов’язання перед громадянами. Не через відсутність коштів - через неможливість ними розпорядитися.

Один крок залишається до моменту, коли почне "сипатися" все державне управління. Наприклад, харківський губернатор уже заявив, що до колапсу держзакупівель залишилося два місяці… І тоді розпад країни стане реальною загрозою. Проте його причиною стануть не улюблені "страшилки" - питання мови чи вступу країни до НАТО, а недосконалість закону, продукту діяльності законодавців, покликаних представляти й захищати інтереси держави, громадян і бізнесу.

Набат тривоги чи сплеск емоцій?

Схоже, вище керівництво країни нарешті усвідомило масштаби загрози. Прем’єр-міністр заговорив про "катастрофічну ситуацію" у сфері держзакупівель, перший віце-прем’єр очолив екстрене внесення змін до чинного закону, а президент заявив, що "ми маємо закон не просто неефективний, це закон, який криміналізує наш діловий світ". Проте заклик Віктора Януковича затвердити новий закон, який з таким драматизмом приймався 19 червня в парламенті, пішов у пустоту - на думку президента, уже з 2 червня Верховна Рада точно є нелегітимною.

Водночас В. Ющенко та представники його секретаріату спробували перекласти всю відповідальність за те, що відбувається, на правлячу коаліцію. Що ж, цілком передбачувана поведінка українських політиків перед виборами.

Тому, вочевидь, зовсім не випадково не беруть до уваги те, що багато нинішніх опозиціонерів теж безпосередньо причетні до створення тендерної системи. І до функціонування громадської організації - Тендерної палати України, ситуацію з монополією якої в системі держзакупівель президент, за словами заступника голови секретаріату Віктора Бондаря, вважає неприпустимою.

Певні надії на якнайшвидше врегулювання питання виникли 26 червня, коли президент із прем’єром "домовилися провести позачергове засідання Ради національної безпеки і оборони для визначення механізму проведення тендерних закупівель на час до прийняття відповідного закону новим складом парламенту". Проте, судячи з усього, чиновники остаточно не визначилися навіть із датою проведення цієї наради.

4 липня перший заступник голови президентського секрета­ріату О. Шлапак повідомив, що "таке питання - одне з чергових засідань (РНБОУ. - А.М.) плану­вали поставити орієнтовно… на 17 серпня". Проте того самого дня секретар РНБО Іван Плющ заявив, що рішення щодо зміни механізму тендерних закупівель можна прийняти на засіданні Ради до 13 липня і ввести його в дію указом президента.

Примітно, що Олександр Шлапак, зі свого боку, висловив сум­нів у тому, що рішення РНБО на сьогодні може скасувати закон України: "Я побоююся, що прийняття такого указу, який вийде за результатами засідання, спричинить тільки більший хаос у системі державних закупівель".

Крім того, пан Шлапак вважає, що доцільно було б оприлюднити той проект закону, який розроблено Мінфіном і внесено до парламенту, щоб усі сторони могли його вивчити, висловити свої зауваження, провести дискусію. За його словами, документ не ідеальний і не може прийматися поспіхом, тому що це породжуватиме нові проблеми.

Виходить, що в секретаріаті президента не надто поспішають "розрулити" держзакупівельну проблему до виборів. Невже для того, аби була "довгограюча" можливість дискредитувати політичних опонентів?

Однак скільки можна не поспішати, якщо ситуація в державі справді наближається до катастрофічної?

Суть проблеми

Щоб пояснити всю серйозність того, що відбувається, і вказати на реальні масштаби проблеми, зробимо невеличкий екскурс в історію питання.

Отже, чому тендери органів влади та держпідприємств перебувають під постійною загрозою зриву? Кажучи мовою економістів - тому що транзакційні витрати на проведення або участь у тендерах стали неприйнятно високими як для замовників, так і для потенційних учасників. Тобто замовники не можуть закупити необхідні їм товари, роботи чи послуги через відсутність пропозиції, або ж така закупівля супроводжується надто дорогими для них витратами людських, фінансових і часових ресурсів. З іншого боку, потенційні учасники мовчки бойкотують державні тендери.

Передумови для ниніш­ньої ситуації було закладено попередньою редакцією закону про держзакупівлі, що вступила в силу 17 березня 2006 року. Тоді на ринку держзакупівель сформувалася своєрідна "монопольна пастка". Щоб провести тендер, замовник зобов’язаний був розмістити оголошення про тендер та іншу потрібну інформацію в інформаційному бюлетені спілки громадських організацій "Тендерна палата України". Бюлетень відмовлявся це робити доти, доки замовник не розмістить цієї ж інформації в інформаційній системі в мережі Інтернет.

Єдиною інформаційною системою, яка відповідає жорстким вимогам закону, виявився веб-портал www.zakupivli.com, що належить ТОВ "Європейське консалтингове агентство". Висновок про це вже 17 березня (безпосередньо в день вступу закону в силу) опублікувала Тендерна палата, єдина організація, яка, відповідно до законодавчих нововведень, отримала тоді "право робити висновки з питань держзакупівель". Такого права були позбавлені всі органи виконавчої влади, включаючи Кабмін. Слід наголосити, що нерозміщення тендерної інформації в бюлетені та на веб-порталі автоматично створює підстави для скасування торгів.

Далі розпочиналося найцікавіше. Агентство погоджувалося розмістити тендерне оголошення тільки після укладання з замовником договору. Проте, як встановив Антимонопольний комітет у своєму рішенні від 20 липня 2006 року, відповідно до договору агентство "надавало послуги з оприлюднення інформації виключно разом із додатковими послугами (консалтинговими, юридичними, інформаційними)".

Плата за ці консалтингові послуги перекладалася на учасників і переможця торгів, а замовник брав на себе зобов’язання гарантувати, що останні справді здійснять оплату. В іншому разі проведення тендера опинялося під реальною загрозою зриву. При цьому взаємовідносини та розрахунки між замовником, консультантами, учасниками та інформаційною системою, як правило, визначалися в тендерній документації, що її купував учасник (відповідно до ст. 21, п. 4 чинного закону). По суті, замовник несе відповідальність перед агентством, що учасник торгів оплатить послуги третьої сторони (консультантів), що вже давно викликає суперечки серед юристів.

Отака елегантна схема й продовжує діяти дотепер, судячи з відгуків замовників, підприємців, публікацій у пресі. Ще в жовтні минулого року Служба безпеки України заявила, що втрати бюджету в 2006 році становитимуть близько півмільярда гривень (див. лист голови СБУ в №42 "ДТ" за 2006 рік).

Витрати підприємців на участь у держтендерах стали зашкалювати за кілька тисяч гривень, що призвело до масового виходу з ринку держзакупівель малого й середнього бізнесу. Так, відповідно до офіційних даних Держкомстату, середня кількість учасників у відкритих торгах у 2006 році впала майже вдвічі й становила два учасники (3,6 у 2005-му і 3,9 - у 2004-му). Тобто показник виявився навіть нижчим за свій аналог для торгів з обмеженою участю (2,2 у 2006 році, 2,8 - у 2005-му та 2,6 - у 2004-му)! Розпочалася монополізація сегментів ринку держзакупівель однією-двома компаніями, що провокує неминучу перевитрату коштів бюджету, органів самоврядування і держпідприємств.

Водночас почало розцвітати тендерне рейдерство. Річ у тім, що закон від 17 березня 2006 року дозволив оскаржувати результати тендерів не тільки їхнім учасникам, а й будь-якій іншій особі. Скарга "підвішувала" тендер на невизначений час - просто, зручно й не потрібно витрачатися на дорогих юристів.

Нагадаємо, що державні підприємства, підприємства з часткою держави більш як 50% також потрапили під дію закону. До речі, за даними Рахункової палати, на кінець червня минулого року понад 40% скарг на адресу Спецкомісії при Рахунковій палаті, уповноваженої їх розглядати, надійшло саме від ТОВ "Європейське консалтингове агентство". Зрозуміло, що багато замовників - як серед органів влади, так і серед підприємств - були змушені погоджуватися на будь-які умови, аби розблокувати тендери. Тому що, на відміну від "консультантів", саме вони відповідають головою за проведення закупівель...

Розуміємо, що й у самих замовників часто буває рильце в пушку: сферу держзакупівель недаремно вважають яскравим уособленням корупції в Україні. Та чи можна корупцію викорінювати, не створюючи передумов для паралічу всієї системи? Однозначна відповідь - так, і для цього немає потреби винаходити національний велосипед.

Для цього необхідно й достатньо, щоб наша система дер­жавних закупівель відповідала (як і в будь-якій повноцінній державі) досить простим і загальновідомим принципам: була раціональною, ефективною, прозорою, недискримінаційною і такою, що мінімізує корупцію. Найкращі приклади таких систем забезпечують оптимальний баланс інтересів трьох великих груп - держслужбовців і менеджерів держпідприємств, підприємців і громадян. Перші купують товари, роботи й послуги потрібної якості за максимально низькою ціною, не потопаючи в надмірно складних бюрократичних процедурах. Для других транзакційні витрати прийнятні, а процедури відстоювання своїх інтересів доступні та ефективні. Тоді як громадяни мають вільний доступ до інформації про те, в який спосіб держава витрачає їхні податки.

Холостий постріл...

До осені минулого року стало зрозуміло, що система держзакупівель України не відповідає жодній з цих вимог. Місцеві органи влади "закидали" своїми скаргами центральні. Проте останні тільки розводили руками - весняні законодавчі зміни фактично позбавили виконавчу владу будь-яких реальних важелів впливу на ситуацію, передаючи більшість із них ТПУ.

Антимонопольний комітет, який одержав повноваження "весільного генерала", бадьоро рапортував про те, що "у Багдаді все спокійно", хоча "і є певні недоліки". Правда, 20 липня він усе ж таки визнав агентство монополістом, наклав на нього штраф і почав захищати це рішення в господарському суді (розгляд триває й досі).

ТПУ затято бичувала корупціонерів-чиновників та їх "підлабузників", публікуючи викривні звіти та радуючи громадськість цифрами економії держкоштів. Громадяни змушені були вірити їй на слово, адже безплатний і ефективний доступ до інформації про закупівлі влади, як і раніше, був відсутній.

Практично залишилися без уваги застереження Світового банку, проекту Євро­пейсь­кого Союзу СИГМА й Анти­корупційної мережі OЕCР про те, що чинне законодавство заганяє держзакупівлі в глухий кут і зовсім не сприяє боротьбі з корупцією. Точніше, на них зреагувала Тендерна палата, публічна реакція якої звелася до банального: "Нехай не сунуться до чужого монастиря зі своїм уставом!"

А тим часом вихід із кризи, що поглиблювалася, лежав на поверхні. Більш того, його пропонували президенту, прем’єру, спікеру і народним депутатам центральні відомства, Рахункова палата, КРУ, СБУ, не кажучи вже про громадянських активістів і мас-медіа. Був розроблений дуже гідний законопроект, що відповідав більшості світових стандартів, який стараннями багатьох народних обранців так дотепер і не побачив світло.

Що ж є ключовими компонентами "монопольної пастки"? На наш погляд, це:

- фактичний обов’язок замовників розміщувати інформацію на веб-порталі приватної компанії;

- обов’язок замовників розміщувати інформацію в інформаційному бюлетені ТПУ;

- наявність у такого інституту, як Тендерна палата, функцій, не притаманних громадським організаціям;

- звуження до мінімуму повноважень органів виконавчої влади, а також можливість визначати в тендерній документації взаємовідносини між учасниками, замовниками та консультантами.

Є ще один компонент, про кот­рий часто забувають. Ще в 2002 році приватні особи Антон Яценко і Володимир Вруб­левський зареєстрували в Держ­депар­таменті інтелектуальної власності права інтелектуальної власності на такі твори, як Тендерна документація на закупівлю робіт, товарів, послуг, "Методика оцінки тендерних пропозицій" і т. ін. За оцінками керівників органів влади та міжнародних організацій, йдеться про те, що стандартні тендерні документи (зміст яких до того ж описується в законі) стали об’єктом авторського права. З усіма наслідками, що звідси випливають, зокрема, правом вимагати винагороду за їхнє використання замовниками. Кілька років тому центральним органам влади вдалося опротестувати тільки видачу патенту "Спосіб проведення торгів".

У світовій практиці такі стандарти безплатно поширюються уповноваженими органами влади.

Останній і дуже важливий штрих: відповідно до офіційних документів Мін’юсту і Держ­комстату, зазначені приватні особи та їхні родичі значилися серед засновників і керівників ТОВ "Європейське консалтингове агентство", "Центру тендерних процедур", інших консалтингових компаній, а також організацій - засновників ТПУ. Йдеться про формування "Мережі" на ринку держзакупівель, як сказано у вищезгаданому листі СБУ.

До осені минулого року про необхідність щось змінювати заговорив Олександр Мороз. За його розпорядженням було створено робочу групу на чолі з Василем Цушком. До цієї групи ввійшли автори закону від 17 березня, представники ТПУ і ряду відомств. Узгоджений законопроект робочої групи кілька разів переносився з одного пленарного засідання на інше, а його текст "чомусь" не вивішували на веб-порталі Верховної Ради.

Кульмінація настала 1 грудня, коли цей законопроект було винесено на засідання парламенту (причому його текст з’явився на сервері буквально напередодні) і з подачі пана Цушка вже в ранзі міністра внутрішніх справ було блискавично прийнято у всіх читаннях і в цілому - на порушення регламентних норм.

Регіонали, КПУ, СПУ, БЮТ НСНУ - практично усі фракції віддали за нього голоси. Проте справедливості заради усе-таки слід зауважити, що серед "Нашої України" його підтримала меншість. Хоча пізніше підписати цей закон президента закликали й Анатолій Кінах від імені УСПП, і Юрій Єхануров від імені Всеукраїнської асоціації роботодавців, і Ксенія Ляпіна, перший віце-президент ТПУ і за сумісництвом відома захисниця малого і середнього бізнесу. Про це старанно повідомляла Тендерна палата на своєму сайті...

Тим часом новий закон, який набув чинності 11 березня ц.р., зберіг "монопольну пастку" цілою і неушкодженою. Гірше - він запровадив принципово нові елементи, значення котрих рідко усвідомлюється спостерігачами навіть зараз. Якщо до 11 березня в "пастку" автоматично потрапляли лише замовники, то тепер у її владі опинились і потенційні учасники. Мовою економістів - контроль над "попитом" поширився і на "пропозицію".

Насамперед це стосується запровадження так званого тематичного каталогу учасників процедур закупівель. Його видання було доручене Тендерній палаті. Відповідно до закону, для участі в торгах підприємець зобов’язаний надати замовнику довідку про внесення до цього каталогу. У законі зазначається, що ця норма вступає в силу з 1 вересня ц.р. Проте вже невдовзі після набуття ним чинності видача "консультантами" тендерної документації учасникам стала залежати від наявності довідки-виписки з цього каталогу.

Згідно з повідомленнями у мас-медіа, за внесення до каталогу стягується близько 5 тис. гривень, за видачу довідки - 500 гривень. Згадуються також 700-800 гривень на місяць, які учасник має переказувати на підтримання видання тематичного каталогу. Отже, просте бажання взяти участь у держторгах обходиться бізнесу більш як у тисячу доларів, хоча учаснику ще потрібно оплатити вже "традиційні" "послуги з укладання договору", оформлення тендерного забезпечення, самої тендерної документації тощо.

Втім, криза переросла у катастрофу не лише через каталог, а й через весь комплекс негативних чинників. Ціни на консалтингові послуги зросли, ціновий поріг, з якого включається режим закону (і "пастки"), знизився. Як вам - викласти п’ять тисяч лише за внесення до каталогу для участі в торгах вартістю 20 тисяч?! Крім того, обов’язкова кількість учасників для відкритих торгів зросла з двох до трьох (при тому, що на кінець 2006 року середньостатистичний показник дорівнював двом учасникам), а єдині тендерні комітети були розформовані, що раптово зробило замовниками тисячі дрібних розпорядників бюджетних коштів (і різко збільшило кількість жертв "монопольної пастки"!)...

Що робити?

Що ж пропонували народні обранці після голосування 1 грудня минулого року, аби попередити колапс держзакупівель?

Якщо прибрати законопроекти, які лобіюють інтереси галузей або сегментів ринку держзакупівель, то ініціативи народних депутатів чітко поділяються на дві групи. У першу входять ті, які розширюють можливості "монопольної пастки", зокрема її контроль над учасниками торгів, а також збільшують розмір монопольної ренти.

Яскраві приклади - початковий зміст ініціатив голови спостережної ради ТПУ комуніста О. Ткаченка (№3554) і законопроект ще одного першого віце-президента ТПУ - регіоналки Людмили Кириченко (№3554-6). В останньому пропонувалося, наприклад, упровадити обов’язкове оформлення забезпечення виконання договору в спеціальному банку, в якому за статутом понад 50% операцій становило б саме надання таких забезпечень. Переможець торгів зобов’язаний був би надавати таке забезпечення в повному обсязі договору на закупівлю (ця сума, звісно, заморожувалася б на рахунках банку до завершення договору). Напрошується запитання: такий банк уже створено і зареєстровано чи відбувається лише підбір кандидатури для виконання таких функцій?

Також Людмила Кириченко запропонувала запровадити обов’язкове навчання з питань держзакупівель керівників і посадових осіб учасників. Очевидно, це передбачало посилення контролю з боку Тендерної палати над видачею відповідних сертифікатів. Згідно з пропозиціями обох народних обранців, саме палата мала вести реєстр недобросовісних учасників. Пропонувалося також запровадити кілька тематичних каталогів учасників, плата за внесення в які, очевидно, була б окремою по кожному каталогу...

Друга група законопроектів спрямована на те, аби послабити "монопольну пастку". До неї входить і дещо змінений законопроект того ж О. Ткаченка (№3554-д), який першому віце-прем’єру Миколі Азарову довелося буквально продавлювати через парламент усупереч опору фракцій СПУ і КПУ.

Схвалені ВР 19 червня послаблення досягаються за рахунок:

- виведення з-під режиму "пастки" значної частини закупівель держпідприємств (тендерний режим поширюється лише на кошти, безпосередньо отримані з бюджету);

- скасування обов’язкового тендерного забезпечення;

- підвищення закупівельного "порогу";

- зниження з трьох до двох кількості тендерних пропозицій, необхідних для проведення торгів;

- запровадження безплатної публікації тендерних документів.

Законопроект припиняє поширення контролю на учасників торгів (скасування каталогів і реєстру учасників торгів), розблоковує участь у торгах комунальних підприємств місцевого самоврядування, органів влади, посилює вплив органів виконавчої влади в Міжвідомчій комісії (за рахунок скорочення представництва ТПУ і депутатів профільного комітету).

Водночас прийнятий законопроект не усуває "двовладдя" у системі держзакупівель. ТПУ зберігає право "надавати висновки з питань держзакупівель" щодо скарг, а також щодо дотримання процедур закупівель. За палатою залишається право вимагати документи від замовників, учасників, хоча наслідки невиконання цих вимог уже не такі загрозливі.

Щоправда, ТПУ позбавляється такої "рейдерської" можливості, як призупинення розпоряджень органів влади в сфері закупівель шляхом простого надсилання копії позовної заяви. З числа тих, хто має право оскаржити закупівлі, вивели "дядька Василя з вулиці". Список скаржників обмежили учасниками торгів і ТПУ.

Замовників, як і раніше, зобов’язують публікувати свої оголошення в бюлетені ТПУ, приватному спеціалізованому виданні (яке, до речі, було зареєстроване ще торік структурами "Мережі"), а також "у дер­жавній або інших інформаційних системах, які відповідають вимогам Закону". Правда, відтепер редакції не мають права виконувати функції органів влади і перевіряти документи при подачі оголошення.

Загалом проголосований у парламенті законопроект може серйозно полегшити життя держпідприємствам, обмежити тендерне "рейдерство" і повернути якусь частину підприємців на ринок держзакупівель. Проте основні компоненти "пастки" він залишає незмінними, тому "консультанти" зможуть і надалі нав’язувати свої "додаткові" послуги.

Тим часом центральні органи виконавчої влади виявилися вкрай безсилими у створенні безплатного державного веб-порталу. Як повідомило агентство ЛІГАБізнесІнформ, спробу АМКУ отримати дозвіл на закупівлю послуг зі створення такого веб-порталу спочатку було заблоковано в Міжвідомчій комісії з держзакупівель. Проти надання дозволу виступили п’ять членів комісії: нардепи Олександр Ткаченко (КПУ) і Михайло Мельничук (СПУ), а також представник Рахункової палати Лариса Хабіна, комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності Володимир Ясинський і голова правління ТПУ Володимир Лаба.

А потім і "Європейське кон­салтингове агентство", як повідомляє прес-реліз Анти­монопольного комітету, відмовило комітету в розміщенні відповідної інформації. Внаслідок чого АМКУ порушив чергову справу про зловживання цією структурою монопольним становищем.

Спроби М. Азарова адміністративним шляхом змусити ТПУ й агентство вгамувати свої апетити, схоже, теж не були успішними. Нічого не чутно про опротестування патентів на тендерну документацію.

27 червня О. Мороз підписав законопроект № 3554-д, а 5 липня направив на адресу глави держави офіційного листа з проханням "здійснити всі необхідні дії, визначені для цього Конституцією України", для прискорення набрання ним чинності.

Якщо ж президент відмовиться підписувати закон, то, на думку пана Мороза, на підставі частини третьої ст. 94 Конституції він вважатиметься схваленим президентом України і має бути офіційно опублікованим. Черговий привід для правових колізій?

Чи слід президенту ввести закон у дію своїм підписом і на якій підставі - питання відкрите. Навіть за найоптимістичніших розкладів новий уряд і нова коаліція не почнуть повноцінно працювати раніше кінця жовтня - початку листопада. А реально до розгляду закону цього року справа може і взагалі не дійти...

Тим часом у закупівельному середовищі стрімко зростає невдоволення вищим керівництвом країни. Звучать пропозиції визнати ситуацію в сфері держзакупівель надзвичайною. Багато хто дивується - куди дивляться ГПУ, СБУ і МВС? Адже приводів для корупційних розслідувань не помітить лише сліпий!

Ставки справді надто високі. І справа навіть не в сумі збитків бюджету і доходів "Мережі", хоча й вони вражають уяву. Так, минулої осені голова КРУ оцінив "ціну питання" у 10% від обсягу ринку закупівель. Приблизно цього ж висновку дійшла й Асоціація міст і громад України.

Олександр Ткаченко на парламентському засіданні оприлюднив такі показники ринку: близько 70 млрд. грн. - обсяг закупівель органів влади, і 120-150 млрд. - державних підприємств... Схоже, міністр оборони Анатолій Гриценко недооцінив обсягу монопольної ренти, заявляючи, що "із держбюджету кілька людей забирають 6 млрд. гривень". Але навіть за такої оцінки кожен день зволікання коштуватиме бюджету понад 16 млн. гривень...

Утім, на кону набагато більше - безпека і добробут держави під назвою Україна.

Ще 25 квітня 1986 року ніхто у світі не міг передбачити, що наступного дня вибухне ЧАЕС - причому не через збої в технології, а через "людський чинник". Однак ще торік керівництво тієї самої ЧАЕС у відкритому листі до Верховної Ради попереджало про дестабілізацію своєї роботи через закон про держзакупівлі...

Бажаючим вивести держзакупівлі України з крутого піке слід пам’ятати, що реальну загрозу розпаду державного управління створює не затяжний політичний конфлікт, суть якого зводиться до перерозподілу владних повноважень між різними інститутами влади і владних угруповань. У випадку з держзакупівлями йдеться про фундаментальні засади будь-якої сучасної держави, а саме - про відповідальність перед суспільством, перед громадянами за витрату їхніх коштів.

Якщо держава відкрито - в особі вищого законодавчого органу (і мовчки - президента, центральних органів виконавчої влади) - відмовляється від такої відповідальності... Що ж, територія під назвою Україна швидко перетвориться спочатку де-факто на приватну корумповану корпорацію, а потім - і де-юре...

Андрій МАРУСОВ, "Дзеркало тижня", № 26 (655) 7-13 липня 2007

Об'єктивка "ДТ":

Автор цього матеріалу - Андрій Марусов - прославився тим, що за неповні три місяці 2006 року проти нього було подано загалом 56(!) позовів про захист честі, гідності та ділової репутації. Позивачами були чотири особи - спілка громадських організацій "Тендерна палата України", ТОВ "Європейське консалтингове агентство", ТОВ "Центр тендерних процедур" і Володимир Врублевський.

Переважна більшість позовів (49) стосувалися журналістського розслідування ситуації в сфері держзакупівель, матеріали якого розміщувалися на веб-сайті "Е-Урядник", редактором якого був пан Марусов. Проект "Е-Урядник", присвячений електронному державному управлінню, було створено 2004 року в рамках Першого загальноукраїнського конкурсу на найбільш відкритий електронний орган місцевого самоврядування в Україні, який проводився за підтримки фонду "Відродження".

Особливістю позовів було те, що вони спрямовувалися одночасно до двох районних судів Києва - Деснянського (30 позовів) та Оболонського (23). Тому розгляд справ у суді Оболонського району, де відповідач не проживає, відбувалося без його участі й, отже, позбавляло можливості відстояти свою правоту. Як наслідок, уже на початок 2007 року Оболонський суд ухвалив вісім рішень не на користь А. Марусова. Тим часом у Деснянському суді, на засіданнях якого автора статей у рамках проекту правового захисту журналістів "У-Медіа" захищав адвокат Віра Крат, було ухвалено п’ять рішень, в яких позивачам у задоволенні їхніх вимог було відмовлено. А з 20 квітня ц.р. самі позивачі почали подавати заяви до Деснянського суду із проханням залишити їхні позови без розгляду.

Зараз на розгляді Апеляційного суду м. Києва та Верховного суду України перебуває загалом чотири апеляційні скарги пана Марусова, в яких заперечується правомірність раніше прийнятих заочних рішень.

На нашу думку, цей випадок можна розглядати як приклад використання формально легітимних юридичних методів для тиску на ЗМІ й обмеження свободи слова в Україні. Стосовно Андрія Марусова необхідність участі в масових судових розглядах фактично унеможливила повноцінну журналістську діяльність і, зокрема, проведення подальших журналістських розслідувань.

Цьому матеріалу було присуджено гран-прі загальнонаціонального конкурсу на кращі журналістські розслідування та авторські публікації з протидії корупції.

* * *

Тендер: торги здесь неуместны

Мы, конечно, круче Занзибара,
Государственный снобизм - сродни маразму

Из бардовского репертуара

Рев мающегося от жары белого медведя - это, практически, безмолвие по сравнению с эмоциями хозяйствующих субъектов, причастных к торгам товарами, работами и услугами, которые полностью или частично осуществляются за бюджетные деньги. Иными словами, всех тех, на кого распространяется действие Закона "О закупке товаров, работ и услуг за государственные средства".

В общих чертах ситуация представлена в обращении недавней внеочередной сессии Запорожского горсовета к своим коллегам из Верховной Рады. По мнению местных властей, эффект действующего закона сводится к почти двукратному падению конкуренции на открытых торгах, вытеснению малого и среднего бизнеса с рынка государственных закупок, снижению удельного веса государственных средств, которые используются в процедуре открытых торгов. Значительные финансовые расходы на участие в тендере и затраты на непредусмотренные законом услуги по заключению договоров вынуждают потенциальных участников отказываться от участия в торгах. Как результат, в городе фактически прекращены закупки медикаментов и перевязочных материалов для больниц, продуктов питания для льготных категорий населения, учебных и дошкольных заведений, услуг по социальной защите и социальному обеспечению инвалидов и ветеранов. Под угрозой срыва - проведение торгов по закупке услуг по летнему оздоровлению детей. А если обратиться к деталям, то сложившаяся обстановка в сфере тендерных закупок и вовсе выходит за рамки здравого смысла.

Запорожские медики до сих пор не могут без содрогания вспоминать прошлогодний инсулиновый кризис, когда проблемы с приобретением лекарств поставили под угрозу не только здоровье, но и жизнь сотен больных сахарным диабетом.

Серьезную социальную напряженность в областном центре вызвал ремонт проезжей части плотины Днепрогэса и прилегающей к ней улицы. Служба автомобильных дорог Украины провела тендер, к участию в котором запорожские предприятия фактически допущены не были. Победителем признали черкасскую фирму "Планета". Новоявленный подрядчик приступил к ремонтным работам, но вскоре выяснилось, что выполнить их в полном объеме он попросту не способен, поскольку не располагает необходимыми кадровыми и техническими ресурсами. График ремонта был сорван, а и без того неудовлетворительное транспортное сообщение между право- и левобережной частями города стало еще хуже.

"Это не тендер, это - подстава", - в сердцах оценил ситуацию городской голова. Бывшего начальника автодора, конечно, выгнали с работы, а приводить в порядок развороченную проезжую часть вынуждены были местные "Ремдорстрой" и коммунальное предприятие "ЭЛУАД".

На нынешний год перспективы для Запорожья ничуть не лучше. Результаты тендеров, определивших исполнителей работ по ремонту, содержанию дорог, светофоров, признаны недействительными. Судя по всему, подобная участь уготована и конкурсу среди претендентов по уходу за городской растительностью. Следовательно, финансировать эти работы сметной стоимостью от 6 до 22 млн. каждая из городского бюджета попросту невозможно.

- На нашем предприятии 85% сырьевых ресурсов составляют нефтяные масла, - говорит председатель правления бердянского АО "АЗМОЛ" Александр Стахурский. - Закупать их выгоднее в России, поскольку там они на 40-50 долларов за тонну дешевле, чем в Кременчуге. Но россияне наотрез отказываются участвовать в наших тендерах. Зато кременчужане предлагают на выбор малые предприятия, которые готовы нас обслуживать. И кто, спрашивается, купит потом нашу продукцию, цена которой после всех накруток станет неконкурентоспособной?!

Приведенные факты вполне оправдывают резкость высказывания запорожского городского головы Евгения Карташова: "Большего предательства или задуманной операции, которая сегодня полностью дезорганизует работу, чем проведение тендеров, еще не было".

Главную причину кризиса внеочередная мартовская сессия Запорожского горсовета усматривает в разрушительной деятельности сети коммерческих фирм и общественных организаций: "Европейское консалтинговое агентство", "Центр тендерных процедур", "Центр тендерных процедур - регионы", "Агентство по вопросам гарантий и инвестиций", а также Тендерной палаты Украины (ТПУ). В принципе, это мнение сложно оспорить, за исключением разве что одной детали. Все же Тендерную палату, наверное, не стоило бы называть в числе прочих. Она ведь - только де-юре общественная организация, чьи решения не обязательны для исполнения, поскольку не имеют законной силы. А де-факто все участники процесса, в силу сложившихся обстоятельств, вынуждены руководствоваться выводами и мнениями именно ТПУ.

Например, палата решила, что единственной информационной системой, которая удовлетворяет требованиям законодательства к специализированным информационным системам, является интернет-портал "Государственные закупки Украины", и все тут. Ну а то, что портал принадлежит коммерческой структуре ООО "Европейское консалтинговое агентство" (ЕКА), фактически монополизировавшей сопровождение торгов на миллиарды государственных средств, это как бы дело десятое.

Тут самое время хотя бы в общих чертах ознакомиться с действующей процедурой тендера. Вот увидите - это чрезвычайно любопытно!

Тендер, как известно, объявляет заказчик, который, согласно закону, несет затраты по разработке соответствующей документации. Казалось бы, при чем тут Центр тендерных процедур и с какой радости полагается платить ему? Оказывается, центр является владельцем интеллектуальной собственности. А собственность эта, по большому счету, сводится к аккуратно переписанным положениям закона, различающимся лишь требованиями технических заданий. Однако это вовсе не препятствует оценивать так называемые затраты по разработке тендерной документации в пределах от 350 до 5-10 тысяч гривен.

С какой стати? Вразумительного ответа не существует. Точно такой же тайной за семью печатями остается вопрос ценообразования на пакеты тендерной документации, которые ЕКА реализует потенциальным участникам торгов.

Зато со стоимостью предоставляемой агентством так называемой услуги по сопровождению выполнения договора, которая, к слову, законом не предусмотрена, все более-менее понятно. Такса составляет 1% от суммы закупки. Правда, поговаривают, что с недавних пор такой тариф - удел счастливчиков, для остальных же он в два раза выше. Вполне понятно, что эти расходы заказчики вынуждены переадресовывать участникам торгов, а те, в свою очередь, включают их в цену тендерного предложения. Так государственные деньги (исчисляемые, между прочим, миллионами) вроде бы вполне легально перекачиваются на коммерческие счета.

Уклониться от этой схемы невозможно, поскольку после тендера и акцептации предложения заказчику полагается получить сертификат, без которого казначейство не произведет оплату требуемых товаров, работ или услуг. А выдача сертификатов - прерогатива ЕКА, чей интернет-портал признан ТПУ единственной информационной системой, которая удовлетворяет требованиям законодательства к специализированным информационным системам. Все понятно?

На этом перечень относительно честных способов отъема денег отнюдь не исчерпывается. Не стоит забывать, что предприятиям, желающим принимать участие в торгах, надо позаботиться о включении в реестр (первоначальный взнос - 5 тыс. грн., затем ежемесячно по 700 грн. и еще 250 - за справку на участие в тендере). Наконец, процедура общения с агентством - тоже удовольствие не из дешевых. Желающих-то со всей страны много - телефоны хронически заняты. Поэтому приходится либо пользоваться платной линией (от 4 грн. за минуту), либо ехать в столицу и дожидаться приема в очереди. Говорят, второй вариант даже предпочтительнее - дешевле обходится.

В сложившихся условиях о качестве тендеров говорить не приходится. Если одна из киевских фирм, действующая под эгидой общественной организации инвалидов, только по Запорожью участвует в 40 торгах, оспаривая их итоги, то, наверное, несложно понять истинную цель коммерсантов. Выиграв торги, они попросту привлекут местных конкурентов в качестве субподрядчиков.

Наряду с этим получил распространение еще более простой и циничный вариант выколачивания денег. Подача претензии на результаты торгов автоматически блокирует выполнение договора. И заказчик просто вынужден искать общий язык с жалобщиком. Не за бесплатно, разумеется.

С учетом этого, согласитесь, сложно спорить с теми, кто считает действующий закон о закупке товаров, работ и услуг за государственные средства наиболее коррупционным в истории страны.

- Ситуация напоминает мне известную басню, когда желающий убить комара на лбу собеседника сделал это топорищем. В итоге - ни собеседника, ни комара, - так охарактеризовал закон народный депутат Александр Пеклушенко.

Может, он и прав. Хотя, откровенно говоря, в данном случае напрашивается иная ассоциация. Что-то вроде анекдота о милицейском протоколе, согласно которому пострадавший поскользнулся и ударился головой о дерево - и так десять раз подряд. Подобное сравнение точнее, особенно если учесть, что принятый в 2000 году закон подвергся десяти доработкам. Наиболее существенные изменения и дополнения были внесены в ходе трех последних - в 2005-2006 годах. С ними, поверьте, стоит ознакомиться подробнее.

В соответствии с мировым опытом, закупки за бюджетные средства контролирует Министерство экономики. Так было и в Украине до 2005 года, пока эту функцию на законодательном уровне не передали Антимонопольному комитету. Ряд надзорных полномочий получила также Счетная палата. Для их реализации была создана Специальная контрольная комиссия, хотя Закон "О Счетной палате" подобной структуры не предусматривает.

Смысл новаций стал закономерным итогом многочисленных обвинений Минэкономики в коррупционности или, в крайнем случае, неспособности преодолеть коррупцию в сфере госзакупок. Оставим без комментариев замечания скептиков о том, что подлинная причина реформаторских усилий сводилась лишь к передаче контроля за бюджетными средствами в частные руки. Как говорится, будем исходить из принципа "маємо те, що маємо".

Необходимость законодательных поправок, по мнению их инициаторов, вызвана стремлением "внедрить более эффективное и рациональное использование государственных средств, сделать невозможными коррупционные проявления в сфере государственных закупок". В числе аргументов была также необходимость "ускорения вступления Украины в ВТО". Имелись и прочие версии: "Положительно скажется на общем состоянии системы государственных закупок, повысит уровень конкуренции, в более полной мере обеспечит защиту прав и интересов участников процедур закупок". Правда, голословность мотиваций несколько проигрывала перед конкретикой возражений экспертов, но на них попросту не обращали внимания. Нужны доказательства? Пожалуйста.

Зал заседаний Верховной Рады, 16 июня 2005 года, 16 часов 15 минут. Слушается проект закона "О внесении изменений в некоторые законы Украины по дополнительным гарантиям защиты финансовых интересов государства" во втором чтении. Докладывает заместитель председателя комитета по вопросам финансов и банковской деятельности Сергей Осыка. Председательствующий обращается к докладчику.

- Сергію Григоровичу, тільки скажіть, будь-ласка, що тут дуже суттєві зауваження є юридичного управління. І воно не рекомендує нам приймати законопроект. Яка думка комітету?

- Ми знаємо про це. Але чотири перших сторінки цих зауважень, на мою думку, вони не йдуть за текстом, і там йдеться про підміну ще понять... Тобто ми знаємо про це.

- Тобто я зрозумів правильно вас: що комітет врахував всі пропозиції суб’єктів законодавчої ініціативи?

- Всі.

Следующее заседание. 15 декабря 2005 года, 11 часов 15 минут. Очередной проект закона о внесении изменений в Закон Украины "О закупке товаров, работ и услуг за государственные средства" во втором чтении представляет заместитель председателя комитета по вопросам финансов и банковской деятельности Виталий Хомутынник: "Я хочу ще раз наголосити, що всі пропозиції враховані, проходили декілька робочих груп, зустрічей".

Тем не менее, одобренный 320 депутатами закон не был подписан президентом, поскольку его нормы противоречили Конституции и базовым законам. Однако президентское вето было преодолено, и с 17 марта прошлого года документ вступил в силу.

Но, как водится, нет предела совершенству: 1 декабря прошлого года уже утвержденный на пост министра внутренних дел бывший член комитета по вопросам финансов и банковской деятельности Василий Цушко презентует новый проект закона о внесении изменений в Закон Украины "О закупке товаров, работ и услуг за государственные средства". По мнению докладчика, принятие законопроекта сулит ежегодную экономию 17-22 млрд. гривен бюджетных средств, которые "фактически сегодня ложатся в карманы".

Заманчиво, не правда ли? Особенно если учесть неизменные заверения апологетов о том, что внедрение очередного варианта "этого закона не нуждается в дополнительных расходах из государственного и местных бюджетов" и "будет способствовать экономии государственных средств и наполнению бюджета". Ну, это в теории, а на практике... Местные власти утверждают, что вступившая в действие с 11 марта с.г. новая редакция закона не только не устраняет проблемы в сфере государственных закупок, но и ведет к значительным бюджетным потерям, дестабилизации работы органов государственной власти и местного самоуправления, снижению или искажению конкуренции на государственных торгах. В Запорожской обладминистрации, например, готовятся к потере 5% регионального бюджета.

Не испытывают оптимизма и в Запорожском горсовете. И не только в связи с неизбежными финансовыми потерями. Гораздо страшнее видится перспектива ликвидации сети коммунальных предприятий, специализирующихся на благоустройстве города. Согласно новой редакции закона, они лишены права участвовать в тендерах, поскольку являются связанными лицами, то есть подконтрольны подразделениям горисполкома, являющимся заказчиками тендеров.

К сожалению, неутешительными представляются и макроэкономические прогнозы: существенное раздувание бюджета, всплеск коррупции, провоцирующий активизацию организованной преступности, а значит - очередной откат страны с позиции цивилизованного и правового государства. Однако, судя по всему, это нисколько не смущает высший законодательный орган, с завидной последовательностью принимающий очередную редакцию закона конституционным большинством при абсолютном отсутствии не только голосовавших против, но даже воздержавшихся. И эта непоколебимость невольно вынуждает усомниться в искренности противостояний, столь бурно демонстрируемых сейчас в парламенте. Поскольку на деле получается, что общий интерес вполне способен стать основой для согласия даже между антагонистами. В этом несложно убедиться, ознакомившись с персональным составом инициаторов новых редакций закона.

В июне 2005 года таковым оказался авторский коллектив в составе нашеукраинца Александра Буряка, регионала Игоря Каль­ниченко и социалиста Василия Цушко, обещавших сделать "невозможными коррупционные проявления в сфере государственных закупок". Полгода спустя депутаты приняли сольный вариант, созданный членом фракции партии "Єдина Україна" Сергеем Осыкой - опытным политиком, который за время деятельности парламента четвертого созыва подготовил или участвовал в разработке 60 проектов законодательных актов. В том числе и столь экстравагантного, как проект постановления о даче согласия на привлечение к уголовной ответственности, задержание и арест народного депутата Украины Ю. Тимошенко, если учесть, что с 14 февраля прошлого года и по сей день Сергей Григорьевич состоит во фракции БЮТ. А вот группа создателей декабрьской 2006 года версии вообще может претендовать на микрообразец широкой коалиции. Фракцию Соцпартии в ней представлял Василий Цушко, Партию регионов - Раиса Богатырева, КПУ - Александр Ткаченко, БЮТ - Сергей Сас.

Столь же "интернациональным" выглядит и нардеповский руководящий состав Тендерной палаты. Ее почетным президентом является глава фракции ПР Раиса Богатырева, председателем наблюдательного совета - видный деятель коммунистического движения Александр Ткаченко, председателем ревизионной комиссии - славящийся принципиальностью Сергей Осыка. Посты первых вице-президентов занимают нашеукраинка Ксения Ляпина и регионалка Людмила Кириченко. Влиятельная должность председателя съезда ТПУ досталась нашеукраинцу Николаю Одайнику.

Так что далеко не праздным представляется вопрос о степени наивности местных властей, союза промышленников и предпринимателей, неоднократно обращавшихся с предложениями об изменении законодательства в сфере государственных закупок. Пока что это занятие столь же бесполезно, как и ожидание объективного решения спецкомиссии Счетной палаты. Занимаясь проверкой состоявшего в Запорожье тендера на выполнение работ по текущему ремонту дорог, комиссия затребовала тендерную документацию до 6 марта. И хотя, по утверждению городских властей, документы были представлены к указанному сроку, решение об отмене торгов оказалось датированным… 2 марта.

Наверное, поэтому в среде промышленников и предпринимателей негусто желающих открыто выступить против тендерного произвола. Охочие пожаловаться на жизнь, конечно, находятся, но лишь при условии сохранения анонимности, иначе, неровен час, борьба за справедливость выйдет боком. Стоило, например, внеочередной сессии Запорожского горсовета потревожить парламент протестным письмом по поводу тендерной политики, как последовала незамедлительная реакция. Народный депутат Николай Одайник направил в исполком обращение, которое начинается напоминанием о 10-дневном сроке ответа и ссылкой на ст. 351 УК об ответственности за невыполнение законных требований нардепа. А суть их сводится к предоставлению заверенных должным образом копий документов проведенных в 2006 году всеми структурными подразделениями исполкома закупок за государственные средства товаров, работ и услуг.

Если учесть, что только для перевозки интересующего парламентария объема информации потребуется несколько грузовиков, запорожским чиновникам совершенно невдомек, зачем народному избраннику столько макулатуры понадобилось? Чай, не советские времена, когда за 20 килограммов дефицитная книга полагалась…

Владимир ПИСКОВЫЙ, "Зеркало недели" (Запорожье), № 11 (640) 24-30 марта 2007

Цей матеріал посів 1-е місце в номінації "Краще журналістське розслідування чи авторська публікація з протидії корупції в національних друкованих та інтернет-ЗМІ України" загальнонаціонального конкурсу на кращі журналістські розслідування та авторські публікації з протидії корупції.

* * *

Горький угольный пирог, или Зачем шахтеров делят на "черных" и "белых"?

Майская авария на шахте "Краснолиманская", унесшая жизни 4 горняков, на фоне политического кризиса в стране, осталась почти незамеченной. Не вызвало резонанса и заявление председателя Независимого профсоюза горняков Украины Михаила Волынца, фактически обвинившего в трагедии руководство шахты.

"Настоящая причина последней аварии на шахте "Краснолиманская" объясняется сверхнормативной нагрузкой на забой, чего нельзя допускать в связи с большим содержанием метана в угольных пластах шахты и окружающих породах. Аварии удалось бы избежать, если бы соблюдался паспорт проведения горных работ и добычи угля. Взрыв на "Краснолиманской" произошел тогда, когда в лаве снимали девятую стружку. При таком высоком уровне газа этого нельзя было делать. Чтоб избежать в будущем подобных аварий, нужно… ввести почасовую оплату труда на опасных производствах (не только на шахтах), тогда не будет необходимости подгонять шахтеров работать по принципу "давай-давай", чтоб добыть как можно больше угля и, соответственно, заработать больше", - говорится в заявлении профсоюзного лидера.

Голая статистика

Автор этой статьи попытался выяснить, на сколько справедливо такое утверждение, но столкнулся с тем, что ни угольщики, ни эксперты среди ученых не захотели давать соответствующих комментариев. В первом случае сыграла роль, видимо, круговая порука; во втором - предпочли сослаться на официальные выводы экспертной комиссии, назвавшей чисто техническую причину взрыва и не дающей анализа человеческого фактора в ее возникновении. Однако, в ходе работы автору удалось получить документы, которые расширили проблему "Краснолиманской" до глобальных масштабов отечественного углепрома и заставляют говорить о своеобразной коррупции, возведенной в ранг официальной политики в этой опасной отрасли.

В документах, о которых идет речь, нет ничего секретного, - это официальные справки и сводки по работе и финансированию предприятий отрасли за первые два-три месяца года. Однако даже простое сопоставление сухих цифр показывает, во-первых, основания для мысли о правоте Михаила Волынца; а во-вторых, разительное неравенство одних шахт перед другими в финансировании их министерством угольной промышленности. То есть, у министерства есть любимчики и изгои.

Так, сопоставим количество работающих на шахтах и уровень добычи в них. На упоминавшейся выше шахте " Краснолиманская" по статистике работает 5376 человек. В январе-феврале они добыли 328190 тонн угля. В то же время в государственном предприятии "Макеевуголь" числится почти в три раза больше людей - 14154, но добыли они за тот же период приблизительно столько же - 328743 тонны.

Может быть, у краснолиманцев какое-то супероборудование или технологии? Для объективности автор решил сравнить их с наиболее передовым предприятием отрасли - шахтой им. Засядько. Оказалось, что на этой, возглавляемой народным депутатом Е. Звягильским, шахте работает в два раза больше людей, но добыли они в пересчете на каждого работающего на пять тонн меньше, чем добывали в этот же период краснолиманцы. Более того, в пересчете на каждого работающего шахтеры "Краснолиманской" добывали больше, чем рабочие любой другой (по крайней мере, государственной формы собственности) шахты страны. То есть, получается, что Михаил Волынец имел все основания называть реальной причиной аварии, унесшей 4 горняцких жизни, сверхнормативную нагрузку на лаву и работающих в ней шахтеров.

Но вернемся к статистике. Странной углепромовской статистике. За 2006 год шахта "Краснолиманская" (работающая, как мы выяснили раньше, что называется по-стахановски), отгрузила угля на сумму 570148,7 тыс. грн. Отгрузила государственному предприятию "Уголь Украины", учредителем которого является Минуглепром. Это ГП единственное имеет право покупать уголь у государственных угольных компаний и продавать его потребителям. Оно же, соответственно, возвращает шахтерам деньги за отгруженную продукцию. Так вот, отгрузив уголь на вышеуказанную сумму, обратно "Краснолиманская" недополучила почти шесть миллионов гривен. И такая практика недоплат, согласно статистике, является обычной в углепроме.

Люди работают, отгружают продукцию, а получают денег меньше, чем эта продукция стоит. Так, по состоянию на 30 марта из 23 угольных ГП Донецкой области 14 недополучили средства за отгруженную продукцию. И хотя в общей сумме угольщики области получили 367 млн. так называемой предоплаты, распределились они крайне неравномерно. Наибольшие ее куски пошли в "Донецкую угольно-энергетическую компанию", и уже упоминавшийся нами "Макеевуголь".

Красноречивыми кажутся и официальные данные о поступлении бюджетных средств на угольные предприятия Донецкой области - это так называемая господдержка. Та же "Краснолиманская" получила её за 2 месяца текущего года - 0 грн. Зато лидерами в получении господдержки оказались… все те же ГП "Макеевуголь" и "Донецкая угольно-энергетическая компания".

Назначай и властвуй!

Объяснение такому делению Министерством угольной промышленности донецких шахтеров на "черных" и "белых" найти было и трудно и легко. Трудно, потому что министр Сергей Тулуб ведет весьма своеобразную кадровую политику, заставляющую молчать даже тех угольных генералов, предприятия которых откровенно дискриминируются Минуглепромом и его ГП "Уголь Украины". А легко - потому что та же кадровая политика, приводит к вытеснению из отрасли специалистов с колоссальным опытом, для которых ситуация и механизмы в отечественном углепроме предельно ясны. Конечно, этих людей можно обвинить в необъективности, тем более что никто не согласился говорить публично, но беспристрастная статистика и факты, речь о которых пойдет ниже, служат подтверждением их слов.

Схема выглядит следующим образом. С очередным приходом Сергея Тулуба в кресло министра, всегда и стабильно в угольной промышленности происходит смена руководителей объединений. Не избежали угольные генералы такой участи и после третьего пришествия Тулуба в августе прошлого года. Причем процесс чисток начался после заявления министра, что кадровых революций не будет. "Работают люди, я их всех знаю, многих я привел на эти должности, мне они все известны. Если кто-то будет плохо работать, не выполнять задачи - тогда... А так смысла нет. Никаких революций, спокойная работа", - сказал прошлым летом Сергей Борисович. Но…

Генеральские кресла удалось сохранить за собой единицам. Не удержался в нем даже такой, казалось бы, вечный генерал, как бывший хозяин "Южножонбасской-1" Михаил Бугара. Только под угрозой забастовки и не без поддержки на тот момент секретаря СНБО Виталия Гайдука остался в своем коллективе такой корифей углепрома, как руководитель шахтоуправления "Донбасс" Юрий Баранов. То есть кадровая зачистка была почти тотальной. Но, несмотря на то, что Бугара в 2005 году создал в Донецком облсовете фракцию "Наша Украина", и его отставку попытались окрасить в политические цвета, смена гендиректоров не имеет политических корней. Виновата в этом не политика, а желание министра С. Тулуба иметь только верноподданных подчиненных. Таких, которые будут молчать, видя, как их предприятиям не отдают в полном объеме то, что они заработали, а в это время перечисляют их деньги отдельным любимчикам…

Кадровая политика министра Тулуба на первый взгляд кажется хаотичной. Но это только на первый взгляд. Снимая с должностей всех и даже "непотопляемых", министр назначает на их места порой самых неожиданных людей, которые даже по опыту работу не тянут на генералов. Видимо потому, что ценится в данном случае не умение эффективно работать, а осознание человеком того, кто его назначил и кому он обязан должностью. После этого с генералами можно и матом по селектору разговаривать. Правда, не со всеми…

Коммунистическая приватизация

Похоже, что не только министр заказывает музыку в своей отрасли. Показательно, например, что руководить "Свердловантрацит" и "Ровенькиантрацит" - наиболее перспективными после приватизации Ринатом Ахметовым "Краснодонугля" и "Павлоградугля" холдингами, назначаются простые директора павлоградских шахт, то есть, по сути, - люди Ахметова. После этого не трудно предположить, какие шахты будут приватизированы ахметовской СКМ в ближайшее время. Впрочем, контролируя их путем админресурса, СКМ и так фактически управляет ими без всякой приватизации.

А то, что приватизация - неизбежная перспектива украинских шахт уже не раз заявляли и министр Тулуб, и Премьер Янукович.

"На базе шахт будут созданы вертикально интегрированные компании. После этого они будут выставлены на приватизацию либо переданы в аренду трудовым коллективам", - заявил С. Тулуб в конце сентября прошлого года.

В свою очередь, Минуглепром будет реформирован в государственную акционерную компанию. "Скорее всего, это должна быть государственная акционерная компания, которая должна в процессе реформирования изменять форму собственности", - сказал Премьер Янукович на коллегии Минугля перед прошлогодним Днем шахтера. Тулуб пообещал, что такая компания будет создана еще в 2007 году.

Намерение министра и правительства распродать угольную отрасль вызвало протест Независимого профсоюза горняков Донбасса. В открытом письме НПГД, опубликованном в сентябре 2006 года, высказываются опасения, что ликвидация Минугля и трансформация государственных предприятий в частные вертикально-интегрированные компании "выльется в окончательное разрушение отрасли с целью приватизации ее за 2 копейки нужными людьми". НПГ Донбасса потребовал, чтобы министр С. Тулуб осознал, что "Украина, лишь сохранив государственную форму собственности угольной отрасли, способна обрести статус энергетически независимой державы"…

Вопрос энергетической независимости для Украины, как известно, не последний. Однако когда стоит вопрос приватизации госимущества, у чиновников он отходит на второй план. И тогда возникают такие метаморфозы, как ГП "Макеевуголь", которое, как мы показывали выше, работает хуже других, а получает больше всех. По сути, и по статистике, "Макеевуголь" похож на попытку Минуглепрома сделать коммунизм на отдельно взятом предприятии. Для чего? Или, может, правильнее спросить - для кого?

Лучший друг

Напомню, за 2006 год "Макеевуголь" отгрузил угля на сумму 588 млн. А получил 635 млн., на 47 млн. больше, чем заработал. При этом, другие объединения недополучили за отгруженную продукцию: "Красноармейскуголь" - 13 млн., "Краснолиманская" - 5 млн., "Селидовуголь" - 6,5 млн., "Добропольеуголь" - 8 млн., "Артемуголь" - 3,6 млн.

Та же история с господдержкой, то есть так называемыми дотациями угольщикам на себестоимость продукции. По этим показателям также лидируют "Макеевуголь" и "Донецкая угольная энергетическая компания". Причем, "Макеевуглю" досталось почти в четыре раза больше, чем подавляющему большинству угольных ГП Донецкой области. Хотя себестоимость угля там не может сильно отличаться от себестоимости на других шахтах.

За что такие преференции? Ответ на этот вопрос, похоже, лежит либо в желании самого Сергея Борисовича Тулуба поучаствовать в разделе угольного пирога, либо в большой любви к руководителю "Макеевугля" Станиславу Марксовичу Толчину.

О последнем - отдельный разговор, поскольку лучшей иллюстрации кадровой политики министра Тулуба придумать трудно.

Угольщики Макеевки любят Толчина - предприятие работает хуже, но денег получает больше чем когда-либо.

То, что Станислава Толчина и Сергея Тулуба связывает личная дружба, знает вся отрасль. Поэтому мало кто удивился, что человек, который никогда не был даже директором шахты или главным инженером, вдруг, стал руководить целым угольным объединением.

В углепромовских кругах известно, что господин Толчин владеет Макеевским заводом железобетонных конструкций. А известно потому, что еще в первое пришествие Тулуба на министерскую должность Макеевский ЖБК (принадлежавший тогда Минугля), по документам, якобы выстлал все шахты Макеевугля железобетонными плитами. Представляете, эдакие автобаны под землей? К сожалению, на самом деле, шахтеры и сейчас ходят в макеевских шахтах по породе, но история эта стала в среде угольщиков хрестоматийной иллюстрацией дружбы между министром и … просто хорошим человеком. Автору не удалось найти документы, подтверждающие наличие описанной сделки, но то, что Станислав Толчин является владельцем макеевского ООО "Завод железобетонных конструкций" - факт, подтвержденный налоговыми органами. Руководит этим предприятием зять Толчина, который при этом почему-то числится еще и советником-консультантом генерального директора "Макеевугля".

Кроме того, согласно данным налоговой, Станислав Марксович является также владельцем ОАО "Завод железобетонных бетонных изделий и конструкций", ООО "Гранитный карьер", ООО "Право плюс".

В гараже Станислава Толчина, на сегодняшний день, по данным ГАИ, стоят три автомобиля MERSEDES BENZ (один из них - на фото вверху) плюс RANGE ROVER, JAGUAR и HAMMER H2. По оценкам экспертов стоимость этого автопарка превышает сумму 500 тыс. долларов США.

Не стесняется Станислав Толчин и своей страсти к коллекционированию часов от ведущих европейских производителей. Недавно на макеевском генерале красовались часы BOVET, стоимость которых превышает 250 тыс. долларов США…

В общем, благосостояние руководителя "Макеевугля" не зависит от работы возглавляемого им предприятия. По сравнению с показателями прошлого года, до прихода Толчина, за два месяца 2007-го "Макеевуголь" сработал на 30% хуже. Но министр Тулуб не только не снимает его, а усиленно вливает в возглавляемое другом предприятие бюджетные средства. В том числе и за счет других шахт. Почему? Ответ очевиден: шахта - инерционный механизм, чтобы она начала давать прибыль завтра, в нее нужно вложить деньги сегодня. А завтра, глядишь, приватизация, и сегодняшние государственные средства станут чьими-то частными…

"Куй железо, пока горячо" - говорил известный киногерой из "Брилиантовой руки". Видать, любят этот фильм чиновники, пока находящиеся у власти в Минуглепроме.

P.S. Когда эта статья уже была готова, 7 июня, в Донецке из окна своей квартиры выбросился генеральный директор ГП "Селидовуголь" Иван Пожитько. Перед этим, несмотря на то, что находился на больничном, он был вынужден написать заявление об отставке. "Селидовуголь" числился в нелюбимчиках у Минугля. За первые три месяца текущего года, отгрузив угля на 66 млн. грн., он получил на четыре миллиона меньше. При этом на предприятии росла задолженность по зарплате, падали плановые показатели. Ситуация как будто кем-то провоцировалась. Иван Пожитько тяжело переживал это. Наверное, слишком тяжело…

Сергей ГАРМАШ, Остров, 8 июня 2007

 

Цей матеріал посів 2-е місце в номінації "Краще журналістське розслідування чи авторська публікація з протидії корупції в національних друкованих та інтернет-ЗМІ України" загальнонаціонального конкурсу на кращі журналістські розслідування та авторські публікації з протидії корупції.


* * *