Державна податкова адміністрація україни від 09. 07. 2009 р. N 14312/7/17-0717
| Вид материала | Документы |
- Державна податкова адміністрація україни державна податкова адміністрація, 642.51kb.
- Державна податкова адміністрація україни, 37.09kb.
- Державна податкова адміністрація україни лист від 31. 05. 2006 р. N 10278/7/17-0717, 22.54kb.
- Державна податкова адміністрація україни від 20. 12. 2005 р. N 25361/7/16-1517 Про, 19.4kb.
- Державна податкова адміністрація україни, 45.33kb.
- Державна податкова адміністрація україни, 24.69kb.
- Державна податкова адміністрація україни від 06. 07. 2009, 334.17kb.
- Державна податкова адміністрація україни, 21.41kb.
- Державна податкова адміністрація україни від 06. 07. 2009 р. N 14083/7/23-7017/572, 2561.51kb.
- Державна податкова адміністрація україни, 311.32kb.
Відповідно до частини “в” пп.13.2.1 п.13.2 ст.13 Закону оподаткуванню за ставкою п.7.1 ст.1 Закону (13% на період 2004 – 2006 роки) підлягає вартість об’єктів комерційної власності, в т.ч. корпоративних прав, успадкованих членом сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення. Членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім'ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення (пп.1.20.4 п.1.20 ст.1 Закону).
Відповідно до п. 1.8 ст.1 Закону України від 28.12.98р. №334 “Про оподаткування прибутку підприємств” корпоративні права – це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.
Згідно з Законом України від 14.02.92р. №2114 «Про колективне сільськогосподарське підприємство” (далі – Закон №2114) об'єктами права колективної власності такого підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам (ст.7). Майновий пай члена підприємства документально підтверджується Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства (майновим сертифікатом), яке видається сільською, селищною або міською радою.
Члену сільськогосподарського підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства (ст. 9 Закону №2114).
Члени сільськогосподарського підприємства мають право брати участь у вирішенні всіх питань його діяльності, виборності та підзвітності виконавчо-розпорядчих органів тощо (ст. 22 Закону №2114).
Враховуючи наведене, зміст прав особи, які засвідчує майновий сертифікат, є тотожнім змісту корпоративних прав.
Таким чином, якщо платником податку – членом сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення у звітному році одержано Свідоцтво про право на спадщину на майновий сертифікат (корпоративне право), то він зобов’язаний до 1 квітня року, наступного за звітним, подати до податкової інспекції за місцем своєї податкової адреси (місцем постійного або переважного проживання) річну декларацію, в якій зазначити вартість такого успадкованого майнового сертифікату та сплатити з неї податок з доходів фізичних осіб.
5.Щодо оподаткування спадщини, одержаної спадкоємцями – нерезидентами, незалежно від їх ступеня споріднення з спадкодавцем - резидентом
Відповідно до ст.2 Закону України від 22.05.03р. №889 „Про податок з доходів фізичних осіб” (далі – Закон) платниками цього податку є як резидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і іноземні доходи, так і нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
Оподаткування доходів нерезидентів регламентується п.9.11 ст.9 Закону згідно із пп.9.11.1 якої доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.
Особливістю оподаткування доходів нерезидентів є те, що пунктом 7.3 статті 7 Закону для них встановлено ставку податку, яка становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону (процентів, дивідендів або роялті, до яких застосовується відповідна ставка податку, встановлена цим Законом для нарахування таких доходів резиденту).
Тобто до всіх інших доходів нерезидентів, відмінних від процентів, дивідендів або роялті з джерелом походження з території Україну, зокрема, до вартості об’єктів спадщини (незважаючи на ступень споріднення з спадкодавцем), застосовується норма п.7.3 ст.7 Закону - подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування – 30%.
6.Щодо подання річної декларації у разі одержання спадщини малолітніми (неповнолітніми) дітьми.
Статтями 67 та 68 Конституції України (далі – Конституція) встановлено, що кожен зобов’язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом. Згідно із статтею 24 Конституції всі громадяни є рівними перед законом і не може бути привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками, зокрема, віком.
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється Законом України від 22.05.2003р № 889 “Про податок з доходів фізичних осіб” (далі – Закон № 889).
Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону № 889 платником податку з доходів фізичних осіб є, зокрема, резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні і отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону № 889 дохід платника податку це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Згідно із п.13.4 ст. 13 Закону № 889, яка регулює оподаткування доходів, одержаних у вигляді об’єктів спадщини, особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.
Пільг щодо оподаткування доходу, отриманого платником податку – спадкоємцем внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав, Законом № 889 не передбачено.
Обов’язок фізичної особи щодо сплати податків припиняється із сплатою податку або його скасуванням, а також у разі смерті платника (пункт 4 статті 9 Закону України від 25.06.1991р. № 1251-ХІІ „Про систему оподаткування”).
Згідно з підпунктом 13.2.3 Закону № 889 вартість будь-яких об’єктів спадщини, одержаних спадкоємцями, які не мають ступеня споріднення з спадкодавцем, підлягала оподаткуванню за ставкою 5% (підпункт 7.2 статті 7 Закону № 889) на підставі поданої таким платником податку - спадкоємцем річної податкової декларації.
Відповідно до підпункту 1.20.4 пункту 1.20 статті 1 Закону № 889 для цілей цього Закону тітка не є членом сім’ї платника податку і не має з ним ступеня споріднення.
Щодо звільнення неповнолітніх дітей від обов’язку подання річної податкової декларації щодо будь – яких одержаних доходів, передбаченого пунктом 18.4 статті 18 Закону № 889, то це звільнення стосується тільки тих неповнолітніх осіб, які перебувають на повному утриманні інших осіб та/або держави станом на кінець звітного податкового року. Неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років (пункт 2 статті 6 Сімейного кодексу України). Отже, неповнолітні особи, які не перебувають на повному утриманні інших осіб, від обов’язку подання річних податкових декларацій не звільнені.
При цьому згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006р. № 3 „інші особи” - це особи, в сім’ї яких виховується дитина. Ними можуть бути тітка, дядько, двоюрідні сестра, брат, а також сусіди чи інші сторонні особи.
Згідно з пунктом 1 статті 242 Цивільного кодексу України батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Враховуючи зазначене, подати річну декларацію за неповнолітню дитину і забезпечити сплату податку з доходів, одержаних такою дитиною, мають її батьки.
VII. Податковий кредит
1.Що таке податковий кредит для фізичних осіб (огляд Закону №889)
Згідно із Законом податковий кредит – це сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Зокрема, відповідно до пп. 5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону, дозволяється включати до складу податкового кредиту суми коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року. Зазначена сума витрат включається платником податку до податкового кредиту у розмірі, визначеному за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року. Сума витрат на навчання, що перевищує зазначений розмір, не включається до складу податкового кредиту.
Якщо сума нарахованого платником податку податкового кредиту перевищує суму загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата, податковий кредит може бути розрахований такому кому платнику податку тільки в розмірі суми нарахованої заробітної плати.
При цьому доцільно зазначити, що для цілей цього Закону членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти. Інші члени сім'ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
При навчанні обох членів подружжя - окремо до податкового кредиту кожного, відповідно до вартості його навчання. Для цілей цього підпункту членами подружжя вважаються особи, які перебувають у шлюбі, зареєстрованому згідно із законом.
Закон вводить певні обмеження права платників податку на одержання податкового кредиту (п.5.4. ст.5 Закону), зокрема, якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься. Крім того, право на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року має виключно платник податку - резидент України, який має ідентифікаційний номер. Податковий кредит може застосовуватися виключно до доходів, одержаних протягом року платником податку у вигляді заробітної плати. При цьому, загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.
Фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності та особи, які займаються незалежною професійною діяльністю (самозайняті особи) не мають права на нарахування податкового кредиту по податку з доходів фізичних осіб щодо свого річного оподатковуваного доходу, одержаного у межах провадження їх діяльності, тому що такий дохід не є заробітною платою. Цього права також не мають вісі інші особи, які одержують доходи, відмінні від заробітної плати.
2.Оплату за навчання в яких закладах можна включати до податкового кредиту
Розглянемо безпосередньо, плата за навчання в яких саме навчальних закладах може бути включена до податкового кредиту.
Щодо вищих навчальних закладів, то згідно із Законом України від 17 січня 2002 року N 2984 „Про вищу освіту” вищий навчальний заклад – це освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.
Вищі навчальні заклади можуть бути різних форм власності: вищий навчальний заклад державної форми власності, вищий навчальний заклад, що перебуває у власності Автономної Республіки Крим, вищий навчальний заклад комунальної форми власності, вищий навчальний заклад приватної форми власності.
Кожний вищий навчальний заклад повинен мати ліцензію Міносвіти України, тобто має пройти процедуру визнання спроможності такого вищого навчального закладу розпочати освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.
Вищі навчальні заклади мають І-ІУ рівні акредитації, тобто рівні спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.
Законом про вищу освіту встановлено такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:
вищий навчальний заклад першого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;
вищий навчальний заклад другого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;
вищий навчальний заклад третього рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;
вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.
Відповідно до Закону про освіту та існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:
1) університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.
Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;
2) академія - вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;
3) інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;
4) консерваторія (музична академія) - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;
5) коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;
6) технікум (училище) - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.
Документами про вищу освіту, тобто про здобуття особою вищої освіти та кваліфікації за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями, є:
диплом молодшого спеціаліста;
диплом бакалавра;
диплом спеціаліста;
диплом магістра.
Зразки документів про вищу освіту затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1997 р. N 1260 „Про документи про освіту та вчені звання”.
Щодо здобуття професійно-технічної освіти, то вона згідно із Законом України від 10 лютого 1998 року N 103 „Про професійно-технічну освіту” є складовою системи освіти України. Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури.
Професійно-технічна освіта здобувається громадянами України в державних і комунальних професійно-технічних навчальних закладах безоплатно, за рахунок держави, а у державних та комунальних акредитованих вищих професійно-технічних навчальних училищах та центрах професійної освіти - у межах державного замовлення безоплатно, на конкурсній основі.
До професійно-технічних навчальних закладів згідно з цим Законом належать:
професійно-технічне училище відповідного профілю;
професійне училище соціальної реабілітації;
вище професійне училище;
професійний ліцей;
професійний ліцей відповідного профілю;
професійно-художнє училище;
художнє професійно-технічне училище;
вище художнє професійно-технічне училище;
училище-агрофірма;
вище училище-агрофірма;
училище-завод;
центр професійно-технічної освіти;
центр професійної освіти;
навчально-виробничий центр;
центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів;
навчально-курсовий комбінат;
навчальний центр;
інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.
Випускнику професійно-технічного навчального закладу, якому присвоєно освітньо-кваліфікаційний рівень "кваліфікований робітник", видається диплом, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
Особі, яка опанувала курс професійно-технічного навчання і успішно пройшла кваліфікаційну атестацію, видається свідоцтво про присвоєння або підвищення робітничої кваліфікації, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
Випускнику вищого професійного училища та центру професійно-технічної освіти, якому присвоєно кваліфікацію "молодший спеціаліст", видається диплом, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
Отже, при сплаті за навчання у перелічених вище вищих і професійно-технічних навчальних закладах (які відповідають всім вимогам Законів про освіту та про професійно-технічну освіту) платники податку можуть реалізувати право на податковий кредит.
При цьому дуже важливим є той момент, що навчальний заклад, щодо витрат на навчання в якому надається податковий кредит, має бути виключно вітчизняним, тобто за навчання за кордоном податковий кредит не надається.
3.Включення платником податку до податкового кредиту сум коштів, сплачених за навчання
Підставою для включення платником податку до податкового кредиту сум коштів, сплачених за навчання, є наявність у нього відповідних платіжних документів, що підтверджують сплату ним цих сум, наприклад таких, як платіжне доручення на безготівкове перерахування коштів; або квитанція банку чи відділення зв'язку; або довідка працедавця, який за дорученням платника податку здійснював перерахування сум коштів із одержуваного ним доходу на його навчання або навчання інших членів його сім'ї першого ступеня споріднення до навчальних закладів.
При цьому у платіжному документі має бути зазначено саме ПІБ платника податку, який претендує на податковий кредит.
Оригінали зазначених документів не надсилаються (не надаються) податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.
Платник податку, який бажає скористатися правом на податковий кредит щодо сум, сплачених на навчання, може подати річну податкову декларацію до податкової інспекції за місцем своєї податкової адреси (місцем постійного або переважного проживання платника податку, місця податкової реєстрації платника податку, визначене згідно з законодавством) про суму свого загального річного оподатковуваного доходу у вигляді заробітної плати та вказати в ній сплачені суми та підтвердні документи щодо податкового кредиту.
При цьому бланк декларації видається податковим органом безкоштовно, а працівники податкової інспекції зобов’язані також безкоштовно надати необхідну консультаційну допомогу щодо заповнення декларації.
Річна податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою на це платником податку. Декларація подається до податкового органу за місцем податкової адреси платника протягом всього податкового року, наступного за звітним.
Платник податку, який бажає скористатися правом на податковий кредит, заповнює у названій декларації п.1.1 Розділу I, де зазначає загальну суму заробітної плати, нарахованої у звітному році, та суму податку, утриманого та перерахованого з неї до бюджету.
Витрати, підтверджені платником податку документально, зазначаються платником податку у Переліку витрат (за формою, наведеною у додатку №1 до листа ДПА України № 4082/7/17-0217 від 28.02.07), який додається до декларації.
Розрахунок сум податку, що підлягає поверненню платнику податку із бюджету або сплаті до бюджету, провадиться платником податку самостійно (ст. 17 Закону) за формою розрахунку, наведеною у додатку №2 до вказаного листа ДПА України, який також слід додати до декларації. При цьому податкові органи, на прохання платника, мають надати допомогу у проведенні розрахунків.
Для повного та своєчасного проведення розрахунків сум, що підлягають поверненню з бюджету внаслідок застосування платниками податку права на податковий кредит доцільно рекомендувати платникам податку додавати до декларації також заяву щодо зарахування сум податку, що будуть їм повертатися.
| 4. Алгоритм розрахунку суми ПДФО, яка підлягає поверненню з бюджету платнику податку у зв’язку з нарахуванням ним податкового кредиту | ||
| № з/п | Алгоритм розрахунку | Сума (грн.) |
| | ||
| 1 | Сума загального річного доходу, нарахованого протягом 200 _ року у вигляді заробітної плати зменшена на суму податкового кредиту | |
| 2 | Сума ПДФО з оподатковуваного доходу, визначеного у п.1 цього розділу за ставкою, встановленою п.7.1 ст.7 Закону (15%) | |
| 3* | Сума ПДФО до повернення (сума ПДФО, утримана протягом 200_ р. зменшується на суму ПДФО, визначену у п.2 цього розділу). | |
* Сума податку до повернення не може перевищувати суми податку, перерахованого до бюджету окремим платником податку протягом звітного року із своєї заробітної плати.
5.Податковий кредит по процентах за іпотечним кредитом.
Щодо визначення згідно Закону № 889 предмету іпотеки з метою реалізації права
платника на податковий кредит.
Порядок надання платникам податку з доходів фізичних осіб податкового кредиту по процентах за іпотечним кредитом визначено пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 та ст. 10 Закону від 22 травня 2003 року № 889-IV „Про податок з доходів фізичних осіб” (далі – Закон 889).
Згідно із ст.1 Закону України від 05.06.03 № 898-ІУ „Про іпотеку” (далі – Закон №898) іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця.
Згідно з положеннями абзацу п‘ятого статті 5 та статті 16 Закону №898 предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва з переданням у іпотеку прав на земельну ділянку, на якій він розташований, або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.
Одночасно, відповідно до положень пункту 1.5. статті 1 Закону 889 іпотечним житловим кредитом є фінансовий кредит, що надається фізичній особі (позичальнику) строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки) у власність з відповідним прийняттям кредитором такого житла у заставу.
Враховуючи положення Закону та норми Закону „Про іпотеку”, скористатися податковим кредитом на сплачені за іпотечним кредитом проценти мають право платники податку в яких договори на отримання кредиту на придбання (будівництво) житла відповідають одночасно наступним умовам:
- у кредитному договорі має бути зазначено, що його видано на придбання (будівництво) житла, яке приймається кредитором у заставу;
- до кредитного договору в обов’язковому порядку має бути укладений договір іпотеки (застави) нерухомого майна, що придбавається чи будується, який є невід’ємним доповненням до такого кредитного договору;
- договір про іпотечний кредит та договір іпотеки (застави) мають бути укладеними після 1 січня 2004 року ( після набрання чинності Законом „Про іпотеку” та Законом „Про податок з доходів фізичних осіб”);
- договір іпотеки (застави) обов’язково має бути нотаріально посвідченим;
- кредит має бути отриманий від банку;
- договір про іпотечний кредит укладено на термін не менше, ніж 5 років.
Поряд з цим, статтею 10 Закону №889 встановлено що у платника податку право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбавається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання та не частіше, ніж один раз на 10 років починаючи з року, в якому об’єкт житлової іпотеки придбавається або починає будуватися, навіть у разі дострокового повного погашення основної суми та процентів попереднього кредиту.
Таким чином, якщо платник податку отримує декілька іпотечних житлових кредитів, право на податковий кредит виникає у нього лише за одним таким кредитом, забезпеченим одним предметом іпотеки, який платник визначає як основне місце проживання. Такий платник податку на підставі прав, наданих пунктом 10.1, 10.5 та 10.6 статті 10 Закону №889 може включити щорічно до складу податкового кредиту частину суми процентів, фактично сплачених за одним іпотечним житловим кредитом, починаючи з року в якому об’єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися (лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 12.02.07р. № 06-10/10-138).
Водночас, слід зазначити, що платник податку позбавляється права на включення частини суми процентів за іпотечним житловим кредитом до складу податкового кредиту у разі втрати ним резидентського статусу, а також при виїзді такого платника податку за межі України на постійне місце проживання (із втратою резидентського статусу або без такої).
Також правом на податковий кредит не можуть скористатися самозайняті особи - платники податку, які є суб'єктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Крім того, податковий кредит не можуть одержати військовослужбовці та інші особи, які згідно із умовами оплати праці одержують доходи, відмінні від заробітної плати.
6.Частина суми процентів, яка включається до складу податкового кредиту платника податку - позичальника іпотечного житлового кредиту, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року у рахунок його погашення, на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою: