В сільському господарстві та побудова обліку розрахунків за податками 8
| Вид материала | Документы |
- Національний науковий центр «інститут аграрної економіки» української академії аграрних, 930.54kb.
- Конспект лекцій з курсу " інформаційні системи в менеджменті" для студентів економічних, 267.45kb.
- Тема: Загальна характеристика сільського господарства, 22.18kb.
- Назва реферату: Управління агрострахуванням Розділ, 1147.93kb.
- План. Небезпека електричного струму. Загальна характеристика електричної енергії, 120.85kb.
- Питання до іспиту з дисципліни “Бухгалтерський облік”, 50.12kb.
- Яким чином платник податків, який подає звітність в електронному вигляді, може здійснити, 7.8kb.
- Застосування біологічних методів боротьби з хворобами І шкідниками культурних рослин, 578.43kb.
- Тема 2 Організація грошових розрахунків підприємств, 620.39kb.
- Розділ І. Фабрики думки І організація інформаційно – аналітичної діяльності, 35.79kb.
1.2. Становлення та розвиток системи оподаткування в сільському господарстві
Одним з найбільш вагомих факторів впливу на соціально-економічну ситуацію в Україні, а саме на її неухильне погіршення, являється неефективність національної податкової політики останніх років.
Економічну ситуацію та стан соціальної сфери України на сьогоднішній день можна охарактеризувати невпинним спадом виробництва, практично повною відсутністю відтворюваних процесів, кризою неплатежів, зростанням заборгованостей по заробітній платі та інших соціальних виплат (особливо це стосується аграрного сектору), зниженням рівня життя більшої частини населення, зростанням соціальної напруги в суспільстві тощо.
“Ахіллесовою п‘ятою” існуючої податкової системи нашої держави залишається її нестабільність. Цей недолік породжує у платників податків невпевненість у майбутньому та недовіру до владних структур. Оскільки їх дії щодо становлення податкової системи являються непередбаченими. Одним із результатів цього є щорічне зростання кількості підприємств, які ухиляються від сплати податків. А це, в свою чергу призводить до скорочення доходної частини бюджету та підвищення заборгованості по видаткам [25, c. 240].
При існуючій податковій системі зараз підприємці практикують дуже багато способів ухилення від сплати податків, а саме: штучне підвищення витрат, неврахований готівковий і товарний обіг, взаємні проплати, не враховані бартерні операції тощо.
Податковий пресинг різко активізував виробництво і реалізацію товарів і послуг, які документально не фіксуються в обліку. Деякі підприємства виплачують заробітну плату неврахованою товарною продукцією чи готівкою.
Виходячи з цього в бюджет країни недотримується значних обсягів податкових надходжень, а економіка в свою чергу, позбавлена легальних джерел власного розвитку.
Загалом аналізуючи діючу систему оподаткування, можна вказати ряд її основних недоліків:
можливість ухилення юридичних та фізичних осіб від сплати податків;
домінування фіскальної функції національних податків;
відсутність цілісної концепції становлення податкової систем;
податкова політика сприяє розширенню тіньового сектору економіки;
невідповідність порядку нарахування податків суті об‘єктів оподаткування;
скорочення податкових надходжень;
нерозвиненість облікової бази;
відсутність традицій застосування податків;
неузгодженість різних інструментів податкової політики;
жорстоке обмеження прав та інтересів платників податків;
низька кваліфікація податкових органів тощо.
Дуже часто в Україні фінансові проблеми вирішуються зростанням податкового тиску, що, як правило, призводить або до банкрутства платників податків, або ж до їх переходу у сферу тіньової економіки.
Отже, за принципом замкнутого кола піднімаючи ставки податків держава перш за все підриває саму податкову базу.
Цілком очевидно, що зростання податкового тиску, та і взагалі існуюча податкова система є для підприємств України головним руйнівником. Докорінно змінити ситуацію, що склалася можна лише завдяки проведенню комплексної податкової реформи, причому обов‘язково враховуючи особливості економічного розвитку нашої країни, наслідки реформування економіки, орієнтовану на ринкові відносини, і крім того вирішити ряд поставлених завдань щодо її виходу із кризового стану.
На подолання соціально-економічної кризи в Україні впливає дуже багато факторів, найбільш вирішальними з яких можна назвати реформовану, дієздатну податкову систему, спрямовану на розширення бази оподаткування, легалізацію тіньової економіки, підвищення стабільності бюджетних надходжень і інше.
Від держави вимагається створення, перш за все, відповідного правового режиму регулювання відносин між економічними суб‘єктами, та проведення системи організаційних заходів для прийняття та впровадження нової податкової системи.
Успішна діяльність агропромислового комплексу України в значній мірі залежить від стимулюючої функції чинної податкової системи. На жаль, за підсумками роботи даної галузі, за ряд останніх років цього не досягнуто. Постійні зміни в системі оподаткування сільського господарства призвели до катастрофічного зниження його платоспроможності. Тому, пошуки такого податкового механізму, який дав би змогу зменшити податковий тиск на сільськогосподарських товаровиробників та зацікавити їх у підвищенні ефективності господарювання, постійно продовжується. В результаті було запроваджено фіксований сільськогосподарський податок (далі - ФСП). Таким чином, було зароблено спробу через зміну об’єкта оподаткування одержати від сільського господарства хоча б частину податків, які товаровиробники цієї галузі повинні сплачувати до бюджету держави, але не сплачували по раніше діючих податках. Велика заборгованість сільськогосподарських підприємств перед бюджетом й змусила державу запровадити фіксований сільськогосподарський податок. Слід відмітити, що запровадження даного податку має ряд як позитивних, так і негативних моментів [26, с. 66].
З метою зупинення спаду, стабілізації нарощування агропромислового виробництва, забезпечення продовольчої безпеки держави, здійснення обґрунтованої перебудови соціально-економічних відносин в аграрній сфері ринкового спрямування, забезпечення поєднання державного і ринкового регулювання розвитку АПК розроблено Національну програму розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження сіл України на 1999-2010 рр.
Національна програма передбачає до 2004 року запровадження в дію фіксованого сільськогосподарського податку з метою посилення стимулюючої функції податкової системи.
Одним з перших кроків України в напрямку формування власної податкової політики і розвитку непрямого оподаткування є розробка і прийняття Закону України ”Про податок на добавлену вартість” від 20 грудня 1991 р. [27], який вводився у дію з 01.01.1992 р. Він визначав, що податок на додану вартість є частиною новоствореної вартості на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, що надходять до бюджету після їх реалізації.
Платниками податку визначені підприємства, фізичні особи і підрозділи підприємств. Об’єктами оподаткування виступали обороти з реалізації товарів, передача їх безкоштовно і використання на власні потреби в середині підприємства. Ставка податку до оподатковуваного обороту встановлена на рівні 28%, від регульованої ціни, що включає податок – 22%.
За розрахунками М. В. Шпилько, у 1992 р. для покриття втрат від запровадження податку на додану вартість у Росії замість існуючих податку з обороту і податку з продаж необхідно встановити середню ставку податку на додану вартість у розмірі 27%. Таку розрахункову величину можна з певною мірою умовності прийняти і для України, врахувавши спільне функціонування економіки країни в той час. Прив’язка ставки податку на додану вартість до умов існуючої податкової системи підтверджує правильність висновків про передумови і недостатню наукову обґрунтованість нового податкового законодавства в період його введення після отримання незалежності України.
Можна зробити висновок, що в даному випадку ставка була визначена, виходячи з потреби покриття втрат бюджету від заміни інших податків.
Незважаючи на певні недоліки, це був перший Закон України, який запровадив податок на добавлену вартість. Його недосконалість зумовила прийняття змін до нього у найближчий наступний період.
Характерною особливістю прийнятого Закону була спрямованість його окремих положень і наступних змін на підтримку аграрного сектора виробництва.
Внесеними змінами Законами України від 21.02.92 р. №2129 – ХІІ [29], від 14.05.1992 р. №2334 – ХІІ звільнено від оподаткування податком на додану вартість м’ясо худоби і птиці та напівфабрикати з нього, що реалізуються в межах України, а також обороти з продажу населенню добового молодняка птиці та молодняка худоби.
Аналогічну пільгу надано на вартість спорудження житла та інших об’єктів соціально – культурного призначення для колгоспів, радгоспів, які здійснювали його за власні кошти.
Додатковим стимулом є особливість, що по аналогічній пільзі в інших сферах виробництва податок на додану вартість, сплачений постачальникам за сировину і матеріали на виробництво цієї продукції бюджетом не відшкодовувався, а відносився на собівартість продукції. По агропромисловому виробництву проводилось відшкодування на загальних підставах.
Наступним важливим етапом розвитку і вдосконалення податкового законодавства про непрямі податки стало прийняття 26 грудня 1992 р. Декрету Кабінету Міністрів України №14–92 ”Про податок на добавлену вартість” [30]. За час існування він зазнав 13 змін і поправок і втратив чинність згідно із Законом України від 03.04.1997 р. №168/97 – ВР [31]. Довгий період його застосування свідчить, що досконалішу розробку було здійснено і враховано окремі елементи, які відповідали вимогам часу і світовій економічній практиці.
Декретом дано визначення, що податок на добавлену вартість є частиною новоствореної вартості і сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Визначення аналогічне, як і в попередньому Законі. На нашу думку, вони не відображають змісту податку на добавлену вартість як непрямого податку. Аналогічне протиріччя між нормою Декрету і науковим обґрунтуванням теоретичних засад з питань оподаткування мало місце і при визначенні платника податку.
Платниками податку на добавлену вартість у Декреті визначені суб’єкти підприємницької діяльності, іноземні юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність. Виходячи з даного визначення платника податку, податок на добавлену вартість не можна вважати непрямим податком, податком на споживання.
Суттєвим недоліком цієї редакції Закону була та обставина, що основною ознакою платника податку є здійснення ними господарської і комерційної діяльності. У практиці часто мали місце випадки, коли об’єднання, організації, які за своєю природою не були створені з метою отримання доходу, в результаті своєї діяльності їх отримували і за своєю сутністю ці доходи логічно було б оподатковувати, як аналогічні, що отримуються в суб’єктів господарювання. У наступних змінах до законодавства враховано ця недоречність, і коло платників податків визначено більш широко.
Окремого дослідження потребують аналіз ставки податку на добавлену вартість. Уперше ставка податку була встановлена в розмірі 28% від оподатковуваного обороту. Встановлення її на такому рівні, на нашу думку, спонукали потреби бюджету і законодавець врахував в основному фіскальні інтереси держави. Наступний Декрет Кабінету Міністрів 1992 р. встановив ставку податку на добавлену вартість на рівні 20% [30]. Потреби бюджету на початку 1993 р. змусили уряд Декретом Кабінету Міністрів України від 30.04.93 р. №43–93 “Про внесення змін і доповнень до деяких Декретів Кабінету Міністрів України про податки” [32] підвищити ставку податку до 28 від обороту без врахування податку або 21,875% від обороту, включаючи податок на добавлену вартість. Потім Постановою Верховної Ради України від 31 травня 1995 р. ставку податку на добавлену вартість понижено до 20%.
У Декреті Кабінету Міністрів України “Про податок на добавлену вартість“ мали місце особливості в оподаткуванні агропромислового виробництва. Підприємства, які реалізовували сільськогосподарську продукцію власного виробництва, суми податку на добавлену вартість до бюджету не сплачували, а перераховували на спеціальний рахунок для регулювання цін на окремі види сільськогосподарської продукції, що реалізувалась державі.
У період дії названого Декрету Постановою Верховної Ради України від 14.02.1995 р. №55/95 – ВР “Про стан підготовки та створення сприятливих економічних умов для проведення весняно–польових робіт у 1995 році” [33] було встановлено право підприємствам виробникам сільськогосподарської продукції на відшкодування з Державного бюджету України сум перевищення сплачених податків на добавлену вартість у складі понесених матеріальних витрат над одержаними податками на добавлену вартість у складі ціни реалізації сільськогосподарської продукції. Зазначене відшкодування повинно було здійснюватись за результатами календарного місяця протягом 20 днів.
Варте уваги тлумачення дати визначення податкових зобов’язань. Ця норма Закону має важливе значення для бюджету і платника податку, так як впливає на швидкість надходження коштів до бюджету і стимулює прискорення розрахунків між господарюючими структурами при проведенні торгових операцій. Законом України “Про податок на добавлену вартість” від 20.12.1991 р. датою здійснення обороту по податку на добавлену вартість встановлено день надходження коштів на розрахунковий рахунок, а при розрахунках готівкою – день надходження виручки до каси. Для підприємств, яким дозволялось визначати строк реалізації по відвантаженню товарів (виконаних робіт, послуг) датою здійснення обороту вважалось їх відвантаження (виконання) та пред’явлення покупцям розрахункових документів.
Декретом Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. датою здійснення обороту по податку на додану вартість визначено день відвантаження продукції (виконання робіт, послуг) незалежно від стану оплати.
Таким чином були захищені інтереси бюджету. Суб’єкти господарювання були зацікавлені у швидкому розрахунку з покупцями, так як строк сплати податку на додану вартість не враховував стану розрахунків за поставлену продукцію. Ця норма Декрету протрималась не довго і Декретом Кабінету Міністрів України від 30.04.1993 р. №43–93 датою здійснення обороту (реалізації товарів, виконання робот, надання послуг) уже вважався день надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства. Таке удосконалення внесло певну дестабілізацію в надходження коштів до бюджету. Враховуючи, що кінцевий платник (носій) податку неодмінно сплачує податок своєчасно (кінцевому споживачу без оплати товар не відпуститься), то нерідко складалась ситуація, що товар кінцевому споживачу проданий, а кошти до бюджету не надходили, так як на проміжних стадіях руху товару, сировини, напівфабрикатів розрахунки не проводилися.
Ще один негативний наслідок такої норми Декрету полягав у тому, що сума до сплати податку на додану вартість визначається, як різниця між сумою податку, одержаною від покупців за реалізовані товари (роботи, послуги) і сумою податку, що сплачені або підлягають сплаті постачальникам за виконані роботи, послуги, придбані матеріально – технічні ресурси, вартість яких відноситься на витрати виробництва та обігу.
Тобто, придбавши сировину чи товар і не розрахувавшись з продавцем, підприємство дає можливість продавцю не сплачувати податок до бюджету, оскільки той не отримав коштів за продану продукцію, але само отримує право на відшкодування суми “вхідного” несплаченого податку. При значних обсягах таких операцій бюджет змушений кредитувати безвідсотково суб’єкти господарювання.
Цей недолік Декрету врахований розробниками Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. [34], згідно якого датою виникнення податкових зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь – яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку, як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти – дата їх оприбуткування в касі платника податку;
- або відвантаження товару, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Встановлення таких вимог до строків появи податкових зобов’язань стабілізувало доходи бюджету, вирівняло платників податку на різних стадіях сплати податку, звузило можливості ухилення від оподаткування, встановило, що податкові зобов’язання нараховуються в день переходу права власності на продукцію згідно умов поставки, погоджених сторонами угоди.
Поряд з цим такий строк виникнення податкових зобов’язань також має суттєвий недолік для платників податків. Стан розрахунків за реалізовану продукцію не завжди забезпечує своєчасне надходження коштів на розрахункові рахунки постачальників. Наявність розриву у часі в надходженні коштів на розрахункові рахунки і строками сплати податкових зобов’язань призводить до відволікання обігових коштів з обороту, появи недоїмки за платежами і, у зв’язку з цим, сплати штрафних санкцій і пені.
Важливим етапом у розвитку непрямого оподаткування в Україні є розробка і прийняття Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. №168/97 – ВР [34]. Разом з тим можна стверджувати, що значна кількість статей Закону прийнята без достатнього обґрунтування, так як за період з моменту прийняття до жовтня 2001 р. прийнята 71 зміна до Закону.
Вырезано.
Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
Такі розрахунки платник податків подає у ті ж строки, що й основний розрахунок. Якщо протягом року на підприємстві відбувається зміна площ сільськогосподарських угідь, то відповідно до статті 3 Закону про ФСП необхідно здійснити уточнення суми ФСП на період до закінчення податкового року і протягом місяця подати розрахунки до органів державної податкової служби за місцем розміщення земельної ділянки та місцем реєстрації платника податку. До розрахунку додається витяг з державного земельного кадастру про склад земельних угідь та їх грошову оцінку [31/ ст. 43].
Слід відмітити, що до розрахунку ФСП включаються лише ті з орендованих земель, які платник податку орендує у підприємства, що не є платником ФСП (п.9 Положення № 658). Тому, на нашу думку, заповненням розрахунку податку (про який мова піде нижче) переконатися, що орендодавець не планує переходити на сплату ФСП в тому ж році, в якому планує це зробити і сам орендар. Крім того, орендарям - платникам ФСП, які включають до розрахунку такі землі: слід переконатися в тому, що укладені договори відповідають всім вимогам Закону України від 06.10.98 р. № 161-ХІУ "Про оренду землі" (мають всі необхідні реквізити, завірені нотаріально і пройшли державну реєстрацію). Це дозволить уникнути непорозумінь із податковими органами.
Сплата податку у грошовій формі проводиться щомісячно до 20 числа наступного за звітним місяця (починаючи з лютого поточного року і завершуючи 20 січня наступного за звітним року) у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах: 1 квартал -10%, II квартал -10%, III квартал - 50%, IV квартал - 30%.
Платники ФСП перераховують кошти на окремий рахунок відділення Державного казначейства в районі за місцем розміщення земельної ділянки.
На економіку сільськогосподарських товаровиробників прямо чи опосередковано впливають усі податки, що згідно класифікації відносяться до непрямих. Вплив цей різний, у залежності від його частки в податковому навантаженні на економіку галузі та особливостей їх адміністрування. Сільськогосподарські товаровиробники в Україні у непрямому оподаткуванні отримали окремий статус. Специфіка галузі, яка полягає у використанні землі для виробництва продуктів харчування і сировини для промисловості, зумовили оподаткування їх результатів роботи в основному одним із непрямих податків – податком на додану вартість.
Для оцінки впливу непрямого оподаткування на економіку сільськогосподарських товаровиробників, проаналізуємо структуру надходжень від цієї категорії платників до зведеного бюджету Чернігівської області (табл.1.1).
Таблиця 1.1
Обсяги і структура надходжень до зведеного бюджету Чернігівської області
| Показник | 2005 р. | 2006 р. | 2007 р. | |||
| Тис. грн. | % | Тис. грн. | % | Тис. грн. | % | |
| Надходження від усіх категорій платників | 741907 | 100,0 | 922639 | 100,0 | 999888 | 100,0 |
| в т.ч. непрямі податки | 334733 | 45,2 | 448412 | 48,7 | 480152 | 48,1 |
| Надходження від сільськогосподарських товаровиробників | 4101,9 | 100,0 | 21640 | 100,0 | 30110 | 100,0 |
| в т.ч. непрямі податки | -1238,2 | -30 | 1828,2 | 8,4 | 1973,0 | 6,6 |
Наведені дані засвідчують, що непряме оподаткування для цієї категорії платників податків має слабо виражену фіскальну функцію, а сплачуються в основному прямі податки. Так, у 2005 р. відшкодовано з бюджету 1,3 млн. грн. податку на додану вартість, у 2006 – 2007 рр. сплачено, відповідно, 1,8 млн. грн. і 2,0 млн. грн. Акцизний збір і мито сільськогосподарські товаровиробники Чернігівської області за цей період практично не сплачували.
Надходження податкових платежів до зведеного бюджету сільськогосподарських товаровиробників Бобровицкого, Менського та Сосницького районів підтверджує аналогічний висновок. За 2005– 2007 рр. акцизний збір і мито ними не сплачувались, а податок на додану вартість їм повертався, відповідно по роках, у сумі 390, 173 і 53 тис. грн. Як бачимо, сільськогосподарські товаровиробники із непрямих податків нараховують, в основному, тільки податок на додану вартість.
Як зазначалось, порядок оподаткування податком на додану вартість регулює Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. і введений у дію з 01.10.1997 р., яким визначено основні терміни. Існуючий порядок дозволяє при незначних обсягах операцій не бути платником податку на додану вартість. Таке право втрачають особи, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) яких протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Виключення із числа платників податку дрібних суб’єктів підприємницької діяльності підвищує зручність і знижує вартість організації податку на додану вартість. Разом з тим, передбачено, що платник з меншим обсягом продаж за власним бажанням може зареєструватись як платник податку на додану вартість за його заявою. Такою нормою усунена дискримінація платників податку з невеликими обсягами реалізованої продукції.
На практиці платники податку, що мають виробничі відносини з іншими платниками податку, незалежно від обсягів реалізації, прагнуть стати платниками податку на додану вартість. Причиною цього є різні режими відображення в обліку „вхідного” податку на додану вартість. Крім того, більшість пільг з цього податку надаються платнику, тому в агропромисловому виробництві таке обмеження обсягу операцій суттєвого значення не має і всі сільськогосподарські товаровиробники реєструються платниками податку на додану вартість.
Для реєстрації платників податку на додану вартість створений реєстр платників. Реєстр платників податку на додану вартість – це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про осіб, які, згідно із Законом України “Про податок на додану вартість” та Указом Президента України від 7 серпня 1998 р. №857 “Про деякі зміни в оподаткуванні” [41], зобов’язані здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. При реєстрації платнику податку на додану вартість присвоюється індивідуальний податковий номер. Це дає можливість більш повно здійснювати контроль за справлянням податку і забезпечує єдиний принцип ідентифікації платників податку на додану вартість.
Зважаючи на спосіб визначення суми податку на додану вартість до сплати, коли враховується сума податку, що сплачена на попередніх стадіях виробництва чи обігу, такий спосіб контролю ми вважаємо за доцільний. Податок на додану вартість – особливий податок і його відмінність від інших податків полягає в способі його обрахунку. Непрямий метод оцінки доданої вартості поряд із позитивною його стороною, що полягає в простоті обрахування, має негативну сторону в складнощах контролю за повнотою надходжень коштів до бюджету. Остання дає змогу отримувати відшкодування з бюджету або вирахувати при визначенні суми податку до сплати податок, що не був сплачений до бюджету на попередніх етапах виробництва чи обігу.
Така обставина послаблює фіскальні властивості податку на додану вартість. Особливо це може проявлятись при існуванні пільгового сектору оподаткування податком на додану вартість та оподаткування за звичайними правилами, коли виробничі чи технологічні ланцюги пов’язані, адже визначення суми податку на додану вартість до сплати враховує сплату (нарахування) податку на кожному з них. Тому посилення можливості контролю за проплатою його на всіх етапах виробництва чи обігу є виправданим.
Вырезано.
Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
Вище було сказано, що після проголошення незалежності України і переходу до формування ринкових відносин в умовах існування різних форм власності на засоби виробництва було затверджено новий План рахунків бухгалтерського обліку [46]. В цьому плані відображено суттєві зміни, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку в перехідних умовах.
В Українi 16 липня 1999 року був прийнятий Закон "Про бухгалтерський облiк та фiнансову звiтнiсть в Україні" [47]. Цей закон визначив правовi засади регулювання, органiзацiї ведення бухгалтерського облiку та складання фiнансової звiтностi.
Звичайно, це значний крок на шляху вдосконалення бухгалтерського облiку в державi вiдповiдно до вимог ринку. Можна стверджувати, що вiн є новою фiлософiєю бухгалтерського облiку, наближеною до дiючої свiтової практики i такою, що вiдповiдає вимогам міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Закон поширюється на всiх юридичних осiб, створених вiдповiдно до законодавства України, незалежно вiд їх органiзацiйно-правових форм i форм власностi, а також на представництва iноземних суб’єктів господарської дiяльностi, якi зобов’язані вести бухгалтерський облiк і подавати фiнансову звiтнiсть згiдно iз законодавством.
Основною метою ведення бухгалтерського облiку i складання фiнансової звiтностi вiдповiдно до закону є надання користувачам для прийняття рiшень повної, правдивої та неупередженої iнформацiї про фiнансовий стан, результати дiяльностi та рух грошових коштiв пiдприємства. Важливим є i те, що в законi чiтко визначено, що бухгалтерський облiк є обов’язковим видом облiку, який ведеться пiдприємством. Фiнансова, податкова, статистична та iншi види звiтностi, що використовують грошовий вимiрник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку [47].
Чітке визначення положення про те, що бухгалтерський облiк є основою фiнансової, податкової, статистичної та iнших видiв звiтностi, по-новому ставить питання вiдпрацювання пiдходiв до облiку розрахункiв із бюджетом та iншими фiнансово-кредитними установами.
Слiд зауважити, що вперше законодавчо визначаються принципи бухгалтерського облiку, до них належать: обачнiсть, повне висвiтлення, автономнiсть, послiдовнiсть, безперервнiсть, нарахування та вiдповiднiсть доходiв i витрат, превалювання сутностi над формою, iсторична (фактична) собiвартiсть, єдиний грошовий вимiрник, перiодичнiсть. Кожний iз зазначених принципiв має важливе значення для економiки пiдприємства, оскiльки дає облiку серйозну теоретичну основу.
Вiдповiдно до ринкових умов у законi зазначається, що питання органiзацiї бухгалтерського облiку на пiдприємствi належить до компетенцiї його власника. Власник самостійно визначає:
облiкову полiтику;
форму бухгалтерського облiку як певну систему регiстрiв облiку, порядку i способу реєстрацiї та узагальнення iнформацiї в них із додержанням єдиних засад, встановлених цим законом, і з урахуванням особливостей своєї дiяльностi й технологiї обробки облiкових даних;
розробляє систему i форми внутрiшньогосподарського (управлiнського) облiку, звiтностi й контролю за господарськими операцiями, визначає права працiвникiв на пiдписання бухгалтерських документiв;
затверджує правила документообороту й технологію обробки облiкової iнформацiї, додаткову систему рахункiв i регiстрiв аналiтичного облiку;
може видiляти на окремий баланс фiлiї, представництва, вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли, якi зобов’язані вести бухгалтерський облiк із наступним включенням їх показникiв до фiнансової звiтностi пiдприємства.
Відповідно до Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" [47] підприємствам надано право самостійно вибирати форму бухгалтерського обліку залежно від специфіки господарської фінансової діяльності, але має бути забезпечено виконання встановлених нормативними документами вимог до ведення бухгалтерського обліку (подвійний запис господарських операцій, тотожність синтетичного та аналітичного обліку, використання типового Плану рахунків, національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку тощо).
Слід врахувати, що регістри синтетичного та аналітичного обліку, які застосовувались на підприємстві, за своєю структурою не відповідали потребам і вимогам нової системи бухгалтерського обліку. Тому їх необхідно було або пристосувати, або замінити. Самостійно можуть це зробити тільки добре підготовлені теоретично й практично головні бухгалтери. Тому на виконання Програми реформування системи бухгалтерського обліку і застосування міжнародних стандартів у грудні 2000 року затверджено Методичні рекомендації щодо застосування регістрів бухгалтерського обліку [48].
Ці методичні рекомендації спрямовані на узагальнення у регістрах бухгалтерського обліку (крім регістру позабалансового обліку) методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов’язань і факти фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ), їх філій, відділень, представництв незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, на накопичення аналітичних даних про склад і рух активів, капіталу і зобов’язань, доходів, витрат, фінансових результатів.
Окремо виділені регістри для обліку розрахунків за податками і платежами, які здійснюються в Журналі 3 та Відомості аналітичного обліку 3.6, яка призначена для узагальнення інформації про розрахунки підприємства за всіма видами платежів до бюджету, включаючи прибутковий податок із працівників підприємства, фінансові санкції, що справляються в дохід бюджету.
Розроблені й поетапно впроваджуються в дію 25 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (П(С)БО), крім того вдосконалюються чинні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, що гармоніювали б з основними принципами і вимогами міжнародних стандартів, створюється модель взаємодії систем бухгалтерського обліку та оподаткування.
Введення Положень (стандартів) бухгалтерського обліку остаточно внесло ясність у відображення в бухгалтерському обліку податкових зобов’язань, або відбулося створення нового податково-бухгалтерського обліку, як його назвали деякі автори.
Вырезано.
Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
Вивчення вимог законодавчо-нормативних актів, що регламентують порядок обліку операцій та складання податкових декларацій з ПДВ, та практики організації цієї роботи в бухгалтеріях сільськогосподарських підприємств дозволили визначити ряд проблемних питань практики, що виникали при нарахуванні і сплаті ПДВ. Це стосується перш за все організації бухгалтерського і податкового обліку, а саме – в яких регістрах слід вести облік, які методичні прийоми застосовувати, який структурний підрозділ, фахівець відповідного профілю має цим займатися. Цей напрям досліджень є і залишиться актуальним, оскільки спеціальний режим оподаткування ПДВ після 2007 р. поширюватиметься не лише на господарську діяльність в сільському господарстві, а і на діяльність у лісовому господарстві та рибальстві (ст.
Закону України “Про податок на додану вартість”).На даний час основою для групування у податковому обліку операцій, пов’язаних з формуванням податкового кредиту та податкових зобов’язань з ПДВ, є податкова накладна, що виконує функцію первинного податкового і розрахункового документа. Реєстр отриманих та виданих податкових накладних є групувальним регістром податкового обліку, у якому відображаються податкові зобов’язання і податковий кредит. Поряд з цим, у бухгалтерському обліку застосовується свої первинні документи: рахунок-фактура, накладна, транспортна накладна, касовий ордер, а в Плані рахунків ПДВ з цих операцій відображуються на кредиті і дебеті балансового рахунку 64 “Розрахунки за податками й платежами” (субрахунок 641 “Розрахунки за податками” доповнений субрахунками 643 “Податкові зобов’язання” та 644 “Податковий кредит”). Відповідно, журнал – ордер № 8 с.- г. та відомість до нього № 8а с. - г. є бухгалтерськими регістрами синтетичного і аналітичного обліку розрахунків з бюджетом, в точу числі і за ПДВ.
Однак, така система ведення обліку згрупованих записів з обліку ПДВ за спеціальними режимами, передбаченими для сільського господарства, не може обійтися без допоміжних (проміжних) регістрів. За даними складеного згідно із вимогами ДПА України Реєстру отриманих та виданих податкових накладних [64], бухгалтер підприємства не зможе без додаткових перегрупувань облікових записів і додаткових розрахунків заповнити, не одну, як у підприємств інших галузей, а дві чи три податкові декларації з ПДВ за звітний період.
В бухгалтерському обліку, відкривши до аналітичного рахунку 3-го порядку (наприклад 6412) “Розрахунки з ПДВ”, лише один аналітичний рахунок 4-го порядку (наприклад 64121) “Розрахунки з податку на додану вартість з виробництва та реалізації молока, худоби, птиці, вовни, а також молочної продукції та м'ясопродуктів, вироблених у власних переробних цехах”, як того вимагає п.15 “Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі” [63], не вдасться досягти достатньо глибокої деталізації обліку даних про операції з ПДВ, з наступним використанням накопиченої структурної інформації для складання спеціальної декларації, передбаченої п. 11.29 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість”, та здійснення оперативного контролю за розрахунками з бюджетом.
З вищевикладеного витікає потреба в організації аналітичного бухгалтерського обліку на декількох рахунках 4-го порядку, відкритих до синтетичного рахунку 64 “Розрахунки за податками й платежами”, та узгодженого з ним окремого податкового обліку податкових зобов’язань й податкового кредиту щодо операцій, по яких застосовуються загальний й спеціальний режими обкладання ПДВ. Крім цього, в умовах все більш широкого застосування бухгалтерськими службами комп’ютерів, виникає необхідність ув’язати вирішення цієї облікової задачі з моделлю аналітичного обліку, яка використовується у бухгалтерських програмах.
Для вирішення цих питань нами був розроблений варіант робочого Плану рахунків (Додаток В), а також розроблена процедура розмежування податкових зобов’язань і кредиту.
Спочатку, після виписки рахунку-фактури та заповнення податкової накладної, на примірнику, який залишається у підприємстві проводиться запис: дебет рахунку 70 “Доходи від реалізації” (або 71,74), кредит субрахунку 641 “Розрахунки за податками й платежами” (належний аналітичний рахунок податкових зобов’язань з ПДВ).
На підставі вхідних податкових накладних (митних декларацій, квитків, чеків), сплачений (нарахований) ПДВ в ціні придбаних основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та інших товарів (послуг), відображується за дебетом (у кореспонденції з кредитом рахунків обліку поточних і довгострокових зобов’язань: рахунки 372, 63, 68 і 53) того аналітичного рахунку податкових зобов’язань з ПДВ, за кредитом якого відображується й ПДВ з поставок товарів (послуг), на виробництво яких були використані зазначені виробничі активи.
Після закінчення звітного (податкового) періоду податкові накладні (митні декларації) з реалізації товарів (послуг) групують згідно із відкритими аналітичними рахунками, а дані для заповнення розділу І “Податкові зобов’язання” із загального для підприємства Реєстру виданих податкових накладних, переносяться до окремих (допоміжних) реєстрів виданих накладних, що відкриваються за кожною з декларацій. Зазначений документ є регістром податкового обліку і одночасно слугує титульним аркушем пачки первинних податкових документів за звітний період до відповідного аналітичного рахунку. Для забезпечення юридичної сили і доказовості зазначений регістр повинен на початку мати обов’язкові реквізити підприємства, а в кінці підпис виконавця і головного бухгалтера [65, 66]. Запропонована форма регістру наводиться в табл. 2.3.
Таблиця 2.3
| Назва платника податку ______________________ | Реєстр розпочато ___________________ |
| Індивідуальний податковий номер _____________ | Реєстр закінчено ___________________ |
| Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ___________________ | Зберігати _________________________ |
Реєстр документів за __________ місяць 200_ р. до аналітичних рахунків (64121, 64122, 64123) _______ ___________________ (кредит) рахунку 6412 “Розрахунки з ПДВ”
| № з/п | Документ | Назва документу | Реквізити покупця | Поставки за ставкою 20% | Поставки за ставкою 0%, грн. | Поставки звільнені. від оподатк., грн. | |||
| Індивід. податковий № | Назва покупця | Сума поставки без ПДВ, грн. | Сума ПДВ, грн. | ||||||
| Дата | Номер | ||||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| | | | | | | | | | |
| | | | | | | | | | |
| Всього за звітний період | | | | | |||||
| Виконавець | |
| Головний бухгалтер | |
При цьому необхідно зважити на те, що при визначенні належних до сплати сум ПДВ за кожною з декларацій не завжди можна прямо співвіднести податковий кредит з податковими зобов’язаннями. На практиці доводиться мати справу з ситуаціями, коли придбані чи/або виготовлені активи використовуються у виробництві товарів (виконанні робіт), що оподатковуються, за різними режимами і, відповідно, відображаються у різних деклараціях. Логічно, що суми податкового кредиту з подібних придбань на протязі звітного періоду необхідно відображати на окремому аналітичному рахунку 64124 (див. табл.. В.1, В.2 Додаток В), а податкові накладні (митні декларації) групувати в окремій пачці з окремим реєстром. Після закінчення звітного періоду облічений таким чином податковий кредит необхідно розподілити між деклараціями звітного періоду на підставі окремого розрахунку, оформленого у формі бухгалтерської довідки.
Методика окремого податкового обліку зобов’язань та кредиту з ПДВ щодо операцій, по яких застосовуються загальний і спеціальні режими оподаткування та між спеціальними деклараціями на рівні єдиного нормативного документу не визначена. Окремі роз’яснення з цього приводу надаються ДПА України [67]. В основу методологічного аспекту цих роз’яснень покладена норма пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.
При наявності комп’ютерів реєстр складається у формі електронної таблиці Excel, яка дозволяє автоматизувати проведення необхідних обчислень підсумків гр. 7, 8, 9 та 10. Сума, зазначена в гр. 8, повинна бути рівною сумі обороту за звітний період по кредиту відповідного аналітичного рахунку 4-го порядку.
В аналогічному порядку групують податкові накладні (митні декларації) для заповнення розділу ІІ “Податковий кредит” кожної з декларацій, що складається підприємством (табл. 2.4).
Таблиця 2.4
| Назва платника податку ______________________ | Реєстр розпочато ___________________ |
| Індивідуальний податковий номер _____________ | Реєстр закінчено ___________________ |
| Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ___________________ | Зберігати _________________________ |
Реєстр документів за _______місяць 200_ р. до аналітичного рахунку (64121, 64122, 64123, 64124) __________ (дебет) рахунку 6412 “Розрахунки з ПДВ”
| № з/п | Документ | Назва документу | Реквізити постачальника | Придбано з ПДВ за ставкою 20% | Придбано з ПДВ за ставкою 0%, грн. | Придбано без ПДВ, грн. | |||
| Дата | Номер | ||||||||
| Індивід. податковий № | Назва покупця | Сума придбання без ПДВ, грн. | Сума ПДВ, грн. | ||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| | | | | | | | | | |
| | | | | | | | | | |
| Всього за звітний період | | | | | |||||
| Виконавець | |
| Головний бухгалтер | |
Згідно з зазначеним Законом, основним методичним прийомом при розподілі між окремими деклараціями сум ПДВ, сплачених при придбанні основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та інших товарів (послуг), що одночасно використовуються у операціях, на які поширено та не поширено норми спеціальних режимів, є розподіл сум податкового кредиту між деклараціями відповідно до питомої ваги (частки) використання цих активів у таких операціях.
Для визначення частки використання товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях, відображених в колонці А рядка 9 декларацій з ПДВ (№ 1, 2 і 3), нами було запропоновано використати розрахунок собівартості виробленої продукції (робіт, послуг) за економічними елементами.
Після обчислення відсотка витрат (товарно-матеріальних цінностей і нематеріальних активів, придбаних з ПДВ) за елементами а), г) і д) розраховується сума витрат в ціні реалізованих товарів (робіт, послуг) і сума вхідного ПДВ, що на них припадає.
Вырезано.
Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
Механізм списання цієї заборгованості розкрито у "Порядку проведення органами державної податкової служби списання заборгованості за станом на 1 травня 2000 року зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) платників податків у зв'язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств", затвердженому наказом ДПАУ від 28 травня 2000 року № 225.
Реформовані аграрні підприємства, згідно Рішення про списання заборгованості зі сплати податків і зборів, пені, штрафних і фінансових санкцій, направляють суми вказаної заборгованості на поповнення власних коштів (кредит рахунку 42 "Додатковий капітал", субрахунок 423 "Дооцінка активів", аналітичний рахунок "Фонд поповнення власних коштів і дооцінки товарно-матеріальних цінностей" і дебет рахунків 64 "Розрахунки за податками і платежами", 65 "Розрахунки за страхуванням" і 55 "Інші довгострокові зобов'язання") [93].
Слід зауважити, що частина створених підприємств при реформації КСП зменшила вартість майнових паїв громадян на суму вказаної заборгованості зі сплати податків і зборів, пені, штрафних і фінансових санкцій. Списавши цю заборгованість у загальному порядку, ці підприємства безоплатно отримують додатковий капітал - частину зменшеної вартості майнових паїв громадян. Ми вважаємо, що у таких випадках необхідно відновити зменшену вартість цих майнових паїв, зробивши відповідні розрахунки. Аналогічні зміни необхідно внести і у договори оренди майна та придбання (викупу) майна у власників майнових паїв (групи співвласників).