Geum.ru

Альманах издан при поддержке народного депутата Украины

Вид материалаДокументы

Содержание


Участь студентства новоросійського університету
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Федір Самойлов,

кандидат історичних наук, професор кафедри нової та новітньої історії

ОНУ імені І.І. Мечникова


УЧАСТЬ СТУДЕНТСТВА НОВОРОСІЙСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

В СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ в 1905 - 1907 рр.: СТИСЛИЙ ОГЛЯД ІСТОРІОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ

Досвід революції 1905 - 1907 рр., крім іншого, цікавий і цінний своїм політичним плюралізмом. Історія політичного руху студентства в Новоросійському університеті - приклад такого явища в молодіжному вузівському середовищі. Механізм співіснування політичних партій в екстремальну, переломну епоху - проблема, що представляє для нас безумовний інтерес, не тільки з погляду науково-історичного, але й політичного. Звичайно, важко і, імовірно, неможливо, та й не потрібно, проводити паралелі чи шукати точні аналогії політичного життя Росії початку XX ст. в днях сьогоднішніх. Проте, сама переломність досліджуваної епохи роблять злободенними та неминучими ті чи інші порівняння, врахування повчального досвіду. Наведені в даній статті матеріали, конкретно-історичні факти, на наш погляд, свідчать про те, що політичний плюралізм серед дореволюційної студентської молоді, безумовно, мав місце. Це є одним з аргументів на користь актуальності теми.

Місце студентства в станово-класовій структурі російського суспільства початку XX ст., його політична структуризація, політична життєдіяльність студентських колективів, а також боротьба різних партій тою чи іншою мірою висвітлені в науковій літературі. У цьому відношенні порівняно краще вивчена діяльність більшовиків, діяльність же буржуазних і дрібнобуржуазних студентських організацій досліджена гірше [1]. Це також визначає наукову актуальність теми. Мета даної статті - спроба стислої характеристики соціально-політичної структуризації і міжпартійних розбіжностей у студентському середовищі на матеріалах історії Імператорського Новоросійського університету (ІНУ) в період першої російської революції 1905 - 1907 рр.

Радянська історіографія проблеми базувалися на ленінській концепції студентського руху в Росії [2].

Суть її можна виразити в наступних тезах:

1) неоднорідність соціального походження російського студентства, що не займає самостійного місця в системі суспільного виробництва;

2) спільність її академічних і побутових інтересів;

3) політична орієнтація визначається політичною диференціацією всього суспільства, його класовим розподілом і носить тимчасовий характер;

4) студентство не єдине, у суспільній боротьбі бере участь лише його демократична частина;

5) джерело всіх негативних явищ у студентському середовищі - його дрібнобуржуазність, що є причиною несвідомого змішання ідей демократичних, примітивно-соціалістичних, посилених юнацькою категоричністю;

6) задача соціал-демократії стосовно студентства – підтримувати його демократичні устремління, утягувати його в класову боротьбу;

7) який би сильним не був студентський рух, він не може сам по собі привести до серйозних політичних змін поза зв'язком з робітничим рухом;

Розгляд, аналіз робіт, спеціально присвячених історії ІНУ кінця XIX - початку XX ст., в тому числі в 1905-1907 рр., у хронологічній послідовності їхнього опублікування дозволяє простежити еволюцію оцінок авторів, з'ясувати тенденції у вивченні проблеми на тому чи іншому етапі розвитку історичної науки.

У ювілейному випуску «Пятнадцатилетие Историко-филологического общества при Императорском Новороссийском университете» [3. 83] розглядається діяльність різних підрозділів вузу, однак, у ньому відсутній концептуальний підхід до оцінки історії університету в цілому. Випуск «Трудов Одесского университета», присвячений його 75-річчю, містить дві змістовні статті: А. Фадєєва та Л. Кравця. Перша – «Одесский университет в 1900-1917 гг.» [4] - присвячена науковому життю університету, діяльності Одеського відділення Академічного Союзу й окремих його членів (професора Є.М. Щепкіна, М. М.Ланге, І. М. Занчевського); статтю відрізняє багатство фактичного матеріалу, компактність і спроби проблемного викладу діяльності Одеського Союзу викладачів вищої школи. В другий – «Студенческое движение Одесском университете в 1900-1914 гг.» [5] розглядаються питання взаємодії студентів з Одеським відділом Академічного Союзу, Одеським комітетом РСДРП і робітничим рухом у цілому. Широке використання різноманітних документів та матеріалів не підкріплюється, однак, належним рівнем їх теоретичного осмислення. Стаття носить характер добротного переказу змісту джерел.

Стаття С. И. Лебедєва «К 90-летию Одесского государственного университета им. И. И. Мечникова» [6] - скоріше історичний екскурс, ніж історичне дослідження; вона містить уривчасті відомості про життя університету в 1865 -1955 рр. Призначення статті - ювілейна – обумовило парадність, ілюстративність, безсистемність у добірці фактичного матеріалу. Стаття П. А. Некрасова «Одесский университет в 1905 г.» [7] містить цінні свідчення про діяльність Коаліційної Ради в університеті, про політичну боротьбу усередині Одеського відділення Академічного Союзу. Однак, у роботі мають місце спроби «притягання» аргументів на підтвердження деяких висунутих автором гіпотез: таким шляхом доводяться тези про гостру боротьбу студентів-більшовиків з кадетами і про реакційність вчинків Є. М. Щепкина в 1905 р. Теоретична частина статті обмежується висновком про керівництво революційним рухом у місті, у т.ч. і в університеті винятково більшовиками Одеси.

У статті І. С. Бережного [8] розглядається студентство Новоросійського університету в соціальному аспекті, наводяться таблиці, що ілюструють динаміку соціально-класового складу студентства 1899 - 1904 рр. Однак статистичні дані, наведені в таблицях І. С. Бережного, як і висновок автора статті про демократизацію соціального складу Новоросійського студентства напередодні революції 1905 - 1907 рр., на наш погляд, потребують уточнення.

100-річчю Одеського університету присвячена колективна монографія, підготовлена силами його викладачів. Розділ «Університет з 1895 р. по 1917 р.» і II частина розділу «Студентство у визвольній боротьбі проти самодержавства» [9] містять чимало відомостей про участь студентів суспільно-політичному житті в 1905 - 1907 рр. Розділи ці, у порівнянні з зазначеними вище статтями з історії університету, значно багатші на факти з історії першої російської революції. Вперше в монографії докладно висвітлюється прийняття «Тимчасових правил» (27. 08. 1905) і діяльність «Клубу марксистів» в ІНУ. Однак, при достатку нових фактів, у роботі відчувається їхня концептуальна розрізненість, а також нестача висновків щодо революційного руху в університеті в зазначений період.

Уся вищезгадана література першої групи представляє безумовну фактологічну цінність. Однак, тільки статті І. Бережного та А. Фадєєва можна виділити як найбільш вдалі спроби теоретичного осмислення авторами описуваних ними подій.

Питання, присвячені розгляду форм, масштабів участі студентів ІНУ в суспільно-політичному житті на початку XX ст., у тому числі в 1905 - 1907 рр., знайшли відображення й у колективній монографії «Одесский университет. 1865 – 1990» [10]. Однак, обмежений обсяг книги не дозволив авторам конкретно розглянути питання про участь студентів університету в суспільно-політичному житті міста і країни в зазначений період. Більш ґрунтовно ці аспекти теми зачіпаються і глибше, об'єктивніше, без властивої попереднім виданням політизації і тенденційності розкриваються в книзі «Історія Одеського університету (1865-2000)» [11], хоча й у даному виданні автори не приводять відомостей про питому вагу представників, прихильників тих чи інших політичних партій у студентському середовищі.

Дослідженню участі учнівської молоді України взагалі і студентів ІНУ зокрема в національному русі, у діяльності «Громад» і «Просвіт», у мітингах і демонстраціях політичного характеру присвячена стаття З. В. Першиної та Ф. О. Самойлова. Автори показують, як в досліджуваний період «аудиторії стали ареною політичної агітації різних партій» [12]. Однак, питання про ступінь популярності серед студентів тих чи інших партій потребують подальшого дослідження.

Автор даної статті намагався з’ясувати ряд аспектів теми в ряді публікацій, в яких аналізуються матеріали Одеського обласного архіву як джерело з історії Новоросійського університету напередодні революції 1905 - 1907 рр. [13], розглядаються питання про політику уряду відносно університетів, про його боротьбу зі студентським рухом, про позицію вчителів і вузівської інтелігенції в роки революції [14]. Різні аспекти теми щодо суспільно-політичної діяльності студентів Новоросійського університету в 1905-1907 рр. дозволяє існуючий масив джерел, які можна розділити на три групи:

1) опубліковані документи;

2) матеріали преси;

3) архівні матеріали.

До першої групи джерел відносяться окремі матеріали, опубліковані в численних збірниках документів про революцію 1905 - 1907 рр. [15]. У цих виданнях кількість свідчень, присвячених безпосередньо різним проявам суспільно-політичного життя в ІНУ, досить обмежена й в основному вони торкаються взаємозв'язку робочого і студентського рухів в Одесі, впливу Одеського комітету РСДРП на студентство.

Збірка опублікованих документів, цілком присвячених подіям 1905 - 1907 рр. в ІНУ - видання Академічного Союзу студентів С.-Петербурзького Політехнічного інституту «Революционное гнездо...». [16]. В збірці наводяться численні дані про діяльність Коаліційної Ради, Центрального Студентського органа, першої і другої груп Одеського відділення Академічного Союзу в ІНУ, про політичні угруповання студентів, відгуки одеської преси про події 1905 -1907 рр. в університеті, свідчення деяких професорів університету, що мали відношення до характеристики місцевого революційного руху. Серед опублікованих джерел - "Список студентов университета, допущенних к занятиям в осеннем (втором) семестре 1904/1905 учебного года" [17]. Безсумнівну цінність для розкриття теми мають такі цікаві джерела як мемуари, що дозволяють з'ясувати ряд моментів, що не можливо почерпнути з інших джерел, які містять інформацію про конкретних учасників тих чи інших подій, їхніх особистих якостях, політичних поглядах і т.п. У цьому плані на особливу увагу заслуговує книга «Новороссийский университет в воспоминаниях современников» [18].

Друга група джерел - матеріали газети «Одесские новости» [19]. Підшивка за липень - грудень 1905 р. містить безліч фактів, що відносяться до характеристики ситуації в ІНУ, взаємовідносинам різних груп професури із студентами, про діяльність Одеського відділення Академічного Союзу, про обговорення в Раді ІНУ проекту нового Університетського Статуту, відомості про участь студентів ІНУ в подіях на «Потьомкіні», чимало даних, що проясняють матеріальний і соціальний стан студентів Одеси тощо.

Третя група джерел - матеріали Державного архіву Одеської області (ДАОО). Документи про революційний рух у ІНУ в 1905 - 1907 рр. з Колекції листівок і прокламацій [20] містять факти про політичні угруповання в студентському середовищі, про взаємодію місцевих відділень різних партій з відповідними студентськими політичними фракціями.

У матеріалах канцелярії попечителя Одеського навчального округу [21] - свідчення про політичну спрямованість сходок в ІНУ. Ряд цікавих документів зосереджені в іменному фонді професора ІНУ І. А. Линниченка. Так, «Воззвание студентов юридического факультета Новороссийского университета от 15 января 1905 г.» [22] дозволяє з’ясувати характер політичної диференціації студентства юридичного факультету. «Открытое письмо студенчеству и молодежи профессора И. А. Линниченко» [23]. можна віднести до жанру публіцистики. Це - міркування про суспільне призначення інтелігенції, порівняльно-історичний аналіз ролі, історичних доль інтелігенції в Російський імперії і в країнах Західної Європи. «Письмо...» цікаво своїм підходом до оцінки основних рис, програмних установок провідних російських партій, оцінкою міри їхнього впливу на студентство, ступеню самостійності учнівської молоді у виборі політичної орієнтації, негативних сторонах політизації університетського життя й т.п. «Копия протокола показаний попечителя Одесского учебного округа Мусин-Пушкина о революционном движении в университете в 1906 г.» [24] містить свідчення про діяльність політичних організацій в університеті, про їхню взаємодію, про діяльність студентського і професорського суду.

Цінним джерелом, що містить багатий матеріал з історії революційного руху в ІНУ за 1899 - 1913 рр., є записки професора церковної історії О.П. Доброклонського «Студенческое движение. Часть П» [25]. Документ являє собою щоденник засідань Ради університету, які вів професор, його щоденні замітки. Записки не є історичним твором у повному сенсі цього слова, це скоріше підготовчі матеріали до історії, що відбивають строкатість думок у викладацькому середовищі, дані про студентські сходки, характер політичних дискусій, про діяльність у 1905 - 1907 рр. Одеського відділення Академічного Союзу й ін. "Университетские списки профессоров и заметки о 1906 г." - документ, в якому йдеться про участь професорів в обговоренні Університетського Статуту в 1906 р. [26]. Характер матеріалів, зосереджених у фонді професора О. П. Доброклонського, наводить на думку, що вчений збирався написати історію ІНУ. Однак, мабуть, події що відбувалися в країні, не дозволили реалізувати задумане.

Таким чином, існуюча джерельна база дозволяє з’ясувати характер суспільно-політичного життя студентства ІНУ в дореволюційний період. В той же час подальше вивчення історії зазначеного навчального закладу потребує продовження пошуку й введення у науковий обіг нових документів і матеріалів.

Література:

1. Гусятников П. С. Революционное студенческое движение в России. 1899 - 1907. - М., 1971. - С. 12; Иванов А.Е. Проблемы изучения студенческого движения в трех российских революциях // Интеллигенция и революция. XX век. Сб. статей. - М., 1985. - С. 98.

2. Иванов А. Е. Указ. соч. - С. 96; Георгиева Н. Г. В. И. Ленин о месте студенчества в буржуазно-демократической революции // Интеллигенция и революция. XX век.

3. Пятнадцатилетие Историко-филологического общества при Императорском Новороссийском университете. - Одесса, 1905.

4. Фадеев А. Одесский университет в 1900-1917 гг.// Труды Одесского государственного университета им. И.И.Мечникова. Одесский университет за 75 лет. - Одесса, 1940. – С. 37-48.

5. Портной Л. Ю. Студенческое движение в Одесском университете в 1900 - 1914 гг. // Там же. – С. 69 - 112.

6. Лебедев С. Ю. К 90-летию Одесского государственного университета им. И. И.Мечникова // Труды Одесского государственного университета им. И. И.Мечникова. - Т. 145. - Одесса, 1955. – С. 7-22.

7. Некрасов П.А. Одесский университет в 1905 г. // Там само. -Т. 146. - Одесса, 1956. – С. 97-122.

8. Бережной І. С. Коротка характеристика соціального складу і умов життя студентів Новоросійського /Одеського/ університету напередодні першої російської революції// Праці Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова: Зб. робіт дисертантів. - Одеса, 1961. - Вип. 5 - Т. 151. -С. 98-109.

9. Історія Одеського університету за 100 років. - К., 1968. - С. 80 - 87.

10. Одесский университет. 1865-1990. - К., 1991.

11. Історія Одеського університету (1865-2000). - Одеса, 2000.

12. Першина З.В., Самойлов Ф.О. У суспільному русі на межі XIX -XX століть // Историческая память: Историко-краеведческий ежегодник. - Вып. 2. - Одесса, 2000. - С. 54 - 60.

13. Самойлов Ф. О. Матеріали Державного архіву Одеської області як джерело з історії Новоросійського університету напередодні революції 1905-1907 рр.// Тези доповідей і повідомлень V Всеукраїнської конференції "Розвиток історичного краєзнавства в контексті національного і культурного відродження України". – К. - Кам'янець-Подільський, 1991.-С. 57 - 60.

14. Див.: Самойлов Ф. О. Боротьба прогресивної інтелігенції України за демократизацію освіти в 1905 - 1907 рр.// Україна: становлення незалежності. Всеукраїнська наук. - метод. конференція. - Одеса, 1993. - С. 123 - 126; Його ж. Вчителі Півдня України в революційних подіях 1905 р.// Південь України і складання Української державності: історія і сучасність. Тези доповідей Всеукраїнської наук. – практ. конференції. - Ч. І. - Одеса, 1994. - С. 98 -101; Його ж. Художня інтелігенція Одеси в період революції 1905 - 1907 рр. // Одесі - 200: матеріали міжнародної наук. –теор. Конференції. - Ч. II. - Одеса, 1994. - С. 32 - 35; Його ж. З історії університетської освіти в Росії наприкінці XIX - на початку XX ст.: дискусії, плани реорганізації, урядова політика// Записки історичного факультету. - Вип. 9. - Одеса, 1999. - С. 165 -169.

15. Всероссийская стачка в октябре 1905 г. - Ч. І. - М. - Л., 1955; "Генеральная репетиция" Великого Октября. Документи, материалн, иллюстрации о революции 1905 - 1907 гг.: Сб. - М., 1967; Начало первой русской революции. Январь - март 1905 г. - М., 1955; Первая русская революция й ее значение: Сб. документов й материалов. — М., 1975.

16. Революционное гнездо. Из истории Новороссийского университета. Дело ректора Занчевского и проректора Васьковского. - СПб., 1909.

17. Список студентов и посторонних слушателей Императорского Ново-российского университета в осеннем полугодии 1904 - 1905 учебного года. - Одесса, 1904.

18. Новороссийский университет в воспоминаниях современников. - Одесса, 1999.

19. Одесские новости. - 1905. - июль - декабрь.

20. ДАОО. Колекція листівок та прокламацій. Інв. №№ 486; 2282; 2286; 2286; 2288; 2289; 2292; 2294; 2313; 2681.

21. Там само. - Ф. 42. - Оп. 35. - Спр. 417. - Арк. 1 - 62.

22. Там само. - Ф. 153. Оп. 1. - Спр. 24. - Арк. 2 - 4.

23. Там само. - Спр. 29. - Арк. 2 - 39.

24. Там само. - Спр. 323. - Арк. 1 - 14.

25. Там само. - Ф. 157. Оп. 1. - Спр. 78. - Арк. 1-118.


Степи Лукоморья

Аліса Ложешник,

магістрант історичного факультетк ОНУ ім. І. І. Мечникова

Участь значкового товариша Савелія Чернявського у переході задунайських козаків у підданство Російської імперії 1828 р.

Питання пов’язані з завершенням існування Задунайської Січі та переходом частини колишніх задунайських козаків у підданство Російської імперії вже тривалий час перебувають в полі зору дослідників минулого. Відомий одеський історик та статистик ХІХ ст. А. Скальковський розглядав переселення козаків із-за Дунаю, як подію державного масштабу: поверталися «сини Русі» з власної волі у «лоно вітчизни». Притому А. Скальковський був переконаний, що зазначений перехід стався передусім завдяки кошовому отаману Задунайської Січі Йосипу Гладкому [1. 291]. У 1920-х рр. історія Задунайської Січі була в центрі уваги іншого одеського дослідника – О. Рябініна-Скляревського [2, 3 ,4]. Вчений, спираючись на унікальні документи місцевого архіву, підняв низку концептуальних питань, пов`язаних із кризою козацького коша за Дунаєм початку ХІХ ст. та причинами переходу задунайців у межі Російської імперії 1828 р. Традиція ґрунтовного вивчення історії Задунайської Січі була продовжена дослідниками другої половини ХХ – початку ХХІ ст. А. Бачинським, О. Бачинською, І. Сапожниковим та ін. [5-9]. Новітні дослідження звертають на себе увагу введенням до наукового обігу представницького кола джерел і більш поглибленим вивченням історії Задунайського козацтва як складової частини історії Південної України.

Однак, не зважаючи на значну кількість публікацій, щодо останнього періоду історії Задунайської Січі залишається ще чимало нез’ясованих питань. Зокрема, це стосується ролі окремих проросійських козаків-агітаторів, постаті яких пізніше залишилися так би мовити «в тіні» головного винуватця скасування Задунайської Січі – кошового отамана Й. Гладкого. Серед таких агітаторів чималою була роль в переселенні задунайців значкового товариша Савелія Чернявського.

Аналіз документів одеського обласного архіву, що зберігається у фонді управління Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора, дає підстави говорити про те, що з наближенням чергової російсько-турецької війни, на початку 1820-х рр., російський уряд все частіше порушував питання про ставлення задунайських козаків до майбутніх подій і намагався перетворити їх на союзників у новій військовій кампанії. Зацікавлений у швидкому заселенні приєднаного району, уряд офіційно дозволив задунайцям селитися в Придунайських землях [7. 263 – 274]. Цим заходом урядова адміністрація також розраховувала залучити на бік Росії задунайських козаків.

1824 р. почався масовий вихід козаків у російські межі, який був викликаний спробами Османської імперії використати задунайців для придушення національно-визвольного руху в Греції [6. 231]. За Дунай постійно висилаються розвідники із завданням добути відомості про сучасний стан Задунайської Січі і заагітувати колишніх втікачів повернутися на Батьківщину. Агітація російських агентів мала певні наслідки. Аналіз донесень російських розвідників, надісланих до Задунайської Січі – штабс-капітана Муханова, ад`ютанта Писаренка, колишніх задунайців Савелія Чернявського, Давида Новицького, Пилипа Добровольського дає підставу стверджувати, що проросійськи настроєна частина козаків поступово посилювалися [2. 32].

Агітація, яка велася російською стороною серед задунайців, підкріплювалася конкретними державними заходами, зокрема, затвердженими царем 19 лютого 1827 р. пропозиціями Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора. Вони стали відомі на Задунайській Січі завдяки ізмаїльському градоначальнику С. О. Тучкову. Через успішно виконане завдання по доведенню до відома задунайців змісту царського указу, ізмаїльському градоначальнику і надалі доручалося відати «закордонними справами». Між С. Тучковим і кошовим отаманом та деякими старшинами, серед яких зустрічаємо і Савелія Чернявського, відбувалося постійне листування та обмін послами. Безперечно, зносини російських агентів з кошовим отаманом та деякими старшинами проходили в суворій таємниці. Адже, на Задунайській Січі були випадки, коли за втечу чи агітацію за повернення до Росії карали на смерть. Так, у травні 1824 р. козаки, які перейшли кордон російської держави, свідчили, що «повішено за загальним вироком старих запорожців вісім чоловік за втечу до Росії» [10. арк. 17].

С. Чернявський служив значковим товаришем в Чорноморському та Усть–Дунайському козацьких військах. Він займався проросійською агітацією серед задунайців як депутат від буджацьких козаків. Для успішного ведення цієї агітації С. Чернявському одеською міською поліцією було видано письмове направлення для поїздки в Бессарабську область на півроку [11. арк. 55]. Про успіхи його діяльності є відомості вже 1807 р., коли, за свідченням Андрія Мирзи, останній вийшов з-за Дунаю за викликом С. Чернявського разом з тисячею запорожців, які прийшли до Ізмаїлу [2.19].

Із 1818 р. знову почали з’являтися з-за Дунаю запорожці, прохаючи зарахувати їх та інших готових до того товаришів у чорноморські та інші козаки, але тоді місцеве начальство не хотіло чи не могло ще займатися ними. Проте вже у 1821 р. С. Чернявський вивів значну кількість запорожців з турецьких володінь до Одеси, Ізмаїла та Рені. Найбільше число з них прибуло до Ізмаїла – близько 600 чоловік, до Рені – близько 150, до Одеси – близько 80 чоловік [4. 119].

Агітаційна діяльність С. Чернявського продовжувалася і у подальший період. У 1825 р генерал-губернатор М. С. Воронцов, отримавши прохання про переселення від запорожців, які втекли з турецьких володінь під виглядом риболовлі на човнах, а тепер надіслали свого депутата значкового товариша С. Чернявського, доповів про це монарху й прохав дозволу прийняти цих людей. З царської згоди депутат запорожців був відпущений назад у Болгарію і вивів звідти більше 100 запорожців, що оселилися в Бессарабії, а також заохотив інших вчинити так само при першій же зручній нагоді [11. 658]. С. Чернявський разом з іншими депутатами 29 листопада 1821 р. подали прохання військовому міністрові О. А. Аракчеєву про повернення колишніх прав запорожцям [4. 119]. А 1826 р. вже С. Чернявський звертається до М. Воронцова з проханням надання резолюції на поселення козаків та несплату ними повинностей (1900 рублів) за 1823 – 1825 рр. [12. арк. 47].

В січні 1826 р. депутат С. Чернявський подав М. Воронцову список запорожців, які хочуть повернутись у межі Російської імперії. Серед них 79 бурлаків та 3 сім’ї з старих запорожців: Максим Тищенко з дружиною Єфросинією та сином Силою, Іван Штильовий з дружиною Устинією та дітьми і Іван Бондаренко з дружиною [2. 28]. Неодноразово С. Чернявський звертається до уряду з проханнями про переселення козаків, які вийшли з-за Дунаю на землі Аккермана (поселення Акмангіт) [12. арк. 327]. 11 травня 1826 р. задунайські запорожці – Карпо Гавриченко та Григорій Чиргун писали до генерал-губернатора, що вони вийшли з Задунайської Січі за викликом значкового товариша С. Чернявського і бажають залишитися назавжди жити в поселенні Акмангіт Аккерманського повіту Бессарабської губернії серед козаків Усть – Дунайського Буджацького війська, які там проживають[12. арк. 46 зв.] і звертаються з проханням про видачу їм паспортів для вільного переселення [12. арк. 56].

Вже 10 червня 1826 р. М. Воронцов звернувся до царського уряду з проханням нагородити запорізького депутата значкового товариша С. Чернявського за «діяльне сприяння переходу до Росії його співвітчизників» золотою медаллю на Аннінській стрічці, пояснюючи це тим, що нагорода сприятиме масовому виводу козаків, які ще залишились на турецьких землях та ознаменує доброзичливість уряду до дій С. Чернявського[12. арк. 62, 74].

Невдовзі кількість козаків – переселенців, які були викликані з Задунайської Січі, і поселенні в селище Акмангіт, зросла настільки, що вільних земель не залишилось зовсім. Тому 16 липня 1826 р. запорожці звернулися з проханням до генерал-губернатора дати їм дозвіл займати нові землі для заселення та ходити на заробітки [12. 135-142]. В 1827 р. з таким проханням С. Чернявський звернувся до Ф. П. Палєна, додаючи іменний список тих козаків (82 чол.) які, на його думку, мали перейти на службу до Російської імперії [12. арк. 158]. Про результативність прохання свідчить той факт, що пізніше казенно-економічна експедиція Бессарабського обласного уряду подала Ф. Палєну рапорт про надання порожніх ділянок землі запорожцям, які були запрошені С. Чернявським. Останньому було надано право розподілу землі між козаками [12. арк. 177, 178], про що він і рапортував графу Ф. Палєну [12. арк. 202]. 9 травня 1828 р. С. Чернявський знову звернувся з подібним проханням до М. Воронцова, називаючи ділянки Бебе та Чемічію, як найзручніші для розселення запорізьких козаків, які вийшли з турецьких земель [12. арк. 331, 332].

С. Чернявський опікувався долею козаків й після їхнього переходу на терени Російської імперії. Серед архівних документів зберігся рапорт – прохання значкового товариша графу Ф. Палєну про те, що арештовані поліцією запорожці, за наданими йому свідченнями, мають бути звільнені, бо вони «не винні в тому, в чому їх звинувачують» [12. арк. 223]. Не залишав осторонь значковий товариш і сплату задунайськими козаками грошового податку і тому, за його проханням, було відкрито податковий «Караульний» заклад при міській поліції Акерману [12. арк. 367]. Однак, з іншого боку, в документах також є відомості про те, що над буджацьким депутатом С. Чернявським було проведено розслідування за те, що він «вимагає з них (козаків) собі за ходіння по селах в ролі депутата» та «обрання ними (козаками) вільної ділянки землі по 10 левів від кожного господаря» [12. арк. 180, 284]. Отже, про свій власний інтерес С. Чернявський, вочевидь, теж не збував.

Загалом, завдяки таким активним діячам, як С. Чернявський, агітація за перехід задунайських козаків в підданство Російської імперії і спілкування між російською стороною і Задунайською Січчю відбувалися дуже жваво. Російська імперія за допомогою різних засобів – від простої агітації до амністії і облаштування переселенців, знаходила підтримку серед задунайців і поступово залучала їх на свій бік. Діяльність російських військових та дипломатів увінчалася успіхом тому, що Російська імперія, на відміну від Туреччини, знайшла спільну мову з козаками, налагодила міцні зв'язки і вдало використала помилки Османської імперії в її політиці щодо козаків.

Наведені нижче документи складені в 1825 – 1826 рр. і є невеликою частиною матеріалів про участь в переселенні задунайських козаків в межі Російської імперії значкового товариша Усть-Дунайського війська Савелія Чернявського, що зберігаються в Державному архів Одеської області. Документи публікуються вперше з збереженням мовних, граматичних і стилістичних особливостей оригіналу (в тому числі граматичних помилок) та старих кириличних літер «і» та «ъ».

Література:

1. Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. – Ч. ІІІ – Одеса, 1846.

2. Рябінін-Скляревський О. З життя Задунайської Січи // Україна. – 1929. – Кн. 34.

3. Рябінін-Скляревський О. Кінець Задунайської Січі // Україна. – 1929. – Кн. 36. (Репринтно перевидано: Задунайська Січ: Збірник наукових статей,матеріалів та републікацій. – Одеса, 1998).

4. Рябінін-Скляревський О. Задунайська Січ в народних переказах і письменстві // Науковий збірник історичної секції Української Академії наук. – 1928.

5. Бачинський А.Д. Січ Задунайська. 1775 – 1828. Історико-документальний нарис. – Одеса, 1994.

6. Бачинська О. Дунайське козацьке військо. 1828–1868 рр. (До 170-річчя заснування). – Одеса, 1998.

7. Бачинська О. Придунайський край – територія відновлення державотворчих традицій українського козацтва наприкінці ХVІІІ – ХІХ ст.// Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – К., 2001. – Т. 6.

8. Бачинська О. Козацтво в «післякозацьку добу» української історії (кінець ХVІІІ – ХІХ ст.). – Одеса, 2009.

9. Сапожников І.В. Матеріали з історичної географії та етнографії дельти Дунаю: (До 170-річчя скасування Задунайської Січі). – Іллічівськ, 1998.

10. Державний архів Одеської області (ДАОО). – Ф. 1. – Оп. 190. – Спр. 138.

11. Скальковський А. О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. – Дніпропетровськ, 1994.

12. ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 214. – Спр. 11.

Документи:

1. «Его Сіятельству Господину Генералъ отъ инфантеріи Новороссійскому Генералъ Губернатору Полномочному Намеснику Бессарабской области и разныхъ орденовъ кавалеру графу Михайлу Семеновичу Воронцову.

Усть Дунайского казачьего войска депутата

Прошеніе

Вашему Сіятельству въ прошломъ 1825мъ году, февраля 24го дня, на поданную прозьбу на оставленіи насъ, на ономъ положеніи согласно сего предписанія Вашего Сіятельства, отъ 7го сентября 1824го года, за №12568мъ по сія время неполучил резолюціи. Аныне местное начальство,отъ Аккерманского ценута, Татарбунарского округа комисаромъ за 1823і, 1824і и 1825і года, об’явлено намъ платить земскіе и казенные повинности до 13000 рублей, но ему начальству отъ насъ было предложено по неимению въ наличності денегъ, о забратіи нашего имущества въ движимыхъ вищахъ и разнымъ, похозяйственнымъ объ заведеніи скотъ въ; потомъ объявили намъ о невзысканіи, а затемъ стали местное начальство чинитъ требованіе съ поставленіемъ экзекуцій безъ выдачи намъ по требованію нашому копій с Повеленія о томъ, и притомъ требованія оные простирается; не только и насъ, но и зъ иныхъ запорозцевъ, вышедшихъ изъ за Дуная, явившихся къ Вашему Сiятельству въ Одессы и по милостивой резолюціи последовавшей о водвореніи по желанію ихъ, въ селеніе Акмангитъ для поселенія, получившіе свидетельство изъ Одесской Полиціи Іюля 2го дня 1824 года за №118мъ кои еще не получили къ водворенію никакового пристанища и удобности; и намъ оные по вызову нашему изъ за границы вишедшіе, имеющіе ныневышеупомянутое взысканніе остаются недовольными; а потому осмеливаемся прибегнуть под защиту и покровительство отъ местного начальства Акерманского цинута.

Вашого Сіятельства покорннейше просить 1е, на поданные наши прошенія 24го февраля, 1825го года, и 2е об’явить намъ Повеленіе последовавшее о взысканіи с насъ повинностей, требуемыхъ Акерманскимъ ценутомъ невидающего намъ. Съ оного повеления никокавого писаному предмету на бумаге Документа, и изъ всего того выдать намъ завередую копію, потомъ учинить въ разрешеніи Высрконачальническуюмилостивую резолюцію, къ сему прошенію Усть Дунайского Буджацкого войска депутатові Аксавелія Чернявскимъ, Димитрий Кольнев к даному прошенію руку приложилъ, одеський мещанинъ Лука Роговул.» (ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 214. – Спр. 11. – Арк. 46, 47)

2. «Его Сиятельству господину генералъ от инфантеріи Новоросійскому Генералъ Губернатору. Полномочному наміснику бессарабской области и Ковоиру Михайлу Семеновичу Воронцову.

Вишедшихъ изъ Задуная, Задунайской Сечи, Казаковъ Карпа Гавриченко и Григория Чиргуна

Прошенія

Сего 1826го года въ Апрелъ месяцъ на одесской карантинъ вышли мы по вызову Значкового товарища Савелія Чернявского, и желаемъ основать навчсегда жительство свое Бессарабской области акерманского цинута въ селеніи Акмангитъ въ числъ Усть дунайського бужатского воиска Запорозскихъ казаковъ томо жительствующихъ. А потому всепокорнийшее просимо Вашего Сіятельства о видачи намъ на свободное туда следованіе паспортовъ на причислении насъ Въ число акмангитенихъ жителів дать кому следует предписанія.

Къ симу прошенію вишедшие изъ Задуная Казаки Карпъ Гавриченко и Григорій Чиргун ихъ неграмотних подписалъ Губернский Секретаръ Авкинтий Гапоновъ». (ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 214. – Спр. 11. – Арк. 58).

3. «Его Сіятельству Господину Тайному советнику управляющему Новороссійскими губерниями и Бессарабскою областю и кавалеру Графу Федору Петровичу Палену

Бессарабского областного правительства Казенно-Экономической экспедиции

Рапорт

Исполнительная експедиція Бессарабского областного правительства въ отношеній своемъ отъ 18 числа января № 1156 прописывая предложенія Вашего Сіятельства №12234 Копия Ваше Сіятельство въ следствіе прозьбы вступившей отъ поселившихсъ въ недавнемъ времени Аккерманского цынута въ селении Акмангитъ, вышедшихъ изъ турецкихъ владеній запрожцовъ, о учиненіи распоряженія къ отмежеванію особого пустующего участка для поселенія какъ перешедшихъ уже изъ задуная по прошенію значкового товарища Ксавелия Чернявского, ихъ товарищей проживающихъ въ разных местах области отъ недостатка для ихъ водворенія земли въ помянутомъ селеніи, такъ ровно и ожидаемихъ еще изъ турціи кои какъ просители удостоверяютъ изъявили такъже желаніе перейти в бессарабскую область для выдворенія; предлагать изволіте правительству предоставивъ депутату означеныхъ запорожцевъ Ксавелію Чернявскому избрать участокъ пустопоросшей земли, распорядится объ отмежеваніи изъ около соразмерного количества десятинъ на наличное число сихъ переселенцевъ еще неводворившихся, принявъ въ настоящемъ случаи къ руководству предпісаніе Господина Полномочного наместника Графа Воронцова по предмету поселенія сказаныхъ выходцевъ, требуетъ (арк. 178) во исполненіе означеного предложенія Вашего Сіятельства учинить надлежащее постановленiя напоследок и оную исполнительную експедицію уведомитъ.

Изъ дела въ сей казенно-экономической экспедиціи значит: Господинъ полномочный наместникъ бессарабской области желая устроіть положеніе поселяющихся Аккерманского цинута в селеніяхъ Акмангитъ и Мангитъ запорожскихъ казаковъ известнихъ под названіямъ Задунайской Сечи; которимъ по высочайшему повеленію въ 1817 году бывшему полномочному наместніку Бахінетеву объявленному, присваюваются такие права какими пользуются вообще колонисты водворяющіеся въ Бессарабии отъ 15 сентября прошедшего 1826 года предлагать изволилъ областному правительству, назначивъ удобные места собственно для поселенія запорожскихъ казаковъ, предоставитъ какъ темъ изъ техъ кои перешли къ нимъ съ 1821 года так равно и темъ соплеменникам ихъ кои къ нимъ прибудуть, права дарованыя колонистамъ, или ихъ въ протчемъ въ ведомстве областного и цынутного начальства.

Казенная экспедиция находя по справке, что по таковомужъ предложенію графа Михаила Семеновича № 2455 сообщено въ въ исполнительную экспедицію областного правительства 8 июля 1826 года дабы благоволила истребовать чрезъ него следуетъ отъ запорожцевъ поселившихся не въ Акмангитъ по Кишиневъ и другихъ местахъ решительные отзывы и учинить разборъ, кто изъ нихъ пожелаетъ перейти на казенную землю и воспользоватся правомъ на казенную землю и воспользоватся правомъ на льготу и потомъ составя о изъявившихъ желаніе запорожцахъ на переселеніе по вышенаписаному именные списки, доставитъ таковые (арк. 179) въ казенную экспедицію съ изъяснениемъ въ котором именно пустопоросшъ участок земли, по положенію оной въ Бендерскомъ и Аккерманском цинутахъ изъявить описанія въ совокупности поселеній по журналу 28 сентября заключенному поручала канцеляріи учрежденной для поселения въ Бессарабіи казенных крестьян, назначить удобные места какъ собственно для поселенія запорожскихъ казаковъ въ Акмангите находя изъяны къ доставленію имъ удобнейшей для хлебопашества земли; отвести особый пустопорозшій участокъ изъ предназначенныхъ къ заселенію, по томъ составе тем казакамъ, порознь каждому сословію включая желающихъ изъ буджацкихъ казаковъ перейти на Кубань къ своимъ родственникамъ, кои до разрешенія такового сехъ перехода должны оставатся на месте их настоящего жительства, именные списки съ показаніямъ въ оныхъ званій ихъ, именъ и прозваній каждого ровно кто изъ нихъ имеютъ семейства и кто без оныхъ, а также истребовавъ отъ офицеровъ названіе ихъ подлинные документы, доставите о таковомъ назначеніи земли для ихъ казаковъ сведенія вместе съ помянутыми списками и документами, равно заключеніямъ оной комиссіи о времени съ которого признаетъ она за выгоднее начать переселеніе сихъ Усть-Дунайскихъ Буджацкихъ казаковъ на новое место жительства по правиламъ ей въ руководство даннымъ во сію экспедицію.

Во исполненіе такового порученія комиссія поселенія казеннихъ крестьянъ двумя представленіями, изъ коихъ (арк. 180) при первомъ от 11 ноября 1826 года №69 представила требуемые списки о запорожцахъ и усть дунайскихъ буджацкихъ казакахъ и при томъ донесла:

1е, чтопо содержаніюпредположенія експедиціи отправлялася на место, въ селеніе Акмангитъ, где за объявлениемъ симъ людямъ предписаного экспедиціею предложила имъ избрать къ своему заселенію удобнейшей из пустопорозшихъ одинъ изъ №22 и 36 или прочихъ утвержденыхъ Господиномъ полномочнымъ наместникомъ для первыхъ поселений;

2е, что переходъ задунайскихъ и буджадскихъ казаковъ на новое место удобнее можно начатьсъ открытиемъ будущей весны и

3е, что неимеющіе именъ запорожцы мы задунайские выходцы изъявили желаніе неразрывно поселится съ буджацкими казаками для коихъ по сей причине и нужно бы исначать особого пункта поселенія. А вторымъ отъ 26 числа января №1 прописываетъ Аккерманского цинута селеніе Акмангита общество доноситъ оной комысіи, что они в сходство ее предписаніе избираютъ место для нового своего поселенія близъ города Аккермана на урочище именуемой Малой Катаржи, находя оное удобнымъ для заведенія садовъ, хлебопашества и ловли на морскомъ бугазе рыбы и что значковой товарищъ Чернявскій, коему якобы представлено Вашимъ сиятельствомъ избрать пустопорозшій в Бессарабіи участокъ для ихъ поселенія и распоряженія требуетъ съ нихъ себе за хожденіе по сему въ роле депутата по 10 левовъ отъ каждого хозяина, угрожая лишениемъ права поселенія темъ изъ нихъ кои не внесутъ сихъ денегъ. Каковой поступокъ доводя они до сведенія оной комисіи изъ текстъ написаніе свое иметъ его Чернявского въ семъ делеходатаемъ и (арк. 181) распорядителемъ. В следствіи чего коммисія от 17 января уведомляя ихъ, что урочище Малая Катаржа съ участкомъ земли принадлежитъ къ последним представителямъ швейцарскихъ поселенцевъ предписала имъ избрать немедленно слободные для своего поселенія участокъ, отомъ донесть комисіи и отнюдь не допустить Чернявского на противозаконный поборъ съ себе требуемыхъ имъ левовъ; – оченъ сей експедиціи комисія доноситъ докладывая неблагоугодном будеть о семъ кому следуетъ зделать по месте следствія, какъ въ прегражденіе произведеніе въ действо Чернявскимъ предписанного имъ денежного побора съ Акмангитинскихъ казаковъ и запорожцевъ, такъ и поступленіе с выновнимъ по обнаруженіи по закономъ споре коммисію о заключеніи посему предписаніемъ.

Исполнительная экспедиція Бессарабского обласного правительства отношеніемъ от 11 декабря за №31958 уведомила: что отъ нас предписано всем гражданским и земскимъ полиціямъ указами, чтобы они немедленно истребовали решительные отзывы от запорожцевъ поселившихся въ Акмангите, по Кишиневъ и другихъ местахъ, кто изъ нихъ пожелаетъ перейти на казенную землю и воспользоватся правомъ на льготу и кто нет. По изъявившихъ желаніе на переселеніе составить именные списки, доставить въ сію экспедицію как можно скорее, однако ихъ таковыхъ списковъ по нине еще не доставлено.

Между тем Бессарабскій верховний советъ расуждалъ по сему делу находить: что при учиненій предполагаемого правительством разбора, о томъ кто именно вправе будет воспользоватся льготами, должно принять основаниемъ одни только свидетельства карантинные могущіе доказать которого именно года, месяца и числа задунайские запорожци перешли границу или по крайней мере ссылку на карантинную составу чрезъ которую кто перешелъ семьями оно по формальной справке окажится достоверна, … кто изъ становихъ запорожцевъ вошелъ в Бессарабію мимо Карантина то симъ должно быть также сведенія изъ уголовныхъ за таковые преступленія дела, другіе ссылки и свидетельскіе показанія в семъ роле принять основаніямъ отнюдъ недостатные, правила им должно принять основаніям дабы при дарованіи льготы людямъ имеющимъ на оную право, невкралась по вреду казны какихъ либо злоупотребленій по обикновенной привичке Бессарабскихъ жителей, переменять свои жительства темъ более если представится имъ случай освободится от податей чего и исполненіи Бессарабского областного правительства исполнительной и сей экономической експедиціямъ предписанъ 18 июня 1826 года указами.

Почему в сей экспедиціи определено: какъ от гродскихъ и земскихъ полицій требуемих списковъ о запорожцахъ поселившихся не в Акмангите, по Кишиневе и другихъ местахъ еще не доставлено. Для того о подтвержденіи онымъ полицейскимъ местамъ, чтоб и они при составленіи техъ списковъ, руководствовашись правилами предписаниями въ вышепреденомъ указе верховного совета сообщить въ исполнительную экспедицію обласного правительства и требовать о последующемъ уведомленіе. За полученіемъ отъ гражданскихъ и земскихъ полицій сказанихъ списковъ о запорожцахъ имеющихъ право на льготу (арк. 183) ученить расмотреніе нужно ли будетъ для техъ запорожцевъ и казаковъ которые найдутся по области и кои могуть вновь прибить изъ Турціи позначать новои участокъ или можно присоединить ихъ к Акмангитцамъ, коимъ предоставлено уже избрать удобное для поселенія место. А какъ изъ запорожцевъ значащимся по списку доставленному отъ коммисіи по селенію казенныхъ крестьянъ, о некоторыхъ только имеется въ сей экспедиціи сведенія о действительномъ выходе ихъ изъ заграницы то составивъ о последнихъ списокъ препроводить въ означенную коммисію на тот конецъ дабы оно в действительномъ выходе ихъ удостоверилось согласно тому же уходу верховного совета и о последствіи представіла сей экспедиціи донеся заранее по полученіи отъ усть дунайскихъ буджацкихъ и запорожскихъ казаковъ жительствующихъ въ селеніи Акмангите отзыва где именно они избрали для нового своего поселенія участокъ земли, а о произведенія следствія какъ въ прегражденіе произведенія в действо чи испугающимся значковимъ товарищемъ Чернявскимъ (коего ни по спискамъ отъ коммисіи доставленіям ни по сведеніям въ сей экспедиціи числящихся въ имя Акмангитскихъ казаковъ и запорожцовъ въ записке нетъ) преднамериваемая имъ денежного побора съ Акмангитскихъ казаковъ и запорожцевъ такъ и поступленіямъ съ выповинымъ по обнаруженіи по закономъ въ посилаемомъ въ исполнительство экспедицію отношеніи дополнить и просить о последующемъ уведомленіи о чемъкоммисія поселенія въ Бессарабіи казенныхъ крестьянъ, дать знатьа Вашему Сіятельству донести о усть дунайскихъ буджацкихъ казакахъ и запорожцахъ.»

(ДАОО. – Ф. 1. – Оп. 214. – Спр. 11. – Арк. 177 – 183)


Край в эпоху диктатур

Олександр Тригуб,

доктор історичних наук, професор кафедри міжнародних

відносин та зовнішньої політики Черноворського державного

університету ім. Петра Могили (Миколаїв)