Національна економіка

Вид материала

Документы

Содержание Економічний механізм зниження стратегічних ризиків включає Правовою базою, що регламентує забезпечення економічної безпеки України, є

Подобный материал:

• Конспект лекцій з дисципліни «Національна економіка», 1935.2kb.
• Назва реферату: Національна економіка, її суть та ознаки Розділ, 99.56kb.
• Харківська національна академія міського господарства фісун К. А. Жовтяк Г. А. Богдан, 21.24kb.
• Програма вступного випробування зі спеціальності 03050301, 03050301 «Міжнародна економіка», 270.3kb.
• Економіка праці й, 310.16kb.
• Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 411.94kb.
• Факультет міжнародних відносин Завдання для самостійної роботи по курсу, 267.08kb.
• Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей, 1446.25kb.
• Розділ Національна економіка Тема 12. Результати національного виробництва, 243.97kb.
• М. П. Пан Рецензент: зав кафедри управління будівництвом І міським господарством хнамг,, 1869.51kb.

системні стратегічні ризики, величини яких позначають загальні системні ризики (виклики, загрози) забезпечення національної безпеки.

При цьому ризики попередньої групи є елементами наступної.

Для кожного етапу забезпечення безпеки принципово важливим є формування номенклатури диференційованих стратегічних ризиків, які відносять як до окремих, так i до комбінованих сфер їх виникнення та реалізації.

Враховуючи спектри викликів та загроз національній безпеці, а також рівень наукових, правових i технічних розробок стосовно проблем безпеки, розрізняють такі диференційовані стратегічні ризики:

• вибору державного та соціального устрою;
  
• соціально-політичного розвитку;
  
• економічні;
  
• глобальних i регіональних воєнних конфліктів;
  
• демографічні;
  
• розвитку науково-технічного ї оборонного потенціалу;
  
• природно-техногенних катастроф;
  

• тероризму;
  

• технологічного розвитку;
  

• екологічні.
  

Дані ризики є компонентами стратегічних інтегральних ризиків, а компоненти інтегральних ризиків дають можливість оцінювати відповідні складові частини системних ризиків. Всі наведені компоненти стратегічних ризиків визначають загальносистемний ризик.

Чинним законодавством України визначені основні напрямки державної політики з питань своєчасного виявлення, попередження i нейтралізації зовнішніх та внутрішніх загроз в економічній сфері. Ними, зокрема, передбачається:

• забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;
  
• прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів;
  

• стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;
  

• вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;
  
• подолання «тонізації» економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення поза банківського обігу грошової маси;
  
• забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої i зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;
  

• здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;
  

• забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування i розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного й активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;
  
• забезпечення продовольчої безпеки;
  
• захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту - поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;
  

• посилення участі України у міжнаціональному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську i світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних i фінансових організаціях;
  
• створення економічних i суспільно-політичних умов для підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції.
  

Стратегічні ризики, як i загрози, потребують виважених заходів щодо їх попередження, уникнення та нейтралізації, тобто управління ними. Метауправління стратегічними ризиками:

• забезпечення сталого розвитку (при цьому передбачається, що кризи, надзвичайні ситуації та їх подолання - це об’єктивна й органічно властива компонента процесу розвитку, який разам з негативними сторонами приховує в собі нові можливості для людини, суспільства та держави);
  
• забезпечення безпеки на рівні величини прийнятного ризику, де прийнятний рівень безпеки - захист від тих загроз, дестабілізуючий або руйнівний ефект яких найбільш небезпечний для стійкості системоутворюючих елементів i зв'язків суспільства загалом та перспектив його розвитку,насамперед середньо- і довготривалого xapaктepy.
  

Іншими словами, метою управління стратегічними ризиками у сфері національної безпеки є відвертання або зниження до прийнятної величини стратегічних ризиків, спрямоване на забезпечення сталого розвитку й безпеки людини, суспільства та держави.

Для того щоб концепція стратегічних ризиків i управління ними стала першочерговим політичним заходом, їй необхідно набути офіційного визнання на вищому державному рівні (на рівні Ради національної безпеки i оборони на чолі з Президентом України). Адже на політичному рівні потрібна відповідна підтримка системи державних програм i заходів, спрямованих на зниження стратегічних ризиків, включаючи розв'язання проблем науково-методичного характеру, доповнення чинного законодавства нормативними документами, які охоплювали б найбільш важливі та значимі, з точки зору безпечного та сталого розвитку України, загрози та зумовлені ними ризики.

За умов, що нині склалися в Україні та світі, зростає роль стратегії національної безпеки, яка має полигати не так у захисті держави та її політичних інститутів, як – людини i суспільства. Основним принципом стратегії національної безпеки має бути принцип балансу інтересів людини, суспільства та держави.

Щодо правового забезпечення державної політики у сфері зниження стратегічних ризиків, то насамперед необхідно доповнити чинне законодавства нормативними актами, які охоплювали б найважливіші та значущі з погляду забезпечення сталого розвитку i національної безпеки України види загроз та зумовлені ними ризики.

Зміна характеру нинішніх загроз i їх глобалізація, вибір нових стратегічних цілей потребують розробки сучасних методичних підходів до забезпечення безпеки та сталого розвитку країни, а також створення системи запобігання та реагування на ці загрози, раціональної системи ранжування їх пріоритетів, новітніх підходів та ідей до безпеки людини, суспільства й держави. Провідне місце тут належить організаційно-адміністративним важелям управління стратегічними ризиками. Рада національної безпеки і оборони має набути нової функції, стати своєрідним «ризик-менеджером», який розробляє i реалізує стратегію зменшення ризиків як одне із завдань політики національної безпеки.

Економічний механізм зниження стратегічних ризиків включає:

• пряме економічне регулювання (на основі цільових витрат державного бюджету на реалізацію заходів щодо забезпечення прийнятного рівня стратегічних ризиків);
  
• побічне економічне регулювання (на основі вдосконалення податкового й кредитного механізмів, особливо системи пільгових тарифів i ставок; розвитку системи страхування, що забезпечує обов'язкове державне страхування відповідальності господарських об'єктів – джерел стратегічних загроз, а також населення територій, найуразливіших до впливу небезпечних природних i природно-техногенних явищ i процесів).
  

Це стосується низки програмних макроекономічних цілей соціально-економічного розвитку на перспективу, де поряд із соціальними провідне місце мають посідати цілі щодо забезпечення сталості економіки i безпеки людини, суспільства та держави. Їх значення безперервно зростає, а зміст сприймається глибше і комплексно. На зміну характерного для радянського періоду уявлення про військову безпеку у зв'язку із загрозою виникнення війни i державну безпеку як безпеку державного устрою приходить системне уявлення про безпеку країни i народу, що відповідає сучасним внутрішнім та світовим проблемам.

За нових умов основу стратегії національної безпеки України мають становити універсальні ціннісні орієнтири, спрямовані на побудову правової демократичної держави, громадянського суспільства i соціально орієнтованої ринкової економіки. Науково-методологічне забезпечення управління стратегічними ризиками набуває нового актуального завдання – репрезентувати майбутнє, яке не можна інтерпретувати як звичайне продовження минулого, оскільки це майбутнє набуватиме принципово інших форм i структур. Адже виклики та загрози, які виникають у сучасному суспільстві, зумовлюють необхідність передбачення на об'єктивних засадах хоча б приблизних сценаріїв того, що відбудеться. Для розробки документів стратегічної ваги ця проблема набула надзвичайно важливого значення i дістала назву передбачення (Foresight).

Таким чином, стратегічні ризики можна розглядати як наукову основу розробки критеріальної бази, побудови моделей i систем забезпечення національної безпеки. Вони можуть стати найважливішими показниками аналізу результатів реалізації стратегії. Якщо виявляється, що ризик неприйнятний, стратегія має бути переглянута в бік скорочення завдань, зміни концепції, збільшення ресурсів.

Підвалини за6езпечення економічної безпеки закладені відповідними документами, що прийняті i впроваджені в державі.

Правовою базою, що регламентує забезпечення економічної безпеки України, є:

• Конституція України - у ст. 17 Конституції України захист суверенітету i територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
  
• Закони України: «Про національну безпеку України», «Про Раду національної безпеки i оборони України» ,«Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»; податкове та валютне законодавство; законодавство України про приватизацію, банкрутство, зовнішньоекономічну діяльність; Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, Митний, Бюджетний, Господарський кодекси України тощо, які мають безпосереднє відношення до регулювання відносин в економічній сфері.
  
• Укази та Розпорядження Президента України;
  
• Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України;
  
• Відомчі нормативні акти міністерств та відомств;
  
• Міжнародні договори України.
  

9.2. Методологічні аспекти визначення рівня економічної безпеки

Основою для оцінки загрози витрат від їх вплину є критерії економічної безпеки, що можуть бути якісними або кількісними. Критерії, у свою чергу, виражаються показниками економічної безпеки. Таким чином, суть економічної безпеки реалізується в системі її критеріїв i показників.

Основні терміни, які використовуються в методиці для розрахунку рівня економічної безпеки, є наступними:

1. критерії економічної безпеки -- це реальні статистичні показники, за якими здійснюється оцінка стану економіки країни з точки зору забезпечення її сталого розвитку.
   

Основним критерієм економічної безпеки країни є здатність її економіки зберігати або принаймні швидко поновлювати критичний рівень суспільного відтворення в умовах припинення зовнішніх поставок або кризових ситуацій внутрішнього характеру;

2. індикатори економічної безпеки - це реальні статистичні показники розвитку економіки країни, які найбільш повно характеризують явища i тенденції в економічній сфері i визначаються на основі критеріїв економічної безпеки;
   
3. оптимальні значення індикаторів - це інтервал величин, у межах яких створюються найбільш сприятливі умови для відтворювальних процесів в економіці;
   
4. порогові значення індикаторів - це кількісні величини, порушення яких викликає несприятливі тенденції в економіці;
   
5. граничні значення індикаторів - це кількісні величини, порушення яких викликає загрозливі процеси в економіці.
   

Очевидно, що критерій не може прийматися як пряма вказівка до дії. Потрібен поетапний підхід у його реалізації відповідно до реорганізації базису суспільства, перебудови ресурсно-виробничого потенціалу, створення нових ринкових інститутів, господарських важелів, структур управління, а також завдяки іншим глобальним заходам, що проводяться на даному етапі розвитку.

Але, як зазначалось вище, критерії економічної безпеки диктують вибір певних показників (індикаторів) економічної безпеки об’єкта дослідження, що будуть змальовувати i характеризувати еволюцію відтворювання ринку, рівень його кількісних i якісних параметрів у системі світової статистики.

Таким чином, методика визначення рівня економічної безпеки містить такі етапи конструювання інтегральної оцінки економічної безпеки:

• формування множини індикаторів;
  
• визначення характеристичних (оптимальних, порогових та граничних) значень індикаторів;
  
• нормалізація індикаторів;
  
• визначення вагових коефіцієнтів;
  
• розрахунок інтегрального індексу.
  

Індикатори стану економічної безпеки України, їхні характеристичні значення розроблено за кожною складовою економічної безпеки. Відбір множини індикаторів здійснювався з урахуванням світового досвіду та напрацювань українських вчених. Періодичність перегляду системи індикаторів та їх характеристичних значень у зв’язку зі змінами в національній i світовій економіці здійснюється у разі необхідності, але не рідше ніж один раз на два роки.

На сучасному етапі розробки методології виміру рівня економічної безпеки система індикаторів представлена у наступному вигляді:

1. Індикатори макроекономічної безпеки України:

• рівень „тінізації" економіки до ВВІІ;
  
• відношення обсягу ВВП до середнього значення у країнах ЄС;
  

• відношення обсягу ВВП на одну особу до середньосвітового значення;
  
• валове нагромадження основного капіталу у відношенні до ВВП;
  
• зміна запасів матеріальних оборотних коштів у відношенні до ВВП;
  
• відношення сальдо платіжного балансу України до ВВП;
  

• відношення темпу росту продуктивності праці до темпу pocтy заробітної плати;
  

• частка наявних доходів не фінансових корпорацій у валових наявних доходах;
  
• частка сектора загальнодержавного управління в наявних доходах.
  

2. Індикатори фінансової безпеки:

2.1. Індикатори бюджетної безпеки:

• рівень перерозподілу ВВГІ через зведений бюджет (без урахування доходів Пенсійного фонду);
  

• відношення дефіциту, профіциту державного бюджету до ВВП;
  

• покриття дефіциту зведеного бюджету за рахунок зовнішніх запозичень;
  
• відношення дефіциту, профіциту торгівельного балансу до загального обсягу зовнішньої торгівлі;
  
• обсяг трансфертів з державного бюджету у відношенні до ВВП;
  
• амплітуда коливань бюджетних видатків на одну особу між регіонами України.
  

2.2. Індикатори безпеки грошового ринку та інфляційних процесів:

• відношення грошового агрегату МЗ до ВВП (рівень монетизації);
  

• відношення ВВП до обсягу грошового агрегату М2 (швидкість обігу);
  
• обсяг готівки у відношенні до ВВП;
  
• рівень інфляції (до грудня попереднього року);
  
• питома вага довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитів, наданих комерційними банками;
  
• рівень середньої процентної ставки кредитів комерційних банків відносно інфляції.
  

2.3. Індикатори валютної безпеки:

• темп зміни індексу офіційного курсу гривні до долара США до показників попереднього року;
  

• відношення обсягів депозитів в іноземній валюті до загальних обсягів депозитів (рівень доларизації);
  
• валові міжнародні резерви України.
  

2.4. Індикатори 6opzoeoї безпеки:

• відношення загального обсягу державного боргу до ВВП;
  
• відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП;
  
• рівень зовнішньої заборгованості на одну особу;
  
• відношення державного зовнішнього боргу до річного експорту товарів та послуг;
  
• відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування зовнішнього боргу до доходів державного бюджету
  

• відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП;
  
• відношення обсягу сукупних платежів з обслуговування внутрішнього боргу до доходів державного бюджету
  

• відношення заборгованості уряду за державними цінними паперами до ВВП.
  

2.5. Індикатори безпеки страхового ринку:

• показник проникнення страхування (страхові премії до ВВП);
  
• показник щільності страхування (страхові премії на одну особу);
  

• частка довгострокового страхування в загальному обсязі зібраних страхових премій;
  
• рівень страхових виплат;
  
• частка премій, що належать перестраховикам — нерезидентам;
  
• частка сукупного обсягу статутних капіталів страхових компаній, що належать нерезидентам у загальному їх обсязі.
  

2.6. Індикатори безпеки фондового ринку:

• відношення обсягу номінальної капіталізації ринку акцій до ВВП;
  
• дохідність облігацій внутрішньої державної позики;
  
• частка покриття державними цінними паперами внутрішнього державного боргу.
  

2.7. Індикатори банківської безпеки:

• частка іноземного банківського капіталу в загальному обсязі банківського капіталу;
  
• обсяг кредитування банками реального сектору економіки до ВВП.
  

3. Індикатори зовнішньоекономічної безпеки:

• частка імпорту у внутрішньому споживанні держави;
  
• частка імпорту продовольства у внутрішньому споживанні держави;
  
• питома вага провідної країни — партнера в загальному обсязі зовнішньої торгівлі;
  
• питома вага сировинного та низького ступеня переробки експорту (промисловості) у загальному обсязі експорту товарів;
  
• коефіцієнт покриття імпорту експортом (відношення між обсягами експорту та імпорту);
  
• відношення обсягу експорту до ВВП;
  

• відношення обсягу імпорту до ВВП.
  

4. Індикатори науково-технологічної безпеки:

• питома вага видатків державного бюджету на науку у ВВП;
  
• кількість спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи (осіб на 1000 чол.);
  

• частка підприємств, що впроваджують інновації, в загальній кількості промислових підприємств;
  
• коефіцієнт винахідницької активності (кількість отриманих охоронних документів (патентів) на 1 млн. чол.);
  
• відношення кількості впроваджених об’єктів промислової власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків) до зареєстрованих;
  
• частка реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі промислової продукції;
  
• індекс зміни активності освоєння нових видів продукції;
  
• індекс зміни активності освоєння нових видів техніки;
  
• співвідношення частки фундаментальних досліджень, прикладних досліджень, науково-технічних розробок та науково-технічних послуг, виконаних власними силами в загальному обсязі.
  

5. Індикатори енергетичної безпеки:

• енергоємність ВВП;
  
• ступінь забезпечення паливно-енергетичними ресурсами;
  

• частка домінуючого паливного ресурсу у споживанні паливно-енергетичних ресурсів;
  

• знос основних виробничих фондів підприємства паливно-енергетичного комплексу;
  

• відношення інвестицій у підприємства паливно-енергетичного комплексу до ВВП;
  
• завантаження транзитних частин нафто- та газотранспортних систем: транзит нафти i газу;
  
• обсяг видо6утку вугілля;
  
• частка імпорту палива з однієї країни (компанії) в загальному його обсязі.
  

6. Індикатори соціальної безпеки:

• частка населення із сукупними витратами, які нижче 75 % медіанного рівня сукупних витрат (рівень бідності);
  
• частка населення із середніми сукупними витратами на одну особу на місяць, які нижче прожиткового мінімуму;
  
• відношення середньої зарплати до прожиткового мінімуму;
  
• відношення мінімального розміру пенсії до прожиткового мініму­му;
  

• відношення індексу номінальних сукупних ресурсів домогосподарств до індексу споживчих цін;
  

• відношення сукупних витрат 10% найбільш забезпеченого населення до 10% найменш забезпеченого;
  
• частка витрат на харчування (продовольчі товари та харчування поза домом) у загальному обсязі споживчих грошових витрат домогосподарств;
  
• рівень безробіття (за методологією МОП);
  

• рівень тривалого безробіття у працездатному віці (відношення чисельності безробітних понад шість місяців до загальної чисельності безробітних);
  
• наявність житлового фонду в середньому на одну особу;
  
• кількість уперше зареєстрованих випадків захворювань на 100 осіб;
  
• обсяг видатків зведеного бюджету на охорону здоров'я до ВВП;
  
• обсяг видатків на освіту до ВВП;
  

• охоплення випускників 9-х класів повною середньою освітою.
  

7. Індикатори демографічної безпеки:

• очікувана тривалість життя при народженні;
  
• коефіцієнт дитячої смертності (померло віком до одного року на 1 тис. народжених);
  

• коефіцієнт природного приросту населення;
  

• сумарний коефіцієнт народжуваності населення (середня кількість дітей, народжених жінкою за все життя);
  
• чистий коефіцієнт відтворення населення (бpyттo);
  
• коефіцієнт старіння;
  
• демографічне навантаження непрацездатного населення на працездатне.
  

8. Індикатори продовольчої безпеки:

• добова калорійність харчування людини;
  
• споживання м'яса та м'ясопродуктів (за рік/особу);
  
• споживання риби та рибопродуктів (за рік/особу);
  
• споживання олії та інших рослинних жирів (за рік/особу);
  

• споживання картоплі (за рік/особу);
  

• споживання овочів та баштанних (за рік/особу);
  

• споживання фруктів, ягід, горіхів та винограду (без переробки на вино) (за рік/особу);
  
• споживання хлібу та хлібопродуктів (за рік/особу);
  
• рівень перехідних запасів зерна, відсоток від річного споживання;
  
• виробництво зерна на одну особу за рік.
  

9. Індикатори виробничої безпеки:

• коефіцієнт ліквідації промислових фондів;
  
• частка у промисловому виробництві обробної промисловості;
  
• частка у промисловому виробництві машинобудування;
  
• матеріаломісткість промислового виробництва;
  
• фондомісткість промислової продукції;
  
• рентабельність операційної діяльності промислових підприємств;
  
• індекс реального промислового виробництва (до 1990 року);
  

ступінь зносу основних засобів промисловості. Для економічної безпеки важливе значення мають не самі показники, а їх порогові значення та структура, тобто граничні величини, недотримання значень яких перешкоджає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворювання, призводячи до формування негативних, руйнівних тенденцій в економічній безпеці.

Показники (індикатори), за якими визначені порогові значення, виступають системою показників економічної безпеки.

Важливо підкреслити, що найвища міра безпеки досягається за умови, коли весь комплекс показників знаходиться у межах допустимих порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не за рахунок інших.

Відповідно до використовуваної методики в Україні діапазон можливих значень кожного показника розбивається на 5 інтервалів:

• економічно досяжні мінімальне та максимальне значення індикатора, або нижня та верхня границі;
  
• порогові нижнє та верхнє значення індикатора, тобто значення, які бажано не перетинати;
  
• мінімальне та максимальне оптимальні значення індикатора, тобто інтервал оптимальних значень.
  

При цьому оптимальні значення знаходяться в інтервалі порогових значень. Мінімальні та максимальне значення індикатора, мінімальне та максимальне оптимальне значення індикаторів та порогові значення визначаються експертним шляхом. Порогові значення індикаторів наведені в додатку А.

Як бачимо, виявлення загроз економічної безпеки i прогнозування їх наслідків відбувається на основі моніторингу (систематичного співставлення дійсного стану економіки з бажаним) показників економіки України. Безпосередній відбір показників (індикаторів) для моніторингу вимагає спеціального опрацювання. Для точного визначення «діагнозу» стану економіки, виявлення i усунення небезпечних тенденцій необхідна комплексна оцінка порогових значень всіх показників (індикаторів), що, в свою чергу, вимагає додаткового поглибленого дослідження на основі класичної i некласичної залежності економічних параметрів з урахуванням зміни базису суспільства i особливої специфіки України.

Задача нормалізації показників — це перехід до такого масштабу вимірювань, коли "найкращому" значенню показника відповідає значення 1, а "найгіршому" — значення 0. 3 точки зору математики, це є задача нормування змінних, а з точки зору статистики - перехід від абсолютних до нормалізованих значень індикаторів, що змінюються від 0 до 1 i вже своєю величиною характеризують ступінь наближення до оптимального значення, що можна також інтерпретувати у відсотках: 0 відповідає 0 %, 1 – 100%.

Інтегральний індикатор економічної безпеки України в цілому розраховується за формулою:

, (9.2.1),

де — вагові коефіцієнти сфер економіки.

Ваговий коефіцієнт j-ї сфери визначається експертним шляхом серед N-го числа експертів як відношення суми балів, що дали всі експерти даній сфері, до загальної суми балів

(9.2.2),

де — оцінка j-ї сфери, яку дав n-й експерт;

N— кількість експертів;

М— кількість сфер економіки.

Значення вагових коефіцієнтів що відповідають сучасним тенденціям, наведені в додатку Б.

Динаміка інтегрального показника економічної безпеки України наведена на рис. 9.2.1.


Рис. 9.2.1. Інтегральний індикатор економічної безпеки України

Як бачимо, інтегральний показник економічної безпеки за останній досліджуваний період знизився на один відсотковий пункт. За свідченнями Міністерства економіки України основними факторами, що вплинули на такий стан економічної безпеки України протягом 2006 р., можна вважати наступні:

• підвищення ціни на імпортні енергоносії;
  
• політична невизначеність, яку спричинили парламентські вибори;
  
• січневі екстремальні морози;
  
• заборона на ввезення з України до Російської Федерації деяких груп товарів;
  
• поширення пташиного грипу H5N1 на території України тощо. Ці фактори вплинули прямо або опосередковано на виникнення наступних загроз економічній безпеці національної економіки України:
  
• зростання інфляції;
  
• різке зростання витрат підприємств реального сектору економіки, у технологічних циклах яких застосовується природний газ;
  
• нівелювання цінових переваг українських товаровиробників;
  
• зростання заборгованості за спожиті енергоносії;
  
• низька частка високотехнологічної продукції у національному продукті;
  
• зростання від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі;
  
• проблеми у виробництві молочної продукції;
  

• зменшення обсягів виробництва продукції сільського господарства.
  

Разом з тим, залишився актуальним вплив факторів попередніх років:

• надвисока залежність країни від іноземних джерел енергопостачання, відсутність диверсифікації;
  

• низький рівень енергоефективності української промисловості та ЖКГ;
  

• надвисока залежність від стану зовнішніх ринків;
  
• незбалансована структура експорту-імпорту, низька частка високотехнологічної продукції у національному експорті;
  
• недостатність кредитування інвестиційних потреб національної економіки;
  
• низька продуктивність праці;
  
• порушення пропорцій макроекономічних показників;
  
• низька конкурентоспроможність вітчизняних підприємств;
  
• соціально-демографічні проблеми тощо.
  

Ці фактори впливали на актуальність основних довготривалих загроз економічній безпеці:

• перевищення індексу росту заробітної плати над індексом росту продуктивності праці;
  
• висока питома вага провідної країни-партнера (Російської Федерації) у загальному обсязі зовнішньої торгівлі;
  
• наявність заборгованості із виплати заробітної плати;
  
• високі витрати населення на продовольчі товари у структурі сукупних витрат;
  

• відносно високий рівень бідності та велика диференціація в оплаті праці;
  
• зменшення чисельності населення України тощо.
  

Позитивні зміни в економічному середовищі об’єктивного та суб’єктивного характеру призвели до втрати актуальності наступних загроз минулого періоду:

• уповільнення зростання ВВП;
  
• уповільнення динаміки виробництва у промисловості, зокрема у машинобудуванні;
  
• уповільнення темпів приросту інвестицій в основний капітал;
  
• нестабільна ситуація на ринку цукру;
  
• незадовільний стан із посівом озимини, плодово-ягідних культур та виноградників тощо.
  

Отже, основні проблеми для економіки України концентруються у енергетичній та технологічній сферах. Слід звернути увагу на необхідність освоєння нових ринків для торгівлі товарами з високою доданою вартістю, крім країн СНД