Geum.ru

Міністерство освіти І науки україни донецький національний університет кафедра господарського права

Вид материалаДокументы

Содержание


2.3. Порядок реалізації арештованого майна
Висновки до розділу 2
Правові наслідки порушень у сфері реалізації арештованого майна
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

2.3. Порядок реалізації арештованого майна


Реалізація арештованого майна складає основний зміст відповідної господарської діяльності та здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Встановлений порядок представляє собою правила проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, аукціонів – з реалізації арештованого рухомого майна. Крім того, законодавством закріплено особливий порядок реалізації заставленого майна та предмета іпотеки.

Успіх діяльності з реалізації арештованого майна, а значить, й досягнення мети виконавчого провадження, певною мірою залежить від визначеності порядку такої реалізації, зокрема при підготовці та проведенні прилюдних торгів/аукціонів з продажу арештованого майна. Однак аналіз діяльності спеціалізованих організацій у цій сфері вказує на наявність низки проблем, які пов’язані з недоліками зазначеного порядку, зокрема, стосовно вимог до інформаційного повідомлення про арештоване майно, яке виставляється на реалізацію, кроку прилюдних торгів/аукціону, доцільності продажу з аукціонів усього рухомого майна тощо.

Не дивлячись на те, що порядок реалізації арештованого майна регулюється Тимчасовим положенням про порядок організації та проведення прилюдних торгів/аукціону з реалізації арештованого нерухомого майна, Порядком реалізації арештованого майна, Порядком реалізації заставленого майна та Законом України «Про іпотеку», зазначені вище питання є проблемними саме через їх недостатню визначеність у законодавстві.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Прилюдні торги як спосіб продажу арештованої нерухомості використовувався й у царській Росії [78, с. 29]. Нерухомість, яка оцінена нижче 500 рублів, продавалася при уїздному суді, оцінена вище, а також нерухомість, розташована в уїзді того міста, де знаходився окружний суд, продавалася при ньому. Публічні торги проводилися судовим виконавцем 4 рази на рік, про що сповіщалося оголошеннями. До торгів допускалися усі бажаючі без вимоги внесення завдатку, що в подальшому було визнано невдалою практикою і враховано у сучасних нормативно-правових актах шляхом введення гарантійного внеску як обов’язкової умови участі у торгах.

Як і тепер, покупцем ставала особа, яка запропонувала найвищу ціну. Правила проведення прилюдних торгів вимагали особистої присутності для участі у торгах, однак науковцями доводилася доцільність прийняття і письмових пропозицій, оскільки вони містили максимальну ціну, яку особа готова заплатити за вказане майно, так як торгуватися і набавляти ціну потроху можливо лише за особистої участі на торгах [121]. Подібний спосіб продажу арештованої нерухомості запроваджено у Болгарії, де судовий виконавець протягом місяця з дня оголошення аукціону збирає закриті пропозиції і потім за ними визначає переможця [177]. Цей спосіб прийняття пропозицій вартий уваги з позиції його використання поряд з особистою участю у торгах, бо може виступати показником реальної ціни попиту на відповідне арештоване майно.

Продаж арештованого рухомого майна здійснювався на аукціоні, до проведення якого застосовувалися подібні правила, що й до проведення прилюдних торгів. Сучасне українське законодавство успадкувало практику розмежування конкурентних способів продажу арештованого майна на торги й аукціон залежно від розподілу майна на нерухоме та рухоме.

За радянських часів порядок реалізації арештованого майна визначався ЦПК УРСР. Продаж рухомого майна здійснювався на комісійних засадах через державні та кооперативні торгівельні організації за місцем знаходження майна. Такий спосіб відчуження арештованого рухомого майна використовувався й в Україні до липня 2003 р., коли його було замінено продажем майна на аукціоні.

В УРСР житлові будинки, стягнення на які зверталося в останню чергу, продавалися судовими виконавцями з прилюдних торгів [119, с. 206; 178, с. 382-387]. Їх продаж здійснювався за аукціонним принципом, обов’язковими елементами порядку реалізації арештованих житлових будинків було оголошення про прилюдні торги, яке розміщувалося у приміщенні районного (міського) суду та у інших місцях на розсуд судового виконавця (ст. 395 ЦПК УРСР), реєстрація осіб, бажаючих узяти участь у прилюдних торгах (ст. 396 ЦПК УРСР). Вказані елементи є обов’язковими й при підготовці та проведенні прилюдних торгів згідно з Тимчасовим положенням.

Отже такі елементи порядку реалізації арештованого майна, як широке сповіщення про призначені торги/аукціон, реєстрація учасників, гласність письмова фіксація проведення торгів/аукціону, визначення їх переможця, запозичені з нормативно-правових актів минулих часів. Разом з тим порядок організації та проведення прилюдних торгів/аукціону з реалізації арештованого майна адаптовано до сучасних вимог, що знайшло прояв, перш за все у тому, що натепер реалізація арештованого майна, а, отже, й дотримання порядку його реалізації, віднесено до предмету діяльності суб’єкта господарювання, а не судового виконавця. Крім того зазнали змін положення щодо способу сповіщення про призначені торги/аукціон, строків проведення торгів, умов недійсності та визнання торгів такими, що не відбулися тощо.

Дійсний порядок реалізації арештованого майна складається з підготовчого етапу, на якому спеціалізована організація, здійснює передбачені чинним законодавством дії для проведення прилюдних торгів/аукціону, та етапу безпосереднього проведення прилюдних торгів/аукціону, на якому призначений спеціалізованою організацією ліцитатор, дотримуючись визначеної техніки, проводить прилюдні торги або аукціон.

На підготовчому етапі відбувається збір інформації про майно, вивчення аналогічного товару на ринку, розробка пропозицій щодо його подальшого використання з метою надання потенційним покупцям більш повної інформації про майно, яке реалізується, документальне та технічне забезпечення підготовки майна до продажу. Сюди входить складання інформаційної картки на майно, розміщення повідомлення у ЗМІ, повідомлення державного виконавця та сторін виконавчого провадження про дату проведення прилюдних торгів/аукціону, ознайомлення потенційних покупців (на їх вимогу) з майном.

Найбільш важливою складовою підготовчого етапу є розміщення інформаційного повідомлення про арештоване майно у ЗМІ, оскільки воно є способом сповіщення про призначені торги/аукціон та залучення осіб до участі у них. Аналіз наукової літератури, законодавства та практики його застосування дозволяє виділити щонайменше два проблемних питання щодо інформаційного повідомлення теоретичної та практичної направленості, а саме: його правової природи та потреби конкретизації вимог до ЗМІ, у яких належить розміщувати інформаційні повідомлення.

Переходячи до розгляду першого питання, слід зазначити, що науковці мають різні точки зору щодо природи інформаційного оголошення. Наприклад, І.Б. Новицький пропонував розглядати інформаційне оголошення запрошенням робити оферту щодо укладання договору про купівлю-продаж майна, обґрунтовуючи тим, що організатор аукціону приймає найбільш прийнятну пропозицію або припиняє торг, відхиляючи усі пропозиції [179, с. 153]. Інші вчені наголошували на тому, що інформаційне повідомлення представляє собою односторонню угоду [180; 181, с. 36]. К.М. Волков відстоює позицію щодо визнання повідомлення прилюдною офертою [169]. Разом з тим правова природа інформаційного повідомлення про прилюдні торги/аукціон з реалізації арештованого майна потребує чіткого визначення, оскільки від цього залежить обсяг прав та обов’язків спеціалізованої організації й учасників торгів.

Розглядаючи кожну з названих пропозицій, можна висловити певні заперечення щодо віднесення інформаційного повідомлення до запрошення робити оферту, спрямовану на укладання договору купівлі-продажу, з наступних причин. Запрошенням робити пропозиції укласти договір є реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, які не містять істотних умов договору та не виражають намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі звернення за рекламою (ст. 641 ЦК України). Однак інформаційне повідомлення щодо арештованого майна містить умови стосовно предмета майбутнього договору, яким є майно, що виставляється на прилюдні торги/аукціон, строк, до якого бажаючи узяти участь в них, повинні подати заяви, тобто прийняти пропозицію, а також ясно виражає намір організатора прилюдних торгів/аукціону вступити у правовідносини з особою, яка подала заяву (пп. 3.6. Тимчасового положення та Порядку реалізації арештованого майна). Крім того, інформаційне повідомлення може бути анульоване протягом строку для подачі заяв, а також після його сплину, що пов’язане з проведенням прилюдних торгів/аукціону в рамках виконавчого провадження, яке може бути відкладено, зупинено, закінчено на будь-якій стадії при настанні передбачених законом підстав. У такому випадку на підставі ч. 3 ст. 641 ЦК України, якою регламентується відкликання пропозиції укласти договір, у спеціалізованої організації – організатора прилюдних торгів/аукціону виникають зобов’язання перед особами, які подали заяви на участь у них, тобто прийняли пропозицію (наприклад, повернути внесені гарантійні внески).

З викладеного слідує, що повідомлення не можна ототожнювати з запрошенням робити пропозиції укласти договір купівлі-продажу (рекламою), оскільки воно тягне за собою виникнення у спеціалізованої організації зобов’язань перед особами, які відгукнулися на нього. Аналогічну точку зору висловлював М.І. Брагинський, вказуючи, що інформаційне повідомлення є дещо більшим, ніж запрошення робити пропозиції укласти договір [175, с. 226].

Не можна погодитися і з позицією тих вчених, які відстоюють точку зору, що інформаційне повідомлення є односторонньою цивільно-правовою угодою, яка з появою першої зацікавленої особи перетворюється у двосторонню і має розглядатися як договір [181, с. 36]. Відповідно до ст. 626 ЦК України договір вважається одностороннім, якщо одна сторона бере на себе зобов’язання перед другою стороною, а друга сторона наділяється правом вимоги, без виникнення зустрічних зобов’язань. Разом з тим потенційний учасник торгів також має обов’язки, бо повинен дотриматися законних вимог щодо оформлення участі в прилюдних торгах/аукціоні [169]. До цього потрібно додати, що гарантійний внесок, який зобов’язані сплатити особи, бажаючі прийняти участь у прилюдних торгах, відповідно до п. 2.11. Тимчасового положення є завдатком, який згідно ст. 570 ЦК України видається в рахунок належних за договором платежів на підтвердження зобов’язання і забезпечення його виконання.

Отже, викладене вказує на неможливість вважати інформаційне повідомлення одностороннім договором.

Уточнюючи правову природу інформаційного повідомлення, слід приєднатися до думки К.М. Волкова, що найбільш правильним буде розглядати його як оферту на укладення договору про проведення прилюдних торгів/аукціону. Вказуючи, що істотними умовами договору з проведення прилюдних торгів/аукціону, які повинні бути відображені в оферті, є предмет (проведення прилюдних торгів/аукціону з реалізації конкретно визначеного майна) та відомості про місце, дату, час їх проведення, розмір і строк платежів, які необхідно зробити потенційним учасникам, відомості про порядок проведення торгів та розрахунок за майно, К.М. Волков зазначає, що зміст інформаційного повідомлення містить перелічені істотні умови.

Розвиваючи цю думку, можна відносити інформаційне повідомлення до публічної оферти, під якою розуміють пропозицію, що містить усі істотні умови договору та яка вказує на волю особи укласти договір на запропонованих умовах з кожним, хто на неї відгукнеться [182, с. 363; 183]. Так само й інформаційне повідомлення щодо арештованого майна, розміщене у ЗМІ, розраховане на необмежене коло осіб і виражає готовність спеціалізованої організації укласти договір з кожною бажаючою особою, за умови дотримання вимог щодо участі у прилюдних торгах/аукціоні.

Висновок щодо віднесення інформаційного повідомлення до пропозиції укласти договір про проведення прилюдних торгів/аукціону, а відносин, які виникають після прийняття заяв від потенційних учасників, до договору про проведення прилюдних торгів/аукціону мають велике практичне значення. Воно полягає у регламентації взаємних прав та обов’язків спеціалізованої організації та осіб, бажаючих узяти участь у прилюдних торгах/аукціоні, стабілізації відносин між ними, а також в можливості застосовувати для регламентації таких відносин положень ЦК та ГК України.

До питань, що потребують уточнення, відноситься і питання щодо необхідності конкретизації вимог до друкованих ЗМІ, у яких спеціалізована організація повинна розміщувати інформаційне повідомлення (п. 3.5. Тимчасового положення), на що вказує вивчення судової практики, оскільки досить частими порушеннями та обґрунтуванням позовних вимог щодо визнання прилюдних торгів недійсними виступає розміщення інформаційного повідомлення у газеті, яка виходить малим тиражем, на незначній території, не розповсюджується у роздріб тощо [183, 184]. Це робить можливим звинувачувати спеціалізовану організацію у приховуванні арештованого майна та умисному звуженні кількості покупців.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Укладання угоди купівлі-продажу арештованого майна, виходячи зі специфіки сфери укладання, предмету угоди, викликає жваву дискусію з приводу того, хто виступає сторонами такого договору. Підвищений інтерес пояснюється необхідністю визначення кола осіб, до яких застосовуються наслідки недійсності правочину, передбачені законодавством [194, 195]. Аналіз наукової літератури, судової практики з розгляду справ щодо визнання прилюдних торгів недійсними, вказує про можливість виділення, щонайменше, трьох точок зору з цього питання [196, с. 76; 197]. Перша полягає у тому, що сторонами угоди купівлі-продажу арештованого майна є боржник, тобто власник майна, та переможець торгів/аукціону. Займаючи цивілістичну позицію, що продавцем має бути власник майна або уповноважена ним особа, прихильники цієї точки зору вказують на те, що накладення арешту на майно не припиняє права власності на нього. При цьому орган державної влади, на який покладено виконання судових і несудових рішень, при продажу арештованого майна діє за зобов’язаннями боржника та в інтересах кредитора [147]. Друга точка зору полягає у тому, що стороною угоди купівлі-продажу виступає орган ДВС, прихильники якої будують своє обґрунтування на критиці вищенаведених положень. Так, вказується, що накладення арешту на майно обмежує право боржника на розпорядження ним (ч. 4 ст. 55 Закону), у тому числі на його продаж за допомогою представника. Крім того, державний виконавець згідно ст. 13 Закону не може виступати представником боржника. Подібну позицію висловлює А.Н. Лаукарт, зазначаючи, що держвиконавець є посадовою особою, діє не в інтересах сторін виконавчого провадження, а в силу повноважень, наданих йому державою, а реалізація арештованого майна здійснюється не за бажанням (згодою) боржника, а на підставі Закону й від імені держави [198]. На цьому обґрунтуванні ним же будується позиція, що служба судових приставів виступає стороною угоди купівлі-продажу, яка підтримується та додатково обґрунтовується К.І. Скловським [199, с. 103].

Не дивлячись на те, що приведені висловлювання розроблені російськими вченими, вони узгоджуються з положеннями ЦК України щодо того, що право продажу товару належить його власнику, окрім примусового продажу (ст. 658 ЦК України). Разом з тим представники третьої точки зору, які пропонують визнавати спеціалізовану організацію стороною угоди купівлі-продажу, підкреслюють, що протокол проведення прилюдних торгів/аукціону підписує не представник органу ДВС, а спеціалізованої організації (п. 4.8. Порядку реалізації арештованого майна, п. 4.14. Тимчасового положення). Це вказує на можливість визнання стороною угоди купівлі-продажу арештованого майна спеціалізованої організації, яку обстоюють прихильники третьої точки зору, хоча є думка, що це формальна і недостатня підстава для такого висновку [198]. Однак, спеціалізована організація все ж таки може визнаватися стороною угоди купівлі-продажу арештованого майна. По-перше, у попередньому підрозділі зазначалося, що договір про надання послуг з реалізації арештованого майна містить елементи договору комісії, зокрема, спеціалізована організація у відносини з учасниками (переможцем) торгів/аукціону вступає від власного імені. По-друге, виходячи з закріпленого визначення зобов’язання та його сторін, і орган ДВС, і спеціалізована організація є зобов’язаними сторонами перед переможцем прилюдних торгів/аукціону (ст.ст. 509, 510 ЦК України), оскільки спеціалізована організація зобов’язана оформити протокол, передати органу ДВС документи, що підтверджують розрахунок за майно, передати майно набувачу, а орган ДВС – скласти акт про прилюдні торги/аукціон, передати майно набувачу. Схожа точка зору висловлена Верховним судом України по конкретній справі, зокрема вказано, що під час проведення прилюдних торгів укладається угода, сторонами якої, з одного боку, є покупець ..., а з другого, продавець – орган ДВС в особі спеціалізованої організації, яка організовує і проводить ці прилюдні торги за договором з ДВС [193, с. 4].

Підсумовуючи викладене можна зробити висновок, що специфіка продажу майна в рамках виконавчого провадження, її законодавче закріплення, дають право стверджувати, що зобов’язання продавця арештованого майна поділяють між собою спеціалізована організація та орган ДВС, до яких можуть застосовуватися наслідки недійсності прилюдних торгів/аукціону.

Насамкінець необхідно звернутися до розгляду питання про застосування конкурсного продажу арештованого майна. Не дивлячись на те, що мета проведення прилюдних торгів/аукціону, яка полягає у продажі арештованого майна за якомога вищу ціну, цілком відповідає меті виконавчого провадження, у деяких випадках варто застосовувати конкурсний спосіб реалізації арештованого майна. Мета проведення конкурсу полягає у тому, щоб продати товар тому учаснику, який запропонує найкращі умови, які визначаються залежно від виду майна або мети організаторів конкурсу. Тут можна взяти до уваги пропозиції російських дослідників, які пропонують проводити конкурс при реалізації підприємства як майнового комплексу чи земельної ділянки, оскільки в цьому випадку необхідно виходити не тільки з бажання виручити якомога більше коштів, а й необхідності та доцільності зберегти профіль підприємства, потенціал та цільове призначення земельної ділянки чи іншого майна [19]. Враховуючи те, що відповідно до чинного законодавства України майном, на яке може бути звернене стягнення і яке підлягає примусовому продажу, може бути земельна ділянка, цілісний майновий комплекс тощо, введення конкурсного продажу цих об’єктів більш відповідає особливому правовому режиму такого майна, оскільки при їх продажу актуальним є не лише продаж за найвищу ціну, а й збереження їх цільового призначення, що неможливо забезпечити при проведенні прилюдних торгів. На підставі цього реалізацію зазначених арештованих об’єктів пропонується організовувати та проводити у формі конкурсу.

Проведене дослідження питань порядку реалізації арештованого майна дозволило сформулювати ряд теоретичних та практичних висновків:
  • додатково обґрунтовано, що інформаційне повідомлення про арештоване майно представляє собою публічну пропозицію укласти договір про проведення прилюдних торгів/аукціону;
  • аргументовано, що зобов’язання продавця перед переможцем прилюдних торгів/аукціону поділяють спеціалізована організація та орган ДВС, який передав майно на реалізацію;
  • обґрунтовано необхідність удосконалення етапів підготовки прилюдних торгів/аукціону за напрямами: конкретизація вимог до засобу масової інформації, в якому розміщується повідомлення про реалізацію арештованого нерухомого майна,: його статусу, тиражу, терміну «за місцем знаходження майна», а також кількості разів виходу повідомлення, та доцільність надання спеціалізованій організації права вибору ЗМІ (друковані ЗМІ, телебачення, радіо) при реалізації рухомого майна; впровадження використання ресурсів Інтернет при сповіщенні про арештоване майно; розмежування між спеціалізованою організацією та органом ДВС обов’язку щодо ознайомлення з арештованим майном;
  • розроблено пропозиції щодо удосконалення проведення прилюдних торгів/аукціону, а саме: закріплення мінімальних та максимальних меж кроку прилюдних торгів/аукціону та наділення спеціалізованої організації правом визначати такий крок при реалізації конкретного майна, визначення іншого покупця арештованого майна, якщо переможець прилюдних торгів/аукціону відмовився від підписання протоколу або не вніс усіє належної суми протягом встановленого строку;
  • аргументовано доцільність запровадження таких способів реалізації арештованого майна, як постійно діючий аукціон з продажу арештованого рухомого майна, комісійний продаж майна, реалізація якого на аукціоні є економічно невигідною, конкурсний продаж земельних ділянок та цілісних майнових комплексів.


Висновки до розділу 2


Дослідження питань щодо суб’єктів і порядку здійснення діяльності з реалізації арештованого майна, проведене у другому розділі роботи, дозволило дійти наступних висновків:

1. На підставі аналізу правового положення спеціалізованих організацій з реалізації арештованого майна виявлено ознаки „спеціалізованості” таких суб’єктів, а саме: безпосереднє здійснення діяльності з надання послуг по проведенню прилюдних торгів/аукціонів з продажу арештованого майна або здійснення діяльності в аналогічній сфері; обмеженість організаційно-правової форми лише господарськими організаціями; наявність філій у більшості областей України; наявність ліцензій, які б забезпечували найбільш повний комплекс послуг з реалізації арештованого майна; наявність спеціальної господарської компетенції з реалізації арештованого майна; самостійна відповідальність за результати своєї діяльності з реалізації арештованого майна з обмеженнями, зумовленими особливостями здійснення діяльності у рамках виконавчого провадження.

2. З урахуванням виявлених ознак уточнено визначення спеціалізованої організації, як господарської організації будь-якої форми власності, яка здійснює діяльність з продажу майна шляхом проведення прилюдних торгів/аукціонів і (або) операції з нерухомістю, наділена господарською компетенцію з реалізації арештованого майна, має мережу філій у більшості областей України, ліцензії, що надають право на реалізацію більшості майна, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у порядку, визначеному законом.

3. На підставі аналізу законодавства, практики його застосування при проведенні тендерів з визначення спеціалізованих організацій конкретизовано перелік критеріїв вибору переможців тендера, до яких варто віднести: відповідність організаційним, кваліфікаційним та технічним умовам здійснення діяльності з реалізації арештованого майна; готовність приймати на реалізацію неліквідне майно, спрямовувати частину винагороди за послуги з реалізації майна, інформація про яке включена до Єдиної інформаційної системи, на фінансування робіт зі створення та супроводження цієї системи, пропонувати низький розмір винагороди за надані послуги. Обґрунтована доцільність введення додаткового критерію – оцінки ефективності діяльності спеціалізованих організацій у попередньому році за показниками співвідношення переданого, реалізованого та повернутого майна, реалізованого з перших/повторних торгів/аукціону, реалізованого низько ліквідного майна. Аргументована необхідність встановлення максимальної кількості переможців тендеру, як засобу об’єктивізації та захисту його результатів.

4. На підставі аналізу прояву у генеральному договорі про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень, та договорі про надання послуг по організації та проведенню прилюдних торгів/аукціону з реалізації арештованого майна ознак господарського договору обґрунтовується їх господарсько-правова природа. При цьому генеральний договір має характер організаційно-господарського, а договір про надання послуг – змішаного посередницького з елементами надання послуг, комісії, агентського договору.

5. Дослідження договірних відносин з надання послуг по організації та проведенню прилюдних торгів/аукціону з реалізації арештованого майна дозволило аргументувати напрями уточнення його змісту. Зокрема, запропоновано його істотні умови: предмет, як дії з організації і проведення прилюдних торгів/аукціону, найменування, кількість, опис майна, яке передається на реалізацію; ціну, як вартість послуг спеціалізованої організації, що відноситься до державно регульованих цін; строк дії договору, як час, протягом якого договір підлягає виконанню у повному обсязі, що конкретизується строками виконання частин договору. Обґрунтовано доцільність встановлення триденного строку розгляду спеціалізованою організацією проекту договору і доданих до нього документів, а також включення до підстав його припинення: закінчення й зупинення виконавчого провадження (якщо строк зупинення перевищує строк реалізації арештованого майна або в інших випадках за рішенням органу ДВС).

6. На підставі проведеного дослідження обґрунтовано, що інформаційне повідомлення про арештоване майно представляє собою публічну пропозицію укласти договір про проведення прилюдних торгів/аукціону. Аргументовано необхідність конкретизації вимог до засобу масової інформації, в якому розміщується повідомлення про реалізацію арештованого нерухомого майна, а саме: його статусу, тиражу, терміну «за місцем знаходження майна», а також кількості разів виходу повідомлення, та доцільність надання спеціалізованій організації права вибору ЗМІ (друковані ЗМІ, телебачення, радіо) при реалізації рухомого майна, а також доцільність використання ресурсів Інтернет для сповіщення про арештоване майно.

7. Аналіз питань, пов’язаних з організацією та проведенням прилюдних торгів/аукціону, дозволив розробити пропозиції з удосконалення цих етапів, зокрема щодо: уточнення обов’язку спеціалізованої організації щодо ознайомлення з майном; закріплення мінімальної та максимальної межі кроку прилюдних торгів/аукціону; застосування нового способу визначення покупця арештованого майна; запровадження конкурсних засад продажу цілісних майнових комплексів та земельних ділянок, постійно діючого аукціону з реалізації рухомого майна, а також комісійних засад реалізації рухомого майна, продаж якого на аукціоні є економічно невигідним.

8. На підставі проведеного дослідження запропоновано внести зміни та доповнення у наступні нормативно-правові акти:

Закон України «Про виконавче провадження», у ч. 2 ст. 37 якого пропонується уточнити коло осіб, яким направляється копія постанови про закінчення виконавчого провадження шляхом доповнення переліку спеціалізованою організацією, якщо майно було передане на реалізацію. До ч. 1 ст. 61 Закону внести доповнення, яким уточнити, що зі спеціалізованою організацією укладається генеральний договір про реалізацію арештованого майна, на яке звернене стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень, та договір про надання послуг з реалізації арештованого майна. Також у цій частині потрібно визначити істотні умови договору про надання послуг;

Інструкцію про проведення виконавчих дій, в абзаці сьомому п. 5.12.6 якої пропонується уточнити істотні умови договору про надання послуг з реалізації арештованого майна; п. 5.11., з метою роз’яснення вимоги ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» щодо надання копії рішення про відведення земельної ділянки, доповнити переліком документів, які підтверджують наявність рішення про відведення земельної ділянки;

Інструкцію про проведення виконавчих дій, у п. 5.11. якої, Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна у п. 3.2. якого, Порядок реалізації арештованого майна, у п. 3.1. якого уточнити, що подання заявки та пакету документів є підставою для укладання між органом ДВС та спеціалізованою організацією договору про надання послуг з реалізації арештованого майна. Також доповнити перелічені пункти нормами, якими встановити, що спеціалізована організація протягом триденного терміну з дня надходження заявки розглядає пакет документів та приймає рішення про підписання договору про надання послуг з реалізації арештованого майна;

Інструкцію про проведення виконавчих дій, у п. 5.11. якої, Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна у п. 3.3. якого уточнити, що спеціалізована організація повинна провести прилюдні торги у двомісячний термін з дня укладення договору про надання послуг з реалізації арештованого майна;

Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна у п. 3.5. якого необхідно уточнити вимоги до друкованого засобу масової інформації, а у п. 3.16. конкретизувати обов’язки спеціалізованої організації та органу ДВС щодо реалізації права учасника торгів ознайомлення з майном;

Порядок реалізації арештованого майна, у п. 3.6. якого уточнити, що спеціалізована організація має право вибору засобу масової інформації, в якому здійснюється публічне оголошення про арештоване майно.

РОЗДІЛ 3

ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕНЬ У СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ АРЕШТОВАНОГО МАЙНА

    1. Визнання результатів прилюдних торгів/аукціону недійсними


Результати здійснення діяльності з реалізації арештованого майна, крім отримання прибутку відповідними суб’єктами господарювання, суттєво впливають на виконання судових рішень, захист майнових прав, оскільки продаж арештованого майна на прилюдних торгах/аукціоні є підставою для отримання грошових коштів на погашення боргів, а також для переходу права власності на арештоване майно від боржника до переможця торгів. Виходячи з цього стабільність результатів прилюдних торгів/аукціону є вкрай важливою. Однак порушення, допущені у сфері реалізації арештованого майна можуть спричинити визнання результатів прилюдних торгів/аукціону недійсними, що тягне настання негативних наслідків для набувача майна, сторін виконавчого провадження, спеціалізованої організації, яка здійснила продаж майна.

Аналіз постанов, винесених Вищим господарським та Верховним Судом України свідчить, що особи, незадоволені результатами проведення прилюдних торгів/аукціону, звертаються до суду з позовом про визнання їх недійсними, обґрунтовуючи вимоги порушеннями прав орендаря, порушеннями обов’язків держвиконавцем, порушеннями порядку підготовки та проведення прилюдних торгів/аукціону, недійсністю висновку щодо оцінки майна [200-202].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Ще однією підставою для визнання торгів недійними може виступати неповідомлення держвиконавця, боржника чи стягувача про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна (п. 3.11. Тимчасового положення) однак у разі, якщо це вплинуло на результат торгів і суттєво порушує права та інтереси вказаних осіб. Законодавець, визнаючи цих осіб зацікавленими у належному проведенні прилюдних торгів, продажу майна за найвищу ціну, закріпив за ними право бути присутніми на торгах, подавати свої зауваження щодо їх проведення. Разом з тим боржник, який не був присутнім при продажу майна, може скористатися правом ініціювати визнання їх недійсними навіть якщо торги були проведені без інших порушень і виручених коштів достатньо для погашення його боргів. При вирішенні такої ситуації, вбачається, що суд має брати до уваги всі позитивні наслідки для боржника, стягувача та інших учасників виконавчого провадження: від визнання торгів недійсними чи від залишення їх результатів у силі.

До підстав визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними має відноситися створення перепон для участі у прилюдних торгах/аукціоні, яке може виражатися у необґрунтованій відмові у прийнятті заяв для участі у торгах, недопущенні осіб у місце їх проведення тощо. Такі порушення обмежують кількість учасників торгів, можуть вплинути на формування продажної ціни лота, а тому можуть бути визнані суттєвими підставами для визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними.

Наступною підставою визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними є порушення безпосередньо порядку їх проведення (розділ 4 Тимчасового положення та Порядку реалізації арештованого майна), зокрема, проведення торгів при наявності одного покупця, визначення переможцем учасника, який не запропонував найвищу ціну тощо, оскільки вони є грубими порушеннями законодавства, суттєво впливають на результати проведених торгів.

Однією з підстав також є порушення вимог ведення та оформлення протоколу, оскільки у ньому фіксується хід проведення торгів, а його належне оформлення є умовою переходу права власності на арештоване майно (п. 4.14.-4.16. Тимчасового положення; п. 4.8. Порядку реалізації арештованого майна).

Насамкінець, продаж майна особі, яка не мала права брати участь у торгах (наприклад, держвиконавець) або не мала достатній обсяг дієздатності також відноситься до порушення правил проведення прилюдних торгів/аукціону, оскільки це є порушенням вимог до учасників прилюдних торгів/аукціону, що визначені пп. 3.14., 3.17. Тимчасового положення та п. 3.8. Порядку реалізації арештованого майна. Таке порушення є підставою визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними, так як згідно зі ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Одночасно, висловлені Л.А. Новосьоловою та К.І. Скловським пропозиції по віднесенню до підстав визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними звернення стягнення на майно, неналежне боржнику або яке, не підлягає продажу (виключене з обігу), викликають деякі зауваження. З одного боку, держвиконавець, при зверненні стягнення на майно боржника, діє від імені держави і наділений у силу закону правом розпоряджатися арештованим майном, яке належить боржнику на праві власності або закріплене за ним (ст.ст. 50, 64 Закону). У разі звернення стягнення на майно, не належне боржнику, виходячи зі змісту наведених статей Закону, державний виконавець позбавлений права розпорядження ним. Відповідно і продаж на прилюдних торгах чи аукціоні такого майна може вважатися підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Разом з тим аналіз чинного законодавства не дає права однозначно стверджувати, що продане з прилюдних торгів/аукціону майно, яке не належить боржнику, є підставою для визнання їх недійсними, оскільки Закон передбачає самостійний спосіб захисту прав власності особи, на майно якої звернено стягнення по боргах іншої особи. Наприклад, така особа може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту (ст. 59 Закону). Природно, що власник майна, яке знаходиться у іншої особи, буде цікавитися станом цього майна і вже при накладенні арешту на нього вживе заходів щодо захисту свого права. С.Я. Фурса не вважає продаж неналежного майна боржнику підставою для визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними. Коментуючи ст. 59 Закону, вона зазначає, що на вимоги про звільнення майна з під арешту розповсюджується трирічний строк позовної давності, але, якщо майно було продане з торгів, власник на підставі ст. 388 ЦК України може розраховувати лише на компенсацію його вартості [64, с. 481], з чим можна погодитися.

Аналіз інших положень Закону та підзаконних актів, які регулюють звернення стягнення на майно, свідчать про те, що продаж майна, неналежного боржнику, є результатом неякісного виконання держвиконавцем своїх обов’язків. Чинним законодавством передбачено, що при зверненні стягнення на об’єкт нерухомості держвиконавець запитує відповідні органи про його належність боржникові, до Заявки на реалізацію арештованого рухомого/нерухомого майна обов’язково додає копії документів, що підтверджують право власності або користування ним (ст. 62, 66 Закону, п. 3.2. Тимчасового положення, п. 3.1. Порядку реалізації арештованого майна). Це означає, що при добросовісному виконанні держвиконавцем своїх обов’язків, ретельній перевірці правовстановлюючих документів, випадки продажу неналежного боржнику майна будуть практично виключені.

Як слідує з викладеного, продаж на прилюдних торгах/аукціоні майна, неналежного боржнику, не може однозначно вважатися підставою визнання їх недійсними. Оскільки майно не може бути витребуване у добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку для виконання судових рішень (ч. 2 ст. 388 ЦК України), то вважається, що особа, майно якої реалізоване по боргах іншої особи, може подати позов про відшкодування збитків, спричинених таким відчуженням, якщо доведе, що вона на момент арешту майна не знала і не могла знати про звернення стягнення на її майно.

Стосовно віднесення до підстав визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними продажу майна, на яке не може бути звернено стягнення, слід зазначити наступне. Закон прямо встановлює неможливість звернення стягнення на майно фізичної особи, яке міститься в переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, а також на майно, юридичної особи, яке виключене з обороту або обмежене в обороті (ч. 5 ст. 50; ч. 1 ст. 64 Закону). Укладення договору купівлі-продажу щодо таких об’єктів при реалізації арештованого майна з торгів має визнаватися недійсними в силу ч. 1 ст. 203 ЦК України, ч. ст. 207 ГК України У даному випадку підставою для визнання прилюдних торгів чи аукціонів недійсними, є не порушення правил проведення прилюдних торгів/аукціонів, а порушення норм матеріального права, які забороняють звернення стягнення на майно, виключене або обмежене в обороті.

Вищевикладене дозволяє віднести до підстав визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними порушення правил їх проведення, які є суттєвими і вплинули на формування результатів торгів, а також продаж майна, на яке не може бути звернено стягнення. Правила проведення прилюдних торгів включають вимоги з організації, безпосереднього проведення та оформлення результатів прилюдних торгів/аукціону.

Підставами визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними варто доповнити Тимчасове положення та Порядок реалізації арештованого майна. Одночасно пропонується главу 22 ГК України доповнити статтею 2081 та главу 53 ЦК України - статтею 6541, в яких закріпити, що до виконання, розірвання, визнання недійсними договорів, укладених на публічних торгах, біржах, аукціонах, конкурсах застосовуються загальні правила, встановлені до договорів, укладених на основі вільного волевиявлення, з урахуванням особливостей, встановлених відповідними нормативно-правовими актами. Це сприятиме конкретизації ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 207 ГК України, визначаючи, яким саме актам законодавства не може суперечити проведення прилюдних торгів/аукціонів з реалізації арештованого майна.

Наступним важливим питанням є визначення кола осіб, які мають право подавати позов про визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними. У спеціальному законодавстві таке коло осіб не визначено, хоча його уточнення можливе шляхом аналізу загальних норм. На підставі положень про недійсність правочину, можна стверджувати, що до таких осіб відносяться сторони та інші заінтересовані особи (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Сторонами є організатор прилюдних торгів/аукціону та їх переможець, які безумовно, можуть ініціювати розгляд питання про визнання їх результатів недійсними. Під іншими заінтересованими особами розуміють тих, чиї права та законні інтереси зачіпаються порушеннями, на які вони посилаються [219, с. 541].

Аналіз науки й практики свідчить, що до таких осіб відносять боржника, стягувача, учасників торгів, інших осіб, які доведуть свою заінтересованість у цьому. Проаналізувавши судові справи, на які раніше робилися посилання, на предмет їх заявника, стає очевидним, що найчастіше позивачем виступає боржник чи стягувач виконавчого провадження. Натомість визнання цих осіб, зацікавленими у визнанні прилюдних торгів/аукціону недійсними, є дискусійним питанням серед науковців. Т.В. Шпачева зазначає, що, хоча боржник не є стороною угоди, укладеної на прилюдних торгах, а при визнанні торгів недійсними, майно повертається їх організатору, він залишається власником майна, обмеженим у своєму праві тим, що на майно накладений арешт [204, с. 56]. Л.А. Новосьолова узагальнює думки противників надання боржнику права подавати позов про визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними, обґрунтовуючи свою позицію тим, що продаж майна в рамках виконавчого провадження не є порушенням його інтересу, оскільки закон не захищає право боржника на збереження майна, а навпаки закріплює можливість примусового позбавлення права власності [170, с. 145].

Разом з тим, підтримуючи право боржника подавати позов про визнання результатів прилюдних торгів/аукціону недійсними, слід вказати наступне. Заінтересованість належного боржника полягає у продажу його майна без порушень закону, за найвищу ціну, тобто у швидкому, повному та якісному виконанні виконавчого документу, оскільки порушення правил проведення прилюдних торгів/аукціону може спричинити затягування строків виконання, звернення стягнення на інше майно боржника тощо. Аналогічно має обґрунтовуватися віднесення стягувача до заінтересованих осіб. Законодавці, визнаючи інтерес стягувача у скорішому та ефективному виконанні, передбачили можливість авансування ним витрат виконавчого провадження з обов’язковим поверненням коштів після його закінчення (ст. 48 Закону). Однак не кожні прилюдні торги/аукціон, проведені з порушенням, зачіпають інтереси боржника і стягувача, що потребує відповідної оцінки при розгляді поданого ними позову та відмови у його прийнятті, якщо визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними не відновить їх порушені права.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Насамкінець варто навести думку О.Л. Сикорського, який зазначає, що застосування наслідків недійсності правочинів є складним процесом і помилково було б створювати якусь загальну парадигму [195, с. 147]. Суд, вирішуючи справу про визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними та застосування наслідків недійсності, повинен розкласти складні правовідносини на окремі права та обов’язки сторін, виходячи з їх суб’єктивних прав та обов’язків, порушеного інтересу, який можна відновити при застосуванні наслідків недійсності правочину. Наведене не заперечує, а навпаки, вказує на необхідність встановлення загальних підстав та наслідків визнання прилюдних торгів недійсними, кола осіб, які можуть ініціювати розгляд такої справи, в рамках яких має вирішуватись кожна справа.

Таким чином, у ході проведеного дослідження конкретизовано підстави визнання прилюдних торгів/аукціону з реалізації арештованого майна недійсними, до яких пропонується відносити наступні порушення правил проведення прилюдних торгів/аукціону: порушення вимог до інформаційного оголошення, створення спеціалізованою організацією перешкод для участі у прилюдних торгах/аукціоні; порушення встановленого порядку їх проведення, які є суттєвими і вплинули на формування результатів торгів, а також продаж майна, на яке відповідно до чинного законодавства не може бути звернене стягнення. При цьому порушення державного виконавця, допущені ним при проваджені виконавчих дій, не відносяться до підстав визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними, оскільки виходять за межі правил проведення торгів/аукціону і мають самостійний порядок оскарження.

Запропоновано перелік осіб, які мають право ініціювати визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними, а саме: орган ДВС, боржник, стягувач, спеціалізована організація, переможець та учасники прилюдних торгів/аукціону, особи, незаконно недопущені до участі у них.

Обґрунтовано наслідки визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними має бути повернення переможцю торгів сплачених коштів, а спеціалізованій організації майна для підготовки нового торгу, окрім випадків наявності обставин, які виключають подальше звернення стягнення на це майно.