Міністерство освіти І науки україни донецький національний університет кафедра господарського права

Вид материала

Содержание

Висновки до розділу 1
2.1. Суб’єкти здійснення діяльності по реалізації арештованого майна
2.2. Договори про реалізацію арештованого майна

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

Висновки до розділу 1

Дослідження правової характеристики діяльності з реалізації арештованого майна, дозволило дійти наступних висновків:

Реалізація арештованого майна представляє собою процес, який включає дії з організації та проведення прилюдних торгів/аукціону з продажу арештованого майна, і є змістом діяльності спеціалізованих організацій.
На підставі комплексного аналізу діяльності з реалізації арештованого майна виявлено ознаки цієї діяльності як різновиду господарської діяльності, зокрема, така діяльність здійснюється суб’єктами господарювання у сфері надання оплатних послуг з організації та проведення прилюдних торгів/аукціонів, ґрунтується на поєднанні приватних та публічних інтересів, професійній організації та господарському використанні майна, має підприємницький характер.
Виявлено, що діяльності з реалізації арештованого майна притаманні певні ознаки комерційного посередництва і господарсько-торгівельної діяльності, а також специфічні ознаки, обумовлені її здійсненням у виконавчому проваджені, як то: суб’єкт – спеціалізована організація, об’єкт – арештоване майно, тобто майно зі спеціальним правовим режимом; здійснення єдиним способом – шляхом надання послуг з організації та проведення прилюдних торгів/аукціону; обмежена свобода дій спеціалізованої організації через регламентацію порядку та строків продажу майна.
На підставі сукупності виявлених ознак сформульовано визначення поняття діяльності з реалізації арештованого майна, як господарської діяльності спеціалізованих організацій, спрямованої на надання оплатних послуг з підготовки та проведення прилюдних торгів/аукціонів з продажу арештованого майна, яка здійснюється з метою забезпечення виконання рішень судових і несудових органів (посадових осіб) та отримання прибутку.
Проведення дослідження умов здійснення реалізації арештованого майна, що є обов’язковими на сьогодні, та виявлених раніш ознак цієї діяльності дало можливість запропонувати систематизацію таких умов з виокремленням трьох груп: організаційні, кваліфікаційні та технічні.
Узявши за основу підхід до визначення спеціальних умов провадження господарської діяльності, що ліцензується, та проаналізувавши законодавство, яким регулюється здійснення діяльності з реалізації арештованого майна, було виявлено та систематизовано організаційні умови здійснення діяльності з реалізації арештованого майна, до яких потрібно відносити: здійснення цієї діяльності тільки суб’єктами господарювання, які стали переможцями тендеру з визначення спеціалізованих організацій; дотримання спеціального порядку передавання майна на реалізацію; обов’язкове укладання договору про надання послуг з реалізації арештованого майна між органом ДВС та спеціалізованою організацією; обов’язкове дотримання встановленого законодавством порядку реалізації арештованого майна; наявність працівників з належним рівнем кваліфікації та матеріально-технічної бази для забезпечення зберігання та реалізації арештованого майна.
Із застосуванням аналогічного підходу було конкретизовано кваліфікаційні умови, а саме: наявність кваліфікованих спеціалістів, тобто осіб, які мають досвід роботи у відповідній сфері не менше двох років або пройшли професійну підготовку, що підтверджується документально, з питань процедури реалізації арештованого майна, продажу рухомого, нерухомого майна, транспорту, іншого майна; товарознавства та маркетингу; фахівців з ведення спеціалізованого бухгалтерського обліку майна; ліцитаторів.
Уточненню переліку технічних умов сприяв системний аналіз обов’язків суб’єкта господарювання при організації та проведенні прилюдних торгів/аукціону. На підставі цього зроблено висновок, що до технічних умов належать умови стосовно наявності складських та офісних приміщень, які відповідають технологічним, санітарно-гігієнічним і протипожежним нормам, оргтехніки та засобів зв’язку (телефонні номери, комп’ютери, принтери, факсові апарати тощо), у тому числі з виходу до мережі Інтернет, власного сайта, необхідної кількості транспортних засобів (у тому числі вантажних).
Аналіз законодавства щодо здійснення діяльності з реалізації арештованого майна дозволив дійти висновку, що правова основа зазначеної діяльності представлена, переважно, загальними нормами господарського законодавства та спеціальними нормами щодо виконавчого провадження.

На підставі дослідження стану законодавства, яким регулюється діяльність з реалізації арештованого майна, запропоновано до основних напрямів його удосконалення віднести: усунення неузгодженостей між різними нормативно-правовими актами; уточнення понять діяльності з реалізації арештованого майна та спеціалізованої організації, конкретизація договірних засад здійснення діяльності з реалізації арештованого майна, уточнення положень щодо організації та проведення прилюдних торгів/аукціонів з реалізації арештованого рухомого та нерухомого майна, заставленого майна та предмета іпотеки, уточнення повноважень спеціалізованої організації у цій сфері; доопрацювання положень щодо відповідальності за порушення при реалізації арештованого майна; доповнення законодавства нормами щодо підстав та наслідків визнання прилюдних торгів/аукціону недійсними.

На підставі теоретичних висновків і пропозицій запропоновано внести наступні зміни та доповнення до Положення про умови і порядок проведення тендерів (конкурсів) з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна:

до назви положення додати «та умови провадження діяльності з реалізації арештованого майна»;
доповнити розділ 1 «Загальні положення» визначенням діяльності з реалізації арештованого майна;
доповнити розділом «Умови провадження діяльності з реалізації арештованого майна» з закріпленням у ньому вище запропонованих організаційних, кваліфікаційних та технічних умов.

Розділ 2

суб’єкти і порядок здійснення діяльності ПО реалізації арештованого майна

2.1. Суб’єкти здійснення діяльності по реалізації арештованого майна

В економічному просторі України створюються і діють різні суб’єкти господарювання, серед яких окремі згідно з чинним законодавством здійснюють спеціальні види діяльності. До таких суб’єктів відносяться спеціалізовані організації з реалізації арештованого майна, які здійснюють господарську діяльність у рамках виконавчого провадження.

Аналіз діяльності таких суб’єктів дає право стверджувати, що однією з найбільших проблем є недостатньо чітке визначення поняття спеціалізованої організації. Це призводить до штучного обмеження доступу бажаючих суб’єктів до реалізації арештованого майна, що неодноразово було приводом для дискусій та судових справ [114, 115]. Гостроти це питання набуває перед та під час проведення тендеру (конкурсу) з визначення спеціалізованих організацій для реалізації державними виконавцями арештованого майна.

Існування означеної проблеми спричинене тим, що закріпивши у Законі положення, що суб’єктами здійснення діяльності з реалізації арештованого майна є спеціалізовані організації, законодавець не визначив цей термін. Виходячи з положень Інструкції та Порядку реалізації арештованого майна, спеціалізована організація – це суб’єкт господарювання, однак застосовувати дане визначення можна лише стосовно суб’єктів, які здійснюють реалізацію арештованого рухомого майна (п. 5.12.2. Інструкції, п. 2.2. Порядку реалізації арештованого майна). Термін «спеціалізована організація» також використовується у Положенні про тендери, в якому закріплюються вимоги до таких організацій для участі у тендері. Разом з тим це лише частково вирішує питання, що являє собою суб’єкт здійснення діяльності з реалізації арештованого майна, оскільки вимоги висуваються саме до спеціалізованих організацій, а не до суб’єктів господарювання. Не менш важливим є питання необхідності конкретизації запроваджених критеріїв визначення переможців тендеру, а також розширення їх переліку та введення оціночних показників, на що авторкою зверталася увага раніше [116, с. 77-83].

Наукові доробки щодо питання суб’єктів здійснення діяльності з реалізації арештованого майна можна розділити за двома напрямами. Першим охоплюються обґрунтування недоцільності участі спеціалізованих організацій у виконавчому провадженні, однак цей напрямок не має значного поширення. Другий – представлений аналізом проблем визначення поняття та ознак суб’єкта здійснення діяльності з реалізації арештованого майна, порядку визначення переможців тендеру, проте ці дослідження знаходяться більше у площині виконавчого провадження. Увага до спеціалізованої організації як до суб’єкта господарювання приділяється недостатньо.

Отже, з’ясування ознак «спеціалізованості», уточнення визначення поняття суб’єкта здійснення діяльності з реалізації арештованого майна, конкретизація критеріїв вибору переможців тендеру залишається актуальним і є важливим для більш ефективного здійснення такої господарської діяльності.

Варто наголосити, що у літературі неодноразово зверталася увага на термінологічні проблеми законодавства, викликані поспішністю та не завжди коректністю формування базових понять [117, с. 41]. З огляду на викладене, уточнення визначення спеціалізованої організації має значення не лише для розуміння сутності суб’єкта здійснення діяльності з реалізації арештованого майна, а й для конкретизації кола правових норм, що підлягають застосуванню.

Перш ніж перейти до дослідження окреслених питань, варто зупинитися на історії залучення спеціалізованих організацій у виконавче провадження.

У Київській Русі задоволення претензій кредитора провадилося його власними силами і засобами, іноді без попереднього розгляду і підтвердження правильності самої претензії, оскільки «Руська правда» віддавала боржника у повну владу кредитора [118, с. 94-95, 119, с. 7]. Першими органами виконання на Русі були пристави, у XVIII – на початку XIX століття на більшості території України – загальна поліція, на Лівобережній Україні – посильний суду, возний, які втілювали такі способи виконання судових рішень, як продаж рухомого та нерухомого майна [119, с. 8; 120, с. 7]. Після прийняття у 1864 р. «Статуту цивільного судочинства» виконання судових рішень було покладено на судових приставів, які при зверненні стягнення на майно під наглядом члена окружного суду проводили його публічний продаж [121]. У перші роки радянської влади було введено інститут судового виконавця [79, с. 110]. На нього покладався обов’язок реалізації описаного майна шляхом продажу на комісійних засадах через державні і кооперативні торгівельні організації, проведення прилюдних торгів з реалізації будинку, належного боржникові (ст. 388, 395 ЦПК УРСР).

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Спеціалізованим організаціям також притаманна така ознака суб’єкта господарювання як легітимність існування [139, с. 75], яка означає створення у встановленому законом порядку, державну реєстрацію і визначається обраною організаційно-правовою формою та вимогами чинного законодавства до здійснення діяльності з реалізації арештованого майна. Так, спеціалізована організація до тендера повинна отримати право на здійснення реалізації майна шляхом проведення прилюдних торгів/аукціонів і (або) право на здійснення операцій з нерухомістю. Чинне законодавство не встановлює особливого порядку набуття такого права. Вважається, що ці положення закріплені на майбутнє, бо у преамбулі Тимчасового положення передбачалося прийняття Законів «Про порядок проведення прилюдних торгів» та «Про здійснення операцій з нерухомим майном», якими може бути встановлено такий порядок, а також були розроблені відповідні проекти законів [140]. На сьогодні особливість цієї ознаки для таких організацій полягає у необхідності мати відповідні ліцензії, які б забезпечували найбільш повний комплекс послуг з реалізації арештованого майна (п. 3.1. Положення про тендери).

Найчастіше спеціалізована організація згідно зі ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» повинна мати ліцензії на здійснення реалізації лому чорного та кольорового металу, примірників відео та аудіовізуальної продукції тощо. Відповідно до законодавства, що регулює виконавче провадження, на перелічене майно може бути звернене стягнення, однак його продаж можливий за наявності відповідної ліцензії. Проблема полягає в одночасному задоволенні цій вимозі з вимогою наявності філій у більшості областей України. Якщо організація дійсно має ліцензії, то це не означає, що такі ж самі ліцензії мають її філії, що зумовлено наявністю певних вимог до ліцензіата, плати за ліцензію та плати за видачу засвідчених копій ліцензії, яка є документом, що підтверджує право відокремленого підрозділу на здійснення певного виду господарської діяльності. Для вирішення цього питання пропонується розглянути можливість отримання спеціалізованими організаціями після перемоги у тендері копій ліцензій для філій на пільгових умовах.

Наступною ознакою суб’єкта господарювання є наявність у нього господарської компетенції. Первісно поняття компетенції склалося в науці адміністративного права, визначення якої, як системи повноважень органу державного управління щодо здійснення державної влади, запропонував Б.М. Лазарєв [141, с. 101]. Увага до категорії «компетенція» науковців-господарників ґрунтується на визначенні господарської діяльності, як діяльності у сфері суспільного виробництва, спрямованої на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт або надання послуг, а також забезпечення їх виробників необхідними ресурсами, тобто поєднанні у господарській діяльності організаційного та майнового елементів [134, с. 13]. В результаті цього суб’єкти господарювання наділяються повноваженнями не лише у сфері виробничо-господарських, а й у сфері організаційно-господарських відносин. А відтак цивілістичні поняття «правоздатність» та «правосуб’єктність» не передають цієї специфіки повноважень суб’єктів господарювання, що можна подолати через застосування терміну «компетенція». У результаті досліджень категорії «господарська компетенція» сформована майже одностайна думка, що господарська компетенція є важливою ознакою усіх учасників господарських відносин [142, c. 28]. Така позиція знайшла своє втілення у ст. ст. 2, 55 ГК України, якими закріплено, що обов’язковою умовою участі у господарських відносинах є наявність господарської компетенції. Разом з тим в науці простежуються різні підходи до її співвідношення з категоріями правоздатності та правосуб’єктності. Зокрема, розуміючи компетенцію як сукупність можливих, а не наявних прав, передумову правоволодіння, що реалізується через суб’єктивні права, її ототожнюють з правоздатністю [143, с. 45]. На думку інших дослідників, господарська компетенція є виразом правосуб’єктності суб’єкта господарювання, і означає засновану на законі можливість набувати майнові та немайнові права, обирати сфери господарської діяльності, партнерів у зобов’язаннях, визначати порядок розподілу чистого прибутку тощо, з моменту створення суб’єкта господарювання й до його припинення [16, с. 79; 144, с. 154]. Тобто відбувається її ототожнення із правосуб’єктністю. Дещо іншу позицію зайняв В.С. Мартем’янов, який зазначав, що компетенція є необхідним елементом правосуб’єктності, тобто суб’єкт господарювання може набувати права та обов’язки з моменту створення, і ця можливість заповнюється наявними правами, що є у суб’єкта [139, c. 52]. Однак, найбільш чіткою є позиція В.К. Мамутова, який запропонував (щодо державних підприємств – примітка авт.) під компетенцією розуміти «сукупність конкретних прав та обов’язків державних господарських органів, якими вони наділені безпосередньо в силу закону і обсяг яких не може бути змінений за їх власною волею» [145, с. 63]. При цьому науковцем не заперечується зв'язок компетенції з правоздатністю як можливість суб’єкта господарювання набувати нові права та обов’язки, які конкретно не передбачені при встановленні його компетенції.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Варто звернути увагу на той факт, що Положення про тендери не визначає потенційну кількість переможців. Аналіз результатів проведення тендерів свідчить, що у 2003 та 2004 роках було обрано три переможця тендеру, у 2005 та 2007 роках – шість, а у 2008 році – знову три. Відсутність встановленої можливої кількості переможців у сукупності з відсутністю об’єктивних критеріїв їх визначення завжди залишає загрозу оскарження рішення тендерної комісії учасником, що з ним не згоден. Враховуючи, що переможці визначаються по областях України та Автономній Республіці Крим (відповідно до місцезнаходження переможців чи їхніх філій), а метою проведення тендерів (конкурсів) є забезпечення конкуренції при реалізації арештованого майна, то по кожній області переможців має бути не менше двох. Тому у всіх пунктах Положення, де мова йде про переможця (переможців), потрібно залишити лише одне слово – переможці. Максимальна кількість переможців тендера має бути визначена Мінюстом шляхом внесення доповнень до Положення про тендери. Вказані заходи будуть виступати засобами об’єктивізації результатів тендеру та сприяти захисту його результатів.

Конкретизація критеріїв вибору переможців тендеру, введення додаткового критерію та законодавче встановлення максимальної кількості його переможців сприятиме удосконаленню вибору суб’єктів господарювання для здійснення діяльності з реалізації арештованого майна.

Проведене дослідження дозволило визначити критерії «спеціалізованості» суб’єктів господарювання та з їх урахуванням запропонувати визначення спеціалізованої організації з реалізації арештованого майна, як господарської організації будь-якої форми власності, яка здійснює діяльність з продажу майна шляхом проведення прилюдних торгів/аукціонів і (або) операції з нерухомістю, має господарську компетенцію з реалізації арештованого майна, мережу філій у більшості областей України, ліцензії, що надають право на реалізацію більшості майна, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у порядку, визначеному законом.

На підставі аналізу критеріїв вибору переможців тендеру та практики їх проведення такі критерії було конкретизовано та обґрунтована доцільність введення додаткового критерію – оцінки ефективності діяльності спеціалізованих організацій у попередньому році. Крім того була обґрунтована необхідність встановлення максимальної кількості переможців тендеру.

Запропоноване визначення спеціалізованої організації з реалізації арештованого майна, критерії вибору переможців тендеру та максимальну кількість переможців варто закріпити у Положенні про умови і порядок проведення тендерів (конкурсів) з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна. Це сприятиме формуванню єдиного розуміння спеціалізованої організації, удосконаленню процедури вибору переможців тендеру, об’єктивізації його результатів, що має позитивно відобразитися на діяльності суб’єктів господарювання у цій сфері.

2.2. Договори про реалізацію арештованого майна

Основу господарської діяльності з реалізації арештованого майна, що здійснюється спеціалізованими організаціями, складають два види договорів: генеральний договір про реалізацію арештованого майна, на яке звернене стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень (далі – генеральний договір), та договір про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів/аукціонів з реалізації арештованого майна (далі – договір про надання послуг з реалізації арештованого майна). Застосування договірного механізму регулювання відносин між органами ДВС та суб’єктами господарювання ще раз підтверджує тезу, що юридична конструкція договору набула загальноправового (міжгалузевого) значення [146, с. 31].

Обидва договори мають за мету забезпечення реалізації арештованого майна, виступають підставою здійснення діяльності з реалізації арештованого майна, від їх виконання залежить задоволення інтересів сторін договорів і учасників виконавчого провадження. Відтак, питання щодо вказаних договорів мають знайти чітке відображення у законодавстві. Натомість аналіз правовідносин на етапі реалізації арештованого майна свідчить, що недостатнє врегулювання у законодавстві питань стосовно договорів, які укладаються зі спеціалізованими організаціями, породжує певні проблеми при взаємодії органів ДВС із суб’єктами господарювання. Невизначеність правової природи вказаних договорів ускладнюють не лише встановлення їх умов, прав та обов’язків сторін, порядку укладання тощо, а й застосування положень загального законодавства, яким регулюються договірні відносини.

Питанням, пов’язаним із договорами, які укладаються зі спеціалізованими організаціями, майже не приділяється уваги у вітчизняній науці. Натомість ці договори є предметом наукових досліджень російських учених. Зокрема, науковцями висловлювалися думки щодо притаманності такому договору ознак цивільного (господарського), який має організаційний характер або подібний до договору комісії [19, 15]. А.М. Насоновим висунута пропозиція щодо віднесення таких договорів до адміністративних [147, с. 50]. При цьому брак досліджень та відсутність одностайності серед науковців не сприяє вирішенню окреслених практичних проблем.

Вищевикладене свідчить про необхідність спеціального дослідження питання правової природи генерального договору та договору про надання послуг з реалізації арештованого майна. Це дасть можливість визначитися з їх умовами, правами та обов’язками сторін, порядком укладання та припинення тощо, уніфікувати застосування загального законодавства до договірних відносин зі спеціалізованими організаціями з реалізації арештованого майна.

Для виявлення ознак генерального договору та договору про надання послуг з реалізації арештованого майна, обґрунтування їх правової природи за основу взято науковий підхід щодо господарсько-правової природи вказаних договорів, що потребує порівняння ознак господарських договорів та договорів, які розглядаються. Одночасно досліджується прояв ознак адміністративного договору у генеральному договорі та договорі про надання послуг з реалізації арештованого майна.

Перш за все слід зазначити, що серед ознак господарського договору П.А. Фурса виділяє суб’єктний склад й укладення договору з метою задоволення основних виробничих потреб суб’єктів господарювання, а всі інші ознаки, такі як обов’язкова письмова форма, відплатність, тривалий характер урегульованих відносин, особливий порядок розгляду спорів тощо, слідують з цих ознак [148]. У роботах О.А. Беляневич та О.М. Вінник ознаки господарського договору визначені більш чітко. Серед них, крім згадуваного особливого суб’єктного складу, також спрямованість на забезпечення господарської діяльності, тісний зв’язок з плановим процесом, поєднання в господарському договорі майнових та організаційних елементів, обмеження договірної свободи, можливість відступлення від принципу рівності сторін [149, с. 14-58; 24, с. 217-218].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Згідно з п. 3.1. Порядку реалізації арештованого майна та п. 3.1. Тимчасового положення орган ДВС укладає зі спеціалізованою організацією договір, яким доручає останній реалізацію майна. Однак, не зважаючи на це, такий договір суттєво відрізняється від договору доручення, передбаченого главою 68 ЦК України. Відмінність договору про надання послуг з реалізації арештованого майна від договору доручення проявляється, перш за все, у визначенні предмету договору. Предметом договору доручення є дії юридичного характеру [160, с. 12]. Натомість предметом договору про надання послуг з реалізації арештованого майна, як зазначалося вище, є дії юридичного та фактичного характеру. Крім того, за договором доручення повірений здійснює від імені і за рахунок довірителя дії, які тягнуть виникнення, зміну чи припинення прав та обов’язків перед третіми особами лише у довірителя [18, с. 729]. Проте у договорі про надання послуг з реалізації арештованого майна спеціалізована організація здійснює дії, хоча і за рахунок іншої сторони, але від власного імені, в результаті чого права та обов’язки перед третіми особами набуваються як для спеціалізованої організації, так і для органу ДВС. За такими ознаками, як право сторони договору доручення відмовитися від нього у будь-який час та наслідками припинення договору доручення (ст. 1008, 1009 ЦК України) договір про надання послуг з реалізації арештованого майна також суттєво відрізняється від нього, оскільки не передбачає можливості односторонньої відмови від його виконання та в разі його дострокового припинення – пропорційної оплати за надані послуги.

На відміну від цього договір про надання послуг з реалізації арештованого майна має більше спільного з договором комісії. Віднесення вказаного договору до комісії ґрунтується на тому, що договір комісії має широку сферу застосування у торгівельній діяльності як спосіб продажу неналежного майна третім особам, а його змістом виступає надання посередницьких послуг саме з продажу товару [18, с. 669]. Як і за договором комісії, орган ДВС (комітент) доручає реалізувати на прилюдних торгах/аукціоні арештоване майно, а спеціалізована організація (комісіонер) за плату, від власного імені, але за рахунок комітента, виконує таке доручення. Вірність такої позиції підтверджує і те, що у договорі про надання послуг з реалізації арештованого майна міститься детальна характеристика та ціна майна, що узгоджується з положенням щодо істотності умови договору комісії про майно та його ціну (ч. 3 ст. 1012 ЦК України). У договорі між органом ДВС та спеціалізованою організацією також знаходить відображення норма стосовно субкомісії, як права передоручити виконання договору іншій спеціалізованої організації, залишаючись відповідальною за її дії перед органом ДВС (ст. 1015 ЦК України). Спільною рисою цих договорів є права й обов’язки спеціалізованої організації та органу ДВС. Зокрема, спеціалізованій організації належить право на отримання винагороди у певному відсотку від суми реалізації арештованого майна, на відрахування винагороди з коштів, отриманих від реалізації арештованого майна, на відшкодування витрат, які є правами комісіонера згідно ст.ст. 1013, 1020, 1024 ЦК України. Одночасно, на спеціалізовану організацію покладається обов’язок по зберіганню майна, отриманого від органу ДВС, проведенню реалізації майна відповідно до його вказівок, що проявляються посиланням у договорі на нормативно-правові акти, якими встановлюється порядок реалізації арештованого майна, звітуванню при виконанні договору, які можна вважати проявом обов’язків комісіонера, передбачених ст.ст. 1021, 1022 ЦК України. Закріплений договором про надання послуг з реалізації арештованого майна обов’язок органу ДВС щодо передавання арештованого майна та документів, необхідних для його реалізації, відповідає обов’язку комітента, закріпленому ч. 1 ст. 1016 ЦК України.

Отже при віднесенні договору про надання послуг з реалізації арештованого майна до певного виду потрібно враховувати притаманні йому риси договору комісії. Крім того, їх наявність свідчить про розповсюдження у цій частині на відносини, які виникають з договору про надання послуг з реалізації арештованого майна, положень законодавства щодо договору комісії. Разом з тим укладення договору у рамках виконавчого провадження унеможливлює застосування до нього окремих положень договору комісії. Зокрема, спеціалізована організація не може, як комісіонер, відступити від передбаченого законодавством порядку реалізації арештованого майна, так як це може призвести до оспорювання результатів торгів. Також у договірних відносинах між органом ДВС та спеціалізованою організацією не допускається одностороння відмова від договору, а спеціалізована організація має право на винагороду лише у разі продажу арештованого майна, інші положення ЦК України щодо комісійної винагороди на неї не розповсюджуються.

Для уточнення належності договору про надання послуг з реалізації арештованого майна до певного виду необхідно провести аналіз, спрямований на визначення наявності ознак агентського договору, оскільки раніше автором була обґрунтована думка, що діяльності з реалізації арештованого майна притаманні певні ознаки комерційного посередництва, яке згідно главою 31 ГК України, здійснюється на підставі зазначеного договору [33, с. 31].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта

Для реалізації арештованого нерухомого майна до заявки додається копія рішення про відведення земельної ділянки. При цьому аналіз ст. 66 Закону вказує на необхідність подання копії такого рішення у всіх випадках, а п. 5.11. Інструкції – лише при зверненні стягнення на об’єкт незавершеного будівництва. Науковці мають своє тлумачення цієї вимоги. Зокрема, зазначається, що копія рішення про відведення земельної ділянки надається у випадку, коли земельна ділянка не приватизована, а тому відчуженню підлягатиме лише об’єкт нерухомості. Такий документ свідчить про законність будівлі при продажу об’єкту незавершеного будівництва. Аналогічним може бути договір оренди земельної ділянки, за яким земельна ділянка на тривалий час передається забудовнику [64, с. 546]. Доцільно розглядати копію рішення про відведення земельної ділянки як узагальнюючий документ, який свідчить про правомірність використання боржником земельної ділянки, на якій розташований об’єкт нерухомості, що підлягає реалізації, а в Інструкції перерахувати ті документи, які можуть це підтвердити.

Практика здійснення діяльності з реалізації арештованого майна Донецькою філією СДП «Укрспец’юст» та Донецькою філією ТОВ «Мультисервіс» свідчить, що спеціалізована організація приділяє велику увагу розгляду документів, які подаються органом ДВС, особливо тих, які вказують на належність майна боржнику та містять характеристику такого майна. У разі відсутності будь-якого документа із встановленого законом переліку або наявності неузгодженості між документами спеціалізована організація не підписує проект договору, повідомляючи про це орган ДВС з наданням відповідного обґрунтування. Враховуючи те, що реалізація арештованого майна повинна відбуватися якомога скоріше, застосування положення щодо 20-денного розгляду пропозиції укласти договір є невиправданим. Спеціалізована організація, як правило, протягом триденного терміну з дня надходження заявки від органу ДВС, повідомляє йому про прийняте рішення. Таким чином, строк розгляду спеціалізованою організацією проекту договору, заявки та наданого пакета документів має бути окремо визначений у законодавстві, при цьому пропонується триденний строк з моменту надходження документів без урахування вихідних та святкових днів.

Укладення договору про надання послуг з реалізації арештованого майна є підставою для здійснення спеціалізованою організацією підготовчих дій та проведення прилюдних торгів/аукціону, що потребує відповідного закріплення у законодавстві, оскільки натепер строки починають відлік від дати отримання заявки спеціалізованою організацією (п. 3.3. Тимчасового положення).

Останнє питання, пов’язане з договором про надання послуг з реалізації арештованого майна, стосується підстав його припинення. Загальні підстави припинення господарських зобов’язань передбачені ст. 202 ГК України. Разом з тим аналіз чинного законодавства та договірних відносин між органом ДВС та спеціалізованою організацією вказують, що договір між цими суб’єктами має достроково припинятися, якщо виконавче провадження, у рамках якого майно було передане на реалізацію, закінчене (у зв’язку з відсутністю правових підстав продажу арештованого майна) або зупинене протягом строку, більшого від строку реалізації (це пов’язане з необхідністю здійснення додаткових дій, зокрема, по визначенню нової вартості ціни). При цьому орган ДВС зобов’язаний повідомляти спеціалізовану організацію лише про зупинення виконавчого провадження, оскільки згідно ч. 6 ст. 36 Закону він повинен надіслати їй копію постанови про зупинення. Однак про закінчення виконавчого провадження реалізатор арештованого майна може й не знати, так як копія відповідної постанови направляється сторонам та суду (іншому органу), який видав виконавчий документ (ч. 2 ст. 37 Закону), що створює загрозу безпідставного відчуження арештованого майна.

Для запобігання таким ситуаціям пропонується включити спеціалізовану організацію до кола осіб, яким направляється копія постанови про закінчення виконавчого провадження, в тому разі, якщо майно було передане на реалізацію, внісши відповідні доповнення у ч. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того зміст договору про надання послуг з реалізації арештованого майна варто доповнити розділом «Припинення договору». У ньому, виходячи з загальних підстав припинення господарського зобов’язання (ст. 202 ГК України), окрім повного виконання сторонами своїх зобов’язань, доцільно передбачити також закінчення й зупинення виконавчого провадження у порядку, передбаченому законодавством, за умови надходження до спеціалізованої організації належним чином затвердженої копії постанови державного виконавця про закінчення чи зупинення виконавчого провадження. При зупиненні виконавчого провадження договір між органом ДВС та спеціалізованою організацією варто припиняти, якщо строк зупинення перевищує строк реалізації арештованого майна або в інших випадках за рішенням органу ДВС. При отриманні копії відповідної постанови спеціалізована організація повинна повернути майно та документи до органу ДВС, однак договір має вважатися припиненим з моменту відшкодування органом ДВС спеціалізованій організації понесених витрат по реалізації, якщо таке відшкодування було передбачене.

З викладеного можна зробити висновок, що генеральний договір про реалізацію арештованого майна та договір про надання послуг з організації та проведення прилюдних торгів/аукціону з реалізації арештованого майна мають господарсько-правовий характер. При цьому генеральний договір відноситься до організаційно-господарських, а договір про надання послуг з реалізації арештованого майна – до змішаних посередницьких, що потрібно враховувати при законодавчому регулюванні договірних відносин у сфері реалізації арештованого майна, а також при вступі у відповідні договірні відносини.

На підставі проведеного аналізу законодавства та практики його застосування конкретизовано істотні умови договору про надання послуг по організації та проведенню прилюдних торгів/аукціону з реалізації арештованого майна та перелік документів, необхідних для його укладання, запропоновано строк розгляду спеціалізованою організацією проекту договору і доданих до нього документів, виявлено специфічні підстави припинення цього договору, розроблено пропозиції по внесенню змін і доповнень до законодавства, які спрямовані на удосконалення регулювання договірних відносин у сфері реалізації арештованого майна.

Blog

Міністерство освіти І науки україни донецький національний університет кафедра господарського права

Содержание