Наша справа ”, №4 ’ 2001

Вид материала

Содержание

Бланковий кредит
Консорціумний кредит
Відповідальність сторін за порушення умов кредитної угоди
Податковий облік кредитів
Податковий облік курсових різниць за валютними кредитами

Подобный материал:

1 ... 31 32 33 34 35 36 37 38 ... 42

Бланковий кредит

Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов’язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит

Кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків. Кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Відповідальність сторін за порушення умов кредитної угоди

У кредитних угодах передбачається відповідальність позичальника за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за його користування і банку за несвоєчасне перерахування валюти кредиту у вигляді стягнення пені, що встановлюється за згодою сторін.

У кредитних договорах передбачати відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредитів за рахунок отриманих від Національного банку України кредитних ресурсів у вигляді стягнення з позичальника штрафу в розмірі не менше 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку.

У кредитному договорі передбачити відповідальність позичальника за використання не за цільовим призначенням кредиту, наданого за рахунок власних ресурсів комерційного банку, у вигляді стягнення з позичальника штрафу в розмірі до 25 відсотків від розміру використаного не за призначенням кредиту у встановленому чинним законодавством порядку.

За порушення умов цього Положення до комерційних банків можуть бути застосовані санкції, передбачені ст.48 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Комерційні банки зобов’язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення - порушувати у суді справу про банкрутство.

Податковий облік кредитів

У контексті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами і доповненнями (далі – Закон про податок на прибуток), кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, в позику юридичній або фізичній особі на певний термін, для цільового використання і під відсоток, іменуються фінансовим кредитом.

При одержанні та погашенні основної суми фінансового кредиту як у національній, так і в іноземній валюті (суми кредиту без урахування відсотків), у підприємства не виникають ні валові доходи (згідно з пп. 7.9.1 ст. 7 Закону про податок на прибуток), ні валові витрати (згідно з пп. 7.9.2 ст. 7 Закону про податок на прибуток). Відсутній при цьому і об’єкт обкладення податком на додану вартість (див. пп. 3.2.4 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР, зі змінами і доповненнями (далі – Закон про ПДВ). Відповідно в декларації про прибуток підприємства та декларації з податку на додану вартість інформація про одержання і повернення основної суми фінансового кредиту не наводиться.

Податковий облік курсових різниць за валютними кредитами

Наслідком зміни курсу валюти, в якій отримано кредит, є виникнення у підприємства-позичальника додатних або від’ємних курсових різниць.

Стосовно участі курсових різниць за кредитами в іноземній валюті у формуванні об’єкта обкладення податком на прибуток існують дві протилежні думки, жодну з яких не можна вважати необгрунтованою.

Прибічники включення таких різниць до валових доходів або валових витрат наводять на користь своєї позиції такі аргументи:

Підпунктом 7.3.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток передбачено, що з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що значилися в обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на останній робочий день звітного періоду, із включенням до валових доходів або витрат додатної чи від’ємної різниці між результатом такого перерахунку і балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості. Фраза «будь-яка заборгованість», а також відсутність будь-яких застережень стосовно характеру походження заборгованості недвозначно вказують на «причетність» заборгованості за валютним кредитом до перерахунку, механізм проведення якого викладено в пп. 7.3.6 цього Закону.

Підпункт 7.3.3 ст. 7 Закону про податок на прибуток тільки визначає порядок відображення заборгованості в податковому обліку («7.3.3. будь-яка заборгованість платника податку або перед платником податку, основна сума якої (без відсотків і комісійних винагород), виражена в іноземній валюті, відображається в податковому обліку дебітора...)» і не висуває вимог щодо обов’язковості участі заборгованості у формуванні об’єкта обкладення податком на прибуток, що вказує на необгрунтованість висновків, яких доходить автор листа ДПАУ від 09.06.2000 р. № 8006/7/15-1117, розглядаючи зв’язок між підпунктами 7.3.6 і 7.3.3.

Включення курсових різниць за валютним кредитом до валових доходів (витрат) у більшості випадків є економічно обгрунтованим через те, що, залучаючи позикові кошти в іноземній валюті, підприємство, як правило, планує відразу їх витратити – закупити обладнання, сировину, товари тощо (використати на цілі, застережені в кредитному договорі). Отже, валові витрати (якщо витрати пов’язані з веденням господарської діяльності) будуть формуватися виходячи з курсу, близького до діючого на момент одержання кредиту. І якщо в проміжку часу між моментом одержання кредиту і моментом погашення заборгованості за ним курс зазнає значних змін, при поверненні основної суми валютного кредиту підприємство фактично понесе більші (менші) витрати, ніж відображені раніше у складі валових витрат. Подібну невідповідність можна усунути шляхом віднесення на валові доходи (витрати) курсових різниць, як це передбачено пп. 7.3.6.

У той же час досить переконливими є і аргументи на користь невключення курсових різниць за валютними кредитами до валових доходів (витрат) платника податку на прибуток.

Так, якщо формально додержуватися норми, закладеної в пп. 7.3.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток, а саме здійснювати перерахунок щодо всіх без винятку (будь-яких) заборгованостей з наступним збільшенням або зменшенням валових доходів (витрат) на величину утворюваних курсових різниць, то можна дійти до того, що зазначені дії провадитимуться навіть щодо заборгованості, яка не стосується здійснення господарської діяльності. Уникнути виникнення подібної ситуації можна тільки шляхом установлення вибіркового підходу до заборгованості, на яку поширювалася б дія п. 7.3 Закону про податок на прибуток. У нинішній момент такий підхід Законом про податок на прибуток не застережений. Звідси як правильне можна розглядати поширення дії пп. 7.3 тільки на заборгованість, основна сума якої відображається у валових витратах (доходах) підприємства.

Як бачимо, аргументи, що наводяться як прибічниками, так і суперечниками відображення курсових різниць за кредитами у складі валових доходів (витрат), досить вагомі.

Але, незважаючи на це, підприємству слід дотримуватися позиції, викладеної в листах ДПАУ від 06.08.99 р. № 4652/6/15-1116 і від 09.06.2000 р. № 8006/7/15-1117 і Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 08.02.99 р. № 06-10/77, тобто не враховувати такі курсові різниці при визначенні оподатковуваного прибутку. Це пов’язане з виходом наказу ДПАУ від 12.06.2000 р. № 306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.07.2000 р. за № 380/4601, згідно з яким було внесено зміни до Порядку складання декларації про прибуток підприємства, затвердженого наказом ДПАУ від 08.07.97 р. № 214 (далі – Порядок № 214). Зокрема, пп. 3.2.4 п. 3.2 Порядку № 214 було доповнено новим абзацем такого змісту:

«Різниця за результатами перерахунку на останній робочий день звітного періоду заборгованості в іноземній валюті – дебіторської (від’ємної різниці) і кредиторської (додатної різниці) відображається в рядку 29.10 додатка З до декларації за умови відображення в податковому обліку основної суми такого боргу».

Основна сума боргу за кредитом, як уже зазначалося раніше, в податковому обліку не відображається, з чого випливає, що курсові різниці щодо відповідної заборгованості на валові витрати або доходи відноситися не повинні, оскільки такі дії прямо суперечать вимогам Порядку № 214.

Менш проблемним є питання відображення в податковому обліку курсових різниць щодо валюти, яка отримана в кредит і перебуває на валютному рахунку підприємства. В даному випадку керуватися слід тільки пп. 7.3.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток (підпункти 7.3.4 і 7.3.5 валюти, отриманої за кредитною угодою, не стосуються), який зобов’язує враховувати в податковому обліку курсові різниці щодо будь-якої валюти. Отже, підприємство повинне відносити до валових доходів (відображати в рядку 2.4 додатка Б до декларації про прибуток підприємства) додатну, а до валових витрат (з відображенням у рядку 29.9 додатка З до декларації) – від’ємну різницю між результатом перерахунку валюти, що перебувала на обліку на кінець звітного періоду, в гривні за офіційним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на останній робочий день звітного періоду, і балансовою вартістю цієї валюти.