Аналіз сучасного стану інноваційної діяльності в Україні

Вид материала

Документы

Содержание Таблиця 1.6 Сучасні системи управління інноваційною діяльністю в різних країнах світу Продовж. табл. 1.6

Подобный материал:

• Закон україни про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні, 142.58kb.
• 5. Аналіз стану існуючого житлового фонду м. Луганська, 48.5kb.
• Н. В. Інноваційний менеджмент, 36.13kb.
• Систематизовано базові положення теорії ресурсного забезпечення інноваційної діяльності, 40.51kb.
• Перелік дисциплін, які виносяться, 177.67kb.
• Ими вимогами та положеннями інструкції Національного банку України (нбу) за нбу №368, 953.22kb.
• План Вступ Розділ Аналіз екологічного стану соціуму в Україні та за її межами. Розділ, 498.53kb.
• Концепція Державної програми розвитку інноваційної інфраструктури, 89.19kb.
• Вступ 3 теоретичні основи регулювання підприємницької діяльності 7 Поняття підприємницької, 147.27kb.
• Перелік тем рефератів, 52.17kb.

Кількість освоєних інноваційних видів продукції збільшилась у Волинському регіоні на 23%, у Дніпропетровському – на 12,5%, у Закарпатському – на 3% , Запорізькому - 26%, у Кіровоградському – на 100%, Одеському – 40%, Полтавському – 45%, у Сумському – на 16% та у Хмельницькому регіоні на 5,26%.

За регіонами кількість наукових організацій розподілена нерівномірно. Перше місце за кількістю наукових організацій за даними 2006 р. посідає м. Київ (24,6%), Харківська область (16,4%), Дніпропетровська (7%), Донецька та Львівська області (по 6,2%). Найменша частка наукових організацій країни припадає на Хмельницьку (0,47%) та Житомирську (0,74%) області.

На 2006 рік в Україні власними силами підприємств були виконані науково-технічні роботи обсягом 5354,60 млн. грн., 40% яких виконано у м. Києві, 8% - у Запорізькій області, 6,5% - Дніпропетровській, 5,8% - Донецькій, по 4% - у Миколаївській та Харківській областях. Найменша частка виконаних робіт у Хмельницькій області, вона складає 0,12% загального обсягу. За галузями наук переважали виконані роботи з технічних наук (62%), природничих наук (20%), з яких 7% склали сільськогосподарські науки та 3% - медичні, суспільних наук (3%), гуманітарних – 1%. Роботи, виконані науковими установами та вищими навчальними закладами багатогалузевого профілю складають лише 4% загального обсягу робіт.

За результатами обстеження інноваційної діяльності регіонів України за європейською програмою CIS (пілотне обстеження 5 регіонів основного кола підприємств та організацій) [139] було виявлено, що рівень інноваційної активності підприємств коливається в діапазоні 10-30%.

У результаті досліджень було визначено, що рівень інноваційної активності серед великих підприємств (понад 250 осіб) становить від 23% до 49%, серед середніх (50-249 осіб) – 11-29%, серед малих підприємств (10-49 осіб) – 7-23%.

Частка інноваційно-активних підприємств в видах діяльності, які пов’язані з комп’ютерами та програмним забезпеченням,  консультування у сфері архітектури та інжинірингу, технічними випробуваннями та аналізу була вища за середню в економіці і частка інноваційно-активних підприємств цих видів діяльності у загальній кількості інноваційно-активних підприємств становить 53%.

Один з основних напрямів інноваційної діяльності підприємств регіонів України полягає, перш за все, у придбанні машин, обладнання та програмного забезпечення для виробництва нових або значно поліпшених продуктів та послуг, про що повідомили від 78% до 91% інноваційно-активних підприємств. Досить вагома частка підприємств проводила навчання та підготовку персоналу до розроблення і/чи впровадження ним нових або значно удосконалених продуктів і процесів (38-65%).

Чисельність працівників наукових організацій основної діяльності щороку зменшується у середньому на 6-10% у порівнянні з минулим роком. Загалом же у 2006 р. їх чисельність складала 36,1% чисельності 1990 р. З них чисельність докторів наук у порівнянні з 1990 р. склала 58%, а кандидатів наук – 34,1%. Аналогічні тенденції спостерігаються при дослідженні динаміки чисельності фахівців, зайнятих науковою та науково-технічною діяльністю: їх кількість у 2006 р. становила 34,8% чисельності 1990 р., при цьому чисельність докторів наук зросла і склала 125,3%, а кандидатів наук – знизилась і склала 58% рівня 1990 р.

Зменшення чисельності фахівців, зайнятих науковою та науково-технічною діяльністю частково пояснюється виїздом наукових співробітників за межі України. В основному фахівці виїжджають до таких країн як Ізраїль, Канада, Німеччина, Росія та США.

За 2001-2006 рр. чисельність винахідників, працюючих в закладах НАН України, скоротилась у 7 разів. Внаслідок чого кількість поданих заявок на винаходи зменшилась майже в 5 разів, тим часом коли кількість науково-технічних робіт, виконуваних закладами, збільшилась в чотири рази.

Аналіз впровадження найважливіших результатів досліджень за 1996-2006 рр. свідчить, що загальна тривалість періоду реалізації, починаючи з часу створення винаходів (визначалася по даті подачі заявки), для більшості розробок (75%) складає 4-6 років, а в деяких випадках – 8-10 років. Більшість прикладних досліджень утрачає свою новизну через 5-7 років. Термін дії патентів у світовій патентній практиці, як правило, складає 6-7 років. Зіставлення цих даних з термінами освоєння показує, що від створення винаходів до їх виробничого й особливо економічного освоєння проходить досить багато часу, тому що економічне освоєння результатів багатьох досліджень починається незадовго до початку їхнього морального старіння.

Проведений вище аналіз статистичних даних свідчить про уповільнення розвитку інноваційної діяльності в Україні: спостерігається зниження кількості інноваційно-активних підприємств, впровадження нових технологічних процесів, виготовлення нових видів продукції. Для виявлення причин негативної ситуації, що склалася, проведемо аналіз умов формування та використання потенціалу, необхідного для здійснення інноваційної діяльності в Україні, у порівнянні з іншими країнами.

На сучасному етапі світового розвитку лідером за масштабами поширення інноваційних процесів виступає США, на її долю за останні 50 років припадає понад 60 % усіх технологічних інновацій світу. Інноваційну політику США спрямовано на широкомасштабне залучення приватного капіталу, створення малих інноваційних фірм, але роль державного фінансування майже не зменшується, державні кошти витрачають на реалізацію інноваційних проектів загальнодержавного значення.

Інноваційно-активними у Франції, Великобританії та Німеччині стали 70-82% підприємств. У Канаді 84% компаній впроваджували інновації в 1999-2000 рр., причому 53% впроваджували нові та унікальні для свого ринку процеси та продукти. Франція посідає четверте місце серед промислово розвинених країн (після США, Японії та Німеччини) за загальною сумою витрат на НДДКР і друге після США – за питомою вагою на одного мешканця країни [25]. Частка України у світовому обсязі торгівлі наукомісткою продукцією становить 0,1%, що на порядок менше часток Польщі й Китаю й на два порядки - Німеччини [245].

Україна відноситься до держав з винятково сприятливими умовами для розвитку економіки знань [42]. Визначальними складовими її потенціалу є: значні запаси різної сировини і розвинута транспортна структура при вигідному географічному розташуванні; розвинутий паливно-енергетичний комплекс; виробничі потужності, у тому числі і не завантажені, і науково-технологічний потенціал; велика питома вага інвестиційно-спроможних галузей і значна кількість підприємств, особливо в оборонній галузі, що мають у своєму виробництві до 80% високих технологій із застосовуваних у світовому виробництві; висока якість підготовки фахівців, що виконують наукові та науково-технічні роботи, що дозволяє у відносно короткий термін розгорнути процеси створення і поширення інновацій на виробництві; наявність дуже ємного внутрішнього ринку і досвід роботи із суміжними підприємствами в країнах СНД.

Вітчизняний науково-виробничий потенціал дозволяє забезпечувати інноваційний розвиток багатьох сучасних галузей виробництва й економіки. Українські високотехнологічні галузі визнані в усьому світі (літакобудування, ракетно-космічна галузь, суднобудування). Конкурентноздатними на світовому ринку залишаються виробництво бронетанкової техніки, важке енергомашинобудування.

Найбільший інтелектуальний потенціал має академічний науковий комплекс нашої держави. У силу властивих подібним структурам традиціоналізму і навіть консерватизму, в них збереглися не тільки перспективні розробки, але і наукові школи. І хоча продовжується відтік кадрів з наукової сфери в Україні і «згортання» досліджень через їхнє хронічне недофінансування, держава усе ще має досить пристойний науковий потенціал.

Водночас спостерігаються негативні тенденції домінування низьких інноваційних рівнів промислової продукції (другий і третій із семи можливих), що характеризуються застарілими конструкторськими і технологічними рішеннями. Значна частина продукції машинобудування, приладобудування й інших галузей неконкурентоспроможна вже сьогодні: навіть із внутрішнього ринку її витіснила імпортна продукція [42].

Домінування в структурі промисловості заготівельних виробництв і витратні характеристики технологій обумовлюють посилення навантаження на природні ресурси. Технології, що базуються на використанні відновлюваних ресурсів, застосовуються вкрай недостатньо.

Галузевий науково-технічний і проектний комплекс України виявилися непотрібними – промисловість майже не реалізує вітчизняних розробок. Сьогодні підприємства воліють закуповувати діючі, випробувані технології й устаткування, ніж з ризиком фінансувати розробку нових технологій і виготовлення необхідного устаткування.

Для виходу на інноваційний шлях розвитку економіки нашій країні не вистачає насамперед кредитно-фінансового капіталу. Умови ж використання навіть наявного потенціалу банків блокують фінансування більш-менш тривалого інноваційного проекту, тому підтримуються лише короткострокові високоприбуткові програми. Приватне фінансування наукових досліджень не відбувається. Правові умови розробки і використання інновацій недосконалі й заплутані.

Світові тенденції в управлінні й організації інноваційної діяльності узагальнені у табл. 1.6. [236, 239, 245].

Таблиця 1.6

Сучасні системи управління інноваційною діяльністю в різних країнах світу

Країна	Державна підтримка інноваційної діяльності	Основні організаційні структури інноваційного процесу
Організаційні структури інституційної підтримки	Форма стимулювання
США	Адміністрація в справах малого бізнесу, Федеральні відомства, Національний науковий Фонд, Національна мережа центрів упровадження промислових технологій, Національна дослідна рада, Американська асоціація розвитку науки, Адміністрація технологій, Національний інститут стандартів та технологій, Національна служба технічної інформації, Управління технологічної політики	Пільгове оподаткування, пільговий режим амортизаційних відрахувань, інвестиційний податковий кредит, субсидії, цільові асигнування з бюджету; виключення витрат на НДВКР, пов’язаних з основною виробничою та торговою діяльністю, з суми оподаткованого доходу	Мережа технологічного капіталу (МТК), технополіси, науково-технічні парки, квазіризикова форма організації корпорацій, малі інноваційні фірми, науково-дослідні консорціуми та організації, венчурні фірми, бізнес-інкубатори, науково-технологічні центри, спільні промислово-університетські дослідні центри, науково-інженерні центри
Німеччина	Консорціуми малого інноваційного бізнесу, державні спеціалізовані банки – Німецький банк вирівнювання та Банк кредитів на відтворення, Міністерство економіки, Міністерство наукових досліджень та технологій, Федерація промислових дослідницьких асоціацій, Патентний центр	Дотації, цільові безоплатні субсидії, оплата витрат на технічну експертизу, пільгові кредити, система страхування кредитів, прискорена амортизація, податкові знижки і пільги, цільові банківські кредити	Науково-технічні парки, технополіси, малі інноваційні фірми, науково-дослідні консорціуми, венчурні фірми
Велика Британія	Рада з науки і техніки, урядові ради за напрямами досліджень та ін.	Субсидії, пільгове оподаткування, списання витрат на НДВКР на собівартість продукції, кредитні гарантії	Британська технологічна група, науково-технічні парки, технополіси, малі інноваційні фірми, науково-дослідні консорціуми, венчурні фірми
Франція	Спеціальна урядова організація (ІНОДЕВ), державно-приватний банк для фінансування малого інноваційного бізнесу, Французьке товариство сприяння венчурному капіталу, Національний центр наукових досліджень, Національне агентство перспективних досліджень, Національне агентство з впровадження досліджень «Анвар», науково-технічний фонд та ін.	Довгострокові позики, дотації, субсидії, пільгове оподаткування, податкові кредити, кредитні гарантії	Технопарки, технополіси, малі інноваційні фірми, науково-дослідні консорціуми, центри передачі технологій, венчурні фірми

Продовж. табл. 1.6

Країна	Державна підтримка інноваційної діяльності	Основні організаційні структури інноваційного процесу
Організаційні структури інституційної підтримки	Форма стимулювання
Японія	Державні фонди для заохочення науково-дослідної діяльності, Центр сприяння розвитку підприємств, Фонд сприяння малим і середнім венчурним підприємствам, Корпорація фінансування малого бізнесу	Пільгове оподаткування, субсидії, пільгові кредити	Японська корпорація розвитку досліджень, науково-технічні парки, технополіси, малі інноваційні фірми, науково-дослідні консорціуми та організації
Канада	Консорціуми малого інноваційного бізнесу, Канадський інноваційний фонд	Субсидії, позички на пільгових умовах, технічна допомога, пільгове оподаткування, податковий кредит	Науково-технічні парки, технополіси, малі інноваційні фірми, науково-дослідні консорціуми, венчурні фірми
Російська Федерація	Російський гуманітарний науковий фонд, Російський фонд фундаментальних досліджень	Пряме фінансування інноваційних програм, поширення технологій, виконаних на замовлення держави, податкові пільги, пільгове кредитування, фінансова підтримка ліцензування державних науково-дослідних організацій та вищих навчальних закладів	Виробничо-технологічні структури (технопарки, інноваційно-технічні центри, бізнес-інкубатори), об’єкти інформаційної системи (аналітичні, статистичні центри, інформаційні бази та мережі), фінансові структури (бюджетні та внебюджетні фонди, венчурні та страхові фонди); Федеральні центри науки та високих технологій