Концепція Державної програми розвитку інноваційної інфраструктури

Вид материала

Содержание

В Україні інноваційна інфраструктура є нерозвиненою і не охоплює усі ланки інноваційного процесу
Технологічні парки
Європейська модель
В країнах Азії
Модель розвитку інноваційних структур США

Подобный материал:

Проект

Концепція

Державної програми розвитку інноваційної інфраструктури

Проблема розвитку інноваційної інфраструктури

Динаміка розвитку сучасного суспільства визначається ефективністю інноваційних процесів, що відбуваються в різних сферах життя. Розширення і розвиток інноваційної діяльності стає одним з найважливіших системних чинників підвищення рівня конкурентоздатності та національної безпеки країни.

Як показує світовий досвід, лідерські позиції в технологічному та соціально-економічному розвитку займають саме ті країни, які мають розгалужену та ефективно функціонуючу інноваційну інфраструктуру і використовують її в усьому діапазоні створення та реалізації новацій.

У економічно розвинутих країнах світу нині функціонують понад 3 тисячі технологічних парків, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, венчурних фондів, центрів трансферу технологій, технополісів та інших інноваційних структур, що складають основу національних інноваційних систем і є каталізаторами інноваційного розвитку.

В Україні інноваційна інфраструктура є нерозвиненою і не охоплює усі ланки інноваційного процесу (освіту і науку – техніку і технології – виробництво та споживання). Сформовано лише окремі елементи інноваційної інфраструктури – зареєстровано і діє 8 технопарків, розпочали діяльність кілька регіональних інноваційних центрів та бізнес-інкубаторів. З них, лише технологічні парки реалізують інноваційні проекти за стратегічними пріоритетними напрямками інноваційної діяльності і користуються фінансовою підтримкою держави. Практично відсутньою є в інноваційному середовищі діяльність венчурних фондів та центрів трансферу технологій. Не знаходить належної підтримки діяльність винахідників, раціоналізаторів, науковців, що мають завершені науково-технічні розробки. Недостатньо реалізується освітній та науковий потенціал, насамперед вищих навчальних закладів, у сфері інформаційно-комунікаційних технологій тощо. Так, Україна займає 4-ту позицію в світі за кількістю сертифікованих програмістів, проте цей інтелектуальний ресурс не реалізовано в національних інтересах.

Вже стійкою стала тенденція до зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств. Якщо в 1994 році інноваційно активними були 26 відс. вітчизняних підприємств, то в 2005 р.- інноваційною діяльністю займалося менше 9 відс. підприємств України у той час, коли понад 70 відс. підприємств країн Європейського Союзу є інноваційно-активними. Близько 90 відс. продукції, що виробляється в Україні не має відповідного науково-технологічного забезпечення, спостерігається безупинне зниження її наукоємності. Протягом 2005-2006 років не було зареєстровано жодного нового інноваційного проекту.

Однією з головних проблем інноваційного розвитку України стала нерозвиненість інноваційної інфраструктури.

Основними причинами негативних тенденцій та проблем у інноваційній сфері України є:

недостатнє економічне стимулювання інноваційної діяльності та відсутність державної підтримки інноваційних структур;
недостатня нормативно-правова врегульованість питань розвитку інноваційної інфраструктури та трансферу технологій;
заорганізованість процедури державної реєстрації, ліцензування,

сертифікації, системи контролю та дозвільної практики, регулювання орендних відносин;

відсутність належного інвестування та венчурного фінансування для

здійснення масштабних технологічних змін;

безсистемність та непослідовність в реалізації державної інноваційної

політики.

Досвід створення національних інноваційних систем як у економічно

розвинутих країнах, так і країн, що динамічно розвиваються, показує, що інноваційна модель розвитку економіки характеризується функціонуванням комплексу інституційного, ресурсного та інформаційного забезпечення інноваційної діяльності, який створюється завдяки активній державній підтримці розвитку інноваційної інфраструктури шляхом запровадження програмно-цільових методів управління цією сферою і не може бути реалізована тільки в рамках програм соціально-економічного розвитку.

Метою цієї концепції є обґрунтування необхідності розробки державної цільової програми розвитку інноваційної інфраструктури та визначення оптимального варіанту вирішення проблеми створення організаційно – економічних умов, які дієво впливатимуть на підвищення ефективності економіки країни, здійснення технологічного прориву і забезпечуватимуть формування постійної потреби в розробці та реалізації інновацій, ефективному використанні науково – технічного, інноваційного та освітнього потенціалу країни в інтересах суспільства, включаючи структурну перебудову економіки та створення нових високотехнологічних робочих місць.

Визначення, порівняльний аналіз можливих варіантів та обґрунтування оптимального варіанту розв’язання проблеми

Інноваційну інфраструктуру утворюють сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Розвиток інноваційної інфраструктури має забезпечуватися насамперед шляхом створення інноваційних підприємств (інноваційних центрів, технопарків, інноваційних бізнес-інкубаторів тощо) та утворення кластерів, взаємопов’язаних систем, необхідних для ефективного здійснення усього циклу інноваційної діяльності – від генерації ідеї до реалізації нововведення.

Інноваційні центри - це об’єкти інноваційної інфраструктури, діяльність яких сприяє розвитку інноваційної діяльності на національному, регіональному або галузевому рівнях, налагодженню співробітництва і кооперації між навчальними закладами, науково-дослідними та фінансовими установами, приватними дослідниками, винахідниками, промисловими підприємствами та організаціями шляхом надання послуг у сфері інноваційної діяльності інформаційно-довідкового, експертно-консалтингового характеру тощо.

Технологічні парки - інноваційні підприємства з правами юридичної особи або група юридичних осіб (учасників технопарку), що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Бізнес-інкубатори – об’єкти інноваційної інфраструктури, що забезпечують підтримку новостворених малих інноваційних підприємств.

Технополіси – організаційні форми об’єднання наукових установ, вищих навчальних закладів, інноваційних центрів, технопарків, бізнес-інкубаторів, інноваційних підприємств та об’єктів соціальної сфери спеціальної економічної зони, що забезпечують функціонування повного інноваційного циклу та досягнення синергетичного ефекту в їх спільній інноваційній діяльності.

Інноваційні кластери – науково-виробничі мережі самостійних юридичних осіб, установ, що генерують знання (науково-дослідних установ, університетів, інжинірингових компаній), інноваційних та фінансових структур, а також споживачів, які пов’язані один з одним у ланцюгу виробництва та реалізації конкурентноспроможної продукції та послуг.

Відповідно до визначеної мети концепції інноваційна інфраструктура має включати такий комплекс взаємопов’язаних систем:

науково-освітнього та інформаційного забезпечення, що сприяє

розробці новацій та надає доступ до інноваційних пропозицій, баз і банків даних для усіх зацікавлених підприємств та організацій, незалежно від форм власності;

комплексної експертизи (включаючи державну) інноваційних та

інвестиційних програм, проектів, пропозицій, заявок;

фінансово – економічного стимулювання та фінансування інноваційної

діяльності, використовуючи різні джерела надходження коштів (ресурси підприємницьких структур, кошти інвестиційних фондів, іноземні інвестиції тощо);

освоєння високих технологій та виробництва інноваційної

продукції, надання послуг у сфері інноваційної діяльності;

сертифікації інноваційної продукції, надання відповідних послуг у

сфері метрології, стандартизації, контролю якості;

просування інновацій на регіональні, міжрегіональні, іноземні ринки,

включаючи маркетингову діяльність, патентно–ліцензійну роботу та захист інтелектуальної власності.

Інноваційна інфраструктура повинна охоплювати усі ланки інноваційного процесу (освіту і науку – техніку та технології – виробництво та споживання) Їй повинні бути притаманні такі властивості:

1. Поширеність у всіх регіонах, що дасть змогу вирішувати на місцях завдання функціонально повного інноваційного циклу: від розробки інноваційної пропозиції, маркетингу і техніко-економічного обґрунтування до впровадження та комерціалізацію новацій.

Універсальність та гнучкість, що сприяють реалізації інновацій у

будь – якій сфері діяльності та адаптивність до швидких змін у розвитку науки і техніки.

Інформаційна, кадрова та фінансова забезпеченість усіх ланок

інноваційної діяльності.

Конструктивність, що забезпечує досягнення оптимального кінцевого

результату.

У світовій практиці застосовуються різні варіанти розв’язання проблеми розвитку інноваційної інфраструктури:

Європейська модель розвитку інноваційних структур грунтується на державних інвестиціях та дотаціях і спрямовується на насамперед на створення нових робочих місць.

В країнах Азії інноваційна інфраструктура розвивається шляхом утворення технополісів (Японія), створення технопарків, насамперед у галузі інформаційних технологій (Індія), розвитку різних типів інноваційних структур за фінансової підтримки держави (Китай).

Модель розвитку інноваційних структур США менше орієнтована на державне фінансування і функціонує переважно завдяки інвестуванню зацікавлених фірм.

Одним з варіантів підтримки інноваційної діяльності, що застосовується в Україні, є надання державних субсидій безпосередньо для виконання інноваційних проектів.

Реалізація кожного з варіантів потребує державної, у тому числі фінансової підтримки. При цьому, світовий досвід свідчить саме про більшу ефективність фінансування інноваційної інфраструктури.

Визначення на основі оптимального варіанту шляхів і засобів розв’язання проблеми, строків виконання програми

Враховуючи функціональну неповноту інноваційної інфраструктури в Україні, тенденції та проблеми її розвитку, обмежені можливості Державного бюджету України основними шляхами та засобами розв’язання цієї проблеми є:

- розробка науково-методичного та нормативно-правового забезпечення для створення та розвитку інноваційних структур різних типів (інноваційних центрів, технологічних парків класичного типу (територіально відокремлених з правами юридичної особи), інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів трансферу технологій, кластер-технопарків, технополісів);

- розвиток мережі регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації, інноваційних центрів та інноваційних бізнес-інкубаторів;

- удосконалення та спрощення процедури експертизи та реєстрації інноваційних структур та їх проектів;

створення технопарків класичного типу на базі вищих навчальних

закладів, наукових установ, науково-виробничих комплексів та удосконалення моделей функціонування існуючих інноваційних структур;

створення венчурних та інноваційних фондів;
активізація інвестиційної діяльності;
розробка і реалізація за участю міжнародних організацій проектів

створення технополісів та інших інноваційних структур у регіонах з високим науково-технологічним потенціалом.

Срок виконання зазначених завдань та заходів програми - 5 років.

Оцінка очікуваних результатів виконання програми

Результатами виконання програми будуть:

- розвиток мережі інноваційних структур (не менше 20 технологічних парків, 30 інноваційних центрів, центрів трансферу технологій, 2 технополіси) та понад 5 тис. нових робочих місць для висококваліфікованих фахівців і утворення на базі інноваційних структур механізму для вирішення економічних та соціальних проблем;

- підвищення не менше ніж на 10 відс. інноваційної активності суб’єктів інноваційної діяльності та збільшення на 80 чисельності інноваційно-активних підприємств;

- поліпшення використання та захист інтелектуальної власності та якість інноваційної експертизи;

прискорення темпів виробництва інноваційної продукції на 20 відс.;
залучення понад 20 млн.грн. інвестицій для розвитку інноваційної

інфраструктури та реалізації інноваційних проектів;

- підвищення рівня укладності економіки з пріоритетних напрямків інноваційної діяльності (до 5-6 рівня укладності), конкурентноздатності та національної безпеки України.

Фінансове забезпечення Програми

Реалізацію заходів щодо розвитку інноваційної інфраструктури передбачається здійснювати за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів, а також інвестицій зацікавлених підприємств та організацій, грантів міжнародних організацій.

Blog

Концепція Державної програми розвитку інноваційної інфраструктури

Содержание