Анастасія Нових «Сенсей. Одвічний Шамбали ii»
| Вид материала | Книга |
- Програма „ Оператор комп’ютерного набору Вищий рівень пояснювальна записка, 578.03kb.
- Остає питання створення інноваційних ліків та, у зв’язку з цим, розробки та застосування, 19.26kb.
- Кругозор, 114.14kb.
- Фективних лікарських засобів завжди було І є актуальним та важливим для суспільства,, 74.03kb.
- Рішення конференції «Нові технології в нейрохірургії», 56.58kb.
- Конкурс проходить за підтримки: Асоціації ювелірів України, 42.11kb.
- Вавіленкова Анастасія Ігорівна асистент кафедри Комп’ютеризованих систем управління, 140.78kb.
- «Інформатика та кібернетика» приймаються наукові проекти фундаментального І прикладного, 191.25kb.
- Структура проекту та план оцінки результатів 5Аналіз конкурентного середовища. Стратегія, 337.05kb.
- Піндік Анастасія (м. Маріуполь, Донецька обл.), 232.79kb.
Сенсей замовк. Виникла тиша. Але незабаром її порушив задумливий голос Віктора:
- На таке здатний далеко не кожен...
Але тут в міркування парубка вліз Костік зі своїми «висновками»:
- Значить, Агапіт був, виражаючись сучасною мовою, народним цілителем?
На що Сенсей з усмішкою відповів:
- Ну, якщо виражатися сучасною мовою, то Агапіт швидше був академіком. Як я вже говорив, він не лише досконало володів медичними знаннями, але і іншими дисциплінами. Знав декілька мов. Вільно читав трактати-оригінали античних, давньоримських авторів. Займався перекладом книг слов'янською мовою. Перевів для «книгоположниці» Ярослава Мудрого не лише книги зі сходу, але навіть привезені з собою староєгипетські манускрипти.
Пізніше Агапіт також допомагав... або, вірніше сказати, консультував Святослава, що складав «Ізборник 1073 року», де, окрім статей енциклопедичного характеру, були детально описані медичні відомості. Зокрема, способи розпізнавання хвороб, різні поради з виготовлення і вживання лікарських рослин, відомості про фізіологію і анатомію людини. Ця книга потім довгий час виконувала функцію навчального посібника.
Агапіт розвивав культуру і спрагу до пізнання, звісно, і серед ченців. Деяких він вчив медичним знанням. Іншим допомагав у вільний час просто освоювати книги. До речі кажучи, згодом було узаконено монастирським статутом і стало обов'язковим читання книг ченцями у вільний час. Саме за його ініціативою була створена книгоположниця Києво-печерського монастиря.
- Книгоположниця? - перепитав Руслан слово, що так різало слух своєю старизною.
- Так. Бібліотека по-нашому.
- А-а-а...
- Так от, Агапіт допомагав деяким здатним ченцям освоювати майстерність лікування, - продовжив оповідання Сенсей. - В основі навчання лежали спеціальні молитви, що виголошувалися в особливому стані свідомості, як правило, над їжею або рідиною. Завдяки чому, наприклад, та ж рідина наповнювалася силою, після чого її використовували як ліки, даючи хворому для вживання всередину або ж для зовнішнього вживання. Простіше кажучи, учні Агапіта вчилися змінювати не лише фізичні параметри рідини, але і структуру молекул, накладаючи необхідну інформацію. Природно, вони до таких тонкощів не знали всього процесу, який відбувався в мікросвіті молекули рідинної структури, і як саме він впливав на макрооб'єкт. Але їм це було і не треба. Ченці просто користувалися загальними постулатами цих знань, яким вчив їх Агапіт, як ми, наприклад, сьогодні користуємося електрикою. Енергією електричного струму люди користуються щодня, хоча до цих пір ніхто толком так і не знає, що це таке.
Так от, наприклад, у ченця Даміана, який вчився в Агапіта, добре виходило лікувати людей, особливо дітей, за допомогою помазання єлеєм.
- Чим, чим? - перепитав Славік, мабуть не розчувши.
- Єлеєм.
- А що це таке?
- Єлей - це оливкове, дерев'яне масло. У християн, наприклад, є цілий обряд, так зване єлеосвятіння - таїнство, яке здійснюється сімома священиками, а якщо немає такої можливості, то одним священиком над хворим. Інакше його ще називають соборування маслом. Суть його знову-таки полягає в тому, що над хворим промовляють певні молитви і помазують його освяченим єлеєм. І так проробляють сім разів.
- А чому саме сім священиків, сім разів? - запитав Андрій.
- Це інтерпретується з духовною силою, з силою семи Архангелів, які є посередниками між Богом і людьми. А простіше кажучи, сім'ю Бодхисатвами... А щодо використання єлею в такий спосіб, так це дуже древній спосіб лікування хворих, оскільки в основі процесу лікування лежать якраз ті знання, про які я вам розповідав, - про можливості людини впливати на навколишній світ через рідину. Тому подібне можна зустріти в різних релігіях і ритуальних обрядах народів світу.
- Так, - зітхнув Микола Андрійович. - Люди потихеньку втрачають суть, залишаючи лише зовнішню її форму.
- На жаль, - промовив Сенсей. - Колись люди знали, що вони робили. А зараз всього лише імітують зовнішню форму цих знань. Ось взяти одне з семи таїнств християнства - Хрещення, яке знаменує залучення людини до даної релігії. Сьогодні це урочистий багатоскладовий обряд, основна дія якого - триразове занурення людини в освячену воду, читання молитов, помазання єлеєм, маслом міро. Але деколи навіть ті, хто здійснює цей обряд, не відають, яка за всією цією зовнішньою дією стоїть величезна сила. Навіть самі віруючі по-справжньому недооцінюють і не усвідомлюють до кінця дійсну дію даної намоленної води. - І помовчавши трохи, додав: - Та і сам обряд водного обмивання новонароджених виник в християнстві не відразу, а набагато пізніше, у міру становлення і вдосконалення християнської обрядовості.
Витоки ж Хрещення ідуть з глибин дохристиянських культів. Такі водні обряди здійснювалися і в багатьох релігіях стародавнього світу, які, у свою чергу, грунтувалися на повір'ї їх предків про «очисну» силу води. Але сенс практики Хрещення, яка спочатку давалася людям, лежить ще глибше, за гранню тієї водної стихії, яку в зовнішньому бачать люди.
- Цікаво, цікаво, і в чому ж її сенс? - квапливо запитав Микола Андрійович, заінтригований, як і ми, тематикою розмови.
- Сенс справжньої практики Хрещення полягає в зануренні людини в глибини своєї свідомості, аж до душі. Саме слово «хрещення» по-грецьки звучить як «ваптисис», що означає «занурення». Пам'ятаєте, я вранці згадував за практику занурення у йогів, звану ними «Пранаяма». На сучасний погляд, це здається - дві абсолютно різні практики, між якими люди своїми амбіціями прокреслили прірву. На справді ж і Хрещення, і Пранаяма і ще ряд інших практик і обрядів, пов'язаних з водою, - це всього лише віддалені відгомони справжніх знань і древніх практик, адаптованих вже самими людьми для широких мас. У основі початкових знань лежали практики, які змінювали стан свідомості людини і виводили її на певну частоту, завдяки якій людина зростала духовно і приходила як зріле створіння до Бога. Тобто, по суті, завдяки цим практикам вона пізнавала справжню реальність. Вона знала, що вона робить і куди йде.
Колись давно практика «Занурення» давалася людям і призначалася для тих, хто вже знаходився на певному етапі духовного розвитку. З її допомогою людина входила в змінений стан свідомості і знаходила можливість занурення в самі потаємні свої глибини, де вона могла з'єднатися з Богом. Природно, там не було місця ніякій Твариній сутності, бо це було пов'язано з єством Душі. І ця практика дійсно давала таємницю знання, того самого знання, яке неможливо висловити, бо воно отримувалося від частки Бога - всезнаючої Душі.
- Так, багато коштовного ми погубили в часі, - сумно відмітив Микола Андрійович. - Частенько взагалі не розуміємо, що ми робимо, навіщо ми це робимо? Списуємо все на традиції, заспокоюючи себе тим, що так належить, так велося спрадавна, мовляв, ми всього лише віддаємо дань звичаям наших предків.
Сенсей усміхнувся і промовив:
- Ні, ну якщо розібратися, то вже краще так, ніж взагалі ніяк і повне забуття. Оскільки рано чи пізно, але відшукаються люди, які все ж докопаються до суті.
- Я якось раніше не звертав уваги на такі моменти, - знов промовив Микола Андрійович. - Але зараз ти розповідав за Хрещення, а мені згадалася одна розмова з моїм давнішнім пацієнтом. Він віруючий, можна сказати до фанатизму, що сприймає кожне слово Церкви буквально. Так от, в одній з бесід він повідав мені ідеологію обряду Хрещення у християн. Я сам хрещений, правда, в дитинстві. Але таке перший раз в житті почув. Судячи по ній, тільки той хто прийняв хрещення, і ніхто інший, очищається від первородного гріха, пов'язаного з самим фактом народження людини. Що лише після хрещення чоловік стає членом Церкви, залучаючись до її благ, якими є життя Вічне. Ніби як до Хрещення людина несе на собі диявольську печать, тобто не відокремлений від сатанинського. А після проходження цього таїнства з серця його виганяється сатана і назавжди залишається в зовнішньому по відношенню до людини. І що завдяки Хрещенню людина може звільнитися від всіх гріхів і надалі утримуватися від того, аби в них не впасти. То хіба таке можливе?
- Звичайно ні. Хрещення, безумовно, має силу. Але для простої людини - це всього лише поштовх до духовного пробудження. Проте це не позбавляє його від Твариної сутності, яким в християнстві називають «сатану». Людина знаходиться в тілі Тварини. Розум людини - це розум Тварини. І це не можна викинути в зовнішнє або повністю від цього позбавитися. Вважати так, це рівносильно міркувати, як людина, яка їде в машині і намагається переконати себе, що вона не їде в ній, а просто летить по повітрю.
Навіть Бодхисатви, народжуючись в тілі людському, схильні до випробування Твариного і спокуси всьому людському. Взяти, наприклад, Ісуса, Сина Божого, народженого в тілі людському. Він також не уникнув цієї долі. Сорок днів він боровся з «сатаною», тобто, кажучи простіше, проходив особистий Армагеддон. Він підпорядкував своєму Духовному Єству розум Тварини, «посадивши» своє Тварине «на ланцюг». І те ж воно «погавкувало» та «скиглило» все життя, даючи про себе знати. Тому що Ісус, хоч і був Великою Душею, але знаходився в матеріальному тілі. І нікуди від цього не подінешся. Такий Закон. Така природа людська.
І тут Костік з посмішкою прорік:
- А я пам'ятаю, як мене хрестили в четвертому класі. Піп там чогось запитував у нас, а ми хором йому відповідали. А потім сказав обернутися нам на захід, дути і плюнути щосили на сатану. Це я добре запам'ятав, тому що зібрав всі свої слюни і так постарався...
Ми засміялися, а Сенсей промовив:
- Це ви проходили один з обрядів Хрещення - заборона на нечистих духів і зречення від сатани.
- Ні, ну все розумію, - усміхнувся Костік, наслідуючи міркуванням Миколи Андрійовича. - Але навіщо плювати-то було?
- Вважається, що цим плювком християнин показує, що не боїться сатану і його підступи, оскільки Бог дає йому необхідний захист, - пояснив Сенсей. - Загалом, виражає таким чином крайнє презирство до сатани.
- Ну і культура, суцільне середньовіччя, - усміхнувся Костік.
- Культура тут ні при чому. Адже люди не міняються. Якими вони були, такими і залишилися.
- А навіщо ми оберталися на захід?
- Просто захід в православ'ї завжди був пов'язаний з силами, що протистоять Богові. І коли людина обертається на захід в цьому обряді, то церковники вважають, що так об’єкт хрещення безпосередньо відрікається від сатани і заявляє про це як би йому в «обличчя». А після цього обертається до вівтаря на схід. Вважається, що ця сторона світла пов'язує людину з Господом.
- Ну, якщо врахувати, що десь там знаходиться Шамбала, то вони в чомусь мають рацію, - відмітив Володя, а потім, зробивши паузу, пробасив: - І з приводу Заходу, мабуть, теж.
- Пам'ятаю, ще молитви піп читав на церковнослов’янській мові, - ударився Костік в спогади. - Правда, половина слів була незрозуміла. Потім водою нас окроплював, мастив чимось. А! Ще пряди волос з нас зістригав, а ми їх у восковий коржик завертали і опускали у воду. І навіщо такі складнощі?
- Підростеш - зрозумієш, - вставив Віктор.
Сенсей із сумом посміхнувся і промовив:
- Ось бачите, навіть ці обряди для одних - це шоу, а для інших - переосмислення життя.
Костік після цих слів притих, а Микола Андрійович, скориставшись моментом, знов звернувся до Сенсея, пригадуючи бесіду зі своїм пацієнтом.
- Так от, в розмові з тією людиною ще прозвучало і таке, що лише хрещена людина попаде в рай, а нехрещена людина туди ні за що не попаде. Що на нехрещену людину не діє благодать інших таїнств. За ню нібито не можна молитися, не можна поминати ні за життя, ні після смерті. Її навіть не можна відспівувати. А після хрещення вже нібито все це можна творити. Виходить, що нехрещена людина для Церкви взагалі як би не існує?
Сенсей уважно вислухав Миколу Андрійовича, а потім м'яко сказав:
- Ну як… для Церкви даної релігії він, може, і не існує. Але для Бога всі люди - діти Його! Людина з восьмого дня від народження, як тільки душа поселяється в тіло, стає Його «дитям», чоловічком з маленької букви. А чи зможе вона стати Людиною з великої букви і прийти до Бога як зріле створіння - це вже залежить від неї самої, від її волі і вибору.
- Душа людини поселяється в тілі на восьмий день народження? - перепитав Руслан.
- Так.
- А до цього, хто тоді це дитя?
- Просто живий організм, як будь-яке інше звірятко, - відповів Сенсей. - І знову-таки і в цьому питанні стикаємося з тим, що знання про це загублені, залишилися лише просто традиції з незапам'ятних часів. Ось, до речі кажучи, на Русі до цих пір збереглися відгомони знань про те, що душа приходить на восьмий день від народження. Там частенько ім'я дитяті вибирали залежно від того, який святий почитався на восьмий день життя дитя. І раніше, доречно зауважити, святкувалися зовсім не дні народження, а іменини - дні пам'яті святого, на честь якого називалася та людина, щоб людина не звеличувала свою гординю, але пам'ятала, для чого люди приходять в цей світ і чиє ім'я вона носить... А взагалі, традиція давати ім'я дитяті на восьмий день народження виходить ще з стародавніх часів...
- Виходить, що сьогодні ми святкуємо день народження своєї Твариної сутності?! - зробив для себе відкриття Женька. - А я-то думаю, чаво люди в день свого народження весь час так наїдаються і упиваються, прямо як поросята, до відвала! Та ще і дарунків більше та подорожче хотять. Так от де розкривається вся наша поросяча суть!
Всі розсміялися.
- Нє, треба припиняти ці балощі, - продовжував міркувати парубок. - Все, Стас, наступного дня народження я приходжу до тебе на тиждень пізніше, без всяких дарунків, з однією лише свічкою. Бо душі твоїй мої дарунки лише вредять, а Тварину твою кормють і кормють, будять з кожним роком апетит великої свині...
Стас не забарився йому відповісти ще раціональнішою пропозицією з приводу його дня народження. На що друг тут же відбувся жартами анекдотом. І вся компанія покотилася із сміху з їх клоунади. Пізніше, коли всі заспокоїлися, Микола Андрійович продовжив свої роздуми вголос.
- Так, куди не глянь, суцільні формальності, а не знання. Докотилися, називається, до «прогресу»... Ні, я все розумію, психологічно обряд Хрещення, якщо він здійснюється над дорослою людиною, він допомагає їй знайти впевненість в своїх силах, якось самостверджуватися, захистити себе хоч би в такий спосіб від власних страхів, налаштовує на добро, зобов'язує жити відповідно до етичних загальнолюдських критеріїв. Це все зрозуміло. Але навіщо ж настільки категорично ставити питання між хрещеними і нехрещеними людьми? А якщо людина, наприклад, народилася в сім'ї, де батьки належать до різної віри? Вони ж цими своїми обмеженнями і категоричними рамками заштовхують людину у внутрішній конфлікт.
- Ну що ти хочеш? Релігійні діячі теж люди... Як в народі говорять, не можна попасти в рай однієї релігії, не попавши в пекло останніх.
- М-да-а, - протягнув Микола Андрійович. - Це називається - їсти всім хочеться.
- Точно, - пробасив Володя. - Кожен мріє загнати чужих баранів в своє стадо.
Колектив засміявся. Сенсей же промовив:
- Ну, а якщо без жартів, то, не дивлячись на всю релігійну мішуру, для простої людини всі ці обряди освячення водою досить важливі, оскільки породжують в ній поштовх до того, аби вона зробила перший крок до Бога. Адже всі ці обряди своєю зовнішністю, заплутаністю, незбагненністю вводять людину в своєрідний стан трансу. Причому в нього входить як та людина, яка проводить обряд, так і ті, хто в нім беруть участь. І якщо думки всіх присутніх дійсно зосереджені на молитвах до Бога, а не обдумуванні в цей час якихось своїх матеріальних проблем, - то це породжує духовну силу, яку і отримує кожен з учасників у вигляді внутрішнього сплеску свого агатодемона. Для простих людей це прекрасно! Хоч так звернути їх увагу на те, що в світі існує не лише матеріальне буття, і що за великим рахунком вони є на цьому світі не ради того, аби стати довічним рабом Его.
Тобто, людина через обряд знаходить надію, яка служить поштовхом до віри. А вже основне таїнство відбувається через її віру. Розумієте, в чому різниця? Якщо духовній людині досить сили віри і волі, аби змінити в собі стан свідомості і працювати над духовними практиками, то простій людині не хватає навіть елементарної віри в свої сили, їй потрібне видовище, масовість, аби на п'ять хвилин відірвати її від матеріального буття і переконати, що є більш вищі цінності.
- А чому на п'ять хвилин? - запитав Руслан.
- Тому що після всіх цих вражень і позитивних сплесків прийде вона додому, а там суцільні проблеми матеріального буття. Ось її свідомість і повертається в звичне русло. Адже розуму то не хватає силою волі змінити себе в кращу, духовну сторону, ось і спихає всі свої внутрішні проблеми на зовнішні.
- Виходить, чисте знання людей не вражає?! - зробив свій несподіваний висновок Микола Андрійович.
- Цілком вірно, як би це парадоксально не звучало, - погодився з ним Сенсей. - Чисте знання людей не вражає. Із-за його простоти їм складно його зрозуміти. Тут же немає візуальних шоу, яскравих вражень, емоційно-стресових переживань. А чого в першу чергу люди хочуть? Хліба і видовищ, бо це відповідає оцінці більшосі розуміння суті життя.
Люди самі собі ускладнюють життя. І це стосується не лише простих людей, що живуть своїми мирськими турботами. Є деякі індивіди, які, намагаючись слідувати духовному, роблять перші кроки, знаходячи на своїй дорозі первинні знання. Але замість того аби зайнятися серйозною працею над собою, практикувати ці знання, засвоюючи суть, і йти далі, вони витрачають роки, розглядаючи їх зовнішню форму і додаючи значущість лише тому, що вони ними володіють.
- Як це? - не зрозумів Юра.
- Ну, це рівносильно тому, як, наприклад, людина, маючи шоколадку, замість того аби її просто з'їсти, спочатку їде до Америки, п'ять років вчиться там розвертати зовнішню обгортку. Потім їде до Японії і вчиться ще п'ять років розвертати фольгу. Потім їде на Північ до чукч і вчиться правильно відкушувати шоколадку. Потім ще по п'ять років вчиться у Франції і Англії, аби оцінити смак шоколаду в роті. І, нарешті, приїжджає додому, бере свою шоколадку і за пару хвилин з'їдає і розуміє, що це не зовсім те, чого вона чекала і до чого так довго і з такою помпезністю готувалася. Як це так - з'їв її за пару хвилин і все? Невже вона витратила роки життя, аби в результаті прийти до такого простого? Така реакція природна, адже вона, по суті, топталася на місці. А аби засвоїти знання, далеко їздити не треба. Потрібно всього лише заглянути всередину себе і зрозуміти, хто ти і чого насправді хочеш в цьому житті.
Сенсей замовк, підгрібаючи паличкою до вогнища вуглинку, що вивалилася. Знов виникла недовга пауза.
- Так, ще от що хотів у тебе запитати, - спохопився Микола Андрійович. - З приводу Святого Духу. Як я зрозумів по розповідях мого пацієнта, в обряді Хрещення в основному все будується на зішесті на душу людини Святого Духу. Там, наприклад, при освяченні води священик просить, аби вода в купелі освятилася силою, дією і натхненням Святого Духу. При помазанні єлеєм, хрещенні Він також згадується. А при миропомазанні частин тіла священик, здійснюючи ці дії, весь час виголошує: «Печать дару Духу Святого». Причому кожна частина тіла щось символізує. Наприклад, лице, аби освятити думки, ноги - для того, щоб людина йшла по шляху Христа, руки - аби людина здійснювала богоугодні справи. Це що, теж традиція, або ж в цьому є якийсь сенс?
- Частково ти сам відповів на дане питання. Символізм тут, звичайно, присутній, але і таїнство самого Духу Святого теж в цьому є. Бо хто з вірою звертається, тому і відплачується. А взагалі, прийти до пізнання Бога людина може лише через Святого Духа. Бо він є перший помічник і посередник між Богом і людиною. Він безмежний в своєму прояві, але Єство Його одне. Людині дуже важко усвідомити, що є насправді Святий Дух. Але ні в одній релігії, жодне таїнство, яке будить в людині Любов і Віру до Бога, не обходиться без натхнення Святого Духу. Бо Він є для людей сила Божа, Слух Його і Голос Його. - Зробивши паузу, Сенсей знов повернувся до розмови про Агапіта. - Ми, до речі, трохи відхилилися від розповіді про учнів Агапіта. Так от, Даміан лікував людей молитвою, помазуючи хворих єлеєм. А, наприклад, інший учень Агапіта - Аліпій замість єлею використовував фарби. Він був іконописець. Ще, будучи хлопцем, Аліпій допомагав грекам розписувати Успенський собор в Печерському монастирі. А потім і сам став писати ікони. Агапіт же навчив його, як за допомогою молитви і фарб можна лікувати шкірні захворювання у людей, наприклад ті ж виразки, гнійні рани.
- А як їх можна лікувати за допомогою фарб? - подивувався Костік.
- Ну як? Фарба ж має рідку основу. Це ті ж масла, які змішують з фарбниками. Плюс ще самі фарбники володіють додатковими лікувальними властивостями, що, природно, підсилює загальний оздоровчий ефект. Адже раніше використовувалися натуральні фарбники, не то що нинішня хімія. Деякі фарбники мають хороші антибактеріальні властивості, наприклад той же фарбник синього кольору індикан, що отримується з рослини індигоноски. Крім того, в ті часи частенько використовувалися червоні і жовті фарби, які завдяки своїм компонентам рослинного і тваринного походження володіли антисептичною, протизапальною, ранозагоювальною дією.
- Виходить, Аліпій поєднував професію художника з професією лікаря? - підсумував Микола Андрійович.
- Цілком вірно, щоб приносити людям максимальну користь, - підтвердив Сенсей. - До речі, Агапіт повідав Аліпію і немало секретів з приводу його першої «професії». Він розповідав йому про поєднання колірних гамм фарб, їх вплив на психіку людини, повідав і про систему зображення просторових і тимчасових співвідношень...
- Не зрозумів, - здивувався Микола Андрійович. - Це що, в одинадцятому столітті Агапіт повідав Аліпію тонкості психології сприйняття кольору і системи зображення просторових і тимчасових співвідношень?
- Я думаю, Аліпій теж би здивувався, якби узнав, що ці прості істини стануть наукою лише через тисячу років, - усміхнувся Сенсей. - Але все це сприйняття кольору за великим рахунком не має значення. Головне, чому Агапіт приділяв особливу увагу, так це як створити невидимий ефект від зображення. Бо Агапіт стверджував, що ікона не повинна ідеалізувати образ, щоб не створювати з даного образу ідола для сліпого людського поклоніння. Але вона мала бути натхненною. Головне не як і на чому писався образ, на шматку дерева або розпису на стінці, але в якому духовному стані перебувала людина, що написала її. Бо, перебуваючи в особливому стані свідомості, коли людина гранично абстрагується від своєї Твариної сутності і максимально проявляє своє Духовне, в ікону закладається особлива сила. Вона здатна ввести споглядальника даної ікони в особливий стан свідомості, збудити відчуття реальності присутності божественного і породити в людині духовний сплеск, або, як говорять сьогодні, зробити «підзарядку». І чим чистіші помисли і прагнення художника до Бога, тим потужніше відчуватиметься даний ефект, який завдяки своєму позитивному заряду здатний духовно перетворювати людину, я вже не говорю про те, що нормалізувати її фізичне здоров'я. Бо фізичне здоров'я в першу чергу залежить від духовного. Причому такий сплеск сили, породжений Вірою художника, стабільно зберігатиметься впродовж тисячоліть.
- Тисячоліть? А чому так відбувається? - поцікавилася Тетяна.
- Тому що для справжньої духовної сили насправді не існує ні часу, ні простору.
- А це поширюється лише на ікони? - поцікавився Костік.
- Це поширюється на будь-який художній твір. Адже справа не в дерев'яній дошці, покритій фарбами, як говорив Агапіт, не в полотні, не в скульптурі і не в книзі, а в тій внутрішній силі, яка закладалася в даний твір.
- Так, дивний ефект, - промовив Микола Андрійович. - Колись я мав щастя побувати в Ермітажі в Ленінграді. Там, звичайно, представлена багатюща колекція пам'ятників давньосхідної, староєгипетської, азіатської, античної культури і багато іншого цікавого. А також російської культури з VIII по XIX століття. Які там картини!
Сенсей кивнув, погоджуючись.
- Якщо ти там відмітив, біля одних картин люди можуть стояти годинами і милуватися, хоча по факту сама картина може з себе нічого не представляти. А біля інших картин, які можливо в деталях були промальовані набагато краще, люди практично не затримуються. Тому що картина так само володіє пам'яттю і художник, створюючи її, як би закладає в свою роботу свої відчуття, емоції, думки. Людина ж, що дивиться на картину, інтуїтивно це відчуває.
- А фото людини володіє таким ефектом? - поцікавився Стас.
- Безумовно. Навіть більш того, фотографія зберігає постійний зв'язок з об'єктом, тобто людиною. І по ній легко можна взнати, чи живий об'єкт, де знаходиться в даний момент, а також його емоційний стан. Через фотокартки є можливість безпосереднього впливу на його психоемоційну сферу, фізичне здоров'я і так далі. Навіть при множинному тиражуванні фотографії цей зв'язок з живим об'єктом практично не втрачається. У відношенні ж картини все по-іншому. Навіть при перефотографуванні закладена в ній інформація зберігається в початковому варіанті. Змінити і вплинути на неї практично неможливо, оскільки дана інформація в ній постійна.
- Я так зрозумів, люди як би заряджають картини саме своєю вірою, - відзначив Микола Андрійович.
- Цілком вірно. Внутрішня віра дуже багато значить. Ось, наприклад, повертаючись до нашої бесіди, взяти самого Агапіта. Він дійсно творив дива в лікуванні. І це багато в чому було пов'язано з внутрішньою вірою людей, які до нього приходили, їх позитивним прагненням. Тих, хто вірував, він швидко ставив на ноги, як би не було важке їх захворювання. А ті, хто приходив до нього озлобленим, без віри в душі, а таких, на щастя, було дуже мало, він просто не брався лікувати, не дивлячись на те, що їх недуга була легко виліковна. Адже віра - це не порожнє слово. Навіть сам Ісус, пришедши у вітчизну Свою «...не зробив там багатьох чудес по невірі їх…»
- Навіювання? - питально промовив Микола Андрійович, роздумуючи вголос. І, знизавши плечима, додав: - Але одним навіюванням серйозних захворювань не вилікувати, це ж факт.
- Навіювання тут ні при чому, - заперечив Сенсей. - Агапіт, Ісус не бралися лікувати таких людей не тому, що не могли впоратися з їх хворобою. Вся справа у феномені віри. Якщо людина відкрита для світла, вона сприймає світло. А якщо людина закрита, тобто, в ній немає віри - це рівносильно, що вона залізла в погріб, закрила щільно кришку, і в повній темноті чекає, що її хтось в тому погрібі вилікує за допомогою денного світла. Такі чекання, природно, будуть марні. Адже людський мозок працює як комп'ютер. А віра - це певна програма. Якщо вона встановлена в комп'ютері, то з нею можна активно працювати і отримувати відповідно цій роботі результат. Якщо ж в людині немає віри - це рівнозначно відсутності в комп'ютері відповідної програми. Природно, що ви не зможете вже повноцінно працювати, поки не встановите на свій комп'ютер потрібну програму.
У чому феномен успішного лікування Агапіта? Адже він виліковував не лише травами, або за допомогою своїх рук, як зараз це називають хіропрактикою, або за допомогою слова. Частенько він просто давав хворому що-небудь їстівне від своєї трапези або випити води. Але вся ця їжа неодмінно була заговорена його молитвами. Людині після цього ставало набагато краще, і вона дійсно потім видужувала. Чому? Тому, що Агапіт лікував з дійсною вірою. А це - велика, реальна сила! Дійсна віра - це зовсім не фанатизм, що доходить до абсурду, це не «биття себе в груди» в спорах і демагогії. Дійсна віра - це міра чистоти твоєї особистої духовної сили. А особиста духовна сила в Агапіта була величезна. І своїм благословенням їжі або води для хворого, який виглядав як змова молитвою, Агапіт насправді вкладав в рідину певну програму за допомогою своєї особистої духовної сили. Потім ця рідина потрапляла в організм хворого, де взаємодіяла з його рідиною, тобто, по суті, відбувалася установка нової програми, яка запускалася за допомогою віри самої людини.
До речі кажучи, Агапіт завжди творив молитву і перед своєю їдою, благословляючи їжу. І інших цьому вчив. Харчувався в основному рослинною їжею. Навіть заговорена ним гірка травичка перетворювалася в його руках в солодкі ліки для хворого.
- Загалом, якщо це розглядати у переносному розумінні, - з легким відтінком скептицизму промовив Костік, - то так, як ліки ковтатимеш все, навіть гірке і противне, аби видужати.
- Чому у переносному розумінні? - з щирим подивом промовив Сенсей. - В прямому.
Костік недовірливо покосився на Сенсея. Потім прийняв глибокодумну позу, намагаючись зрозуміти сказане Сенсеєм. Під час такого «великоцезарського» роздуму, як він любив про себе говорити, погляд парубка впав на сухі вітки, які ми назбирали ще вдень для багаття. Вони лежали якраз біля нього. І серед інших травичок, що причепилися до них, там знаходилася і гілочка полину. Побачивши її, парубок дещо пожвавився, вочевидь, від прийшовшого в голову «доказу протилежного».
- Як зрозуміти у прямому розумінні? - з сумнівом промовив він. - А якщо це, наприклад, полин? - І він кивнув на гілочку. - Вона ж гірка, як не знаю що! Це ж по життю бур'ян з поганим запахом! Як вона може бути солодким пригощанням?
Сенсей глянув на Костіка, весело жмурячись, і сказав:
- Дай її сюди.
Костік гидливо взяв гілочку двома пальцями, і передав Сенсею, з ретельністю отряхнувши після цього руки. На що Женька, відмітивши його обережні жести, не забув схохмити, жуючи сушку.
- Е-е-е, брат, це ще питання, хто тут по життю бур'ян що погано пахне!
Всі засміялися. А Сенсей, дбайливо взявши рослину, злегка обтрусив її. Потім поклав на долоню і ласкаво погладив як живу істоту.
- Який же це бур'ян? Це лікарська рослина. У нім же і ефірні масла, і алкалоїди. Це ж коштовний набір речовин для медицини. А щодо її смаку...
Сенсей загадково посміхнувся. Потім знов став водити руками по гілочці полину і щось дуже тихо шептати. Серед нашої компанії враз створилась повна тиша. Навіть Женька «пригальмував» своїми щелепами, які до цього солодко похрускували сушку. Я ж хоч і сиділа недалеко від Сенсея, але як не намагалася вслухатися, все одно толком нічого не розібрала з його шептання. Потім Сенсей замовк і, глянувши на Костіка, протягнув йому гілочку полину.
- На, спробуй.
Костік спочатку інстинктивно протягнув руку, але потім, мабуть, подумавши, що це розиграш, різко її відсмикнув, із сміхом промовивши:
- Та що я, хворий, чи що, полин пробувати!
Микола Андрійович із зацікавленістю встав зі свого місця і, обходячи сидячих хлопців, попрямував до Сенсея. Проходячи мимо Костіка, він похлопав парубка по плечу і відмітив під загальний регіт хлопців:
- Всі хворі, Костянтин. Здорових людей не буває. Є недообстежені... - Доктор потягнувся до гілочки. - Можна?
- Та на здоров’ячко, - з посмішкою промовив Сенсей.
Микола Андрійович, взявши полин з рук Сенсея, спочатку понюхав його, а потім, відщипнув кінчик верхівки, обережно спробував на смак. Ми ж з неприхованою цікавістю дивилися на його реакцію. Але обличчя нашого психотерапевта залишалося як завжди непроникним.
- Не зрозумів, - тільки промовив він і знову спробував, відщипнувши від рослини вже більше.
Його загадкове «не зрозумів» ще більш заінтригувало нас, і самі нетерплячі, у тому числі і я, навіть зіскочили зі своїх місць, стовпившись біля Миколи Андрійовича.
- Нумо, нумо, - діловито потягнув Женя руку до рослини, спішно дожовуючи чергову сушку. - Спробуємо... Гм, треба ж, солодка, як солодка вата.
Після його «реклами» ми стали спішно відривати від полину маленькі гілочки і пробувати їх. Мені теж дісталася невелика частина цієї рослини. Смак дійсно був якийсь незвичайний, швидше терпко-солодкий. Костік же все ще не наважувався покуштувати «пригощання» Сенсея, хоча, судячи по очах, йому явно цього хотілось, але, як мовиться, гордість не дозволяла. Дивлячись на наш ажіотаж, він з властивим йому сарказмом заявив:
- Ну ви, блін, полинові маніяки якісь. Може, вам ще блідих поганок піти назбирати?
- Поганки тут не зростають, - комічно промовив Андрій, подаючи йому останню «порцію». - На, спробуй. Серйозно солодка.
Костік спочатку демонстративно відвернув ніс. Але коли Андрій заявив «Ну як хочеш», маючи намір з'їсти останню частину стеблинки, Костік швидко змінив своє рішення.
- Е-е-е, дай сюди, ненажера!
Він із сміхом відібрав у Андрія залишки рослини. Потім, згорбившись, став їх прискіпливо розглядати, принюхуватися і, нарешті, вирішився все ж спробувати.
- Ну як? - весело запитав Сенсей, дивлячись на його розгублений вигляд.
Костік дурнувато посміхнувся і розвів руками:
- Що я можу сказати? Як говорив Гьоте в моєму виконанні: «Чого не розумію, тим не володію».
- Сенсей, правда, а як це так у тебе вийшло? - зацікавлено запитав Віктор.
- Елементарно. Май віру - і у тебе вийде. Нічого складного не немає. Віра і чистота думки - ось основна причина. А дія на рідку структуру рослини - це вже, можна сказати, справа техніки.
- А чому саме на рідку? - вхопився за слово Микола Андрійович. - Я вже за сьогоднішній вечір це не вперше від тебе чую.
- Тому що будь-яке водне середовище має в своїй молекулярній структурі своєрідні ячейки, щось наподобі міні-комп'ютерів. Їх мікророзміри вміщають глобальну пам'ять. І в них закладена практично вся інформація про матерію. Якщо на водну структуру впливати, починаючи від простої механічної, хімічної, електромагнітної дії і закінчуючи... - Сенсей замовк, підбираючи слова, а потім промовив: - ну, скажемо зрозуміліше, закінчуючи енергією думки, то можна перебудувати молекулу води в необхідне поєднання. Бо вода зберігає пам'ять про всі речовини, які будь-коли перебували в ній, або вона перебувала в них, або стикалася своїми енергетичними станами... наприклад, навіть такими простими, як електромагнітні коливання. А якщо врахувати, що вода - це найпоширеніша речовина в природі, що вона контактує зі всім на цьому матеріальному світі в тій або іншій формі, зберігаючи придбану інформацію в кожній своїй молекулі, якщо врахувати її взаємодію між собою, то можете представити, яким багажем пам'яті вона володіє.
- Тобто, виходить, що навіть цей полин можна створити не лише солодким, але і перетворити на що-небудь таке-притаке? - висказався Руслан.
- Можна, якщо знати молекулярну структуру і енергетичне наповнення «такого-притакого», - з посмішкою відповів Сенсей.
- Що, навіть в комашку?! - здивувався Руслан.
- А чом би і ні? Без води нічого живе на Землі не ворушиться. На нашій планеті вода входить до складу всіх живих організмів у вмісті від 45% до 98%, у тому числі і організму людини, де її до 80% від загальної маси. Вода - це поширений компонент природи. Навіть у вогні присутні елементи води у вигляді водню і кисню, за рахунок якого відбувається горіння. Навіть у камені є рідина.
- У камені? - здивувався Славік.
- У камені. Всі камені під великим тиском виділяють рідину, хоч і в малих кількостях. І як би це парадоксально не звучало для вас сьогодні, але навіть в центрі Землі, всередині розжареного ядра знаходиться ядро, величезної щільності і маси, і в нім є теж рідина.
Земля - це насправді жива істота, яка теж складається в основному з рідини, мається на увазі не лише поверхневий шар, де 70% - це океани, а 30% - це все різна модифікація матерії з включенням води, але і внутрішня рідина. І ми, люди, теж схожі на неї.
- А в Землі теж є розум? - все ніяк не міг з'ясувати для себе це питання Костік.
- Безумовно, і людина з ним пов'язана, оскільки цей розум знаходиться в пам'яті рідкої структури і в нім накопичується інформація про все, у тому числі про кожного з нас. Оскільки, я вже говорив, велика частина нашого тіла складається з рідини, то всі дані про нас, починаючи від думок, емоцій, закінчуючи здоров'ям і матрицею ДНК, закладаються в цю пам'ять.
- А довго вона зберігається?
- Довго.
- Так це виходить, що можна взнати за кого завгодно, що будь-коли жив на цій планеті, там Наполеона, Чингисхана... - розмріявся Костік.
- Гм, знайшов за кого взнавати, - підколов його Андрій. - Є цікавіші ж особи.
- Та це я так, до речі, - поспішив виправдатися Костік і поглянув на Сенсея.
- Це набагато серйозніше, ніж тобі здається, - відповів той. - І володіють такими можливостями одиниці зі всього людства.
- А є більш вищий розум, ніж розум Землі? - не вгамовувався Костік.
- Звичайно. Існують більш вищі інформаційні структури, аж до глобальної. Але всі вони підконтрольні лише одному, Тому, кого ми називаємо Богом.
- А хто ті одиниці, які можуть зчитувати інформацію з води? - з хитрістю в голосі запитав Женя.
- Ну, наприклад, істинно святі люди. Як вони творили «дива»? Чистотою своєї віри. Для людей це здається неймовірним. А для них це було сповна доступним. Чистота думки і віра - ось що було головним. Бо в самих чудесах насправді жодного дива немає. Це всього лише елементарні знання, у тому числі науки про воду, про яку, на щастя, ця людська цивілізація ще не відає і сотої долі.
- А чому на щастя? - в претензійному тоні прорік Костік.
- Тому що люди, володіючи даними знаннями, навіть кавун би перетворили на ядерну бомбу. Ти собі просто не уявляєш, яка сила поміщена у воді. Людина, що володіє знаннями про неї, здатна всього лише за допомогою однієї краплі зруйнувати весь світ.
- Як це зруйнувати? - не зрозумів Женька. - Це що, краплею води законтачить дріт від ядерної кнопки?
- Та ядерна енергія в порівнянні з дійсною силою думки людини - це суща нісенітниця.
Женька взяв свою кружку із залишками чаю, глянув на Сенсея і заявив, сяючи своєю голлівудською посмішкою:
- Ні, ну все розумію, але щоб краплею води?!
Парубок вичікувально поглянув на Сенсея, явно провокуючи його на демонстрацію. На що Сенсей відповів:
- Гаразд, Хохмас Невіруючий. Піди, принеси мені кружку моря.
Женька спочатку насторожився, а потім з комічним виразом обличчя промовив:
- Кружку моря? Це в сенсі води морської?
- Її самої, - усміхнувся Сенсей.
Женька ліниво глянув у бік моря.
- Ні, мені не жаль сніг серед зими... Ентого добра в окрузі, звичайно, хоч відбавляй... Але енто подвиг какома треба зробити, аби встати, пройтися та ще в мокроту ту лізти, ноги без потреби мочити. - І заглянувши в свою кружку, запропонував: - Може, чаєм обійдемося?
- Давай, давай, - з усмішкою підганяв його Сенсей. - Такі прогулянки для твоїх мізків корисні.
Женька нехотя піднявся, крекчучи, як старий дід, і попрямував до моря. Микола Андрійович, дивлячись парубкові вслід, прорік:
- Не бійся, Женя. Така погодка, гріх не прогулятися.
Вечір дійсно був прекрасний. На морі стояв штиль. Небо було всипане зірками. Світив яскравий місяць. Тиша і спокій, просто благодать.
Женька, зачерпнувши води, неквапом пішов перевалюючись назад, прагнучи не розплескати повний кухоль морської води. Але, мабуть відчувши на собі наші пильні погляди, він підбадьорився і, вже підходячи до Сенсея, протягнув йому воду з уклоном як справжній офіціант.
- Отримайте ваше замовлення. Це вам дарунок від фірми «Нептун». У нас кожен сотий кухоль з бактеріями, паличками, мікробами і екскрементами з найближчого міста - абсолютно безкоштовно! Тобто дарма!!!
- Дякую, - в такому ж жартівливому тоні відповів Сенсей.
Поки хлопці сміялися, розвиваючи цю забавну тему, Сенсей поставив перед собою кружку, накрив її руками і зосередився. Але на ці його дії мало хто звернув увагу, оскільки Женя вже повністю перемкнувся на образ комічного офіціанта і став розповідати компанії якийсь смішний анекдот, після якого всі дружно вибухали реготом. Я засміялася разом зі всіма, але раптово відчула себе неважливо. Спочатку стало якось незвично дискомфортно в організмі. І цей стан почав хвилеподібно наростати. Я навіть не могла зрозуміти, що це було. Занудило, голова закрутилася. У тілі відчулася слабкість, кісті стало ломити. Перше, що прийшло в голову - думка, що я отруїлася якимсь продуктом. Хіба мало, сонце, жара. Але бентежила незвичність цих симптомів. Точно я не лише отруїлася, а ще в цьому стані до нудоти накатала на запаморочливих гойдалках. І найголовніше, з глибини свідомості почав підніматися якийсь неприродний страх. Враз охопила паніка, від якої хотілося бігти світ за очі, хоча видимі причини для такої боязні явно були відсутні, принаймні, візуально.
Не пройшло і хвилини, як Сенсей протягнув кружку Жені, який продовжував веселити народ своїми анекдотами.
- На, піди, виплесни назад в море.
Женька поглянув на воду і запитав, явно, розраховуючи побачити там більше:
- Все, чи що?! Ну ось так завжди! Найцікавіше прошло мимо моєї прямої звивини.
Руслан, що сидів недалеко, з цікавістю витягнув шию, намагаючись заглянути в його кружку. Женька тут же відреагував:
- Чого ти очі вирячив, чадо? У ній водорості не зростають і бактерії догори пузом не плавають. - І, натягнувши йому кепку на очі, під сміх хлопців додав: - Так що можеш гасити світло, фільма не буде.
Бурхливий сміх супроводжував весь Женькин похід до моря і благополучне його повернення з порожнім кухлем. А мені, чесно кажучи, вже було не до жартів. Страх наростав. Всі нутрощі вивертало навиворіть. Я вже трималася з останніх сил, боячись зайвий раз поворушитися. Здавалося, ще мить, і я взагалі відключуся. Але тут подув свіжий вітер з моря, який зовсім на трішки, але все таки полегшив мій стан. Я вже зраділа, підставивши лице вітру, по наївності вважаючи, що раз мені трохи полегшало, то незабаром з організмом все обійдеться і налагодиться. Та рано було радіти.
Вітер став посилюватися. Море зашуміло. В світлі місячної доріжки я з жахом побачила, що створені хвилі, не просто гнало вітром, а з кожним разом вони збільшувалися і ставали більших розмірів. Хлопці притихли і почали озиратися по сторонах.
Різкий порив вітру сильно захитав наші намети. Легкі пакети ураз злетіли вгору і стали крутитися по побережжю в дикому танці. З кожною секундою вітер ставав все сильнішим і сильнішим. Намети вже не просто тріпало, а здавалося, точно хтось намагався в своєму шаленстві вирвати їх єдиним махом зі всіма залізними колами. Новий натиск урагану, що раптово налетів, розкидав вогнище на всі боки. Вмить спалахнули серветки. Грудочки, що горять, шпурнуло до машин. Великий же вогонь, як розлючений звір, кинувся на сухий очерет, з жадністю поглинаючи його стебла.
Ми в жаху зіскочили із своїх місць. Старші хлопці з Миколою Андрійовичем кинулися гасити палаючі серветки, що розлетілися. Володя із Стасом і Андрієм почали гасити «подвійне вогнище». Ми ж з Тетяною з переляку похапали чиїсь речі, підстилки, рушники, загалом, все, що під руку попадалося біля костра, і стали носитися з цим барахлом назад-вперед, не знаючи, що з ним робити. Із-за страху і паніки весь мій комплекс нездужань провалився кудись на задній план. І я вперше в житті відчула, що таке справжній тваринний страх перед стихією, що розбушувалася.
Вітер став настільки сильним, що довкола лише і чулося його наводячи на жах завивання та наростаючий шум прибережних хвиль. Творилося щось неймовірне. Вода то нестримно відкатувалася далеко від берега, то з неймовірним гуркотом знову обрушувалася на нього, все більше і більше підминаючи під себе нові ділянки суші. У холодному місячному світлі здавалося, що море точно скипало. Своєю бурхливою пащею воно готове було проковтнути будь-якого, хто виявиться на його дорозі. Гігантські водні «язики» із страшним шипінням невблаганно наближалися до місця наших недавніх «посиденьок».
Микола Андрійович, виправдовуючи своє прізвисько «Здоровий глузд», побіг до машини і спробував завести мотор, кричучи нам на ходу:
- Кидайте все! Зараз затопить! Потім не виберемося!
Всі в паніці почали кидатися. На мене ж взагалі напав «стовбняк». Ноги в страху підкосилися, ставши як ватні. І тут, в цій безладній метушні, я побачила Сенсея. Моя особа вважала, що він гасить пожежу або знаходиться десь біля машини. А він, виявляється, весь цей час приспокійно сидів на своєму колишньому місці, навіть не змінивши пози, і спостерігав за нашою метушнею так, немов дивився гостросюжетний фільм в кінотеатрі. Сказати, що я була цим шокована, значить, нічого не сказати.
Тут до Сенсея підбіг Женька. Намагаючись перекричати шум ураганного вітру і прибою, що не на жарт розігрався, він заволав:
- Сенсей! Намети зараз понесе! Що робити? Треба змотуватися звідси! Вода прибуває...
На що Сенсей, на мій чималий подив, і, судячи по Женькиному лиці, не лише моєму, крикнув у відповідь:
- Принеси кружку моря!
- Що-що?! - не зрозумів парубок, думаючи, що йому почулося.
- Я говорю, принеси кружку моря! - знов крикнув йому Сенсей.
Женька, оторопівши, глянув на нього, не вірячи своїм вухам.
- Кружку моря??? Та мене зараз, взагалі понесе, разом з цією кружкою... Та і тебе самого зараз змиє! Ти поглянь, які позаду хвилі...
Хвилі дійсно були вже чималими і з кожним разом все ближче і ближче підкочувалися до того місця, де сидів Сенсей. Ударяючись об берег, вони з шумом кидали свої бризки. Підхоплювані поривами вітру, ці крупні холодні краплі, немов град, жорстко хльостали нас по обличчю і одягу. Сенсей, проте, будучи весь мокрий, навіть не поворушився, аби обернутися і глянути на чорні хвилі, що дійсно вселяють жах. У відповідь на Женькину тираду він лише посміхнувся, точно майстер, задоволений своєю роботою. Парубок же, зрозумівши, що своєю жалістю його не візьмеш і всякі погрози і аргументи тут безсилі, лише в серцях виголосив:
- Ну, мама мія!
І, мабуть відчайдушно чинячи опір своїй кричущій логіці, став в поспіху шукати кухоль серед навколишнього хаосу. Всі інші продовжували кидатися в паніці. Хто намагався рятувати намети, хто бігав з якимись речами, хто возився біля машин, закидаючи щось в багажник. Женька почав запитувати в тих, що метушаться, чи не бачили вони кружку. Але ті, здавалося, не могли зрозуміти, що він від них хоче. Коли ж парубок довідався у Стаса про кухоль, той взагалі замість відповіді гарненько струсив його, кричучи мало не в саме вухо:
- Жека! У тебе що, дах поїхав?! Який кухоль?! Нас зараз змиє! - І не випускаючи Женьку з рук, обернувся у бік Миколи Андрійовича. - Доктор, може, його вирубати і в багажник? Йому, здається, дах зносить!
- Та кінчайте нісенітницею займатися! - прогримів у відповідь «Здоровий глузд». - Косу затопляє! Швидко всі в машину, поки ще проїхати можна...
Женька ж, вирвавшись з чіпких рук друга, у свою чергу, заволав на Стаса:
- Сам ти...! У мене дах на місці. Це в Сенсея її зірвало!
Слово «Сенсей» подіяло на Стаса як холодний душ. І замість того аби бігти до машини, як закликав Микола Андрійович, Стас встав як укопаний, в невимовному здивуванні втупившись на Сенсея. І тут я випадково відмітила, що цю нещасну кружку я тримала в руках серед інших речей. Мене точно струмом пробило.
- У мене кружка, у мене! - заволала я у все горло і, кинувши останній «мотлох», побігла з нею до Євгена.
Парубок, прийнявши кружку як естафетну паличку, кинувся до моря, яке вже знаходилося недалеко від Сенсея. Але море явно не хотіло віддавати йому свою воду. Обливши потоком холодних бризок однієї хвилі, іншою воно збило непроханого гостя з ніг. Проте після свого падіння Женька, спритно піднявшись, все ж встиг зачерпнути води у втікаючої хвилі, правда, разом з піском і останньою штормовою муттю. Але як тільки Женька зачерпнув воду і побіг скоріше від нового валу, я з жахом побачила, як вдалині на місячній доріжці показалася величезна хвиля, яка невблаганно наближалася в нашу сторону. Я хотіла крикнути всім про цю небезпеку. Але в горлі ураз пересохло. І замість крику у мене вийшли якісь хрипкі, незрозумілі звуки і безпорадні жести рукою у бік моря. Женька до цього часу, вже підбігши до Сенсея, протягнув йому кухоль, весь тремтячи, як осиковий лист, чи то від холодного душу, чи то від страху. Перебуваючи в сильному смятінні, я знов глянула на велику хвилю. Вона наполегливо насувалася своєю страшною руйнівною силою, як зголоднілий хижак, бажаючи разом поглинути весь свій береговий видобуток. Вочевидь, її лякаючу чорноту відмітили і хлопці, тому що вони стали щось несамовите кричати Сенсею. Цей несамовитий крик перемішався в моїх вухах з диким ревом прибою. Страшно було подумати, що зараз могло статися.
Сенсей же спокійно взяв кружку у Жені і, не звертаючи уваги ні на кого, поклав на неї свої руки, зосередившись буквально декілька секунд. Ці секунди розтягнулися для мене у вічність. Хвиля нестримно наближалася, а Сенсей не ворушився. Останні продовжували щось кричати біля машин. У цей момент я відчула, що моє нездужання стало підозріло швидко зникати. Тим часом Микола Андрійович, Віктор і Володя, мабуть зрозумівши, що їх не чують, побігли до Сенсея. Але тут Сенсей розплющив очі і так же спокійно віддав кружку Женьці, сказавши:
- Вилий в море.
Коли Женя взяв кружку, йому не довелося бігти до моря, бо воно вже само підступило до його ніг. Він просто байдуже виплеснув вміст кружки у втікаючу хвилю, заворожено дивлячись на великий вал, що насувається.
- Сенсей, треба бігти, - підскочив і Стас, що також не зводив погляд з темної маси багатотонної води.
Замість Сенсея прозвучав приречений голос Жені:
- Тепер пізно, все одно наздожене.
Хлопці, що підбігли, почувши від парубка ці слова, теж зупинилися, розуміючи все безглуздя своїх дій. І лише зараз Сенсей обернув голову в бік моря. Але на відміну від інших, він, здавалося, не просто дивився, а милувався грізною стихією.
І тут я відчула, що все в мені якось стало на свої місця. Пройшла нудота, запаморочення. Організм знов прийшов в норму. Зник навіть страх. У свідомості виникла незвичайна ясність. І я відчула себе настільки добре, настільки натхненно, немов це були самі кращі миті в моєму житті, хоча реальна картина швидше говорила про інше. Навіть ця величезна хвиля, замість жаху і паніки, стала викликати в мені відчуття справжнього захоплення такою неповторною картиною могутності природи.
Раптово вітер почав швидко затихати. Хвилі ставали все менші і менші, немов якась гігантська праска пройшлася по чорному простирадлу моря на місячній доріжці, розгладжуючи складки. Велика хвиля, не докотившись до берега буквально декілька сотнів метрів, порушуючи всі закони фізики, почала нестримно зменшуватися в розмірах. І лише відлунням легкого сплеску дійшли її води до краю берега. Вода нехотя покидала відвойовану сушу, повертаючись до своїх звичайних кордонів. Вітер затихнув, і на морі знов поновився ставший вже незвичним слуху повний штиль.
Я перевела погляд на Сенсея. І мене осяяло. Я зрозуміла, що ж послужило дійсною причиною цього раптового шторму. Це була зовсім не природна аномалія, як вважав мій розум, перебуваючи в паніці. Це, поза сумнівом, здійснила думка людська! І хоч мій розум десь на другому плані продовжував чинити опір такій здогадці, але щось глибинне, внутрішнє, знаюче про світ значно більше, чим може виразити мій матеріальний мозок, саме воно давало можливість зрозуміти дійсну причину того, що відбувається. Я була просто вражена, наскільки ж могутня насправді воля Людини, що володіє знаннями, перед яким стають покірними навіть сили стихій! Наскільки величезні можливості і здібності заклав Бог в кожного з нас. Але хіба ми можемо у всій своїй мірі оцінити Його дар, вибравши для себе життя черв'яка в темноті власного егоцентризму? То хіба ми здатні зрозуміти Його дійсну Любов до нас, якщо, окрім себе, ми більше нікого довкола не помічаємо? Одна показуха, один обман, і в цьому життя проходить. Черв'як, він і є черв'як. Був, і немає його, навіть стихії не потрібні, життя і так роздавить під своїм каблуком.
Природа заспокоїлася. Проте ніхто з нас не ворухнувся з місця, мабуть сильно приголомшені пережитим явищем. Луна освітлювала своїм страшним, холодним світлом той хаос, що твориться на побережжі, що залишила після себе стихія. І в цій, абсолютно нереальній тиші для нас несподівано пролунав голос Сенсея.
- Непогано б вогнище розвести, зігрітися...
Такі прості життєві слова вибили нас із стану ступора. Всі із здивуванням обернулися на Сенсея. А він, знявши свою промокшу до нитки сорочку, став викручувати її, вичавлюючи цівки морської води.
- Я говорю, непогано б вогнище розвести та трошки просохнути, - повторив Сенсей, помітивши наші здивовані лиця.
Ця фраза, що називається, остаточно привела нас у відчуття. Старші хлопці мовчки заворушилися, відшукали в уцілілих наметах ліхтарики і розбрелися по берегу у пошуках сухих дрів, оскільки все, що ми запасли, або згоріло, або було мокрим. Компанія, що залишилася, стовпилася біля Сенсея, немов це було найбезпечнішим місцем на всьому побережжі.
- Може, не треба вогнище? - обережно висловив свою думку Микола Андрійович. - Може, безпечніше переїхати в місто? Явно на морі десь грозовий фронт, і це були перші пориви. Не виключено, що вони повторяться.
На що Сенсей добродушно відповів:
- Розслабся, доктор. Зараз чайку закип'ятимо, просохнемо трошки. А там і видно буде.
- Ну, як знаєш, - з сумнівом в голосі промовив Микола Андрійович.
Незабаром наші мокрі речі вже були розвішені на вірьовках поспішно укріплених наметів. А ми, переодягнувшись в сухий одяг, сиділи на новому місці, подалі від моря, гріючись біля багаття і чекаючи, коли закипить чайник. Як не дивно, але всупереч обставинам, настрій у мене був просто відмінним. Немов відкрилося друге дихання, зійшло якесь натхнення, завдяки якому душа просто співала, так було добре і спокійно.
Як тільки вода закипіла в чайнику, ми з Тетяною заварили ароматний чай з материнки (душицы) і меліси. Витягнули за наполяганням доктора з наших їстівних уцілілих запасів липовий мед для профілактики від простуди. І зробили невелику вечерю з цим пригощанням, вірніше буде сказати «нічник-пікнік».
Коли перші краплі благодатного чаю стали розтікатися по організму, поширюючи своє тепло, Микола Андрійович, вже розслабившись, промовив:
- Ось це ураган був! Ось це стихія! Треба ж, наскільки цікава психологія людини в екстремальних ситуаціях. Все-таки одна справа теорія, а інша - практика, та ще власна.
- Так, - усміхнувся Сенсей. - Міркувати - не діяти.
- І головне, як швидко міняються цінності людини, - збуджено продовжував психотерапевт. - Коли вбачаєш щонайменший шанс врятувати себе і інших, єдиною цінністю стає життя. Але в останні хвилини, як тільки небезпека стала невідворотною... дивно, втрачається цінність життя, цінність цього тіла! А всередині... вражаюче... ясність і повний спокій, якесь незвичайне, дивне відчуття розширення свідомості...
Сенсей задоволено посміхнувся і перервав розповідь Миколи Андрійовича на найцікавішому для мене місці. Виявляється, не лише я переживала подібні несумісні з екстремальною обстановкою відчуття.
- Доктор, дай спокій самоаналізу. Хай душа насититься цією миттю «тут і зараз».
Микола Андрійович уважно поглянув на нього і з посмішкою кивнув, точно зрозумівши те, що вголос не було сказано.
Деякий час ми сиділи мовчки, розтягуючи задоволення від чашки гарячого чаю. Я як і раніше переживала якусь нез'ясовну внутрішню насолоду цією тишею. Воістину, це приголомшливе відчуття «райського» спокою починаєш по-справжньому цінувати після того, як побуваєш в самому «Пеклі». У міру того, як народ повертався в звичне русло своєї свідомості, почала відновлюватись перервана дискусія.
- Ні, ну треба ж, така буря, такий кошмар! - разом зі всіма не міг заспокоїтися Віктор.
І тут Сенсей як би за між іншим промовив, мирно попиваючи чай:
- Це була всього лише крапля води.
Дані слова дійшли до народу не відразу. Першими «прозріли», приголомшено поглянувши на Сенсея, Микола Андрійович і Володя. Ледве пізніше дійшло і до останніх.
- Тобто як... крапля? - здивовано перепитав Віктор. - Я правильно зрозумів, та сама крапля в чашці води, про яку сперечався Женька?
Сенсей задоволено кивнув. А Женька в цей час ледве не поперхнувся чаєм, вирячивши очі на Сенсея, намагаючись на ходу зміркувати, жартує він чи ні.
- Це провокація, я протестую! - на всяк випадок жартома завозмущався Хохмач Невіруючий, коли добра частина нашої компанії поглянула на нього зовсім не двозначним поглядом. - Це просто був збіг, ураган абсолютно випадково налетів...
- Випадково? - усміхнувся Сенсей, підвівши в здивуванні брові. - Я можу повторити.
- Не треба, не треба! - випередив слова Женьки Стас. - Сиди, Сенсей, я сам його уб'ю.
І з цими словами він навалився на Женьку, жартома схопивши його за горло, і став трясти. Женька комічно заборсався і, зачепивши рукою що лежала поруч білу серветку, став розмахувати нею як прапором примирення.
- Все, все! Задаюся! Вірю, вірю...
- Дивися, - «погрозив» Стас, відпускаючи його.
Хлопці засміялися, а Женя, потерши своє горло, боязко запитав в Сенсея:
- Ні, правда, це дійсно сталося із-за чашки води?
- Ну все, - рішуче встав Стас, але не встиг він накинутися на друга, як того точно вітром здуло з місця. Відскочивши убік, Женька став поспішно пояснюватися, розмахуючи руками в заспокійливих жестах.
- Ні, ні, я не в тому сенсі. Я хотів сказати, ні фіга собі сила!
- Так би відразу... - промовив Стас, повертаючись на своє місце під сміх хлопців.
І коли хвиля жартів прошла, Сенсей пояснив:
- Людська думка може ще і не таке створити. Їй підвладно як руйнування, так і творення. Просто люди не володіють реальними знаннями про цю силу. А знання не дадуться до тих пір, поки людина не зміниться в кращу сторону. Інакше вона буде, як будь-яка інша тварина, залежати від капризів стихій. Адже Земля теж жива істота. І перенасичення людством, в якому домінує Тварина, вона не потерпить. Для неї прояв масового людського негативу - це як зяюча рана на тілі, до якої підтягуються додаткові сили, як в крові лейкоцити, здатні поглинати бактерії і інші чужорідні тіла. А потім просто відбувається процес очищення, от і все... Людство в цілому, так само як і кожна людина окремо, своїми думками неусвідомлено вносять зміни в пам'ять води. А потім, вибачайте, отримуємо те, що заслужили.
- Значить, воду можна певним чином програмувати, - зробив узагальнювальний вивід Микола Андрійович. - І цією програмою можна не лише руйнувати, але і творити?
- Цілком вірно. Те, що ви бачили - це так, дрібниця. А тепер представте, якою потужністю володів, наприклад, Агапіт, в якому перебував сам Дух Святий, називайте це Єство як хочете, - Гавриіл, Рігден, Джабраїл - у нього багато імен. Наскільки була сильна його творча думка, якщо навіть після смерті біля його мощів продовжують зцілятися багато людей як фізично, так і духовно, і особливо в дні так званої підвищеної активності «фону», - Сенсей з посмішкою поглянув на мене, користуючись моїм не зовсім вмілим лексиконом.
Агапіта ще за життя відвідувало багато різних людей, причому незалежно від їх приналежності до релігії. Окрім християн у нього були і мусульмани, і буддисти, і люди інших віросповідань. Вони приходили до нього не лише за лікуванням, але і як до Мудреця, Людини, що знає дійсну дорогу до Бога. За таке паломництво до Агапіта його недолюблював багато хто з релігійних верхівок. Адже він не заставляв людей міняти свою віру, як закликали вони, щоб розширити свою владу. Він говорив дійсними словами Ісуса, що Бог один, і доріг до Нього безліч. І я навіть не здивований, чому згадки про паломництво до російського Мудреця ретельно вилучені з літописів. Адже Агапіт розповідав про справжнє Вчення Ісуса, яке на той час вже трансформували в релігію. Він розповідав про свободу вибору, про душу вічну.
Не дивлячись на те, що Агапіт лікував людей, позбавляючи їх від різних недуг, і душевних і тілесних, він також наставляв їх: «