Го ірц «Реформування земельних відносин в Україні»

Вид материала

Закон

Содержание Фізичний розмір господарства, га Фізичний розмір ферми (га) Міністр каже: ніяких обмежень на розмір ферм Сімейні ферми версус корпоративні ферми. Case study: США Чому було запроваджену заборону Агроформування США Далі буде…

Подобный материал:

• Щодо запровадження ринку земель в Україні, 68.84kb.
• Напрями реформування земельних відносин на ринкових засадах, 101.89kb.
• Запрорвадження ринку земель в україні, 28.1kb.
• Запровадження та перспективи розвитку ринку земель сільськогосподарського призначення, 88.25kb.
• Програма розвитку земельних відносин, ефективного, раціонального використання та охорони, 193.59kb.
• Програма розвитку земельних відносин у Сторожинецькому районі на 2011-2015 роки, 219.64kb.
• Стан реформування земельних відносин в області у 2006 році, 73.53kb.
• Програма економічного І соціального розвитку Кіровоградської, 3726.15kb.
• Про затвердження міської Програми розвитку земельних відносин на 2011-2015 роки, 188.02kb.
• Закону України "Про ринок земель", 944.89kb.

ГО ІРЦ «Реформування земельних відносин в Україні»

ссылка скрыта


Матеріали до обговорення проекту Закону України «Про ринок земель»


Частина 1. Площа. Сімейні ферми versus корпоративні ферми

Огляд літератури і практики


Площа


РЕЗЮМЕ

Історично основною виробничою ланкою сільського господарства була сімейна ферма. Як правило, вона має невеликі розміри. Такі явища як колоніалізм, плантаційний тип господарювання, колективізація, а в останні часи індустріалізація сільського господарства вели до виникнення нового типу виробничого агроформування – корпоративної ферми. Така ферма, як правило, має значні розміри і часто є учасником вертикально-інтегрованої структури (холдингу).

Метою укрупнення виробництва називають використання вигод ефекту масштабу. Та дослідники або взагалі заперечують наявність такого ефекту у сільському господарстві або стверджують, що його надбання швидко тануть завдяки непропорційному зростанню витрат на контроль та управління. Таким чином, обмеження масштабів аграрного виробництва закладені у його природі. Втручання держави у викривлення цих масштабів (надмірне подрібнення або надмірне зростання господарств) слід визнати необхідним у тих випадках, коли таке викривлення створює загрозу сталому землекористуванню, ефективній конкуренції, громадському здоров’ю або навколишньому середовищу.

В той же час не можна не помітити, що маленькі сімейні ферми та великі корпоративні господарства виконують різні функції та мають різну спеціалізацію. Перші не здатні впоратися з такими завданнями як масований експорт сільськогосподарської продукції і забезпечення глобальної продовольчої безпеки,¹ а другі – з завданнями соціального спрямування: працевлаштування сільського населення, підтримання життєздатності сільських громад.

Крім того, сімейні ферми потребують набагато більшої державної підтримки, ніж корпоративні. Наприклад, поважне видання The Economist із посиланням на Організацію економічного співробітництва і розвитку стверджує, що державна підтримка фермерам ЄС у 2005-2007 роках складала 29% валового доходу фермерів, фермерам США – 12%, фермерам Бразилії – 5,7%, загалом по країнах ОЕСР 26%.² Загальновідомо, що в країнах Європи сімейні ферми є основою сільського господарства.

За деякими даними, фермери у ЄС-15 складали близько 3% населення, а на субсидії цим фермерам ЄС-15 витрачав приблизно 45% свого бюджету.

Наведемо лише один приклад – Франція. Досить часто ця країна слугує прикладом того, як ретельно її закон та адміністрація захищає маленькі сімейні ферми. Дійсно, сукупність законодавчих обмежень та адміністративної практики не дають сімейним фермам зростати понад 100 га. В той же час закони Франції дозволяють існування Сільськогосподарських Земельних Груп – це компанії, що скуповують ріллю та інші сільськогосподарські угіддя з метою передачі їх в оренду дрібним фермерам та отримання доходу у вигляді ренти. Ці компанії можуть купувати до 375 га.

Відповідно, пошук балансу інтересів слід здійснювати не у винищенні або дискримінації одного типу господарств на користь другого типу, а у максимальному використанні і підсиленні тих переваг, що мають агроформування обох типів.


Збільшення фізичного розміру агроформувань, як правило, пояснюють намаганнями застосувати ефект масштабу у сільськогосподарському виробництві з метою зниження витрат.


Дослідники відзначають, що досить важко аргументовано довести наявність ефекту масштабу у сільському господарстві. Багато дослідників навіть заперечують наявність такого ефекту або підкреслюють, що цей ефект спостерігається до певної межі, за якою управлінські витрати та витрати на контроль знищують усі надбання ефекту масштабу.³


Дані щодо розмірів ферм по країнах світу є досить різноманітними⁴; на нашу думку, розмір аграрних формувань визначається перш за все історичними умовами формування галузі, спеціалізацією (тваринництво, рослинництво, диверсифікована, вертикально-інтегрована ферма), поточними умовами господарювання, і тільки в другу чергу - приписами законодавства або заходами земельної реформи та економічної політики.


Саме тому найбільший середній фізичний розмір господарств – понад 3600 га - зафіксований у Австралії, де розвинене тваринництво із пасовищним утриманням; аналогічна ситуація спостерігається у Новій Зеландії. Саме тому в Україні велику групу становлять с/г підприємства із площею земель 3-4 тисячі га, а середній фізичний розмір підприємства перевищує 430 га і є одним з найбільших в Європі та серед найбільших в світі (спадок колективізації). Саме тому у країнах Південної Америки та Карибського басейну зафіксовано значні середні розміри агроформувань (наслідок колонізації «нічийних» земель, які фактично використовувалися тубільцями; спадок плантаторів). Саме тому в США в кінці 19 століття масово сформувалися ферми площею саме 65 га - бо Законом про домогосподарства (Homestead Act) 1862 року держава подарувала поселенцям ділянки федеральної землі такої площі. Пізніше площу такої ділянки збільшили до 240 га, аж поки цей закон не було скасовано у 1976 році. За цей час фермери отримали від уряду майже 110 млн. га землі.⁵


Сімейна ферма історично є основною виробничої ланкою сільського господарства у багатьох країнах світу. Історично, ця ферма має невеликий розмір. Індустріалізація виробництва, розвиток технологій, що потребує значних капіталовкладень, глобалізація створили умови для корпоратизації аграрного виробництва, для входження у цей – дотепер ще здебільшого сімейний бізнес – крупних інвесторів, для вертикальної інтеграції та зростання масштабу виробництва в рамках одного агроформування. Як наслідок, кількість сімейних ферм дещо скоротилася, але вони не втратили своїх позицій.


Дослідники стверджують, що корпоративні, несімейні ферми у своїй діяльності рано чи пізно досягають межі, де не існує жодних переваг у порівнянні із маленькою фермою, яка може на контрактній основі залучати сучасну техніку та винаймати консультантів у разі потреби.⁶ Наявність таких переваг, на нашу думку, може свідчити про загальну викривленість економічної ситуації в країні (місця України у різноманітних рейтингах – конкурентоздатності, корумпованості, рівня життя тощо як раз можуть слугувати доказом такого викривлення).


В той же час цікавим є той факт, що в свій час багато сучасних розвинутих економік пройшли через період обмеження максимального розміру землеволодінь, аби попередити «лендлордізм» або захистити традиційні для них малі сімейні ферми. Нині майже всі вони скасували такі обмеження.⁷


Наразі пропонуємо звернути увагу на деякі статистичні дані.


Обмеження площ у власності і середні розміри господарств:⁸

Країна	Максимальна площа земель у власності за законом, га	Середній розмір ферми, га
Польща	500	12,3
Угорщина	300	29
Іспанія	250	25,4
Румунія	200	11
Данія	125 – 155 (умовно)	60
Франція	100 – 375 (умовно)9	56
ЄС	-	11,6 (усі ферми)
Україна	100	430
Англія і Уельс	не існує	55
Німеччина	не існує	48
США	не існує	170
Японія10	3 (умовно)	1,7 (2003 р.)
Бразилія	?	110
Китай	0	4,5 (2003 р.)
Індія	різні по штатах	1,56 (2003 р.)
Мексика	?	24 (2003 р.)

Данія: за даними Євростату, 61% ріллі перебуває у володінні ферм площею понад 100 га, 31% - у володінні ферм, чия площа перевищує 200 га. Загалом сільськогосподарські переписи у країні засвідчили, що ферми консолідуються; так, між 2005 та 2007 кількість ферм скоротилася на 14%, в першу чергу за рахунок ферм площею до 100 га. Відповідним чином – на 14% - зріс середній фізичний розмір ферми (з 52,7 до 60 га). Закон передбачає, що фермер може придбати додаткову ділянку (понад 125 га), якщо в межах існуючої максимальної ділянки він не може забезпечити ефективне поводження з відходами тварин. При купівлі додаткової ділянки площею понад 30 га необхідно отримати ліцензію уряду.¹¹ За даними EUROSTAT, 2,8% ферм мають середній розмір 486 га.


У Франції для визначення мінімальних і максимальних площ застосовується концепція Мінімальної Посівної Площі (MSI). На національному рівні ця одиниця становить 25 га, але місцева влада може дещо збільшувати або зменшувати її. Ділянка не може бути меншої за таку одиницю. В той же час спеціальні місцеві неурядові неприбуткові організації (SAFER, Societies for Land Management and Rural Establishments) мають компетенцію надавати дозвіл на купівлю землі; як правило, вони не надають дозволи на придбання понад 4 одиниць.


Інші обмеження стосуються корпоративних ферм. Такій фермі SAFER надає дозвіл на придбання землі, виходячи з кількості серед її акціонерів осіб віком до 60 років, що кваліфіковані для ведення сільського господарства.


Для так званих Сільськогосподарських Земельних Груп (Agricultural Land Groups), які купують землю у власність з метою передачі ділянок в оренду, обмеження становить 15 одиниць, або 375 га.¹²


Поглянемо тепер, як такі різноманітні обмеження вплинули на фактичні фізичні розмірі агроформувань Франції.¹³

Площа, га	ферм, одиниць	частка у загальній кількості, %	земля у використанні, га	частка у загальній площі, %
до 20	195100	35,79	4400000	16,06
20-50	99000	18,16
50-100	160600	29,46	23000000	83,94
понад 100	90400	16,58
в т.ч. > 200	≈ 20000	3,7	5000000	18,25
	545100	100,00	27400000	100,00

Цікаво звернути увагу на фізичні розміри агроформувань по групах та порівняти їх з максимальною площею, дозволеною законом. Наприклад, Іспанія (макс.250 га, дані наведено станом на 1993 рік).¹⁴ Як видно з таблиці, верхньої межі землеволодіння досягає лише незначна частка агроформувань країни; в той же час на ферми з площею землі в обробітку понад 200 га припадає близька 950 тисяч га, або 4% всіх с/г земель країни.

	Фізичний розмір господарства, га	Частка господарств, %
1	< 2	31,59
2	2-5	26,54
3	5-10	15,68
4	10-20	11,20
5	20-30	4,38
6	30-50	3,93
7	50-100	3,58
8	> 100	3,11

У Польщі, наприклад, де верхня межа є вищою і становить 500 га, середній розмір ферми становив у 2002 році 6,59 га,¹⁵ 12,1 га – у 2005 році, 12,3 га – у 2007 році.¹⁶


Практично в усіх європейських країнах спостерігається консолідація ферм, зростає їх фізичний та економічний розмір: якщо кількість ферм між 2003 та 2007 роками зменшилася в цілому у ЄС на 8%, то площа земель у обробітку – лише на 0,5%.¹⁷


У статистичних цілях для країн Європи визначено таку категорію як «великі» або «більші» ферми. В більшості випадків в цю категорію потрапляють ферми з площею понад 100 га (для порівняння: в Україні середня площа ферми – 430 га). В табличному вигляді ситуація виглядає так (станом на січень 2011 року):¹⁸





Легенда: Average UAA of all farms (ha) - середня площа у обробітку усіх ферм, га; Average UAA of the larger farms (ha) – середня площа у обробітку більших форм, га; Number of larger farms – Кількість більших ферм; Larger farms as % of all farms – Частка більших ферм серед усіх ферм; Threshold value (ha) – Межа визначення більших ферм, га.¹⁹


Дослідження свідчать, що процес консолідації агроформувань носить глобальний характер і пов'язаний із економічним розвитком,²⁰ за виключенням тенденцій у Азії, де – мабуть, внаслідок демографічних тенденцій, – економічний розвиток супроводжується зменшенням середнього фізичного розміру ферми.


Цікаво виглядає ситуація у США, де не існує законодавчих обмежень на розмір ферми, але державна підтримка орієнтована в першу чергу на ферми площею до 800 га.²¹ Середній розмір ферми становить 170 га (дані 2007 року) і поступово збільшується. Розподіл ферм за фізичними розмірами у 2007 році виглядав так:

Фізичний розмір, га	1997 рік (%)	2007 рік (%)
< 40	49,2	54,4
40-201	34,7	31,0
202-404	8,1	6,8
405-809	4,6	4,2
> 809	3,4	3,6

Як бачимо, ефект державної підтримки є помітним, але він не зупиняє найбільш агресивних гравців ринку.


Бразилія – країна є одним із світових виробників і експортерів зернових культур, сої, яловичини, цукрової тростини і цитрусових. Країна є надзвичайно великою (846 млн. га) і різноманітною за усіма показниками, тому дані про середній фізичний розмір ферми (73 га у 1996 році, 68 га у 2008²²) не надають повного уявлення про ситуацію у різних частинах країни. За даними Національного сільськогосподарського перепису 2001 року,²³ 2/3 ферм Бразилії мають площу до 100 га; інше джерело зазначає, що 50% ферм мають площу до 10 га.²⁴


У південній Бразилії середня площа ферми – 92 га, в той час як у центральній та східній частинах – 897 га.


З середини 20 століття в країні спостерігалися процеси консолідації ферм і концентрації угідь. У 1996 році 4,8 млн. ферм використовували 350 млн. га (рілля, пасовища), та 80,6% з них мали площу до 50 га і разом обробляли всього лише 12,2% с/г земель країни. В той же час 1% ферм з площею понад 1000 га обробляли 45,1% усіх с/г земель Бразилії.


На наступній таблиці можна спостерігати розподіл ферм Бразилії за фізичними розмірами та частку кожної групи у обробітку землі (дані сільськогосподарського перепису 2006 року):

Фізичний розмір ферми (га)	Кількість ферм, одиниць	Частка ферм, %	Площа (х 1000 га)	Частка угідь, %
< 2	1048956	20,27	829	0,25
2 – 10	1428115	27,59	6970	2,11
10 – 50	1580703	30,54	36410	11,04
50 – 100	390874	7,55	26483	8,03
100 – 500	371114	7,17	75738	22,96
500 – 1000	53792	1,04	36958	11,20
1000 - 10000	44889	0,87	105845	32,08
>10000	2022	0,04	40708	12,34
нема землі	255024	4,93	-	0,00
Разом	5175489	100,00	329941	100,00

Слушним виглядає залучення до цієї тематики недавньої публікації у пресі Нідерландів. Ми відтворюємо цю новину тут повністю (переклад «Моя Земля»). Щоправда, у статті йдеться про тваринницькі ферми, але головним є підхід: уряд не стурбований самим лише розміром ферм, він опікується виключно впливом агроформувань на громадян і навколишнє середовище.

Міністр каже: ніяких обмежень на розмір ферм

23 листопада 2011 року – Dutch News.nl²⁵

Уряд не планує запроваджувати обмеження максимального розміру ферм для індустріалізованих ферм, тому що поки що їх досить мало і ситуація не потребує втручання уряду, заявив у середу заступник міністра навколишнього середовища Генк Блекер.

Владі провінцій та місцевій владі належить право втручатися у формування великих господарств, додав міністр. Уряд втручатиметься у ситуацію, коли розмір ферм створюватиме загрозу для громадського здоров’я, соціо-економічної ситуації або матиме негативний вплив на стан моралі.

Однак Блекер закликав місцеву владу стримувати розвиток мега-ферм до оприлюднення висновку міністерства охорони здоров’я щодо можливого впливу ферм на громадське здоров’я. Цей висновок очікується у третьому кварталі наступного року.

Відповідно до даних Університету у Вегенінгені, оприлюднених раніше цього року, в Нідерландах нині існує 242 мега-ферми, що утримують корів і свиней, у порівняння із 95 фермами 5 років тому. Alterra institute визначає мега-ферму як таку, що утримує 7500 голів свиней або 250 голів молочних корів або 2500 телят на вигодовуванні.

Більшість таких мега-ферм розташовані у провінціях Noord-Brabant, Overijssel, Limburg та Gelderland, де їх функціонування збурило помітні протести.

Тваринництво Нідерландів є одним з найінтенсивніших у світі; щорічне виробництво худоби і птиці для споживання становить 450 млн. голів.

Тенденція консолідації тваринницьких ферм є частиною загального процесу консолідації сільського господарства. В минулому році у Нідерландах нараховувалося близько 50 тисяч ферм, у порівняння з 78 тисячами 10 років тому.

Консолідацію ферм – які в цьому процесі найчастіше залишаються класичними сімейними підприємствами - слід відрізняти від формування крупних корпоративних, часто вертикально інтегрованих аграрних компаній, що ніяким чином не пов’язані із фермерськими родинами і сільською місцевістю. На нашу думку, процес формування таких структур пов'язаний із ситуацією у сучасному світі і завдячує наступним чинникам: швидке зростання населення світу; зростання попиту на продовольство; зростання попиту на альтернативні джерела енергії; урбанізація та формування крупних торгових мереж; відмова крупних інвесторів від вкладень у колись обожнювані ними, а тепер проблемні сектори (цінні папери, фінанси, нерухомість, нафта тощо).


Тут є певний парадокс, адже дослідження свідчать, що з точки зору економічної ефективності супер-ферми не є кращими або навіть є гіршими, ніж малі та середні підприємства, що не беруть участі у інтеграції.²⁶


Здається, можна запропонувати таке пояснення: створення крупних та надкрупних ферм не має на меті досягнення вражаючих результатів у розрізі врожайності або прибутку на одиницю продукції. Метою зростання фізичних розмірів може бути створення можливостей для інвестування крупних коштів та отримання значного валового прибутку.


Зрозуміло, що маленька сімейна ферма не може задовольнити потреб таких інвесторів. Та чи здатна вона вирішити питання глобальної продовольчої безпеки? – з огляду на потребу у інвестиціях у сільське господарство, це виглядає сумнівним.²⁷


Нам здається обґрунтованим висновок американського дослідника Брюса Джонсона (університет Лінкольну, Небраска), що корпоративний аграрний бізнес радше підсилює сільську економіку, ніж послаблює (щоправда, йдеться про діяльність американських корпорацій у США). Та нериторичним є питання, яке він ставить у підсумку: чи здатне корпоративне сільське господарство підсилити сільську економіку без депопуляції сільської місцевості та деградації сільських громад?²⁸


Відповідь на це питання, ми переконані, слід шукати в іншій площині, а не серед обмежень площ землі у володінні та/або оренді. Можливо, більш обґрунтованим є підхід антимонопольного законодавства, яке в принципі не забороняє домінування і монополізм, але категорично забороняє і суворо карає зловживаннями ними. Під таким зловживанням можна розуміти і перешкоджання вступу у бізнес нових – малих – гравців.


В цьому сенсі слід зазначити, що здійснення такого роду контролю є завданням складним, особливо в державі, функціональність якої компрометована корупцією. Та відмова від такого гнучкого підходу на користь простому обмеженню площ, на нашу думку, може ввести сільське господарство України в тривалий і тяжкий період вимушеної трансформації. Внаслідок цього Україна може надовго втратити світовий ринок продовольства та навіть стикнутися із дефіцитом продовольства всередині країни. Крім того, цей підхід може яскраво свідчити про принципову відмову від приборкання корупції.


Комплекс заходів із підтримки сільської місцевості також непогано доповнити і такими заходами як надання дієвої державної підтримки трудомістким галузям (в першу чергу тваринництву), сприяння диверсифікації зайнятості і підприємництва у сільській місцевості (туризм, різноманітні «зелені» та рекреаційні послуги). А вже згадане приборкання корупції здатне вивільнити значні кошти для інвестицій та соціального розвитку.


Можливо, малі сімейні ферми і великі корпоративні господарства мають право на існування одночасно, але повинні виконувати різні функції. Завдання сімейних ферм – вирощувати в першу чергу овочі і фрукти, годувати місцеве населення, слугувати економічною опорою сільських громад, працевлаштувати сільське населення, підтримувати агроландшафти і таке інше. Завдання корпорацій – інвестувати у орієнтоване на експорт крупнотоварне виробництво у рослинництві і тваринництві. Відповідно різними можуть бути режими оподаткування, експорту, надання державної допомоги.


Крім того, сімейні ферми потребують набагато більшої державної підтримки, ніж корпоративні. Наприклад, поважне видання The Economist із посиланням на Організацію економічного співробітництва і розвитку стверджує, що державна підтримка фермерам ЄС у 2005-2007 роках складала 29% валового доходу фермерів, фермерам США – 12%, фермерам Бразилії – 5,7%, загалом по країнах ОЕСР 26%.²⁹ Загальновідомо, що в країнах Європи сімейні ферми є основою сільського господарства.


Слід зважити на досвід інших країн, які в своєму законодавстві передбачили спеціальний правовий режим «сімейних» ферм. Наприклад, за відповідним законом Бразилії, сімейна ферма: (1) не має у власності та/або оренді понад 4 фіскальні одиниці площі землі; (2) в основному використовує працю членів родини; (3) основні доходи родини походять від ферми та (4) управління фермою здійснює родина.³⁰ В той же час дослідники зазначають, що родини, що мають 5-10 га у Бразилії або 20-50 га у Аргентині, не можуть заробити достатньо тільки за рахунок ферм, і змушені вдаватися до інших, несільськогосподарських форм зайнятості.³¹


В певному сенсі Україна також пішла таким шляхом, адже Закон України «Про фермерське господарство» передбачає, що ФГ утворюється членами родини, однак не містить вимог щодо площі або джерел доходу родини. Та положення проекту закону «Про ринок земель» (№ 9001-д) створюють враження, що режим ФГ, тепер вже з площею, яка становитиме максимум 100 га, помножені на кількість членів родини, не буде мати жодних альтернатив. Така одноманітність агроформувань може істотно підвищити ризикованість сільського господарства України та погіршити його позиції на світовому ринку.


Запровадження в Україні обмежень на площу земель в оренді (6000 га в одному районі з урахуванням пов’язаних осіб, та до 5% території області), крім очікуваних наслідків, може мати і неочікувані. По суті, цей підхід ніби повертає Україні на 20 років назад, у період крупних, більш-менш рівних за фізичними розмірами колективних господарств. Та очікувати, що повернення до такої ситуації викличе і відповідні наслідки – такі як розвинуте тваринництво та висока зайнятість сільського населення – марно, тому що Україна сьогодні існує у глобальній економіці з вкрай ліберальним імпортним режимом. На тлі такого підходу тертя лампи Аладіна виглядає більш перспективним.


Слушним є і інше зауваження. Питання площі землі у власності – це питання, серед іншого, соціальної справедливості. Саме тому більшість сучасних земельних реформ спрямовані не на обмеження площі землі в обробітку (в оренді), а на обмеження площі землі у власності, аби підвищити рівень соціальної справедливості.³² Та зрозуміло, що соціальна справедливість не може бути досягнута виключно за рахунок обмежень у земельній сфері (якщо конкретні національні умови не свідчать про протилежне).


Крім того, приватизації ріллі в Україні вже відбулася у відверто несправедливий спосіб:³³ усе міське населення та більша частина сільського населення були виключені з цього процесу і не отримали ніяких прав на землі сільськогосподарського призначення колишніх радгоспів та колгоспів. Навряд чи можна цю несправедливість виправити, дозволивши «скривдженим» реформою громадянам придбати за гроші землю у громадян, які цю землю отримали безкоштовно.

Сімейні ферми версус корпоративні ферми. Case study: США


РЕЗЮМЕ

Заходи урядів окремих штатів США, що обмежують участь несімейних корпорацій у аграрному виробництві, мали перш за все соціальне підґрунтя, були спрямовані на захист традиційної для цих штатів структури сільськогосподарського виробництва, потребували значних витрат і зусиль на впровадження і не зупинили процес «корпоратизації» сільського господарства в якому беруть участь і сімейні ферми. В свою чергу цей процес не позбавив сімейні ферми їх домінуючих позицій. Запровадження анти-корпоративних обмежень дещо знижує економічну ефективність сільського господарства.


Можна стверджувати, що малі ферми є, як правило, сімейними (або сімейні - малими), а корпоративні, як правило, великими (або великі – корпоративними). Однак сьогодні і сімейні, і несімейні ферми часто мають корпоративну організацію. То ж насправді йдеться лише про склад акціонерів аграрних корпорацій. Саме такий склад часто визначає ті межі, які національне законодавство встановлює щодо діяльності корпорацій у сільському господарстві (якщо такі межі взагалі встановлені). Наше коротеньке дослідження цієї теми ми розпочинаємо із вивчення досвіду США.


США є одним з найвідоміших прикладів країни, яка запровадила законодавчі обмеження на корпоративне господарювання на землі. Слід зауважити, що ця сфера є компетенцією штатів, і федеральне законодавство ніяк не регулює права корпорацій вести аграрний бізнес або набувати ріллю у власність. В той же час його вплив таки спостерігається – у сфері підтримки сільського господарства та оподаткування.


Політика деяких штатів США у сфері обмеження корпоративного землеволодіння полягає у наступному. Північна Дакота, Південна Дакота, Оклахома, Мінесота, Вісконсін, Айова, Західна Вірджінія, Південна Кароліна, Міссурі, Техас, Канзас і Небраска частково заборонили корпораціям набувати ріллю у власність або вести аграрний бізнес або брати участь у вертикальній інтеграції. Нагадаємо, що на ці штати припадає приблизно 30% земель с/г призначення США.³⁴ Крім того, агрокліматичні умови двох з них – Айови і Канзасу – є подібними до умов України.


Перш ніж робити висновки з самої наявності такої заборони, слід зауважити наступне. В першу чергу необхідно дослідити причини запровадження заборони – адже цілком вірогідно, що в інших країнах цих причин не існує, і копіювання досвіду виявиться нейтральним в кращому випадку і шкідливим в усіх інших випадках. По-друге, слід зважити на наслідки введення заборон – як очікувані, так і фактичні.


Чому було запроваджену заборону. Історично сільське господарство США розвивалося на основі сімейних ферм. Європейці емігрували до США цілими родинами, і цілими ж родинами вони створювали власний бізнес у новій країні. Соціальну основу сільських громад створили саме фермерські родини, а економічну основу сільського господарства – сімейні ферми. Законом про домогосподарства 1862 року уряд подарував поселенцям ділянки площею 65 га, розташовані на захід від Міссісіпі. Пізніше площу таких ділянок було додатково збільшено.


Зазначимо, що цей закон часто використовувався всупереч його меті. Так, крупні тваринницькі ферми (ранчо) у такий спосіб набували землю на підставних осіб навколо джерел води, аби усунути конкурентів. Пізніше аналогічна схема використовувалася із метою захоплення ділянок, перспективних для видобутку корисних копалин. У доведенні того, що особа дійсно є фермером і проживає на ділянці, яку вона просить Уряд їй подарувати, урядовці спиралися на аффідавіти (нотаріально завірені свідчення) свідків, які часто були підкуплені.


На часи Великої Депресії в США існувало понад 6 млн. ферм. Саме із розгортанням Депресії, яка тривала чи не ціле десятиліття, спостерігається «корпоратизація» сільського господарства – банки і страхові компанії почали вилучати збанкрутілі ферми у фермерських родин. За деякими даними, 5 млн. фермерів втратили свої ферми. Цей процес викликав неабиякий соціальний протест серед сільського населення. Власне, саме тоді окремі штати (першою – Північна Дакота) почали законодавчо обмежувати участь несімейних корпорацій у аграрному виробництві. Небраска виявилася найбільш радикально та за наслідками референдуму вписала відповідну заборону у власну конституцію (після того, як місцевий парламент не зміг набрати необхідну кількість голосів, аби включити відповідну заборону у закон).


Таким чином, заборона корпоративного землеволодіння мала перш за все соціальне підґрунтя. Метою заборони було збереження фермера як домінуючої виробничої одиниці сільського господарства з огляду на його роль у формуванні сільської громади.


Пізніше відповідні заборони також ґрунтувалися на ідеї підтримання конкурентоздатності фермерів, які відчували помітні конкуренті переваги корпорацій у таких секторах як птахівництво, свинарство, вирощування фруктів, горіхів і цукрової тростини. Індустріалізація цих секторів також вела до їх «корпоратизації»; реакція суспільства знову була негативна. Та, як справедливо зазначають американські дослідники, індустріалізація сільського господарства відбувається лише один раз.³⁵ Відповідно, не варто очікувати потужного тривалого впливу цього чинника на структуру сільськогосподарського виробництва.


Полеміка щодо економічної ефективності сімейної і несімейної ферми є досить цікавою, але не вельми продуктивною. Так, прибічники сімейної організації аграрного виробництва зазначають, що ефективність сімейної ферми досягається завдяки високій зацікавленості членів родини у результатах праці, яка є недосяжною для корпорацій, що використовують найману працю.³⁶ Та опоненти стверджують, що більша ефективність сімейної ферми – якщо взагалі її визнати – пов’язана з тим, що члени родини не отримують адекватної винагороди – ані за свою працю, ані за свої менеджерські здібності. Вони, дійсно, отримують усе, що заробляє ферма, але чи адекватно оце «усе» тому, що дійсно коштує їх участь у бізнесі? Вони також не вбачають переваг сімейної ферми ані в сенсі фінансової стабільності, ні в сенсі сталості використання природних ресурсів, ні в сенсі здатності адаптуватися до змін ринкового середовища.³⁷


Зміст заборони є досить цікавим: вона стосується лише «нефермерських», «несімейних» корпорацій. Тобто юридична особа (корпорація), створена фермером, фермерською родиною або групою фермерів, не підпадає під дію заборони. Заборона може стосуватися ведення аграрного виробництва та/або участі у вертикальній інтеграції та/бо володіння ріллею³⁸ (див. додаток³⁹).


В деяких випадках обмеження мали більш суворий характер. Так, запроваджена у Міссурі у 1975 році норма отримала наступний зміст: «Після 28 вересня 1975 року жодна корпорація, яка станом на зазначену дату не задіяна у сільському господарстві, не може брати участь у сільському господарстві;⁴⁰ жодна корпорація, прямо або опосередковано, не може набувати у власність землю сільськогосподарського призначення, або інакше придбавати інтерес, юридичний, бенефіціарний або будь-який інший, у такий землі в цьому штаті».⁴¹ Та вже у 1992 році закон було модифіковано і обмеження лібералізоване, аби дозволити деяким сільськогосподарським корпораціям (в першу чергу Premium Standard Farms, підрозділ Smithfield’s Foods), що діяли у Міссурі, залучати кошти на Уолл-стріті. Вже у 1993 році деякі графства штату, де оперували великі корпоративні ферми (у тваринництві), було повністю вилучені з-під дії заборони.


Айова не забороняє участі корпорацій у аграрному бізнесі, але дуже стурбована підтриманням конкурентного середовища. Тому законами штату переробникам сільськогосподарської сировини заборонено бути власниками, акціонерами або співвласниками виробників такої продукції (тобто обмежується вертикальна інтеграція).


За період з 1930 по 1998 кількість ферм в США скоротилася більш ніж втричі, до близько 2 млн. (2,2 млн. у 2007 році), а їх фізичні розміри зросли в середньому з 69 га до 202 га.⁴²


Дослідники стверджують, що організація аграрного бізнесу у формі юридичної особи має істотні переваги.⁴³ Основні такі:

1. стабільність бізнесу – його функціонування не переривається (не уповільнюється) смертю фермера;
   
2. сприятливий податковий режим – (1) федеральний податок на доходи корпорацій є нижчим, ніж федеральний податок на доходи фізичних осіб (фермерів). Крім того, податок на корпорації регулярно знижується задля заохочення інвестицій, в той час як податок на фізичних осіб зростає внаслідок інфляції; (2) наслідування ферми вимагає сплати податку на спадщину, який є нижчим у випадку наслідування корпоративних прав юридичної особи. Податок сплачується кожним поколінням фермерів і вимагає рекапіталізації ферми щопокоління;
   
3. бізнес-переваги – стосуються способів залучення коштів, в першу чергу.
   

Попри наявність цих переваг і стабільне зростання числа аграрних корпорацій, станом на 1981 рік, їх число становило лише 2% від загальної кількості, на них припадало 23% продажів с/г продукції у США. В той же час 90% аграрних корпорацій залишалися сімейним бізнесом.


Із лібералізацією податкового режиму наслідування майна і загальним зниженням рівня податків процес корпоратизації ферм уповільнився. Крім того, обмеження, запроваджені у штатах для корпорацій, поступово скасовуються або пом’якшуються.


Останнім часом дослідники звертали чимало уваги на наслідки запровадження обмежень на діяльність «несімейних» корпорацій. Так, Holger Matthey і Jeffrey S. Royer дослідили вплив таких обмежень, запроваджених у Небрасці у секторі свинарства.⁴⁴ На момент запровадження цього обмеження (1982), з 60 тисяч ферм 3 тисячі (5%) були інкорпоровані. В середньому корпоративна ферма мала щорічний обсяг продажів на рівні 1 млн. доларів, коли класична сімейна ферма – лише 73 тисячі доларів. В наступні 20 років в США спостерігалася консолідація сектору свинарства; в Небрасці цей процес завдяки обмеженню на діяльність несімейних корпорацій значно уповільнився, у порівнянні із США в цілому. Як наслідок, частка свинарів Небраски у загальних показниках США збільшилася у частині кількості задіяних у свинарстві ферм, і зменшилася – у кількості тварин на вигодовуванні.


Дослідники звернули увагу, що запровадження обмежень в одному штаті спонукало інвесторів шукати прибутку у тих штатах, де режим діяльності був більш ліберальним.⁴⁵ В цьому сенсі слушною є думка, що у глобалізованому світі (та в межах регіональних економіко-інтеграційних утворень) надто суворе регуляторне середовище в одній країні є чинником, який очікувано спрямує інвестиційні кошти у країни з більш сприятливим регуляторним середовищем, крім випадків, коли жорсткий регуляторний режим застосовується в унікальних, неповторних умовах. Так, запровадження обмежень на діяльність аграрних корпорацій в Україні може спрямувати аграрні інвестиції у сусідню Росію, де таких обмежень практично не існує.


Загальний висновок дослідників свинарства у Небрасці такий: запровадження обмежень на участь корпорацій у бізнесі помітно змінило поточну ситуацію і наступні тенденції у секторі. Загалом сектор став менш чутливим до сигналів ринку. На нашу думку, це також може означати, що сектор став більш орієнтованим на державну підтримку.


Важливим також є висновок іншого поважного дослідника корпоративних обмежень у сільському господарстві США: стверджується, що, по-перше, усі обмеження мали на меті захист сімейного фермерського господарства, по-друге, що ці обмеження є ефективними в сенсі стримування або припинення розвитку тієї чи іншої діяльності лише у тому випадку, коли є достатні ресурси. Загалом реалізація законів, що спрямовані на захист і підтримку сімейних ферм, є справою заскладною та надзвичайно коштовною.⁴⁶ Так, за даними Організації з економічного співробітництва і розвитку, державна підтримка фермерів у Бразилії у 2003-2007 роках становила 6% доходів фермерів, у США - 12%, у ЄС - 29%⁴⁷ - тобто чим вища частка «сімейних» ферм, тим дорожче це коштує.


Показовими також є дані щодо частки державної підтримки, що припадає на штати з анти-корпоративними обмеженнями. Так, переписи 2002 та 2007 років визначили, що перше місце належить Північній Дакоті, де такі обмеження діють. У 2002 році її фермери отримали від уряду 293,67 млн. доларів (12226 доларів на ферму), у 2007 - 359,532 млн. доларів (13462 дол. на ферму). В той же час місце штату у загальнонаціональному виробництві с/г продукції (у грошовому виразі) – лише 18 (2007 рік). Обсяг продажів третини ферм (10650) не перевищує 1000 доларів США на рік (це радше сільські помешкання заможних містян); а 3625 ферм відзвітували про річні продажі, що перевищили 500 тисяч доларів США.


Цікаво, що серед 5 графств США з найбільшою часткою у продажах с/г продукції не присутні графства штатів, що запровадили анти-корпоративні обмеження; перші позиції окуповані представниками Каліфорнії, що разом забезпечили 1,6% продаж аграрного сектору США (близько 15 млрд. доларів у 2007 році).


Додамо, що вплив корпоратизації аграрного виробництва на сільську місцевість та навколишнє середовище потребує окремого вивчення.


Резюме анти-корпоративних обмежень, запроваджених деяких штатах у США, наведено у Додатку.⁴⁸ Також пропонуємо звернути увагу на статистику щодо організації аграрного бізнесу у країні за підсумками трьох сільськогосподарських переписів (нижче).⁴⁹

Агроформування США	1997	2002	2007
Класичні сімейні некорпоратизовані ферми	1922590	1909598	1906335
частка, %	86,8	89,7	86,5
Корпоративні сімейні ферми	81621	66667	85837
частка, %	3,7	3,1	3,9
Партнерства	185607	129593	174247
частка, %	8,4	6,1	7,9
Несімейні фермерські корпорації	8811	7085	10237
частка, %	0,4	0,3	0,5
Інші (кооперативи, трасти тощо)	17247	16039	28136
частка, %	0,8	0,8	1,3
РАЗОМ:	2215876	2128982	2204792
частка, %	100	100	100

Далі буде…