Geum.ru

Програма вступного випробування з соціальної педагогіки для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень

Вид материалаДокументы

Содержание


Технології роботи соціального гувернера
Метою курсу є: 1) формування у студентів знань
Гувернерство як вид професійно-педагогічної діяльності. Завдання гувернерської діяльності, класифікація її видів. Вимоги до проф
На екзамен виносяться такі питання
Основи соціально-правового захисту особистості
Соціально-педагогічна робота в закладах освіти
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Технології роботи соціального гувернера

Запровадження курсу “Технології роботи соціального гувернера” у навчальні плани вищих педагогічних навчальних закладів відповідає сучасним запитам суспільства і розкриває перспективу для індивідуально-творчого розвитку особистості студента, адже вимагає від майбутніх педагогів проявів креативних здібностей, ініціативності, альтернативного педагогічного мислення.

Зміст курсу “Технології роботи соціального гувернера” обумовлений переліком обов’язків гувернера та вимогами до професійно-педагогічних знань, умінь і навичок, які висуває до гувернера суспільство, а також віковими і психофізіологічними особливостями тих категорій дітей, з якими він працюватиме.

Курс “Технології роботи соціального гувернера” розрахований на підготовку фахівців за професійним спрямуванням – “соціальна педагогіка” до здійснення індивідуальної навчально-виховної діяльності з дитиною дошкільного віку та окремим аспектам роботи з молодшим школярем у домашніх умовах.

Метою курсу є: 1) формування у студентів знань про закономірності й особливості організації навчально-виховного процесу з дитиною в домашніх умовах; 2) оволодіння пакетом умінь і навичок для безпосереднього здійснення успішної гувернерської діяльності.

Теоретичну базу курсу складають закони й закономірності вікової і педагогічної психології, загальної, дошкільної, соціальної та корекційної педагогіки, основи методик дошкільного виховання та початкового навчання.

На екзамен виносяться такі питання:

Гувернерство як вид професійно-педагогічної діяльності. Завдання гувернерської діяльності, класифікація її видів. Вимоги до професійних знань та умінь гувернера. Історія гувернерства як виду професійної педагогічної діяльності. Соціальні умови відродження гувернерства на сучасному етапі. Причини, що спонукають батьків звертатися до послуг гувернера. Освітньо-кваліфікаційні вимоги до гувернера. Види гувернерства та завдання гувернерської діяльності. Нормативно-правова база діяльності гувернера.

Способи вияву любові до дитини. Дисципліна як засіб вираження любові й піклування про дитину. Методика встановлення гувернером “безконфліктної” дисципліни. Основні правила покарання й заохочення дитини. Значення емоційного комфорту у розвитку дитини. Безумовна любов до дитини як основа її розвитку. Способи прояву любові до дитини. Психолого-педагогічні і методичні питання встановлення заборон, дисципліни, режиму, пред’явлення вимог до дитини, застосування покарань та заохочень у вихованні. Методика налагодження довірливих, доброзичливих стосунків з дитиною (Б. Спок, Р. Кемпбелл, Ю. Б. Гіппенрейтер, О. Л. Кононко).

Основні напрями підготовки дитини до школи у домашніх умовах, зміст цієї підготовки. Закон України “Про дошкільну освіту” про обов’язковість надання дитині дошкільного віку освіти. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні як освітній стандарт. Зміст знань дошкільника. Завдання гувернера у розумовому вихованні та навчанні дитини. Показники готовності дитини до навчання в школі та шляхи їх досягнення. Зміст та методика підготовки дітей до школи, роль і завдання гувернера у цьому процесі. Специфічні відзнаки процесу підготовки дитини до школи вдома.

Причини навчальної неуспішності, види навчальних ускладнень, шляхи попередження та подолання окремих видів навчальних ускладнень. Проблеми адаптаційного періоду до навчання у школі. Навчання у школі і домашня навчальна праця. Причини формування навчальної неуспішності. Навчальні ускладнення, їх характеристика та причини виникнення. Роль гувернера та методичні основи допомоги дитині при ускладненнях.

Методика допомоги дитині в оволодінні шкільною програмою. Вимоги до організації домашньої навчальної роботи школяра. Проблеми адаптаційного періоду до навчання у школі. Навчання у школі і домашня навчальна праця. Значення самостійної навчальної роботи дитини в оволодінні шкільною програмою. Режимні та санітарно-гігієнічні вимоги до домашньої навчальної праці дитини. Роль гувернера та методичні основи допомоги дитині в оволодінн шкільною програмою: допомога при ускладненнях та незрозумілостях, повторення і закріплення вивченого, перевірка роботи.

Емоційний комфорт як основа розвитку дитини. Умови його забезпечення. Діяльність гувернера зі збереження емоційної рівноваги та здоров’я дитини (за працями О. Кононко, Р. Кембелла, Ю. Б. Гіппенрейтер, Б. Спока). Психолого-педагогічні умови успішного виховання дітей у сім’ї. Значення емоційного комфорту у розвитку дитини. Причини виникнення стану емоційного дискомфорту у дитини. Деструктивні наслідки тривалого перебування дитини у стані емоційного дискомфорту, шляхи подолання негативного емоційно-чуттєвого стану. Вимоги до спілкування вихователя з дитиною.

Методика знайомства та встановлення контакту домашнього вихователя з дитиною та її сім’єю. Допомога домашнього вихователя дитині в період адаптації до нових умов життя. Проблеми початкового етапу роботи гувернера в сім’ї. Методика знайомства з дитиною та її сім’єю, входження в сім’ю, налагодження контакту з дитиною. Причини та ситуації, що призводять до появи “адаптаційного синдрому” у дитини. Методика роботи з дитиною в адаптаційний період. Методичні аспекти побудови взаємостосунків з дитиною та батьками в адаптаційний період. Особливості адаптації дітей різного віку до гувернера.


технології соціально-психологічної реабілітації

Підготовка сучасного фахівця напряму підготовки Соціальна педагогіка передбачає отримання конкретної спеціалізації. Навчальний курс «Технології соціально-психологічної реабілітації» упроваджений в навчальний план підготовки майбутніх соціальних педагогів зі спеціалізацією Соціально-психологічна реабілітація.

Мета курсу — формування основ професійної компетентності в галузі проектування та реалізації в різних інституційних умовах технологій соціально-психологічної реабілітації різних категорій осіб зі специфічними соціальними потребами й проблемами.

Когнітивні вимоги характеризуються наступними компетенціями:
  • використання теоретичних і практичних знань для проектування реабілітаційної середовища, для аналізу різних технологій соціально-психологічної реабілітації, для організації соціального партнерства, для побудови системи оцінки власної діяльності;
  • поповнення професійних знань на основі використання сучасних джерел інформації і участі в інноваційних дослідженнях;
  • вибір тієї чи іншої концепції, підходу, технології на основі її критичного осмислення.

Завдання:
  • сприяння освоєнню методологічної бази професійної соціально-психологічної реабілітації;
  • підготовка до вирішення професійних завдань з розробки і застосування технологій соціальної-психологічної реабілітації осіб різного віку з порушеннями сенсорної, інтелектуальної, мовної і рухової сфери;
  • формування професійної компетентності в частині проектування та реалізації технологій соціально-психологічної реабілітації стосовно до осіб з різними поведінковими розладами;
  • сприяння оволодінню технологічними основами професійної соціально-психологічної реабілітації щодо осіб, які потрапили у важку життєву ситуацію.

На екзамен виносяться такі питання:

Поняття і суть реабілітації. Соціально-психологічна реабілітація. Аналіз поняття реабілітація. Основні принципи реабілітації. Зміст реабілітації. Об’єкти та суб’єкти соціальної-психологічної діяльності. Завдання установ соціальної-психологічної реабілітації. Традиційні напрями соціально-психологічної реабілітації. Технологія індивідуальної соціально-психологічної реабілітації вихованця.

Соціально-психологічна реабілітація осіб з обмеженими можливостями здоров’я. Теоретичні основи соціально-психологічної реабілітації інвалідів: наукові концепції соціалізації і інвалідизації. Соціальні обмеження інвалідів і моделі інвалідності. Принципи і структура соціально-психологічної реабілітації. Соціальне середовище життєдіяльності інвалідів. Житлове середовище. Містобудівне середовище. Соціально-психологічне середовище. Освітнє середовище для інвалідів. Виробниче середовище як умова соціально-психологічної реабілітації інвалідів. Фізкультура і спорт як специфічна (оздоровча) середовище у соціально-психологічної реабілітації інвалідів. Середовище в стаціонарних установах соціального обслуговування осіб з обмеженими можливостями. Програми соціально-психологічної реабілітації: індивідуальна програма реабілітації інвалідів. Соціально-психологічна реабілітація осіб старших віку в стаціонарних установах соціального обслуговування. Реабілітаційна індустрія.

Технології соціально-психологічної реабілітації різних категорій осіб з обмеженими можливостями здоров’я. Особливості соціально-психологічної реабілітації інвалідів з порушеннями функцій опорно-рухового апарату. Соціально-побутова реабілітація інвалідів з порушеннями слуху. Соціальна реабілітація інвалідів з порушеннями зору. Особливості соціальної реабілітації інвалідів з психічними порушеннями і інтелектуальною недостатністю. Практика роботи установ соціального обслуговування інвалідів: вітчизняний і зарубіжний досвід. Реабілітаційні установи. Досвід реабілітації інвалідів за кордоном.

Особливості технологій соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я у сучасних умовах. Зміст понять інвалідність і реабілітація, види реабілітації. Технології соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Особливості соціально-психологічної реабілітації дітей-інвалідів, що мешкають поза сім’єю. Сучасні підходи до проблем дітей-інвалідів. Труднощі соціально-психологічної реабілітації дітей-інвалідів. Розвиток здібностей подолання труднощів соціальної-психологічної реабілітації. Практичне рішення проблем дитячої інвалідності. Особа фахівця та її професійна компетентність з соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими можливостям здоров’я. Морально-етичні аспекти в роботі фахівця з соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я.

Технології соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я художньо-естетичними засобами. Професійно-трудова реабілітація в галузі образотворчого мистецтва. Типологія моделей реабілітації дітей. Проект навчально-реабілітаційного комплексу професійного навчання дітей з обмеженими можливостями здоров’я образотворчому мистецтву. Соціально-психологічний аспект реалізації проекту. Художньо-естетичні засоби і технології соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Реабілітаційний потенціал образотворчих засобів мистецтва. Технологія соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я засобами давньоруського живопису. Бесіди з іконопису.

Технології соціально-психологічної реабілітації осіб з розладами поведінки. Технології соціально-психологічної реабілітації наркозалежних. Технології соціально-психологічної реабілітації осіб з алкогольною залежністю. Технології соціально-психологічної реабілітації осіб з поведінковими (нехімічними) формами залежності. Технології соціальної-психологічної реабілітації осіб з особистісними розладами.

Технології соціально-психологічної реабілітації осіб, які потрапили у важку життєву ситуацію. Технології соціально-психологічної реабілітації дітей, які залишилися без піклування батьків. Технології соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх правопорушників та осіб, що вийшли з місць позбавлення волі. Технології соціально-психологічної реабілітації осіб літнього і похилого віку.

Технологія соціально-психологічної реабілітації людей, що страждають ігровою залежністю. Ігрова залежність: основні поняття та стадії. Технологія соціально-психологічної реабілітації людей, що страждають ігровою залежністю від азартних ігор іншою ігровою діяльністю. Технологія соціально-психологічної реабілітації та лікування людей, що страждають ігровою залежністю від ігрових автоматів. Реабілітація людей з ігровою залежністю від комп’ютерних ігор та Інтернету.


Основи соціально-правового захисту особистості

У сучасних умовах удосконалення правової системи України ключовим питанням залишається підвищення правосвідомості дітей та молоді. Необхідність вирішення цієї проблеми пов’язана з тим, що існуюча програма освіти не забезпечує реалізацію поставленого завдання – формування правової культури з дитинства. Сьогодні чітко усвідомлюється, що освіта, зокрема правовий світогляд, розвивається у взаємодії, забезпечує зв’язок моральних, інтелектуальних якостей особистості, необхідних для подальшого входження у соціум.

Вихід на нові стандарти загальноправової підготовки полягає у вихованні у дітей та молоді правотворчого підходу до всього, із чого складається життя людини.

Соціальний педагог покликаний здійснити цю функцію, на основі чинного законодавства вміти розтлумачити равові акти, права та обов’язки громадянина через свою особисту діяльність у будь-якій сфері людського життя, розкрити дитині шлях до прийняття та визнання об’єктивної правосвідомості, розкрити її активну соціалізуючу роль для себе та впевнити у її впливі на суспільний прогрес, допомогти сформувати високу правову дієздатність та інтерес до вдосконалення загального спілкування, визначити своє місце у правовому полі, а також розвинути правопізнання.

Основними завданнями курсу є:
  • проаналізувати основні законодавчі акти із захисту прав дітей та молоді;
  • розкрити зміст законів та підзаконних актів, що стосуються реалізації прав та інтересів молоді;
  • охарактеризувати документи правового поля України, призначені захищати інтереси дітей;
  • виявити механізми формування правосвідомості дітей та учнівської молоді;
  • сформувати у студентів уміння розкривати зміст законів та тлумачити їх на користь прав та інтересів дітей, молоді та їхніх батьків.

На екзамен виносяться такі питання:

Історичний шлях суспільства від прав людини до прав дитини. Правовий статус дитини. Історія погляду на місце дитини в суспільстві. Історична типологія домінуючих стилів у вихованні та в освіті дітей. Формування всесвітнього руху за права дитини. Аналіз поглядів на захист прав дітей та стратегій боротьби за ці права. Декларація прав дитини (1959) та Конвенція ООН про права дитини – основні міжнародні нормативні документи про права дітей.

Права й свободи людини, їх властивості. Основні нормативно-правові документи у галузі прав людини. Поняття прав людини. Властивості прав людини. Фундаментальні права людини. Свободи людини. Перелік основних свобод людини. Концептуальні відмінності між правами і свободами людини. Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1968), Міжнародні пакт про громадянські і політичні права (1966).

Основні міжнародні нормативно-правові документи у галузі захисту прав дитини. Декларація прав дитини (1959) та Конвенція ООН про права дитини (1989) – основні міжнародні нормативні документи про права дітей. Основні права дитини, гарантовані цими документами. Специфічні (пільгові ) права дитини, їх перелік та сутність.

Соціально-правовий захист дітей від усіх форм насильства та жорстокого поводження. Нормативно-правова база у цій галузі. Основні міжнародні правові документи щодо запобігання насильству проти дітей (Загальна декларація прав людини (1948) Міжнародна Конвенція ООН про права дитини (ч. 2, ст. 2)). Правова сутність насильства як порушення права людини на власну недоторканість. Поняття насильства та його види: фізичне, психологічне, сексуальне, домашнє насильство. Фізичне занедбання дитини як рідновид фізичного насильства. Українське законодавство щодо протидії насильству щодо дітей: ЗУ “Про попередження насильства у сім’ї”, ЗУ“Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні заклади для неповнолітніх”, ЗУ “Про протидію насильсту над дітьми та жорстокому поводженню з ними”.

Соціально-правовий захист дітей у контексті викорінення найгірших форм дитячої праці. Характеристика становища у сфері використання дитячої праці у світі. Основні види дитячої праці. Сфери праці дітей. Найгірші види дитячої праці. (Конвенція оон №182 “Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці”). Загальна ситуація у сфері використання дитячої праці в Україні. Трудові права дітй, особливості їх реалізації. Нормативно-правова база України щодо ліквідації, заборони та викорінення найгірших форм дитячої праці (ЗУ “Про охорпону дитинства”, Кодекс законів про працю України).


Соціально-педагогічна робота в закладах освіти

Курс “Соціально-педагогічна робота в закладах освіти” зорієнтований на забезпечення студентів знаннями про специфіку роботи соціального педагога у загальноосвітніх закладах різного типу.

“Концепцією 12-річної загальноосвітньої школи” визначено, що особистісно орієнтована система шкільної освіти вимагає психологізації навчально-виховного процесу, опори на надійну діагностичну основу, впровадження моніторингового супроводу управління школою.

Однією з особливостей навчального процесу є значне поповнення учнівських колективів загальноосвітніх навчальних закладів дітьми шестирічного віку. Тому завданням соціальних педагогів, зважаючи на незадовільний стан здоров’я дітей, низький показник охоплення дошкільною освітою, часті випадки несприятливих умов сімейного виховання є визначення психологічної готовності дітей цієї вікової категорії до навчання.

Соціально-педагогічні проблеми, що існують в дитячому і підлітковому середовищі, процес взаємодії учнівських і педагогічних колективів, прийняття ефективних управлінських рішень ставлять перед соціальними педагогами завдання моніторингового супроводу навчально-виховного процесу та управління навчальним закладом.

Відповідно до концепції реформування загальноосвітньої школи Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України ставить перед соціальними педагогами завдання здійснювати психологічний супровід розвитку дітей та учнівської молоді, проводити роботу з оптимізації навчально-виховного процесу, а також брати участь у виховній роботі загальноосвітнього навчального закладу.

Соціальний педагог загальноосвітнього навчального закладу бере безпосередню участь у розробці і впровадженні заходів.

Випускники повинні знати:
  • історію розвитку соціально-педагогічної роботи в Україні;
  • теоретичні засади соціально-педагогічної роботи;
  • особливості роботи соціального педагога у загальноосвітніх закладах неінтернатного типу;
  • особливості роботи соціального педагога у загальноосвітніх закладах інтернатного типу;
  • суть професійної майстерності та професійного спілкування соціального педагога загальноосвітнього закладу.

У випускників мають бути сформовані такі вміння:
  • використовувати основні властивості пізнавальних психічних процесів у професійній діяльності;
  • застосовувати прийоми спостережливості, саморегуляції, зовнішньої виразності, техніки мовлення;
  • здійснювати самооцінку загальної емоційної спрямованості;
  • застосовувати власні сугестивні здібності у професійній діяльності;
  • професійно використовувати техніку мовлення та основні його компоненти: звучність, польотність, висоту, тембр, темп, дикцію, артикуляцію;
  • попереджувати та розв’язувати педагогічні конфлікти;
  • використовувати засоби професійного спілкування у загальноосвітніх закладах з різною категорією дітей.

На екзамен виносяться питання:

Типи загальноосвітніх закладів неінтернатного типу освіти в умовах розбудови державності в Україні. Середня загальноосвітня школа – загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів: I ступеня (4 роки) - початкова школа; II ступеня – основна школа (5 років); III ступеня – старша школа (3 роки), як правило, з профільним спрямуванням навчанням. Гімназія – загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю (переважно гуманітарного). Ліцей – загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою. Колегіум – загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілів. Вечірня (змінна) школа – загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання. Діагностика, корекційно-розвивальна робота соціального педагога загальноосвітніх закладів з дітьми, що потребують допомоги.

Типи загальноосвітніх закладів інтернатного типу освіти в умовах розбудови державності в Україні. Спеціалізована школа (школа-інтернат) – загальноосвітній навчальний заклад I-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів. Робота соціального педагога з дітьми з високим інтелектуальним потенціалом, індивідуальні консультації деяких дітей і їх батьків, групова робота по розвитку комунікативних навичок та креативності обдарованих дітей. Загальноосвітня санаторна школа – загальноосвітній навчальний заклад трьох ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування. Допомога соціального педагога вихователям санаторної школи у створенні стабільної ситуації розвитку та лікування дитини. Загальноосвітня школа-інтернат – загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги. Допомога соціального педагога у професійному самовизначенні старшокласників, групова діагностика професійних нахилів, інтересів, здібностей, виявлення психологічної готовності до життя в соціумі після закінчення школи-інтернату. Спеціальна загальноосвітня школа – загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. Методичне забезпечення соціального педагога корекційно-відновлювальної і розвивальної роботи з дітьми, що потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. Обстеження динаміки їх розвитку. Школа соціальної реабілітації – загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюються окремо для хлопців і дівчат). Напрямки діяльності соціального педагога у школі соціальної реабілітації. Головне завдання закладу соціальної реабілітації – перевиховання неповнолітніх правопорушників (соціалізація вихованця, культурно-інформаційний підхід у процесі ресоціалізації вихованця, підготовка мікросоціуму до випуску вихованця, здійснення соціально-правового захисту вихованців, перевірка соціальної адаптації після випуску учнів).

Особливості навчально-виховного процесу в закладах інтернатного типу. Необхідність своєрідного ставлення педагогів до дітей-сиріт в організації навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі-інтернаті. Проблема соціальної і статевої зрілості випускників школи. Підготовка вихованців до сімейного життя як основне завдання школи-інтернату.

Роль соціального педагога санаторної школи в адаптації дітей до нового середовища. Використання поняття “адаптація” різними науками. Поняття “країна”, ”держава”, “весь світ”, “космос” у свідомості дитини як макросередовище інформаційно-світоглядного характеру; екологічні, демографічні, економічні, соціально-політичні процеси. Уявлення про своє місто або село, навколишню місцевість, рідній край, засоби масової комунікації як мезосередовище. Сім’я, клаc, товариші з лікувальної палати санаторної школи як емоційне й контактне мікросередовище. Організація навчально-виховного процесу в санаторній школі.

Особливості діяльності вихователя інтернатного закладу як головної дійової особи у навчально-виховному процесі загальноосвітнього інтернатного закладу. Створення всіх необхідних умов для всебічного розвитку в процесі виховання й навчання вихованців інтернат них закладів як пріоритетне завдання будь-якого цивілізованого суспільства. Дефіцит сімейного впливу, що негативно позначається на психічному розвитку дітей. Вихованці шкіл-інтернатів, які позбавлені такого впливу і піклування. Обставини, за яких діти потрапляють до сирітської школи-інтернату. Особливості діяльності вихователя інтернатного закладу: 1) створення належних умов для навчально-виховного процесу, організація побуту; 2) внесення до змісту, установлених форм і методів розвивальної, виховної й навчальної роботи суттєвих корективів, з урахуванням фізично-моральної ослабленості учнів, стану загального розвитку; 3) перевиховання багатьох учнів, які прибувають до школи; 4) корекція розвитку кожного вихованця, профілактика і подолання відхилень у моральній поведінці; 5) урахування умов життя в сім’ї, де проходило дитинство, використання таких виховних методів, які сприятимуть усебічному, повноцінному виявленню дитини, цілісному формуванню її особистості; 6) створення психологічного комфорту; 7) установлення гармонійних стосунків між вихованцями і вихователями на демократичних і гуманістичних засадах; 8) допомога школярам у самостійній організації діяльності у школі-інтернаті.

Співпраця вихователя школи-інтернату з учнями, педагогами школи-інтернату, дирекцією, опікунами чи батьками, позбавленими батьківських прав, шефами, представниками громадських організацій та церкви. Організація роботи з вихованцями.