Програма вступного випробування з соціальної педагогіки для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень
| Вид материала | Документы |
- Програма вступного випробування з соціальної педагогіки для вступників на освітньо-кваліфікаційний, 3535.82kb.
- Програма вступного випробування з математики для вступників на освітньо-кваліфікаційний, 102.33kb.
- Програма вступного випробування з математики для вступників на освітньо-кваліфікаційний, 85.8kb.
- Програма вступного випробування з історії України для вступників на освітньо-кваліфікаційний, 570.76kb.
- Програма вступного випробування з хімії Галузь знань: 0401 Природничі науки, 252.73kb.
- Програма Вступного випробування з біології Галузь знань: 0401 Природничі науки, 410.48kb.
- Програма вступного фахового випробування з соціальної педагогіки, 197.29kb.
- Програма вступного випробування з соціальної педагогіки, 109.69kb.
- Програма вступного випробування з математики та інформатики для вступників на навчання, 237.73kb.
- Програма фахового іспиту для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень, 204.49kb.
Технології соціально-педагогічної роботи
Однією з форм швидкого реагування на кризові ситуації, інструментом впровадження соціальної політики виступає професійна соціально-педагогічна діяльність. Змістом її є надання допомоги людям, що потрапили у складну життєву ситуацію, шляхом діагностування їхніх проблем, прогнозування, посередництва, інформаційно-консультативної діяльності, прямої педагогічної і психологічної підтримки, яка стимулює власні сили клієнтів. Комплексність проблем соціально-педагогічної роботи, складність об’єктів і суб’єктів соціальних перетворень, необхідність при обмеженому об’ємі соціальних ресурсів одержання максимально значимого і ефективного результату – все це вимагає технологізації соціально-педагогічної роботи, а специфіка цього виду діяльності визначає характер тих технологій, які використовуються соціальними педагогами.
Мета курсу – ознайомити студентів з основними характеристиками соціальних технологій і технологій соціально-педагогічної роботи, підготувати студентів до професійної діяльності соціального педагога. Передбачає оволодіння студентами знаннями і вміннями роботи соціального педагога в школі, в підлітково-юнацьких клубах за місцем проживання, в соціальній службі для молоді, в службах соціальної допомоги населенню та допомоги інвалідам. Змістом курсу є методи, прийоми та форми діяльності соціального педагога, специфіка діяльності у різних службах та з різним контингентом.
На екзамен виносяться такі питання:
Поняття “технології соціально-педагогічної діяльності”, мета, завдання соціально-педагогічних технологій та їх види. Поняття “технології соціально-педагогічної діяльності”, принципи їх реалізації. Мета і орієнтація, завдання соціально-педагогічної технологій. Види соціально-педагогічних технологій: 1) суб’єктивні технології – індивідуальні, групові, сферні і масовидні; 2) діяльнісні технології (спрямовані на удосконалення соціально-педагогічної роботи, на покращення діяльності організаційних структур соціально-педагогічної роботи (техніка управління, прогнозування, моделювання, проектування), оптимізацію діяльності соціального педагога (консультування, коригування, установлення проблеми тощо), покращення діяльності клієнта (установка на успіх, заняття комплексів); 3) технології, що стосуються навколишнього середовища.
Соціально-педагогічна технологія роботи з дітьми, які схильні до адиктивної поведінки. Визначення терміна “адиктивна поведінка”. Етапи технології роботи з дітьми, які схильні до адиктивної поведінки: 1) виявлення та нейтралізація дії негативних чинників навколишнього середовища; 2) вчасне та систематичне проведення заходів соціально-педагогічної профілактики різних типів; 3) знання технологічних прийомів організації процесів спілкування з дитиною, батьками, педагогічним колективом; 4) створення відповідних соціальних умов, які б спряли виправленню поведінки дитини.
Основні правила організації вуличних ігор. Основні знання соціального працівника (педагога) для організації ігрової діяльності в умовах вулиці: 1) соціальна ситуація в районі, мікрорайоні; 2) специфіка і технологія організації та проведення соціально-педагогічної роботи на вулиці; 3) специфіка спілкування з різними категоріями клієнтів вуличної соціальної роботи; 4) основні правила безпеки життєдіяльності для роботи в умовах вулиці. Психолого-педагогічні умови організації гри в процесі соціально-педагогічної діяльності. Специфіка організації ігрової діяльності на вулиці.
Техніка профілактичного спілкування соціального педагога в процесі індивідуальної консультативної допомоги. Етапи техніки соціально-педагогічного спілкування: 1. Етап створення сприятливих обставин для спілкування (подолання побоювання клієнта принизити себе в очах консультанта або групи; подолання недовіри клієнта до спроможності консультанта розібратися в його проблемі; вияв емпатії до клієнта, підтримка і позитивна оцінка його особистості). 2. Етап формування оцінки психотерапевтичної ситуації (з’ясовуються: причини та характер проблеми клієнта, готовність клієнта співпрацювати з консультантом; здатність клієнта долати труднощі, наявність відповідних ресурсів; обставини життя клієнта, роль інших учасників ситуації; можливості психотерапевтичної допомоги з боку консультанта). 3. Етап формування цілей, завдань та програми психотерапевтичної допомоги (відповідно до визначених проблем клієнта формуються завдання, цілі і програми допомоги). 4. Етап виконання програми допомоги. 5. Етап оцінки результатів.
Вимоги до продуктивного спілкування. Особливості реакції консультанта на всі нюанси поведінки клієнта. Вимоги до відповідей консультанта. Прийоми спілкування: “Я-звернення”, “Ми-підхід”, “чотирьохступенева формула прохання”, яка складається з таких частин: я бачу, я відчуваю, я потребую, я хотів би.
Техніка психолого-терапевтичного консультування по телефону. Служба “Телефон Довіри”, три напрями її роботи: психотерапевтичний; психологічний; педагогічний. Два види телефонних діалогів у телефонному психолого-терапевтичному консультуванні: завершені і незавершені. Етапи телефонного консультування: 1) введення в діалог; 2) дослідження почуттів і проблем; 3) дослідження рішень і альтернатив; 4) завершення діалогу. Основні правила консультування. Характерні помилки у телефонній консультації, яких потрібно уникати – “мінус-прийоми” (висловлювання-рішення, висловлювання, які знижують самооцінку абонента, висловлювання-заперечення).
Соціально-педагогічна технологія роботи з дітьми з особливими потребами та їх сім’ями. Головна мета соціально-педагогічної діяльності у роботі з сім’єю дитини з обмеженими можливостями. Поняття соціально-рольової адаптованістю сім’ї. Основні показники рівня соціально-рольової адаптованості: ставлення до дитини; реабілітаційна активність сім’ї; реабілітаційна культура сім’ї. Характеристика основних показників рівня соціально-рольової адаптованості.
Цикл соціальної допомоги: 1) знайомство, запрошення до співробітництва і проведення оцінки потреб клієнта (діагностика); 2) планування роботи; 3) її виконання; 4) оцінка кінцевого результату, припинення взаємодії чи продовження.
Зміст соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми, які повернулися з місць позбавлення волі. Етапи роботи: перший етап, перша фаза – підготовка до повернення потенційного клієнта; перший етап, друга фаза – особисте знайомство з клієнтом і встановлення контакту; другий етап – реалізація соціального супроводу клієнта; третій етап – припинення надання соціальної допомоги. Висновок про припинення соціального супроводу або його доцільність продовження на певний термін.
Методика роботи соціального педагога з прийомною сім’єю. Поняття “прийомна сім’я”. Інформація про дитину, яку повинні мати соціальний педагог та прийомні батьки: вік, стать, стан фізичного, психічного здоров’я, причини переходу до прийомної сім’ї, повні дані про біологічних батьків, особливості характеру дитини, шкідливі звички.
Основні функції соціального педагога: пошук, рекрутування потенційних прийомних батьків; вивчення відповідності об’єктивних і суб’єктивних характеристик потенційної сім’ї нормативним вимогам; підготовка потенційних прийомних батьків; соціальний супровід функціонування прийомної сім’ї; робота з кровною сім’єю з метою її реабілітації.
Основні напрями плану соціального супроводу: проживання; контакт з рідними батьками; стан здоров’я (фізичного і психічного); фізичний розвиток; навчання; особливості характеру; входження в дитяче середовище. Функції соціального педагога щодо соціального супроводу: регулярні зустрічі з прийомними батьками і дитиною; контроль за напрямами, змістом та процесом виховання.
Технології соціально-педагогічної роботи в зарубіжних країнах
Становлення в Україні давно поширеної в усьому світі професії соціального педагога та соціального працівника вимагають створення й упровадження в освітній процес сучасних навчально-методичних матеріалів. Тому важливим джерелом підготовки соціальних педагогів є вивчення, осмислення й освоєння іноземного досвіду професійної підготовки фвхівців. Вивчення даного курсу допомагає студентам у поповненні знань щодо актуальних пролем соціальної роботи у світовому культурно-освітньому середовищі.
Після вивчення курсу студенти мають знати: зарубіжний досвід підготовки соціального педагога, основні аспекти підтримки дітей та молоді за рубежем та сучасний стан соціально-педагогічної роботи у зарубіжних країнах (США, Англії, Німеччині, Росії, Нідерландах тощо).
У ході вивчення даного курсу формуються наступні уміння: давати об’єктивну оцінку соціальній політиці, обгрунтовувати її альтернативні варіанти, аналізувати педагогічні явища та формувати власний погляд і оцінку ідей, концепцій соціально-педагогічної роботи, а також практичних проблем соціальної освіти в різних країнах світу, творчо використовувати кращі ідеї соціальної педагогіки і соціальної роботи різних країн і народів для ефективної підготовки і функціонування соціальних педагогів, використовувати та трансформувати зарубіжний досвід до сучасних умов життєдіяльності України.
На екзамен виносяться такі питання:
Специфіка соціально-педагогічної роботи з алко- та наркозалежними в зарубіжних країнах. Основні причини, через які людина звертається до вживання алко-та наркоречовин. Принципи ефективного лікування та реабілітації нарко- та алкозалежних. Комплексний підхід соціально-педагогічної роботи. 4 рівні соціально-педагогічної роботи: профілактика, діагностика, лікування, реабілітація. Основні напрями соцроботи: консультування (без участі правоохоронних органів), втручання (залучаються правоохоронні органи, а також медико-соціальні установи, які здійснюють лікування й реабілітацію). медична, освітня модель профілактики. Первинна, вторинна, третинна профілактика. Місця реалізації – школа, навчальні заклади, реабілітаційні центри. Форми й методи: інформування (поширення інформації про дію й наслідки вживання наркотиків, лекції, бесіди, інформаційні стенди в молодіжних клубах, на дискотеках, листівки, друкована продукція про небезпеку вживання наркоречовин, організація консультпунктів, програми формування життєвих навичок, програми досягнення соціально-психологічної компетентності, навички відповідального прийняття рішень, розвиток соціальної і особистої компетентності, вироблення навичок самозахисту, попередження виникнення проблем. Тренінги вироблення навичок (відмови від ризикованих пропозицій, взаємодії з ровесниками, вміння пережити втрату друга, правильного вираження почуттів, впевненості в собі, вибору друзів, критичному мисленню, опору тиску з боку однолітків, друзів та ін.) та закріплення вивченої поведінки. Програми зниження шкоди і зменшення ризику. Програми “Рівний-рівному”, “12 кроків”. Реабілітаційні технології: психологічні інтерв’ю, консультації, оцінювання стану, індивідуальна психотерапія, підтримуюча психотерапія, сімейна психотерапія, групова психотерапія, рекреаційна терапія, терапія зайнятістю.
Особливості соціально-педагогічної допомоги людям похилого віку в зарубіжних країнах. Люди похилого віку як об’єкти соцзахисту, соцдопомоги й соцроботи за рубежем. Вікова періодизація осіб даної вікової категорії за класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Принципи соцпідтримки й захисту людей похилого віку: незалежність, доступ до відповідного харчування, медобслуговування через забезпечення їм доходу, підтримка з боку сім’ї, громади й суспільства, можливість жити вдома доти, доки це можливо, участь у суспільному житті, можливість створювати асоціації осіб похилого віку, догляд, реалізація внутрішнього потенціалу доступ до соціальних і правових послуг, до можливостей суспільства в сфері освіти, культури, духовного життя й відпочинку, забезпечення гідного й безпечного способу життя. Основні форми соцроботи з людьми похилого віку: реабілітація (медична, соціальна) та соціальна допомога. Соціально-побутові та медико-соціальні реабілітаційні заходи: медобслуговування і догляд за хворим, реабілітаційні рухові вправи, допомога під час відвідування лікаря, інформування, консультація, емоційна підтримка, прокат допоміжних засобів догляду, допомога у веденні домашнього господарства, організація харчування, відвідування духівника, навчання догляду та інструктаж членів родини.
Соцдопомога: задоволення потреб у самообслуговуванні, здійснення яких неможливе внаслідок втрати чи обмеження певних функцій, надання засобів малої механізації і спеціальної побутової техніки, спеціальне облаштування. матеріальна підтримка, пенсійне забезпечення людей похилого віку. Важливою ланкою, напрямком соцроботи з такими людьми є надання практичної надомної допомоги: прибирання, похід за продуктами, догляд – умивання, одягання, приймання їжі тощо. Трудова та громадська зайнятість: залучення до волонтерської діяльності, створення (при будинках для літніх людей) лікувально-виробничих майстерень, спеццехів, дільниць, підсобних господарств для проведення трудової терапії; створення груп взаємодопомоги (самодопомоги), клубів літніх людей, функціонування творчих колективів, терапевтичних короткотривалих груп психологічної підтримки.
Функціонування спеціальних соцустанов для проживання й догляду: будинки готельного типу, будинки постійного проживання, будинки сестринського типу, денні стаціонари, денні центри / обідні клуби. Організації “Домашня опіка”, “Карітас”.
Особливості хоспісної системи допомоги. Визначення хоспісу. Головні завдання хоспісу: контролювання болю (застосування методики прийому знеболюючих засобів по годинах так, щоб пацієнти не встигали відчути біль); узгоджена роботі групи допомоги, що складалася з різних фахівців (лікар, медсестра, психолог, соціальні працівники, священик); створення домашньої обстановки (можливість користуватися звичними, улюбленими речами, а також тримати домашніх тварин); відверті розмови персоналу з хворими про його смерть; забезпечення умов для прийняття смерті з гідністю. Головні типи хоспісів: стаціонарний (на зразок лікарні); хоспіс у лікарні; домашній хоспіс; дитячі хоспіси.
Види допомоги: медична, психологічна, соціальна та духовна. Надання юридичних послуг, консультування, роз’яснення відповідних законів, знаходження установ, що надають необхідну допомогу хворому та його сім’ї, матеріальна підтримка, надання послуг із догляду, допомога в домашній роботі тощо. Допомога родині й близьким хворого під час та після тяжкої втрати. Підтримка соціальності хворого, включення по можливості невиліковно хворого в різнобічне соціальне життя.
Технології соціально-педагогічної роботи з дітьми вулиці в зарубіжних країнах. Визначення поняття “діти вулиці” у різних країнах: діти або підлітки, молодші 18 років, які живуть на вулиці більш-менш тривалий відрізок часу; діти, які проводять більшу частину часу на вулиці; втікачі; діти, які постійно живуть на вулиці; “покинуті діти”, діти, що працюють на вулиці, “неповнолітні в небезпеці”. Причини феномену появи “вуличних дітей”: соціальні та психологічні.
Види робіт із “вуличними дітьми”: робота, що проводиться безпосередньо на вулиці (розширена робота), під час якої персонал соціальних служб виходить на вулицю, щоб запропонувати послуги вуличним дітям; встановлення контакту з дітьми, які не відвідують відповідні центри або не залишаються в притулку; пропозиція дітям вулиці відвідувати запропоновані центри або залишитися в притулку. Безпосередня робота соціальних служб із вуличними дітьми у Великобританії – опосередкована робота з сім’єю (якщо така є у дитини), зі школярами, учнями різних навчальних закладів (з метою превенції, профілактики створення феномену “вуличні діти”), з общиною, громадськістю.
Загальні технології соціально-педагогічної роботи з даною категорією дітей: 1. Функціонування притулків та гуртожитків (денні центри, притулки короткочасного проживання, довгострокового проживання гуртожитки для повнолітніх молодих людей, помешкання, житло, яке належить общинам (оренда невеличких квартир на території общини для дітей і повнолітніх молодих людей, що зазвичай проживають на вулиці)). 2. Проведення індивідуальних та групових консультацій. 3. Проведення роботи (бесіди) з батьками з метою повернення дитини в сім’ю. 4. Надання допомоги тим сім’ям, які знову об’єдналися з дітьми. 5. Функціонування “телефонів довіри”, соціальних, психологічних служб допомоги, що надають безкоштовні послуги юним втікачам. 6. Спеціальні програми роботи з цією категорією дітей.
Консультації різних видів: психологічні, юридичні, соціально-педагогічні; соціально-психологічна реабілітація, психологічна підтримка; пошук засобів, ресурсів з метою надання послуг, встановлення контактів з людьми, які можуть бути корисними при роботі з дітьми вулиці.
Технології соціально-педагогічної роботи з обдарованими дітьми за кордоном. Визначення у світовій практиці того, що обдаровані діти часто стають групою ризику стосовно відхилень як у поведінці, так і в пасивній орієнтації. Соціальний захист обдарованої дитини – врахування провідних підходів, що визначають дії соціальних інститутів зі збереження унікальності і культивуванню, розвиток здібностей, талантів, загальної і спеціальної обдарованості, установлення її видів за допомогою специфічних методик діагностики. Підходи соціального захисту обдарованої дитини у зарубіжній практиці: 1) охоронно-захисний; 2) соціально-педагогічний; 3) соціально-психологічний; 4) соціально-інтегративний.
Технології соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми матерями в зарубіжних країнах. Проблема вагітності і материнства неповнолітніх і молодих дівчат як одна з актуальних соціальних проблем сучасності міжнародного рівня. Стратегічні підходи щодо вирішення проблем неповнолітніх матерів, вироблені міжнародною спільнотою. Внесення до напрямків своєї діяльності роботу зі сприяння в рішенні жіночих проблем, у т.ч. і проблем підліткової вагітності та раннього материнства таких міжнародних організацій, як Організація Об’єднаних Націй, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, Всесвітня організація охорони здоров’я, Міжнародна Організація Праці та ін. Залучення (окрім держави – на загальному й найвищому рівнях) до вирішення проблем неповнолітніх матерів фахівців різних професій: соціальних працівників, психологів, психотерапевтів, юристів, медиків, консультантів з питань здорового способу життя тощо.
Технології з практики соціальної роботи з неповнолітніми матерями (на прикладі США): соціальні виплати для неповнолітніх матерів; програма з профілактики ранньої вагітності й батьківства, різні освітні програми, які діють при школах, сімейних службах, церквах, медичних установах; неповнолітні матері можуть одержати інформацію про можливу допомогу, включаючи соціальні виплати, освітні програми, консультативні послуги; психологічні тренінги, спрямовані на особистісний саморозвиток, підвищення самооцінки; залучення партнерів неповнолітніх матерів до вирішення проблем їхньої дитини та матері дитини, розробка спеціальних програм, розрахованих на молодих людей; освітні програми формування навичок по догляду та вихованням дітей. Професійні освітні програми. Створення груп самодопомоги.
Організація притулків, центрів допомоги, де можна знайти не тільки дах над головою, але й необхідні для життя знання про фізіологію немовлят і матерів. Робота Центра, спрямована на надання медико-соціальної допомоги неповнолітнім матерям, що вирішили залишити дитину собі і виховувати її самостійно, незважаючи на відсутність необхідних ресурсів. Численні сайти у мережі ІНТЕРНЕТ як для неповнолітніх матерів, так і для підлітків, які цікавляться проблемами неповнолітніх матерів.
Технології соціально-педагогічної роботи з прийомною (фостерною) сім’єю в країнах зарубіжжя. Суттєві зміни інституціональної системи догляду за дітьми у розвинених країнах у середині ХХ ст. – тенденція до деінституалізації, до розвитку сімейних форм догляду за дітьми (люди (діти в т.ч.) не потребують постійного догляду в стаціонарному закладі, стаціонарні (інституційні) форми опіки не є найкращими, навіть при тому, що умови перебування в таких європейських та американських закладах максимально наближені до домашніх). Надання переваги у західній системі піклування за дітьми-сиротами тимчасовому догляду в нерідних сім’ях, усиновленню, отриманню догляду в службах у громаді/за місцем проживання. Модель догляду за дитиною у надзвичайних критичних ситуаціях, коли необхідно терміново ізолювати дитину від негативного впливу сім’ї (поки вирішується питання про подальшу долю дитини, вона кілька днів чи тижнів перебуває під опікою й доглядом іншої сім’ї, які мають назву прийомних або фостерних).
Вимоги щодо прийомних сімей, а також кількості дітей, яких вони можуть взяти на утримання, у зарубіжних країнах. Типи прийомних сімей: довготермінові, короткотермінові, сім’ї-спеціалісти. Виокремлення сімей вихідного дня. Регулювання законодавством процесу розміщення та виведення дитини з прийомної сім’ї. Розміщення у прийомних сім’ях за вироком суду, за бажанням самих дітей. Проблема виходу дітей з-під опіки, наслідки їхнього перебування під опікою та вплив негараздів дитинства на доросле життя.
Поняття “соціальний супровід”. Технології соціально-педагогічної діяльності з прийомною сім’єю: 1) оцінка потенційних прийомних батьків; 2) затвердження кандидатів; 3) підготовка прийомної родини та дитини; 4) зустріч соціального працівника з батьками, надання допомоги, порад, нагляд, залучення при потребі інших фахівців, оцінка ефективності виховання дитини в сім’ї, виявлення кризових моментів, попередження зловживань з боку прийомних батьків до прийомної дитини тощо.
Функції соціального педагога: оцінювальна, організаційна, освітньо-виховна, консультативна, посередницька, координаційна, адвокатська, адміністративна, аналітична.