Азиатской Аккредитационной Ассоциации Предисловие Предлагаемое руководство

1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   32

Це зауваження цілком стосується богословської термінології українського протестантизму. Адже впродовж останнього півтора століття свого буття в Україні він був змушений існувати в умовах жорстких обмежень і заборон. Специфіка історії протестантизму в Україні (заледве не повна відсутність навчальних закладів до поч. 1990-х рр., незначний обсяг національної богословської літератури, тривале виштовхування протестантів на маргінес культурно-освітнього життя) наклала свій відбиток на стан термінологічної культури сучасного протестантизму в Україні. До цього слід додати вплив русифікації (уявлення про “вищість” російського перекладу Біблії, більшу духовність російськомовних поетичних та пісенних творів і т.д.) упродовж радянського періоду і засилля російськомовної літератури в період незалежності. Ситуація трохи поліпшилася у 1990-х рр., коли були створені численні богословські навчальні заклади. Однак, віддзеркалюючи сумні реалії мовної ситуації в країні, вони переважно теж функціонували з російською мовою викладання. Окрім того, засновані за допомогою іноземних структур, ці навчальні заклади часто масово вводили у вжиток слова іншомовного походження, не намагаючись знайти українські відповідники. Усе це зумовило сучасний безрадісний стан української протестантської термінології, позбавленої серйозної філологічної, богословської і методологічної бази.

Окреслюючи найзагальніші принципи майбутнього розвитку україномовної богословської лексики, слід враховувати, що вжиток богословських термінів в українській протестантській літературі повинен мати свою специфіку. Вона зумовлюється двома чинниками: по-перше, особливостями конфесійного розуміння богословської лексики (яскравим прикладом є переклад М. Лютером Біблії на німецьку мову, цьому перекладу властива максимальна наближеність до розмовної мови, зрозумілість), по-друге, традиціями власне української богословської мови.

Ось декілька засадничих рис унормування української протестантської богословської термінології.

По-перше, слід уникати надмірного захоплення західними богословськими термінами. Якщо існує питома українська лексема, то належить уживати саме її, остерігаючись непотрібного дублювання загальнозрозумілих українських термінів. Щоб відшукати відповідний український термін, треба переглянути всі доступні словники, а не лише академічні, видані після 1934 р. З отриманого переліку слів слід обрати питомо українське, яке найкраще відповідає всім міжнародним вимогам до терміна і відзначається стислістю, високою словотворчою здатністю, наявністю розвиненого кореневого гнізда тощо.

По-друге, коли за відсутності українського відповідника все-таки доводиться послуговуватися іншомовними термінами, їх треба пристосовувати до граматичних і правописних норм української мови. Йдеться передовсім про засвоєння неологізмів, без яких українська термінологія не може обійтися.

По-третє, не варто зловживати церковнослов’янською богословською термінологією, яка часто сприймається як ознака “високого” богословського стилю. У протестантизмі мова завжди розглядалася як засіб (при тім найважливіший) донесення істини, тому на перший план виходила не традиційність чи милозвучність терміна, а його зрозумілість і актуальність. За наявності дублетних термінів (у церковнослов’янській та сучасній літературній формі) вважаємо, що перевагу слід надавати останнім (це саме правило рекомендуємо поширити і на власні імена). Цього принципу (хоча й не зовсім послідовно) дотримувався І. Огієнко у своєму перекладі Біблії. Тому в розділі, присвяченому написанню назв книг Святого Письма, ми будемо переважно дотримуватися варіанта, який запропонував І. Огієнко.

Особливості формування в Україні сучасних навчальних закладів протестантського спрямування стали причиною існування різних підходів до правил оформлення богословських письмових робіт. Засновані, як правило, за допомогою іноземних церковних та освітніх інституцій навчальні заклади часто просто копіювали північноамериканські або західноєвропейські правила. Згодом деякі навчальні заклади почали робити спроби адаптувати західні зразки до національних вимог, витворюючи свого роду “бібліографічні покручі”.

З часом прийшло усвідомлення того, що перебування в національному освітньому просторі і прагнення інтегруватися в нього зумовлюють необхідність узгодити основні вимоги до оформлення робіт з чинними національними стандартами. Запропоновані нижче норми і правила оформлення письмових богословських робіт усіх рівнів ґрунтуються на вимогах Вищої атестаційної комісії України.

Тривале функціонування української богословської лексики в мовній культурі атеїстичної держави призвело до того, що богословській та біблійній термінології були нав’язані деякі невластиві їй правописні норми. Цю своєрідну дискримінацію ми намагаємося виправити в розділах, присвячених проблемам правопису богословських термінів.

Сподіваємося, що авторам богословських досліджень буде корисним додаток богословських термінів, який укладено на основі Словника рекомендованих богословських термінів та імен (видання Інституту богословської термінології та перекладів Українського Католицького Університету)⁵³⁶. Висловлюємо щиру подяку головному редакторові видання панові Михайлу Петровичу за ласкавий дозвіл скористатися напрацюваннями Інституту богословської термінології та перекладів.

У Додатку А ми пропонуємо зміни до правописних норм, які рекомендується вживати при написанні богословських праць в україномовних школах, що належать до Євро-Азіатської Акредитаційної Асоціації.


1. Вимоги до структури богословської роботи

1.1. Титульний аркуш богословської роботи

Титульний аркуш богословської роботи містить: найменування навчального закладу, в якому виконана богословська робота; прізвище, ім'я, по батькові автора; назву богословської роботи; найменування спеціальності; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я, по батькові наукового керівника і (або) консультанта; місто і рік.

1.2. Зміст

На початку богословської роботи подають її зміст. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури та ін.

1.3. Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхідності)

Якщо в богословській роботі вжита специфічна термінологія, а також використано маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше, то їх перелік треба подати у формі окремого списку, який розміщують перед вступом.

Перелік друкують двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять, наприклад, скорочення, справа - їх повне розшифрування. Якщо в богословській роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, перелік не складають, а їх розшифрування наводять у тексті при першому згадуванні.

1.4. Вступ

У вступі розкривають сутність і стан наукової проблеми та її значущість, вказують підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтовують необхідність проведення дослідження, формулюють його мету та завдання.

1.5. Основна частина

Основна частина богословської роботи складається з розділів та підрозділів, пунктів і підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. Наприкінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі результатів, що дає змогу звільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

1.6. Висновки

Викладають найбільш важливі наукові та практичні результати, одержані в богословській роботі, зокрема формулювання вирішеної наукової проблеми, її значення для науки і практики. Далі формулюють висновки та рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів. У першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі у висновках розкривають методи вирішення поставленої в богословській роботі проблеми, їх практичний аналіз, порівняння з відомими вирішеннями.

У висновках необхідно обґрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання.

1.7. Список використаних джерел

Список використаних джерел можна подавати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні богословських робіт); в алфавітному порядку за прізвищем автора (чи першого автора) або за назвою праці; у хронологічному порядку.


2. Правила оформлення богословської роботи^

2.1. Загальні вимоги

Богословську роботу друкують машинописним способом або за допомогою комп'ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм). Слід друкувати до тридцяти рядків на сторінці, використовуючи шрифти текстового редактора Word розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом. Можна також використати папір форматів у межах від 203х288 до 210х297 мм і подати таблиці та ілюстрації на аркушах формату A3.

Текст богословської роботи необхідно друкувати, залишаючи береги таких розмірів: лівий - не менше 20 мм, правий - не менше 10 мм, верхній - не менше 20 мм, нижній - не менше 20 мм.

Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка - чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту богословської роботи повинна бути однаковою.

Вписувати в текст богословської роботи окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту.

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які виявилися в процесі написання богословської роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому самому місці або між рядками виправленого тексту машинописним способом. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Текст основної частини богословської роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин богословської роботи «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку наприкінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. У кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Кожну структурну частину богословської роботи треба починати з нової сторінки.

До загального обсягу богословської роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів богословської роботи підлягають нумерації на загальних засадах.

2.2. Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць подають арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою богословської роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок богословської роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини богословської роботи, як ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, ВСТУП, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, не мають порядкового номера. Всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини богословської роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їхні заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 3. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. Наприкінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому самому рядку розміщують заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. Наприкінці номера повинна стояти крапка, наприклад: «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому самому рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими самими правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в богословській роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках богословської роботи, включають до загальної нумерації сторінок.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка.

Наприклад: Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу).

Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в богословській роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).

Якщо в богословській роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і вказують номер таблиці, наприклад: «Продовження табл. 1.2».

Примітки до тексту і таблиць, у яких вказують довідкові й пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:

1. ...

2. ...

Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова «Примітка» ставлять крапку.

2.3. Ілюстрації

Ілюструють богословську роботу, виходячи з певного загального задуму, за продуманим тематичним планом, який допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов'язаних із другорядними деталями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст - ілюстрації.

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними.

2.4. Правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні богословської роботи її автор повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, які наведено в богословській роботі або на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, завдання, вивченню яких присвячена богословська робота. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, то в посиланні необхідно чітко вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць із джерела, на яке зроблено посилання в богословській роботі.

Посилання на ілюстрації богословської роботи подають за порядковим номером ілюстрації, наприклад: “рис. 1.2”.

На всі таблиці богословської роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово “таблиця” в тексті пишуть скорочено, наприклад: “...в табл. 1.2”.

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово “дивись”, наприклад: “див. табл. 1.3”.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, що заклав автор.


2.4.1. Загальні вимоги до цитування

Богословську роботу як дослідницьку працю оцінюють також за рівнем бібліографічного апарату, котрий характеризує джерела, що використав автор. Для підтвердження власних аргументів з посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу друкованого твору слід наводити цитати.

Вимоги до цитування:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”;

б) цитування повинно бути повним, без невмотивованого скорочення авторського тексту і без спотворень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, всередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на відповідне джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

д) якщо необхідно виявити ставлення автора богословської праці до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

е) якщо автор праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора богословської роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки.


2.4.2. Вимоги до оформлення посилань

Пишучи богословські праці, автори повинні подавати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, які наведено в роботі або на ідеях і висновках яких вони ґрунтуються. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Варто посилатися на останні видання публікацій.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей чи інших джерел з великою кількістю сторінок, то в посиланні треба точно зазначити номери сторінок з джерела, на яке зроблено посилання в роботі.


2.4.2.1. Посилання в тексті

Посилання в тексті на джерела варто зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад: “...у монографіях [1-7]...”.

Можна наводити посилання на джерела у виносках, номер посилань при цьому має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Приклад.

Цитата в тексті: “...існує гідна подиву згода між різними вченими в тому, що Всесвіт має початок [3] ”.

Відповідний опис у переліку посилань:

3. Гуддінг Д., Леннокс Д. Світогляд: для чого ми живемо і яке наше місце у світі. – К.: УБТ, 2003. – С. 101.


ЄААА не рекомендує посилання у такий спосіб, який інколи зветься позатекстовим.


2.4.2.1.1. Біблійні посилання

Рада ЕААА очікує, що всі біблійні посилання будуть оформлені внутрітекстовим способом, який виглядає таким чином.

Після цитування Писання або непрямого посилання на нього в дужках наводиться скорочена назва книги із крапкою, без пропуску - номер глави, після двокрапки наводиться номер вірша з цієї глави. Якщо посилання дається на кілька віршів, робиться перерахування через дефіс (якщо наводяться вірші поспіль) або через кому (якщо вірші наводяться вибірково). Скорочення біблійних книг пропонуються в розділі 6.

Посилання на інші джерела в такий спосіб не рекомендуються.


2.4.2.1.2. Рекомендовані посилання в богословських працях (підрядкові)

Євро-Азіатська Акредитаційна Асоціація наполегливо рекомендує використовувати в богословських роботах (курсових, дипломних, магістерських, статтях і таке інше) так звані підрядкові посилання.

Підрядкові посилання, як правило, зв'язують із текстом цифровими позначеннями. У разі посилання на все джерело в цілому знак виноски розташовується в тому місці тексту, де завершується думка автора. Такі самі правила для посилань на іноземну літературу. Слід також зазначити особливість: на відміну від бібліографічного опису прізвища авторів у виносках не відокремлюються комами від ініціалів.

У підрядковому посиланні повинні бути присутнім:

• відомості про автора;
  
• заголовок джерела або документа;
  
• відомості про відповідальність – про упорядників тощо (якщо потрібно);
  
• місце й дата видання;
  
• сторінка, на якій наведений матеріал посилання (якщо можливо її вказати).
  

Саме так повинні оформлятися богословські роботи в школах і виданнях ЄААА.


Приклад.

Цитата в тексті: «...існує гідна подиву згода між різними вченими в тому, що Всесвіт має початок»¹⁾.


Відповідне подання виноски:

_______________

¹⁾ Гуддінг Д., Леннокс Д. Світогляд: для чого ми живемо і яке наше місце у світі. – К.: УБТ, 2003. – С. 101.


2.5. Оформлення бібліографічного опису

2.5.1. Загальні вимоги

У списку використаних джерел обов’язково вказують праці, на які автор посилався в роботі, а також ті, на які немає посилань, але їх опрацювання допомогло авторові змістовніше написати ті чи інші розділи.

Бібліографічний опис - це сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами, необхідні та достатні для загальної характеристики й ідентифікації документа.

Бібліографічний опис складається з елементів, що об’єднані в ділянки, та заголовка. Кожну ділянку бібліографічного опису розділяють знаками «крапка» і «тире» (. -), які допускається заміняти знаком «крапка» (.). Складаючи бібліографічний опис, використовують різні скорочення, які регламентовані відповідними стандартами.

2.5.2. Основні елементи бібліографічного опису

До основних елементів бібліографічного опису належить інформація про автора (чи авторів), назву твору, вид видання (перевидання чи переклад), місце видання, видавця, рік видання та обсяг публікації.

Дані про автора. Ініціали осіб, на чиї праці посилаються в науковій роботі, пишуть перед прізвищем. У бібліографічному описі навпаки - на першому місці ставлять прізвище. Ця вимога стосується й опису іноземними мовами. Прізвища авторів наводять у тій послідовності, в якій вони подані у виданні. Прізвища авторів розділяють комами. Якщо це робота двох або трьох авторів, то можна подавати прізвище та ініціали лише першого автора і додавати слова “та ін.” (“et al.”).

Книги чотирьох та більше авторів, а також видання, що не мають індивідуальних авторів, записують за назвою. Інформацію про авторів, індивідуальних чи колективних (назва організації), подають після назви через косу лінію (/). У цьому разі ініціали ставлять перед прізвищем. Якщо авторів понад чотири, можна зазначити перших три, додаючи слова “та ін.” Можна навести прізвища всіх авторів, якщо прізвище важливого автора стоїть на п’ятому чи дальшому місці.

Дані про наукові ступені, вчені та почесні звання, титули, посаду, місце праці, членство в наукових товариствах чи академіях, які часто наводять на титульних сторінках книг, в описі опускають.

Дані про назву та вид видання. Назву роботи наводять так, як подано на титульному аркуші. Якщо після назви подано другу назву (відомості, що доповнюють, уточнюють, пояснюють основну назву роботи), то їх наводять в описі, відокремивши від основної назви двокрапкою (:). Другу назву не скорочують.

 Після назви уточнюють відомості про видання. Наприклад, ”Навч. посіб.”, ”Підручник”, “Словник”, ”Довідник”, “Зб. ст.”, ”Зб. наук. пр.”, “У 3 т.” тощо. Перед уточненням ставлять двокрапку. Слова в уточненні дозволено скорочувати відповідно до чинних стандартів.

Якщо робота перекладена з іншої мови, то після назви через одну косу лінію вказують дані про переклад. Наприклад, “Пер. з англ.”. Якщо книга має понад три автори, то після даних про переклад ставлять крапку з комою і перелічують авторів.

Назви використаних робіт перекладу не підлягають і подаються мовою оригіналу.

Дані про перевидання. Дані про перевидання й опис змін (виправлене, доповнене, перероблене тощо) подають після даних про автора (-ів) і виділяють з обох боків тире.

Порядковий номер видання подають завжди спочатку, позначаючи арабськими цифрами, незалежно від того, як надруковано в книзі. До цифри додають через дефіс закінчення (-е,-є). Наприклад, “– 3-є вид., перероб. і доп. –”.

Вихідні дані видання. Після інформації про автора, назву і перевидання подають інформацію про те, де, хто і коли видав книгу.

Першим елементом вихідних даних є місце видання, яке наводять повністю у називному відмінку. Дозволено подавати скорочено лише назви столиць (чи інших великих міст). Наприклад, “Львів”,” Харків”, проте “К.”, ”М.”, ”Спб”. Якщо у книзі зазначено два місця видання, то в описі їх наводять через крапку з комою. Якщо одна з двох назв міст не скорочується, тоді зазначають повну назву обох. Наприклад, ”М.; Спб.”, ”Київ; Львів”. Але не “К.; Львів”.

Зазначивши місце видання, ставлять двокрапку.

Далі подають коротку назву видавництва, без лапок, опускаючи слово “видавництво”. Якщо книгу видали два видавництва, то в описі зазначають обидва. Наприклад, “К.: Основи”, “Львів: Просвіта”, “Вид-во Львів. ун-ту”, “Львів: Світ; Київ: Либідь”, “К.: Либідь; Основи”.

Якщо ж книгу видали спільно три чи більше видавництв, то наводять перше зі словами “та ін.” або “etc.”

Після назви видавництва ставлять кому (,) і подають рік видання. Рік видання зазначають арабськими цифрами. Слово “рік”, а також місяць і число не наводять. Наприклад, “Львів: Каменяр, 2000”.

Дані про обсяг публікацій. У бібліографічному описі книги подають обсяг монографії. Наприклад, “483 с.” У бібліографічному описі статей подають сторінки, на яких надрукована ця стаття. Наприклад, “С. 34-63.”

 

2.5.3. Оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел містить бібліографічні описи використаних робіт і розміщується після висновків. Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю, без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін.

Основна вимога до укладання списку використаних джерел - однотипне оформлення та дотримання чинного державного стандарту щодо бібліографічного опису творів.

Об’єктом бібліографічного опису можуть бути книги, брошури, однотомні чи багатотомні видання, а також окремі томи (випуски) багатотомного видання, неопубліковані документи (неопублікований переклад, дисертація тощо). Об’єктом бібліографічного опису може бути і складова частина документа - стаття, для ідентифікації та пошуку якої потрібні відомості про документ, в якому вона наведена.

Загальний вигляд бібліографічного опису статті:

Автор, назва статті // Відомості про документ, в якому є ця стаття. - Місце видання: Видавництво, рік видання. - Сторінки, на яких надрукована стаття.

Скорочення слова Сторінка подається українською мовою як С., англійською та французькою як Р., німецькою як S. (наприклад: C.12-32; P.12-32; S.12-32).


2.5.4. Бiблioгpaфiчний oпиc джepeл, oпyблiкoвaниx y вcecвiтнiй кoмп'ютepнiй мepeжi Internet (Woгld Wide Web).

Оскільки пocилaння нa eлeктpoннi джepeлa є новим явищeм, то правила оформлення таких посилань ще ocтaтoчнo не внopмoвaні. Пpaктикyють тaкі cтилi цитyвaнь: MLA, APA тa ISO. ISO - цe cтaндapт ISO 690-2, пpийнятий Miжнapoднoю opгaнiзaцiєю cтaндapтизaцiї, пpoтe щe нe aдaптoвaний дo нaцioнaльниx нopм нeaнглoмoвниx кpaїн. Biн пepeдбaчaє oпиc джepeлa вiдпoвiднo дo наведених вище вимoг, пicля чого в квадратних дужках [ ] подають, пicля cлoвa Цum. aбo Cited, дaтy вiдвiдaння cтоpiнки в Internet'і. Пicля цьoгo зазначають: Дocmynнuй з: aбo Available from: i в дужках < > URL наводять aдpecy cтоpiнки.


2.5.5. Приклади оформлення бібліографічного опису у списку використаних джерел

Монографія (один, два або три автори)

Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії: Навч. посіб. – Львів: Світ, 2001. – 320 с.

Решетніков Ю., Санніков С. Огляд історії євангельського братства в Україні. – Одеса: Богомисліє, 2000. – 230 с.

Монографія (чотири, п’ять і більше авторів)

Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія: посіб. для студ. вищих навч. закладів. – К.: Академія, 2001. – 576 с.

Щерба С.П. та ін. Вступ до філософії (стислий виклад): Навч. посіб. / С.П. Щерба, О.А. Заглада, М.Г. Тофтул, В.К. Щедрін; за ред. С.П. Щерби. – К.: МАУП, 2002. – 144 с.

Багатотомне видання

Татаркевич В. Історія Філософії. Т. 1. Антична і середньовічна філософія. – Львів: Свічадо, 1997. – 451 с.

Релігійна свобода і права людини: Богословські аспекти: У 2 т. Т. 1. – Львів: Свічадо, 2000. – 428 с.

 Збірка наукових праць

Український музей: Зб. наук. пр. – К.: Стилос, 2003. – 228 с.

Румянцева Т.В. Тенденції розвитку дистанційної освіти: Зб. наук. пр. - Харків, 2005.

 Словники

Івченко А. Новий орфографічний словник української мови. – К., 2002. – 532 с.

 Довідники

Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ «Казка», 2005. – 736 с.

Перекладні видання

Колінгвуд Робін Дж. Ідея історії / Пер. з англ. О. Мокровольський. К.: Основи, 1996. – 615 с.

Складові частини (статті) з книги

Ісаєвич Я. Галицько-Волинська держава // Історія України / Відп. ред. Ю. Сливка. – Львів: Світ, 2002. - С. 83-94.

Складові частини зі збірника

Колекція стародруків бібліотеки Унівського монастиря // Ковчег. Науковий збірник із церковної історії. – Львів, 2001. – Т. 3. – С. 511-524.

Складові частини (статті) із журналу

Вавринюк Ю. Досконалість жертви // Благовісник. - 2006. - № 1. - С. 24-26.

Складові частини (статті) з  іноземного журналу

Perez K. Radiation therapy for cancer of the cervix//Oncolgy. - 1993. - Vol. 7, № 2. - P. 89-96.

Складові частини із енциклопедії

Абат (Абатиса) // Енциклопедія історії України: У 5 т. Т. 1. / Редкол.: В.А. Смолій (голова), Я.Д. Ісаєвич, С.В. Кульчицький та ін.; Ред. рада: В.М. Литвин (голова) та ін.; НАН України. Ін-т іст. України. – К.: Наук. думка, 2003. – С. 9 – 10.

 Тези доповідей

Колодний А.М. Релігійні процеси в Україні: реалії сьогодення // Релігія і церква в контексті реалій сьогодення: Тези доп. і повідом., м. Київ, 16-18 трав. 1995р. / Редкол.: А. Колодний (відп. ред.), С.І. Головащенко, П. Косуха, Л.О. Филипович, та ін.; НАН України. Ін-т філос; НаУКМА. – К., 1995. – С. 32–34.

Дисертації

Юрчишин В.В. Стабілізаційна економічна політика в Україні в епоху глобалізації: Дис… д-ра юрид. наук: 25.00.02. – К., 2003. – 342 с.

Автореферати дисертації

Кірсенко М.В. Чеські землі в міжнародних відносинах Центральної Європи 1918 - 1920 років (Політико-дипломатична історія з доби становлення Чехословацької республіки): Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.02 / НАН України. — К., 1998. — 36 с.

Відомості з Інтернету (рекомендовано)

Гpaбинcький I.M. Miжнapoднi eкoнoмiчнi вiднocини: Плaни пpaктичниx зaнять для cтyдeнтiв l-гo кypcy. - Львiв, 2000. - [Цит. 2001, 5 ciчня]. – Дocтyпний з: