Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти, науки та інновацій кримський інститут бізнесу громадський рух та становлення громадянського суспільства в україні матеріали ІII всеукраїнської науково-практичної конференції

Вид материала

Список використаних джерел
Роль вищих навчальних закладів
Громадська експертиза як механізм взаємодії
Соціальне підприємство як суб`єкт громадянського суспільства
Роль медійної сфери у взаємодії органів державної влади і громадянського суспільства

Подобный материал:

1 2 3 4

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Усаченко, Л. Аспекти, форми та напрями взаємодії органів державної влади з неурядовими організаціями / Л. Усаченко. – Режим доступу: ссылка скрыта. – Назва з екрану.
Про схвалення Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства : розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1035-р. – Режим доступу: ссылка скрыта. – Назва з екрану.
Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1035. – Режим доступу: ссылка скрыта. – Назва з екрану.
Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976. – Режим доступу: ссылка скрыта. – Назва з екрану.
«Громадська експертиза органів влади – це легко» - Режим доступу: ссылка скрыта – Назва з екрану.
Уряд запровадив громадську експертизу своєї діяльності - Режим доступу: ссылка скрыта - Назва з екрану.

к.ф.н., доц. Тарасов Валерій Іванович

Кримський інститут бізнесу

РОЛЬ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

ЯК ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Вищі навчальні заклади в Україні, як правило, розглядаються як інститут освіти та науки з окремими компонентами виховної діяльності. На сучасному етапі в умовах відсутності легалізованих та популярних об єднань для молоді, нерозвиненість клубної та волонтерської культур, процвітання сумнівних молодіжних субкультур вищі навчальні заклади стають для молоді єдиним або основним осередком позитивного спілкування. Особливого значення виховна складова стає для сільської молоді, яка в сучасному українському суспільстві стикається з проблемою дезінтеграції та вимагає значної соціальної адаптації у вищому навчальному закладі.

Світова практика свідчить, що вищі навчальні заклади є найбільш динамічним в економічному та соціальному контексті інститути громадянського суспільства. На користь цієї тези свідчить визнана у світі концепція потрійної спіралі, яка ефективність інноваційного розвитку країни ставить у залежність від взаємодії держави, бізнесу та університетів. Нагальною необхідністю на сьогодні є подальший розвиток державної політики щодо вищих навчальних закладів з урахуванням їх ролі як інституту громадянського суспільства. Саме тому автор визначає такі функції закладів вищої освіти як інституту громадянського суспільства:

формування навичок щодо самоорганізації та самоврядування;
вдосконалення процесів самооцінки особистості та її адаптація до вимог розвитку суспільства;
формування суспільно позитивної поведінки та розвиток суспільної відповідальності;
підвищення особистої культури до рівня інноваційної та, як наслідок, підвищення здатності до продуктивної праці;
сприяння існуванню соціально прогресивних молодіжних спільнот;
формування навичок волонтерства, мирного співіснування у соціумі та компромісного вирішення конфліктів;
комунікативна функція внаслідок наділення вміннями щодо самовдосконалення, набуття нових знань та прагнення до їх передачі іншим людям;
інтегративна функція щодо місцевої громади та бізнес-середовища, формування локальних соціальних мереж тощо.

Як інститут громадянського суспільства вищі заклади освіти, які за законом відділені від інших громадських інститутів, зокрема релігійних та політичних організацій, поряд з тим є одним з найважливіших та найпродуктивніших інститутів громадянського суспільства, увага до яких буде лише зростати.

Тинкован Оксана Валеріївна

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління

Національної академії державного управління

при Президентові України, м. Дніпропетровськ

e-mail: o.v.tynkovan@vidr.dp.ua

Громадська експертиза як механізм взаємодії

громадянського суспільства та держави

Сприяння розвитку громадянського суспільства є однією з найважливіших умов становлення України як демократичної, правової і соціальної держави. Це насамперед передбачає налагодження ефективної взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства, До того ж, ця взаємодія повинна базуватися на партнерстві та взаємозаінтересованості у досягненні цілей пов’язаних з процесом демократизації усіх сфер державного управління і суспільного життя.

Одним із кроків у напрямку розвитку громадянського суспільства в нашій країні була ініціатива Уряду щодо чіткого визначення стратегії з удосконалення взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, визначення нових форм такої взаємодії та створення умов для подальшого розвитку громадянського суспільства. Міністерством юстиції та Секретаріатом Кабінету Міністрів у співпраці з інститутами громадянського суспільства було розроблено та затверджено Кабінетом Міністрів Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства (далі –Концепція) [4]. Подібні документи успішно впроваджуються у Великобританії, Данії, Естонії, Канаді, Угорщині, Хорватії.

У даній Концепції визначаються основні засади діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на створення сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства та зміцнення демократії в Україні. Правовою основою Концепції є положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також Конституція України, Цивільний кодекс України, цілий ряд законів України та інші нормативно-правові акти.

У зазначеній Концепції зауважується, що взаємодія органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства може набувати різних форм залежно від цілей і характеру виконуваної роботи, обсягу повноважень суб’єктів, масштабу взаємодії (загальнодержавний, регіональний, місцевий рівень). Однією з форм взаємодії, яка активно використовуються, є – здійснення інститутами громадянського суспільства громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади щодо розв’язання проблем, що мають важливе суспільне значення, у формі громадського моніторингу підготовки та виконання рішень, експертизи їх ефективності, подання органам виконавчої влади експертних пропозицій [4].

Як відомо, громадський контроль – це одна з функцій громадянського суспільства, проявом якої є публічна перевірка діяльності органів влади з боку громадян та їх об’єднань на відповідність цілей, які влада проголошує, і спрямована на корегування як цієї діяльності, так й самих цілей. Механізм контролю громадянського суспільства за діяльністю органів влади є однією з форм здійснення народовладдя, інструментом захисту й забезпечення прав і свобод особистості, який проявляється у діяльності окремих індивідів, їх колективних утворень у межах політико-правової системи [2].

З точки зору наукового підходу, громадський контроль розглядається як інструмент громадської оцінки ступеня виконання органами влади та іншими підконтрольними об’єктами їхніх соціальних завдань. Тобто характерні відмінності громадського контролю від будь-якого іншого виду контролю лежать у суб’єктно-об’єктній сфері і полягають у тому, що, по-перше, громадський контроль здійснюється саме громадськістю, і, по-друге, що у процесі здійснення громадського контролю контролюється виконання саме соціальних завдань, безпосередньо пов’язаних із захистом і реалізацією прав і свобод громадян, задоволенням та узгодженням соціальних потреб та інтересів населення.

Закономірним результатом впровадження Концепції стало затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 976 Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади (далі – Порядок). Завдяки цьому документу представники вітчизняних інститутів громадянського суспільства отримали дієвий механізм здійснення громадського контролю за діяльністю органів державної влади.

За визначенням, яке міститься у Порядку, громадська експертиза діяльності органів виконавчої влади є складовою механізму демократичного управління державою, який передбачає проведення інститутами громадянського суспільства оцінки діяльності органів виконавчої влади, ефективності прийняття і виконання такими органами рішень, підготовку пропозицій щодо розв’язання суспільно значущих проблем для їх врахування органами виконавчої влади у своїй роботі [3]. Зауважимо, що громадська експертиза часто розглядається як одна з форм громадського контролю, поряд із соціологічними та статистичними дослідженнями, участю громадян у виборах, референдумах, громадських слуханнях тощо.

Громадська експертиза, як і громадський контроль, є обов’язковими умовами демократичного суспільства, як запорука народовладдя, прозорості й відкритості державного управління. Громадянське суспільство, зазвичай, виступає захисником цього права, й постійно нагадує про нього органам влади. Як зазначалося вище, існує цілий ряд нормативно-правових актів, які гарантують громадськості відкритість та прозорість органів влади, їх підзвітність. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 року № 976, яка затверджує Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, є одним з таких нормативно-правових актів.

На жаль, механізм громадської експертизи є новим для України, тому, не дивлячись на те, що він відкриває широкі можливості для громадянського суспільства у сфері взаємодії органами державної влади, існує значна кількість проблем у його здійсненні, які потребують вирішення. Більшість згаданих проблем виникає через брак досвіду щодо застосування даного механізму. Як зауважив один з вітчизняних науковців «Влада передала громадянам надзвичайно точнийприлад, але в останніх бракує навичок з йогоналежного використання» [1, с. 6]. Так само бракує навичок, знань, досвіду та інших ресурсів у державних службовців. Що мають виконувати існуючий Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів иконавчої влади; але теж можна сказати й про представників інститутів громадянського суспільства, які мають його застосовувати.

Для вирішення вищезгаданої проблеми вважається за доречне розробити програми семінарів, тренінгів для підвищення кваліфікації як для представників інститутів громадянського суспільства з метою розвитку їх спроможності впливати на діяльність та рішення органів влади, так і для представників органів влади з метою навчити ефективно їх використовувати ресурс громадянського суспільства. Даний підхід дозволить інститутам громадянського суспільства та органам державної влади вести дійовий діалог, який, у свою чергу, забезпечить в Україні демократизацію усіх сфер державного управління і суспільного життя.

Список використаних джерел

Громадська експертиза діяльності органів виконавчої влади в україні: організація та проведення : практ. посіб. / О. В. Літвінов, О. В. Тинкован, Н. М. Літвінова [та ін.] ; за заг ред. О В. Літвінова. – Д. : Моноліт, 2010. – 180 с.
Крупник А. Громадський контроль: сутність та механізми здійснення / А. С. Крупник // Теоретичні та прикладні питання державотворення – 2007. – № 01. – Режим доступу : ссылка скрыта
Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади : постанова Кабінету міністрів України від 5 листоп. 2008 р. № 976. – Режим доступу : zakon1.rada.gov.ua
Про схвалення Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства : розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листоп. 2007 р № 1035-р. – Режим доступу : ссылка скрыта

К.е.н. Трофимова В.В., Тарасова Н.А.,

Кримський інститут бізнесу

СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ`ЄКТ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Розвиток громадянського суспільства в умовах сучасної демократії із високим рівнем державного регулювання на сьогодні є актуальним завданням, не для людини, а для держави, яка прагне підвищити якість людського капіталу та спрямувати творчу енергію людини в русло продуктивної праці на користь спільного інтересу підвищення національного добробуту. Саме тому в Україні стоїть завдання опанування існуючих в світі та створення унікальних інноваційних дієвих механізмів розбудови громадянського суспільства, яке є основою процвітання в умовах становлення економіки знань. Крім того, громадянське суспільство може взяти на себе постійно зростаючий тягар соціальних проблем, з яким в умовах кризи та спадної хвилі економічного розвитку, держава не може впоратись, не погіршуючи умов функціонування для підприємців. Погіршення умов ведення підприємницької діяльності сьогодні означає запізнення економічного зростання у майбутньому. Крім того існуюча система перерозподілу бюджетних коштів, яка досі базується на колективістському принципі. не дозволяє вирішувати індивідуальні проблеми кожного члена суспільства, особливо тих, хто потрапив в тяжку життєву ситуацію.

На сьогодні в Україні формуються лише передумови для розвитку інституту громадянського суспільства. Незважаючи на законодавчу та навіть теоретичну неврегульованість питання, до суб’єктів громадянського суспільства можна віднести:

групи активістів;
благодійні організації;
органи громадської охорони порядку;
клуби за інтересами (соціальні, спортивні, культурні, екологічні, чоловіків, жінок тощо);
об єднання споживачів;
кооперативи;
громадські організації та інші форми неприбуткових організацій;
професійні асоціації;
релігійні організації;
профсоюзи;
групи підтримки;
волонтерські організації;
соціальні підприємства;
комунальні об єднання;
політичні інститути.

Крім того, на нашу думку, до таких суб’єктів слід віднести також університети, соціальні мережі, неформальні наукові спільноти, академії наук, засоби масової інформації, адвокатуру, правозахисні організації, обєднання членів діаспори тощо. Питання щодо врегулювання їх статусу як частини громадянського суспільства в Україні є відкритим.

Щодо соціального підприємства, то такої організаційної форми немає у вітчизняному законодавстві. Натомість Законом України «Про соціальні послуги» №966-IV від 19.06.2003 р. вводиться поняття суб’єкта, який надає соціальні послуги, та соціальної служби.

До таких суб’єктів належать:

а) суб'єкти, що надають соціальні послуги і знаходяться в державній власності, управління якими здійснюється центральними органами виконавчої влади (державний сектор);

б) заклади комунальної власності, які надають соціальні послуги і знаходяться в підпорядкуванні органів місцевого самоврядування;

в) громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з наданням соціальних послуг (недержавний сектор).

Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування. Матеріальна допомога надається особам, що знаходяться у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.

Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної підтримки (догляду).

Соціальні підприємства можуть надавати такі види соціальних послуг:

соціально-побутові послуги - забезпечення продуктами харчування, м'яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації, здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

психологічні послуги - надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;

соціально-педагогічні послуги - виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;

соціально-медичні послуги - консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров'я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

соціально-економічні послуги - задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;

юридичні послуги - надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);

послуги з працевлаштування - пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;

послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями - комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість;

інформаційні послуги - надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги);

Наведений перелік послуг охоплює таке широке коло, що надання цих послуг лише ха рахунок бюджетних коштів є майже неможливим. Тим паче, діяльність із надання цих послуг певній особі або групі осіб потребує побудови чіткого механізму координації, адже їх надання вимагає спеціальної підготовки та не може бути зосереджено в одній установі. Саме тому запровадження посади соціального працівника в органах місцевого самоврядування та розвиток системи недержавних соціальних підприємств є важливим напрямом посилення соціалізації суспільства та вирішення проблеми формування безпечного середовища.

Федорів Тетяна Володимирівна

доцент кафедри державного управління і менеджементу

Національна академія державного управління

при Президентові України

к.філол.наук

РОЛЬ МЕДІЙНОЇ СФЕРИ У ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

У найширшому значенні, громадянське суспільство — це сфера потенційної свободи [1]. Інформаційний ресурс “Громадянське суспільство і влада” визначає громадянське суспільство як суспільство громадян з високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних якостей, яке утворює розвинені правові відносини з державою; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага [2].

Від часу виникнення ідеї громадянського суспільства, як однозначність самої ідеї, так і власне термін зазнавав критики серед дослідників (той же Дж.Кін визнавав, що “суспільство здичавіло”) [3]. Водночас, експерти та мас-медіа досить часто універсальним “рецептом” посттоталітарної трансформації для України називають саме формування громадянського суспільства.

Першими дослідниками ідей громадянського суспільства можна вважати Д. Юма, А. Фергюсона, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж. Руссо, А. Токвіля, Ш. Монтеск'є, Г. Гегеля. Пізніше проблемам гармонізації взаємин суспільства і держави присвятили свої праці Г.Арендт, Е.Арато, Ю. Габермаса, К. Поппера, Дж.Кіна. Вагомий внесок в обґрунтування ідей громадянського суспільства здійснили українські науковці: Ю.В. Бакаєв, Т.Е. Василевська, В.М. Князєв, А.Ф.Колодій, М.І.Михальченко, І.Ф.Надольний, А.А.Ручка, В.О.Саламатов, Ю.П.Сурмін, С.О. Телешун та ін.

Сучасний стан громадянського суспільства в Україні характеризується середнім рівнем організаційної спроможності: і експерти, і прості громадяни низько оцінюють ефективність залучення громадськості до прийняття політичних рішень [4, с.45] та відкритість і прозорість діяльності органів державної влади. Дослідники виокремлюють такі проблеми у взаємодії держави і громадськості:

інформаційна відкритість органів державної влади не є достатньою, що заважає здійсненню громадського контролю за діями влади,
суттєво обмежена практика партнерства та діалогу владного і громадського секторів,
організації громадянського суспільства ще не сали основним партнером держави у наданні соціальних послуг [4, с.46].

Так само наголошено, що громадянське суспільство не може повною мірою виконувати своїх функцій, доки в ньому відсутні найголовніші його атрибути:

- наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;
- організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;
- незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні;
- зорієнтована на громадські інтереси та публічну політику діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва [5].

Вагомою причиною цих процесів є те, що в Україні триває стрімке формування “масового суспільства”, і величезний вплив на це мають мас-медіа. В ідеалі інформаційне суспільство, формування якого збіглося з розвитком інститутів державності, мало б сприяти розвитку саме громадянського суспільства в Україні. Однак “наявність бізнесової складової української медіакратії не стала на заваді використанню групами впливу у власних інтересах державних і комунальних ЗМІ”, а бізнес-проекти доволі ефективно поєдналися з функціями інформаційно-політичного впливу [6, с.57].

Таким чином, можемо виокремити кілька проблем, які відчутно гальмують процеси взаємодії органів державної влади і громадян:

- відносини між владою і громадянами у сучасному суспільстві все більше перетворюються на квазівзаємодію, на “управління видимістю” [7]. Завдяки численним телевізійним шоу, у громадян виникає відчуття доступності державного управління якщо не всім, то багатьом, і замість відчуття лояльності і розуміння у великої частини аудиторії формується відчуття неприйняття. Внаслідок цього, “видимість” породжує невідому досі форму вразливості, коли лідери та їхнє оточення, намагаючись контролювати ступінь своєї відкритості, припускаються незначних на перший погляд помилок, які у ситуативній проекції можуть призвести до серйозних наслідків: необдумане зауваження, невдалий жест і навіть випадковий вираз обличчя, зафіксований телекамерою і відповідно прокоментований, можуть стати доступними багатомільйонній аудиторії позначитись на рівні громадської підтримки важливих рішень;

- розвиток комерційних ЗМІ “вбиває” громадянське суспільство: свого часу Дж. Гербнер наголошував, що ЗМІ працюють під постійним впливом зовнішніх “могутніх чинників”, до яких належать клієнтура (наприклад, рекламодавці), конкуренти і, звичайно ж, органи державної влади. Нині до цих чинників слід додати власників каналів комунікації, спонсорів та інвесторів, поставників інформації (служби зі зв”язків з громадськістю і т.ін), групи тиску тощо;

- суспільство і влада як комунікатори та мас-медіа як посередник і комунікатор поступово “асимілюються”: йдеться не тільки про ситуаціїї, коли органи держаної влади контролюють доступ до інформації, а й про постійний інформаційний контакт політично активних громадян і журналістів, з одного боку, і представників органів державної влади, з іншого. Ця співпраця часто буває взаємовигідною і може призводити до узгодження позицій;

- серйозним викликом громадянському суспільству є також те, що ниніншня сфера діяльності органів державної влади значною мірою відформатована сферою медіа. Практика використання медіа і публічної сфери як середовища вироблення громадянами найважливіших політичних рішень стає все меншою, домінують ринкові та споживацькі медійні формати.

Слід наголосити, що ситуація може змінитись тільки за умов деполітизації громадянського суспільства в Україні [4, с.46], а також внаслідок посилення відповідальності органів державної влади та публічного контролю за їхніми діями.

Список використаних джерел:

Кін Джон. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. Переклад з англ. – Київ: “К.І.С.” / “АНОД”, 2000. – 192 с.
Громадянське суспільство і влада. - [Електронний ресурс]. Режим доступу : ссылка скрыта).
Кин Дж. Демократия и гражданское общество: О трудностях европейского социализма, перспективах демократии и проблемах контроля над социально-политической властью: Пер. с англ. - М., 2001; Колодій А.Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. Монографія. – Львів: Червона Калина, 2002; Коэн Дж., Арато Э. Гражданское общество и политическая теория. - Москва, Издательство "Весь мир", 2003.
Теоретичні та методологічні проблеми розробки і реалізації управлінських стратегій : монографія / за заг. ред. В.М. Князєва. - К.: НАДУ, 2008. - 240 с.
Колодій А. Історична еволюція громадянського суспільства та уявлень про нього (формування ідеалу). - [Електронний ресурс]. Режим доступу : ссылка скрыта
Проблеми української політики: аналітичні доповіді Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім.І.Ф.Кураса НАН України. - К.: ІпіЕНД ім.І.Ф.Кураса НАН України, 2010. - 410 с.
Грачев М.Н. Политическая коммуникация: теоретические концепции, модели, векторы развития: Монография. – М.: Прометей, 2004. – 328 с.

Шумік Ірина Володимирівна

Дніпропетровський регіональний інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, м. Дніпропетровськ

i.v.shumik@gmail.com

Blog