Geum.ru

Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти, науки та інновацій кримський інститут бізнесу громадський рух та становлення громадянського суспільства в україні матеріали ІII всеукраїнської науково-практичної конференції

Вид материалаДокументы
Список використаних джерел та літератури
Правові засади механізму взаємодії органів влади з інститутами громадянського суспільства
Сфери впливу публічного управління та громадянського суспільства на процеси людського розвитку
Роль громадської експертизи у розвиткові механізмів взаємодії державної влади та суспільства
Подобный материал:
1   2   3   4

Список використаних джерел та літератури:

1. Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади : постанова Кабінету Міністрів України від 5 листоп. 2008 р. № 976. – Режим доступу : da.gov.ua.

2. Літвінов О. В. Досвід проведення громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади в Україні / О. В. Літвінов. Публічне адміністрування : теорія та практика :електор. зб. наук. пр. / редкол.: С.М. Серьогін (голов. ред.) [та ін.]. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2010. – Вип. 1 (3). – Режим доступу : .dp.ua/zbirnik/.

Літвінова Наталія Миколаївна

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління

при Президентові України, м. Дніпропетровськ


Правові засади механізму взаємодії органів влади з інститутами громадянського суспільства


Належне виконання органами влади вимог чинного законодавства у частині дотримання прав громадян і їх об’єднань, є основною запорукою розвитку громадянського суспільства та розбудови правової, демократичної й соціальної держави. В Україні за роки незалежності було закладено підвалини правового регулювання як суспільних, так і державно-управлінських відносин. Однак, не зважаючи на верховенство права, закріплене Конституцією України, громадяни України постійно стикаються з труднощами реалізації свого права на участь в управлінні державними справами. Особливо складними в практичній реалізації є права громадян пов’язані із здійсненням контролю за діяльністю органів влади. Головною причиною незадовільної ситуації у цій сфері є невиконання або неналежне виконання органами влади різних рівнів свого конституційного обов’язку – відповідальність перед громадянами за свою діяльність. Значною мірою це характеризується інформаційною закритістю та непрозорістю діяльності органів влади. Тому питання відкритості та прозорості дій органів влади, а також дієвості механізму їх взаємодії з громадськістю на сьогодні набуває все більшої актуальності.

Основним законом України передбачено, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, та має право брати участь в управлінні державними справами [1]. Одним із суб’єктів вироблення державної політики є інститути громадянського суспільства, які захищають права і свободи своїх членів (тобто громадян України) та задовольняють їх політичні, економічні, соціальні, культурні та інших інтереси, що передбачено ст. 36 Конституції України.

З метою більш ґрунтовного вивчення зазначеної вище проблеми, розглянемо механізм взаємодії органів влади з інститутами громадянського суспільства крізь призму таких основних складових:

– інформаційна (оприлюднення нормативно-правових актів, інформації та звітів про діяльність органів влади через ЗМІ, забезпечення доступу до інформації, опрацювання звернень громадян, супроводження веб-сайтів, тощо);

– консультаційна (проведення громадських слухань, публічних обговорень, консультацій, вивчення та врахування думки громадськості, тощо);

– координуюча (створення консультативно-дорадчих органів, сприяння самоорганізації населення тощо);

– просвітницька (проведення семінарів та «круглих столів», залучення молоді на державну службу та служби в органах місцевого самоврядування, підвищення професійної підготовки державних службовців та посадових осіб тощо);

– контрольна (проведення моніторингу, оцінки, громадської експертизи діяльності органів влади, контроль за дотриманням законодавства).

Для забезпечення результативності механізму взаємодії та плідної співпраці з інститутами громадянського суспільства органам влади необхідно забезпечити комплексне використання зазначених складових.

Згідно з конституційними нормами кожному гарантується право знати свої права і обов’язки, тобто нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення [1]. Окрім того, якщо нормативно-правовий акт носить регуляторний характер, то орган влади повинен приймати його згідно з процедурою, визначеною Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (11 вересня 2003 р.). Обов’язково повинно здійснюватися планування прийняття регуляторних актів, оприлюднення планів, а потім повідомлень про оприлюднення проектів регуляторних актів, самих проектів та аналізу регуляторного впливу до них, в подальшому (у разі прийняття даного регуляторного акта – Н.Л.) оприлюднення звітів про відстеження результативності регуляторних актів. У разі дотримання органами влади цієї процедури громадськість має можливість не лише висловити свої зауваження та пропозиції, а й суттєво вплинути на зміст і механізм державного регулювання.

Питання інформування органами влади громадськості про свою діяльність визначені у Законі України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (23 вересня 1997 р.), розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення відкритості у своїй діяльності, зв’язків з громадськістю та взаємодії із засобами масової інформації» (18 жовтня 2004 р.). Для підвищення ефективності та прозорості діяльності органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України 4 січня 2002 р. затвердив Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади. Даний документ закріпив обов’язки органів виконавчої влади розміщувати і постійно оновлювати інформацію щодо своєї діяльності, зокрема, відомості про виконання плану заходів з реалізації Концепції сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, відомості про взаємодію з громадською радою при органі виконавчої влади та відомості про проведення консультацій з громадськістю, громадської експертизи та врахування громадської думки у своїй діяльності [2].

Керуючись законами України «Про інформацію» та «Про звернення громадян» органи влади мають розглядати запити та звернення як самих громадян, так й інститутів громадянського суспільства, надаючи відповіді в установлений законодавством строк.

Правове забезпечення консультативної складової механізму взаємодії урегульовані такими документами, як: Порядок залучення громадян до формування та реалізації державної політики (6 січня 2010 р.), Концепція проекту Закону України «Про основні засади державної комунікативної політики» (13 січня 2010 р.), Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки» (9 січня 2007 р.), Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства (21 листопада 2007 р.), Указ Президента України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» (15 вересня 2005 р.), Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні (17 грудня 1993 р.) та ін. Цими документами передбачено регулювання питань проведення консультацій з громадськістю (у тому числі електронних консультацій – Н.Л.) публічних обговорень, громадських слухань та президентських слухань, а також забезпечення взаємодії між органами влади та громадськістю на засадах рівноправного партнерства.

Не менш важливою складовою механізму взаємодії є створення та сприяння розвитку різного роду консультативно-дорадчих та представницьких органів, діяльність яких спрямовано на налагодження комунікації між органами влади та інститутами громадянського суспільства. Так, за ініціативи глави держави у різні роки були створені та функціонували: Рада представників громадських організацій національних меншин України (2000 – 2006 рр.), громадська рада експертів із внутрішньополітичних питань (2000 – 2007 рр.), Всеукраїнська громадська рада (2001 – 2005 рр.), комісія сприяння демократизації та розвитку громадянського суспільства (2001 – 2002 рр.), комісія зі сприяння розвитку громадянського суспільства (2002 – 2005 рр.), Рада з питань етнонаціональної політики (2006 – 2010 рр.), Рада громадськості при Президентові України (2006 – 2010 рр.), Національна рада з питань взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування (2008 – 2010 рр.), Рада регіонів (2010 р. – по теперішній час). Серед представницьких органів необхідно відмітити органи самоорганізації населення, які створюються жителями для вирішення питань місцевого значення. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення закріплено Законом України «Про органи самоорганізації населення» (11 липня 2001 р.).

З метою здійснення просвітницької діяльності органи влади мають не лише проводити різнопланові комунікативні заходи (семінари, конференції, «круглі столи» тощо), а й підтримувати програми співпраці з молодіжними громадськими організаціями та їх спілками, спрямованих на стажування, здобуття фахових навичок, залучення молоді до роботи в органах влади та виховання суспільних лідерів. Дане питання знайшло своє нормативно-правове закріплення в Положенні про конкурсний відбір талановитої молоді для навчання за освітньо-професійними програмами підготовки фахівців освітньої галузі «Державне управління» та професійними програмами функціональної спеціалізації «Державна служба», Порядку відбору на державну службу перспективних випускників вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації та ін. Кабінетом Міністрів України 10 вересня 2003 р. була затверджена Програма підготовки та залучення молоді до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання, яка діяла до серпня 2009 р.

Найбільш важливою складовою механізму взаємодії, на наш погляд, є контрольна складова. Адже сприяння з боку органів влади у проведенні інститутами громадянського суспільства незалежного моніторингу, оцінки діяльності органів влади, контролю за дотриманням норм законодавства, а також громадської експертизи є свідчення відкритості та прозорості влади. На сьогодні більш-менш врегульованим є питання організації та проведення громадської експертизи, що викладено в Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади, але цей інструмент не знаходить належної підтримки з боку органів влади.

Отже, враховуючи сучасний стан співпраці та взаємодії влади і громади в Україні, постає нагальне питання розробки та затвердження єдиного законодавчого акта, який би закріпив механізм взаємодії органів влади з інститутами громадянського суспільства, що має стати предметом подальших наукових досліджень.


Список використаних джерел:

  1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – Режим доступу : ссылка скрыта.
  2. Порядок залучення громадян до формування та реалізації державної політики : затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 січ. 2010 р. № 10. – Режим доступу : da.gov.ua.

Мамонов Ігор Леонідович,

аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування

Національної академії державного управління

при Президентові України


СФЕРИ ВПЛИВУ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ПРОЦЕСИ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ


Найглибшою основою в структурі особистості є потреби. Потреби людей виступають рушійною силою розвитку як суспільства, так і самої людини і становлять джерело діяльності людей. [1, с.376]

Залежно від рівня задоволення потреб людини можна говорити про ту чи іншу якість та повноту життя в країні. Представники філософської концепції персоналізму в наростанні повноти життя вбачають сенс життя. Вони це виводять через еволюцію особистості [2, с.423], а ми, поділяючи думку про значну важливість наростання повноти та якості життя людини, намагатимемось досягати такого наростання через збільшення ефективності публічного управління.

В науці державного управління автор пропонує запровадити термін „людський розвиток”, який до сьогодні не введений в науку державного управління, і надати цьому терміну наступне робоче визначення: людський розвиток – це система відносин і умов, які визначають зростання можливостей особи на основі досягнутого в країні рівня задоволення потреб людини.

Головним в цьому є те, що з точки зору науки державного управління термін „людський розвиток” відображатиме досягнутий в країні рівень (повноту) задоволення потреб людини.

В свою чергу, це необхідно для того, щоб досягнення певного рівня (повноти) задоволення потреб людини, тобто людського розвитку, можна було включити до цілей публічного управління. Відповідно до стану реалізації встановлених цілей має наступати політична (через систему виборів) та дисциплінарна (догана, звільнення) відповідальність посадових осіб публічної влади.

Важливим кроком є розроблення системи показників, які б визначали рівень людського розвитку, та механізмів реалізації таких нововведень. Система показників, на наше переконання, повинна базуватись на принципах сталого розвитку.

Впровадження цих пропозиції сприятиме підвищенню ефективності публічної влади та політичної системи.

І тут постає наступне питання. Публічне управління, тобто державне управління та місцеве самоуправління, не взмозі та не повинно власними зусиллями задовольняти всі потреби мешканців на своїй території. Його призначення - забезпечити виробництво суспільних благ (неділимі товари або послуги, до яких неприйнятний принцип виключення і виробництво яких забезпечується державою. [3, с.95]) та створити умови для продуктивного функціонування інституціональної (змішаної) економіки та відкритого суспільства.

Це означає, що задоволення вагомої частини потреб покладається на інші інституції. За суб‘єктами управління Г.В. Атаманчук виділяє шість видів управління: державне управління, місцеве самоврядування, менеджмент, громадське управління через інституалізовані громадські об'єднання, групова (колективна) саморегуляція групи людей, доцільна поведінка або дія окремої людини. [4, с.57,58]

Виходячи із визначення громадянського суспільства, як суспільства рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє із нею заради спільного блага [5, с.126], до сфери громадянського суспільства можна віднести останні 4 (менеджмент, громадське управління, групова саморегуляція, дії окремої людини) види управління.

Таким чином, велику решту потреб, на яку публічне управління прямо не впливає, людина задовольняє у середовищі громадянського суспільства. І чим розвинутіше це суспільство, тим більше потреб людини воно зможе задовольнити.

З цієї позиції, а також з огляду на запропоноване націлювання публічного управління на забезпечення людського розвитку, у представників публічної влади виникає потреба у розвитку громадянського суспільства, у пошуку необхідних для цього засобів, методів, механізмів, інструментів і т.д. І в якості зворотнього зв‘язку, розвинута людина (людина з більшою повнотою задоволених потреб) буде зумовлювати подальший розвиток громадянського суспільства.

Вважаємо, що точно вирахувати розподіл сфер впливу публічного управління та громадянського суспільства на людський розвиток вкрай важко, мабуть неможливо. Це жива тканина. Все залежить від конкретних історичних умов, а також станів розвитку як держави (громади), так і громадянського суспільства в певній країні. Бажано, щоб вплив публічного управління зменшувався.

Виходячи із конкретних умов слід шукати точки дотику публічного управління та громадянського суспільства. Зрозуміло, що лише з боку публічного управління такі дії будуть свідомими та цілеспрямованими. Тому, вважаємо, запропоновані механізми покращення ефективності публічного управління, сприятимуть як розвиткові людини, так і розвиткові громадянського суспільства.

Слід погодитись із Г.В. Атаманчуком щодо запропонованого ним соціального механізму формування та реалізації державного управління, який має вигляд «потреби —> інтереси —> цілі —> рішення —> дії —> результати». Перша частина механізму «потреби —> інтереси —> цілі» характеризує об‘єктивну основу управління, походить від громадянського суспільства, об‘єктивізує управління та втілює в собі запити людей щодо публічного управління. [4, с.128]

Для України життєво важливо зміцнювати зв‘язки між ланками цього механізму, щоб потреби людей задовольнялись на етапі результатів. Для цього необхідно посилювати активність самих людей, з боку публічної влади проводити відповідну спрямовуючу роз‘яснювальну роботу, а також збільшувати зацікавленість посадовців у результатах їх діяльності.

Список використаних джерел

1. Філософія: Навч. посіб. / Л.В. Губерський., І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – 7-ме вид., стер. – К.: Вікар, 2008. – 534 с.

2. Н. Хамитов Философия. Бытие. Человек. Мир: Курс лекций. – К.: КНТ, Центр учебной литературы, 2006. – 456 с.

3. К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю Экономикс: принципы, проблемы и политика : Пер. с 14-го англ. изд. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 972 с.

4. Теория государственного управления : курс лекций / Г. В. Атаманчук. – 4-е изд., стер. – М. : Омега-Л, 2006. — 584 с.

5. Політологія : Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К. : Видавничий центр «Академія», 2002. – 528 с. – (Альма матер)

Самбук Олена Миколаївна

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління

Національної академії державного управління при Президентові України, м. Дніпропетровськ

e-mail: sambuk_alena@ua.fm


РОЛЬ ГРОМАДСЬКОЇ ЕКСПЕРТИЗИ У РОЗВИТКОВІ МЕХАНІЗМІВ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА СУСПІЛЬСТВА


Створення і забезпечення ефективного функціонування механізмів взаємодії державної влади та суспільства є одним з пріоритетних завдань процесу демократичних перетворень в Україні. Наявність налагоджених, ефективно діючих каналів взаємодії між органами влади та «третім сектором», виступає також запорукою якісної державної політики, спрямованої на потреби населення, її підконтрольності суспільству, відповідності стратегічним національним інтересам [1]. Актуальність зазначеного підтверджується формуванням нормативно-правової бази щодо розвитку взаємодії влади та громадськості. Зокрема, Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства (далі – Концепція), що схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1035-р [2] серед основних завдань визначає розроблення та впровадження ефективного механізму налагодження комунікацій між органами виконавчої влади та інститутами громадянського суспільства (далі – ОВВ та ІГС) [3].

У Концепції пропонуються певні форми взаємодії ОВВ з ІГС, зокрема, «здійснення інститутами громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади щодо розв’язання проблем, що мають важливе суспільне значення, у формі громадського моніторингу підготовки та виконання рішень, експертизи їх ефективності, подання органам виконавчої влади експертних пропозицій» [3]. Дійсно, досить тривалий час існувала необхідність запровадження правових механізмів громадського контролю за діяльністю органів державної влади, адже влада, фактично вільна від нього, є безвідповідальною та не забезпечує повною мірою дотримання норм закону.

5 листопада 2008 року Постановою Уряду № 976 було схвалено Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади (далі – Порядок) [4]. Зазначений Порядок надав організаціям громадянського суспільства реальну можливість проводити оцінку ефективності діяльності певного органу виконавчої влади або якоїсь посадової особи, оцінювати виконання державної програми або витрачання бюджетних коштів, оцінювати якість надання адміністративних послуг або дотримання законодавства.

Важливо відзначити, що органам місцевого самоврядування під час проведення громадської експертизи їх діяльності рекомендовано також керуватися Порядком.

Для того, щоб розпочати громадську експертизу, ІГС має надіслати письмовий запит щодо проведення громадської експертизи на ім’я керівника відповідного органу влади. В запиті необхідно вказати дані про організацію та перелік питань, які цікавлять, а також інші форми сприяння, які очікуються (пункт 3 Порядку).

Орган влади сприяє проведенню громадської експертизи не лише наданням інформації і документів, а також і шляхом допуску громадських експертів на територію певних об’єктів або спільної перевірки певних фактів, забезпечення можливості провести анкетування або співбесіди з одержувачами адміністративних послуг відповідного органу тощо.

Відповідно до пункту 4 Порядку «орган виконавчої влади після надходження від інституту громадянського суспільства письмового запиту щодо проведення громадської експертизи:
  • видає у тижневий строк наказ (розпорядження) про проведення такої експертизи і заходів, пов’язаних з підготовкою матеріалів, із зазначенням прізвища, ім’я, по батькові та посади особи (осіб), відповідальної (відповідальних) за забезпечення взаємодії з інститутом громадянського суспільства, зміст якого доводить до відома інституту громадянського суспільства, що ініціює проведення громадської експертизи, протягом трьох днів з моменту його видання;
  • утворює у разі потреби робочу групу для підготовки матеріалів із залученням представників інституту громадянського суспільства, що ініціює проведення громадської експертизи;
  • розміщує у тижневий строк інформацію про надходження запиту щодо проведення громадської експертизи та заходи, здійснені органом виконавчої влади з метою сприяння її проведенню, на власній веб-сторінці;
  • подає інституту громадянського суспільства матеріали або завірені в установленому порядку їх копії з урахуванням вимог та строку, визначених Законом України «Про інформацію».

Термін проведення громадської експертизи не обмежений. Отримані результати оформлюються у вигляді експертного висновку та в письмовій формі надсилаються на ім’я керівника органу.

Відповідно до пункту 6 Порядку «пропозиції, підготовлені інститутом громадянського суспільства за результатами проведеної громадської експертизи (далі – експертні пропозиції), враховуються органом виконавчої влади під час підготовки програм соціально-економічного розвитку, державних цільових та регіональних програм, формування бюджетів відповідного рівня, вирішення питань поточної діяльності».

Орган виконавчої влади зобов’язаний розглянути експертні пропозиції на найближчому засіданні колегії за участю представників інституту громадянського суспільства, що проводив громадську експертизу. В разі, якщо колегію не утворено, експертні пропозиції розглядає керівник органу виконавчої влади у двотижневий термін за участю представників інституту громадянського суспільства, що проводив громадську експертизу. Тобто запроваджена прозора й відкрита процедура розгляду висновків і ухвалення рішення на рівні керівництва відповідного органу влади. Про це свідчить і той факт, що експертний висновок та рішення органу влади щодо його врахування або аргументованого неврахування має бути розміщено на веб-сторінці органу та в електронному реєстрі даних про стан і результати проведення громадської експертизи.

Практика проведення громадських експертиз була започаткована наприкінці 2008 року, про що свідчить електронний реєстр громадських експертиз (сайт «Громадянське суспільство і влада» ссылка скрыта). Також позитивним кроком у напрямі розвитку процесу проведення громадських експертиз є розробка представниками активної громадськості нового Інтернет – ресурсу «Робочий стіл громадського експерта» (ссылка скрыта) в якому зібрані головні секрети успішності експертизи [5]. За словами розробників сайту, цей ресурс є не лише базою даних проведених в Україні експертиз, він здатен перетворити кожного, хто забажає, в громадського експерта будь-якого органу виконавчої влади, в будь-якому регіоні країни.

Підсумовуючи, необхідно відзначити, що головним суб’єктом, від кого залежить успішність реалізації запровадженого механізму громадської експертизи є організації громадянського суспільства. Саме вони, опанувавши нову технологію на професійному рівні, збалансовано й неупереджено проводитимуть громадські експертизи з усіх актуальних питань.

Широке розповсюдження професійних громадських експертиз та їх врахування органами влади забезпечить ефективність державних рішень, покращення якості адміністративних послуг та участь громадськості в ухваленні рішень [6].