Програма навчального курсу «Політологія» розділ І. Теоретико-методологічні засади політології тема 1
| Вид материала | Документы |
- Розділ теоретико-методологічні засади стратегічного планування, 832.28kb.
- 4 Розділ Теоретико-методологічні засади державної міграційної політики, 817.42kb.
- Розділ Місце валютної політики у валютній системі України, 539.67kb.
- До робочої програми навчальної дисципліни "Політологія" на 2007-2008 навчальний рік, 198.12kb.
- 1 Методи оцінки впливу механізму регулювання на зовнішньоекономічну діяльність 32 розділ, 352.53kb.
- Зміст вступ, 1122.5kb.
- Робоча програма з курсу " Загальна теорія політики " для студентів факультету політико-інформаційного, 724.65kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 624.94kb.
- Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте, 840.61kb.
- План: Об'єкт та предмет політології. Політологія І суміжні науки. Загально наукові, 56.9kb.
- Генеза політичних партій і громадсько-політичних об'єднань і їх сучасна класифікація.
- Партійні системи і їх типологія.
- Формування політичних партій і партійної системи в Україні.
Методичні рекомендації та практичні завдання
1. При вивченні першого питання головна увага повинна бути зосереджена на висвітленні еволюцій політичних партій і громадсько-політичних об'єднань.
У цьому контексті показовою є еволюція політичних партій - від аморфних, з нестійкою структурою політичних тимчасових аристократичних угрупувань (у Римі сенат поділявся на частини за інтересами на базі однієї соціальної верстви - партії Цезаря, Марія, Сулли і т.ін.), через політичні клуби епохи середньовіччя (в яких брали участь вищі соціальні верстви - дворяни, заможні міські жителі) і парламентські партії періоду буржуазних революцій ( головним завданням яких була організація виборів у парламент і його функціонування) аж до виникнення у другій половині XIX ст. масових партій. Головним призначенням останніх була не тільки робота в парламенті, але і за його стінами, в широких масах, з використанням різних засобів пропаганди.
Організація Об'єднаних націй (ООН) проголосила право на об'єднання громадян невід'ємною частиною прав громадянина. Це положення зафіксоване як в загальній декларації прав людини і закріплене в конституціях більшості країн світу, в тому числі в Конституції України.
Сьогодні існує безліч міжнародних, регіональних і локальних добровільних об'єднань громадян, що виникли як результат вільного і свідомого волевиявлення людей на основі спільності інтересів.
Розкриваючи цю тенденцію, слід звернути увагу на те, що останнім часом багато західних політологів ставить питання так: чи не пора взагалі перейти від партій до громадських орієнтацій та рухів, які не претендують на владу, а практично реалізують у своїй діяльності інтереси тих чи інших соціальних груп?
При вивченні цього питання з'ясуйте внутрішню будову політичної партії і громадсько-політичного об'єднання, форми і методи їх діяльності на політичній арені держави. Такий аналіз дає можливість глибше усвідомити функціональну роль цих політичних об'єднань, визначити головні критерії за якими найдоцільніше провести їх класифікацію і з'ясування відмінностей між цими суб'єктами політичного процесу.
При класифікації політичних партій, зокрема, рекомендуємо скористатися традиційно найбільш вживаними для цього критеріями (ознаками): ідеологічна основа; тип організаційної структури; соціальна база; місце в політичній системі.
Оскільки для класифікації громадсько-політичних об'єднань і рухів можна використати ще більш широкий спектр критеріїв (ознак), доцільно скористатися універсальною їх типологією, яку запропонував Е.Гідденс. Згідно з його класифікацією громадсько-політичні об'єднання і рухи типологізуються так:
- трансформаційні (це ті, діяльність яких спрямована на радикальні зміни в суспільстві);
- реформаційні (ті, що пов'язані з певними перетвореннями лише деяких сторін суспільства);
- порятунку (ті, що спрямовані на звільнення людей від недоліків, які розцінюються як гріховні);
- альтернативні (не ті, що спрямовані на досягнення часткових індивідуальних змін).
При цьому зауважимо, що класифікація громадсько-політичних рухів запропонована Е.Гідденсом не є загальновизначальною, однак вона створює відповідні передумови для пошуків вихідних принципів типологізації сучасних громадсько-політичних об'єднань і рухів, для діяльності яких характерні такі риси як багатоваріантність і розмаїтість. Громадсько-політичні об'єднання відіграють важливу роль у структуруванні політичної системи, формуванні і поновленні еліти, захисті інтересів громадян, їх залученні до формування державної політики тощо. Громадсько-політичні об'єднання виконують важливу індикативну функцію, наприклад, засвідчує невдоволення громадян своїм матеріальним, соціальним, політичним або духовним станом.
2. Вивчення другого питання рекомендуємо розпочати із з'ясування сутності партійної системи. Оскільки загальноприйнятого її визначення поїси що немає, радимо скористатися нижче наведеною дефініцією, згідно якої партійна система розглядається як система відносин співробітництва га суперництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями. Взявши "за основу" таке визначення, можна приступити до вивчення типів партійних систем.
Класифікація останніх може проводитися за різними критеріями. Найпоширенішою є типологія наявних сьогодні у світі партійних систем за кількісним критерієм: однопартійна, двопартійна і багатопартійна. Типологізувати партійні системи за кількісним критерієм, вочевидь, не складає особливої проблеми. ї все ж, з'ясування багатопартійної системи уявляється більш складнішим за інші. Тому рекомендуємо розкрити сутність багатопартійності, звернувший при цьому увагу нате, що багатопартійність є найхарактернішою ознакою політичного розвитку більшості демократичних країн, серед яких Україна намагається посісти належне їй місце.
Хоча, вищенаведене твердження потребує уточнення, оскільки сама пособі багатопартійність не є гарантом демократії, позаяк є немало країн з багатопартійними системами, але політичні режими в них залишаються диктаторськими. Однак, не можна заперечувати того, що все ж таки багатопартійність створює певну систему противаг, яка позитивно виливає на різні аспекти політичного життя, зокрема, певною мірою перешкоджає розгортанню антидемократичних тенденцій (узурпації урядом функцій парламенту, зростаючої корупції службовців на різних ешелонах влади, виступає гальмом установлення прямих зв'язків і зрощення державного апарату з бізнесом і т.ін.).
Поряд з класифікацією партійних систем за кількісними критеріями використовуються й інші диференціюючі ознаки, а саме: ідеолого-політичні (ліві, праві, центристські, право - і лівоцентристські, ліберальні, марксистські, соціал - демократичні, консервативні, націоналістичні тощо), загальносистемні (поляризовані (біполярні), багатомірні, атомізовані, наднаціональні, загальнонаціональні, локальні, регіональні, альтернативні та не альтернативні тощо).
При цьому слід мати на увазі, що поділ за ідеолого-політичними та загальносистемними критеріями є дещо умовним, однак і він, як і будь-яка інша типологія, застосовується лише у пізнавальних цілях і не повинен абсолютизуватись та догматизуватись.
3. Розгляд третього питання радимо розпочати з історії виникнення і діяльності перших політичних партій в Україні в кінці XIX - поч. XX ст. Саме в цей час на політичну арену виходять дві безкомпромісні ідеологічні сили - націоналізм і соціалізм. Останні і справили визначальний вплив на формування політичних партій в Україні. На Галичині діяли - Радикальна партія (1890), національно-демократична (1899), Соціал-демократична (1899), Католицько-руський Союз (1899), в Надніпрянщині у 1900 р. була утворена Революційна українська партія, яка діяла підпільно. При цьому слід звернути увагу, що РУП стала першою організованою спробою українського руху виступити на політичній арені Росії під прапором незалежності. Згодом подібні організації виникли у Києві, Полтаві, Прилуках, Катеринославі і ін.
Далі рекомендуємо зробити аналіз процесу формування політичних партій в Україні у перші роки після жовтневого перевороту 1917 року в Росії. Для класифікації утворених на землях Наддніпрянщини партій і партійних систем радимо скористатися загальносистемними критеріями. Згідно їх класифікацій утворену партійну систему України цього періоду можна поділити на три типи: партії-філії російських партій (РКП(б) кадети, октябристи, есери); партії національних меншин-єврейські, польські і т.ін; національні українські партії - Українська соціал-демократична партія, Українська партія соціалістів-революціонерів (боротьбисти), Українська народна партія тощо. Для поділу партійної системи, що з'явилося на теренах Західної України у 20-30-ті pp., радимо застосувати ідеолого-політичні критерії, а саме - ліві, праві, центристи.
Нам здається, що такий аналіз дасть можливість глибше з'ясувати не тільки об'єктивні умови, в яких проходив процес - формування політичних партій, але й краще зрозуміти політико-ідеологічну різновекторнісгь, а отже і головне тогочасне їх призначення.
Встановлення радянської влади в Україні одночасно стало кінцем багатопартійності і утвердження безроздільного панування однієї партії - КПРС. У масовій свідомості під партією розумілися райком, обкоми, а то й ще вужче - бюро на чолі з '"першим" і штатний апарат комітету. Такий стан не міг не викликати супротив національно-свідомих українців і створення ними різного роду соціально-політичних угрупувань протесту.
Далі слід проаналізувати місце і роль дисиденстсього руху, створених у 60-80 роки, альтернативних КПРС партійних груп в процесі політизації і пар газації українського суспільства. Проголошення незалежності України надало могутній імпульс легальному розгортанню процесу становлення багатопартійності.
Нині в Україні функціонує більше ста двадцяти партій різної політичної орієнтації. Тому для сучасної партійної системи України характерна атомістичність, якій притаманні такі риси як нестабільність і неефективність. Далі рекомендуємо провести аналіз цих рис і як вони проявляються в умовах поглиблення кризових явищ в суспільно-політичному житті України.
Завершуючи розгляд третього питання слід закцентувати увагу на тому що атомістичні партійні системи явище не суто українське. Для держав перехідного стану такі системи є більше правило, ніж виключення. Тому є впевненість у тому, що нинішня атомізована партійна система України поступово буде трансформуватися в одну із стабільних і ефективних прогресивних партійних систем. Стверджувати протилежне вище сказаному немає будь-яких вагомих підстав, оскільки у політичному спектрі України більшість політичних партій займають центриські позиції і ставлять своєю ціллю побудову демократичної правової держави, основаної на ринкових відносинах, виступають на рівноправність різних форм власності, політичний плюралізм.
Основні поняття та категорії
Політична партія (від лат. pars — частина, група, відділ) — добровільне об'єднання людей, котрі прагнуть домогтися здійснення ідей, які вони поділяють, задовольнити спільні інтереси; організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви, класу, покликана висловлювати і захищати інтереси цієї спільноти, домагатися їх дотримання і виконання, бути її політичним «голосом», «уособленням» окремих групових інтересів.
Партійна система -— політична структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв'язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади, характером, умовами діяльності, поглядами на базові цінності політичної культури суспільства та ступенем узгодженості цих поглядів у ході реалізації прийнятих ними ідеологічних доктрин, форм і методів практичної політичної діяльності.
Багатопартійна система — цілісне утворення, що формується всередині політичної системи суспільства на основі усталених зв'язків між політичними партіями, які різняться між собою програмними настановами, тактикою, внутрішньою структурою.
Однопартійна система— неконкурентний тип партійної системи, що складається з представників або членів однієї політичної партії.
Політична генерація — політична спільність людей приблизно однієї вікової категорії, які мають спільний соціальний досвід, здобутий у період її соціалізації.
Громадські організації та рухи — добровільні масові об'єднання громадян, що виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлення на основі спільних інтересів і завдань.
Групи інтересів — об'єднання людей, які, виходячи з певних інтересів та потреб, висувають вимоги до інших груп суспільства чи суспільства в цілому з метою підтримання або поліпшення своєї позиції, досягнення певних цілей.
Групи тиску — суспільно-політичні об'єднання, які прагнуть задоволення власних інтересів засобом впливу на державну владу або політичні партії.
Міжнародні організації — об'єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання військових конфліктів.
Типологія політичних партій — науково-теоретичний підхід у сучасній політології, що дозволяє розрізняти політичні партії залежно від характеру й принципів їх організації, ідейних підвалин, соціальної бази, місця й ролі в політичній системі суспільства, тактичних пріоритетів тощо.
Партократія — прошарок партійного апарату, який обюрократився і в умовах монополії на владу зосереджує в своїх руках усі важелі господарського, адміністративного та політичного управління.
Політичний рух — відносно цілеспрямована й організована діяльність
значних груп людей, які мають спільні інтереси й борються за їх реалізацію, впливають на політичну владу.
Біпартизм — партійна система, в якій визначальну роль відіграють дві основні політичні партії, які, перемагаючи на виборах, змінюють одна одну при владі.
Питання до дискусії
- Критерії класифікації сучасних політичних партій в Україні.
- Еволюція сучасних політичних партій: нові тенденції та перспективи.
- Становлення багатопартійності в сучасній Україні: проблеми та завдання.
- Взаємозв'язок партійних і виборчих систем.
- Причини кризи традиційних політичних партій.
- Який тип партійної системи, на Вашу думку, формується в сучасній Україні?
- Громадські рухи та політичні партії: взаємодія чи опозиція?
- Партійна коаліція та партійна фракція: критерії ефективності та доцільності.
- Переважно які функції, на Вашу думку, виконують сучасні політичні партії?
- Громадські рухи в сучасній Україні: завдання та проблеми.
Теми рефератів та контрольних робіт
- Походження політичних партій.
- Базові характеристики політичних партій.
- Типологія політичних партій і рухів.
- Типи партійних систем, їхня роль у політичному житті суспільства.
- Нові соціальні рухи і їх роль в політичному жигті суспільства.
- Нетрадиційні форми політичної активності в сучасному світі.
- Історична ретроспектива поняття «політична партія».
- Функції політичних партій.
- Проблема типологізації політичних партій.
- Можливі класифікації громадсько-політичних рухів (Е. Гідценс та Г. Блумер).
- Класифікація сучасних політичних партій в Україні.
- Проблеми і тенденції становлення багатопартійності в Україні.
- Перші політичні партії в Україні початку 20 сторіччя.
- Характерні риси партійної системи в сучасній Україні.
Питання для самоконтролю
- З'ясуйте зміст таких основних категорій та понять: партія, політична партія, масова партія, кадрова партія, функції партії, партійна система, однопартійна система, коаліція партій, партійні фракції.
- Зробіть класифікацію сучасних політичних партій в Україні.
- Проведіть аналіз діяльності найбільш впливових масових громадських організацій і рухів у сучасному світі.
- Проаналізуйте нові тенденції в еволюції сучасних політичних партій.
- Визначте, які партії чи коаліції в Україні входять до центристського блоку.
- Які партії в сучасній Україні підпадають під класифікацію французького політолога М. Дюверже?
- На основі аналізу ознак, притаманних політичним партіям і суспільно-політичним організаціям та рухам, визначте, чим останні відрізняються від політичних партій.
- Розкрийте поняття «політична партія». Які її основні ознаки?
- Яке з наявних у політологічній літературі визначень політичної партії є найприйнятнішим?
- Що входить у поняття «масові демократичні рухи» та яка роль їх у сучасному світі?
- Як можна класифікувати громадсько-політичні організації та рухи?
- Якими є основні функції політичних партій?
- За якими критеріями здійснюється типологія політичних партій?
- Як можна визначити поняття «партійна система» та які основні її типи?
- На основі яких критеріїв можлива типологія українських політичних партій?
- Створення яких громадських організацій заборонено Законом України «Про громадські об'єднання»?
- Які основні принципи організації та діяльності громадських об'єднань?
Завдання для самостійної роботи
- З'ясуйте зміст таких понять: партія, політична партія, партійна система, коаліція партій, партійна фракція.
- Схарактеризуйте чинники виникнення політичних партій у сучасному їх розумінні.
- Порівняйте вислови: Ф. Бекон — «Причинами та приводами до заколотів є схильність до партій» і Ш. JL Монтеск'є — «Кожного разу, якщо ми помічаємо, що немає боротьби, то немає й свободи». Хто з них є прихильником, а хто — противником існування політичних партій?
- Назвіть основні критерії типологізації політичних партій та на їх підставі зробіть класифікацію сучасних політичних партій в Україні.
- Здійсніть порівняльну характеристику типологій партійних систем М. Дюверже та Дж. Сарторі.
- Зробіть порівняльний аналіз громадсько-політичних рухів і політичних партій та з'ясуйте специфіку перших щодо останніх.
- Схарактеризуйте діяльність найбільш впливових громадсько - політичних організацій і рухів у сучасному світі.
- Виділіть ознаки, що відрізняють одну політичну партію від іншої та дайте їх характеристику.
- Зробіть порівняльний аналіз понять «політична партія», «група інтересів», «громадсько-політичний рух».
- Окресліть коло проблем, покликаних розв'язувати громадські організації, громадські органи (ради), громадсько-політичні організації та рухи.
- Накресліть схему типологізації громадсько-політичних організацій та. рухів у сучасній Україні.
- Проведіть аналіз програм політичних партій України лівого спрямування.
- Виділіть принципові відмінності програмних українських положень щодо реформування політичної системи.
- Поясніть доцільність/недоцільність класифікації політичних партій за такими критеріями: організаційна структура; ставлення до етнічних проблем; політичний темперамент.
- Класифікуйте політичні партії за основними їх ознаками.
- Визначте основні принципи появи «неформальних організацій» та їх роль у суспільно-політичному житті.
- Назвіть найпоширеніші форми самодіяльних громадсько-політичних об'єднань та дайте їх характеристику.
Питання до заліку
- Етапи визнання політичних партій з боку держави.
- Місце і роль політичних партій у житті суспільства.
- Політичні партії як суб'єкти політичного процесу.
- Місце і роль громадсько - політичних рухів у політичному житті суспільства.
- Основні види масових демократичних рухів та їх характеристика.
- Особливості партійної системи України.
Рекомендована література
Антология мировой политической мысли. В 5-ти томах. Политические документы. — М., 1997. -—Т. 5.
Багатопартійна українська держава на початку XX ст.: Програмні документа перших українських політичних партій. — К., 1992.
Дюварже М. Политические партии. — М., 2000.
Закон України «Про об'єднання громадян» // Голос України; 1992, 18 липня.
Зарубежное законодательство о политических партиях: Сб. нормативных актов. — М., 1993.
Історія суспільних рухів і політичних партій України (XIX—XX ст.). — Львів, 1998.
Мигул І. Політичні ідеології. Порівняльний аналіз. — К., 1997.
Острогорський М. JI. Демократия и политические партии. — М, 1997.
Політичні партії України. — К., 1999.
Політологічний енциклопедичний словник. — К., 1998.
Політологія: історія та методологія // Ф. М. Кирилюк. — К., 2000.
Цибенко А. Політична партія в парламенті України: принципи організаційного функціонування. — К., 1997.
Тема 11. Політичний процес
- Зміст і структура політичного процесу.
- Політична поведінка та політична діяльність громадян.
- Політичні вибори і виборчі системи.
Методичні рекомендацій та практичні завдання
І. Політичний процес - одна із базових, категорій політології, що характеризує динамічність політичного життя, його складну структуру як результат багатогранної діяльності суб'єктів політики, спрямованої на реалізацію соціальних інтересів і потреб за допомогою влади.
Слід звернути увагу, що складність політичного процесу обумовлює і різноманітність підходів до його визначення, але серед основних чинників політичного процесу відзначають сукупність дій інституціоналізованих та неінституціоналізованих суб'єктів по здійсненню своїх специфічних функцій у сфері владних відносин.
Характеризуючи зміст політичного процесу , акцентуйте увагу на тому, що він детермінується багатьма факторами і включає в себе різні за масштабами дії і відносини, локальні взаємодії суб'єктів, організацій та інституцій по відношенню до влади. Ці дії можуть бути спрямовані на підтримку існуючого стану політичної системи, її розвиток відповідно до вимог часу чи занепад наявної політичної системи.
Зміст політичного процесу складають різноманітні базові та периферійні політичні дії та відносини. Перші характеризуються широкою участю громадян у відносинах з державою, відображенням загальних інтересів і вимог, що впливають на процеси державного управління. Периферійні політичні дії стосуються окремих політичних асоціацій, що не здійснює принципового впливу на реалізацію влади.
Багатогранність політичного процесу можна простежити через:
- різноманітність форм політичної діяльності (еволюційні та революційні);
- стадії політичного процесу (конституювання, відтворення, інновації, руйнація);
- аналіз різноманітних політичних інтересів суб'єктів.
2. Політична діяльність характеризується як сукупність дій суб'єктів щодо реалізації своїх інтересів завдяки участі у владі чи впливу на неї. Розкриття цього питання передбачає аналіз:
- об'єктивних і суб'єктивних чинників політичної діяльності;
- основних форм політичної поведінки;
- співвідношення стихійності та організованості в політиці;
- використання методів та засобів у політичній діяльності. Конкретизації цих питань допоможе характеристика політичної поведінки і політичної діяльності суб'єктів в українському суспільстві.
3. Аналіз цього питання потребує розкриття змісту і функцій політичних виборів як реального механізму формування інститутів влади у демократичному суспільстві. Вибори розглядаються як процедура безпосереднього обрання або висунення певних осіб шляхом відкритого чи таємного голосування для виконання громадських функцій. Це один із способів інституювання державної влади, найпоширеніший механізм створення органів та інститутів влади. Через процедуру політичних виборів здійснюється делегування владних повноважень громадян певним політичним лідерам, політичним суб'єктам. Для визначення ролі виборів у політичному житті необхідно:
- розглянути можливості реального волевиявлення громадян через політичні вибори;
- порівняти існуючі виборчі системи (мажоритарна, пропорційна, змішана), переваги та проблеми реалізації цих виборчих систем;
- ознайомитись Із законодавчими актами про вибори в Україні та в інших державах.
Основні поняття та категорії
Біхевіоризм — поведінка; психологічний напрям у політології та соціології, що орієнтує на вивчення проблеми політики й політичних відносин крізь призму поведінки особи і груп як сукупності різноманітних реалій на вплив навколишнього середовища.
Політика — галузь відносин між соціальними суб'єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної влади.
Політичний аналіз — аналітичний розгляд політичної діяльності і поведінки людей, політичних явищ і процесів на основі різних політичних теорій, концепцій і підходів.
Політична діяльність — суттєва визначеність способу життя людини, здатність її вносити в дійсність зміни, опосередковані політичною свідомістю й соціальними інтересами політика. Саме тому в реальному житті політичну діяльність розглядають двояко: як «благородну справу» (Аристотель), як тонке й делікатне мистецтво управління суспільством і як вульгарну, брудну, принизливу справу, як «марні політичні ігри», «пустопорожні балачки», «реалізацію людьми їхнього непомірного честолюбства» тощо.
Політологія (загальна, фундаментальна) — наука, об'єктом якої є політика та її взаємовідносини з людиною і суспільством, політична влада та закономірності її формування й розвитку. Нею рухає академічний інтерес пов'язаний з формуванням та приростом знання про політичну діяльність, описом, поясненням і розумінням процесів політичного розвитку, розробкою концептуального апарата політології, методології і методів політологічного дослідження.
Політологія прикладна — сукупність теоретичних моделей, методологічних принципів, методів і процедур дослідження, а також політологічних технологій, конкретних програм і рекомендацій, орієнтованих на практичне застосування, досягнення реального політичного ефекту і завжди проблемно-орієнтована на «клієнта» (замовника-політика). Вона вирішує питання про те, як набуті знання можна використати в політичній діяльності. У такий спосіб прикладна політологія має чітко визначені межі свого дослідження і є фактичною базою для загальної політології.
Питання для дискусії
- У чому полягає суть професійного розподілу праці між політиками і політологами?
- Проаналізуйте крайні тлумачення значення політичної діяльності в суспільстві.
- У чому специфіка теоретичного і прикладного рівнів політологічного дослідження?
- Як пов'язані методи прикладної політології з основними сферами її застосування?
Теми рефератів та контрольних робіт
- Політичне життя і політична структурованість суспільства.
- Інтереси суб'єктів політики і політична діяльність.
- Закономірності і випадковість у політичному житті суспільства.
- Механізми прийняття політичних рішень.
- Політичний екстремізм як явище суспільного життя.
- Особливості розвитку політичного процесу в Україні в період реформації суспільно-політичних відносин.
- Політичні вибори і суспільна стабільність.
Питання для самоконтролю
- Визначте основні характеристики сучасного політичного процесу.
- Проаналізуйте найбільш важливі події політичного життя України.
- Дайте характеристику причин кризових явищ у політичному житті суспільства.
- Проаналізуйте політичну поведінку впливових політичних партій України на виборах Президента і депутатів Верховної Ради.
Завдання для самостійної роботи
- Проаналізуйте яку роль відіграють наукові еліти у політичному процесі?
- Визначіть, у чому полягає суттєва відмінність між загальною і прикладною політологією?
- Розкрийте основні етапи та рівні політологічного дослідження?
- Проаналізуйте вихідні парадигми біохевіористичного методу в політології?
Питання до заліку
- У чому полягають функції політика і функції політолога?
- Істотні риси і соціальне призначення прикладної політології.
- Біхевіоризм як метод і методологічний напрям у суспільних науках.
- Основні методи прикладної політології?
Рекомендована література
Абизов В. Є., Кремень В. Г. Політичні рішення: механізм прийняття. — К., 1995.
Бебік В. М. Основи теоретичної та практичної політології, — К., 1994.
Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избр. произ. — М., 1990.
Выдрин Д. И. Очерки практической политологии. — К., 1991.
Головатий М. Ф. Професія — політик. — К.,2000.
Грамши А. Исскуство и политика. — М., 1991.
Демидов А. И. Политическая деятельность. — Саратов, 1987.
Матвеев Р. Ф. Теоретическая и практическая политология. — М., 1993.
Общая и прикладная политология. Учеб. пособие / Под. общ. ред. В. И. Жукова, Б. И. Краснова. — М., 1997.
Пойченко А. М. Інноваційні технології і політична діяльність — К., 1994.
Пойченко А. М. Політика: теорія і технології діяльності. —К.,1996.
Політологія / За ред. Ф.М. Кирилюка. — К., 2004.
Політологічний енциклопедичний словник. — К., 1997.
Ребкало В., Бебик В., Пойченко А. Практична політологія. — К., 1998.
Рябов С.Г. Політичні вибори. Навчальний посібник. -К., 1998.
Тема 12. Політична соціалізація та соціальна стратифікація
- Політична соціалізація
- Соціальна стратифікація та особливості політичної стратифікації
Методичні рекомендацій та практичні завдання
Для чіткого усвідомлення логіки викладення питань політичної соціалізації та стратифікації в межах політичної сфери суспільства необхідно вказати на те, що політична соціалізація та стратифікація розглядаються нами як два рівні політичного життя суспільства: індивідуальний (персональний) та суспільний (груповий) відповідно. Індивід як соціальна істота виступає первісним творцем соціо-політичної реальності, отже політичним актором зокрема. Тож з'ясування умов функціонування та відтворення індивідуального рівня передбачає аналіз проблеми політичної соціалізації.
Характеристика ж суспільного рівня вимагає вивчення соціально-структурних процесів, сутність яких розкривається в руслі проблеми стратифікації.
Слід зважити також на властивість суб'єктів політичного життя (індивідів і соціальних груп тощо) бути одночасно і його об'єктами.
Політична сфера є однією зі сфер соціальної реальності, рівнорядна з іншими її частинами ("підсистемами"): економічною, культурною тощо. Хоча автономний статус політичної сфери є доволі молодим набутком історії, відлік якому заведено вести від часу написання Мак'явеллі трактату "Державець". Остаточне ж відокремлення політичної сфери припадає на XVIII-XIX століття - час теоретичного обґрунтування громадянських прав та індивідуальних свобод як особливого виду політичних ліберальних цінностей. Професіоналізація політичного життя та інституціаналізація нової системи ліберально-демократичних цінностей послужили механізмами такого відокремлення політичної сфери із загальної системи людської дії — соціальної реальності. Політична сфера, поруч з іншими сферами суспільного буття, має «характерні значення та способи сприйнятт».
Диференційною ознакою світу політичної реальності є зосередження її навколо проблеми влади та владних відносин на різних структурних рівнях макрополітики (регіональний, державний та світовий). Інституалізація владних відносин відбувається шляхом утворення широкої мережі громадсько-політичних організацій, бюрократичних органів (інститут держави), нормативно-правових та ідеологічних інститутів, що опікуються зокрема й питанням політичної культури та політичної поведінки.
Отже, політична сфера суспільства являє собою багатоскладне поняття, що оперує сукупністю категорій з різних областей політологічного знання: світ політичного і владні відносини, політичні інститути та політичні процеси, політична культура та ідеологія тощо.
Для того, щоби з'ясувати специфіку відтворення, розвиток та взаємозвя'зок політичної сфери з іншими сферами людської діяльності необхідно відпочатку охарактеризувати людину як творця соціальної реальності взагалі та політичної зокрема, тобто охарактеризувати людину як суб'єкта політичної сфери. Дане питання може буте розв'язане в контексті розгортання проблеми політичної соціалізації.
1.Розкриття теми політичної соціалізації передбачає засвоєння наступних категорій та понять: соціалізація та власне політична соціалізація, інтерналізація (інтеріоризація), ресоціалізація, де-соціалізація. Неохідним є також знання етапів політичної соціалізації, її форм і типів, особливостей політичної соціалізації в країнах з різними політичними режимами та різним ступенем автономії політичної сфери (традиційні та (пост) індустріальні суспільства) .
Суспільство є продуктом людської дії, а людина як особистість і репрезентативна одиниця людської спільності є продуктом соціальним, оскільки членом суспільства людина стає в результаті тривалої взаємодії з іншими людьми, а не народжується ним. З іншого боку, суспільства відтворюють себе лише через адаптацію нових Генерацій до усталених суспільних норм співжиття, вироблених попередніми поколіннями і закріпленими в культурі. Цей процес переймання індивідом досвіду попередніх Генерацій, через засвоєння законів і норм, оволодіння комплексом соціальних ролей та навичок має назву соціалізації. Специфіка політичної соціалізації полягає в тому, що головна увага фокусується на процесі входження індивіда в окрему частину об'єктивного світу суспільства - зокрема, політичну систему. Індивід засвоює політичні цінності та ролі, притаманні тій чи тій політичній системі, що сприяє виробленню у нього певної політичної позиції.
Процес політичної соціалізації, за аналогією до соціалізації взагалі, відбувається шляхом інтеріоризації, тобто шляхом переведення (інтерпретації) об'єктивних фактів певного значення у факти суб'єктивного значення (П.Бергер, Т.Лукман). Отже йдеться про переведення певних політико-культурних настанов зі сфери зовнішніх зразків у сферу внутрішніх спонук, мотивів діяльності.
2. Розкриття данної проблеми спирається на засвоєння таких її складників: історичні типи стратифікації, параметри стратифікації, теорії стратифікації тощо.
Виконанння індивідуальних політичних ролей «за випадком» (М.Вебер) переважною більшістю політичних акторів (всі ми у ролі виборців) є важливим актом вияву політичної волі, що й дає підстави наполягати на загальному характері політичної участі, притаманної демократичній політичній системі, який уважливлює статус політичного актора - як суб'єкта політичного процесу. Проте значно більший уплив на політичний процес чинить не конкретний індивід, а спільноти різного ступеню організованості та складності. Вони поруч з автономно існуючими, наділеними відмінним об'ємом ресурсів упливу, акторами: індивідами та владою (державними інститутами) виступають активними суб'єктами політичної сфери. Поміж останніх розрізняють такі: нації, класи, верстви, партії тощо.
Кожне суспільство соціально структуроване. І для визначення місця людини в соціальному просторі необхідно не лише знати її «сімейний стан, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус, походження тощо» (П.Сорокін), але й місце цієї людини в середині кожної з основних груп. Саме відношення людини до певної групи та відношення цих груп одна щодо одної в середині суспільства утворюють систему координат визначення соціального положення людини в данному суспільстві, а пояснення функціонування цієї системи входить до складу поняття соціальної стратифікації.
Термін стратифікація, запозичений з геології (нашарування земельних порід), в соціальних науках позначає «структуровані нерівності між різними угрупованнями людей» (Е.Ґіденс). Отже соціальна стратифікація - це система регульованої нерівності, за якої формуються різні прошарки суспільства. Але стратифікація це не просто сукупність прошарків і страт, а ієрархія цієї сукупності.
Виділяють чотири основні системи або історичні типи стратифікації: рабство, касти, стани, класи. Певною мірою можна говорити про їхню часову й історичну послідовність, хоча й не виключена можливость одночасного співіснування деяких систем, як от рабство та класи в Давній Греції та Римі.
Перші три системи називають закритими суспільствами, а останню класову - відкритим.
Основні поняття та категорії
Агент (політичної) соціалізації — конкретні люди, відповідальні за навчання правовим та політичним нормам і засвоєння навичок політичних ролей.
Рабство — це така юридична, економічна та соціальна форма залежності людей, яка межує з повним безправ'ям та граничним ступенем нерівності. Це такий стан, коли певні нідивіди в прямому розумінні належать іншим людям як їхня власність (Е. Гіденс).
Каста (з португ. — раса або чиста порода) — соціальна група (страта), членство в якій визначається виключно своїм народженням.
Стан — соціальна група (страта), яка має закріплені звичаями чи юридичними законами права і обов'язки, що передаються спадково.
Клас — сукупність людей у суспільстві, що займають однакову позицію щодо форми влади, привілегій або престижу (Г. Ленскі); широке угруповання людей, які спільно розпоряджаються економічними ресурсами, що вирішальним чином формує стиль їхнього життя. Майнова власність, а також рід занять — головні підвалини класових відмінностей. Клас — це велика група людей, які різняться за місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їх відношенням (здебільшого закріпленим та оформленим законами) до засобів виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці, а значить, за способами отримування і розмірам тієї частки суспільного багатства, якою вони диспонують. Класи — це такі групи людей, з яких одна може привласнювати працю іншої завдяки відмінності їхнього місця в певному укладі суспільного господарства» (В. І. Ленін «Великий почин»).
Питання для дискусії
- Чи є доцільним застосовуання методів прямої політичної соціалізації до повнолітньої особи в умовах демократичного суспільства?
- Криза політичної соціалізації в Україні порадянських часів виявлялась переважно у негативній ресоціалізації старшої генерації. Чи коректно говорити про кризу політичної соціалізації на сучасному етапі у всіх вікових групах?
- Наскільки позиції, засвоєні в дитинстві, продовжують визначати поведінку дорослого індивіда?
- Чи можна вважати процес політичної соціалізації загальним світовим явищем подібно до соціалізації взагалі?
- Теза про те. що класовий стан жінки визначається класовим станом її чоловіка, може мати як аргументи «за» так і – «проти». Чи не так?
- Чи є відмінність поміж політичною соціалізацією і політичним вихованням?
- У чому полягають передумови розвитку середнього класу в Україні?
- Чи може мати суспільство рівних виборчих прав пірамідальний профіль політичної стратифікації?
- Яка роль ідентифікації індивіда у визначенні його соціального статусу?
- Яке місце ідеології в структурі змін ціннісних підвалин ідентифікації?
Теми рефератів та контрольних робіт:
- Сутність та функції соціальної структури суспільства.
- Особливості політичної соціалізації в умовах тоталітаризму.
- Політична культура і соціалізація.
- Роль політичної соціалізації у формуванні культури громадянської участі.
- Сучасні тенденції соціальної стратифікації на Україні.
- Функціоналістське обгрунтування стратифікації.
- Соціалізація особистості: політичний аспект.
- Людина як об'єкт і суб'єкт політики.
- Особливості політичної соціалізації в сучасному українському суспільстві.
- Політична діяльність і соціалізація особистості.
Питання для самоконтролю
- Проведіть порівняльний аналіз теорій класів К. Маркса та М. Вебера. Визначте їх суспільні та відмінні властивості.
- З'ясуйте, які тенденції в розвитку трикласової структури суспільства відбито в пірамідальній (конусній) та ромбоподібній формах зображення цієї структури.
- Проаналізуйте сучасні тенденції соціальної стратифікації українського суспільства.
Завдання для самостійної роботи
- Дати визначення політичної соціалізації та показати її особливості в Україні.
- Яка роль політичної соціалізації у формуванні високої культури громадської праці.
- Проаналізувати динаміку соціальної стратифікації українського суспільства.
- Спробуйте за диференційними ознаками розвести поняття: «політика», "політичне життя" та «політична сфера».
- Охарактеризуйте соціальну структуру українського суспільства, тенденції та особливості її трансформаційних змін.
- З'ясуйте специфіку процесів політичної де- і ресоціалізації в умовах розбудови нової держави (на прикладі України).
- Розкрийте зміст висловлювання : «У немовляти немає особистості».
Питання до заліку
- Політична соціалізація: поняття та сутність.
- Динаміка соціальної стратифікації українського суспільства.
- Соціальна стратифікація та політична стратифікація.
- Первинна і вторинна соціалізація.
- Основні типи політичної соціалізації.
- Соціальна стратифікація та соціальна мобільність.
Рекомендована літератури
Аренд Ганна. Становище людини. — Львів, 1999.
Арон Реймон. Демократия и тоталитаризм. — М., 1993.
Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. — М.: «Медиум», 1995.
Буркарт Г. Група. Особа. — Берлін, 1993.
Бычко А. К. Критический анализ философских концепций молодежного бунтарства. — К., 1985.
Вебер М. Основные понятия стратификации // Человек и общество. Хрестоматия. — К., 1999.
Веселовский В. Классы, слои и власть. — М., 1981.
Восленский М. С. Номенклатура. Господствующий класс Советского Союза. - М., 1991.
Гозман Л. Я., Шестопал Е. Б. Политическая психология. — Ростов-на- Дону; 1996.
Дэвис К. Функционалистское обоснование стратификации // Человек и общество. Хрестоматия. — К., 1999.
Линтон Р. Статус и роль // Человек и общество. Хрестоматия. — К., 1999.
Пойман М. Класи: поява, трансформація, зникнення. — Берлін, 1992.
Политология: хрестоматия / Сост. Проф. М. А. Василик, доц. М. С. Вершинин. - СПб., 1999.
Політологія посткомунізму. Політичний аналіз посткомуністичних суспільств
/ керівн. авт. кол. В. Полохало. — К., 1995.
Розанваллон Пьер. Новый социальный вопрос. Переосмысливая государство всеобщего благосостояния. — М., 1997.
Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.
Стоун Дебора. Парадокс політики. Мистецтво ухвалення політичних рішень. К., 2000.
Хойбнер Т. Вызов неприкаянности: модные волны молодежного течения — теды, хиппи, панки, рокеры — в западном мире. — М., 1990.