Міністерство освіти І науки України Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту І будівництва Підготувала викладач української мови та літератури

Вид материала

Документы

Содержание Звучать позивні пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» Ведуча (Звучить мелодія з вальсу «Мій ніжний і ласкавий звір») Декламація уривка з поезії Т. Г. Шевченка «І мертвим і живим» на фоні Реквієму Моцарта Звучить пісня «Бандуристе, орле сизий» Вірш «Розрита могила» Вірш «Минають дні, минають ночі» Вірш «Лілея» Пісня «Світе тихий, краю милий» Вірш «Мені однаково, чи буду…» Вірш «Стоїть в селі Суботові» На фоні ліричної мелодії Звучить пісня у виконанні Зінкевича

Подобный материал:

• Програма вступних випробувань з української мови та літератури для вступу на навчання, 90.82kb.
• Програма вступних випробувань з української мови та літератури для вступу на навчання, 87.33kb.
• Міністерство освіти, науки, молоді та спорту україни мукачівський професійний ліцей, 464.46kb.
• Відділ освіти Радивилівської райдержадміністрації Навчально-методичний центр Плани, 257.29kb.
• Міністерство освіти І науки України Зугреський різнопрофільний ліцей з класами загальноосвітньої, 846.74kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Професійний гірничий ліцей, 368.16kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України двнз «Івано-Франківський коледж, 1070.95kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Професійний гірничий ліцей, 367.45kb.
• Міністерство освіти І науки україни івано-Франківський національний технічний університет, 504.1kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Професійний гірничий ліцей, 550.31kb.

Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту і будівництва











Підготувала

викладач української мови та літератури

Верля М.Б.


Івано-Франківськ-2011

Святкова прибрана зала. Портрет Тараса Шевченка, вишитий рушник, фотовиставка про життя і творчість Кобзаря, виставка його творів, ілюстрації до творів Т. Г. Шевченка, репродукції картин художника.

Епіграф:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути,

Незлим, тихим словом.


Ведуча Велетню духу, митцю могутньої творчої сили,

(З-за куліс) Співцеві волі народної, Тарасу Григоровичу Шевченку присвячується

Звучать позивні пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»

Вступне слово вчителя

Щороку навесні, коли з-під снігу пробиваються перші паростки квітів і на річках скресає крига, весь український народ святкує Шевченківські дні. У навчальних закладах проводяться відкриті уроки, конференції, конкурси, виховні години. Сьогодні в нашому навчальному закладі проводиться літературно-музична композиція «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, Тебе своїм сучасником звемо».

Ми знову і знову повертаємося до Шевченкового слова. Вже скільки мовлено і написано про генія, а ми завжди черпаємо щось свіже, мов холодну воду з криниці, щоб затамувати духовну спрагу народу. Щораз, спілкуючись з нетлінною творчою спадщиною великого сина нашого народу, знаходимо щось нове, хвилююче, невідоме досі, переосмислюємо відоме. Неповторні твори Кобзаря уже півтора століття тривожать душу народу, западають у глибину серця.

Ми, як народ, уже немислимі без духовного батька. У творах Шевченка – вся наша історія, наше буття і наші надії. Немає такої події в недавній та новітній історії, якої б не торкнулося віще слово Кобзаря.

Згадаймо голодомор 1932-1933 років і моторошно війне від Шевченкового:

А онде під тином

Опухла дитина голодная мре.

Або:

Гробокопателі ходили.

Сахнімся 1937 - і почуємо Шевченкове прокляття:

Бодай кати їх постинали,

Отих царів, катів людських.

Замислимося над екологічними бідами, згадаймо Чорнобильську катастрофу, і в пам’яті спливе синівське, уболівальне Шевченкове слово:

Світе тихий, краю милий, моя Україно,

За що тебе сплюндровано, за що мамо гинеш?

Дивишся на декого з українців, думаєш Шевченковими рядками:

За шмат гнилої ковбаси

У вас хоч матір попроси,

То оддасте…

Роздумуючи над нашим сьогоденням, знову ж думаєш словами Пророка:

Доборолась Україна

До самого краю,

Гірше ляха свої люди

Її розпинають.

Від цього поет застерігає:

Схаменіться, будьте люде,

Бо лихо вам буде.

На наше майбутнє поет покладає велику надію:

Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

Іще:

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Дивлячись на вас, наше майбутнє, Кобзар просить:

Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

Свого не цурайтесь.

А всіх нас, українців, патріотів своєї землі, Т.Г.Шевченко вчить:

Любітеся, брати мої,

Украйну любіте,

І за неї безталанну

Господа моліте.

В ці святкові Шевченкові дні хочеться звернутися до нашого Пророка словами сучасників. І щоб ці слова долинули аж до Кобзаря на Чернечу гору в Канів:

Тарасе, встань! На нарід подивись,

Він може заплямити свою долю,

Невже за це боровся ти колись?

Та ж ти помер за довгождану волю!

О люди! Збережімо Україну,

Вона одна – єдина в нас прикраса.

Не даймо їй упасти у руїну!

Учімося любити у Тараса!!!

Ведуча

(Звучить мелодія з вальсу «Мій ніжний і ласкавий звір»)

Велика і прекрасна наша земля. Змінюється, вічно оновлюється вона. Погляньте навколо: ласкаво світить сонечко, від його теплого поцілунку розкриваються повіки перших квітів, весняний вітерець грайливо пестить ніжні коси берізки і плакучої верби, в голубому небі пропливають легенькі хмарки, а довкола щасливим співом заливаються пташки.

Ведучий

Весна…Вже сама згадка про неї будить у серці щемну радість, тривогу. Це свято оновлення і відродження природи. Коли приходить весна, кожному з нас здається, що ти народився вдруге, що весна ця особлива, краща, ніж були попередні.

В один із таких весняних днів на українській землі, під українським небом, народився Тарас Шевченко. Проте він належить до тих людей – світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя .

Ведуча:

Хіба ж це не щасливе знамення долі, що початок весни й день народження Шевченка зійшлися в часі? Зійшлися на ту мить, коли земля розковується від морозів і збирає сили для розквіту . Як весна несе в собі розквіт, так і син України Шевченко возродив націю, возвеличив свій народ і провістив йому новий світ.

Священний для нас цей весняний день. З цього дня почалося відродження й оновлення України, бо кожним порухом душі Тарас Шевченко дбав про рідну землю.


Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля , яку сходив Тарас

Малими босими ногами

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами


Фільм про Тараса Шевченка (озвучує Богдан Ступка)

Ведучий

Щовесни, коли тануть сніги,

і на рясті просяє весна,

Повні сили і живої снаги,

Ми вшануємо пам'ять Шевченка

Ведуча

В мою свідомість увійшов Тарас,

Як сам Господь – людиною святою,

Він викарбувався муками у час,

Щоб ми були на всі віки собою.

Ведучий

Він двигав хрест, свою Голгофу мав

І мав свого лукавого Пилата…

Для тебе жив і смерть твою узяв,

Щоб ти, Вкраїно, не була розп’ята.

Ведуча

Слухайте, слухайте люди

Слово живе Кобзаря

Лине воно над світом

За океани, моря…

Ведучий

Кобзарева струна не вмира!

Його пісня – розборкані крила

Його пісня од схилів Дніпра

У безсмертя шляхи проложила

Ведуча

Він заповів нам жити

В вольній, великій сім’ї

Він заповів любити

Ниви свої, гаї

Ведучий

Шевченко – це буря! Шевченко – це гнів!

Огненного серця удари.

Як блискавка в небі, як жайвора спів.

Зорі золотої пожари.

Ведуча

Це – сонце, що сяє з-під хмар, як з-під вій,

Розпечений клекіт металу…

Мільйонами став він у пісні своїй

І пісня ця – їхньою стала.

Ведучий

У серці народу, в народних вустах

Їй жити й життя прославляти

Садів аромати і шаблі розмах –

Це слово Шевченка крилате

Ведуча

Орган і сопілка, акорд і струна,

Що радість і сум виливають

Це пісня Шевченка, весела й сумна,

Що солодко серце стискає

Звучить пісня «За байраком байрак»

Ведуча

Терниста доля випала Тарасові;

За слово – тіло вмурували в мур,

То ж хай слова живуть не для окраси,

Нехай живуть, мов колос після бур.

Ведучий

Хай кличуть людей гордо стати на чати,

Рідну землю і рід берегти від іржі.

І за правду святу невідступно стояти,

Подолавши і ляк, і сумні міражі.

Ведуча

Україно! Якою сумною і трагічною була твоя доля! Єдина на світі країна, народ якої тривалий час був позбавлений власної історії, не мав своєї держави. Віками терзали співучу душу України та виганяли з рідної хати. За Україну, за її волю 10 років карався на засланні, але не каявся наш Великий Кобзар, наш батько Тарас.

Важко визначити, коли Шевченко був потрібніший рідному народові:чи в ті далекі жахливі часи, чи коли він був поневолений, чи сьогодні, коли Україна духовно відроджується.

Декламація уривка з поезії Т. Г. Шевченка «І мертвим і живим» на фоні Реквієму Моцарта

І смеркає, і світає,

День Божий минає,

І знову люд потомлений

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день, і ніч плачу,

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає –

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І Господа зневажають, -

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають.

А що вродить? Побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, нелюди,

Діти юродиві!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті – своя й правда,

І сила, і воля.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! Волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І Україну принесли

Великих слов велику силу,

Тай більш нічого.

Ведучий

Голосом поета заговорив сам український народ з його минулим і сучасним, з його прагненням і надіями на майбутнє, з його національними традиціями, адже українці – це народ Шевченка, великого сина України.

Ведуча

Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжними ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможених армій.

Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на іржу, ані його любові до людей на ненависть, а віра в Бога на зневіру і песимізм.

Вірш «Доля»

Ведучий

Доля не шкодувала йому страждань, але не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Доля Тараса Шевченка схожа на легенду. Високий трагізм його долі, мужність і стійкість діють отверезливо, коли співставляєш свої дрібні життєві прикрощі з драмою

його життя.

Доля не дала Шевченкові сімейного щастя, родинного тепла, взаємної любові, не було в поета навіть хатини – останньої мрії. Він мріяв про люблячу дружину, діток, про садок біля власної хати над Дніпром, та не судилось, не судилось, не судилось…

Ведуча

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.

Звучить пісня «Бандуристе, орле сизий»

Ведуча

З сорока семи років свого недовгого віку Шевченко 24 роки прожив в кріпацькій неволі, 10 років на засланні, і лише 13 на волі, якої по правді не було.

У душу впадає одна Шевченкова риса: він ні в чому ніколи не роздвоювався: він як жив про те і писав, що писав, тим і жив. Найменшого лукавства за 47 років.

Вірш «Розрита могила»

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалася,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі, -

Панувала… Ой Богдане!...

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи,співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку!

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихай,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває…

Нехай риє, розкопує,

Не своє шукає,

А тимчасом перевертні

Нехай відростають

Та поможуть москалеві

Господарювати

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати».

Начетверо розкопана,

Розрита могила.

Чого вони там шукали?

Що там схоронили

Старі батьки? – Ех, якби – то,

Якби – то найшли те, що там схоронили, -

Не плакали діти, мати не журилась.

Ведучий

Кожен вірш Шевченка – це радість і біль поета, його життя. Дивуєшся «Невже, щоб заграла скрипка, неодмінно треба розрізати живе тіло явора! Невже щоб заговорила душа, неодмінно треба доторкнутись різцем болю!»

Доля справді не лукавила, не брехала Шевченку. Прийшла слава, воля. Та як важко вони далися.

Вірш «Минають дні, минають ночі»

Минають дні, минають ночі,

Минає літо. Шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочуся,

Бо вже не плачу й не сміюсь…

Доле, де ти! Доле, де ти!

Нема ніякої…

Коли доброї жаль, Боже,

Та дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валялись

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні… то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати,

І спати на волі –

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти, доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої! Злої!

Ведуча

Тарас Шевченко виспівав сльозами долю жінки – зганьбленої та зневаженої матері. Під іменами Катерини, Оксани, Сови, Марини, Наймачки, Сліпої, Лілеї – він підноситься до символу святої Богоматері, Матері, що знесла найбільші страждання – розп’яття свого Сина – Бога. На вершині народного горя в образі жінки – матері Шевченко створив образ України.

Його слова – мов та вода жива,

Що гоїть рани, мертвих воскрешає.

Свою любов на вік ми збережем

До того, хто в дивній ніжності душі своєї

Що знала стільки громів і заграв

Розмову нещасливої Лілеї

Із Королевим Цвітом записав

Вірш «Лілея»

• За що мене, як росла я,
  

Люди не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діяти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте!

• Я не знаю, моя сестро, -
  

І цвіт королевий

Схилив свою головоньку

Червоно – рожеву

До білого пониклого

Личенька Лілеї.

І заплакала Лілея

Росою – сльозою…

Заплакала і сказала:

• Брате мій, з тобою
  

Ми давно вже кохаємось

А я не сказала,

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Моя мати… чого вона,

Вона все журилась

І на мене, на дитину,

Дивилась, дивилась

І плакала. Я не знаю

Мій брате єдиний!

Хто їй лихо заподіяв?

Я була дитина,

Я гралась, забавлялась,

А вона все в’яла

Та нашого злого пана

Кляла – проклинала.

Тай умерла… а мене пан

Взяв догодувати.

Я виросла, викохалась

У білих палатах

Я не знала, що байстря я,

Що його дитина.

Пан поїхав десь далеко,

А мене покинув.

І прокляли його люди,

Будинок спалили…

А мене, не знаю за що,

Убити – не вбили,

Тільки мої довгі коси

Обстригли, накрили

Обстрижену ганчіркою.

Та ще й реготались.

Жиди навіть нечистії

На мене плювали.

Отаке – то, мій братіку,

Було мені в світі.

Молодого, короткого

Не дали дожити

Люди віку. Я умерла

Зимою під тином,

А весною процвітала я

Цвітом при долині,

Цвітом білим, як сніг білим!

Аж гай звеселила.

Зимою люди… боже мій!

В хату не пустили.

Весною, мов на диво,

На мене дивилась.

А дівчатка заквітчались

І почали звати

Лілеєю снігоцвітом;

І я процвітати

Стала в гаї, і в теплиці,

І в білих палатах.

Скажи ж мені, мій братіку,

Королевий цвіте:

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір?.. Милосердний,

Святий Боже, милий! –

І заплакала Лілея,

А цвіт королевий

Схилив свою головоньку

Червоно – рожеву

На білеє пониклеє

Личенько Лілеї.