Нотаріат в Україні

Вид материала

Конспект

Содержание Суб'єктивна сторона Об'єктивна сторона

Подобный материал:

• Навчально-методичний комплекс з дисципліни «нотаріат україни» для студентів 3-го курсу, 575.75kb.
• Варіанти контрольних робіт з дисципліни «Нотаріат України», 20.93kb.
• Верховної Ради України, указами І розпорядженнями Президента України, постановами, 191.8kb.
• Закон України «Про нотаріат», 62.14kb.
• Постанова від 5 серпня 2009 р. N 812 Київ, 99.68kb.
• Головне управління юстиції в одеській області, 98.62kb.
• Інститут гуманітарних та соціальних наук, 80.84kb.
• Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України, 126.25kb.
• У К А з президента україни, 896.26kb.
• 1. Затвердити Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що додається, 1630.36kb.

61. Посвідчення доручень, виданих в порядку передоручення

Обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягає також передоручення повноважень.

За загальним правилом повірена особа повинна особисто виконувати покладені на неї довірителем обов'язки. Але ст. 68 ЦК містить перелік випадків, коли повірена особа може передоручити виконання цих обов'язків. Таке передоручення може мати місце у випадках, коли в самому тексті доручення є чітке уповноваження передоручити виконання дій, або коли повірена особа змушена обставинами для охорони інтересів довірителя передоручати виконання покладених на неї обов'язків. Особа, якій видається доручення в порядку передоручення повноважень, є заступником повіреної особи і права подальшого передоручення повноважень не має.

Доручення, за яким повноваження передаються іншій особі, підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому не відіграє ролі, чи саме основне доручення посвідчено в нотаріальному порядку, чи ні.

Процес вчинення цієї нотаріальної дії нотаріус починає з огляду поданого йому оригіналу основного доручення. Подання саме оригіналу основного доручення є обов'язковим. Аналіз чинного законодавства показує, що передоручення можна вчинити лише з виконанням суто формальних вимог. Зокрема, нотаріус зобов'язаний на основному дорученні проставити відмітку про посвідчене в порядку передоручення повноважень доручення, а також залишити у своєму провадженні копію цього основного доручення. Відмітка на основному дорученні робиться з посиланням на дату і реєстровий номер, за яким посвідчене таке доручення, та підписується нотаріусом із прикладенням печатки. Всі ці моменти у провадженні можна виконати лише за умови витребування основного доручення.

Наступним моментом є перевірка дійсності доручення, що здійснюється за даними Єдиного реєстру доручень.

Витребувавши основне доручення, нотаріус уважно повинен ознайомитися з його текстом.

Доручення, яке на прохання повіреної особи оформляється нотаріусом в порядку передоручення не може містити в собі більше повноважень, ніж основне доручення.

Строк дії доручення, виданого за передорученням, не може перевищувати строк, що на нього видане основне доручення, яке служить підставою для вчинення нотаріальної дії.

У тексті доручення, виданого за передорученням, обов'язково вказуються час і місце посвідчення основного доручення, ім'я, по батькові, прізвище й місце проживання особи, якій видано основне доручення, та особи, якій вона передоручає свої повноваження, а в необхідних випадках і їхнє службове становище.

На основному дорученні робиться відмітка про передоручення. Копія основного доручення додається до примірника доручення, що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса. За наступного посвідчення доручення, виданого за передорученням, у тій самій державній нотаріальній конторі чи тим самим приватним нотаріусом, копія основного доручення не залишається.

Статтею 69 ЦК серед підстав, за яких припиняється чинність доручення, є:

• скасування довіреності особою, яка її видала;

• відмова особи, якій видано довіреність.

Ці підстави є безспірними, і оформлення припинення чинності доручення провадиться в нотаріальному порядку.

Особа, яка видала доручення, може звернутися до будь-якого нотаріуса про скасування цього доручення, причому як до нотаріуса, який посвідчив це доручення, так і до іншого. Особа, якій видано доручення, теж може звернутися до будь-якого нотаріуса і відмовитись од виконання доручення. Про скасування доручення чи про відмову від виконання доручення нотаріусові подається письмова заява.

Справжність підпису та встановлення особи заявника, який звернувся особисто до нотаріуса, провадиться нотаріусом у робочому порядку. Обов'язкового засвідчення справжності підпису в нотаріальному порядку при цьому не вимагається.

Якщо припиненням дії доручення опікується той самий нотаріус, який це доручення посвідчив, то він на підставі поданої йому письмової заяви робить відмітку у реєстрі нотаріальних дій, де зареєстроване доручення, дія якого припиняється, про припинення його дії з посиланням на підстави такого припинення. Такого ж змісту відмітка вчиняється на примірнику, що зберігається в його провадженні.

Нотаріус з'ясовує, чи повідомив довіритель свою повірену особу про скасування дії доручення та в який спосіб. Адже особа, яка видала доручення, зобов'язана сповістити про скасування дії цього доручення, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими було видане це доручення. Це має принципове значення — адже якщо особа, якій видано доручення, не знала і не могла знати про її скасування, то права та обов'язки, що виникли внаслідок її дій, зберігають силу (ст. 70 ЦК). Отже, на прохання особи, яка скасовує доручення, нотаріус може передати відомості про скасування дії доручення особі, на ім'я якої це доручення було видане, з повідомленням про припинення її повноважень та проханням повернути оригінал доручення. Таке повідомлення може бути вчинене як нотаріальна дія — передача заяви — за правилами, передбаченими для вчинення цієї нотаріальної дії. Відповідне повідомлення може бути надіслане на прохання особи, яка видала це доручення, також І підприємствам, організаціям та громадянам про те, що дію доручення припинено, якщо представництво за цим дорученням могло відбуватись у них (скажімо, органам Державтоінспек-ції про скасування дії доручення на розпорядженні автомобілем).

Рівночасно нотаріус повинен надати відомості про припинення дії доручення до Єдиного реєстру доручень чи безпосереднім унесенням реєстраційного запису, чи поданням письмової заяви.

Якщо ж скасування дії доручення провадиться не тим нотаріусом, який посвідчив доручення, то він, повідомляючи повірену особу і третіх осіб, також повідомляє нотаріуса, у якого посвідчувалося доручення, з метою запобігання видачі дубліката документа, який має силу оригіналу.


62. Посвідчення фактів

Нотаріус на прохання громадянина посвідчує факт, що громадянин є живим.

Нотаріус на прохання громадянина посвідчує факт перебування його в певному місці.

Посвідчення факту, що громадянин є живим, та факту перебування громадянина в певному місці провадиться як при явці громадянина до нотаріуса, так і поза приміщенням державної нотаріальної контори чи приміщенням, що є робочим місцем приватного нотаріуса.

Факти, що неповнолітній, який не досяг 15-річного віку, є живим чи перебуває в певному місці, посвідчуються на прохання його законних представників (батьків, усиновителів, опікуна).

Нотаріус на прохання громадянина посвідчує його тотожність з особою, зображеною на поданій громадянином фотокартці.

На підтвердження факту, що громадянин є живим та факту перебування громадянина в певному місці нотаріус видає заінтересованим особам, а на підтвердження тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці - цьому громадянинові відповідні свідоцтва.

На примірнику свідоцтва про тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці, вміщується фотокартка, яка розташовується у верхньому лівому куті свідоцтва, скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою. При цьому печатка повинна розміщуватися частково на фотокартці, а частково - на свідоцтві.

Нотаріус посвідчує час пред'явлення йому документа.

На підтвердження цієї обставини нотаріус робить посвідчувальний напис на документі із зазначенням особи, що його подала.

Нотаріус передає заяви громадян, підприємств, установ та організацій іншим громадянам, підприємствам, установам і організаціям.

Заяви приймаються для їх передачі, якщо вони не суперечать закону і містять відомостей, що порочать честь і гідність людини.

Заяви подаються нотаріусу належним чином оформленими не менше, ніж у двох примірниках, один з яких передається поштою із зворотним повідомленням або особисто адресатам під розписку. Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів. У цьому випадку другий примірник заяви повертається особі, що її подала.

На прохання особи, що подала заяву, їй видається свідоцтво про передачу заяви.

В свідоцтві викладається зміст одержаної на заяву відповіді або те, що відповідь у встановлений у заяві строк не надійшла.

Передача заяви та видача свідоцтва про передачу заяви є самостійними нотаріальними діями і реєструються в реєстрі нотаріальних дії під окремими номерами.

Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяви чи з використанням технічних засобів, оплачуються заявником.


63. Засвідчення вірності перекладу

При засвідченні вірності перекладу з однієї мови на іншу до документів, з яких свідчиться вірність перекладу, пред'являються такі самі вимоги, як і до документів при засвідченні вірності їх копій. Тобто, вони не повинні суперечити законові як за сутністю, так і за формою, мати юридичне значення та ін.

Але є й специфічні вимоги, притаманні саме цій нотаріальній дії.

По-перше, засвідчувати вірність перекладу з однієї мови на іншу нотаріус може лише тоді, коли він знає мову, якою викладено документ, і мову, якою треба перекласти його зміст. В противному разі переклад може зробити відомий нотаріусові перекладач, який знає відповідну мову, і тоді нотаріус свідчить не вірність перекладу документа, а справжність підпису перекладача під перекладом.

По-друге, документи, складені за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами для вчинення перекладу і засвідчення вірності копії документа лише за наявності на документі відмітки про його легалізацію органами Міністерства закордонних справ України.

Під легалізацією розуміється засвідчення консулами або консульським управлінням МЗС України тієї обставини, що документ відповідає законодавству країни, якою був виданий, і що підписи іноземних посадових осіб на документі не викликають сумніву в їхній справжності. Прийняття документів без легалізації можливе, якщо це передбачено в угоді України з іноземною країною.

Процесуальний порядок засвідчення вірності перекладу з однієї мови на іншу.

Ця нотаріальна дія регулюється ст. 79 Закону України "Про нотаріат" і пунктами 146—147 Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України". Засвідчувати вірність перекладу документа з однієї мови на іншу вправі державні та приватні нотаріуси, консульські установи. При цьому діє загальне правило територіальної компетенції, і за вчиненням цієї дії можна звертатися до будь-якої нотаріальної контори, до будь-якого приватного нотаріуса.

Як показує практика, при засвідченні вірності перекладу нотаріусові, як правило, доводиться користуватися послугами перекладача, бо дуже рідко наші нотаріуси володіють іноземними мовами. Таким чином, засвідчуючи вірність підпису перекладача, нотаріус повинен встановити його особу та особу громадянина, який подав документ для перекладу. При цьому перекладач, окрім документа, що свідчить його особу, подає документ, який підтверджує його кваліфікацію. Якщо ж у нотаріальній конторі є зразок підпису перекладача і його особа відома нотаріусові, то за наступного засвідчення підпису перекладача нотаріус встановлює тільки особу, яка подала документ для перекладу.

Переклад робиться з усього документа, в тому числі з печатки і штампу. Найчастіше переклад виконується на окремому аркуші чи аркушах. Він прикріплюється до оригіналу документа, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса та його печаткою.

Досить часто громадянин, звертаючись за вчиненням якоїсь нотаріальної дії, наприклад, за посвідченням доручення, заповіту, засвідченням справжності підпису на документі, копії тощо, просить одночасно здійснити переклад документа на іноземну мову. У цьому випадку переклад вміщується поруч з оригіналом документа на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою: оригінальний текст (доручення, заповіт, копія тощо) розташовується на лівій стороні, а переклад — на правій. Переклад робиться з усього тексту документа, в тому числі й з посвідчувального напису під документом, і закінчується підписами. Далі під текстом документа і перекладу з нього вчиняється посвідчувальний напис про засвідчення вірності перекладу, зробленого нотаріусом, або про засвідчення справжності підпису перекладача, якщо переклад зроблено перекладачем.

На прохання заінтересованих осіб нотаріус одночасно з засвідченням вірності перекладу чи справжності підпису перекладача може свідчити і вірність копії з перекладу.


64. Вимоги до виконавчого напису

Виконавчий напис повинен містити:

• дату (рік, місяць, число) вчинення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис;
  
• найменування та адресу стягувача;
  
• найменування та адресу боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);
  
• зазначення строку, за який провадиться стягнення;
  
• зазначення сум, що підлягають стягненню, або предметів, які підлягають витребуванню, в тому числі пені, процентів, якщо такі належать;
  
• зазначення розміру плати, сум державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника;
  
• зазначення статті Закону "Про нотаріат" та пункту Переліку документів, на підставі яких видано виконавчий напис;
  
• номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі;
  
• підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, печатку.
  

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість.

Окремо від документа, що встановлює заборгованість, виконавчий напис не вчиняється.

Якщо за борговим документом треба провести стягнення по частинах, то виконавчий напис по кожному стягненню може бути зроблений на копії документа або на виписці з особового рахунку боржника; в цих випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначається, за який строк і яка сума стягнута, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.


65. Застосування законодавства про нотаріат до іноземних громадян та осіб без громадянства


66. Посвідчення факту знаходження громадянина в живих або в певному місці

Державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси та консульські установи можуть посвідчувати певні безспірні юридичні факти, в яких можна пересвідчитися безпосередньо.

Це — посвідчення факту, що громадянин є живим.

Для порушення цього нотаріального провадження достатньо усної заяви громадянина про посвідчення факту.

Громадянин, який звертається з таким проханням, подає документ, який безспірно свідчить про його особу. Після особистого з ним спілкування та перевірки його особи нотаріус посвідчує вказаний юридичний факт.

Факт, що неповнолітній, який не досяг 15-річного віку, є живим, посвідчується на прохання його законних представників (батьків, усиновителів, опікунів). Явка цих неповнолітніх для посвідчення факту є обов'язковою.

Стосовно дітей віком від 15 до 18 років цей факт посвідчується на їхнє прохання та за згодою на це законних представників (батьків, усиновителів, піклувальників). Справжність підпису законних представників на заяві про їхню згоду на встановлення вказаного факту повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку чи підприємством, установою, організацією, в якій вони працюють або навчаються, житлово-експлуатаційною організацією за місцем їхнього проживання, а також адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому вони знаходяться на лікуванні. Засвідчення справжності підпису не потрібне, якщо законні представники прийдуть до нотаріальної контори та особисто подадуть нотаріусу заяву про свою згоду. Тоді нотаріус установлює особу законного представника, перевіряє справжність підпису, про що робить відмітку на заяві та вказує назву документа, його номер, дату видачі й назву установи, що видала документ, який стверджує особу.

На підтвердження факту, що громадянин є живим, нотаріус видає свідоцтво.

У свідоцтві обов'язково вказуються дата і точний час, коли громадянин особисто з'явився до нотаріуса. У разі встановлення факту, що громадянин є живим, поза приміщенням державної нотаріальної контори чи приміщенням, що є робочим місцем приватного нотаріуса, останній зобов'язаний вказати у свідоцтві, що він посвідчив цей факт особисто, з'явившись за зазначено адресою в зазначений час. Якщо факт посвідчується в лікувальній установі, то у свідоцтві треба вказати не лише точну адресу, а й повне найменування установи.

Крім того, у свідоцтві обов'язково повинно бути вказано, в супроводі кого саме з законних представників неповнолітній з'явився до нотаріуса.


67. Поняття нотаріату

Нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (ст. 1 Закону України "Про нотаріат").

Це поняття містить в собі суб'єктивну та об'єктивну сторони діяльності нотаріату, а також мету вчинення нотаріальних дій.

Суб'єктивна сторона поняття вказує на систему нотаріальних органів, до якої входять державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси. Крім того, в населених пунктах, де немає ні державних, ні приватних нотаріусів, деякі нотаріальні дії мають право вчиняти уповноважені на це особи місцевих рад. Нотаріальні дії за кордоном вчиняють консульські установи України, а у випадках, передбачених законом, — дипломатичні представництва України. Відповідно до ст. 40 Закону України "Про нотаріат" посвідчення заповітів і доручень може вчинятися відповідними посадовими особами. Наприклад, головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями, директорами і головними лікарями будинків для престарілих та інвалідів, капітанами морських суден, начальниками експедицій та ін. Таке посвідчення прирівнюється до нотаріального посвідчення і має на меті забезпечити в невідкладних життєвих ситуаціях вчинення цих нотаріальних дій.

Об'єктивна сторона поняття нотаріату вказує на повноваження нотаріальних органів і посадових осіб стосовно кола тих дій, що їх вони відповідно до Закону України "Про нотаріат" можуть вчиняти. При цьому вчинення передбачених законом нотаріальних дій не повинно викликати спору, бо предметом нотаріальної діяльності є справи, в яких відсутній спір про право цивільне і якщо в процесі вчинення нотаріальної дії такий спір виникає, то він підлягає вирішенню в органах суду чи арбітражного суду, а сама нотаріальна дія в такому разі зупиняється до набуття рішенням законної сили.

Отже, нотаріус посвідчує безспірні права та безспірні факти, в наявності яких він може упевнитися безпосередньо або на підставі відповідних документів, а також вчиняє інші дії, спрямовані на юридичне підтвердження та закріплення цивільних прав, щоб запобігти їх можливому порушенню в майбутньому.


68. Застосування іноземного права при здійсненні нотаріальних дій

Згідно Закону України “Про наторіат” нотаріуси відповідно до законодавства України, міжнародних договорів застосовують норми іноземного права.

Нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України.

Дії, пов'язані з охороною майна, що залишилося після смерті іноземного громадянина на території України, або майна, яке належить одержати іноземному громадянину після смерті громадянина України, а також з видачею свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна, здійснюються відповідно до законодавства України.

Документи, які складено за кордоном з участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України.

Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Нотаріуси забезпечують докази, необхідні для ведення справ в органах іноземних держав.

Дії для забезпечення доказів провадяться відповідно до цивільного процесуального законодавства України.

Якщо міжнародним договором встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що їх містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору.

Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, встановлюваному Міністерством юстиції України.


69. Охоронні нотаріальні дії

Однією з важливих і досить складних дій є вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Після смерті спадкоємця іноді виникає необхідність вчинити таку дію в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів чи держави. На практиці найчастіше вчинення такої дії виникає, коли спадкоємці не проживали разом зі спадкодавцем, або коли між ними і тими спадкоємцями, які проживали разом зі спадкодавцем, виникли неприязні відносини. Необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна може виникнути і в тому разі, коли спадкоємцями є неповнолітні або коли спадкоємцем є держава.

Таким чином, метою вжиття заходів до охорони спадкового майна є забезпечення його збереження, а також запобігання можливому його псуванню, загибелі чи розкраданню.

Між днем смерті спадкодавця і днем, коли буде встановлено всіх спадкоємців, минає певний час. На цей час й необхідно вжити заходів до охорони майна, тобто до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо в цей термін її не прийняли, то до закінчення строку, протягом якого може бути прийнята спадщина, — шести місяців.

Охорона спадкового майна може тривати і після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо до державної нотаріальної контори надійшла заява про згоду на прийняття спадщини від осіб, для яких право спадкоємства виникає в разі неприйняття спадщини іншими спадкоємцями. Тоді відповідно до ст. 549 ЦК України такі особи приймають спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини, а якщо цей строк є меншим від трьох місяців, то він продовжується до трьох місяців. Наприклад, якщо єдиний спадкоємець першої черги відмовився від прийняття спадщини після закінчення п'яти місяців з часу відкриття спадщини, то для інших спадкоємців другої черги для прийняття спадщини залишився один місяць. У такій ситуації цей строк буде продовжено до трьох місяців, а це означає, що термін дії заходів до охорони спадкового майна може тривати сім місяців. А взагалі заходи до охорони спадкового майна можуть тривати протягом дев'яти місяців.

Звідси випливає висновок, що охорона спадкового майна може тривати понад шість місяців у випадках спадкової трансмісії (ст. 551 ЦК України), спадкування за законом після відмови від спадщини спадкоємців за заповітом (ст. 553 ЦК України), а також при спадкуванні спадкоємців другої черги в разі неприйняття спадщини або відмови від неї спадкоємців першої черги.