Нотаріат в Україні

Вид материала

Під дієздатністю слід розуміти здатність своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки.
Нотаріальне посвідчення договору
Сторонами договору
Предметом застави

Подобный материал:

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16

56. З’ясування дієздатності учасників посвідчувальної угоди

Однією з обов'язкових умов посвідчення угод є перевірка дієздатності фізичних осіб та правоздатності юридичних осіб.

Під дієздатністю слід розуміти здатність своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки. Дієздатність фізичних осіб виникає в повному обсязі з 18 років, а в тих випадках, коли законом допускається вступ до шлюбу до досягнення 18 років, така особа набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження.

Неповнолітні віком від 15 до 18 років мають право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди, розпоряджатися заробітною платою, стипендією (але не речами, придбаними за ці гроші), авторськими та винахідницькими правами, вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Вони мають право володіти, користуватись і розпоряджатися майном трудового чи селянського господарства, якщо є членами цих господарств. Можуть бути засновниками молодіжних, громадських організацій. Вони несуть цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам. За законодавством України (ст. 13 ЦК України) неповнолітні від 15 до 18 років органами опіки й піклування за наявності достатніх підстав можуть бути обмежені у праві користуватися їхньою заробітною платою або стипендією.

Інші угоди укладаються неповнолітніми від 15 до 18 років лише за згодою їхніх батьків (усиновителів) або піклувальників.

Неповнолітні, які не досягли 15-річного віку, мають мінімальну дієздатність: вони можуть вчиняти дрібні побутові угоди, вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг і 15-річного віку, відповідають його батьки (усиновителі) або І опікун. Інші угоди укладають батьки (усиновителі) або опі-• куни від імені неповнолітніх.

Отож, нотаріус, перевіряючи дієздатність громадянина, повинен установити вік осіб, які звернулися за посвідченням угоди. Для цього нотаріус витребує документи, в яких указано вік учасників угоди.

Дієздатність дорослих громадян може бути обмежена за рішенням суду, якщо такий громадянин зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, внаслідок чого ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище. Обмежено дієздатній особі призначається піклувальник, зі згоди якого він може укладати угоди по розпорядженню майном, одержувати заробітну плату, пенсію або інші доходи і розпоряджатися ними.

За рішенням суду громадянин може бути визнаний повністю недієздатним, якщо внаслідок душевної хвороби чи недоумства він не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Таким особам призначається опікун, який від імені підопічних та в їхніх інтересах вчиняє всі необхідні угоди.

Таким чином, перевіряючи дієздатність громадян, які звернулися за посвідченням угоди, нотаріус має врахувати й такі обставини. Це робиться під час бесіди з особою, яка звернулася за посвідченням угоди. Особливу увагу треба звертати на ці обставини, якщо до нотаріуса звертається стара, немічна людина або така, поведінка якої є незвичною. Нотаріус, бесідуючи з громадянином, робить висновок, чи розуміє він значення своїх дій, наслідки їх вчинення.

І якщо в нотаріуса є підстави вважати, що хтось із учасників угоди внаслідок душевної хвороби чи недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними чи внаслідок зловживання спиртними або наркотичними речовинами ставить свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, а відомостей про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною у нотаріуса немає, то він відкладає вчинення нотаріальної дії на строк у межах місяця і з'ясовує, чи є рішення суду про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною. Якщо такого рішення суду немає, то нотаріус повідомляє про своє припущення одну з осіб чи один із органів, вказаних у ст. 256 ЦПК України (членів сім'ї, профспілку, іншу громадську організацію, прокурора, орган опіки й піклування, психіатричну лікарню), які можуть звернутися до суду з заявою про визнання цієї особи недієздатною чи обмежено дієздатною. При цьому вчинення нотаріальної дії відкладається на 10 днів. У разі порушення справи в суді нотаріус зупиняє нотаріальне провадження до набуття рішенням суду законної сили, а якщо справу не буде порушено протягом 10 днів, то нотаріус вчиняє нотаріальну дію.

Справжність підпису батьків, усиновителів, піклувальників на заяві про згоду на посвідчення від імені неповнолітніх віком від 15 до 18 років, а також від імені осіб, визнаних обмежено дієздатними, повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій вони працюють, навчаються, житлово-експлуатаційною організацією за місцем їх проживання, або ж адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому вони знаходяться. Засвідчення справжності підпису не потрібне, якщо батьки, усиновителі чи піклувальники прийдуть особисто до нотаріуса і подадуть заяву про свою згоду на посвідчення угоди.

Крім того, нотаріус вимагає дозволу органу опіки й піклування на право опікуна укладати, а піклувальника давати згоду на вчинення від імені підопічного угоди, якщо вона виходить, за межі побутової. Це договори, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації про відчуження майна, що належить неповнолітнім, відмова від належних підопічному прав, поділ майна, поділ чи обмін житлової площі, видача письмових зобов'язань тощо.

В усіх випадках, коли учасником угоди є неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний, нотаріус повинен перевірити повноваження їхніх законних представників, тобто впевнитися, що особа справді є батьком, усиновителем, опікуном чи піклувальником. Це робиться на підставі свідоцтва про народження, запису в паспорті, рішення виконкому.

Якщо в угоді бере участь юридична особа, нотаріус зобов'язаний перевірити її правоздатність — здатність мати цивільні права та обов'язки.

57. Єдиний реєстр доручень

Посвідчення, що були видані до 29.05.1999р нотаріусами доручення підлягали обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі доручень, який функціонує з 21 травня 1998 р. За Положенням про Єдиний реєстр доручень, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 29.05.1999 р. № 29/5 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції 10.06.1999 р. за № 362/3655 обов'язкова реєстрація у Єдиному реєстрі доручень провадиться щодо доручень на право користування та розпорядження майном, в тому числі транспортним засобом, та реєстрація припинення їх дії.

Створення, матеріально-технічне і технологічне забезпечення функціонування Єдиного реєстру доручень покладено на державне підприємство — "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України.

Єдиний реєстр доручень — це комп'ютерна база даних, в якій здійснюється обов'язкова реєстрація доручень, що посвідчені нотаріусами на право користування та розпорядження майном, в тому числі транспортним засобом, а також реєстрація припинення їх дії. Ця реєстрація є обов'язковою. Нотаріус зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня після посвідчення доручення подати відомості до Єдиного реєстру доручень. Відомості подаються у формі реєстраційного запису, в якому відображено: дату посвідчення доручення, номер запису в реєстрі нотаріальних дій, строк дії доручення (дату закінчення його дії), серію та номер бланку, на якому посвідчено доручення.

Якщо нотаріус має прямий доступ до Єдиного реєстру через комп'ютерну мережу, то він має змогу вносити реєстраційні записи безпосередньо до Єдиного реєстру. Якщо ж нотаріус не має прямого доступу до комп'ютерної мережі Міністерства юстиції, то записи до Єдиного реєстру про посвідчення доручень вносяться працівниками Інформаційного центру на підставі поданої нотаріусом письмової заяви.

58. Угоди, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення

Відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

• договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 ЦК);

• договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об'єктів (ст. 13 Закону України "Про заставу");

• договори про відчуження земельних ділянок, що знаходяться в колективній або приватній власності (ст. 4 декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. № 15—92;

• договори купівлі-продажу майна державних підприємств (ст. 27 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст. 23 Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України " Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію);

• шлюбні контракти (ст. 27^і Кодексу про шлюб та сім'ю);

• заповіти (ст. 541 ЦК);

• доручення на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо підприємств, установ, організацій (окрім випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма доручення (стаття 64 ЦК);

• доручення, що видаються в порядку передоручення (ст. 68 ЦК);

• інші угоди, для яких чинним законодавством передбачено обов'язкову нотаріальну форму.

За бажанням сторін посвідчуються й інші угоди, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми, як, скажімо, угоди учасників спільної часткової власності про виділення частки у спільному майні, про встановлення порядку користування спільним майном (жилим будинком, квартирою, садовим будинком, дачею, земельною ділянкою тощо), про встановлення розміру часток або про зміну часток, договори позики, доручення, схову, найму жилого приміщення тощо.

59. Посвідчення договорів довічного утримання

Договори довічного утримання посвідчуються державними нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів купівлі-продажу жилих будинків.

При посвідченні договорів довічного утримання не застосовуються правила, викладені в абзаці першому пункту 40 цієї Інструкції.

Посвідчуючи такі договори, державний нотаріус повинен перевірити, чи є відчужувач жилого будинку (квартири) непрацездатним (за віком або станом здоров'я), про що зазначається в тексті договору. На примірнику договору довічного утримання, що залишається в справах державної нотаріальної контори, робиться відмітка в якій зазначаються реквізити документа, що підтверджує непрацездатність відчужувача.

Відчужувачем жилого будинку (квартири) за договором довічного утримання не може бути неповнолітня особа.

В тексті договору довічного утримання обов'язково зазначається, що набувач жилого будинку (квартири) зобов'язаний надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги, та визначається грошова оцінка матеріального забезпечення, яка встановлюється за згодою сторін.

При посвідченні договору довічного утримання накладається заборона відчуження жилого будинку (квартири), у встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору.

У разі смерті громадянина-набувача жилого будинку (квартири) за договором довічного утримання, при відсутності у нього спадкоємців або при відмові їх від договору довічного утримання, державний нотаріус за письмовою заявою відчужувача анулює цей договір, про що на всіх примірниках його робиться відповідний напис з посиланням на статтю 429 Цивільного кодексу.

Факт смерті набувача підтверджується свідоцтвом органу реєстрації актів громадянського стану про смерть.

Відчужувачу жилого будинку (квартири) повертається приєднаний до примірника договору довічного утримання первинний правовстановлюючий документ на будинок (квартиру) або його дублікат, який знаходиться у справах державної нотаріальної контори. Разом з листом державного нотаріуса про анулювання договору довічного утримання цей правовстановлюючий документ (або його дублікат) подається відповідному реєструючому органу для перереєстрації.

Розірвання договору довічного утримання за згодою сторін оформляється державним нотаріусом.

60. Посвідчення договорів застави нерухомого майна

Застава — це спосіб забезпечення зобов'язань. Вона виникає внаслідок укладення договору чи на підставі закону.

Договір про заставу укладається між кредитором (за-ставодержателем), з одного боку, та боржником чи його майновим поручителем (заставодавцем), з іншого. На підставі цього договору, за умови невиконання боржником своїх зобов'язань, заставодержатель для задоволення своїх вимог може звернути стягнення в порядку, встановленому законом чи договором, на заставлене майно чи майнові права. Причому він має перевагу перед іншими кредиторами.

Нотаріус зобов'язаний пересвідчитись у правильному, з огляду додержання встановленого порядку, оформленні зобов'язання.

Нотаріальне посвідчення договору застави є обов'язковим тоді, коли предмет застави — нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Стаття 32 Закону вирізняє як специфічну групу договорів іпотеку і також установлює для них нотаріальну форму. Іпотекою визнається, згідно зі ст. ЗО Закону, застава землі, нерухомого майна, за якої земля (або) майно, які становлять предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи.

Отже, нотаріальна форма є обов'язковою для договорів застави такого майна:

• нерухомого майна (іпотека);

• транспортних засобів;

• космічних об'єктів.

Договір застави як нотаріальна дія, залежно від предмета застави, має певне місце його посвідчення. Так, договір застави нерухомого майна посвідчується за місцезнаходженням майна. Місцем посвідчення договору застави транспортних засобів чи космічних об'єктів є місце реєстрації цих засобів та об'єктів.

До тексту договору застави пред'являються певні вимоги. Зокрема, він обов'язково має містити такі відомості:

• найменування сторін, прізвища, імена, по батькові;

• місцезнаходження (місце проживання) сторін;

• суть забезпеченої заставою вимоги;

• розмір забезпеченої заставою вимоги;

• строк виконання зобов'язання; ? • опис предмета застави;

• інші умови, відносно яких за заявою однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Сторонами договору застави є заставодавець і заставодержатель. Як заставодавцем, так і заставодержателем можуть бути фізичні особи, юридичні особи та держава.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа — майновий поручитель. Останнім є особа, яка надає майно чи майнові права для того, щоб кредитор, у разі невиконання боржником своїх вимог, міг звернути на них стягнення для задоволення своїх вимог із його вартості. Майновий поручитель — не боржник, у нього немає обов'язку погасити заборгованість, але він може при особистому зверненні отримати достовірну інформацію про стан погашення кредиторської заборгованості, будь-коли припинити звернення стягнення на надане ним у заставу майно чи майнові права виконанням зобов'язань у повному обсязі. Він і майновим поручителем, і заставодавцем стає одночасно від моменту посвідчення договору застави. Без договору застави, за яким надається в заставу майно чи майнові права, майнового поручителя не існує. Законодавство містить положення щодо поруки, але порука і майнове поручительство — зовсім різні речі. За поруки поручитель стає зобов'язаною особою, а майновий поручитель лише передає майно чи майнові права в заставу, тобто предметом застави забезпечує виконання зобов'язання.

Заставодавцем під час застави майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Визначення поняття особи, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на майно, а також порядку передачі як майна, так і права застави на нього, чинне законодавство не містить. У цьому випадку, зважаючи на те, що особа, якій передано майно та право застави на це майно, не є власником, але вона може розпоряджатися майном, і якщо стороною договору є фізична особа, то мова може йти про повірену особу як боржника, так і майнового поручителя. Ця особа (повірена особа) не є власником майна, вона керується чиїмись вказівками щодо застави, її повноваження можуть базуватися на підставі доручення. Однак повірена особа діє в інтересах особи, яку репрезентують. Тому повірена особа може передати майно в заставу, але тільки чітко виконуючи надані вказівки власника майна за зобов'язаннями, що їх він теж визначає.

Державне підприємство, за яким майно закріплено за правом повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом уповноваженим управляти відповідним державним майном. Відкрите акціонерне товариство, створене у процесі корпоратизації, всі акції якого знаходяться в державній власності, здійснює заставу належного йому майна за погодженням із засновником цього товариства в порядку, передбаченому для державних підприємств.

Якщо заставодавцем є особа, якій передано майно і право застави на це майно, нотаріусові подаються документи, що стверджують факт передачі майна і права його застави.

Предметом застави можуть бути як майно, так і майнові права. Майно, що заставляється, має бути таким, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Майно вже може находитись у власності заставодавця, а також право власності на предмет застави може виникати в заставодавця після укладення договору застави, у майбутньому.

Не можуть бути предметом застави такі об'єкти:

• національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності та занесені чи підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання;

• вимоги, що мають особистий характер;

• інші вимоги, застава яких забороняється законом;

• об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами;

• майнові комплекси державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Земельна ділянка може бути предметом застави тільки за зобов'язаннями за участю кредитної установи.

Предмет застави може знаходитись як у приватній, так і у спільній власності. Остання існує у двох формах: спільна сумісна та спільна часткова. Якщо предметом застави є майно, що знаходиться у спільній сумісній власності, то воно може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників. Угода про заставу майна, яке є спільною сумісною власністю, підписується всіма співвласниками цього майна чи уповноваженими ними особами. Наприклад, приватизована квартира на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" може належати всім членам сім'ї за правом спільної сумісної власності. Такий договір повинен бути підписаний всіма членами спільної сумісної власності — приватизованої квартири.

Укладення договору застави, предметом якого є майно, що знаходиться у спільній частковій власності, має свої особливості. Якщо заставляється об'єкт майна в цілому всіма співвласниками, то всі вони виступають як заставодавці (боржники чи майнові поручителі), їхня згода досягається однорідністю їхніх намірів заставити майно та підтверджується тим, що вони виступають однією стороною в договорі.

Якщо предметом застави є лише частка, пай, тобто лише частина майна, що перебуває у власності одного зі співвласників спільної часткової власності, то вона може бути предметом застави лише за наявності двох таких умов:

• згоди всіх співвласників, оскільки в ч. 1 ст. 6 Закону України "Про заставу" зазначено, що майно, яке перебуває у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодою всіх співвласників;

• виділення частки або паю в натурі.

Відповідно до ст. 115 ЦК виділення частки або паю в натурі може бути здійснене в добровільному чи судовому порядку. На практиці виділ в натурі слід відрізняти від договору конкретного користування майном (ст. 118 ЦК). Якщо частка майна не виділена в натурі, то навіть за наявності згоди всіх співвласників є перешкоди для посвідчення, наприклад, договору застави половини квартири.

Посвідчуючи договір застави, нотаріус зобов'язаний перевірити певні факти і витребувати необхідні документи.

Якщо предметом договору застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, інше майно, що підлягає спеціальній реєстрації, нотаріусові мають бути подані документи, які встановлюють право власності на це майно.

Крім того, нотаріус повинен також перевірити відсутність заборони відчуження чи арешту цього майна.

Якщо предметом застави є нерухоме майно, то така перевірка здійснюється за даними Єдиного реєстру заборон, довідки з якого видаються Реєстраторами. Щодо іншого майна, то відомості про відсутність заборони його відчуження надаються заставодавцями і можуть бути перевірені нотаріусом лише за наявності спеціальних відміток на документах, які встановлюють право власності. Тому не можуть бути предметом застави товари, що знаходяться на складах митниці, якщо за них ще не сплачено митні збори. Таке майно не може вільно відчужуватись, у заставодавця немає вільного доступу до цього майна.

Якщо майно вже заставлене, то нотаріус повинен ознайомитися з умовами попереднього договору застави. Наступна застава вже заставленого майна може мати місце лише за умови, що це допускається законом чи передбачено попереднім договором застави.

Для посвідчення договорів застави жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража нотаріус вимагає довідку-характеристику БТІ.

Договори про заставу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд посвідчуються нотаріусом за наявності дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства застава такого майна може здійснюватися підприємством з дозволу відповідного органу приватизації (регіонального відділення чи представництва Фонду державного майна України).

Право застави виникає від моменту укладення договору, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — моменту нотаріального посвідчення такого договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави.

Договір застави може містити певні умови, враховуючи специфіку предмета застави чи бажання сторін.

Звернення стягнення на предмет застави можливе тоді, коли в момент настання терміну виконання зобов'язання воно не буде виконане, якщо іншого не передбачено законом чи договором. У договорі можуть бути врегульовані питання щодо можливості та умов, за яких заставодержатель може звернути стягнення на майно до настання строку виконання зобов'язань.

Посвідчуючи договір іпотеки, нотаріус накладає заборону на відчуження предмета застави, крім випадків, коли сторони домовилися не накладати заборони на його відчуження.

Blog

Нотаріат в Україні