Кодекс законів про працю України: Науково-практич-к 57 ний коментар. Харків: Консум, 2003. 832 с. Isbn 966-7920-40-2

Вид материала

Кодекс

Подобный материал:

• Бк 67. 9(4 Укр)304 Т35 Автор коментаря, 8181.26kb.
• Співдружності Незалежних Держав 29 жовтня 1994р. //Приложение к Информационному бюллетеню, 558.69kb.
• С. В. Гончаренко Науково-практичний коментар до Закон, 1520.7kb.
• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Список використаних джерел кодекс Законів про працю України (зі змінами та доповненнями), 10.88kb.
• Кодекс законів про працю України, 2445.07kb.
• Кодекс законів про працю України, 1549.24kb.
• Кодекс законів про працю України, 3210.89kb.
• Кодекс законів про працю України, 1742.56kb.
• Кодекс законів про працю України, 461.45kb.

Глава ХУІ-А

проводиться на бланках бригадного розрахунку. При виборі методу розподілу колективного заробітку перевага повинна надаватися методу розподілу згідно з тарифними ставками з урахуванням фактично відпрацьованого часу та КТУ.

4. Доля кожного працівника в колективних результатах праці визначається згідно з базовим і фактичним КТУ, відповідно до фактично відпрацьованого часу та враховуючи тарифні ставки.

5. Для,об'єктивної оцінки особистого внеску та стимулювання росту продуктивності праці кожного члена бригади при встановленні фактичного КТУ враховуються: зміни продуктивності праці в порівнянні з базовою, якість праці, стан обладнання, суміщення професій і функцій, дотримання працівником трудової чи технологічної дисципліни.

6.  Фактичний КТУ встановлюється на засіданні ради або на загальних зборах бригади наприкінці кожного місяця. Протокол підписується членами ради бригади, бригадиром, майстром і передається в бюро (відділ) праці і заробітної плати для контролю правильності оформлення бригадного розрахунку.

7.  КТУ застосовується при розподілі заробітку тільки за той місяць, за результатами якого він встановлений. Власник або уповноважений ним орган і профспілкові організації систематично аналізують порядок встановлення і застосування КТУ. На основі аналізу розробляються відповідні заходи та рекомендації бригадам щодо підвищення ефективності використання КТУ.

8.  Працівники, тільки-но прийняті до складу бригади, у виключних випадках за спеціальним рішенням бригади можуть до З місяців працювати за відрядними розцінками, їх заробітна плата не включається до колективного заробітку. За результатами роботи за 3 місяці новому члену бригади встановлюється базовий КТУ (розряд) і оформляється тарифна угода з ним.

9.  Облік виходів на роботу, фактично відпрацьованого часу, щоденного планового і фактичного випуску продукції (виробничої роботи) як бригадою, так і окремими її членами, випадки браку, простоїв і встановлення винних у цьому покладається на бригадира. Він також веде облік факторів, що впливають на КТУ.

10.  Передбачається введення факторів, які впливають на зміни фактичного КТУ. Так, до факторів, які підвищують КТУ, належать висока продуктивність (інтенсивність) праці, застосу-

Трудовий колектив

767

вання передових методів праці, трудова активність, ефективне використання обладнання і оснащеності, які забезпечують більш високий виробіток порівняно з базовим КТУ.

11. Знижуючими факторами вважаються: низька інтенсивність праці; недостатня професійна майстерність, виготовлення неякісної продукції, порушення правил техніки безпеки і технологічної дисципліни.

12.  За середні показники роботи (на рівні показників колективу бригади) члену бригади встановлюється базовий КТУ (КТУ баз.), який дорівнює одиниці.

13.  Фактичний КТУ (КТУ факт.) встановлюється кожного місяця за результатами роботи.

14.  Заробітна плата розподіляється між членами бригади виходячи з кількості коефіцієнто-годин і заробітної плати, яка припадає на одну коефіцієнто-годину.

15. Розподіл колективного заробітку згідно з базовим і фактичним КТУ та відпрацьованим часом застосовується в бригадах, що включають працівників з різною кваліфікацією. Основою для встановлення фактичного КТУ є КТУ базовий, який визначає фактично досягнутий рівень середньої заробітної плати кожного члена бригади.

16.  В розрахунок не включаються виплати, які не входять в колективний заробіток. Вони нараховуються безпосередньо кожному члену бригади у встановленому порядку на загальних підставах. Премії за підготовку молодих працівників виплачуються з фонду матеріального заохочення.

Стаття 252s. Взаємна відповідальність власника

або уповноваженого ним органу і бригади Власник або уповноважений ним орган, керівник структурного підрозділу несе відповідальність перед бригадою за створення нормальних умов для високопродуктивної праці (надання роботи, забезпечення справного стану механізмів та устаткування, технічною документацією, матеріалами та інструментами, енергією, створення безпечних і здорових умов праці). При невиконанні бригадою виробничих показників з вини власника або уповноваженого ним органу за бригадою зберігається фонд оплати праці, розрахований за тарифними ставками. Службові особи,

768

Глава XV 1-А

винні у порушенні обов'язків власника або уповноваженого ним органу перед бригадою, притягаються до дисциплінарної відповідальності, а за зайві грошові виплати бригаді — також до матеріальної відповідальності перед підприємством у порядку і розмірах, встановлених законодавством.

Бригада несе відповідальність перед власником або уповноваженим ним органом за невиконання з її вини виробничих показників. У цих випадках оплата провадиться за виконану роботу, премії та інші заохочувальні виплати не нараховуються. Збитки, заподіяні підприємству випуском неякісної продукції з вини бригади, відшкодовуються з її колективного заробітку в межах середнього місячного заробітку бригади. При розподілі колективного заробітку між членами бригади враховується вина конкретних працівників у випуску неякісної продукції.

1. Норма коментованої статті передбачає взаємну відповідальність власника або уповноваженого ним органу та бригади. Взаємна відповідальность при колективних формах організації праці відображає двосторонній характер відносин «бригада — підприємство».

2.  На кожну із сторін цих правовідносин покладаються певні обов'язки, а саме: власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити нормальні умови для високопродуктивної праці шляхом надання обумовленої трудовим договором роботи, забезпечення справного стану механізмів та обладнання, своєчасного надання технічної документації, необхідних для виконання виробничих завдань матеріалів та інструментів, енергетичних ресурсів, створення безпечних і здорових умов праці; головним обов'язком бригади в свою чергу є виконання у визначений строк встановлених для неї виробничих завдань по випуску продукції чи наданню послуг належної якості.

3.  За невиконання свого обов'язку власник або уповноважений ним орган змушений буде нести відповідальність за частиною першою коментованої статті: за бригадою зберігається фонд оплати праці, розрахований по тарифних ставках (окладах). Забезпечуючи права працівників бригади, законодавець зобов'язує власника або уповноважений ним орган оплатити працю членів бригади при невиконанні норм виробітку не з вини бригади за

Трудовий колектив

769

правилами ст. Ill КЗпП, відповідно до якої місячна заробітна плата працівника не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого члену бригади розряду (окладу).

4.  Відповідальність підприємства настає лише за умови його вини у тому, що бригада не мала змоги виконати належним чином свій обов'язок по виконанню виробничих завдань: підприємство як юридична особа має право найму працівників і повинно відповідати за дії своїх службових осіб при невиконанні чи неналежному виконанні покладених на них трудовою угодою обов'язків. Вина підприємства в даному випадку проявляється як вина окремих службових осіб підприємства, у трудову функцію яких входить створення належних умов праці бригади.

5.  Службові особи, винні у порушенні обов'язків власника або уповноваженого ним органу перед бригадою, притягаються до дисциплінарної відповідальності, оскільки не виконали або неналежним чином виконали свої трудові обов'язки, обумовлені трудовою угодою.

6. Якщо вищезазначені дії службової особи призвели до зайвих грошових виплат бригаді, а отже, до майнової шкоди, винні притягаються власником або уповноваженим ним органом також до матеріальної відповідальності перед підприємством у встановленому порядку.

7.  Частина друга коментованої статті визначає два самостійних види колективної відповідальності бригади перед власником або уповноваженим ним органом. Перший — відповідальність бригади перед власником підприємства або уповноваженим ним органом за невиконання з вини бригади виробничих показників, а другий — відповідальність бригади за збитки, завдані власнику підприємства випуском з вини бригади неякісної продукції.

8.  Відповідальність бригади перед власником або уповноваженим ним органом за невиконання з її вини виробничих показників полягає в тому, що в цих випадках оплата праці бригади проводиться за виконану бригадою роботу, а премії та інші заохочувальні виплати не нараховуються.

Цей вид відповідальності не є майновою відповідальністю в прямому розумінні. При невиконанні виробничих показників бригадою підприємство, не отримавши вчасно якусь продукцію, зазнає не прямої шкоди, а лише позбавляється доходів, які могло 25 ,.„

770

Глава XVl-А

би отримати. Але відповідно до ст. 130 КЗпП на працівника не може бути покладено відповідальність за неотримані підприємством, установою, організацією доходи. Тому в даному випадку бригада компенсує підприємству не збитки в повному обсязі, а лише позбавляється заохочувальних виплат.

9.  Відповідальність бригади за збитки, завдані власнику підприємства випуском з вини бригади неякісної продукції, полягає у відшкодуванні бригадою із колективного заробітку в межах колективного середнього місячного заробітку зазначених майнових втрат власнику підприємства.

10.  Суб'єктом відповідальності перед власником або уповноваженим ним органом у даному разі є не окремий працівник, а колектив бригади у випадку, коли у випуску браку винні або всі члени бригади, або коли конкретний винуватець невідомий.

Якщо ж можливо встановити конкретного винуватця браку, то відшкодування збитків підприємству проводиться за нормами статей 132 і 135 КЗпП шляхом покладення на винного матеріальної відповідальності.

11.  При покладенні відповідальності на бригаду за збитки підприємству, завдані випуском неякісної продукції, має бути доведено протиправну поведінку та вину колективу бригади.

Протиправні дії бригади в даному випадку проявляються у порушенні нею її обов'язку щодо випуску якісної продукції.

Вина бригади зумовлюється особливостями колективних форм організації праці. Колектив бригади добровільно створюється самими працівниками, які займаються спільною діяльністю через особливості виробництва. Кожен член бригади, беручи на себе усі права і обов'язки бригади, впливає на досягнення загальних результатів роботи. Колектив бригади може істотно корегувати обсяг завданих окремими її членами збитків, збільшуючи або зменшуючи їх рівень з урахуванням конкретних обставин. Тому за дії членів бригади первинний трудовий колектив повинен нести відповідальність перед підприємством як за свої власні.

При визнанні вини бригади її може не виявитися у окремого працівника, але такий працівник нестиме колективну відповідальність за порушення бригадою як колективним суб'єктом права обов'язку по випуску якісної продукції і спричинення цим збитків підприємству.

Трудовий колектив

771

12.  Відповідно до коментованої статті при розподілі колективного заробітку між членами бригади враховується вина конкретних працівників у випуску неякісної продукції, тобто закон передбачає подальшу індивідуалізацію бригадної відповідальності шляхом відповідного зниження заробітної плати винних працівників.

13.  Розмір можливого зниження заробітку працівника, який несе колективну відповідальність у бригаді, обмежується тим, що мають бути дотримані правила статей 95 і 97 КЗпП про мінімальний розмір заробітної плати.

14.  Відповідальність окремого працівника за правилами коментованої статті відрізняється від індивідуальної матеріальної відповідальності. Перша проявляється у відшкодуванні підприємству збитків, завданих випуском неякісної продукції, шляхом перерозподілу колективного заробітку; а друга не пов язується з причиною збитків і не залежить від заробітку бригади. Межі індивідуальної матеріальної відповідальності працівника визначаються, як правило, середньомісячним заробітком працівника, а межі відповідальності працівника за нормою ст. 252 — середньомісячним колективним заробітком. Перша проявляється у тому, що сума збитків, стягнена з бригади на відшкодування шкоди, перерозподіляється між членами бригади через механізм перерозподілу колективного заробітку одноразово, а друга — через щомісячне відрахування із заробітку, обмежене нормами статей 127, 128, 136 КЗпП.

Глава XVII ДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ

Стаття 253. Поширення соціального страхування на всіх працівників Усі працівники підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню.

1. В Україні діє і розвивається державна система загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка здійснюється за принципами:

— законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;

—  обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;

—  надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

—  обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами, з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;

—  солідарності та субсидування;

—  державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

—  забезпечення рівня життя не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомог, які є основним джерелом існування;

— цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

Державне соціальне страхування

773

— паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

2.  Право громадян на державне соціальне страхування базується на ст. 46 Конституції України та Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджених 14 січня 1998 року. Соціальне страхування поширюється на всіх без винятку працівників державних, громадських, кооперативних і приватних підприємств, організацій, установ, незалежно від характеру і часу трудових відносин (постійні, тимчасові, сезонні), походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, за умови сплати ними страхових внесків.

3. Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи:

а) які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від форм власності та господарювання, а також у фізичних осіб;

б) які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Перелік, доповнення і уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного страхування: «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

4.  Громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови

774

Глава XVII

сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

5.  Учні шкіл і курсів з підвищення кваліфікації, перекваліфікації і підготовки кадрів мають право на соціальне страхування, якщо вони безпосередньо перед вступом до школи чи на курси працювали на підприємстві, в установі, організації.

Студенти вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації підлягають соціальному страхуванню в період виробничої практики за умови зарахування на оплачувані робочі місця чи посади.

Іноземні громадяни, які працюють в Україні на державних підприємствах, в організаціях і установах, підлягають державному соціальному страхуванню на загальних підставах.

6.  Працівники вважаються застрахованими і підлягають забезпеченню всіма видами соціального страхування, як правило, з моменту прийняття їх на роботу.

Стаття 254. Кошти соціального страхування

Державне соціальне страхування працівників здійснюється за рахунок держави. Внески на соціальне страхування сплачуються підприємствами, установами, організаціями без будь-яких відрахувань із заробітної плати працівників. Несплата підприємством, установою, організацією страхових внесків не позбавляє працівників права на забезпечення по державному соціальному страхуванню.

Кошти державного соціального страхування можуть витрачатися лише за своїм прямим призначенням.

1. Відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Розміри внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України,

Державне соціальне страхування

775

якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 року запроваджено суми відрахувань до фондів соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та на випадок безробіття (з метою реалізації законів України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»):

для роботодавців — 2,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

для найманих працівників — від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, утому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян:

0,25 відсотка — для найманих працівників, які мають заробітну плату нижче 150 гривень;

0,5 відсотка — для найманих працівників, які мають заробітну плату більше 150 гривень.

На загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття:

для роботодавців з 1 січня 2001 р. — 2,0 відсотка, з 1 липня 2001 р. — 2,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

для найманих працівників — 0,5 відсотка суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші

776

Глава XVII

заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.

Для осіб, які беруть участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі обов'язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають, з 1 січня 2001 р. — 5,5 відсотка, з 1 липня 2001 р. — 6,0 відсотків суми оподатковуваного доходу (прибутку), у тому числі:

3,0 відсотка — на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

з 1 січня 2001 р. — 2,5 відсотка, з 1 липня 2001 р. — 3,0 відсотка — на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

2.  Правонаступником Фонду соціального страхування визначено Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України (далі — Фонд).

Страхові внески нараховуються на всі види заробітку. При цьому не мають значення джерело фінансування, документи, згідно з якими були проведені розрахунки по зарплаті.

Внески до Фонду відраховуються одночасно з податком після закінчення календарного місяця, але не пізніше строку отримання в установах банків коштів на виплату заробітної плати.

Перерахування цих коштів до Фонду згідно з встановленим планом банківських рахунків повинно здійснюватись лише на балансовий рахунок «Кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України». Перерахування коштів соціального страхування на інші рахунки не допускається.

3.  Всі підприємства України, працівники яких підлягають державному соціальному страхуванню, громадяни-підприємці, які використовують найману працю, зобов'язані реєструватись як страхувальники в 10-денний строк після одержання свідоцтва про реєстрацію в органах влади, обласних комітетах (радах) профспі-

Державне соціальне страхування

777

лок, якими за рішенням органів фонду затверджуються бюджети. Організації, що не входять до профспілкових об'єднань або в яких діють дві і більше профспілки, реєструються як страхувальники в обласному відділенні Фонду. У разі відмови підприємств, а також громадян-підприємців, які використовують найману працю, від реєстрації як платників внесків до Фонду, директор виконавчої дирекції обласного відділення Фонду та його заступник мають право припиняти їх операції за рахунками в установах банку (постанова Верховної Ради України від 13 липня 1995 р. «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України»).

4.  Не внесені страхувальником у встановлений строк платежі до Фонду вважаються недоїмкою і стягуються в безспірному порядку, встановленому для стягнень, не внесених у строк податків і неоподатковуваних платежів з нарахуванням пені. Пеня нараховується з сум недоїмки у розмірі 0,3 відсотка за кожний день прострочення по день оплати включно.

5. Страхувальники зобов'язані самі нараховувати пеню на всю суму недоїмки за весь період прострочки і відображати її в розрахунковій відомості по внесках до Фонду. Якщо пеня не була нарахована страхувальником, то її нараховують під час ревізії при перевірці розрахункових відомостей працівники профспілкових органів та органів Фонду.

6.  Недоїмка по платежах, не сплачена в установлений строк особами, які наймають окремих громадян за трудовими угодами, стягується за рішенням суду.

При стягненні недоїмки по платежах Фонду строки давності не застосовуються.

7. Стягнення недоїмки по внесках на державне соціальне страхування у разі відсутності коштів може здійснюватися за рахунок вартості майна підприємства відповідно до чинного законодавства.

8.  У випадках, коли заробітна плата не виплачувалась за відсутністю коштів на рахунку страхувальника або через відсутність готівки в банку, пеня за несвоєчасне перерахування внесків до Фонду не стягується. Пеня також не нараховується за умови наявного на день ревізії чи перевірки розрахункової відомості дебетового сальдо по страхових внесках.

9.  Про перелік видів оплати праці та інших послуг, на які не нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхуван-

778