Кодекс законів про працю України: Науково-практич-к 57 ний коментар. Харків: Консум, 2003. 832 с. Isbn 966-7920-40-2

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 ... 67

Глава VIII

17. Законодавством також передбачається проведення виплат страховим компаніям у вигляді страхових внесків у порядку проведення державного обов'язкового особистого страхування окремих категорій працівників. Страхові платежі у цих випадках перераховуються на спеціальний рахунок страховику, який одержав відповідну ліцензію в Укрстрахнагляді та визначений за погодженням із страхувальником. Проте виплати на зазначені цілі провадяться за рахунок коштів, виділених на утримання відповідних установ (державного бюджету). Зокрема, таке страхування передбачено:

1) постановою Кабінету Міністрів України № 385 від 11 червня 1994 p., якою затверджено Порядок та умови державного обов'язкового страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів. Згідно з цим Порядком державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а страхові платежі сплачуються Державним комітетом у справах захисту прав споживачів (страхувальником) кожного місяця у розмірі 0,25 відсотка фонду оплати праці, включаючи встановлені чинним законодавством доплати та надбавки застрахованих минулого місяця;

2) постановою Кабінету Міністрів України № 969 від 27 листопада 1993 р. «Про затвердження умов обов'язкового державного страхування життя і здоров'я народних депутатів України та порядку виплати їм і членам їхніх сімей страхових сум», згідно з якою обов'язкове державне страхування життя і здоров'я народних депутатів України проводиться за рахунок коштів Верховної Ради України на суму десятирічного грошового утримання депутата;

3) постановою Кабінету Міністрів України № 487 від 19 серпня 1992 p., якою передбачені Порядок та умови державного обов'язкового особистого страхування працівників митних органів, яке здійснюється за рахунок коштів, що виділяються з державного бюджету на утримання митних органів;

4) постановою Кабінету Міністрів України № 349 від 3 червня 1994 p., якою затверджено Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів державної податкової служби. Згідно з цією постановою обов'язкове державне особисте страхування посадових осіб органів держав-

Гарантії і компенсації

447

ної податкової служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;

5) постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 19 серпня 1992 р. про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури, яке також здійснюється за рахунок коштів, що виділяються з державного бюджету на утримання органів прокуратури.

18. Власнику або уповноваженому ним органу надано право провадити відрахування із заробітної плати працівника для покриття його заборгованості перед підприємством, установою, організацією. Захист прав громадян на справедливу винагороду за працю та можливість вільно розпоряджатись своєю власністю забезпечується шляхом встановлення у коментованій статті чіткого переліку випадків таких відрахувань та ряду умов, за яких вони здійснюються.

Проведення відрахувань із заробітної плати на користь роботодавця за його рішенням передбачено у випадках: повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; повернення зайвих сум, виплачених внаслідок лічильних помилок; погашення не-витраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення в іншу місцевість; повернення коштів, виданих на господарські потреби. При цьому до лічильних помилок слід відносити «неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо» (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 p.). Однак не вважається лічильною помилкою не пов'язане з обчисленнями неправильне застосування закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Такі відрахування за наказом (розпорядженням) власника (уповноваженого ним органу) можливі тільки протягом місячного терміну з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, дня виплати неправильно обчисленої суми і тільки за умови, що працівник не оспорює підстав і розмірів відрахування.

У разі пропуску зазначеного строку та (або) за наявності заперечень з боку працівника проти цих відрахувань погашення

448

Глава VIII

заборгованості здійснюється тільки в судовому порядку. Відповідно до роз'яснень вищеназваного Пленуму Верховного Суду України у цих випадках застосовуються правила ч. З ст. 233 цього Кодексу, що передбачають однорічний термін для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу, вищого за підлеглістю органу та прокурора із вимогами про стягнення із працівника не повернених ним сум.

19. Працівнику надаються щорічні відпустки за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ст. 75 Кодексу законів про працю України, ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 p.). Такі відпустки можуть використовуватись працівниками протягом робочого року, за який вони передбачені, тобто до його закінчення. Тому при звільненні працівника до закінчення робочого року, в рахунок якого він уже одержав відпустку, власникові (уповноваженому ним органу) надано право здійснювати відрахування за невідпрацьовані дні відпустки. Обчислення заробітної плати для оплати часу щорічних відпусток здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р.

Проте відрахування за невідпрацьовані дні відпустки не провадяться, якщо працівника звільнено з таких підстав: призову або прийняття на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; переведення працівника за його згодою на інше підприємство або переходу на виборну посаду у випадках, передбачених законами України; відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; проведення змін в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або пе-репрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; виявлення невідповідності працівника обійманій посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи; нез'явлення на роботу понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при

Гарантії і компенсації

449

певному захворюванні; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; направлення на навчання; виходу на пенсію; в разі смерті працівника (ст. 22 Закону України «Про відпустки»). Зазначений перелік випадків, коли відрахування при звільненні не провадяться, дещо ширший за викладений у ст. 127 цього Кодексу. Разом з тим саме цією спеціальною нормою слід керуватись, оскільки вона розширює (а не звужує у порівнянні із загальними нормами) зміст і обсяг наданих громадянам прав (ст. 22 Конституції України).

У разі виникнення спору щодо повернення заборгованості роботодавець може звернутись до суду у порядку, передбаченому ч. З ст. 233 цього Кодексу.

20. Відрахування із заробітної плати працівника для покриття шкоди, завданої ним підприємству, установі, організації, здійснюється за правилами глави IX цього Кодексу.

Стаття 128. Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, — п'ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.

Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

(Стаття 128 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 3546-11 від 10.02.87; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95; № 2056-111 від 19.10.2000)

1. Правила щодо обмеження розміру відрахувань із заробітної плати працівників, встановлені цією статтею, поряд з обмеженням випадків проведення відрахувань тільки у відповідності із законодавством згідно зі ст. 127 цього Кодексу є окремим способом захисту права особи на отримання винагороди за працю. •5,,

450

Глава VIII

Зазначена норма містить три основні гарантії збереження належної працівникові суми трудової винагороди у кожному випадку її виплати за наявності відповідних відрахувань. Це забезпечення виплати заробітної плати з утриманням з неї не більше 20 відсотків усіх відрахувань; з утриманням 50 відсотків із заробітної плати тільки в окремих випадках, передбачених законодавством; забезпечення виплати 50 відсотків заробітку за наявності відрахувань за кількома виконавчими документами. Винятками із зазначених гарантій є лише випадки відрахувань із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

2. Зазначене у частині першій цієї статті Кодексу обмеження розміру усіх відрахувань 20 відсотками від заробітної плати працівника слід тлумачити як заборону нараховувати утримання, що здійснюються на підставі актів уповноважених на встановлення відрахувань органів або осіб. Якщо згідно зі ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. аналогічний розмір обмеження відрахувань із заробітної плати встановлено щодо стягнень за виконавчими документами (визначеними у ст. З Закону України «Про виконавче провадження»), то за трудовим законодавством обов'язок проведення відрахувань встановлюється також наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (у випадках, передбачених ст. 127 цього Кодексу).

За змістом цієї норми немає підстав включати до поняття відрахувань, стосовно розміру яких встановлюються обмеження, утримання для відповідних перерахувань за особистими дорученнями працівників.

3. Виключні випадки проведення відрахувань у розмірі до 50 відсотків встановлені ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» стосовно відрахувань за виконавчими документами, а саме: при стягненні аліментів; відшкодуванні шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника; відшкодуванні збитків, заподіяних злочином. Зазначені випадки мають на увазі при забезпеченні гарантії щодо обмеження розміру відрахувань 50 відсотками згідно з частиною першою коментованої статті.

Крім того, пунктом 10 Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 997 від 1 ли-

Гарантії і компенсації

451

пня 1998 p., встановлено, що у разі коли особи, які купують товари у розстрочку, здійснюють виплати за виконавчими документами у розмірі менш як 50 відсотків їх заробітної плати (стипендії, пенсії), суб'єкт господарювання під час продажу товарів у розстрочку має зменшувати кредит, що надається цим особам, з таким розрахунком, щоб загальна сума щомісячних утримань за виконавчими документами, а також на погашення кредиту не перевищувала 50 відсотків відповідної місячної заробітної плати (стипендії, пенсії).

Не може перевищувати 50 відсотків суми, належної до виплати, також загальний розмір усіх відрахувань із заробітної плати за кількома виконавчими документами.

4. Величиною, відносно якої встановлюються гарантії обмеження розміру відрахувань із заробітної плати працівника згідно із коментуємою статтею, є належна до виплати сума заробітної плати. Це означає, що утримання обчислюються із суми, з якої виключені відрахування до бюджету — прибутковий податок з громадян та обов'язкові платежі (збори на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). Останні виключені також із ряду відрахувань, на які цією статтею встановлені обмеження їх розміру відносно заробітної плати працівника. Порядок і розміри цих відрахувань регулюються спеціальними законодавчими актами (див. коментар ст. 127 цього Кодексу).

Крім того, при обчисленні розміру відрахувань за виконавчими документами із заробітної плати працівника, який відбуває виправні роботи без позбавлення волі за вироком суду, не враховуються суми стягнень за вироком (ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

5. Не обмежені зазначеними у ст. 128 Кодексу вимогами щодо розміру відрахувань із заробітної плати утримання, що здійснюються при відбуванні працівником виправних робіт. При цьому у коментованій статті конкретно не визначено правові підстави призначення виправних робіт з відрахуваннями із заробітної плати — за вироком суду у вигляді покарання за злочин чи за постановою суду (судді) як адміністративне стягнення. Враховуючи, що суми відрахувань у цих випадках перераховуються до державного бюджету, є підстави вважати, що законодавець у даному випадку мав на увазі обидва види відбування виправних робіт, протягом

15*

452

Глава VIII

яких при проведенні відрахувань із заробітної плати не застосовуються гарантійні обмеження цієї статті.

6. У відповідності із частиною 3 статті 128 цього Кодексу зазначені вище гарантійні обмеження відрахувань із заробітної плати не поширюються на випадки стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. Згідно зі ст. 82 Кодексу про шлюб та сім'ю України аліменти на неповнолітніх дітей з їх батьків стягуються у розмірі чверті заробітної плати на одну дитину, її третини — на двох дітей, половини заробітку — на трьох і більше дітей. Крім того, встановлено, що розмір цих часток і мінімальний розмір аліментів може бути зменшено судом, якщо у того з батьків, який зобов'язаний платити аліменти, є інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у вищезазначеному порядку виявилися б менш забезпеченими матеріально, ніж діти, які одержують аліменти, або з інших поважних причин.

Якщо з працівника стягуються аліменти за кількома рішеннями суду або постановами судді на дітей різних матерів, що перевищують зазначений вище розмір аліментів, він може пред'явити позов про відповідне зниження їх розміру до кожної особи, на користь якої винесено рішення суду або постанову судді про стягнення аліментів (ч. 1 ст. 83 КпШС).

Крім того, ч. 4 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати при відбуванні виправних робіт при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей обмежується 70 відсотками заробітної плати працівника.

7. Статтею 35 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. контроль за додержанням законодавства про оплату праці покладено на Міністерство праці та соціальної політики України та його органи, фінансові органи, органи державної податкової інспекції, професійні спілки та інші органи, що представляють інтереси найманих працівників.

Стаття 129. Заборона відрахувань з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

1. Одним із засобів захисту трудових прав та законних інтересів працівників є встановлення заборони на проведення відраху-

I арангії і компенсації

453

вань із виплат, які за своїм призначенням є гарантійними та компенсаційними. При цьому за контекстом ст. 129 цього Кодексу обмеження встановлюється стосовно відрахувань, що здійснюються у вигляді стягнень відповідно до правил цивільно-процесуального характеру і звертаються на осіб на підставі виконавчих документів, визначених у ст. З Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.

2. Перелік виплат, на які законодавством забороняється звернення стягнень, визначено ст. 73 цього Закону, за положеннями якої до таких коштів включаються:

— вихідна допомога при звільненні працівника;

— компенсація працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за відпустку, не використану протягом кількох років (в останньому випадку на цю суму може бути звернене стягнення аліментів);

— допомога на лікування;

— допомога по вагітності та пологах;

— компенсаційні виплати при відрядженнях і переведенні на роботу в іншу місцевість;

— польове забезпечення, надбавки до заробітної плати та інших сум, які виплачуються замість добових і квартирних;

— матеріальна допомога особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;

— одноразова допомога при народженні дитини;

— державна допомога на поховання;

— допомога по догляду за дитиною; допомога особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; інших допомог на дітей, передбачених законодавством;

— щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення;

— вартість виданого безкоштовно обмундирування і натурального постачання (або їх грошової компенсації);

— дотації на обіди, вартість путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

454

Глава VIII

Стягнення не провадиться також із сум: неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги; грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання; вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби та з органів внутрішніх справ, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законодавством.

3. Із зазначених виплат не провадиться стягнення аліментів. Згідно з Додатком до постанови Кабінету Міністрів України № 146 «Про види заробітку (доходу), що підлягають облікові при відрахуванні аліментів» від 26 лютого 1993 р. до переліку виплат, на які утримання аліментів не звертаються, також включені: компенсаційні суми, які виплачуються за амортизацію інструментів і зношеність одягу; вартість безкоштовного надання квартир та комунальних послуг; державна допомога, що виплачується на неповнолітніх дітей в період розшуку їх батьків.

4. Відрахування за вироком суду про призначення виправних робіт не провадяться з таких виплат, як пенсії і допомога, одержувана в порядку соціального забезпечення і соціального страхування; виплати одноразового характеру і не передбачені системою заробітної плати; суми, що виплачуються у вигляді компенсації за витрати, пов'язані з відрядженнями, та з інших компенсаційних витрат (частина 3 ст. 102 Виправно-трудового кодексу України).

5. Виплати, які не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу громадян, передбачені п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 лютого 1992 р. Крім того, відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету суми виплат, що не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу громадян відповідно до підпунктів «айво», «с»—«х» та «ч» п. 1 статті 5, не враховуються при визначенні бази обчислення страхових внесків, податків і зборів, які нараховуються на фонд оплати праці відповідно до законів України.

Глава IX

ГАРАНТІЇ ПРИ ПОКЛАДЕННІ НА ПРАЦІВНИКІВ

МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ,

ЗАПОДІЯНУ ПІДПРИЄМСТВУ, УСТАНОВІ, ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 130. Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

(Стаття ПО із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1616-09 від 24.12.76, № 2444-11 від 27.06.86; Законом № 263/95-ВР від 0S.07.95)

456

Глава IX

1. Коментована стаття має принципово важливе значення в системі норм, які регулюють порядок застосування матеріальної відповідальності працівників. Вона закріплює загальні засади, якими необхідно керуватися в кожній конкретній ситуації, що пов'язана із встановленням факту нанесення шкоди підприємству, установі, організації, розмірів та порядку відшкодування заподіяної шкоди. Положення законодавства про матеріальну відповідальність поширюються на всіх юридичних осіб, незалежно від їх форми власності та організаційно-правової форми. Вони також застосовуються, якщо стороною трудових правовідносин — роботодавцем виступає фізична особа.

2. Матеріальна відповідальність полягає в обов'язку працівника відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку. В основі матеріальної відповідальності лежить обов'язок працівника бережливо ставитися до майна власника та вживати заходів щодо запобігання шкоди (такий обов'язок прямо закріплений частиною другою ст. 131 КЗпП).

У чинному законодавстві поряд з поняттям матеріальної відповідальності визначена категорія цивільної майнової відповідальності (ст. 440 ЦК України.) Однак тотожні на перший погляд поняття за правовою природою істотно відрізняються одне від одного. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпП України. Майнова відповідальність є цивільно-правовою категорією. Правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності здійснює ЦК України, тому вона не поширюється на трудові правовідносини.

Галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої власнику працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми цивільного законодавства не застосовуються.

3. Правовою підставою застосування заходів матеріальної відповідальності є трудове правопорушення. Під трудовим правопорушенням слід розуміти винне протиправне невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків — порушення трудової дисципліни працівником.

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

457

4. Матеріальна відповідальність може бути покладена на будь-якого працівника, який уклав з власником або уповноваженим власником органом трудовий договір. Здійснення трудової діяльності за цивільно-правовими договорами не охоплюється сферою трудового права. А тому особи, які виконують роботу на підставі цивільно-правових угод (наприклад, за договором підряду), несуть майнову відповідальність за нормами цивільного законодавства.

5. У законодавстві про працю немає обмежень щодо покладення на неповнолітніх працівників матеріальної відповідальності. Трудова дієздатність, тобто здатність укладати трудові договори та бути учасником трудових правовідносин, настає з 16 років, у певних випадках — з 15 років, а учнів — з 14 років (ст. 188 КЗпП України). Проте письмові договори про повну матеріальну відповідальність не можуть укладатися з неповнолітніми працівниками до 18 років.

6. Обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.

Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки). Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання. Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов'язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.

Матеріальна відповідальність за трудовим правом настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Одні трудові правопорушення передбачають лише необережну вину працівника (несумлінне виконання працівником трудових обов'язків). Інші (крадіжка, привласнення наданих цінностей) можуть здійснюватись тільки умисно. Треті можуть здійснюватись як умисними, так і необережними діями (наприклад, пошкодження, знищення предметів, обладнання, іншого майна власника).

458

Blog

Кодекс законів про працю України: Науково-практич-к 57 ний коментар. Харків: Консум, 2003. 832 с. Isbn 966-7920-40-2