Володимир Шаян «Віра предків наших»

Вид материала

Документы

Содержание Аналіза тексту. Сварог — це дід божий Поема про всесвіт Дощечка 8, продовження 2

Подобный материал:

• Програма побудови держави україна за законами природи традиціях наших предків І запоріжської, 73.09kb.
• 1. Віра в Бога як основа християнського світогляду, 258.75kb.
• Товариство Української Мови (тум-чикаґо), 1073.9kb.
• Світосприйняття містиків” Містика, 227.26kb.
• Дрнті 61 Спосіб мембранного розділення Тюкавін Володимир Олександрович, 51.08kb.
• 4 Сучасна концертна діяльність. Проблеми, плани, здобутки, 574.5kb.
• Бориспільський район земля, з сивої давнини оспівана переказами про славних предків, 1119.2kb.
• Проблеми цивільного та підприємницького права в україні b. I. Бірюков володимир Іванович, 167.83kb.
• Володимир Мельниченко Українська душа Москви, 10720kb.
• Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Короленка Чернігівський, 566.88kb.

що входять у Нього. Такий є прекрасний Ірій,

12. а там пливе Рай-Ріка, яка відділює Сварога від Яви. А Числобог

13. порахував дні наші і каже Богові свої числа, чи бути дневі Сварожому

14. чи бути ночі і всякому (подають числа). Ті бо всі це всякі Яси у

15. Дні Божественнім, а вночі, їх нікого немає,

а є тільки Бог-Дід, Дуб і Сніп наш. Слава Богу

16. Перуну Огнекудрому, який стріли на ворогів метає і вірно веде до боротьби

17. бо Він є воїнам Честь і Суд Він, Злоторунний, є Милостивий

18. і Праведний.


АНАЛІЗА ТЕКСТУ.

Перше речення: „Се ви були перші, поклоняючіся Три­главу...".

Для прикладу наведу це місце в оригіналі: „СЕБОІАЩЕТЕПЕРВІЕТРІГЛАВУПОКЛОНІАШЕТЕСЕ,.."

І Перекладачі неправильно розбили текст в середині букви 01, як О-І та читали:

„СЕ БО ІАЩЕТЕ ПЕРВІЕ" тобто „Се бо яшете первіє". Так поділивши текст пробували пояснити слово „ящете" і через сам тільки здогад переклали його як „молилися".

В дійсності справа є простіша:

Текст треба читати: „Се боіащете первіє".

Боіащете, або боіашете це зовсім правильний у старо­слов'янській мові час минулий тривалий, або т.зв. із латині „імперфектум" від слова „бути" від коріня „БИ". В пізніших

96

текстах первісно тверде„И" (01) стрічаємо в пом'ягченій формі „І", отже „біашете" і таку саму форму знайдемо в підручниках граматики і текстах. Не маю сумніву, що форма ,,биашете" є старша від „біашете", саме від коріня „БИ", який в протоіндо-европейському мусив мати форму „БУ". В санскриті маємо цей корінь у виді „БГУ". (Санскритська форма „БГ" — дзвінка при­дихова — постала, за моєю теорією, із лябіяльно-лінгвальної ви­мови первісного „БЗ" із якого далі розвинулося санскритське „БГ" — порівняй мою працю п.з. „Деякі придихові в санскриті і протоіндоевропейській мові", виголошену на одному з засі­дань УBAH.

В польській мові затрималося це первісне протослов'ян­ське „И" у видах як „би-ць", „бил-ем" і т.д.

„Биашете" — це друга особа множини — отже „Ви бу­ли". Звідси згідність із особовою формою „первіє" саме у мно­жині. Разом: „Ви були перші". Переклад: „Се бо молячись, пер­ше Триглаву поклонятися маємо" — не витримує критики і цілком ігнорує граматику.

Розглянемо далі форму: „Поклоніашетесе". Це знову зов­сім правильний дієприкметник часу теперішнього. Порівняй форму: „Хвалонште" від „хвалити", або „знайонште" із носо­вими голосівками „он". Ці голосівки — завважимо знову — за­ховалися тільки в польській мові: „хвальонц", „знайонц".

Я змучив читача цією аналізою, але я хотів дати прикла­ди тих труднощів, які стрічає дослідник мови „Книги Велеса".

З одного боку в ній знаходимо форми старші від старо­слов'янської мови, а з другого боку — відмінності цієї мови на величезних теренах розселення від полянських племен, які були включені в Київську Державу, а їх західні браття в державу Польщі, до племен далекого південного Сходу Русі-України.

Цей приклад показує теж, що до дослідів Книги Велеса можуть — з надією на успіх — приступити тільки вчені, озбро­єні глибоким знанням старинного мовознавства, зокрема мови старослов'янської та питань її пов'язання з протоіндоевропей-ською мовою, санскритом і мовою Авести, при чому мусять во­ни бути приготовані на досліди мови Книги Велеса, як своєрід­ної, ще не дослідженої мови, яка може мати норми, відмінні від дотеперішнього лінгвістичного досвіду...

В дальшому буду уникати таких довгих мовних аналізів, як теж дискусій з існуючими спробами перекладу.

Перейдемо, отже, до аналізи самого змісту:

97


ТРИГЛАВ

Триглав, як безсумнівно слідує з дальшого тексту, це назва і Божество ТРІЙЦІ, себто Божества, яке обіймає своєю Сутністю Трійцю головних Божеств.

Всіх читачів не обзнайомлених із історією релігій заска­кує тут несподіванка. Як це так? Трійця у віруваннях наших предків? Трійцю розуміють вони як вчення характеристичне для християнізму, саме як Віру в Бога Отця в трьох Особах Бо­жих (Іпостасях), а саме Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа-Святого. Ці читачі не знають, що поняття Трійці не є поняттям пер­вісно християнським в історії порівняльного вірознавства. Стрі­чаємо це вірування в інших індо-европейських, або простіше арійських віруваннях і то в текстах, які є безсумнівно далеко старші від появи цього вірування як догми християнізму.

В різних віруваннях різно окреслювали склад цього Єди­ного Бога у Трьох Видах чи Аспектах Богопроявлення — чи ан­тропоморфічно — у Трьох Особах — як таїнство Віри.

В пляні моїх праць є довша студія про історію такого ро­зуміння Найвищого Божества. Стрінемо тут дуже цікаві й пре-глибокі концепції старинної арійської Індії, зокрема в Упані­шадах і Брагманах.

Оригінальну концепцію Трійці стрінемо в германській мі-тології, а саме виразно, як психо-онтологічну концепцію. Буде нам дуже дивно довідатися, що подібне психо-онтологічне по­яснення метафізики всесвіту стрінемо... у філософії Шопенгауера.

Для читачів моїх праць поява Трійці у старослов'янській Вірі не повинна бути несподіванкою. В моїй студії п.з. „Найви­ща Святість" читач стрінеться з виразно окресленим Божест­вом саме Триглава на ґрунті західнослов'янського городу Перуна — Штетина.

Відрізану голову статуї цього Божества з його святині переслав один із воюючих єпископів Святої Римської Держави Німецької Нації своєму папі, як тріюмфальний трофей.

У свідченні Ебона стрічаємо таке пояснення, що це Бо­жество над трьома світами, себто цілим всесвітом. Пишу у зга­даній праці (ст. 133 і далі), що даремно шукав цього трофею в каталогах Ватикану. При чому зазначую, що згаданий Ебон пише про це варварство християнського єпископа зовсім без ні­якого засоромлення, а прямо як похвали гідний подвиг.

І ось наш текст приносить нам те саме свідчення про Триглава з окресленням Божеств, які складають чи творять ра­зом Троїсто-Єдину Сутність цього Найвищого Божества.

При тому, окреслення Триглав не відноситься до якогось індивідуального Божества, але є збірним окресленням єдиної цілости Трьох Найвищих Божеств, які мають свої істоти і наз­ви, але всі вони існують нероздільно і єдино, саме як Триглав. Триглав єдиний в Істоті і в своїй Божественній Природі.

Існування цієї Троїстости і рівночасно Єдности є, як ска­зано далі, „таїнством Віри", зрозумілому тільки на вищому по-надособовому та понад чоловікоподібному горизонті розуміння Істоти Найвищого Божества.

Пригляньмося отже трьом Найвищим Божествам Паїгге ону нашої Віри Забутих Предків.

Ці Божества це: СВАРОГ, ПЕРУН, СВАІІД1 ВИД, »бо СВЯТОВИТ.

СВАРОГ

Про Сварога я написав окрему працю, п.з. „Найвище Сві­тло" (Студія про Сварога і Хорса) ще перед тим, заки я позна­йомився із текстом Книги Велеса. Тут мушу відіслати моїх чи­тачів до докладного читання цієї праці, як передумову зрозу­міння того, що пишу тут сьогодні.

У цій праці, на основі мовних критеріїв порівняльного овознавства як теж вірознавства, я датую назву і культ Сва­рога як найстарше і найвище Божество індоєвропейських на­родів.

Я не повинен був бути здивований, коли прочитав таке блискуче підтвердження моїх наукових висновків у тексті Кни­ги Велеса, бо ж я був твердо переконаний в обоснованності й правильності моїх стверджень. А все ж я зазнав дивного духо­вого потрясення, коли відчитав це й в інших місцях Книги Ве­леса.

Триголове Божество стрічаємо на грунті іконографії Кельтів. Кельти були в Україні.

Наш текст стверджує, що вчення „Триглава" постало в Україні у перших словах Дощечки ПА. „Се ви були перші, які поклонялися Триглаву і звідси здобули славу".

Отже, це велике вчення, яке підняло на вищий рівень ре­лігійне відчування Божеств і вчинило цілий спір, про так зв. ..єдинобожжя" і „многобожжя", — беззмістовним.

Єдинобожжя залишилося упрошеною людиноподібною думкою, грубим перенесенням людської уяви про одного обме­женого чоловіка, от як володаря або тирана на небесах у без­межно складний і многогранний всесвіт.

Правдиве поглиблення вчення про Бога, починається там, де кінчиться наука вузької думки та уявлення про Бога, як чо-ловікоподібну Істоту, або по-грецькому т.зв. „антропоморфіч­ну" суть Божества.

Суперечність в цілій історії людства, між єдинобожжям і многобожжям тут раз назавжди вирішена і розв'язана на ниж­чому рівні пізнання. Нажаль, ця думка вимагає теж вищого рівня здібности пізнавання та вникнення в природу світу.

Ми пізнаємо з'явища одною гранню, доцільністю і при­датністю для нашого світу уяви про Космос. Направду ж, кож­не з'явище світу є многогранне і многопроявне. Тимбільше все-; обіймаюче розуміння Істоти Бога.

Єдинобожжя вимагає поняття світу як двоподільного на Бога і на т.зв. „матеріяльний світ". Тоді, як для наших предків СВІТ був єдиною цілістю, але саме многопроявною і многоиа-зивною.

Зрозуміємо це краще саме з учення Книги Велеса. Послухаймо тільки та задумаймося глибоко...

СВАРОГ — ЦЕ ДІД БОЖИЙ

Він усьому Божеському родові начальником, себто „на­чалом", у мові філософії „праначалом", основою основ і пра-причиною. „Бог — це початок" — навчав наш рідний філософ Сковорода. В образовий спосіб змальовує це наш Віщун як „всякому родові Вічне Джерело".

Вічне Джерело з якого випливає все, що існує. Випливає постійно та утримується постійно його Живучою Водою.

„Вічне Джерело, яке тече влітку, а взимі ніколи не за­мерзає". Простий, але глибокий та вірний образ природи Сва-рога.

Але зараз наш Віщун додає, що мова тут не просто про якесь людське, світове джерело, як на степу чи серед поселення.

Це Джерело Живої Води, себто Божественної, Таємної Сили, яка творить вічно, живить вічно та вічно удержує цілий всесвіт.

„І ми живемо, п'ючи ту Живу Воду, доки як і все до ньо­го увійдемо".

100

Модерна наука говорила б тут тільки іншим образом. Вона вчила б про преріжні види випромінювання однієї Боже­ственної Духової Сили, яка далі проявляється у всій творчій многогранності та многопроявності світу.

Вона розвивала б це вчення на прикладах, як це: Один промінь бачимо у сімох видах і перечислених дальших мішан­нях цих видів.

Один видимий промінь має в собі ще багато невидимих видів існування. Все, що є многовидністю соняшної енергії. Але ця соняшна енергія — це для неї (науки) знову: щось позбав­лене творчої духовости Істоти Бога.

А тут наш Віщун виразно вчить, що все походить від йо­го Божественної Істоти і все до нього повернеться. Джерело не тільки поетичне порівняння для легкого розуміння Божествен­ної Природи, яку нам неможливо обняти ні нашими змислами, ні методами науки, ні навіть розумуванням.

Все, що існує походить з якогось вже існуючого ,,живця".

Але Сварог — це Живець для всіх Живців. Все, що похо­дить від Сварога тече від „його власного Живця".

Вернім до образу, який бачили наші предки. Джерелом і живителем Життя була для них Вода. Добре наводнення тере­нів Русі-України як лісостепу, так і лісової полоси було голов­ною життєдайною силою цих теренів старинного поселення. До­бре наводнення давало ті чудесні трави у полосі Дніпра, про які так поетично писав Геродот.

Соковиті буйні трави позволяли утримувати буйні чере­ди коров і коней, яких життя неможливе без широких теренів випасання.

Бог Мітра в Авесті величається як „урупайяойті", себто Володар широких пасовищ. Тому ішла боротьба за ці життє­дайні степи Русі-України. Тому любили ці терени наші пра-предки.

Але тут у розумінні істоти Найвищого Божества Сварога життєдайна вода українських земель ужита тільки як образ, як метафора.

Мова тут не про звичайну воду, але про Живу Воду.

Поняття Живої Води стрічаємо в народній мітології та переказах. Вона сцілює порубаного мертвого та привертав йо­му життя. Цією водою Валькірії германської мітології оживлю* вали побоєвище, щоб побиті герої могли далі жити і пирувати У Вальгалі.

ПЕРУН

Тут переходимо до розгляду Істоти Перуна даної нам у Книзі Велеса.

„І ми живемо, п'ючи ту Живу Воду, доки як і все до ньо­го (себто Свйрога) увійдемо, до лук і гаїв райських і до Бога Перуна Громовержця, Бога Війн і Боротьби".

Увійти до небес Сварога — це і є те саме, що увійти до Бога Перуна. Вже тут, а далі ще виразніше стверджується Все­єдність Перуна з Сварогом. Він єдиний з ним, а разом з тим він ріжний у його проявленні у всесвіті. А саме:

„Про нього ми речемо, що він не перестає обертати Ко­лесо Живучого Явлення. Він (Перун) веде нас на праву дорогу до боротьби та тризнування великого".

Два важливі та нові ствердження у „Вірую" наших забу­тих предків.

Світ для них — це Круг Явлення. В їх космогонії вони назвуть наш видимий світ старишшм словом „ЯВА".

В народі затрималося це слово для означення видимого

світу.

Кажемо: „Я бачив це немов на ЯВІ", себто немов у види­мому, живучому тут світі.

І справді СВІТ — ЦЕ ЯВА для нас. Світ видимий, світ до­ступний для змислів і розуму, саме світ, як ЯВА. Тут нема йо­го клясифікації як „світ матеріяльний". НІ! Це світ явленний для нас, світ для нас, світ, що в ньому живемо в цьому нашому житті.

До цього питання триподілу світу на ПРАВЬ, НАВЬ і ЯВЬ вернемося ще далі. Тут підкреслюю, що Володарем цього світу ЯВА, себто усього видимого, живого, — а все у цьому світі є живе — є Бог Перун. А він сам — це ріжний вид, чи аспект Іс­тоти Сварога.

Друге ствердження це те, що саме Перун веде нас на Праву Дорогу. Ця дорога — це дорога відвічної боротьби. Сам Перун веде цю боротьбу з Протисилою Світу — саме з Чорно-богом. Ми, його сини, призначені вести цю боротьбу разом з ним.

Праведність — це праведна, справедлива боротьба.

У моїх студіях я стрінувся з молитвою про ведення до праведної боротьби у книгах Авести, у преславному гимні до Мітри.

Мітра — значить Друг, Приятель. Цю назву прийняли на­ші сусіди на теренах Медії та Персії на значення того самого

індоєвропейського Божества, як ITEPYH. Під назвою ІНДРА він найпопулярніший Бог у світі Ригведи.

Наші предки знали його під найбільше зрозумілим сло­вом ПЕРУН, себто той, що бореться, той, що перемагає. ПРЯ у Книзі Велеса так і значить — боротьба. Про Перуна і Свянтеви-та так і сказано нижче, що вони „СЕН ПЕРУТЕ" себто борять-ся, саме вони два, бо форма „ПЕРУТЕ" — це двійня, себто фор­ма тільки для двох, як „імате, бондете, вісте і т.д."

Його зброя — це ПЕРУН, як блискавка і грім. Але це та­кож вислів його радісної сили, його спів і його щаслива музи­ка. Його громи — це перш за все благословення для Землі його оживляючою снагою, життєдайними дощами...

Чудесний опис: Він Обертає Колесо Живучого Явлення.

Себто, утримує увесь Всесвіт в русі й житті. Без нього Всесвіт не міг би існувати. Всесвіт — це для нашого Волхва усе „Явлення".

Тут мусимо пригадати собі з моєї студії про Сварога, що він є не тільки Найвищим Божеством, але сам він творить со­бою Небесний Простір, отже Небеса.

Убитий воїн оживає і пробуджується до нового життя у Синьому Сварозі. І тут він живе з усіма своїми братами та дру­зями воїнами. Сварог вітає їх і радіє ними як рідними синами. Він так і звертається до них рідним словом: „Сину!"

Разом із ним вітає їх любовно і дружньо сам Перун і приймає їх до „Полку Перуна". Слово „ПОЛК" у староукраїн­ській мові означає все Воїнство разом, сьогодні Армію, а також боєвий похід і саме боротьбу. Звідси „Слово о Полку Ігореві" включає в свою назву всі ті значення слова „Полк". Я переклав це слово оригіналу як „Воїнство".

Отже вічно живе Полк Перуна у Сварозі. Там всі хоробрі і праведні вічно перебувають. Там вітає їх теж Матір-Слава, Що з її Істотою стрінемося далі.

Грудка Землі, яку встромив лицар до рани на грудях, пробуючи затримати кров, що спливала у Землю з його смер­тельної рани, ця грудка Землі — це його карта вступу до неба. Смерть за Рідну Країну освячує його Безсмертного Духа. Що-більше, саме така смерть і його життя, як вільного сина свого народу, дає йому Безсмертя Душі. Душа раба остається рабсь­кою після смерти і належить до свого рабовласника.

І знову вчення потрясаючої Духової Сили.

Грудка Землі з кров'ю лицаря — це є та Духова Сила, що дасть йому Славу, Святість і Безсмертність.

Він удостоюється „Чину Перуна" після смерти і ця груд­ка Землі забезпечить йому перебування у Синьому Сварозі ра­зом з його преулюбленим Богом Воїнства Перуном.

Орден Перуна існує вічно у Сварозі. А Перун, як навчи­мося далі, це те саме, що Сварог. Це те саме, що Сині Небеса. Це тільки ріжні назви і прояви тієї самої Божественної Істоти і Праєдности Всесвіту.

Порівнянням цього вчення про освячення Душі з хрис­тиянським ученням про освячення кров'ю тільки і виключно через смерть для .самої тільки церкви я займуся в іншім місці. Тут найяскравіше побачимо ріжницю між християнізмом і на­шим праісторичним вченням.

Ведений стихійним відчуттям я писав про похід Душі ге­роя після смерти до неба ще в першій збірці моїх поезій, як вираз віри народу в посмертному голосінні. Друзі кличуть сво­го брата, щоб вернув до них у днях рішальних боїв.

Розгляд народніх голосінь потвердить, що таке вірування затрималося в народі навіть у тисячолітній духовій неволі хрис­тиянізму.

Віримо в Перуна. Віримо в його Полк — себто громаду Духів Героїв, що разом з ним у небесах перебувають як його сини і лицарі Праведної Війни і Вічної Боротьби за утримання Світу проти Темноти і Зла.

Читачам моїх праць пригадую переклад мого гимну Риґведи п.з. „Ядро Всесвіту", оголошеному у „Визвольному Шляху".

Тут Індра-Перун порівняний до Осі у гарбі. Так, як коле­са возу спаює ВІСЬ, так спаює снага Перуна світ. Так, як без Осі не міг би існувати віз і його колеса, так без сили Перуна не міг би існувати весь світ, у нашому вченні названий Явою.

Він — Перун спаює і тримає світ. Він вічно крутить ко­лесо Явлення. Це подивугідний і надиво модерний образ. Світ не існував би для сьогоднішнього вченого, якби його не трима­ло разом явище електронів, і взагалі світ громової, себто для ученого електричної сили, що в мільйонах кіловатів електрич­ної енергії проявляється в одному громі. А що ж у всіх громах Космосу? Це є сила того Великого Вибуху, що ним сьогоднішні вчені пояснюють постання всесвіту. Вони сьогодні не знають нічого про дивну природу цієї світової потуги.

Вони склонні пояснювати її „матеріалістично". Але най­кращі з них уже знають, що це їхнє пояснення закоротке для самої їхньої науки. Це Потуга незнаної для них Природи і Іс­тоти.

Наші предки були мудріші від сьогоднішніх учених. Для них ця Потуга, яка утримує всесвіт — це сам Перун у своїй світотворчій і світоутримуючій Істоті. Це один із проявів його Іс­тоти, саме як істота Яви.

Можемо тільки склонити голову перед мудрістю наших волхвів, що шанували Перуна як Найвищого Бога Світопроявлення, а рівночасно як Синє Небо Сварога, як Батька і Волода­ря всього діючого, а зокрема героїчного світу.

Без Нього — світ був би тільки Темнотою. Без Нього не було би ані СВІТЛА, ані СВІТУ.

ПОЕМА ПРО ВСЕСВІТ

Дощ. 8, продовження 2, В.К. част. 5. Рядки 1-3. Пре) цю чудесну Жар-Птицю буде мова дуже часто в Кни­зі Велеса. Це Символ і Істота, що викликує найглибші почуван­ня в народі. її появі і пісням присвячено багато місця у фолкльорі...

Я особисто стрінувся з її істотою ще в дитинстві в опові­данні Матері. Це зокрема про її лет над світом на Різдво і цей факт мені вистачив, як засвідчення народності! цього міту, що дожив до 20-го століття в рідному селі моєї Матері.

Жар-Птиця відома з етнографічних студій. Це один з найстарших мотивів різних вірувань і мітологій у світі.

Мовні завваги до тексту: „бяхом сме пряшехом", рядок З, вважаю за рідкісний і не досліджений вид бажально-умовного часу минулого в майбутньому.

А. Кирпич перекладав місце упрощено: „Отож ми б'ємо­ся з ворогами". Шкода поминати багатство дієслівних видів, з яким стрічаємося в тексті.

Слово „пря" вживає Шевченко як поетичний архаїзм у „Кавказі": „Не нам на прю з Тобою стати".


ДОЩЕЧКА 8, ПРОДОВЖЕННЯ 2

Переклад Проф. В. ШАЯНА

1. Це прилетіла до нас, вона сіла на дерево і співає Птиця, а кожне

2. перо є інше, сіяючи різними красками стома красками вночі і вдень, а співає вона

3. пісні до боротьби і на прю, щоб ми воювали з ворогами. А згадаймо про те, як наші

4. отцове, сьогодні у Сварозі Синім, дивляться на нас і краще усміхнутися до них,

5. бо ми з отнями нашими не єдині, але уповаємо на поміч Перунову.

6. А то ми бачили, як скаче у Сварозі вісник на коні білому. А він здвигнув меча

7. до небес і розторгнув облаки і громи, а потекла Жива Вода на нас. А ми пиймо її,

8. бо вона пливе до нас всякою життєдайністю. Пиймо її як здійснення Божественного життя на

9. Землі! А тут корова замунь іде до Поля Синього і починає

10. їсти траву ту, і дає молоко і тече то молоко до хлібів і

11. і світить вночі зорями над нами і це молоко бачимо.

12. І це є Дорога Права, а інших не маємо мати.

13. То ж стережи, потомче, слави тієї і держи твоє серце за Русь, яка є і перебуде

14. нашою Землею, а її боронитимемо від ворогів і помремо за неї, так як день помирає

15. без світлого Сонця, бо Темінь його заливає у вечір. "А вмирає вечір і є ніч.

16. А вночі Велес іде по Сварозі, по молоці небесному і іде до свого чертогу.

17. А на зорі звертається до воріт. Там ми ждемо його, щоб зачати співи і славити Велеса

18. від віку й до віку. І славимо його храмину, яка блестить многими вогнями і стається уся жертовни-