Geum.ru

Володимир Шаян «Віра предків наших»

Вид материалаДокументы

Содержание


Книга велеса
Отже, зачнемо це трудне діло
Дощечка 11 а
Дощечка 11 б
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44

Тексти не обіймають собою усіх теренів старої Русі-Укра­їни. їх треба (як думаю сьогодні) обмежити головно до теренів поміж Волгою та Дунаєм. Відбивають вони теж історію можли­во декількох основних племен, їх мандрівки та їх поселення.

Не сподіваємося теж знайти систематичного викладу іс­торії, бо такий був у окремих навчаннях головно усної тради-

ції, але стрінемо численні відношення і звернення, головно пригадки безсмертної слави цілих поколінь, що рясно проливали кров в обороні своїх Земель.

Подібний, так би мовити, синтетичний спосіб трактува­ти історію стрінемо у „СЛОВІ ПРО ПОХІД ІГОРЯ", яке дає нам синтезу історії Русі-України „від Старого Володимира до ни­нішнього ІГОРЯ". Коли в ньому згадується про молодого князя Ростислава, що згинув „на три дні при березі", то автор був певним, що його слухачі знають подробиці цієї трагічної смер­ти із пісень, чи жалів про цю передчасну смерть. Згадує він про неї, щоб викликати її в пам'яті та піднести чуттєвий настрій для його замислу.

Подібно і сьогоднішній поет Ольжич, коли згадує про Ба­зар, Корсунь, Конотоп, то напевно знає, що ці події відомі його читачам:

„Хто злото знеславить Твоїх перемог, Під Корсунем і Конотопом?"

Це події славних перемог, якими Ольжич хоче воскреси­ти і розвогнити бажання Слави і Героїзму.

Також треба нам пам'ятати, що у первісну добу життя народів було нерозривно пов'язане з їх Вірою і Мітологією.

Так, наприклад, в Іліяді чи Одиссї, олімпійські Боги бе­руть безпосередню участь в боротьбі і щоденному житті Геле-нів. Богиня охороняє молодого Телемаха невидимим серпан­ком хмари, так що він може пройти непоміченим крізь місто в пошуках свого батька Одисея.

Але такі мітологічні схеми стрічаємо і в сучасній історії. Так, наприклад, в боротьбі Ромеїв проти Святослава, коли те­рези перемоги виразно схилялися в бік лицарства Святослава, треба було великого чуда у виді саме чудесної інтервенції свя­того Теодора, який на білому коні у повній зброї з'їхав із не­бес і своїм мечем порізав вночі, як злодій, велику частину воїн­ства Святослава.

Це велике чудо, за свідченням Леона Диякона Калойського, піднесло Ромеїв на дусі і дало їм „перемогу", як оцінює вислід цієї боротьби цей хронікар цісаря Цимісхія. Це чудо та­кож потвердило правильність і божу посвяченість цісаря Ци­місхія, який опанував престіл ганебним убивством свого по­передника.

Добре відома нам і легенда про появу матері Божої Ченстоховської Хмельницькому перед Львовом, чим вона оборони­ла Львів для поляків... На пам'ятку цього рішаючого чуда сто­яв донедавна визначний пам'ятник на одній із площ нашого старовинного міста.

Не забудьмо також, що історичні народи старовини тво­рили міти про їх Божественне походження як заповіт їх поста­ви супроти історії та світу.

І так Ромуля і Рема вигодувала Вовчиця, хижий звір, символ жорстокости і заборчости Риму.

Євреїв народив сам їх Яхве (Єгова), який у людській по­статі і людському тілі зійшов на землю і сплодив через тілесні зносини з 90-літньою Сарою свого першого сина Ісаака, від якого походить Ізраель, як це засвідчує їх власна Біблія. Цю важливу подробицю якось забувають дослідники Біблії, хоч це саме вона визначує психологію єврейського народу як едино-вибраного народу на землі...

Подібні мітологеми будемо досліджувати на ґрунті істо­рії у світі порівняльного вірознавства і етнопсихології, при чо­му доведеться мені відкликуватися до моїх власних студій у цій ділянці.

Перед тим, як приступимо до аналітичної частини нашої праці над текстами Книги Велеса, вважаємо необхідним подати характеристику тієї історичної ситуації та тих рушійних духо­вих і матеріяльних потуг, які у вирішальній для долі Русі-Укра­їни боротьбі поміж РІДНОЮ ВІРОЮ та ХРИСТИЯНІЗМОМ викликали героїчний опір і оборону в постаті Книги Велеса...


КНИГА ВЕЛЕСА

Книга Велеса — це перший документ, який дозволяє за­глянути безпосередньо у саму суть Віри наших предків. Досі ми мали тільки вбогу номенклятуру деяких Божеств, статуї яких стояли в Києві, які знищив Володимир Великий, прийняв­ши християнізм.

Відтак довгими віками йшло далі це нищення та бороть­ба так, як наказує Біблія: „щоб пам'ять про них пропала"...

І хоч це ствердження зовсім не нове, але навпаки сьогод­ні добре відоме явище в істоції поширення християнізму, то однак слід відмітити, що нищення пам'яток староукраїнської ВІРИ і ДУХОВОЇ КУЛЬТУРИ, ніде в світі, не спричинило стіль­ки втрат і справжнього винищення, як в Україні...

У часах свого постання християнізм, якого пізно затвер­джені тексти чотирьох євангелій є надзвичайно вбогі і мовчаз­ні в основних всесвітніх питаннях теології, не тільки винищу­вав пам'ятники дохристиянської ВІРИ, але був рівночасно при­неволений черпати цілими пригорщами із мудросги і вчення дохристиянських релігій, обрядів, символів, а головно теології народів Середнього і Близького Сходу та Причорномор'я, як також із мудрости Єгипту і Греції. Разом із тим він, пробуючи наблизитися чи стати популярним для широких мас, які мали прийняти християнізм, перемінював і підмінював старі свята і обряди подібними до них святами і обрядами із накиненою їм християнською закраскою. Те, що в Україні після прийняття, чи вірніше сказати накинення їй, християнізму називаємо ДВОЄВІРР'ЯМ — було, так би мовити, програмою самої християн­ської церкви і рішень встановлюючих синодів, починаючи від Нікейського. І так, замість ДНЯ НАРОДЖЕННЯ НЕПЕРЕ­МОЖНОГО СОНЦЯ (Дієс Наталіс Соліс Інвікті) в день зимово­го сонцестояння, себто 24-го грудня, або популярніше в день народження Бога МІТРИ — встановлено ДЕНЬ НАРОДЖЕН­НЯ ХРИСТА.

Паралельно день літнього сонцестояння встановлено як ДЕНЬ Народження Івана Христителя, який мав підмінити Свя­то Купала. Велике Свято перемоги й величі СОНЦЯ підмінено людським предтечою християнізму.

Так само встановлювали значне число святих і підміню­вано старинну мітологію, знижуючи рівночасно старинні Бо­жества до ролі підрядних святих християнської церкви. І так популярного БОГА-ЗМІЄБОРЦЯ, відомого у всіх індо-европейських мітологіях і віруваннях, зроблено тільки римським жовні­ром Георгієм, щоб він так, підмінений і здеградований, викону­вав службу новому Римові. Наші читачі пам'ятають обряди і святкування ЗМІЄБОРЦЯ описані Коцюбинським у його „Тінях Забутих Предків". Коцюбинський був видимо зачарований срашною вітальною силою цього весняного пробудження до життя нашої полонини у вогнях і обрядах. Чому ж би ця наша Гуцульщина мала святкувати так величаво... римського жовні­ра? Але ще сумніший був кінець його кар'єри. Коли здавалося папі римському, що жовнір Георгій зробив, свою службу, тоді його деградація мала ще більш ганебний кінець. Він виключив його навіть із ступеня святости, щоб далі зовсім забули його історію...

На місце Свантевита християнізм завів Святого Віта. Не пригадую, чи його вже здеградували. Він був популярний в Мо­равії, Польщі і Сербії. В Україні завели Святого Василя на міс­це ВЕЛЕСА, у старинній вимові „ВЛАС", „ВЛЕС", „ВЕЛЕС". До його довговолосої статуї молилися Василіяни...

Але в Україну християнізм прийшов уже сформований та озброєний добре виробленими методами боротьби, знищу­вання та підмінювання.

БУВ ЦЕ ЧАС НАЙБІЛЬШОЇ ТЕМНОТИ І НЕТЕРПИМО-СТИ ХРИСТИЯНІЗМУ. У Візантійській імперії розклад мораль­ний пануючих імперських родів і верхівки дасться порівняти хіба до історії римських єпископів, себто папів того часу.

Порівняй студію, Ральф Вудрова: „Бабілон, Мистері Релі-джен, Аншент анд Модерн", в якій правдиво описані жахливі злочинства римського папізму.

Все ж назовні Візантійська імперія була повна блиску і сили наємних військ, а її церковні обряди імпонували велича­вістю, в роді катавасій як теж церемоній... При слухняності ці­єї церкви державним інтересам імператорів могло здаватися Володимирові Великому, що християнська церква стане вірним знаряддям монархії і закріплення величі і слави серед окру-ження переможного християнізму в сусідніх державах. Крім того, ці довколішні держави загрожували війнами для „навер­нення". Зокрема „Свята Римська Держава Німецької Нації", яка в добу Володимира сягала по закріплення своєї влади над християнізованою вже в тому часі Польщею. Володимирові не могли бути невідомі ті безоглядні методи „навернення", якими були винищені міліони слов'янського населення на Захід від Лаби... В такому стані міжнародньої політики Володимир споді­вався, що прийняття християнізму могло бути корисним для його держави, якої велич після подвигів його батька Святосла­ва хотів він закріпити, розбудувати й утвердити централізаці­єю довкруги дер лові шцької, монархічної династії.

Не можу тут аналізувати історичних подробиць цього процесу, назагал відомого совісним історикам. Зокрема в нашо­му столітті стрічаємо безліч праць, які відважно і правдиво по­казують сьогодні справжнє обличчя християнізму в історії. Хо­чу тільки відмітити ту окрему ріжницю в часі і способі прий­няття християнізму саме з Візантії.

Стара Українська Віра поширена на просторах від Бал­

тійського моря до Греції і від Лаби до Оки і Волги, чи ще далі на Схід, не мала централізованого апарату своєї духовної ієрар­хії. Роди, племена княжої держави мали своїх жерців і волх­вів, які утримували Віру природньою вірністю традиції при свободі місцевих відмін чи власних культів своїх Божеств. Але були загальні основи цієї Віри, поширеної зокрема сильно і широко в часі найширшого старослов'янського розселення, яке в сьомому столітті досягає свого максимального розпросторен-ня.

Ці племена, народи і князівства, зокрема на півдні Русі-України, вважали Візантію своїм найнебезпечнішим ворогом, який загороджував їм доступ до життєвих просторів над Русь­ким морем, використовуючи свою монополію у торгівлі, вста­новлюючи ціни і мита на такі необхідні продукти як сіль чи одягові матеріяли. Крім того, Візантія була зненавидженим „лю­доловом" як невільників, так і наємних жовнірів з Русі-Укра­їни.

Знаємо з договору Ігоря з Візантією, що вона не дозво­ляла поселюватися над Руським морем навіть риболовам на зи­му, щоб не допустити до заселення побережжя Русичами.

Отке нарід і ціле населення півдня Русі-України мали інші думки про Візантію та її місію „християнізму", як політич­ні міркування Володимира. Крім того природний гін до збере­ження своєї рідної Віри, як духової підстави самого існування народу, збуджував саме на цих теренах найсильніший спротив проти християнізму. Це були безмежні, але ще не закріплені великодержавною централізацією Київа простори над Дніс­тром, Богом, Дніпром, Доном і Волгою.

Саме на цих просторах споконвічна боротьба поміж на­селенням цих територій з їх князівствами проти постійного на­тиску кочовиків зі Сходу та грецької експансії в Причорно­мор'я.

У Книзі Велеса стрінемося з невідомим в офіційних іс­торіях ствердженням, що Аскольд і Дир, будучи чужими князями-узурпаторами в Київі, прийняли з Греції християнство та пробуючи накинути його Київу, були вбиті громадянами Київа саме за цю спробу заведення чужої Віри у столиці старинної Русі-України. І хоч ця перша спроба накинути Русі-Україні християнізм скінчилася невдачею, вона стала рівночасно аляр­мом для країни, осторогою, що така спроба може повторити­ся. В такій історичній ситуації за Олега чи Ігоря постала потре­ба оборони старої предківської ВІРИ перед дійсною вже загро­

зою християнізації з боку Візантії, яка вживала цю свою буцім­то культурноносну місію в першу чергу для зламання духового спротиву проти рівночасної загарбницької колонізації.

До часу грецької інвазії не було потреби в писаній апо­логії Рідної ВІРИ. ВІРА предків існувала споконвіку. ВІРА не потребувала писаних чи проголошених догматів. Вона існувала у вільному, але сильно закріпленому культі і традиції, глибоко вкоренілому в душі і житті народу правдоподібно протягом ти­сячоліть.

Отже Книга Велеса — це перша тепер відкрита і блискуча оборона ВІРИ ПРЕДКІВ, а рівночасно заклик до рішаючої бо­ротьби перед загрозою поневолення України з боку Візантії. Дощечка 6-а Книги Велеса чудово формулює думку наших предків про справжню суть християнізму: „А ГРЕКИ, ХОТЯЧИ ОХРЕСТИТИ НАС, АБИ МИ ЗАБУЛИ СВОЇХ БОГІВ, СПОДІВА­ЛИСЯ; ЩО В ТАКИЙ СПОСІБ ВОНИ НАВЕРНУТЬ НАС ДО СЕБЕ ТА ЗРОБЛЯТЬ З НАС СВОЇХ НЕВІЛЬНИКІВ".

Боротьба проти грецької інвазії має статися через об'єд­нання всіх руських племен і князівств ще народньо-племінного типу під владою Київа, який тут є символом і дійсним прово­дом місії оборони, видимою святинею цієї народньої єдности, а рівночасно — це осередок та столиця Великої Держави.

Книга Влеса це, отже, перш за все ідеологія величі Київа, як Князя всім Князям і народам слов'янського розселення по незмірених просторах Великодержавної Русі-України.

Саме так думав Святослав, коли двинув нарід на рішаю­чу розправу з Візантією. Він уважав всі простори, заселені брат­німи племенами, його Державою, центр якої він намірювався перенести з Дніпра на Дунай, з огляду на слов'янський Балкан.

Ми сьогодні говоримо про МІТ КИЇВА. Ніде, ніколи і ніхто не дав кращого і повнішого змісту цьому мітові, як саме Книга Велеса. Даремно шукати цього MITУ в карикатурних комбінаціях короткотривалої сучасности. Він — цей ВЕЛИКИЙ МІТ — виростає перед нами з ПРАДЖЕРЕЛА ІСТОРІЇ, із ДУШІ НАРОДУ в добу свого самоусвідомлення як нації, яка творить КОНТИНЕНТ сама з себе і для себе, а саме континент Великої Русі-України під проводом Київа, між континентами та імпері­ями з усіх боків її загрожуючими і непримиримо ворожими до неї.

Стрінемо у Книзі Велеса, саме в її національно-иолітичній програмі прямі заклики та звернення, які можна порівняти тільки зі словом Святослава у „Слові про Похід Ігоря".

Це могутній заклик до єдності для невблагаиої боротьби на життя і смерть із відвічним ворогом за право на розріст і велич Русі-України під владою Київа.

Якби Святослав Хоробрий потребував ідеології для своїх походів з ціллю об'єднання та приєднання всіх слов'янських племен і боротьби проти загарбництва Візантії, то саме в Книзі Велеса ця ідеологія існує в безмірно щирому й простонарод­ному виді.

Разом із тим автор Книги Велеса вже свідомий величі й слави Русичів зовсім так, як писали про Русь-Україну грецькі історики за часів Святослава, коли то слава Руської Зброї ішла перед ними і народи приймали її владу без боротьби, а городи відкривали ворота безсмертним лицарям Святослава.

Так отже, як думаю, за часів Олега і Ігоря настала для автора Книги потреба сформулювати свою оборону Віри разом із закликом до єдности й боротьби.

Почуємо єдине в своїм роді, у своїй безпосередній прос­тоті і щирості визнання ВІРИ, а зокрема сильне визнання ВІРИ в Безсмертність Душі Воїна, у життя вічне Героя і Нації в Си­ньому Небі Сварога.

Ця Віра здивувала греків. Леон Диякон відмічує її як щось подивугідне. Я присвятив цій справі окрему працю про „Віру в безсмертність лицарів Святовида", оголошену у „Виз­вольному Шляху" і окремим виданням.

Великий історіотворчий клич вкладає автор в уста Ма­тері Слави, величі якої автор вповні свідомий. Пригадаймо собі, що безсмертна промова Святослава перед рішаючим боєм по­чиналася від мотиву: „ПОГИБНЕ СЛАВА..." В обороні цієї Сла­ви його лицарі радше відбирали собі життя, чим ішли в неволю. Саме це здивувало греків найсильніше.

Ця безсмертна Слава виступає тут у Книзі жива, уосібне-на в Божественну Істоту як Матір-Слава у виді Жар-Птиці. Стрінемо чудовий і безсмертний опис її візії відомої тоді всьо­му народові та його натхненному Віщунові, що був автором Книги Велеса.

Ось що нам доводиться думати про здогадну долю Кни­ги, про яку ще не знаємо нічого певнОго від її постання до її

віднайдення. Шлях довгий і важкий, повний пригод і майже неймовірностей. Можемо бути, однак, певні, що в час після пе­ремоги християнізму, її існування було в постійній небезпеці і то в небезпеці життя для тих, що її переховували. Це пояснює, що Віра зберегалася таємно в родах чи родинах, які берегли як святиню цей документ старинної Віри Предків.

Це пояснює теж, що її мова і письмо оригінально народ­ного, а не завчено-книжітоТо походження. Це пояснює теж факт, що її письмо могло бути чи стати свідомо збереженими крипто­грамами навмисне писаними так, щоб його могли відчитати тільки втаємничені, яким це читання передано зберігачами. Звідси сильні скорочення так впутрі слів, як і в цілому реченні. Це, отже, своєрідний мнемотехнічний запис для втаємничених, про який я писав у загальному вступі до циклу дослідів над Книгою Велеса.

Пригадаймо собі факт, що старинні драїли в Англії, чи вірніше у Валії, до сьогодні зберігають своє вчення в пам'яті, а якщо в письмі, то у формі незрозумілій для невтаємничених.

Пригадаймо собі факти, що пам'ять народу у передаваній традиції є довга і сягає аж до джерел її вікового існування.

Пригадаймо собі факт, що до наших часів збереглася пе­редача мітології та переказів серед народу у виді, наприклад, переказів Баби Захарихи (що жила в родині Міролюбова), чи ці­лих родів, як ось засвідчено сучасним поетом Зоряном, чи в особі цієї Няні, що виплекала душу Лариси Мурович. Думаю, що більше таких фактів вирине на світло денне.

А покищо нам доводиться проаналізувати та вивести на світло денне сам зміст Віри Нашої Книги, зокрема її ствер­дження відносно самої Віри і теології рівнобіжно з національ-но-політичною ідеоологією Русі-України.

Сам розгляд цього питання вважаю я теж одним із важ­ливих доказів автентичности й оригінальности цього нам'ятий-, ка. У відсутності оригіналу дощечок цей доказ є особливо важ­ливим. -

ОТЖЕ, ЗАЧНЕМО ЦЕ ТРУДНЕ ДІЛО:

Дощечка 11 А та 11 Б

Дощечки під числом 11 А та 11 Б є прямим визнанням ВІ­РИ, саме щось у роді „ВІРУЮ" (Кредо). Тому наш дослід зачи­наємо саме від цих дощечок.

Зверну увагу читача на сильне скорочення тексту, який був би мало зрозумілий сам по собі саме через це-скорочення.

Уявім собі, що із християнської теології залишилося б тільки фрагментарне і мало зрозуміле через стари нну мову „ВІРУЮ" (себто КРЕДО). Тоді, без пояснень імен і подій там згаданих, було б нам трудно зрозуміти чи відтворити його зміст. Це тільки згущений і скорочений до самих тез зміст довгої іс­торії, а рівночасно теологічного вчення.

В цій праці будемо теж оминати клопітливу для пересіч­ного читача без лінгвістичної освіти аналізу самої мови. Оригі­нальний текст будемо наводити тільки там, де існуючі спроби перекладів радше заплутують розуміння тексту, ніж його пе­рекладають...

Наведемо, отже, мій переклад цілости дощечки, а відтак мої коментарі і пояснення.

Є місця в тексті або незрозумілі для нас, або попсовані транскрипцією „кирилівкою" та друкарськими помилками. В цих випадках я волію подати ці місця радше як незрозумілі ніж подавати здогадні переклади, які своєю довільністю можуть тільки зашкодити самому науковому дослідженню.

Вивчення Книги Велеса є ще у зовсім початковій стадії дослідження, а отже і в тому, що подаю за мій переклад, мо­жуть трапитися незрозуміннн чи суб'єктивні тлумачення.


ДОЩЕЧКА 11 А

(Мій переклад — В. ШАЯН)

І.Се Ви були перші, які поклонялися ТРИГЛАВУ, а тому ми досягнули великої слави,

2. співали і хвалили СВАРОГА, ДІДА БОЖОГО: бо це він.є Божеському родові

3. начальником, а всякому родові Вічне Джерело, яке тече вліті

4. із свого власного живця, а взимі ніколи не замерзне. І ми живемо, п'ючи ту Живу Воду

5. доки не увійдемо як і все до нього, щоб перебувати

6. в луках і гаях райських і до Бога Перуна Громовержця, Бога Війни і Боротьби.

7. Про нього ми речемо, що Він не перестає обертати Колесо Живучого Явлення, веде нас на праву дорогу

8. до боротьби і тризнування великого. А всі упавші будуть

9. вічно жити серед Воїнства Перунового. І Богові Свенговитові ми славу

10. прорекли, бо цей Бог став Богом ПРАВІЯ і НАВІЯ і йому співаємо пісні, яко єсть Він Святий

11. і через Нього ми побачили Світ Видимий і Буття Яви. І Він буде нас у Навії

12. берегти, а тому хвалу співаємо і, співаючи маємо танцювати, і викликуємо

13. Бога нашого: бо це Він Землю, Сонце наше, і Звізди держить і Світ міцнішим творить.

14. Творіть Свентовитові славу всяку! Слава Богу нашому. Цей бо очищує

15. серце наше і ми відрікаємося од злого,

16. а спрямовуємо себе до доброго (слідуючі рядки 16-17 незрозумілого тексту)

18. Бо се є тайна велика: яко Сварог є Перуном і Свентовитом

19. а ті два (себто Перун і Свентовит) перебувають у Сварозі (тоді як) оба Білий Бог і Чорний Бог боряться між собою

20. а се тому держить Сварог (Перуна і Свентовита у небесах), аби через них обох Світові не бути підкореному (Чорному Богові).

21. Після тих Ботів (перебувають у небесах) Хоре, Влес, Стрибог, а поза ними Вишень, Леле, Літич,


ДОЩЕЧКА 11 Б

1. Радогощ, Колендо і Кришень, а цих два (себто Перун і Свентовит) удержують Сиво-Яра і Даж-Бога

2. Інші (Богове) є Білояр, Ладо, Купало, Сінич, Житнець, Вінич, Зернич, Овсянич, Просич

3. Студець, Ледець і Лютич, а потім Птичич Звіринич, Милич, Дощич,

4. Плодич, Ягодич, Пчолич, Ростич, Ключич Озерець, Вітрич, Соломич

5. Грибич, Лович, Бесідець, Сніжич, Сторонич, Свідич Родич, Світич, Крович,

6. Красич, Травич, Стеблич, а кромі того є Родич, Маслянець, Живич, Відець, Листвич

7. Квітич, Водич, Звіздич, Громич, Сімич, Липець, Рибич, Березич, Зеленець

8. Горич, Страдич, Спасець, Листвеврич, Мислич, Гостич, Ратич, Сторонич

9. Чурець, Родич, а тут же у Сварозі сам Огнебог і Регел, щоб вівці яро і скоро родилися

10. і часто. А всі вони у Триглаві об'єднані, а вони всі у Нім і від Нього. Це вони тут Отрочата (діти)

11. від Нього здійснені, а всі вони брати,