Володимир Шаян «Віра предків наших»

Вид материала

Документы

Содержание „пам'ять світу таємна, земська душа — неземна."

Подобный материал:

• Програма побудови держави україна за законами природи традиціях наших предків І запоріжської, 73.09kb.
• 1. Віра в Бога як основа християнського світогляду, 258.75kb.
• Товариство Української Мови (тум-чикаґо), 1073.9kb.
• Світосприйняття містиків” Містика, 227.26kb.
• Дрнті 61 Спосіб мембранного розділення Тюкавін Володимир Олександрович, 51.08kb.
• 4 Сучасна концертна діяльність. Проблеми, плани, здобутки, 574.5kb.
• Бориспільський район земля, з сивої давнини оспівана переказами про славних предків, 1119.2kb.
• Проблеми цивільного та підприємницького права в україні b. I. Бірюков володимир Іванович, 167.83kb.
• Володимир Мельниченко Українська душа Москви, 10720kb.
• Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Короленка Чернігівський, 566.88kb.

19. цею чистою. Це Велес навчив праотців наших орати землю, засівати мілини і жати снопи колосисті

20. на струждених полях, і ставити снопа при вогнищі у' хаті і почитати його як Отця Божого.

21. Слава отцям нашим і матерям, що вчили нас про Бога нашого і вели нас за руку

22. до Стежки Права. І так ідемо ми, а не будемо як хлібожерці. Ні, ми єсьмо

23. славуни Руси, які співають славу Богам і тому звемося славуни.

24. Від морського берега Годського моря ішли ми до Дніпра і далі, а ніде не бачили інших

25. мандрівних племен так як Русів, а тоті Єгуншти і Яги були відкинені, бо ми мали боярина

26. Оглендю, який узброївся нашим воїнством і повів нас до щастя.

27. Від утра до утра ми бачили інші лиха,

що діялися на Русі і ждали ми, що звернеться

28. на добро. А це не станеться інакше,

як сили свої не зв'яжемо разом і візьмемо

29. до наших мислей єдину мету. Бо так наказує нам голос праотців наших, а тому

30. зважмо, що не сміємо діяти інакше.

Ідім до степів ч.аших і борімося за живину

31. нашу так як гридні, а не як безсловесні скоти, які не свідомі... (Тут текст зіпсований.)

32. Ту бо красна зоря іде і ниже самоцвіти на убрання свої.

33. І ми її вітаємо від серця як русичі, а не як греки, які не знають

34. про Богів наших, а говорять злі невігластва. Бо це ми носимо ім'я слави,

35. а цю славу докажемо їм, ідучи на заліза їх, ідучи на них і на меч. Тут бо ведмедева

36. зупинилася перед борнею, чуючи про цю славу, а елани опинилися втікачами. І сказано

37. тими про русів: вони не забивають за ніщо, хіба примушені.

38. А греки ворогують по своїй похоті. Бо ж ті русове є горді

39. і дякують за хліб, не як греки, які беруть і зловляться на давця.

40. А про цю славу орли клекочуть повсюди, про те що русичі є вільні і сильні по степах.

107

Завваги: рядки 3-5 Сварог Синій — це старослов'янські Небеса і сам Най­вищий Прабатько і Творець Всесвіту. Він — Найвища Істота, не є антропоморфізований. Y Чині і Існуванні Всесвіту бере участь через інші свої Потуги та Уосіблення, які є теж його Істотою.

Його природу та етимологію його назви я відкрив ще довго до появи „Влес Книги" і звітую про це в праці під заго­ловком „Найвище Світло". Генеза Всесвіту з Найвищого Світ-

ла е характеристичною для нашого світовідчування як вияв, прояв, творчість і Істота Світла.

В цьому та інших місцях тексту я отримав блискуче й повне підтвердження Істоти Сварога з моїх дослідів як Найви­ще Світло, як Найвище Божество, а рівночасно місце перебу­вання в ньому наших прапредків героїв і лицарів.

Рівночасно дуже характеристичне для українського сві­товідчування є постійний зв'язок наших душ із світом предків. Мотив можливого засоромлення перед цими предками є най-сильнішою заохотою до чину, який був би гідний наших пра­предків.

- Цей зв'язок діє посьогодні. Знаходимо вираз цієї Віри в народніх голосіннях. Тут дуже часто проситься душу мертвого, щоб була нам післанцем до світу Батьків. Про посмертне жит­тя нащих душ довідаємося більше в дальших текстах.

Рядки 6-9

Наші предки пили Воду Життя. Згадки про неї заховали­ся в джерелах історичних. Живою Водою живуть душі блажен­них в небесах Сварога. Приносить її на Землю Перун, Син Сва­рога.

Його уявляють наші предки як Лицаря-Воїна на Білім Коні, з мечем у руках.

Подібне уявлення стрічаємо у статуї Свантевита в Свя­тині на Ругії. Білий Кінь, Меч і Ріг Меду були його зовнішніми атрибутами. Докладний опис цієї святині я навів за Саксонцем Граматікусом у моїй студії про Свантевита.

Я розвинув теж цю старинну мітологему в книзі „Про Перуна Знання Таємне". Жива Вода випливає там із Джерела під всесвітнім вічно живим Дубом в гаях Перунових. Він жи­вить цією Водою Жар-Птицю з власної долоні.

Про культ Джерела і Води серед ріжних західньо-европейськйх народів можна писати довшу студію. Культ джерел зберігся в деяких країнах досьогодні, як засвідчує етнографія.

Для наших предків Вода і Ріки були святими. Вони отри­мували Божественні назви і самі були Богами своєю життєтворчою силою. Так, наприклад, ріка Бог так і зветься назвою Бога.

Подібно Дніпро і Дністер. Моїх читачів відсилаю тут до моєї праці про назви цих рік. До сьогодні Дніпро є Батьком України для Шевченка чи Вінграновського. Висла є Матір'ю Польщі для поетів.

Скитський Бог ПАПАЙОС (Батько) пристав і оженився на Дочці Дніпра і так постали Скити, — як оповідає Геродот.

Із цього старинного культу затримався звичай торжественного освячування води, звичайно перейнятий християнізмом.

Що ж до оживляючої та запліднюючої сили води після громової бурі, то сьогоднішня наука знає добре цей факт. Вода після громів є „наелектризована" і пробуджує зерна і рослини до кільчення й росту. Огородники підливають насаджене чи засіяне зерно „електризованою'' водою.

Наука знає добре про ці властивості Сили Перуна, але вперто відмовляється бачити її метафізичну природу поза з'явищевими проявами. Наші Предки шанували цю життєтворчу Силу, „яка пливе до нас життєдайністю, як здійснення Божест­венного Життя на Землі".

Така глибока й натхненна мудрість воскресає для нас із кожної Дощечки Книги Велеса...

*

Ціле життя я заглиблювався в поезію, але ніколи не стрі­нув такого чистого і живого натхнення, яке напоює цю поему життєтворчою потугою..Кожне слово тут дише рідною Землею, безмежною любов'ю до неї та відданістю одержимої присвяти.

Спробуємо, однак, здобутися на науково-історичну ана­лізу цієї частини поеми.

Перш за все стрічаємо тут небесну постать Корови За-мунь. Безмежна Молочна Дорога, що стелеться крізь небеса, має своє джерело в її Материній Доброті, що живить цілий світ її чудесним молоком.

Культ Землі також споконвічний, як усвідомлення люди­ною, що Чоловік є Сином Сонця і Землі. Це ж Земля живить його щоденно як Мати. Образ цієї Живительки втілений у міто-логічну Корову, Добру Матір, яка живить цілі покоління благо­даттю свого молока. Життя наших предків на історичному ета­пі того часу було тісно пов'язане з цією істотою. Сьогодні моло­ко — це „фабричний продукт", який ставлять нам щоранку під двері і ми по-дикунськи не думаємо про Корову, саме як живительку роду і родини, хоч на її молоці ми виросли змалку. Але ж наш батько селянин, який плекає, живить і дбає про неї, знає вартість її поживи для родини.

Культ Корови стрінемо в Риґведі, де Сонце, чи Рання Зо­ря порівнюється і називається цим любим словом, як синоні­мом, і

В нашому тексті стрічаємо її назву як ЗАМУНЬ.

Назва нагло прозвучала для мене так старинна, як світ наших прадідів і, звичайно, пов'язана з етимологією сучасного слова „ЗЕМЛЯ".

Найстарші звучання цього слова, а радше кореня, знахо­джу у формах: ЗЕМ, ЗАМ ЗАМІН.

Форму „ЗЕМЕ" стрічаємо в латвійській мові.

У слов'янських мовах слід навести польське „ЗЄМІЯ".

Наше „Л" у слові „ЗЕМЛЯ" є новішою вставкою подібно як „Л" у слові „Здоров'я" та „Здоровля". Сьогодні наші пись­менники вертаються до старшої форми здоров'я.

Але найцікавіше явище у тому зв'язку знаходжу в Авес­ті. Сама старинна Авеста дасть нам ключ, потрібний для зрозу­міння міто-етнолігічної істоти Замунь.

Стрічаємо в Авесті довший і прекрасний яшт, що так і зветься від видів ЗЕМЕ-ЗАМІН, „ЗАМІЯТ-ЯШТ", а саме ЯШТ Дев'ятнадцятий, себто обрядово-релігійний гамн і текст для Бо-гослуження. Стрічаємо теж коротші молитви, а саме ЗАМІЯТ Патет. В цих гимнах ЗАМІЯТ — це Жива Душа Землі, якої ме­тафізична основа і істота живе вічно в небесах Агура-Мазди. В цих небесах, подібно як у Сварозі, живуть Ідеї-Сили і Творчі Духи всіх Потуг Світу. Це зовсім пояснює культ Корови За­мунь, саме як істоти Землі на небесах. Це Вона творить Молоч­ну Дорогу і дає Життя Землі і небесам.

Подібно у Гимнах Атхарваведи стрічаємося з культом Землі у гимнах і молитвах.

Частину цих гимнів я переклав українською мовою ще в часах моїх університетських студій і включив у збірку п.з. „ГИМНИ ЗЕМЛІ". Як мотто до цілої збірки, я ужив слідуючі безсмертні слова Атхарваведи:

„В НАЙВИЩІМ НЕБІ ВІЧНА її ДУША У СВЯТІСТЬ СПОВИТА. ВОНА СВЯТА — ЗЕМЛЯ !" В моїх „Гимнах Землі" я розвинув цей мотив у метафі­зику культу Землі.

Можна написати цілу статтю-студію про приглушений, але у злогах підсвідомости народу живий і діючий культ Землі.

Стрінемо його у Стефаника і Коцюбинського та інших, але вже як півсвідомі вибухи цього культу Землі, позбавленого однак свого мітологічного й метафізичного змісту.

В обрядах стрічаємо культ Землі разом із культом пред­ків, а зокрема героїв, на Зелені Свята. Це Обходи довкола по­ля і на цвинтарі з молитвами і жертвами духам предків. Це ре­чі добре відомі з етнографії. Я їх тільки наводжу на пам'ять, як залишки колись важливого і життєдайного культу Землі-Ма-тері.

„ПАМ'ЯТЬ СВІТУ ТАЄМНА, ЗЕМСЬКА ДУША — НЕЗЕМНА."

(Володимир, „Гимни Землі".)

Отже стрічаємо у „Книзі Велеса" цей престаровннний культ Землі-Маїтері у прапервісній зоо-морфічній формі. Чита­ючи цю Книгу сьогодні, мусимо позбутися наших упереджень до цього виду метафоричних уосіблень, як взагалі наших мате-ріялістичних упереджень до Життя в Космосі і на Землі.

Тут пригадаймо собі, що в „СЛОВІ ПРО ПОХІД", одного з улюблених національних героїв називають „БУЙ-ТУРОМ". „БУЙ-ТУР" — це звучить гордо. Уявляємо могутньоплечого Князя Всеволода, втілення хоробрости, непохитносте і братньої любови. Але ж саме слово „БУЙ-ТУР" означає тільки, що БУ-ГАЙ-ТУР.

Крім того мусимо пам'ятати, що ціле світовідчування арійських народів було побудоване на рівнобіжності життя на­шого Світу, інакше Мікрокосмосу з Всесвітом, себто Макрокос мосом. На цій основі побудована сила й жертва Молитви.

Аж сьогоднішня наймодерніша наука відкриває цей наш щоденний і щохвилинний зв'язок із Космосом* саме як і „ОРГА­НІЗМОМ".

Очевидно — так учимося — тонка ріжниця між метафо­рою сьогоднішнього поета і мітом старинних Віщунів. Ця мітологія — це перш за все натхненні візії Віщуна і Поета рівно­часно. Наша старинна мітологія відкриває перед нами всю пое­тично-творчу і мітотворчу силу наших Правіщунів. Нажаль, упадок мітотворчої сили в історії народів означає часто затра­ту їх творчого ідеалізму в історії.

Викликавши таку гарячу любов до Землі та її Душі в небесах, автор видвигає свій клич любови Русі і рівночасно клич готовости покласти своє життя за неї.

Вона була, є і буде нашою Землею.

Без неї помремо, як світлий День помирає без Сонця. Тут натхнення Віщуна досягає справжнього апогею, сміливого обра­зу смерти без Сонця і смерти без Рідної Землі.

Справді, справді, як День без Сонця, так ми вмираємо без нашої Рідної Землі.

Поема продовжується.

На небесах побачимо тепер Сонце-творчого Велеса, в усій його красі й величі. Це його славимо й будемо славити від віку до віку в торжественних Богослуженнях саме до сходу Сонця у його всесвітньому Храмі.

А цей Храм блестить многими вогнями і...

Тут стрічаємо важливе слово, одне з тих, які безсумнівно свідчать про автентичність „Книги Велеса".

Це слово звучить в оригіналі „ЯГНИЦЯ", або можна чи­тати „ЯГНИЩЕ".

Взявши це слово під аналітичний мікроскоп порівняльного мовознавства, пояснюю це слово ось як:

Є відомий протоіндо-европсйський корінь:

Корінь ЯГ і ЯГ.

Він означає чинність жертви через спалення.

Через приросток „НА" постає відоме санскритське сло­во, яке звучить після палатизіції приростка „на" як: ЯГНЯ, що значить Жертва згідна з ритуалом і жертовною формулою.

В нашій мові збереглися сліди цього слова у слові „ЯГА" — в негативному значенні „чарівниця" (Баба-Яга) після закріп­лення християнізму.

Моє заключення є, що від кореня „ЯГ" — подібно як у санскриті було живе слово „ЯГ-НА", себто жертва. Звідси вог­нище і сам жертовник, на якому горіла „ЯГНА", звався „ЯГ­НИЩЕ".

Починаємо розуміти найвище натхнення цілої поеми.

Наш віщун-поет порівнює блискучий схід Сонця до мо­гутнього Космічного Вогнища і Жертовника.

Всесвітній Храм Велеса горить тоді численними вогня­ми і сам стає Чистим Жертовником.

Могутній поетичний змисл встає з цих слів.

Для дослідів тексту — це наука, що т.зв. „незрозумілі місця" є незрозумілі тільки для нас. За ними є звичайно гли­бокий зміст. У дослідах краще залишати такі слова покищо не­розгаданими, аніж звужувати чи спрощувати зміст Книги Ве­леса.

Але численні учені, замість признатися до свого незнан­ня, або просто невіжества в питаннях мови прадавніх сто­

літь, воліють ВІДКИНУТИ АВТЕНТИЧНІСТЬ тексту, мовляв, „мова незгідна з мовою, що її знаємо із текстів 11-го чи 12-го століття" ...

При цьому замовчується, що в мові 12-го століття вже вичищено слова несприятливі та небажані для християнізму.

Як я згадав, це слово „ЯГ" як теж зоомітологічна кон­цепція „ЗАМУНЬ", свідчать про автентичність тексту.

Закидати чи теж твердити рішуче, що текст є пляґіятом, — як це роблять деякі вчені з Російської Академії Наук, це значить приписувати авторові „илягіяту" не тільки досконале знання Ригведи й Авести, але здібності утворювати нові слова, згідні з духом і правилами старинних мов. Такого генія я не стрічав в історії дослідів текстів.

Якби був такий геній, то він був би відомий із своїх гли­боких знань, а рівночасно поетичного генія.

Пригадую теж, що у випадку геніяльного містифікатора Макферсона-Осіяна — вчені ніколи не бачили ніякого тексту, а тільки „переклад". Цей „переклад", я тверджу, був твором генія. Але навіть він не був здібний в ніякій мірі імітувати сам текст і мову здогаданого автора... з третього століття у старо-шотландській мові. Ані теж не був годен імітувати справжньо­го духа старої поезії. Його Осіяна — це иеперевершений взір модерного романтизму, який мав таку силу, що Ґете навернув­ся від клясицизму на-цеи новий романтизм і він же — роман­тизм Осіяни — викликав, наприклад, постання романтизму в Польщі (Бродзінскі та інші).

А тут перед нами встає найправдивіший Дух наших Прапредків в його гарячому прагненні оборонити Віру і Батьків­щину рівночасно.

Але вернім до аналізи нашої поеми:

Слідує далі прославлення Велеса. Це він навчив нас куль­ту Снопа. Цей культ затримався досьогодні. Хто із старшої ге­нерації не пам'ятає зворушень душі і подиху цієї прабатьківсь­кої старинности на спогад Снопа на покуті? І це в селі і в місті. Хто з нас не пам'ятає цієї магії Снопа у кожне Різдво у най-ріднішій хаті?

Але пізніші „вчені покоління" відкинули цей культ Сно­па, як щось примітивне. Чи справді це примітивне?

Зерно пшениці триває і зберігає життя міліони літ. Тайна помноження, росту і розвитку заключена і збережена в одній зернині. Скільчилася пшениця з гробниць фараонів!

Це поглиблення зрозуміння СИЛИ І КУЛЬТУ ЖИТТЯ. Це всерадісне підтвердження Життя і Всесвіту характеристич­не для цілої релігії наших Забутих Предків.

Це всесвітній Тріюмф нашої Віри над пізнішим життєне-нависницьким песимізмом інших релігій, заперечення Радости й Вічности Життя.

Та сама Тайна зберігається в культі ЯЙЦЯ, як Символу Сонця, як Символу Вічного Воскресіння на Великдень.

Звідси Слава Велесові, Батькові Роду й Народу!

Ні, ні, — ми не є марні „хлібожери" 20-го століття!

Ні, ні, — ми є і будем і перебудем як Славуни-Руси!

Саме походження словоназви „ВЕЛЕС" я пояснюю в мо­їй праці п.з. „Богиня Світанку" і тут годі мені повторюватися.

Саме появу Ранньої Зорі стрінемо в дальших словах на­шої поеми.

Мовна заввага: Завважмо при цій нагоді одне мовне з'явище: „а водяша по ренце" — але вели нас за руку.

Слово ,рука" має тут старшу форму „ренка" з носовою голосною „е". Вона затрималася в польській мові як одна з її архаїчних прикмет. В Книзі Велеса будемо стрічати види з но­совими голосними, як теж види, які цю голосну втратили. Отже ми є тут в переходовій добі, коли вже була жива тенденція за­міни „єн" та „он" на „у", (наприклад „Менж" — МУЖ).

Мовне з'явище затрати носових голосних стрічаємо в ста­роукраїнській мові одинадцятого століття. Це виразно датує мову Книги Велеса як вчаснішу, отже 9-те чи 10-те століття.

До цього питання доведеться ще вернутися.

А. Кирпич перекладає це місце так:

„Так бо ми маємо боярина Оглендю, який нами погордив­ся і дере нас на часті."

В оригіналі є цікаве слово „погрдісіа" (рядок 26), яке п. А. Кирпич перекладає як „погордився".

На ділі, існує староукраїнське слово „гидень", яке стрі­чаємо в хроніках. „Гридень" — це воїн у постійній службі та військовій формації. Світлий Князь Володимир Великий любив перебувати радше у „гридниці" ніж у „бабниці" між своїми пречисленними жінками. Гридень вимовлявся первісне через „сонатичне" „Р", як сьогодні „крк" і „прст" у чеській мові, яка затримала цей звук.

Звідси дієслово „огридитися", або „погридитися", себто узброїтися зорганізованим, постійним воїнством. Подібно тво-

рилися інші слова у відношенні до зброї. Отже прочитаємо в Книзі Велеса „омечитися", себто озброїтися мечами.

„А нас дере до щастя" — „дерти" — значить вести нака­зами, поривати до щастя. Стрічаємо у Франка „Дух, що тіло рве до бою". „Рве" — значить пориває, веде через натхнення. Ця картина Огленді наведена як похвала для Огленді. Вона від­носиться до доби творення державного воїства через ополчен­ня менших племен та князівств. Ціле речення значить: „Оглендя створив з нашого воїнства постійні полки гриднів", або ко­ротко „ногрдися"... нами. Ця пригадка потрібна авторові поеми як дальший його заклик для мети, яку визначує. Звідси теж згадка про прогнання „єгунштів", себто гунів і яґів.

(Літери „Й" небуло в оригіналі Дощечок, згідно з пові­домленням Ю. Міролюбова. Він передавав нею „II" себто два І, оригінальне слово „ПІТРА" мусить бути покаліченням.)

Тут знову п. А. Кирпич перекладає слово „грдінове" як „гордині", тобто горді люди. Тимчасом слово „гридин" мало зовсім окреслене значення „воїна в ополченій формі". Звертаю увагу на особове закінчення „грдінове" від основи „гридин", по­дібно як „синове" від основи „сни", аналогія до санскритсько­го закінчення іменників на коротке „у" як „сунавах" — синове. Наш Віщун розвиває тут основну думку свого послання, чи звернення до народу. Він закликає до вищої форми народного воїнства, а саме до з'єднання сил, ради оборони та закріплення державности на півдні Русі-У країни саме серед племен, що жи­ли тут тривалим поселенням між Дніпром і Дунаєм.

Старинність і первісність цього поселення не доцінюють наші історики. Чигаємо в пізніших хроніках про князівство Тьмутараканське. Можна набрати уяви, що це якась відірвана колонія, куди виганяли князів „ізгоїв". Але ж таке князівство могло існувати тільки на базі тривалого поселення, яке мусило нести на своїх щитах і мечах усю грозу і бурі ворожих мандрі­вок, які бажали перш за все відірвати наш нарід від берегів Чорного моря. Про цю споконвічну боротьбу почуємо більше далі.

Покищо поет вертається до своєї поеми про Всесвіт.

В поемі, чи гимні виразні два струмені. Один — це прослава Богів, а зокрема Велеса серед величавого ранку, коли-то відбувалося раннє Богослуження наших ирапредків. Рівночас­но у цей струмінь вплетений і переплетений другий: це пригад-


115

ки минулого, окреслення їх боротьби та їх сучасного завдання єдиної мислі для боротьби за їх ствердження і вільне існування на нашій Землі.

Разом із величавим Велесом появляється у вогнях поран­ку ЗОРЯ СВІТАННЯ. Вона ниже жемчуги на свої убрання. І знову рідний образ. Жемчуги і прикраси нанизувалися на уб­рання жінок Русичів. Такі ж були одяги наших прасестер. На­низувати, вживається ще й сьогодні.

Тут просто чистий корінь: низати, ниже. Сьогоднішньому поетові не прийшов би до голови такий, здавалося б простий, але якже сильний і мальовничий образ. Нічого подібного у Кар-дучія в його „Гимні до Ранньої Зорі".

В такій картині — нагле зіставлення із греками. В їх Вірі і культі немає того щирого серця, що є в нас. Вони не розумі­ють наших Божеств. Наш Віщун і наші прапредки горді із своєї Віри. Вони знають її Красу і Силу. Вони знають, як сильно вона випливає з самого серця і Духа Народу.

Стрічаємося з фактом війни ВІРИ, про яку мало знаємо з історії.

Русичі є Синами Слави, а цю Славу докажуть „ідучи на заліза греків та на їхні мечі".

Нагадуються тут майбутні слова Святослава, записані грецьким істориком. Це він відкликується до Слави, яка іде перед Русичами і відкриває їм ворота городів.

Це натхнуло мене до спроби зрозуміння дуже неясної згадки про „ВЕДМЕ ДЕВО" — мабуть город чи плем'я. Поясню-ю це місце так: цей город чи плем'я мало стати на боці греків. Але слава Русі подіяла на них так, що вони опинилися поза бо­ротьбою, себто відмовилися від союзу з греками. Тоді греки опинилися втікачами.

Це знову нагадує мені історію воєн Святослава, коли то, як він стверджує „Слава ішла перед нами" і на звук цієї Слави цілі городи відіфивали перед ним свої ворота, вбачаючи в ньо­му визволителя від грецького ярма. Так здобув він, за хронікою, 82 городи продовж одного року. Це було можливо тільки зав­дяки психоідеологічній ситуації в Болгарії, яка хоч уярмлена духово, але ще відповідала на зов Слави і братерства Русичів.

І тут чуємо важливе історичне ствердження про ідеоло­гію Русичів. Вони не нападають як греки по своїй похоті, вони не вбивають, хіба що примушені до того нападами ворогів і за­

116

грозою поневолення нашої країни. Саме такий є зміст цілої на­шої історії до підкорення нас зброєю та політикою Візантії, якій вдалося зробити з Русі-України свою духову й культурну провінцію.