Geum.ru

Конспект лекцій з дисципліни " Інвестиційний менеджмент"

Вид материалаКонспект

Содержание


Групи кредитів, що
Подобный материал:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   43


Розглянемо форми непрямої участі держави в інвестиційному процесі.

Забезпечення стабільного макроекономічного середовища здійснюється державою за допомогою економічної політики, що провадиться. Ця політика здатна істотно впливати на як на стан підприємств, так і на його оточення та умови інвестування, і отже, на його інвестиційну активність. В періоди нормального розвитку економіки країни пріоритетною задачею держави є не пряма участь в інвестиційному процесі і підтримка окремих підприємств, а саме стабілізація ринків капіталу і створення сприятливого інвестиційного клімату в економіці в цілому, а

Забезпечення стабільного макроекономічного середовища і регулювання величини процентної ставки, тобто вартості капіталу, у відповідності із різноманітними економічними теоріями здійснюється по-різному. Так, відповідно до кейнсіанської та неокейнсіанської теорій це можливо при реструкціонистської або експансіоністської політики держави. Відповідно до положень монетаристської теорії стабілізацію макроекономічного середовища можна забезпечити шляхом контролю грошової маси і кредитно-грошової емісії.

Але незалежно від рекомендацій тієї або іншої теорії, підтримка стабільності процентних ставок і стійкого низького рівня інфляції вважаються найбільше важливим аспектом впливу держави на інвестиційний процес.

Формування амортизаційної та фіскальної політики є істотним з погляду формування на підприємстві внутрішніх інвестиційних ресурсів. Прискорена амортизація виступає як чинник, що сприяє накопиченню і відновленню капіталу, а зниження ставок оподатковування прибутку розширює можливості його реінвестування. До загальних інструментів стимулювання інвестицій належать також надання різноманітного роду податкових і митних пільг активним інвесторам, у тому числі іноземним, і ряд інших мір.

Методи державного регулювання інвестиційної політики покликані також забезпечити залучення інвестицій іноземних держав. До теперішнього часу можна констатувати, що політика залучення іноземних інвестицій в Україні виявилася далеко не такою результативною, як передбачалася, що проявляється, перш за все, у обсягах іноземних інвестицій, що надійшли у країну.

За роки незалежності іноземними інвесторами в економіку України було вкладено майже 3 млрд. доларів інвестицій. Основними формами залучення іноземних інвестицій були грошові внески (57,8% вкладеного обсягу), внески у вигляді рухомого і нерухомого майна (30,3%) та цінних паперів (6,2%).

На кожного жителя України припадає сьогодні близько 78 доларів накопичених прямих інвестицій.

Найбільша кількість реципієнтів іноземних капітальних вкладень є м Київ, Київська, Донецька, Запорізька, Полтавська, Одеська, Дніпропетровська області.

Серед галузей української економіки найбільшою популярністю у іноземних інвесторів користуються харчова промисловість (близько20 % до загального обсягу інвестицій), внутрішня торгівля (майже19 %), машинобудування та металообробка (9,0%), фінанси, кредит і страхування (близько 6,4%), паливна промисловість (майже 6 %).

Кожен з іноземних інвесторів знайшов для себе пріоритетну сферу вкладання капіталу. Так, у машинобудування та металообробку найбільші капітали спрямували інвестори із США, Німеччини та Великої Британії. Росія освоїла ринки сільгосппродукції та опановує фінансовий ринок, Швейцарія — хімічну промисловість та внутрішню торгівлю, Ірландія — транспорт, Нідерланди — харчову промисловість, Кіпр — будівництво.

Найбільші обсяги інвестицій здійснені нерезидентами із США (більш ніж 16 % до загального обсягу), Кіпру (майже 10 %), Нідерландів (майже 10 %), Російської Федерації (8 %), Великобританії (майже 8 %), (6 %), Віргінських островів (Брит.) (бльизко 5 %), Корейської Республіки та Швейцарії (по 4 %). На ці країни припадає майже 70 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій, вкладених в українську економіку. А всього в Україну вклали інвестиції 110 країн світу.

Аналіз структури іноземних інвестицій показує, що навряд чи варто розраховувати, що іноземні інвестори не зацікавлені в створенні в Україні конкурентноспроможної економіки, здатної інтегруватися в світову економіку і зайняти в ній свою нішу. Переважна більшість приватних іноземних інвестицій направлялося і направляється в сферу торгівлі. Якщо це і реальні інвестиції, то вони мають на меті створення умов для торгівлі в Україні товарами зарубіжного виробництва. По суті, іноземні інвестиції в Україні є інвестиціями зарубіжних фірм у власне виробництво через проникнення на український ринок. Така практика є узвичаєною у усьому світі, але її не можна ототожнювати з інвестиційною діяльністю зарубіжних інвесторів.

Причому, слід зазначити, що зараз Україна є не тільки країною-реципієнтом, тобто країною, що приймає інвестиції, але й їх донором. За явної нестачі іноземних інвестицій в Україні (загальна потреба в них оцінюється приблизно у 40 млрд. доларів) відбувається їх зворотний рух, тобто має місце інвестування Україною до економік інших країн  країн СНД та Балтії, у Панаму, В'єтнам, Швейцарію, Кіпр.

Безумовно, обсяги прямих іноземних інвестицій дуже незначні для країни такого масштабу. Але слід враховувати ту обставину, що іноземні інвестиції грають двояку роль. З одного боку, іноземні інвестиції сприяють розвитку національної економіки, прикладом чого є економіка таких країн як Тайвань, Ізраїль, Південна Корея, Польща, Угорщина. З іншого боку, іноземні інвестиції в багатьох країнах призвели до негативних наслідків, зокрема, до збільшення дефіциту платіжного балансу, посиленню соціально-економічних диспропорцій і т.ін.

Заощадження населення можуть стати інвестиційними ресурсами лише за певних умов, формування яких значною мірою залежить від ефективності державного регулювання інвестиційної сфери. Заощадження населення є достатньо серйозним джерелом інвестиційних ресурсів. Інвестиційні заощадження, як вже зазначалося у першому розділі,  це особливий вид заощаджень, не призначений для потреб споживання, а вкладений у довгострокові фінансові активи (наприклад, акції, облігації).

Довгострокові заощадження населення являють собою в розвинених країнах основне джерело фінансових ресурсів на ринках капіталу.

Короткострокові заощадження використовуються на ринках короткострокових зобов'язань або за допомогою банківських інститутів. У цьому випадку заощадження населення надходять на нові види банківських рахунків  чекові процентні рахунки. Ці рахунки забезпечують власникам близький до ринкового прибуток по відсотках в умовах коливань ринкової кон'юнктури, а також можливість виписувати чеки по рахунку. До них, у першу чергу, варто віднести накази про вилучення внесків (НАУ-счета), депозитні рахунки і взаємні рахунки грошових ринків. Ця обставина дозволяє, наприклад, комерційним банкам США збільшити питому вагу залучених коштів до 93,2 % у загальних ресурсах. Це джерело фінансування інвестицій є в розвинених країнах є основним.

Частка заощаджень в особистих прибутках стала неухильно зростати після різкого скорочення в 1992-1993 роках. З 16,4 % у 1994 році вона зросла до 26,6 % у 2002 році. Але при цьому велика частина заощаджень населення направляється на придбання іноземної валюти, що зберігається вдома. За даними НБУ, сьогодні в Україні на руках у населення знаходиться майже 15 млрд. доларів США. Приріст банківських вкладів населення незначний через його недовіру банківській системі.

Стимулювати інвестиційну активність населення можна шляхом встановлення в інвестиційних банках більш високих у порівнянні з іншими банківськими установами процентних ставок по особистих внесках, залучення коштів населення на житлове будівництво, надання громадянам, що беруть участь в інвестуванні підприємства, першочергового права на придбання його продукції по відпускних цінах і т.ін.

Для притоку заощаджень населення на ринок капіталу необхідна широка мережа посередницьких фінансових організацій  інвестиційних банків і фондів (зокрема, пайових інвестиційних фондів), страхових компаній, пенсійних фондів, будівельних товариств і ін. Водночас важливо, по можливості, забезпечити захист тим, хто готовий вкладати свої гроші у фондові цінності, установив суворий державний контроль за підприємствами, що претендують на залучення коштів населення.

Надання державних гарантій по іноземних кредитах вважається важливим інструментом стимулювання інвестиційного процесу. В Україні практика використання державних гарантій при залученні вітчизняними підприємствами зарубіжних інвестицій одержала достатньо широке поширення. Надаючи державні гарантії, держава надає підтримку інвестиційному процесу на підприємствах, але без використання бюджетних коштів. Державні гарантії переносять ризик господарських рішень із рівня підприємства (як для кредитора, так і для позичальника) на той рівень, де формується економічна політика. Державні гарантії мають двоякий характер: з одного боку, вони можуть оживити ринок кредитних ресурсів, з іншого  призводять до перекручування конкуренції і зниженню народногосподарської ефективності.

В Україні використання державних гарантій, хоча і дозволило підприємствам одержати кредитні ресурси з-за кордону, але для держави призвело до збільшення зовнішнього боргу. За 1992-2000 роки зовнішній борг України по кредитних лініях у загальному обсязі зовнішніх запозичень збільшився у 2,6 рази. Основними кредиторами українських підприємств є Німеччина (приблизно 45 % заборгованості по кредитах під гарантію уряду) і США (майже 40 %) .

Кредити, надані під державні гарантії, діляться на чотири групи (рис. 3.6):


















Кредити на умовах відшкодування витрат бюджету постачаннями продукції в держрезерв






















Бюджетні



Групи кредитів, що





Кредити

кредити



надані під державні




на умовах







гарантії



валютної










самоокупності







Кредити на умовах













відшкодування витрат бюджету













В національній валюті





















Рис. 3.6. Кредити, надані під державні гарантії