Конспект лекцій для студентів спеціальностей: 0501 "Фінанси", 0501 "Економіка підприємства"
| Вид материала | Конспект |
- Господарства, 730.29kb.
- Рабоча навчальна програма Нормативної дисципліни „Фінанси підприємств" для спеціальностей, 557.38kb.
- Конспект курсу лекцій для студентів базових напрямків 0501"Економіка І підприємництво",, 1960.18kb.
- Конспект лекцій побудовано за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального, 2613.75kb.
- Конспект лекцій для студентів спеціальності "Економіка підприємства" денної й заочної, 882.83kb.
- Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
- Конспект лекцій для студентів спеціальностей 030508 І 030508 "Фінанси І кредит" денної, 4154.08kb.
- Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 «Фінанси» заочної форми навчання, 799.86kb.
- Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей, 1446.25kb.
- Конспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту», 2178.24kb.
МІСЦЕВІ ФІНАНСИ
Питання 8.1. Система місцевих фінансів.
Питання 8.2 Доходи і видатки місцевих бюджетів.
Питання 8.3 Місцеві податки і збори.
Питання 8.4 Цільові фонди місцевого самоврядування.
Ключові терміни
Місцеві фінанси, місцеві фінансові ресурси, місцеве самоврядування, видатки на здійснення неделегованих державних повноважень, видатки на здійснення делегованих державних повноважень, видатки на здійснення власних повноважень, мінімальні розміри місцевих бюджетів, міжбюджетні трансферти, дотація вирівнювання, субвенція, фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, розрахунковий обсяг кошика доходів місцевого бюджету, індекс відносної податкоспроможності, коефіцієнт вирівнювання, видатки місцевих бюджетів, місцеві запозичення, тимчасовий касовий розрив.
8.1 Система місцевих бюджетів
Місцеві фінанси, будучи складовою публічних фінансів, є самостійною економічною категорією.
Історично склалося так, що спочатку виникли державні фінанси, а потім від них відокремилися в самостійну економічну категорію — місцеві фінанси.
Місцеві фінанси є об’єктивною формою економічних відносин, що пов’язані з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту, у процесі яких відбувається формування та використання фондів коштів, призначених для задоволення потреб регіонів країни. При цьому місцеві фінанси є важливою складовою фінансової системи країни, оскільки вони беруть участь у розподілі та перерозподілі вартості валового внутрішнього продукту держави і забезпечують фінансування значної частини витрат, пов’язаних з функціонуванням виробничої і соціально-культурної сфери.
Місцеві фінанси – це система формування, розподілу й використання доходів територіальними громадами й місцевими органами влади з метою виконання делегованих і закріплених за ними функцій і завдань.
Структура місцевих фінансів країни:
- самостійні місцеві бюджети (у 2000 р. в Україні складалося 11785 місцевих бюджетів різного рівня);
- фінанси комунальних підприємств.
Місцеві фінансові ресурси – це сукупність фондів грошових засобів, які створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове забезпечення соціальної сфери та місцевого господарства.
Відповідно до Конституції України (ст. 140) місцеве самоврядування – право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції та законів України.
Фінансові основи інституту місцевого самоврядування визначені:
1 Конституцією України (ст. 7, статті 140-146).
2 Бюджетним кодексом України.
3 Законом України «Про місцеве самоврядування» (від 27.05.1997).
4 Податковим кодексом України.
Найважливішими передумовами демократичної держави є самостійність і незалежність місцевих органів влади, початі Європейською хартією місцевого самоврядування. На сьогодні в Європейську хартію місцевого самоврядування входять понад 30 країн, до яких у 1996 р. приєдналася Україна.
Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає відокремлення місцевих органів влади від державної влади, повну їх незалежність і самостійність у виконанні делегованих і закріплених за ними функцій у границях своєї компетенції й за рахунок власних і закріплених доходів.
Система місцевого самоврядування включає:
- територіальну громаду;
- сільську, селищну, міську раду;
- сільського, селищного, міського голову;
- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
- органи самоорганізації населення.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Система місцевих бюджетів складається з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, районних бюджетів і бюджетів місцевого самоврядування.
Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного кодексу містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.
Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними й закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрямки використання коштів місцевих бюджетів.
Місцевий бюджет може складатися із загального й спеціального фондів.
Спеціальний фонд може формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використатися на фінансування конкретно визначених цілей.
Спеціальний фонд – це класичний випадок закріплення джерела доходів за статтею видатків, при якому певні види доходів призначаються на фінансування певних видів видатків.
Спеціальні фонди були введені з метою поліпшення звітності за державними коштами, які раніше спрямовувалися в численні позабюджетні фонди, тобто для підвищення прозорості у використанні державних коштів.
Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку.
Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень і відображується у загальному фонді бюджету і частині спеціального фонду бюджету.
Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і організацій виробничої й соціальної інфраструктур, які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.
Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів. Головна мета створення бюджету розвитку – фінансування програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних з розширеним відтворенням.
Надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають єдиний податок, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майно АРК, комунальна власність; плата за надання місцевих гарантій; кошти від продажу комунального майна та земельних ділянок несільськогосподарського призначення; субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних програм (проектів); місцеві запозичення; кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням Верховної Ради АРК, відповідної місцевої ради тощо.
Напрямками витрачання коштів бюджету розвитку можуть бути такі:
1) погашення місцевого боргу;
2) капітальні видатки;
3) внески органів влади АРК та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб'єкта господарювання;
4) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає продажу за рахунок авансу, внесеного покупцем земельної ділянки;
5) підготовка земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них державної чи комунальної власності для продажу на земельних торгах та проведення таких торгів.
Капітальні видатки бюджету розвитку спрямовуються на: соціально-економічний розвиток регіонів; виконання інвестиційних програм (проектів); будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об'єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства; будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів; будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян; збереження та розвиток історико-культурних місць України та заповідників; придбання вагонів для комунального електротранспорту; розвиток дорожнього господарства; придбання шкільних автобусів та автомобілів швидкої медичної допомоги; комп'ютеризацію та інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів; інші заходи, пов'язані з розширеним відтворенням.
Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умови наявності дефіциту бюджету у зв'язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому випадку в першу чергу фінансуються витрати, включені в поточний бюджет.
8.2 Доходи і видатки місцевих бюджетів
Бюджетні відносини матеріалізуються у формі грошових коштів тієї чи іншої території та оформлюються у вигляді плану. Як фінансовий план місцевий бюджет являє собою систему організованих органами місцевого самоврядування заходів щодо соціального й економічного розвитку регіону і складається з двох частин — доходів і видатків. Місцеві бюджети є основними фінансовими планами кожної адміністративно-територіальної одиниці, це пов’язано ще й з тим, що через місцеві бюджети перерозподіляється майже п’ята частина валового внутрішнього продукту країни.
Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України.
Особливості формування доходів місцевих бюджетів полягають у розмежуванні кола повноважень між центральними та місцевими органами влади. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел та закріплених загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Доходи місцевих бюджетів районів у містах визначаються відповідними міськими радами у межах їх повноважень.
Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій та субвенцій, затверджуються у законі про Державний бюджет України для кожного відповідного місцевого бюджету згідно з Бюджетним кодексом України.
У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.
Нагадаємо, що взагалі бюджетні повноваження поділяються на 3 основні групи: делеговані, неделеговані та власні повноваження.
Видатки на здійснення неделегованих державних повноважень — це видатки на забезпечення конституційного ладу, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші видатки, які не можуть бути передані на виконання АРК та місцевому самоврядуванню.
До них належать видатки на державне управління (законодавчу і виконавчу владу, утримання адміністрації Президента України), судову владу, міжнародну діяльність, фундаментальні дослідження, національну оборону, правоохоронну діяльність, державні програми підтримки пріоритетних галузей економіки, засобів масової інформації, розвитку транспорту та зв'язку, загальнодержавні інвестиційні проекти, державні програми ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, створення та поповнення державних запасів, обслуговування державного боргу, проведення загальнодержавних виборів та референдумів, інші програми загальнодержавного значення. Такі видатки фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки на здійснення делегованих державних повноважень — це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх виконання. Розмежування видів видатків за делегованими державними повноваженнями між місцевими бюджетами відбувається на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання суспільних послуг і наближення їх до безпосереднього споживача.
Такі видатки здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів і бюджетних трансфертів.
Видатки на здійснення власних повноважень – це видатки на реалізацію прав, обов'язків та функцій місцевого самоврядування, які мають місцевий характер. Такі видатки фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.
У випадках, коли мінімальний розмір місцевого бюджету перевищує доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів, держава надає трансферт даному бюджету, щоб забезпечити надання соціальних послуг на необхідному рівні.
У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного станів відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.
Міжбюджетні трансферти – кошти, які безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотації вирівнювання й субвенції.
Дотація вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.
Субвенція – міжбюджетний трансферт для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.
Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет на відповідний рік. Обсяг міжбюджетних трансфертів визначається відповідно до фінансового нормативу бюджетної забезпеченості та коефіцієнту вирівнювання.
фінансовий норматив бюджетної забезпеченості – гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно Радою міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.
Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість населення чи споживачів гарантованих послуг.
Загальний обсяг фінансових ресурсів за кожним видом видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, розраховується на підставі державних соціальних стандартів і нормативів, які встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.
Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригуються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання гарантованих послуг залежно від:
1) кількості населення та споживачів гарантованих послуг;
2) соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць.
Коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Дотація вирівнювання бюджетам міст республіканського АРК та обласного значення і районним бюджетам, іншим бюджетам місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти, визначається як перевищення розрахункового обсягу видатків, обрахованого із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів над розрахунковим обсягом кошика доходів місцевих бюджетів.
Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів визначається на основі формули. Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів затверджується Кабінетом Міністрів України і має враховувати такі параметри:
1) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;
2) кількість населення та кількість споживачів гарантованих послуг;
3) індекс відносної податкоспроможності відповідного бюджету;
4) розрахунковий обсяг кошика доходів місцевих бюджетів;
5) коефіцієнт вирівнювання;
6) норматив кількості працівників органів місцевого самоврядування в розрахунку до кількості населення.
Розрахунковий обсяг кошика доходів місцевого бюджету визначається із застосуванням індексу відносної податкоспроможності такого бюджету, який розраховується з використанням економіко-математичних методів та коригуючих коефіцієнтів на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди.
Індекс відносної податкоспроможності – коефіцієнт, що визначає рівень податкоспроможності відповідного бюджету у порівнянні з аналогічним середнім показником по Україні у розрахунку на одну людину.
Для визначення індексу відносної податкоспроможності відповідних бюджетів використовується кошик доходів місцевих бюджетів.
Індекси відносної податкоспроможності відповідних бюджетів не можуть змінюватися і переглядатися частіше, ніж один раз на рік, без відповідного обґрунтування, крім випадків виділення нових або зміни статусу вже існуючих адміністративно-територіальних одиниць; зміни місцезнаходження суб'єктів господарювання – платників податків; зміни податкового законодавства.
Зміна обсягу надходжень за відповідні бюджетні періоди доходів, які враховуються для визначення розрахункового обсягу кошика доходів місцевих бюджетів, має бути підтверджена органами стягнення.
коефіцієнт вирівнювання – показник, який використовується для розрахунку обсягу коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів, з метою стимулювання нарощування доходів місцевих бюджетів у процесі бюджетного планування.
До так званих «власних» доходів (тобто на фінансування власних повноважень місцевих бюджетів) належать доходи, визначені законодавством як доходи, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, які формуються й збираються на відповідній території, основні з них:
1) фіксований податок;
2) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності;
3) плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення; збір за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення; збір за спеціальне використання лісових ресурсів тощо;
4) плата за землю;
5) місцеві податки і збори (крім єдиного податку);
6) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
7) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету;
8) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів;
9) штрафні санкції за порушення законодавства;
10) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності;
11) інші доходи загального фонду місцевих бюджетів, що визначаються законом про Державний бюджет України (детально власні доходи зазначені у статті 69 БКУ) .
Місцеві податки й збори є головним атрибутом місцевого самоврядування у розвинених країнах. Наприклад, у США за рахунок місцевих податків забезпечується 65 % доходів місцевих бюджетів, у Франції – 60 %, ФРН – 45 %, Англії – 36 %, Японії – 33 %.
У зарубіжних країнах склалася численна розгалужена система місцевих податків і зборів: у Бельгії – 100 місцевих податків і зборів; в Італії – 70; у Франції – понад 50.
Але є країни, де застосовуються лише кілька, або навіть один місцевий податок як в Англії (подушний податок). Такі країни є винятком, тому що значна кількість місцевих податків і зборів є гарантією стабільності надходжень у місцеві бюджети.
В Україні питома вага місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів дуже незначна.
Закріплені доходи — це ті доходи, які повністю або частково (в %) зараховуються в певні види бюджетів безстроково або на довгостроковій основі для фінансування делегованих повноважень.
На сьогодні це доходи, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, саме вони складають кошик доходів місцевих бюджетів. Сюди відносять такі основні доходи:
1) частина податку на доходи фізичних осіб;
2) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування;
3) 50 відсотків збору за спеціальне використання води;
4) 50 відсотків плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення;
5) плата за використання інших природних ресурсів;
6) акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), що сплачується платниками, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим, – до доходів бюджету Автономної Республіки Крим;
7) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати;
8) плата за державну реєстрацію та інші (детально про закріплені доходи див. у статтях 64-66 БКУ).
Видатки місцевих бюджетів – це економічні відносини, які виникають у зв'язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.
Вище було сказано, що розмежування видів видатків на виконання делегованих і власних повноважень між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання гарантованих послуг та наближення їх до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв видатки поділяються на такі групи (табл. 8.1).
Таблиця 8.1 – Структура видатків місцевих бюджетів
| видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують | ||
| 1-ша група | 2-га група | 3-тя група |
| 1 | 2 | 3 |
| необхідне першочергове надання гарантованих послуг і які розташовані найближче до споживачів (здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст) | надання основних гарантованих послуг для всіх громадян України (здійснюються з бюджетів міст республіканського АРК та міст обласного значення, а також районних бюджетів) | гарантовані послуги для окремих категорій громадян, або реалізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України (здійснюються з бюджету АРК та обласних бюджетів) |
| Призначені для фінансування | ||
| 1) органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення; | 1) органів місцевого самоврядування міст республіканського і обласного значення; органів місцевого самоврядування районного значення; | 1) представницької й виконавчої влади АРК; обласних рад; |
Продовж. табл. 8.1
| 1 | 2 | 3 |
| 2) дошкільної й загальної середньої освіти; | 2) освіти: дошкільної освіти (у містах республіканського і обласного значення); загальної середньої освіти (для міст республіканського і обласного значення); навчальних закладів для громадян, що вимагають соціальної допомоги й реабілітації; вищої освіти у ВНЗ I - IV рівнів акредитації державної та комунальної власності відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів; позашкільної освіти; інші державні освітні програми; | 2) освіти: загальної середньої освіти для громадян, що вимагають соціальної допомоги й реабілітації; спеціальних ЗНЗ для дітей, що вимагають корекції фізичного й (або) розумового розвитку, санаторних шкіл-інтернатів; установ професійно-технічної освіти, що перебувають у власності АРК і виконують державне замовлення; вищої освіти (ВНЗ І-IV рівнів акредитації, що перебувають у власності АРК і територіальних громад); післядипломної освіти (інститутів підвищення кваліфікації працівників соціально-культурної сфери й агропромислового комплексу, що перебувають у комунальній власності); інших державних освітніх програм; |
| 3) первинної медико-санітарної, амбулаторно-поліклінічної й стаціонарної допомоги (дільничних лікарень; медичних амбулаторій, фельдшерсько-акушерських і фельдшерських пунктів); | 3) первинної медико-санітарної, амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги (заклади районного та міського значення); програм медико-санітарної освіти; | 3) первинної медико-санітарної, амбулаторно-поліклінічної й стаціонарної допомоги (лікарні республіканського, АРК і обласного значення); спеціалізованої допомоги (спеціалізованих лікарень, поліклінік, госпіталів для інвалідів ВВВ, будинків дитини, станцій переливання крові та інше); санаторно-курортної допомоги; інших державних програм медичної й санітарної допомоги (медико-соціальних експертних комісій, бюро судмедекспертизи, центрів здоров'я й заходів санітарної освіти, інших програм й заходи); |
| 4) сільських, селищних і міських палаців культури, клубів і бібліотек. | 4) соціального захисту та соціального забезпечення (притулки для неповнолітніх, територіальні центри й відділення соціальної допомоги вдома); пільг ветеранам війни й праці, допомоги родинам з дітьми, субсидій населенню тощо; | 4) допомоги по догляду за інвалідами І або ІІ груп психічного розладу; адресної соціальної допомоги малозабезпеченим родинам; виплат компенсації реабілітованим; дитячих будинків-інтернатів тощо; |
Продовж. табл. 8.1
| 1 | 2 | 3 |
| | 5) державних культурно-освітніх й театрально-видовищних програм (театрів, бібліотек, музеї, виставок, палаців й будинків культури, шкіл естетичного виховання дітей); | 5) державних культурно-освітніх програм (республіканських АРК і обласних бібліотек, музеїв й виставок); державних театрально-видовищних програм (філармоній, музичних колективів й ансамблів, театрів і т.д. республіканського, АРК і обласного значення, інших установ й заходів в галузі мистецтва); інші державні культурно-художні програми; |
| | 6) державних програм розвитку фізичної культури й спорту (ДЮСШ всіх типів (крім шкіл республіканського, Автономної Республіки Крим і обласне значення), заходів щодо фізичної культури й спорту й фінансової підтримки організацій фізкультурно-спортивної спрямованості й спортивних споруд місцевого значення). | 6) державних програм розвитку фізичної культури й спорту (наставницько-тренерська робота ДЮСШ всіх типів, заходи з фізичної культури й спорту республіканського, АРК і обласного значення); державних програм з інвалідного спорту й реабілітації. |
З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.
Перераховані групи видатків ураховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.
До видатків місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, відносятья витрати на:
- місцеву пожежну охорону;
- позашкільну освіта;
- соціальний захист і соціальне забезпечення:
а) програми місцевого значення щодо дітей, молоді, жінок, сім’ї;
б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;
4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства й благоустрою населених пунктів;
5) культурно-художні програми місцевого значення;
6) програми підтримки кінематографії й засобів масової інформації місцевого значення;
7) місцеві програми з розвитку фізичної культури й спорту;
8) типове проектування, реставрацію й охорону пам'ятників архітектури місцевого значення;
9) транспорт, дорожнє господарство (експлуатацію дорожньої системи місцевого значення; будівництво, реконструкцію, ремонт і зміст доріг місцевого значення);
10) заходи щодо організації рятування на водах;
11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;
12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;
13) управління комунальним майном;
14) регулювання земельних відносин;
15) інші програми.
Джерелами фінансування місцевих бюджетів є в основному кошти від місцевих внутрішніх та зовнішніх запозичень та кошти від розміщення тимчасово вільних коштів бюджету на депозитах.
Місцеві запозичення – операції з отримання до бюджету АРК чи міського бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету АРК чи міського бюджету.
Запозичення в місцеві бюджети можуть здійснюватися лише в бюджет розвитку або для покриття тимчасових касових розривів під час виконання загального фонду місцевого бюджету.
Тимчасовий касовий розрив – розбіжність у часі фінансування витрат з надходженням доходів.
Дуже часто такі запозичення перетворюються в непряму форму датування місцевих бюджетів, оскільки вони пролонгуються або взагалі списуються.
Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, виконавчі органи місцевого самоврядування за рішенням відповідної ради можуть одержувати короткострокові позички у фінансово-кредитних установах на строк до трьох місяців, але в границях поточного бюджетного періоду.
Верховна Рада АРК та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення. Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад п'ятсот тисяч жителів. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради.
Граничний обсяг місцевого боргу визначається на кожний бюджетний період рішенням про місцевий бюджет.
Загальний обсяг місцевого боргу станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 100 % (для міста Києва – 400 %) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих внутрішніх та зовнішніх запозичень), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди.
Держава не несе відповідальності щодо зобов'язань за запозичення місцевих бюджетів.
Видатки з обслуговування боргу місцевих бюджетів здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету в межах 10 % його обсягів протягом будь-якого бюджетного періоду, якщо планується обслуговування.
8.3 Місцеві податки і збори
Органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
У темі «Податкова система» нами розглядався перелік місцевих податків та зборів. Нагадаємо їх.
До місцевих податків належать:
1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
2) єдиний податок (про нього мова йшла у темі 6 «Податкова система»).
До місцевих зборів належать:
1) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
2) збір за місця для паркування транспортних засобів;
3) туристичний збір.
Місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. У межах своїх повноважень вони вирішують питання щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів та туристичного збору.
Установлення інших місцевих податків та зборів забороняється.
Податок на нерухоме майно
Цей податок внесений до Податкового кодексу, але стягуватися буде лише з 1 січня 2012 року.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості.
Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової нерухомості.
Базою оподаткування є житлова площа об’єкта житлової нерухомості.
Пільги зі сплати податку. База оподаткування об’єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи платника податку, зменшується:
а) для квартири на 120 кв. метрів;
б) для житлового будинку на 250 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об’єкта житлової нерухомості, у якому фізична особа платник податку зареєстрована, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об’єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності.
Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі:
– для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року;
– для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Збір за місця для паркування транспортних засобів
Платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.
Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, яка спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів.
Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету.
Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 % мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Ставка збору та порядок сплати встановлюються відповідною сільською, селищною або міською радою.
Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності
Платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи підприємці), які отримують торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:
а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;
б) діяльність з надання платних побутових послуг;
в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;
г) діяльність у сфері розваг.
Не сплачують збір за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг такі суб’єкти господарювання: державні та комунальні аптеки, розташовані у райцентрах і сільській місцевості підприємства споживчої кооперації; фізичні особи-підприємці, що торгують у межах ринків, фізичні особи-підприємці, що сплачують державне мито при нотаріальному посвідченні договорів про відчуження власного майна, фізичні особи підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, тваринництва і бджільництва; суб’єкти господарювання, утворені організаціями інвалідів; суб’єкти господарювання, що реалізують такі товари вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олію соняшникову і кукурудзяну; молоко і молочну продукцію; продукти дитячого харчування; тощо; комбікорм для продажу населенню та деякі інші (див. статтю 267.1.2 ПКУ); у сфері розваг - суб’єкти господарювання, які провадять комп’ютерні та відеоігри.
На деякі категорії товарів (незалежно від країни їх походження)є можливість придбання пільгового торгового патенту, сюди належать продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, насіння та посадкового матеріалу, сірників; термометрів та індивідуальних діагностичних приладів, поштові марки, тара для поштових відправлень, товари народних промислів, зошити, готові лікарські препарати тощо.
Ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг установлюється органами місцевого самоврядування з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг.
Ставка збору за провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами) та діяльності з надання платних послуг установлюється в таких межах:
а) на території міста Києва та обласних центрів від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;
б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;
в) на території інших населених пунктів до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.
Якщо пункти продажу товарів розташовані в курортній місцевості або на території, прилеглій до митниці, інших пунктів переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування можуть прийняти рішення щодо збільшення ставки збору, але не більше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Ставка збору за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах встановлюється в межах від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати залежно від місця розташування таких пунктів продажу.
Ставка збору за здійснення торгівлі валютними цінностями на календарний місяць становить 1,2 розміру мінімальної заробітної плати.
Ставка збору за здійснення діяльності у сфері розваг на квартал становить:
– для використання грального автомата (грального автомата "кран-машина", грального автомата, на якому проводяться дитячі ігри, іншого грального автомата, призначеного для проведення платних розважальних ігор) розмір мінімальної заробітної плати;
– для використання гральних жолобів (доріжок) кегельбана, боулінга, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, розмір мінімальної заробітної плати, збільшений у 2 рази, за кожний гральний жолоб (доріжку);
– для використання столів для більярда, що вводяться в дію за допомогою жетона, монети або без них, крім столів для більярда, що використовуються для спортивних аматорських змагань, розмір мінімальної заробітної плати за кожний стіл для більярда;
– для проведення інших оплатних розважальних ігор розмір мінімальної заробітної плати за кожне окреме гральне місце.
Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту встановлюється в розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно.
Ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням короткотермінового торгового патенту за один день становить 0,02 розміру мінімальної заробітної плати.
Ставки збору, визначені відповідно до цієї статті, округляються (менше 50 копійок відкидається, а 50 копійок і більше округляється до однієї гривні).
У разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових заходів, пов’язаних з демонстрацією та продажем товарів, суб’єкт господарювання придбає короткотерміновий торговий патент.
Строк дії торгового і пільгового патенту, крім короткотермінового торгового патенту та торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг, становить 60 календарних місяців.
Строк дії короткотермінового торгового патенту становить від одного до п’ятнадцяти календарних днів.
Строк дії торгового патенту на здійснення діяльності у сфері розваг становить вісім календарних кварталів.
Туристичний збір
Платниками збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної та міської рад про встановлення туристичного збору, та отримують (споживають) послуги з тимчасового проживання (ночівлі) із зобов’язанням залишити місце перебування в зазначений строк.
Платниками збору не можуть бути особи, які постійно проживають у селі, селищі або місті; особи, які прибули у відрядження; інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого); ветерани війни; учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; особи, які прибули за путівками та курсовками в санаторії та пансіонати.
Cтавка збору встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до бази справляння збору.
Базою справляння є вартість усього періоду проживання (ночівлі) за вирахуванням податку на додану вартість.
Згідно з рішенням сільської, селищної та міської рад справляння збору може здійснюватися адміністраціями готелів, кемпінгів, мотелів, гуртожитків для приїжджих та іншими закладами готельного типу, санаторно-курортними закладами; квартирно-посередницькими організаціями.
8.4 Цільові фонди місцевого самоврядування
Органи місцевого самоврядування можуть утворювати цільові фонди, які є складовою спеціального фонду відповідного місцевого бюджету.
Порядок формування та використання цільових фондів визначається положенням про ці фонди, що затверджується відповідною місцевою радою.
Джерелами формування цільових фондів місцевого самоврядування можуть бути:
- залучення коштів населення – добровільних внесків і пожертвувань для проведення соціально-культурних заходів або будівництва школи, лікарні й т. п.;
- доходи від місцевих позик, грошово-речових лотерей і аукціонів;
- відрахування за твердо встановленими нормами із загальнодержавних цільових фондів (частина екологічного податку децентралізується на рівні місцевих бюджетів).
Відповідно до статті 13 Бюджетного кодексу створення позабюджетних фондів місцевими органами влади не допускається. Відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів (включаючи власні надходження бюджетних установ) органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами забороняється.