Конспект лекцій для студентів спеціальностей: 0501 "Фінанси", 0501 "Економіка підприємства"

Вид материала

Конспект

Содержание Тема 1 сутність фінансів Ключові терміни 1.1 Виникнення фінансів, їх зв'язок із державою й розвитком товарно-грошових відносин Фінансові відносини Фінансова діяльність Під витратами розуміють використання коштів, наявних у розпорядженні того або іншого суб'єкта на даний момент, з метою забезпече Централізовані фінанси – Децентралізовані фінанси – Фінансові ресурси підприємств Питання для самоперевірки Фінансова система 2.1 Поняття фінансової системи За внутрішньою структурою фінансова система 2.2 Фінансова система за внутрішньою структурою Сфера фінансів суб'єктів господарювання Фінансова система за організаційною побудовою. Органи управління фінансовою системою, їх завдання та функції Напрямки діяльності Державне казначейство Державна контрольно-ревізійна служба Державна податкова адміністрація ... Полное содержание

Подобный материал:

• Господарства, 730.29kb.
• Рабоча навчальна програма Нормативної дисципліни „Фінанси підприємств" для спеціальностей, 557.38kb.
• Конспект курсу лекцій для студентів базових напрямків 0501"Економіка І підприємництво",, 1960.18kb.
• Конспект лекцій побудовано за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального, 2613.75kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності "Економіка підприємства" денної й заочної, 882.83kb.
• Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальностей 030508 І 030508 "Фінанси І кредит" денної, 4154.08kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 «Фінанси» заочної форми навчання, 799.86kb.
• Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей, 1446.25kb.
• Конспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту», 2178.24kb.

ТЕМА 1

СУТНІСТЬ ФІНАНСІВ

Питання 1.1 Виникнення фінансів, їх зв'язок із державою і розвитком товарно-грошових відносин.

Питання 1.2 Сутність і необхідність фінансів.


Ключові терміни

Фінанси, фінансові відносини, фінансова діяльність, доходи, витрати, централізовані фінанси, децентралізовані фінанси, фінансові ресурси, фінансові резерви.


1.1 Виникнення фінансів, їх зв'язок із державою й розвитком товарно-грошових відносин


Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера охоплюваних ними товарно-грошових відносин і роль у процесі суспільного відтворення визначаються економічним ладом суспільства, природою й функціями держави.

Як історична категорія фінанси з'явилися одночасно з виникненням держави при розшаруванні суспільства на класи. У часи первіснообщинного ладу не було класів, не було й держави. Перший великий розподіл суспільства на класи – це розподіл на рабовласників і рабів і перша держава – рабовласницька. Перехід від рабовласницької суспільно-економічної формації до феодальної привів до утворення феодальних держав.

У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялася шляхом установлення різного роду натуральних повинностей і зборів. Грошове господарство у той період було розвинене тільки в армії. Головними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання двору монарха, державного апарату; будівництво суспільних споруд (храмів, каналів для зрошувальних систем, портів, доріг, водопроводів). Головними доходами були: надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли й торгівлю певними товарами); військова здобич, данина зі скорених народів; натуральні й грошові збори й повинності, мито, позики.

З розкладанням феодалізму й поступовим розвитком у його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи й витрати держав; частка натуральних зборів і повинностей різко скоротилася.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави й ресурсами її глави: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю. З виділенням державної скарбниці й повним відділенням її від власності монарха (16-17-го ст.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

Державні фінанси служили потужним важелем первісного нагромадження капіталу, що здійснювалося в 16-18 ст. З колоніальних країн у метрополії стікалися величезні багатства, які у будь-який момент могли бути використані як капітал. Державні позики й податки широко використовувалися у виробничих цілях для створення перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у створенні первісних капіталів належала системі протекціонізму, що дозволяла першим капіталістам установлювати на вироблені промислові вироби високі ціни, одержувати високі прибутки, які в значній частині спрямовувалися на розширення виробництва.

В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини здобувають всеохоплюючого характеру, фінанси виражають економічні відносини у зв'язку з формуванням, розподілом і використанням фондів коштів у процесі розподілу й перерозподілу національного доходу.

Основні кошти капіталістичних держав стали концентруватися у державному бюджеті.

Для державних фінансів капіталістичних країн характерне швидке зростання витрат, що обумовлено, насамперед, посиленням мілітаризації економіки. Наприкінці 19-го ст. майже в усіх капіталістичних країнах витрати держави на військові цілі, погашення державного боргу й відсотків по ньому становили понад 2/3 усіх державних витрат. Великі кошти спрямовувалися також на утримання державного апарату – парламенту, міністерств, відомств, поліції, в'язниць тощо. Витрати на освіту, охорону здоров'я були вкрай невеликі. Основним джерелом доходів держави були податки, переважно непрямі.

Двадцяте сторіччя характеризується потужним розвитком продуктивних факторів, утворенням монополістичних об'єднань, злиттям держави з монополіями, розширенням функцій капіталістичних держав. Держава не тільки забезпечувала обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, вільне підприємництво й правопорядок, але й почала брати участь у процесі виробництва, розподілі й використанні суспільного продукту.

В умовах державно-монополістичного капіталізму, особливо після Другої світової війни, різко зростають державні витрати, значною мірою обумовлені витратами на мілітаризм. Стрибок державних витрат відбувається в роки війн. Так, у США під час Другої світової війни внаслідок стрибкоподібного зростання військових витрат державні витрати збільшилися в 10 разів. Однак у післявоєнні роки витрати держави скорочуються незначною мірою, і основна тенденція полягає у постійному їх збільшенні.

Слід зазначити, що в структурі державних витрат після Другої світової війни відбулися істотні зміни. Вони виразилися в тому, що, незважаючи на величезне зростання витрат на мілітаризацію (особливо в США), питома вага цих витрат порівняно з кінцем 19-го і початком 20-го ст. знизилась, а істотно збільшилися питома вага й абсолютні суми витрат на соціальні цілі (освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення). Демократизація громадського життя в умовах розвинутої ринкової економіки призвела до того, що в ряді малих країн Західної Європи (Швеції, Норвегії й ін.) витрати на соціальні цілі стали одними з головних. Звідси виникло поняття «шведська модель соціалізму».

Значного розвитку набули витрати з втручання держави в економіку. Це виразилося в тому, що зросли державні капітальні вкладення в електроенергетику, вугільну, газову й іншу галузі промисловості, на підтримку сільського господарства – однієї з найбільш опікуваних галузей економіки. У головних капіталістичних країнах за рахунок державних коштів була створена атомна промисловість. Різко збільшився державний сектор економіки. Намагаючись підвищити зайнятість населення й скоротити безробіття, уряди видають підприємцям, що розширюють виробництво, субсидії для капіталовкладень. Різко підвищилися витрати на науково-технічний прогрес (до 50-70% загальної суми витрат на ці цілі). Держава стала активно допомагати монополіям своєї країни в гострій конкурентній боротьбі на світовому ринку, надаючи експортним фірмам так звані експортні премії.

Витрати з регулювання процесу капіталістичного відтворення в багатьох країнах досягли 20% і більше загальної суми витрат державного бюджету.

Втручання в процес відтворення й сферу соціальних відносин здійснюється не тільки на національному, але й на міждержавному рівні. Так, країни Європейського Союзу (ЄС) створили міждержавні фонди коштів, використовувані для фінансування сільського господарства, подолання структурного безробіття, перепідготовки й передислокації робочої сили, подолання істотних диспропорцій у розвитку окремих регіонів цих країн.

З'явилися нові державні витрати на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих районів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.

Величезні витрати викликали необхідність збільшення податків – головного фінансового методу мобілізації ресурсів у державний і місцеві бюджети. Податки – найважливіше знаряддя перерозподілу національного доходу.

У 20 ст. зросло значення прямих податків і головного серед них – прибуткового податку з фізичних осіб. Уперше цей податок був уведений у Великобританії в 1842 р., а у більшості країн Західної Європи й США – в першій чверті 20-го ст. Унаслідок зниження неоподатковуваного мінімуму й зменшення податкових пільг щодо сімейного стану в роки Другої світової війни цей податок перетворився в масовий податок, у податок на заробітну плату й невеликі доходи. Ним обкладається практично все самодіяльне населення. Другим великим прямим податком є податок на прибуток корпорацій.

Поряд зі збільшенням прямих податків у 1970–1990 рр. відбулося підвищення непрямих податків, насамперед за рахунок надходжень за акцизами і податку на додану вартість. Зросла питома вага податків у валовому національному продукті – з 30% (у США) до 50% і більше (у малих країнах Західної Європи).

Однак, незважаючи на підвищення податків, аккумулюємих доходів не вистачає на покриття все зростаючих витрат держави. Бюджети капіталістичних країн у роки після Другої світової війни характеризуються великими хронічними дефіцитами, що покриваються державними позиками, випуск яких спричиняє зростання державного боргу.

Після Другої світової війни різко розширилася сфера фінансових відносин. Значний розвиток одержали місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.


1.2 Сутність і необхідність фінансів


Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливі функціонування держави й діяльність юридичних і фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного в суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їх призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб'єкта підприємництва, кожної державної структури, а тому й суспільства в цілому, достатніми для здійснення їх діяльності коштами.

Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так і внутрішній зміст.

Видима сторона фінансів проявляється в грошових потоках, що рухаються між суб'єктами фінансових відносин. Ці потоки – їх характер і форми, спрямованість і обсяги – є предметом практичної фінансової діяльності. Прихована, змістовна, сторона фінансів пов'язана з тим, що відображає ті або інші грошові потоки, а саме – рух вартості створеного в суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежать ефективність економічної системи й розвиток суспільства. Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.

Наведемо загальне, найпоширеніше визначення фінансів.

Фінанси (від латинського “financia” – платіж) у широкому розумінні – це економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання функцій і завдань держави й забезпечення умов розширеного відтворення.

Деякі економісти пов'язують фінансові відносини не тільки з розподільними й перерозподільними, але й з обмінними відносинами. Виходячи із цього, вони дають наведене нижче визначення фінансів.

Фінанси – сукупність грошових відносин, пов'язаних із формуванням, мобілізацією й розміщенням фінансових ресурсів, і з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Фінанси у вузькому розумінні – це застосування різноманітних прийомів і методів для досягнення максимального прибутку підприємств, фірм, тобто збільшення загальної вартості капіталу, вкладеного за умови мінімального ризику.

Першою найбільш яскравою формою фінансових відносин були податки.

Ключовими елементами визначення сутності фінансів і основ їх функціонування, що полягає в постійному русі й кругообігу коштів, є характеристика фінансових відносин і фінансової діяльності.

Фінансові відносини, відображаючи рух вартості від одного суб'єкта до іншого, характеризують обмінні, розподільні й перерозподільні процеси й проявляються у грошових потоках.

Наприклад, у складі фінансових відносин підприємств виділяють такі групи відносин:

• з контрагентами (тобто з установами, організаціями, які пов'язані з даним підприємством зобов'язаннями за спільним договором) – із приводу формування первинних доходів, створення й використання цільових фондів внутрішньогосподарського призначення (статутного капіталу, резервного фонду й т. п.);
  
• з іншими підприємствами – з приводу розподілу фінансів (сплата й отримання штрафів, внесення пайових внесків, участь у розподілі прибутку від загальної діяльності, придбання цінних паперів інших підприємств і держави й одержання за ними дивідендів тощо);
  
• зі споживачами продукції у процесі реалізації продукції, а з постачальниками – при придбанні товарно-матеріальних цінностей;
  
• зі страховими організаціями – з приводу різних видів обов'язкового й добровільного страхування;
  
• з банківською системою – з приводу розрахунково-касового обслуговування у зв'язку з одержанням і погашенням позик, сплатою відсотків, а також наданням банкам у тимчасове користування вільних коштів підприємств за певну плату;
  
• з державою – з приводу створення й використання бюджетних і позабюджетних фондів через внесення в бюджет податків, зборів, внесків. З іншого боку, здійснюється бюджетне фінансування невиробничої сфери, цільових програм тощо;
  
• з філіями, цехами підприємства – пов'язані з розподілом прибутку, формуванням оборотних коштів, розрахунками з акціонерами.
  

Фінансова діяльність будь-якого суб'єкта проявляється у формуванні доходів і здійсненні витрат.

Це разом з тим і різні, і тісно взаємозалежні сторони прояву функціонування фінансів: адже, з одного боку, фінансові відносини завершуються формуванням доходів одного суб'єкта при здійсненні витрат іншим, а фінансова діяльність, з іншого боку, не може здійснюватися кожним суб'єктом відокремлено – доходи надходять від когось, а витрати йдуть комусь.

Доходи одного із суб'єктів завжди є витратами іншого.

Під доходами розуміють отримані в результаті певної діяльності надходження коштів. Доходи – це всі надходження, які забезпечують фінансування витрат (витрат). Джерелом доходів є в основному склад доданої вартості – заробітна плата, прибуток, позичковий відсоток, рента, непрямі податки.

Під витратами розуміють використання коштів, наявних у розпорядженні того або іншого суб'єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів або наявних фінансових ресурсів.

У категорії «фінанси» розрізняють централізовані й децентралізовані фінанси.

Централізовані фінанси – це економічні відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів коштів держави, які акумулюються в державному бюджеті й цільових фондах.

Децентралізовані фінанси – це економічні відносини, які охоплюють оборот грошових фондів підприємств.

Фінансові ресурси держави, регіону, підприємства, фірми – сукупність всіх видів коштів, фінансових активів, якими розпоряджається економічний суб'єкт.

Фінансові ресурси підприємств – це сума коштів, спрямованих в основні й оборотні кошти підприємств, на основі яких формуються продуктивні доходи.

Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний і непрацюючий капітал), а з іншого – фінансові ресурси можуть формуватися й шляхом залучення й запозичення коштів.

Формування фінансових ресурсів здійснюється з різних джерел:

• держави – з держбюджету, цільових фондів;
  
• регіону – з місцевих бюджетів, регіональних фондів;
  
• підприємств – це власні й позикові (залучені) кошти.
  

Напрямки використання фінансових ресурсів держави:

• розвиток народного господарства, структурна перебудова галузей;
  
• фінансування установ невиробничої сфери;
  
• соціальний захист населення;
  
• зовнішньоекономічна діяльність;
  
• охорона навколишнього середовища;
  
• створення резервів;
  
• управління, оборона й т.п.
  

Напрямки використання фінансових ресурсів підприємств і організацій:

• розширене виробництво й розвиток підприємств;
  
• вирішення соціальних проблем колективу;
  
• матеріальне стимулювання працівників;
  
• створення фінансових резервів і т.п.
  

Необхідна збалансованість між фінансовими ресурсами держави й підприємств. У сучасних умовах дефіциту фінансових ресурсів необхідний пошук нових джерел фінансових ресурсів.

Головним джерелом фінансових ресурсів є ВВП (валовий внутрішній продукт), тобто знову створена в суспільстві вартість. Накопичена вартість існує у формі національного багатства.

Із цього погляду розрізняють два види фінансових ситуацій: нормальну й кризову. При нормальній фінансовій ситуації основним об'єктом фінансових відносин є ВВП, а національне багатство використовується тільки в частині нестачі ресурсів.

При кризовій фінансовій ситуації ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство.

Одним з елементів фінансових ресурсів є фінансові резерви – це особлива група фондів коштів, де накопичуються кошти, які на певний час вилучаються з обороту, а використовуються у випадках збоїв у процесі суспільного виробництва.

Методи формування фінансових резервів:

• бюджетний – створення в складі кожного бюджету бюджетних резервів, основними з яких є оборотна касова готівка й резервний фонд кабінету міністрів;
  
• госпрозрахунковий – формування фінансових резервів підприємств;
  
• страховий – створення фондів страхових організацій.
  

Таким чином, можна визначити такі характерні ознаки фінансів:

- обмінно-розподільчий характер;

- рух вартості від одного суб'єкта до іншого;

- грошова форма відносин;

- формування доходів і здійснення витрат;

- еквівалентний (за призначенням) характер обміну й розподілу та нееквівалентний перерозподіл.

Зміст категорії «фінанси» проявляється в їх функціях:

• розподільчій;
  
• контрольній.
  

Механізм дії розподільчої функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП. Він містить у собі кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл (див. рис. 1.1).






Рисунок 1.1 – Механізм дії розподільчої функції фінансів


Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВВП.

Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб – заробітна плата, у юридичних осіб – прибуток, у держави – прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті, і надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає в створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні.

Загальнодержавні охоплюють бюджет і фонди цільового призначення.

Відомчі – це фонди, які створюють міністерства й відомства.

Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об'єднаннях.

Перерозподіл містить два етапи:

- вилучення частини доходів у одних суб'єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб'єктів, що створюють ці фонди;

- використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб'єктів. На цьому етапі можуть формуватися як первинні доходи – заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безоплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам і асигнувань коштів юридичним особам.

Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу.

Необхідність перерозподілу пов'язана з таким:

• утриманням невиробничої сфери суспільства;
  
• забезпеченням держави коштами для виконання її функцій (втручання в економіку, соціальний захист населення, управління, оборона й т. п.).
  

Сутність контрольної функції полягає в тому, що фінанси – це інструмент контролю за діяльністю суб'єктів обмінно-розподільчих відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості й тому об'єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб'єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність забезпечує збереження фінансових ресурсів і формування доходів на законній основі. Установлення й здійснення фінансових взаємовідносин автоматично передбачає й взаємний контроль сторін.

У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений суперечливий характер, оскільки кожний суб'єкт прагне одержати якнайбільше. Саме для того, щоб у процесі розподілу й перерозподілу ВВП окремі суб'єкти не привласнювали неприналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль.


Висновки


Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера охоплюваних ними товарно-грошових відносин і роль у процесі суспільного відтворення визначаються економічним ладом суспільства, природою й функціями держави.

Як історична категорія фінанси з'явилися одночасно з виникненням держави при розшаруванні суспільства на класи.

З виділенням державної скарбниці у 16–17-му ст. виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

Податки стали найважливішим знаряддям перерозподілу національного доходу.

У 20-му ст. зросло значення прямих податків і головного серед них – прибуткового податку з фізичних осіб. Другим великим прямим податком є податок на прибуток корпорацій (або податок на прибуток підприємств).

Після Другої світової війни різко розширилася сфера фінансових відносин. Значний розвиток одержали місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.

Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій.

Фінанси – це економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання функцій і завдань держави й забезпечення умов розширеного відтворення.

У категорії «фінанси» розрізняють централізовані й децентралізовані фінанси.

Фінансові ресурси держави, регіону, підприємства, фірми – сукупність всіх видів коштів, фінансових активів, якими розпоряджається економічний суб'єкт. Необхідна збалансованість між фінансовими ресурсами держави й підприємств.

Зміст категорії «фінанси» проявляється в їх функціях – розподільчій і контрольній. Механізм дії розподільчої функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП. контрольна функція проявляється у фінансовому контролі на всіх стадіях розподілу ВВП.


Питання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте історію розвитку фінансів з часів їх виникнення і до наших днів.
   
2. Проаналізуйте виникнення та необхідність фінансів у суспільстві. Охарактеризуйте їх зміст і сутність, виділіть специфічні ознаки.
   
3. Дайте визначення поняття фінансів у широкому і вузькому розумінні. Приділіть увагу централізованим і децентралізованим фінансам.
   
4. Дайте визначення понять «фінансові ресурси», «фінансові відносини», «фінансова діяльність».
   
5. Дайте характеристику фінансових відносин підприємств.
   
6. Охарактеризуйте децентралізовані фінансові ресурси, їх джерела, фактори зростання та основні напрями використання.
   
7. Назвіть склад та особливості формування централізованих фінансових ресурсів, напрями їх використання.
   
8. Визначте сутність фінансових резервів. Розгляньте види фінансових резервів.
   
9. Назвіть функції фінансів.
   
10. Проаналізуйте дію розподільчої функції фінансів. Охарактеризуйте взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями в процесі вартісного розподілу.
    
11. Охарактеризуйте контрольну функцію фінансів.
    

ТЕМА 2

ФІНАНСОВА СИСТЕМА


Питання 2.1 Поняття фінансової системи.

Питання 2.2 Фінансова система за внутрішньою структурою.

Питання 2.3 Фінансова система за організаційною побудовою. Органи управління фінансовою системою, їх завдання й функції.


Ключові терміни

Фінансова система, фінансова система за внутрішньою структурою, фінансова система за організаційною побудовою.


2.1 Поняття фінансової системи


Фінансова система являє собою сукупність відносин як усередині підприємств, галузей, держави, так і між підприємствами, галузями, державами у процесі створення, розподілу й використання ВВП і національного доходу (грошових фондів і нагромаджень). Це сукупність окремих сфер фінансових відносин, які пов'язані між собою.

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою (змістовною) структурою й організаційною побудовою.

За внутрішньою структурою фінансова система – це сукупність дещо відособлених сфер і ланок, що відображають специфічні форми й методи фінансових відносин.

За організаційною побудовою фінансова система – це сукупність фінансових органів й інститутів, що керують грошовими потоками.


2.2 Фінансова система за внутрішньою структурою


Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, а ланки – їх відособлену частину (див. рис. 2.1).

Внутрішня структура фінансової системи охоплює такі сфери: фінанси суб'єктів господарювання, державні фінанси, міжнародні фінанси, фінансовий ринок і деякі економісти до цієї системи відносять страхування.

Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Оскільки вони мають загальні принципи організації й методи здійснення фінансової діяльності, то ця сфера не розділяється на окремі ланки. Існують певні особливості, пов'язані з формою власності й галузевою специфікою. Однак вони не настільки істотні, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх сутності.






Рисунок 2.1 – Фінансова система України за внутрішньою структурою


Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державних підприємств.

Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільчо-обмінні відносини й централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона складається із двох частин – міжнародних фінансових відносин і безпосередньо міжнародних фінансів. Міжнародні фінансові відносини опосередковуються через міжнародні розрахунки, які, у свою чергу, базуються на використанні двох валют і встановленні валютного курсу. Нині процеси курсоутворення, купівлі й продажу необхідних валют пов'язані з функціонуванням валютного ринку, що формує специфічну ланку міжнародних фінансів. Безпосередньо міжнародні фінанси містять дві ланки – фінанси міжнародних організацій і міжнародні фінансові установи.

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. За формою ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів. Функціонування фінансового ринку забезпечується через відповідні установи - банки, інституціональних інвесторів, фондові біржі.

Відособленою ланкою фінансової системи є страхування. Воно не належить до конкретної сфери й займає проміжне місце між мікро- і макрорівнями.

Національні фінансові системи відображають структуру фінансів окремих країн. До їх складу входять:

• фінанси суб'єктів господарювання;
  
• страхування;
  
• державні фінанси;
  
• внутрішні валютний і фінансовий ринки.
  

Світова й регіональні фінансові системи складаються із двох рівнів:

• національні фінансові системи країн світу або окремого регіону;
  
• міжнародні фінанси, які відображаються в централізованих на світовому або регіональному рівнях коштах і фінансових ресурсах.
  

Побудова фінансової системи виходить із необхідності вирішення таких завдань:

• формування, концентрація й оптимальне розміщення достатніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;
  
• досягнення максимальної ефективності використання наявних фінансових ресурсів - максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору раціональної структури форм фінансового забезпечення;
  
• встановлення оптимальних пропорцій розподілу й перерозподілу виробленого ВВП із метою повного забезпечення потреб громадян, підприємств, держави;
  
• всебічне сприяння залученню всіх тимчасово вільних коштів і отриманих доходів через установи фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;
  
• формування страхових фондів з метою забезпечення відшкодування втрат фінансових ресурсів і доходів і встановлення максимальних передумов для використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів.
  

3. Фінансова система за організаційною побудовою. Органи управління фінансовою системою, їх завдання та функції
   

Організаційна структура фінансової системи — це сукупність фінансових органів і установ, що характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу й перерозподілу ВВП є об'єктивним явищем, форми й методи фінансових відносин відображають установлену у світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а спрямовується певними управлінськими структурами, юридичними й фізичними особами. Це суб'єктивна сторона побудови фінансової системи, що, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.

В основі формування органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади й управління.

В організаційний склад фінансової системи України входять:

а) органи управління:

Міністерство фінансів;

Державна податкова адміністрація;

Державна контрольно-ревізійна служба;

Державне казначейство;

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку;

Рахункова палата;

Аудиторська палата;

Пенсійний фонд;

Фонди соціального страхування (у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, у зв’язку з безробіттям, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань);

б) фінансові установи: Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи (кредитні союзи, ломбарди й т. п.); міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; інституціональні інвестори.

Фінансові органи й установи можуть бути згруповані в чотири блоки (див. рис. 2.2).

Перший блок становлять органи, що функціонують у сфері бюджету держави. Це, насамперед, Міністерство фінансів України й Державне казначейство. До цієї ж групи належить Державна податкова адміністрація.

Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи — Контрольно-ревізійна служба, Рахункова палата, Аудиторська палата й аудиторські фірми.

Третій блок становлять фінансові установи, що працюють на фінансовому ринку: Національний банк України й комерційні банки, міжбанківська валютна біржа, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, фондові біржі, інституціональні інвестори, страхові компанії.

У четвертий блок входять органи управління цільовими фондами: Пенсійним фондом України, фондами соціального страхування.

Формування системи фінансових органів і установ, розмежування функцій і повноважень між ними може забезпечити надійне й ефективне управління фінансами в країні.







Рисунок 2.2 – Фінансова система України за організаційною побудовою


Існує досить складна схема взаємозв'язку органів управління фінансовою системою з її окремими сферами й ланками (табл. 2.1).


Таблиця 2.1 - Взаємозв'язок органів управління фінансовою системою з її окремими сферами й ланками

Фінансові органи й установи	Ланки фінансової системи	Напрямки діяльності
Міністерство фінансів	Бюджет держави	Складання й виконання
	Державний кредит	Випуск позик, використання залучених коштів, погашення боргів
	Міжнародні фінансові відносини	Взаємовідносини з урядами інших країн, міжнародними організаціями й міжнародними фінансовими установами
	Фінанси підприємств	Організаційне регулювання фінансової діяльності
	Страхування	Контроль за діяльністю страхових компаній
Державне казначейство	Бюджет держави	Виконання Державного та місцевих бюджетів за доходами і видатками
Державна контрольно-ревізійна служба	Бюджет держави	Ревізії складання й виконання бюджетів, контроль за використанням бюджетних асигнувань
	Фінанси державного сектора	Контроль за фінансовою діяльністю державних установ та підприємств
Державна податкова адміністрація	Бюджет держави	Облік платників податків і обов'язкових внесків, контроль за дотриманням податкового законодавства
	Загальнодержавні цільові фонди
Рахункова палата	Державний бюджет	Контроль за складанням і виконанням бюджету
	Державний кредит	Контроль за залученням, використанням і погашенням державних позик
Страхові компанії	Страхування	Здійснення страхових операцій
Аудиторська палата	Фінанси підприємств	Видача ліцензій аудиторам і аудиторським фірмам, контроль за аудиторською діяльністю
Аудиторські фірми	Фінанси підприємств	Проведення незалежного фінансового контролю
Національний банк	Кредитна система	Реєстрація банків, видача ліцензій на окремі банківські операції, банківський нагляд
	Державний кредит	Агентські послуги уряду з розміщення державних цінних паперів
	Міжнародні фінансові відносини	Проведення міжнародних розрахунків держави
	Валютний ринок	Визначення валютних курсів
Комерційні банки	Банківська система	Здійснення банківських операцій
Міжбанківська валютна біржа	Валютний ринок	Організація торгівлі валютою