Geum.ru

Туристично-краєзнавчий аспект є важливим напрямком у навчально-виховному процесі сучасної вищої школи

Вид материалаДокументы

Содержание


Список використаних джерел
Подобный материал:
Тарас Нагайко


ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ УСНОЇ ІСТОРІЇ СТУДЕНТАМИ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ У КРАЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ


У статті розглядається питання використання методів усної історії студентами вищих навчальних закладів під час навчально-педагогічних краєзнавчих практик

В статье рассмотрен вопрос использования методов устной истории студентами высших учебных заведений во время учебно-педагогических краеведческих практик


Туристично-краєзнавчий аспект є важливим напрямком у навчально-виховному процесі сучасної вищої школи. На підтримку краєзнавства та туризму мають бути спрямовані зусилля кафедр, відділів та інших структурних підрозділів вищих навчальних закладів. З даного напряму слід розгорнути роботу навчально-методичних центрів, в основу діяльності яких має бути покладено принципи активного впровадження та використання на практиці набутого досвіду у зазначеній галузі. Саме зазначені навчально-методичні центри мають окреслити теоретичні, методичні та організаційні основи туризму та краєзнавства, визначити відповідні акценти даної діяльності на місцевому рівні, пристосувати набутий досвід до конкретних умов.

Туристично-краєзнавча робота є одним з перспективних напрямків, що мають активно підтримуватися та розвиватися у вищих навчальних закладах. Для цього у кожному ВНЗ слід створити належну теоретично-методичну базу. Її розробкою мають займатись відповідні структури та відділи робота яких є дотичною до даної галузі. З-поміж таких слід назвати факультетські кафедри та їх структурні підрозділи, лабораторії, центри, студії тощо. Працююче у них коло фахівців має визначити собі за мету створення на базі зазначених підрозділів навчальних та науково методичних розробок з використанням вже існуючого та набутого досвіду. Слід також передбачити можливість їхньої апробації, тобто практичного застосування.

Методичні розробки в галузі туристично-краєзнавчої роботи слід застосовувати під час навчальних практик студентів. У розрізі їх здійснення, перед студентами може виноситись широкий спектр завдань. Так, плануючи проходження студентами практики в польових умовах: туристичні походи, історико-етнографічні, краєзнавчі дослідження, слід мати на увазі, що в залежності від місцевості де відбувається практика, можливим є організувати збір тієї чи іншої інформації. Як правило, це відомості, що стосуються історії населених пунктів: легенди, перекази, топонімічні джерела тощо. Також предметом збору може виступати місцевий фольклор.

Аби забезпечити збір зазначеного матеріалу на належному рівні, слід дотримуватись чітко визначених принципів його фіксації. Як правило, під час подібної роботи студентами мають використовуватись щоденники, до яких заноситься інформація про вид та об’єм виконаних робіт, інші супроводжуючі дані. До них додаються анкети з інформацією, що напряму стосується предмету дослідження. По завершенні практики студентами подається звіт, де зазначаються основні результати проведеної роботи.

Корисним у плані фіксації, накопичення та збору краєзнавчого матеріалу є метод “усної історії”. Усна історія є новим, сучасним напрямком у методології історичних досліджень, що з усіх методик дослідження віддає перевагу саме усному опитуванню, анкетуванню, польовим дослідженням, усній традиції в поясненні історичного минулого. Даний підхід до вивчення історичного минулого передбачає перетворення усної інформації, повідомленої респондентом, у джерела, що мають залучатися до наукового обігу. Згідно з визначенням уміщеного в “Новому скороченому оксфордському словнику англійської мови” усна історія – це записана на магнітофон ( або інший носій – Т.Н.) інформація історичного змісту, почерпнута з особистого досвіду особи, що говорить, чиє використання та інтерпретація є предметом наукового дослідження.

Під джерелами усної історії слід розуміти будь-яку інформацію, отриману і зафіксовану дослідником у процесі вербального спілкування з людьми, котрі надають її на його прохання. Подібна інформація надається людьми у вигляді спогадів про події, свідками яких вони стали, розповідей про історичне минуле, цитування усної народної творчості (переказів, легенд) тощо. Характерною рисою джерел усного походження, що вирізняє їх з-поміж інших, є те, що вони відображають суто суб’єктивний погляд інформанта на ту проблему, стосовно якої ним надається інформація. Цей аспект є особливо цінним моментом досліджень, у яких використовуються усні свідчення, розповіді про події, що відбулися в минулому. Він дозволяє дослідникові здійснювати порівняльний аналіз інформації, отриманої в процесі спілкування зі свідками-очевидцями та учасниками подій з уже відомими фактами. Застосування матеріалів усного походження на сьогодні потребує цілий ряд напрямків історичної науки, які виникли та продовжують формуватись останнім часом.

Дозволимо собі запропонувати приблизну схему проведення дослідження з використанням методів “усної історії”. Першим етапом на шляху використання подібного роду інформації є підготовка до її збору. Для цього слід визначити коло питань які планується дослідити. Згідно нього складається питальник та розробляються анкети, якщо в цьому вбачається потреба. Надалі проводиться безпосередній збір інформації у формі інтерв’ю. Характер запитань і форма фіксації відповідей є особистою справою дослідника і здійснюється ним на власний розсуд (згідно обраної методи). Наступним етапом є обробка зібраних даних, їх систематизація тощо.

Важливими вважають джерела усного походження в локальних дослідженнях, метою яких є вивчення історії краю, району, села. Іноді дослідник не має належної кількості документальних та інших матеріалів з проблеми, яку досліджує. Ураховуючи цей момент, зауважимо, що в такому разі усні джерела стають іноді єдиними і незамінними у справі з’ясування тих питань, що викликають цікавість дослідника. Щодо вивчення історичного минулого сільських населених пунктів, то варто зазначити, що інформація в письмових джерелах стосовно них, якщо така існує, як правило, не є вичерпною і зводиться до коротких історичних відомостей або ж довідок із зазначенням основних етапів існування населеного пункту. Така ситуація потребує звернення дослідників до використання усних джерел. У подібних випадках історична наука має тісно поєднуватися з краєзнавством та етнографією, запозичуючи їхні методи досліджень, серед яких провідне місце займає збір усних матеріалів.

Збір усної історії передбачає прямий контакт з людьми – безпосередніми свідками подій, носіями інформації. У спілкуванні з ними гостріше відчувається сама проблема дослідження, приходить усвідомлення тих моральних цінностей і життєвих орієнтирів, що були притаманні представникам минулих поколінь. У розмові з такими респондентами іноді банальні, на перший погляд, речі набувають нового значення. Особливо яскраво це виглядає на прикладі тих поколінь, чиє зріле життя припало на період першої половини ХХ століття, хто став свідком жахливих трагедій: голодомору, розкуркулення, Другої світової війни. Усні розповіді цих людей, як правило, сповнені яскравих епізодів із життя, що стало надбанням історії. Завдання історика-збирача усної історії полягає в тому, щоб зуміти скористатися знаннями респондентів для побудови наукового дослідження. Основним засобом, за допомогою якого дослідник може отримати інформацію усного походження, є безпосереднє спілкування з респондентом – особою, що здатна пригадати і повідомити досліднику інформацію, яка його цікавить. Важливим аспектом усного дослідження є грамотна побудова такої бесіди. Найбільш зручно проводити її у формі інтерв’ю. Дана форма є найпоширенішою серед усіх методів усної історії.

Важливим моментом у проведенні інтерв’ю є уміння вірно визначити манеру ведення бесіди, а саме: відчути, діалог чи монолог більш властивий для тієї чи іншої людини під час розмови. Характер запитань тут має неабияке значення. Наприклад, запитання, що починається фразою типу “Поясніть”, “Як би Ви охарактеризували”, може змусити респондента відмовитися від власної манери говорити і прилаштовуватися до манери, запропонованої дослідником. Не слід також перебивати співрозмовника посеред фрази, задаючи чергове запитання, чи намагатися підтримувати розмову, погоджуючись чи, навпаки, не погоджуючись із почутим. Це, як правило, веде до втрати інформантом думки. Слід також вичікувати паузи, що виникають у розмові, коли людина намагається щось пригадати або ж просто відпочиває. Таким чином, розмова зберігатиме темп та форму, що більш властиві респонденту, що у свою чергу позитивно позначатиметься на інформації, яку він повідомлятиме. Прилаштовуючись до манери спілкування тієї особи, з якою ведеться бесіда, важливим є дотримуватися лінії дослідження, проте незайвим іноді буде дати людині можливість висловитися з інших питань, скажімо, з тих, що стосуються більш сучасних проблем, що її турбують. Така бесіда набуде довірливого характеру і дозволить респонденту більш повно „розкритися” в процесі розмови. Особливу цінність мають конкретні приклади з особистого досвіду респондента, що здатні проілюструвати ту чи іншу історичну подію або явище.

З огляду на стан справ навколо усної історії в Україні, ураховуючи досвід інших країн із цього питання, вважаємо, що пріоритетним шляхом її подальшого розвитку має стати створення на базі вищих навчальних закладів “Центрів усної історії”, через які здійснюватиметься робота в даному напрямку. Їх створення дасть можливість залучити до процесу збору та обробки усних джерел значну кількість збирачів матеріалу: студентів, аспірантів, викладачів, що, безумовно, сприятиме розвитку усної історії в нашій країні, а головне, збереже частину народної пам’яті в процесі накопичення матеріалів для подальших досліджень.

Такі значні освітні осередки, як вищі навчальні заклади, мають можливість і повинні долучатися до розвитку вітчизняної історичної науки. У тих регіонах, де вони знаходяться, вони можуть і повинні налагодити збір подібних матеріалів шляхом проведення навчально-виховних практик серед студентів, організації експедицій, розвитку напрямків подібної роботи у студентських наукових товариствах, пропонуючи відповідну тематику для написання наукових робіт студентам історичних факультетів. До того ж, під наглядом вищих навчальних закладів ця робота може здійснюватися в тісному контакті з різноманітними установами та організаціями, які у свою чергу сприяли б проведенню усних досліджень з різних напрямків та проблем.

До роботи по збору джерел усного походження можуть бути залучені також шкільні навчальні заклади, на базі яких можливим було б ініціювати роботу гуртків та окремих школярів у галузі усної історії. Участь останніх у подібній роботі сприяла б розвитку їх комунікативних здібностей та спрямовувала б їх у подальшому до поглибленого вивчення історії. Важливим моментом у цій справі може стати написання учнями відповідних конкурсних робіт.

Роботу із збирання усних свідчень можна проводити не лише в окремих населених пунктах, про що йшлося вище. Подібні дослідження можуть стосуватися значно ширшої території. Водночас, у якості потенційних респондентів можуть виступати не лише мешканці сільських чи міських населених пунктів, а й утриманців будинків для престарілих, військових шпиталів для ветеранів тощо. Як видно з конкретних публікацій, подібна практика з успіхом існує за кордоном. У такий спосіб усна історія здатна здійснити важливу соціальну функцію продемонструвати окремим категоріям людей свою потрібність суспільству. Проведення усних досліджень, безумовно, сприятиме популяризації історії серед населення, у тому числі місцевої.

Особливо важливе значення розвиток усної історії матиме для студентів історичних факультетів. Адже безпосередньо долучившись до відтворення історичного минулого на сторінках наукових праць, молода людина вже зараз зможе зробити свій внесок у розвиток власної держави, продемонструвати їй свою значимість та відчути себе повноцінним членом суспільства.


Список використаних джерел
  1. Нагайко Т. Вивчення побутового аспекту життя сільського населення України періоду Другої світової війни засобами усної історії // Український історичний збірник. – Вип. 6, 2004. – С. 368-376.
  2. Нагайко Т., Лукашевич О. Повернення до усної традиції у вивченні історичного минулого (в контексті побутового аспекту історії). Українське державотворення: від минувшини до сьогодення / Матеріали науково-практичної конференції, 11-12 травня 2004 р. – Коломия, 2004. – 60 с. – С. 51-55.
  3. Нагайко Т. Ю., Іваненко А.О. Методичні рекомендації з організації та проведення наукових досліджень з питань вивчення історичного минулого сільських населених пунктів засобами усної історії (для студентів історичних факультетів). – Переяслав-Хмельницький, 2005. – 40 с.
  4. Томпсон Пол. Голос прошлого. Устная история / Пер. с англ. – М.: Весь Мир, 2003. – 368 с.
  5. Удод О. А. Історія: осягнення духовності. – К.: Генеза, 2001. – 192 с. – С. 39