Методичні рекомендації та поради щодо використання Інтернет-технологій в навчально-виховному процесі

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

У
країна

Міністерство освіти і науки України

Інститут інноваційних технологій і змісту освіти

Чернівецька філія

58001 м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 5/4, тел./факс 8(0372) 551708

e-mail: fiitzo@yandex.ru

„ 25 ” листопада 2009 року № 53

Начальнику Головного управління освіти Чернівецької облдержадміністрації Начальникам управління освіти

Чернівецької міської ради,

відділів освіти Новодністровської міської ради, райдержадміністрацій

Завідувачам ММК, РМК, РМЦ,

керівникам методичних служб ДНЗ,ЗНЗ, ПНЗ, інших закладів освіти

Методичні рекомендації та поради щодо використання Інтернет-технологій в навчально-виховному процесі

Розвиток систем зв'язку в економічно розвинутих країнах світу спричинив появу мережі Інтернет. Інтернет напрочуд швидко вкорінився в усі сфери життя суспільства, причому швидко перестав бути тільки інформаційним середовищем та поштовою службою. Сьогодні в Інтернет-простір можна увійти з мобільного телефону або малюсінького комунікатора у будь-який час і з будь-якого місця. Зручна і проста у використанні пошукова система заміняє сотні томів енциклопедій і довідників. Користувачі Інтернету об’єднуються в численні співтовариства, які вже стали характерним для ХХІ сторіччя явищем під назвою «соціальні мережі».

Сьогодні, освітні послуги включають питання інформування як учнів, так і викладачів з широкого загалу питань, пов'язаних з навчальною та викладацькою діяльністю. Досить велика кількість послуг Інтернет може застосовуватися для управління системою освіти, а не лише для потреб навчально-виховного процесу. Це можуть бути послуги з розповсюдження інструктивних та методичних матеріалів, надання доступу до юридичних та інших баз даних із питань освіти та ін. Отже, освітні послуги покликані вирішувати потреби користувача в процесі освітньої діяльності.

Основні властивості мережі Інтернет:

Глобальність. Сучасні телекомунікаційні системи роблять можливим безпосередній доступ до інформації в будь-якому місці Землі. Через Всесвітню Павутину з усього світу можна отримати доступ до безлічі книг, періодичних видань та інших інформаційних джерел.

Децентралізованість. Інтернет було навмисно спроектовано як децентралізовану мережу, з множинним рівноправним доступом. Доступність багаточисельних сайтів і незалежність від географічного розташування означають, що публікація матеріалів не залежить ні від держав, ні від монополій, ні від форс-мажорних обставин.

Відкритість. Доступ до Інтернету не має жодних особливих вимог. Абонентна плата відносно невелика.

Місткість. Інтернет має необмежену місткість для зберігання інформації.

Інтерактивність. Інтернет розрахований на двосторонню комунікацію: усі користувачі Інтернету можуть як відсилати, так і отримувати повідомлення. Інтернет дозволяє двосторонній зв'язок однієї людини з іншою, однієї людини з багатьма, а також багатьох - з однією.

Пристосованість до потреб користувача. Інтернет дає користувачеві право вибору, на відміну від телебачення та радіо. Користувач може міняти сайти незалежно від того, хто забезпечує інформацією та дає доступ до мережі. Користувач сам контролює, інформацію, що надходить до його комп'ютера.

Незалежність від інфраструктури. Інтернет не зв'язаний ні з якими інфраструктурами крім телефонної системи (і то, не завжди).

Компоненти мережі

Основними параметрами, що характеризують мережу є пропускна здатність та швидкість передачі інформації.

Швидкість передачі інформації вимірюється в бітах у секунду (біт/с). Сучасні технології зробили доступними швидкості, які вимірюються в Кбіт/с, в Мбіт/с, або, навіть, в Гбіт/с.

Пропускна здатність мережі вимірюється в бітах у секунду або в бодах (1 бод = 1 біт/с). Пропускна здатність мережі визначає максимально можливу кількість інформації, яку можна передати по каналі в одиницю часу, тобто максимально доступну швидкість передачі. Вона залежить від фізичних характеристик апаратних складових мережі.

Щоб об'єднати комп'ютери в мережу знадобляться спеціальні пристрої. По-перше, комп'ютери повинні бути обладнані мережевим адаптером (мережевою картою). Зараз найчастіше застосовуються вбудовані в материнську плату мережеві адаптери, хоча вони можуть мати і вигляд окремої карти.

По-друге, вам знадобиться те, що буде з'єднувати комп'ютери один з одним. Залежно від виду мережевих адаптерів таким передавальним середовищем можуть бути наступні апаратні засоби:

- різні проводи: коаксіальний (зараз не використовується), кручена пара або оптоволоконний кабель;

- радіоканали або канали супутникового зв'язку. У цьому випадку зв'язок встановлюється через спеціально виділені для передачі цифрової інформації радіоканали або канали супутникового зв'язку. Потрібні спеціальні мережеві карти;

- комутатори й концентратори. Це пристрої, які слугують для об’єднання комп’ютерів між собою.

З існуючих провідних з'єднань виділимо наступні.

- Підключення за допомогою модему через телефонну лінію (так званий "дайл-ап"). Це найпоширеніший спосіб на пострадянському просторі. Надійність з'єднання й швидкість передачі даних у цьому випадку дуже сильно залежать від телефонної станції. Якщо АТС стара, то низька швидкість і часті обриви зв'язку гарантовані.

- Підключення через DSL (Digital Subscriber Line - цифрова абонентська лінія). У цьому випадку також використається телефонна лінія, але якщо згаданий вище модем перетворює цифрові сигнали в аналогові й у такому вигляді відправляє їх, то тут спеціальні пристрої відправляють сигнали в цифровому вигляді. Ця технологія значно підвищує швидкість і надійність зв'язку, а також зберігає можливість користуватися телефоном. Однак її вартість вище звичайного модемного з'єднання.

- Підключення через ISDN (Integrated Service Digital Network - цифрова мережа зв'язку з комплексними послугами). Дана технологія підтримує передачу широкого спектра цифрових даних, включаючи звук (цифрова телефонія) і зображення (відеоконференції). Її характеризують висока швидкість, відмінна якість зв'язку й надійність, так само, як і висока вартість і мала поширеність.

Інтернет і інформація

Інтернет можна розглядати у двох змістах - фізичному й логічному. Це зрозуміло, адже навіть звичайну книгу теж можна розглянути у двох змістах. У фізичному змісті це один або кілька аркушів паперу, на яких щось надруковане. У логічному змісті книга- це джерело інформації.

Інтернет у фізичному змісті - це сукупність взаємозалежних комп'ютерів і комп'ютерних мереж, об'єднаних фізичними з'єднаннями і єдиними стандартами. У логічному змісті Інтернет являє собою глобальну всесвітню інформаційну систему - величезний інформаційний простір, що охоплює земну кулю. Іноді Інтернет називають глобальним засобом масової інформації, але в нього є важлива особливість. В Інтернеті різниця між постачальниками й споживачами інформації проглядається не настільки явно, як у звичайних друкованих виданнях. Кожний може не тільки споживати те, що йому необхідно, але й постачати те, що вважає потрібним. Завдяки цій особливості відбувається дуже швидке наповнення всесвітньої Мережі інформаційними ресурсами.

Служби Інтернет

У мережевій термінології служба — це пари програм, що взаємодіють одна з одною певним чином. Одна із цих програм називається сервером, а інша — клієнтом. Сервер служби — це не комп'ютер, а програма. Клієнт — це теж програма. Так що для того, щоб скористатися службою, треба мати цю пару програм. Програму-клієнт треба встановити й запустити на своєму комп'ютері, а сервер установлювати не треба - він уже десь установлений і працює - до нього треба тільки під’єднатися, правильно ввівши потрібну адресу.

Клієнти основних служб Інтернету (пошти та WWW) уже є в складі операційної системи, і їх установлювати не треба. А якщо захочеться скористатися якоюсь особливою службою, наприклад, ІР-телефонією, Інтернет-радіо або торент-клієнтом, треба буде лише встановити клієнт цієї служби на своєму комп'ютері.

Служба World Wide Web і Web-простір

В Інтернеті діє безліч різних служб: електронна пошта, групи новин (так звані телеконференції), служба передачі файлів (з її допомогою ми одержуємо книги, архіви, музику). Однак сама популярна служба - це, безумовно, World Wide Web («Всесвітня павутина»). Скорочено її називають WWW або просто Web. Ця служба настільки популярна, що багато хто її й вважає Інтернетом. Однак WWW - це, звичайно, не Інтернет, а лише одна з його численних служб.

Компоненти WWW

Служба World Wide Web містить у собі три компоненти, з яких два — програми й один — дані. З боку Інтернету World Wide Web забезпечують програми, які називаються веб-серверами, з боку користувача WWW забезпечується програмами, які називаються веб-браузерами. Працюючи в парі, сервери й браузери забезпечують доступ до Веб-документів (їх називають веб-сторінками).

Помилково буде думати, що веб-сторінка схожа на друковану сторінку. Веб-сторінка — це просто один документ, виконаний у спеціальному форматі, що називається HTML. Обсяг однієї веб-сторінки може бути будь-яким, аби тільки це був один файл. Середній обсяг веб-сторінки становить приблизно 10 Кбайт (5 машинописних сторінок тексту).

Всю сукупність веб-документів можна розглядати як один величезний інформаційний простір. Цей простір називається Web-простором. За допомогою браузера ми можемо одержати доступ до більшості документів WWW (доступ закритий тільки до платних документів, що мають комерційну цінність (з погляду їхніх творців) або до документів, що містять конфіденційні дані). Будь-який з веб-документів може містити (і, як правило, містить) так називані гіперпосилання. Гіперпосилання — це фрагмент тексту або вбудований об'єкт (наприклад малюнок), з яким пов'язана адреса іншого Веб-документа.

Гіперпосилання

При перегляді в браузері, текстові гіперпосилання виділяються кольорами або підкресленням, а графічні гіперпосилання - рамкою. При наведенні вказівника миші на об'єкт, що є гіперпосиланням, вказівник змінює форму й приймає зображення долоні. При натисканні мишкою це посилання завантажує на комп’ютер новий документ Web, навіть якщо цей документ фізично перебуває на комп'ютері, розташованому на іншому континенті. Так, переходячи по гіперпосиланнях з одного документа на іншій, можна виконувати подорож Web-простором.

Подорож в Web-просторі

Цілеспрямоване переміщення між документами в пошуках потрібної веб-сторінки називається веб-навігацією. Довільна подорож у просторі Web з метою його перегляду й вивчення називається веб-серфінгом. У першому випадку ми рухаємося від документа А додокументу В заданим маршрутом. У другому випадку ми плавно пливемо, куди несе, як на дошці для серфінгу.

Орієнтація й навігація в Web-просторі

Для орієнтації в будь-якому просторі, треба знати, де ти перебуваєш. Для того щоб займатися навігацією, треба не тільки орієнтуватися, але ще знати напрямок руху. І для того, і для іншого нам необхідна система координат - адреса.

Поняття URL -адреси

Неможливо в незнайомому місті розшукати потрібний будинок, якщо його адреса невідома. Так само й у веб-просторі. Кожний документ повинен мати унікальну адресу, інакше браузер не зможе його знайти і завантажити. Ця адреса називається веб-адресою або URL -адресою.

URL перекладається як уніфікований покажчик ресурсу (uniform resource locator). URL-адреса однозначно описує адресу будь-якого файлу, наявного у світовій комп'ютерній мережі, тобто, в усьому світі немає двох файлів, що мають однакові адреси URL.

Кожний файл на будь-якому комп'ютері має унікальні повні імена. Коли ми говоримо «унікальне», це означає, що двох файлів з однаковим повним ім'ям бути не може. Якщо ви думаєте, що файл Переписка.doc, що лежить у папці C:\Мої документи й файл Переписка.doc, що лежить у папці C:\Переписка\ мають однакові імена, то ви праві лише частково. У них дійсно однакові власні імена, але повні імена в них все-таки різні. Справа в тому, що до повного імені файлу входить не тільки його власне ім'я, але ще й шлях доступу, який веде до цього файлу від кореневої папки носія. А оскільки в одній папці не можуть існувати два файли з однаковими власними іменами, то на одному комп'ютері не можуть існувати два файли з однаковими повними іменами.

Таким чином, якби в кожного сервера у всесвітній Мережі теж було б унікальне ім'я, то й у кожного файлу у світі, таким чином утворилася б унікальна й неповторна адреса, по якому його можна розшукати. Саме так воно й зроблено: у кожного сервера у всесвітній мережі дійсно є унікальне власне ім'я — воно називається доменним ім'ям.

Наведемо зразок доменного імені і проведемо розбір його складових частин.

Ім'я протоколу мережевої служби — воно визначає тип сервера. У цьому випадку ім'я протоколу вказує на те, що це веб-сервер, тому що на протоколі HTTP (HyperText Transfer Protocol — протокол передачі гіпертексту) заснована служба World Wide Web.
Стандартний роздільник у вигляді символу двокрапки й двох символів косої риски.
Доменне ім'я сервера.
Шлях пошуку файлу веб-документа на заданому комп'ютері.
Ім'я комп'ютера в локальній мережі компанії Netscape.
Ім'я Web-сервера компанії Netscape.
Ім'я домена, якому належить сервер. У цьому випадку домен. com свідчить про те, що сервер належить комерційній структурі.
Каталог /assist на комп'ютері search. Судячи з назви каталогу, у ньому згруповані документи, орієнтовані на підтримку клієнтів фірми.
Каталог /security у каталозі /assist. Судячи з назви, у ньому згруповані документи, що мають відношення до питань безпеки.

Каталог /faqs у каталозі /security. Судячи з назви, у ньому зосереджені відповіді на найбільше, що задають часто питання, клієнтів із проблем безпеки.
Власне ім'я ресурсу. Ресурсом є файл cookies.php. Судячи з назви, файл присвячений маркерам Cookies і являє собою веб-сторінку. Веб-документам, що мають формат HTML, відповідає розширення імені .php або .htm.

Як бачите, у цьому випадку, кінцевою метою нашої навігації є файл cookies.php. Наведена URL-адреса однозначно описує місце розташування цього файлу у світовій комп'ютерній мережі. Перехід по гіперпосиланню, пов'язаному з такою URL-адресою, приведе до пошуку й завантаження потрібного нам файлу.

Із приводу запису URL-aдpecи треба зробити ряд важливих зауважень.

По-перше, зверніть увагу на косу риску, яка розділяє каталоги. В MS-DOS і Windows каталоги (папки) розділяються зворотною косою рискою «\». При записі URL використовується звичайна коса риса «/».

По-третє, зверніть увагу на регістр символів. Як в MS-DOS, так і в Windows при записі імен файлів і каталогів (папок) можна користуватися будь-яким регістром — це несуттєво. В URL-адресі регістр символів важливий. Варто застосовувати тільки ті символи, які відповідають оригіналу. Не можна замінити малу літеру прописною або навпаки - це буде помилкою.

З огляду на дрібні складності запису веб-адрес, працюючи в WWW, намагайтеся як можна рідше завантажувати документи введенням їхньої адреси і якнайчастіше користуйтеся гіперпосиланнями. Клацнути на посиланні набагато приємніше, ніж уводити довгу адресу з клавіатури.

Відразу після запуску Internet Explorer починається завантаження якоїсь веб-сторінки. Швидше за все ви побачите завантаження домашньої сторінки.

Домашньою сторінкою називається титульна сторінка, на яку повинен попадати клієнт при звертанні до сервера. В адресі сайту, як правило, ім'я цього документа не зазначається. У таких випадках завантажується документ, прийнятий за замовчуванням. Прийнятими за замовчуванням уважаються документи, що мають ім'я index.htm. Таким чином, адреси ссылка скрыта і ссылка скрыта тотожні.

Сукупність Веб-сторінок, що належать одному власникові й зв'язаних між собою за допомогою гіперпосилань, створює веб-вузол. У просторіччі веб-вузол називають веб-сайтом або просто сайтом.

Звичайно на домашній сторінці коротко розповідається про сайт та його послуги. Тут же приводяться гіперпосилання, за допомогою яких можна легко потрапити й на інші сторінки цього ж сайту, присвячені конкретним темам або питанням.

Та веб-сторінка, на завантаження якої браузер настроєний за замовчуванням, називається початковою. В англійській мові і домашня сторінка, і початкова сторінка позначаються тим самим терміном homepage, тому при перекладі на українську їх часто плутають. А різниця є хоча б у тім, що домашню сторінку свого вузла обирає творець вузла, а початкову сторінку для свого браузера обирає сам користувач.

Веб-браузери

Браузер – це те, без чого не може обійтися ні один користувач Інтернету. Слово «браузер» створено від англійського «веб-оглядач». Цим словом позначається програмне забезпечення для обробки та виводу різних складових веб-сторінок та надання інтерфейсу між веб-сайтом та його відвідувачем. веб-браузери - це програмні засоби для роботи з гіпертекстовими документами World Wide Web. Також, за їх допомогою можна завантажувати довільні файли з мережі. В деякі браузери вже вбудовані поштові програми та редактори гіпертекстів. Практично всі популярні браузери розповсюджуються безкоштовно або у комплексі з іншим програмним забезпеченням. Історія виникнення браузерів бере свій початок у 1990 році. Само тоді був створений перший веб-оглядач. Творцем першого браузера був розробник гіпертекстової розмітки, винахідник технології World Wide Web Тім Бернерс-Лі (Tim Berners-Lee). Браузер отримав назву Nexus. Перший браузер підтримував протоколи ftp та TCP, систему DNS та дозволяв переходити на інші Інтернет-сторінки по гіперпосиланням.

Найпопулярнішими Web-браузерами є Інтернет Explorer, Opera та Mozilla Firefox.

Blog

Методичні рекомендації та поради щодо використання Інтернет-технологій в навчально-виховному процесі

Содержание

Чернівецька філія

Начальнику Головного управління освіти Чернівецької облдержадміністрації Начальникам управління освіти