Бібліосвіт державна бібліотека України для юнацтва Інформаційний вісник 1 (21)’2007 зміст

Вид материала

Документы

Содержание Відродження та утвердження ідеалів Образ міста у філософії та мистецтві Підвищення професійного рівня фахівців

Подобный материал:

• Бібліосвіт державна бібліотека України для юнацтва Інформаційний вісник 3 (23)’2007, 692.58kb.
• Інформаційний вісник, 993.03kb.
• Інформаційний вісник, 1023.87kb.
• Інформаційний вісник, 1100.75kb.
• Інформаційний вісник, 1081.07kb.
• Інформаційний вісник, 1072.15kb.
• Дз «державна бібліотека україни для юнацтва», 1059.26kb.
• Дз «Державна бібліотека України для юнацтва», 2408.7kb.
• Дз «Державна бібліотека України для юнацтва», 963.85kb.
• Міністерство культури І туризму україни дз «державна бібліотека україни для юнацтва», 1405.67kb.

ВІДРОДЖЕННЯ ТА УТВЕРДЖЕННЯ ІДЕАЛІВ

ДУХОВНОСТІ СЕРЕД МОЛОДІ ЧЕРЕЗ ДІЯЛЬНІСТЬ

ЛІТЕРАТУРНИХ ОБ’ЄДНАНЬ

С. Щерба, головний бібліотекар Вінницької ОЮБ


Ось засяяла “світлиця” чарівна,

Кличе, друзі, за собою вас вона.

Поведе в країну музики і фарб

І відкриє перед вами книги скарб –

Скарб добра, краси, любові

До барвінку в чистім полі,

До маленької пташини,

До чарівної калини.

Тут навчать пісень співати.

Отже, друзі, поспішайте,

До світлиці завітайте.


Дванадцять років тому (у травні 1995 р.) вперше пролунали ці рядки в стінах Вінницької обласної бібліотеки для юнацтва. Тут відбулася презентація літературно-мистецької світлиці “Подільська криниця”. Перше засідання під назвою “Скарби рідного краю” розкрило мету і напрямки її роботи, а саме: виховання молоді на кращих традиціях рідного краю, вивчення історії Вінниччини, популяризація культурних цінностей, надбаних народом протягом багатьох століть.

Робота світлиці сприяє збереженню багатющої літературно-мистецької спадщини нашого чарівного Поділля, а також плеканню паростків нового. Учасниками засідань світлиці є юні поети-початківці і вже відомі митці художнього слова, працівники обласних закладів культури, викладачі вищих навчальних закладів міста, самодіяльні та професійні актори, майстри народної творчості, знавці рідного краю. Невипадково для засідань світлиці обиралися теми, що спонукали юнацтво до вивчення української народної творчості, ставили проблеми відродження традиційних ремесел, українського народознавства, духовної культури в цілому.

Підготовка і проведення засідань світлиці фахівцями відділу обслуговування проходить досить продумано і цілеспрямовано. Тематика заходів різноманітна, починаючи з теми історичного минулого аж до зустрічей із сучасниками. Зокрема, змістовними були такі заходи, як: “Козацькому роду нема переводу”, година пам’яті і скорботи “Відлуння сльози” (присвячена жертвам голодомору), “Як пісня, наша Вінниця”, “Історія міста, карбована в гербах: традиції і сучасність”, “Журавлем піднебесним на рідну Вкраїну повернусь” (вечір-портрет В. Стуса), “Співець землі Подільської” (за творчістю М. Стельмаха), “Спив до дна свій прикрий келих” (до 170-річчя від дня народження С. В. Руданського), “Творець невмирущої пісні” та “Криниця Леонтовича” (присвячені композитору-земляку М. Леонтовичу), народознавчі зустрічі “Зіграй нам, бандуро...”, “Слово Боже, мов зернина, що кинули в землю...” (до Великодніх свят), театральні посиденьки “Не зорі падають із неба, зірки ідуть на небеса” (за творчістю М. Заньковецької), літературно-мистецький вечір “І говорило полотно про муки, про його будні і його свята” (Шевченко – художник), “Духовні дзвони пам’яті” (П. Чубинський як історик, етнограф, громадський діяч), “Вона в віки майбутні йти повинна” (до 130-річчя від дня народження Лесі Українки), народознавчі години “Хата моя, біла хата”, “Із семи криниць водиця”, “Розмаїття візерунків на полотні”, “Берегиня роду”, “Обереги рідного дому” (про квіти – символи українського народу).

Вивчаючи літературу рідного краю, користувачі бібліотеки не тільки цікавилися життям і творчістю відомих місцевих письменників та поетів подільського краю, але й прагнули якомога більше дізнатися про молоду талановиту зміну. Так, на гостини до студентів будівельного технікуму, учнів професійно-технічних училищ та шкіл було запрошено таких письменників, як Н. Гнатюк, П. Головатюк, В. Рабенчук, А. Бортняк, В. Сторожук. А такі засідання літературно-мистецької світлиці “Подільська криниця”, як “Поезія радості і натхнення”, “Голоси молодої поезії”, познайомили молодих людей з поетами-початківцями, членами літературних студій “Мережка” (керівник – Т. Яковенко) і “Сучасник”. Ці зустрічі дали змогу розкрити талант і наших читачів, зокрема, К. Калитко, Г. Задерей, Г. Мєстєшової, чиї імена вже стали відомими на літературній ниві.

Співпраця з різними навчальними закладами міста і області, з художнім та краєзнавчим музеями, військовою частиною, центром реабілітації особливої дитини “Промінь” дали змогу провести ряд розширених виїзних засідань світлиці, зокрема:

– “І звуть його Богдан” (історичний портрет Богдана Хмельницького) – в/ч 1459;

– “Народе мій, до тебе я ще верну” (вечір пам’яті, присвячений В. Стусу) – с. Зарванці, СЗОШ І-ІІ ступеня;

– “Маестро ласкою Божою” (М. Коцюбинський) і “Грай, скрипко, грай” – обласний центр реабілітації особливої дитини “Промінь”;

– “Шолом-Алейхем – письменник і людина” – Вінницька філія Київського торгово-економічного університету;

– “Бенефіс подільського костюма” – обласний краєзнавчий музей;

– “На гончарному колі” – обласний художній музей.

Одним із останніх виїзних засідань (у квітні цього року) була зустріч учнів школи-ліцею № 7 з письменником-земляком А. Бортняком “Ну, що, здавалося б, слова”, під час якої старшокласники поглиблювали свої знання про походження та розвиток української мови, культуру спілкування, мовний етикет, а також читали вголос поезії автора. Цікавим і змістовним був історико-літературний вечір-хроніка “І пам’ять згадкою торкає”, присвячений 75-річчю утворення Вінницької області. Читачі відвідали історичні місця та музеї міста. Зазначене засідання світлиці проводилося в рамках Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року.

Протягом року в бібліотеці планується провести ще декілька засідань “Подільської криниці”: “Жарини пам’яті моєї” (поетичний альбом-зустріч з письменником-ювіляром П. Головатюком); літературно-музична вітальня для молодих людей з обмеженими фізичними можливостями “Мелодії українського романсу”, присвячена Дню молоді та Року рівних можливостей; літературно-музичний вечір “О музико, у душу увійди”.

Найцікавіші заходи, які проводилися у рамках засідань літературно-мистецької світлиці, висвітлювалися на шпальтах місцевої періодики, транслювалися обласним телебаченням та радіо.

Отже, літературно-мистецька світлиця “Подільська криниця” – це:

• зустрічі з відомими та неординарними особистостями рідного краю;
  
• спілкування з творцями мистецтва та їх творами;
  
• краса художнього слова;
  
• світ чудової музики;
  
• самоцвіти усної народної творчості;
  
• змістовне дозвілля;
  
• вільне спілкування та обмін думками;
  
• незабутні враження від побаченого та почутого.
  

Естетичне виховання молоді


ОБРАЗ МІСТА У ФІЛОСОФІЇ ТА МИСТЕЦТВІ

(ДОСВІД ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ ДЛЯ СТУДЕНТІВ

НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ)


Є. Босенко, доцент кафедри філософії

Національного аграрного університету

А. Острова, завідувач відділу мистецтв ДБУ для юнацтва




Місто – відкрита книга людських сутнісних сил. Як і будь-який інший феномен культури, воно надчуттєве, одночасно матеріальне та ідеальне. Ідеальний в ньому прихований соціальний сенс. Акумулюючи знання попередніх поколінь, воно надає їх сучасним поколінням.

Багато хто живе в стародавньому місті, не розгадуючи його культурного змісту. Саме цей факт турбує, і на нього звертає увагу сучасна західна філософія. Таку установку городянин Альбер Камю називає “машинальним життям”. Він вкладає в це поняття декілька відтінків змісту: подібно до того, як людина на виробництві стає частиною монотонної, шаблонної технологічної операції, вона може стати заручницею рутинного, повсякденного міського життя. У “Міфі про Сізіфа” Камю досліджував насамперед повсякденність європейської міської людини у середині двадцятого століття. Камінь, який котить Сізіф, – це не тільки тяжка праця, але й довга виснажлива дорога до місця праці і з нього у переповненому транспорті. Постійне спілкування на вулиці з “чужими” виробляє звичку не менш формально спілкуватися зі своїми – колегами, друзями, дітьми. Подібне машинальне спілкування відрізняється бездумністю, нечутливістю, безпристрасністю. Традиційно екзистенціальна філософія розглядає людину у середовищі міського життя. Наприклад, той, хто розмовляє в телефонній кабіні, на думку Камю, здається навколишнім людям смішним і безглуздим. Чому? Скажімо, на вітчизняних картинах вуличні сцени, у тому числі й розмова телефоном, навпаки, показані доброзичливо, поетично. Але Камю дивиться на навколишнє середовище очима втомленого знервованого городянина, а тому підкреслює зовнішні, формальні сторони побаченого.

Живопис ХХ століття відображає цю машинальність. Наприклад, для Леже характерні вплетіння людини в технічні комунікації. Персонаж 20-х років поступово змінюється, перетворюється на машину. Художників турбує наступна тенденція: мірою того як замість індивідуальних будівель з’являються будинки-коробки, їх мешканець сам стає схожим на коробку-будинок – спрощеним та уніфікованим. Крайній випадок такої метаморфози – кубізм. Аналогічну тенденцію віддзеркалює “Поцілунок” Клімта.

Минуле століття було епохою великого експерименту в усіх сферах матеріального та духовного життя, зокрема – у живописі. У картинах Мунка, Мазареля при відображенні вулиць порушено традиції – змінено кут нахилу будівель, верхня частина більша основної. Так раніше не малювали. Масовий глядач шукає відповідь на свої життєві питання у дивацтвах художника. Наприклад, парижани, зневажаючи перші виставки імпресіоністів, підозрювали, що в них щось не гаразд з очима. Однак манера відображення всупереч класичній перспективі виправдана, оскільки вносить додатковий зміст у трактування соціальних проблем.

Будинки нагадують тиски, які ось-ось зімкнуться і розчавлять маленьку беззахисну людину. На картинах Мунка вона не бореться, а біжить, з жахом затикаючи вуха. У Мазареля є спроба аналізу соціальних протиріч у графічних роботах “Істина” та “Розстріл”.

Перші імпресіоністи ще не були такими нетерпимими до урбанізації, знаходили у мешканцях міста індивідуальне, самобутнє. Вони закликали художників залишити стіни майстерень, вийти на вулиці, спуститися у підвали дешевих кафе, зазирнути до вуличних театрів у пошуках природних образів. Якщо класицизм вимагав зображувати людину лише в декількох виграшних позах, які стали шаблонно звичними, то імпресіоністи малювали жести, що їх вони спостерігали у повсякденному міському житті. На їх полотнах люди перебувають у природних позах, тому залишаються привабливими. Дега навіть знаходить незграбність у відточених па балерин: танцівниці виглядають у нього клишоногими, смішними в момент виходу зі сцени, коли штори опускаються і в результаті відсікаються руки, ноги, навіть голови. Причому ця фрагментарність зумовлена не тільки тим, що художник має намір досліджувати швидко змінний об’єкт зі всією ретельністю (подібно до того, як Мане зобразив Нотр-Дам в усі часи доби). У щоденнику, ставлячи перед собою завдання на найближчий час, Дега пише: “Побільше фрагментарності. Замість фігури – руки, ноги, стегна, зрізана зачіска”, – тобто має намір якомога більше розчленувати людину.

І це не випадково. Реальний міський простір око бачить розчленованим будинками, дверима, таким, що відсікається швидко проїжджаючим транспортом. Тому людина на вулиці сприймається як мерехтіння фрагментів рук, ніг, голови. Справа не в оригінальності художника, а в реаліях урбанізації. Можливо, короткозорість – не тільки результат читання, телевізора і комп’ютера, а хвороба міста, у якому відсутня перспектива для ока. Кришталик ока міської дитини, не тренуючись на дальню відстань, втрачає здібність динамічно змінюватися. Завдання, поставлене в щоденниках художників – відобразити людину у певному ракурсі: вид згори і вид знизу, – це також міський погляд: вид з вікна на вулицю або, навпаки, з вулиці на верхні поверхи.

У Декарта є схожий приклад: у дощовий день ми дивимося з вікна верхнього поверху, бачимо одні шапки. Або інший приклад: за руками, ногами, які майорять, впізнаємо людину, за фрагментом встановлюємо цілісність. Філософ досліджує проблему: як подолати частковість чуттєвого досвіду? Декарт намагається за фрагментом встановити цілісність, а Дега хоче розчленувати цілісне на фрагменти. Ця тенденція далеко просунулася у літературі, театрі наступного століття. Фрагментарність наростає. У сучасному живописі людину часто зображують у скалках розбитого дзеркала, кожну частину саму по собі. У серіалі “Зимова вишня” розкіл гарненького обличчя героїні взятий у заставку і нав’язливо демонструється разом із титрами на початку кожної серії. Тут художник тільки відображає реальне становище речей і реальні відносини людей у сучасному світі. Людина дійсно часткова, а художник, свідомо або ні, фіксує цю частковість своїми засобами. Міське життя саме по собі не є причиною цієї частковості. Але воно загострює це, в кінцевому рахунку соціальне, протиріччя. Місто – сукупність суспільно-історичних відносин. Воно змінюється від епохи до епохи разом із цими відносинами. Місто античне, середньовічне, доби Відродження, новоєвропейське – сукупність різних відносин. Як говорив Паскаль, “це французи, але вони вже інші”. Очі француза Р. Декарта і француза Е. Дега з дитинства були привчені по-різному сприймати те, що відображається на сітківці. Ну, скільки людей проходило у французькому місті XVII століття під вікнами Декарта? Можливо, спостерігаючи з вікна, він міг впізнавати людей по шапках, тому що знав багатьох, і часу на “роздивляння” було в аристократа достатньо. Інша справа – сучасний городянин, який постійно запізнюється на службу. Міста стали більше, часу в городян – менше. І впізнати знайомого з висоти дев’ятиповерхового будинку вже практично неможливо. А головне – вглядатися та впізнавати “іншого” не хочеться. Не виробилася така потреба в сучасної людини. Е. Мане вважається засновником імпресіонізму. Це він вперше почав експериментувати із зображенням, використовуючи розмитість контурів. Одна з перших картин, в яких були порушені традиції класичного малюнку, “Перегони”, викликала у глядачів здивування і була прийнята ними “в багнети”, хоча нашому сучаснику вона здається традиційною. Розмитість фігур виправдана рухом. Вершники відображені з точки зору глядачів. Одночасно глядачі відображені з точки зору вершників. Це наш повсякденний ракурс погляду на міський натовп з транспорту або на транспорт з натовпу. Вічно запізнюючись, міський житель живе у ритмі “перегонів”. Око не встигає за зміною вуличних подій, фіксує сюжети, що швидко змінюються, як постійну змазаність контурів. Імпресіонізм виник у XIX столітті, коли в епоху кінних екіпажів, художники передбачали погляд з автомобіля в сотні кінських сил. Водій, який несеться містом, сприймає людей бічним поглядом як цілісну, нерозрізнювану масу. Образи тим миттєвіші, чим більша швидкість.

Поняття “зустріч”, широковживане в комунікативній філософії (О. Больнов, М. Бубер), також узяте з міського досвіду. Місто формує різноманітне, але поверхове спілкування. Миттєвість стає концепцією міського життя. Ми налаштовуємося на те, що слідом за зустріччю настає розставання. Чи не переноситься такий підхід на сімейне життя?

Філософи чудово розуміють, що характер вуличних зустрічей надто поверховий, тому й уточнюють: важливими є доленосні зустрічі, після яких виникає душевний контакт. Наприклад, О. Больнов протиставляє миттєвій зустрічі домашнє вогнище, біля якого відбувається довготривале спілкування з іншими людьми, загальна “зустріч з минулим”, “виховання” як зустріч.

Згодом і в філософії, і в мистецтві почало домінувати утилітарно-функціо-нальне споживацьке спілкування, суть якого передається поняттями “контакт”, “зіткнення”, “претензія”. І художників, і філософів турбує розрізненість, атомарність міського життя. Вони шукають вихід в альтернативних типах комунікації. Але причини відчуження залишаються за межами їхнього бачення.


Рекомендована література

1. Больнов О. Зустріч // Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. – К.: Либідь, 1996. – C. 157-171.
   
2. Государственный музей изобразительных искусств имени А.С. Пушкина: Путеводитель по картинной галерее. – М.: Изобразит. искусство, 1987. – C. 151-168.
   
3. Дега Э. Письма, воспоминания современников. – М.: Искусство, 1971. – 303 с.
   
4. Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. – Кн. 2. – М.: Искусство, 1996. – 447 с.
   
5. Камю А. Миф о Сизифе // Сумерки богов. – М.: Политиздат, 1990. – C. 222-319.
   
6. Кашен Ф. Мане. – М.: Астрель, 2001. – 176 с.
   
7. Рюс Ж. Течії екзистенціалізму // Рюс Ж. Поступ сучасних ідей. – К.: Основи, 1998. – C. 72-92.
   

Соціологічні дослідження


ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОГО РІВНЯ ФАХІВЦІВ

ОБЛАСНИХ БІБЛІОТЕК ДЛЯ ЮНАЦТВА

(ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ СОЦІОЛОГІЧНОЇ РОЗВІДКИ)


Н. Паянок, соціолог ДБУ для юнацтва


З метою аналізу існуючої системи підвищення кваліфікації бібліотечних працівників, що обслуговують юнацтво, Державна бібліотека України для юнацтва проводила соціологічну розвідку “Система підвищення кваліфікації працівників у бібліотеках України для юнацтва”.

Опитування здійснювалося в обласних бібліотеках для юнацтва, а саме у Вінницькій, Волинській, Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Чернігівській.

Питання, що нами ставилися, стосувалися:

• визначення рівня проведення заходів з підвищення кваліфікації працівників бібліотек для юнацтва;
  
• виявлення форм і методів підвищення професійного рівня працівників, які використовуються в бібліотеках для юнацтва;
  
• визначення кола організацій та установ, з якими бібліотеки співпрацюють у даному напрямі.
  

Перше питання анкети безпосередньо стосувалося визначення освітнього рівня працівників юнацьких бібліотек. Згідно з відповідями, 2,3 % бібліотечних працівників мають загальну середню освіту, 17,6 % – середню спеціальну освіту, більшість персоналу бібліотек (79,9 %) здобула вищу освіту, зокрема бібліотечну – 49,7 % , за іншими спеціальностям – 30,2 %.

За даними анкет, організацією підвищення професійного рівня займаються:

• серед працівників обласних бібліотек для юнацтва:
  

• директори ( 4 бібліотеки);
  
• заступники директора (5 бібліотек);
  
• співробітники науково-методичного відділу (3 бібліотеки);
  
  • серед фахівців мережі бібліотек, що обслуговують юнацтво
    

– відділи сприяння розвитку юнацьких структурних підрозділів, маркетингу, методико-соціологічної роботи.

Питання “З якими установами та організаціями співпрацює бібліотека щодо підвищення кваліфікації працівників?” дало змогу з’ясувати, що бібліотеки співпрацюють із усіма організаціями та установами, які допомагають проводити заходи щодо підвищення кваліфікації бібліотечних фахівців.

Слід зазначити, що обласні бібліотеки для юнацтва взаємодіють із обласними науковими бібліотеками, бібліотеками для дітей, а також із обласними управліннями культури.

Дуже позитивними є партнерські відносини з управліннями у справах сім’ї та молоді обласних державних адміністрацій (23 %).

Також стосовно підвищення кваліфікації працівників обласні бібліотеки для юнацтва взаємодіють з обласними центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (15,3 %), обласними інститутами післядипломної педагогічної освіти (11,5 %), громадськими жіночими та молодіжними організаціями (11,5 %), обласними організаціями Всеукраїнської екологічної ліги (7,6 %), навчальними закладами: технікумами, коледжами (7,6), обласними центрами професійно-технічної освіти (7,6 %), обласними службами зайнятості (3,8 %), обласними службами у справах неповнолітніх (3,8 %), обласними організаціями Національної Спілки письменників України (3,8 %), обласними державними адміністраціями (3,8 %).

Таке соціальне партнерство дає позитивні результати. Це підтверджує оцінка ефективності бібліотеками діяльності організацій, котрі беруть участь у підвищенні кваліфікації їх співробітників. Співпраця бібліотек з установами та організаціями різного спрямування сприяє:

• комп’ютеризації бібліотек;
  

• комплектуванню книжкових фондів;
  
• покращенню іміджу бібліотеки серед населення.
  

Аналіз результатів соціологічної розвідки показав, що критеріями відбору працівників для підвищення їхньої кваліфікації є:

• стаж роботи – 4 бібліотеки (28,5 %);
  
• рівень освіти – 4 бібліотеки (28,5 %);
  
• посада – 3 бібліотеки (21,4 %);
  
• відсутність практичного досвіду роботи, зміна посадових обов’язків – 3 бібліотеки (21,4 %).
  

Як чинник, що негативно впливає на організацію вдосконалення професійної підготовки бібліотечних працівників, також називають нестачу коштів, яка обмежує можливості бібліотек щодо відряджень фахівців до Державної академії керівних кадрів культури та мистецтв для підвищення кваліфікації.

Таким чином, зазначені критерії відбору працівників для підвищення їхньої кваліфікації є доцільними.

За результатами соціологічної розвідки видно, що найчастіше застосовуються такі форми роботи, як консультації – 47,3 %; курси навчання працівників – 26,3 %; лекції – 26,3 %. На жаль, жодною бібліотекою не було вказано на необхідність розробки спеціальних програм навчання для фахівців.

Додатково до запропонованих форм роботи були зазначені в анкетах методичні поради (Тернопільська ОЮБ), інформаційне повідомлення (Тернопільська ОЮБ, Харківська ОЮБ, Запорізька ОЮБ).

Рейтинг застосування комплексних форм підвищення професійної майстерності працівників бібліотек виглядає так:

• тематичні семінари – 41,6 %;
  
• тренінги – 25 %;
  
• конференції – 20,8 %;
  
• школи професійної майстерності – 8,3 %;
  
• творчі майстерні – 4,1 %.
  

Відзначалися такі форми підвищення кваліфікації, як: практикум (Полтавська ОЮБ, Одеська ОЮБ), брифінг (Одеська ОЮБ), аукціон бібліотечних ідей (Хмельницька ОЮБ), клуб директорів (Запорізька ОЮБ).

В
ідповідно до результатів соціологічної розвідки, використовуються такі методи активного навчання, як круглі столи (56,2 %), навчальні (творчі) дискусії (25 %), рольові ігри (18,7 %).





Серед інших методів активного навчання згадувалися: огляди, практичні заняття (Кіровоградська ОЮБ); розбір бібліотечних ситуацій (Полтавська ОЮБ); бібліошоу (Хмельницька ОЮБ).

Отже, бачимо, що обласні бібліотеки для юнацтва, які взяли участь в соціологічній розвідці “Підвищення кваліфікації працівників в бібліотеках України для юнацтва”, використовують різноманітні форми та методи підвищення кваліфікації бібліотечного персоналу. Аналіз результатів розвідки дозволяє стверджувати, що серед наведених форм найбільш популярними є тематичні семінари, консультації та круглі столи.

На базі даних аналізу існуючої системи підвищення кваліфікації бібліотечних фахівців України, що обслуговують юнацтво, рекомендуємо:

– директорам бібліотек, перш за все, визначитися з тими категоріями працівників, які потребують підвищення кваліфікації, подбати про забезпечення їх належного навчання на різних рівнях існуючої системи підвищення кваліфікації;

– бібліотекам для юнацтва активно співпрацювати з іншими організаціями та установами;

– приділяти увагу різноманітним формам та методам підвищення кваліфікації, здійснювати диференційований підхід до різних категорій працівників бібліотеки, відстежувати та використовувати інноваційні форми, котрі є цікавими та доцільними у плані професійного росту працівників бібліотек.