В. М. Александровська

Вид материала

Документы

Содержание Граф логічної структури теми Функції груп інтересів Групи інтересів За рівнем та масштабами діяльності За сферами управління суспільством Суспільно-політичний рух За стратегією дії Соціальний профіль учасників сучасних рухів Лобістські групи (групи тиску) Вплив здійснюється через Теорії демократії Основні демократичні принципи Джерела інформації Граф логічної структури теми Сучасні концепції соціальних спільнот Соціальна структура Соціальна стратифікація Соціальна мобільність Динаміка соціальних спільнот в україні Медичні робітники і політика ... Полное содержание

Подобный материал:

• В. М. Александровська, 397.49kb.
• В. М. Александровська, В. Ю. Білоусова Основи економічної теорії методичні вказівки, 501.29kb.
• В. М. Александровська, В. Ю. Білоусова Основи економічної теорії методичні вказівки, 500.61kb.
• В. М. Александровська, 412.18kb.

Тема 7. Суспільні рухи та суспільні організації


Актуальність теми


Багатоманітні групи людей, об'єднані спільними рисами соціально-економічного становища, видами професійної і громадської діяльності, захопленнями, для задоволення своїх інтересів створюють не лише політичні партії, а й різні суспільні організації, приєднуються до суспільних рухів, які прагнуть до представництва інтересів у політичній сфері суспільства. На державному рівні суспільні рухи та організації є інститутами демократизації суспільства. Політика для них виступає одним із засобів досягнення поставлених цілей та основним об'єктом впливу.

Суспільні рухи й організації є невід'ємним елементом демократичного суспільства. Оскільки в кожному суспільстві існують різноманітні інтереси, а окремі рядові громадяни не можуть задовольнити свої інтереси поодинці, в такому випадку вони змушені об'єднатися. Узагальнення і формулювання групових інтересів надзвичайно важливе як для самих суспільних організацій і рухів, так і для держави. Звуження поля їх діяльності, перешкода для громадян створити ці об'єднання роблять правлячий режим більш жорстким, ізолюють правлячу еліту від народу.

Цілі навчання

Загальна мета: розуміти сутність та значення суспільних рухів та суспільних організацій

Конкретні цілі:

у відповідності з темою заняття студент повинен вміти:

1. Розрізнити поняття «групи інтересів», «суспільно-політичні рухи» та «суспільні організації»;
   
2. Визначити функції груп інтересів та суспільно-політичних рухів;
   
3. Виокремлювати різні типи груп інтересів та суспільно-політичних рухів;
   
4. Аналізувати функціонування груп інтересів, суспільно-політичних рухів та суспільних організацій в Україні і в світі (зокрема пов'язаних із сферою охорони здоров'я);
   

Зміст навчання у відповідності з цілями

Теоретичні питання

1. Типологія та функції груп інтересів.
   
2. Сутність, типологія та функції суспільно-політичних рухів.
   
3. Лобістські групи.
   
4. Групи інтересів, суспільно-політичні рухи та організації, що пов'язані зі сферою охорони здоров'я.
   

ГРАФ ЛОГІЧНОЇ СТРУКТУРИ ТЕМИ

«СУСПІЛЬНІ РУХИ ТА СУСПІЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ»

ФУНКЦІЇ ГРУП ІНТЕРЕСІВ

Впорядкування політичної взаємодії людей у суспільстві

Формування політичних цілей

Представництво вимог групи перед владою

Підтримка та захист індивід. і груп. інтересів

Формування політичних еліт та владних структур суспільства

Тиск на структури влади

ГРУПИ ІНТЕРЕСІВ

За походженням і ступенем організованості анемічні, інституціональні

За рівнем та масштабами діяльності

За характером діяльності Одноцільові, багатоцільові

За сферами управління суспільством

За територіальними ознаками

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РУХ

Традиційні

За стратегією дії

«Нові»

Реформаторські

Соціальний профіль учасників сучасних рухів

Революційні

Експресивні

ЛОБІСТСЬКІ ГРУПИ (ГРУПИ ТИСКУ)

Завдання цих організацій

Вплив здійснюється через

Налагодження контактів з політичними діячами і чиновниками з подальшим впливом на їх рішення

Проведення компаній у ЗМІ

Підготовку і супровід проектів бажаних законів і рішень

Участь у слуханнях законопроектів у парламенті

Хабарі, шантаж

Найбільш відомі міжнародні суспільно-політичні рухи та організації

Групи інтересів, суспільно-політичні рухи, організації в Україні

Джерела інформації

Основні:

1. Бородинов В.Д. Политология: Учебное пособие. – Д. 2002. — 392 с.
   
2. Джордан Г. Группы давления, партии и социальные движения: есть ли
   потребность в новых разграничениях? //МЭ и МО. - 1997. -№1
   

Додаткові:

3. Андреев С.С. Политические движения и политические процессы // СПН. - 1991. - №8.
   
4. Антонович И.И. Общественные движения и проблемы власти // СПН. 1991. -№4.
   
5. Заблюк Н.Г. Лоббизм в США как политический институт //США:
   экономика, политика, идеология.- 1995. -№1-2.
   
6. Конгрес Української молоді. // Довідкові матеріали. - К.: Політична думка. -
   1996.- 86с.
   
7. Лепекин В. «Группы давления»: генезис и класификация //Власть.-1993.-№3.
   
8. Литвин Д. Молодіжні громадсько-політичні організації. // Політика і час. -1991. - №3.
   

Набір завдань для перевірки досягнення конкретних цілей навчання


1. Коли у суспільних науках з'явилося поняття «группи інтересів»?

A. у XVI ст.

B. у сер. XIX ст.

C. у 20-30-х рр. XX ст.

D. після II світової війни

E. у 80-их рр. XX ст.


2. Одночасно з якою функцією у групи інтересів з'являється і функція інформування суспільства та влади про свої політичні цілі та наміри?

1. Формування політичних цілей
   
2. Підтримка та захист індивідуальних і групових інтересів
   
3. Формування політичних еліт та владних структур суспільства
   
4. Тиск на структури влади
   

Тема 8. Політична демократія


Актуальність теми


Утворення в тій чи іншій країні демократичного політичного режиму не є результатом прагнення певних політичних сил чи бажання окремих осіб. Демократія дедалі чіткіше проявляється як об'єктивна закономірність світового політичного розвитку. Політична демократія на сьогодні характеризується гармонійним поєднанням правової соціальної держави і розвиненого громадянського суспільства, де реалізовані демократичні принципи.

Вона є багатоманітним суспільним явищем. Але попре всю багатоманітність, концептуальність підходів політичної демократії суть її залишається незмінною і полягає в участі народу в здійсненні державної влади. Сутність цієї участі визначає сутність політичного демократизму. При чому наявність демократичних інституцій – виборчого права, представницьких органів влади, політичних партій, груп інтересів, незалежних засобів масової інформації – і формальна реалізація принципів демократії ще не означають реального народовладдя. Демократичні форми здійснення влади далеко не завжди наповнюються відповідним змістом. Демократичні ідеї і гасла взагалі нерідко використовуються для прикриття фактично олігархічного правління. З цього виходить, що вивчення сутності, змісту політичної демократії є важливим аспектом освіченості, політичної грамотності громадян, виокремлення ними суті, змісту політичної демократії.


Цілі навчання


Загальна мета: розуміти змістовне наповнення поняття «політична демократія».

Конкретні цілі:

у відповідності з темою заняття студент повинен вміти:

4. Порівнювати форми та ідеї демократії на різних етапах розвитку;
   
5. Знати теоретичні моделі демократії;
   
6. Виділяти основні ознаки й умови демократії;
   
7. Аналізувати проблеми розвитку демократії в Україні.
   

Зміст навчання у відповідності з цілями

Теоретичні питання

1. Історія розвитку ідей і форм демократії.
   
2. Теоретичні моделі демократії.
   
3. Основні ознаки й умови демократії.
   

4. Проблеми розвитку демократії в Україні.


Граф логічної структури теми «Політична демократія»

demos

kratos

↓

↓

ДЕМОКРАТІЯ

Форма устрою будь-якої організації, основаної на рівноправності участі її членів в управлінні і прийнятті рішень по принципу більшості.

Оснований на певній системі цінностей ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд. Головними цінностями є свобода, рівність, права людини, народний суверенітет.

Соціальний і політичний рух за народовладдя, здійснення демократичної мети і ідеалів. Виник в Європі для боротьби з абсолютизмом.

ДЕМОКРАТІЯ

Пряма

Представительська

Ліберальна (конституційна)

Політична чи соціальна система, що ставить за мету мінімізувати соціальні та економічні відмінності

ТЕОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ

Плюралістична

Партиціпаторна

Ринкова

Плебісцитарна

Консоціативна

Соціалістична

ОСНОВНІ ДЕМОКРАТИЧНІ ПРИНЦИПИ

Права людини (свобода слова, асоціацій, організацій, переконань та власності)

Договірний принцип

Принцип представництва

Рівність всіх громадян перед законом «одна людина – один голос».

Формальна

?

«Сутнісна», «соціальна», «справжня»

Демократія

↔

Конституція

Демократія

↔

Капіталізм

Джерела інформації

Основні:

1. Даль Р. О демократии / Пер. с англ. А.С.Богдановского, под ред. О.А.Алякринского. - М.: Аспект Пресс. - 2000. - 208с.
   
2. Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищіх навчальних закладів./Авт колектив: М.Бессонова, О.Бірюков та ін., Заг.ред. А.Колодій. -К: "АйБі". - 2002. - 684с.
   
3. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце XX века./ Пер. с англ. - М.: «Российская политическая энциклопедия», 2003.
   

Додаткові:

4. Демократические переходы: варианты путей и неопределенность результатов (Круглый стол) // Полис. - 1998.- №3
   
5. Карл Т.Л., Шмиттер Ф. Демократизация: концепты, постулаты, гипотезы. (Размышления по поводу применимости транзитологической парадигмы при изучении посткоммунистических трансформаций)// Полис. - 2004. - №4
   
6. Лоуренс Ле Дюк. Учасницька демократія: референдуми у теорії та на практиці/Пер з англ.. Р.Ткачук, Гол.ред. Дж.Перлін. - Харків: Центр Освітніх Ініціатив. – 2002.
   
7. Мельвиль А.Ю. Демократические транзиты. Теоретико-методологические и прикладне аспекты. - М.,1999.
   
8. Мельвиль А.Ю. О траектории посткоммунистических трансформаций // Полис. - 2004. - №2.
   
9. Салман А. Современная демократия: очерки становлення. - М.: Ad Marginem, 1997.-448с.
   
10. Харитонова О. Генезис демократии // Полис. - 1996. - №5.
    
11. Шумпетер И.А. Капитализм, Социализм и Демократия: Пер с англ./ Ред. В.С.Автомонова.- М.: Экономика- 1995.
    

Набір завдань для перевірки досягнення конкретних цілей навчання

1. Система правління, заснована не на засадах участі більшості, а на принципі пропорційної участі у здійсненні влади політичних, релігійних та етнічних груп

1. Плебісцитарна демократія
   
2. Консоціативна демократія
   
3. Ринкова демократія
   
4. Пряма демократія
   
5. Елітарна демократія
   

2. Правління меншості, обраної народом на конкурентних засадах. Термін для емпіричного (на відміну від нормативного) розуміння і розгляду демократії.

1. Охлократія
   
2. Поліархія
   
3. Політія
   
4. Ідеальна демократія
   
5. Реальна демократія
   

3. Ліберальна демократія

1. Форма правління, за якою право приймати політичні рішення здійснюється всіма без винятку громадянами, тобто прямо у відповідності із діючими правилами правління більшості
   
2. Така форма правління, за якої громадяни здійснюють своє право не особисто, а через представників, обраних ними і відповідальними перед ними
   
3. Використовується для характеристики політичної та соціальної систем, котрі незалежно від того, чи є вони дійсно демократичними чи ні, ставлять собі за мету мінімізувати соціальні та економічні відмінності.
   
4. Форма правління, за якої влада більшості реалізується у межах конституційних обмежень, що мають за мету гарантувати меншості умови для здійснення певних індивідуальних та колективних прав, таких, наприклад, як свобода слова, віросповідання тощо.
   
5. Фундаментальна настанова, шкала цінностей, певна концепція людини та її місця у суспільстві. У деякому сенсі становлює також спосіб життя.
   

4. Елементи прямої демократії, що залишилися у спадок представницькій демократії

1. Загальне виборче право
   
2. Тайне голосування
   
3. Громадянська ініціатива
   
4. Референдум
   
5. Гарантії прав меншин
   

5. «Демократія – жахлива форма правління, якщо не враховувати всі інші» сказав

1. У. Черчиль
   
2. І. Гете
   
3. Р.Даль
   
4. Ф.Кастро
   
5. Е.Вятр
   

Еталони відповідей: 1 B, 2 B, 3 D, 4 C,D, 5 A


Тема 9. Соціальні групи та політика


Актуальність теми


Люди – істоти колективні, об'єднані в спільноти, громади, групи. Групам, спільнотам притаманні такі риси й форми поведінки, які не проявляються в індивідів, адже вони виробляються в процесі колективної взаємодії. Ці об'єднання відіграють, як правило, роль опосередкованих суб'єктів у світі політики. Такий груповий рівень політики є елементарною одиницею і фундаментальною основою політичного процесу. Саме з групового рівня, який організований в кожному суспільстві в певну соціальну структуру, проявляються основні риси політичних систем. Соціальна структура і політична структура суспільства взаємозалежні і взаємно детерміновані. Характер соціальної структури й інтереси соціальних груп відображаються в політичній системі, а функціонування політичної системи впливає на розвиток соціальної структури, задовольняючи, підтримуючи, гальмуючи або навіть ігноруючи інтереси тих чи інших соціальних груп.


Цілі навчання

Загальна мета: розуміти роль соціальних спільнот (соціальних груп) у політиці.


Конкретні цілі:

у відповідності з темою заняття студент повинен вміти:

1. Характеризувати соціальну структуру суспільства;
   
2. Визначати типи соціальної мобільності;
   
3. Виділяти роль різних соціальних груп як суб'єктів і об'єктів політики;
   
4. Аналізувати процеси в сучасній Україні щодо участі у політиці соціальних груп.
   

Зміст навчання у відповідності з цілями

Теоретичні питання

1. Динаміка соціальної структури суспільства.
   
2. Соціальна мобільність, її типи. Маргіналізація як наслідок соціальної мобільності у нестабільному суспільстві.
   
3. Стратифікація українського соціуму пострадянської доби.
   
4. Медичні працівники в Україні як суб'єкт і об'єкт політики.
   

Граф логічної структури теми

«Соціальні групи та політика»

Сучасні концепції соціальних спільнот

Класова теорія

Психологічна теорія

Теорія страт

Теорія «ієрархії статусів»

Теорія самоідентифікації

Теорія престижа

Теорія особистісних рис

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

Вертикальна (висхідна, низхідна)

Індивідуальна

Горизонтальна

Колективна (групова)

МАРГІНАЛІЗАЦІЯ

ДИНАМІКА СОЦІАЛЬНИХ СПІЛЬНОТ В УКРАЇНІ

МЕДИЧНІ РОБІТНИКИ І ПОЛІТИКА

Джерела інформації

Основні:

1. Бородинов В.Д. Политология: Учебное пособие. – Д. 2002. — 392 с.
   
2. Макеев С. Процессы структуризации в современной Украине //Полис. -
   1998.-№3.
   
3. Хмелько В. Макросоціальні зміни в українському суспільстві.// Політична думка.-2001.- №3
   

Додаткові:

4. Білоус О. Глобальні трансформації і розвиток України в період
   незалежності // Політична думка. - 2001. - №3.
   
5. Головаха Е. Социальные патологии посткоммунистического общества
   // Політична думка. - 1994. - №4.
   
6. Зудин А. Истоки перемен: культурная трансформация
   "позднесоветского" общества //МЭ и МО. - 1995. - №5
   
7. Козырев О.Н. Социальная стратификация в человеческом измерении// ФСМ. - 1992. - №3.
   
8. Масальський B.I. Соціальна стратифікація сучасного українського
   суспільства // Вісник Донецького Університету. Серія Б. Гуманітарні
   науки.-1998.-С.49-55.
   
9. Попова И.П. Маргинальность. Социологический анализ. - М., 1996.
   
10. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. - М.: Изд-во полит, лит­ры., 1992.
    

Набір завдань для перевірки досягнення конкретних цілей навчання


1. Процес і результат поділу людей на нерівнозначні групи, що утворюють ієрархічну послідовність на основі одного чи множини ознак – це

1. Маргіналізація
   
2. Політична соціалізація
   
3. Соціальна стратифікація
   
4. Соціальна структура
   
5. Політизація
   

2. Автор цієї теорії амер.соціолог Парсонс, визнаючи наявність класів, базується на таких чотирьох критеріях: професія, джерело прибутку, тип помешкання, район проживання. Це характеристика якої з сучасних концепцій соціальних спільнот?

1. Теорія самоідентифікації
   
2. Класова теорія
   
3. Теорія страт
   
4. Теорія «ієрархії статусів»
   
5. Теорія особистісних рис
   

3. Прихильники цієї теорії спростовують класові відмінності, вважають, що суспільство розподіляється за наступними критеріями: рівень прибутку, сфера зайнятості, кваліфікація тощо. Це характеристика якої з сучасних концепцій соціальних спільнот?

1. Теорія самоідентифікації
   
2. Класова теорія
   
3. Теорія страт
   
4. Теорія «ієрархії статусів»
   
5. Теорія особистісних рис
   

4. Зміна соціального статусу працівників бюджетної сфери після розпаду Радянського Союзу. Це приклад якого з видів соціальної мобільності?

1. Індивідуальної висхідної вертикальної
   
2. Колективної висхідної вертикальної
   
3. Індивідуальної низхідної вертикальної
   
4. Колективної низхідної вертикальної
   
5. Колективної горизонтальної
   

Еталони відповідей: 1 C, 2 C, 3 D, 4 D


Тема 10. Національні відносини та політика


Актуальність теми


Місце та роль етнонаціональних спільнот у політиці визначається складністю й актуальністю проблем в етнонаціональній сфері, що особливо загострилися на рубежі ХХ і ХХІ століть.

1. Поліетнічний склад населення планети й окремих держав;
   
2. Політизація етнічності – вихід етнонаціональних спільнот на арену політичного життя й зростання їхньої ролі в суспільно-політичній сфері.
   
3. Загострення етнічних конфліктів та їх інтернаціоналізація.
   

Все це обумовлює актуальність дослідження етнонаціональних проблем. Будь-яка поліетнічна держава (і Україна зокрема) потребує вироблення розумної та ефективної етнополітики з урахуванням уроків і негативних тенденцій, що спостерігалися в минулому. Базовою передумовою для реалізації будь-якої стратегії національного розвитку є соціально-політична єдність та ефективне функціонування механізмів соціокультурної консолідації нації. Країни, які не усвідомлюють значення механізмів відтворення загальнонаціональної ідентичності, продукування та втілення власної місії у світі, приречені на втрату міжнародної конкурентоспроможності. В таких країнах автоматично активізуються тенденції дезінтеграції, а історично обумовлені регіональні, етнічні чи релігійно-конфесійні відмінності починають переходити в режим поляризації. Етнонаціональні процеси в житті суспільства розглядає спеціальна наука – етнополітологія.

Цілі навчання


Загальна мета: орієнтуватись у сутності взаємодії національних відносин і політики.


Конкретні цілі:

у відповідності з темою заняття студент повинен вміти:

1. Розрізняти принципову різницю сутності термінів «етнополітика», «етнополітологія», «етнологія», «етнографія», «етносоціологія» ;
   
2. Виділяти історичні типи, основні елементи та рівні етносу
   
3. Розуміти сутність нації та знати концепції формування націй;
   
4. Виділяти позитивні та негативні прояви націоналізму;
   
5. Аналізувати етнополітичні процеси в сучасній Україні.
   

Зміст навчання у відповідності з цілями


Теоретичні питання


Практичне заняття № 1.

1. Основні категорії етнополітології.
   
2. Етнонаціональні спільноти як суб'єкти й об'єкти політики.
   
3. Нація та найважливіші теорії націй.
   
4. Основні типи націоналізму і їх особливості.
   
5. Шовінізм, расизм, сегрегація, геноцид.
   

Практичне заняття № 2.

1. Поліетнічність України.
   
2. Толерантність, ксенофобія, етноцентричне мислення в Україні : стан, прояви.
   
3. Формування політичної нації в Україні.
   
4. Діаспора: основні характеристики. Українська діаспора в світі.
   

Граф логічної структури теми

«Національні відносини та політика»

Етнополітологія

Етнополітика

Етнологія

Етнографія

Етносоціологія

ЕТНОС

Род

→

Плем'я

→

Народність

→

Нація

ЕТНОС

↓ ↓ ↓ ↓ ↓ ↓

Мікро-

Мега-

Макро-

Супер-

Автохтонний

Титульний

ТЕОРЕТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ФОРМУВАННЯ НАЦІЇ

Політична

Психологічна

Культурологічна

Історико-економічна

Етнічна

НАЦІОНАЛІЗМ

Як світоглядний принцип

Як ідеологія

РІЗНОВИДИ НАЦІОНАЛІЗМУ ЯК ІДЕОЛОГІЇ (за Е.Смітом)

Антиколоніальний

Інтеграційний

Сепаратистський і діаспорний

паннаціональний

НЕГАТИВНІ ПРОЯВИ НАЦІОНАЛІЗМУ

ШОВІНІЗМ

РАСИЗМ

ГЕНОЦИД

СЕГРЕГАЦІЯ

Міжетнічна толерантність

Типи

Форми

Де-юре

Інституційна

Ксенофобія

Етноцентричне мислення

Де-факто

Територіальна

Шкала соціальної дистанції Богардуса

Джерела інформації

Основні:

1. Арбєніна В.Л. Етносоціологія: Навчальний посібник—Вид. друге, доп. і перероб.—Х.: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2007.—316 с.
   
2. Бородинов В.Д. Политология: Учебное пособие. – Д. 2002. — 392 с.