В. С. Титяневич братська могила військовополонених (іст.). Вул. Дзержинського, Північно-західна частина міста, західна частина парку культури І відпочинку. Поховано близько 15 тисяч військовополонених, які помер

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

64. ПАМ’ЯТНИЙ ЗНАК НА ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ (іст.). Вул. Чехова, 7. Південно-західна частина міста, східна частина кладовища. 1993 на вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-33 з правого боку центральної алеї міського кладовища, на схід від військового кладовища встановлений дерев’яний хрест (вис. 1,5 м) на верхівці земляного конусоподібного насипу (3,45 м х 3,10 м, вис. 1,7 м), засадженого травою. Попереду хреста, з південного боку насипу встановлена плита з полірованого габро (1,53 м х 0,95 м) з присвятним написом. Територія навкруги пам’ятного знаку (4,0 х 4,0 м) вимощена бетонними плитами, від центральної алеї кладовища до пам’ятного знаку прокладена доріжка (шир. 1,3 м) з бетонних плит.

Додаток:

Напис на плиті «Пам’яті тих, хто загинув від голоду 1932-1933 р.р.»

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

65. ПАМ’ЯТНИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН, ЯКІ ВИЗВОЛЯЛИ МІСТО ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ ЗАГАРБНИКІВ «ГАРМАТА» (іст.). Вул. Шевченка, 22. Південна частина міського парку культури і відпочинку, поряд з братською могилою підпільників (ст. № 12) та могилою генерал-майора Панкратова Й.М. (ст. № 49). 1969 на честь 25-річчя визволення Новограда-Волинського від німецько-фашистських загарбників та увічнення військових з’єднань і частин, які визволяли місто, встановлена 76-міліметрова гармата на постаменті (5.2 х 1.8 м, вис. 1.3 м), облицьованому плитами з нетесаного сірого граніту під розшивку. У постамент вмурована мармурова дошка (1,0 х 0,7 м) з присвятним написом. Постамент встановлений посередині земляного пагорбу, обрамованого підпірною стінкою (вис. 0,6 м), яка оздоблена полірованими плитами сірого граніту.

Під час Житомирсько-Бердичівської операції війська 25 танкового корпусу у складі 111, 162, 175 танкових, 20 мотострілецької бригад, 41 самохідного і 1497 самохідного артилерійського полків, 1497 винищувально-протитанкового артилерійського полку, 52 окремого мотоциклетного батальйону і 194 окремого саперного батальйону наступали вздовж шосе Коростень – Новоград-Волинський. Поряд наступали 140, 287, 149 дивізії 24 стрілецького корпусу. З 31 грудня 1943 велись бої, 3 січня 1944 Новоград-Волинський визволено від окупантів. З’єднанням і частинам, що відзначилися в боях за визволення міста, оголошена подяка і присвоєно звання “Новоград-Волинських”. 318 воїнів одержали урядові нагороди. 140 Сибірська Новгород-Сіверська стрілецька дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора.

Джерела і література:

Великая Отечественная война Советского Союза. – М.,1984. – С.240, 241.

Історія сіл і міст УРСР. Житомирська область. – К., 1973. – С.470.

Книга Пам’яті України. Житомирська область. – Житомир, 1995. – Т.7. – С.240-241.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.171.

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. – Ф.3419. – Оп.1. – Спр. 30. – Арк.11-13.

Євгенія Ващук

Додаток:

Напис: «От трудящихся Новоград-Волынского соединениям и частям Советской Армии:- 149 стрелковой Новоград-Волынской дивизии

- 287 стрелковой Новоград-Волынской дивизии

- 20 мотострелковой Новоград-Волынской бригаде

- 111 танковой Новоград-Волынской бригаде

- 162 танковой Новоград-Волынской бригаде

- 175 танковой Новоград-Волынской бригаде

- 45 самоходно-артиллерийскому Новоград-Волынскому полку

- 1829 тяжелому самоходно-артиллерийскому Новоград-Волынскому полку

- 53 отдельному мотоциклетному Новоград-Волынскому батальону

- 1497 истребительно-противотанковому артиллерийскому Новоград-

Волынскому полку

- 459 минометному Новоград-Волынскому полку

- 1702 зенитно-артиллерийскому Новоград-Волынскому полку

- 194 отдельному саперному Новоград-Волынскому батальону

- 140 стрелковой Сибирской Новгород-Сиверской дивизии

В честь 25-летия освобождения города и района от немецко-фашистских захватчиков».

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

66. ПАМ’ЯТНИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЕКІПАЖУ ТАНКА “БЕЗПОЩАДНИЙ” (іст.). Житомирське шосе, 32. Східна частина міста, на схід від мосту через річку Случ, з лівого боку на виїзді з міста у бік Житомира, поряд з пам’ятним знаком на честь визволення України від німецько-фашистських загарбників. 1977 на честь екіпажу танка КВ “Безпощадний” та загинувших у Великій Вітчизняній війні воїнів-танкістів 23 танкової бригади, яка на той час дислокувалася у Новограді-Волинському, встановлено пам’ятний знак – танк ІС-3 на бетонному постаменті (8.3 м х 4.2 м, вис.1,1 м), оздобленому тесаними плитами габро. Попереду танка окремо встановлена меморіальна плита з червоного граніту (1,0 м х 0,7 м) з присвятним написом. На лівому боці танка написані вірші Маршака С.Я. та Михалкова С.М., які були на справжньому танку “Безпощадний”. Важкий танк КВ у квітні 1942 придбали на власні збереження лауреати Державної премії письменники Гусев В.М., Маршак С.Я., Михалков С.М., Тихонов М.С. і художники Купріянов М.В., Крилов П.М., Соколов М.О. – “Кукринікси”. Танку надано ім’я “Безпощадний” та вручено екіпажу під командуванням старшого лейтенанта Хорошилова П. 23-ї гвардійської окремої Єльнінської танкової бригади. До складу екіпажу крім командира входили механік-водій сержант Царапін Є.С., ст. сержант Фатєєв О., сержант Єгоров О., сержант Філіпов Г. З 29 травня 1942 танк знищив 15 танків, 4 танкетки, 6 броневіків, 7 автомашин, 20 гармат, 17 кулеметів, 22 бліндажі, декілька довготривалих земляних вогневих точок, складів, батальйон піхоти ворога, неодноразово був ушкоджений. 5 березня 1943 – підбитий у бою.

Джерела і література:

Великая Отечественная война Советского Союза. – М., 1984.- С.288-296.

Евсеев А. “Беспощадный” остается в строю. – Слава Родины. – 1975. – 7 трав.

Якимчук М. Подвиг “Безпощадного” – Радянський прапор. – 1987. – 12 вер.

Євгенія Ващук

Додаток:

1. Напис на танку: «Штурмовой огонь веди, наш тяжёлый танк. В тыл фашистам заходи, бей его во фланг. Экипаж бесстрашный наш, не смыкая глаз, выполняет боевой Родины приказ».

2. Напис на плиті: «29 мая 1942 года лауреаты Государственной премии поэты Гусев, Маршак, Тихонов, Михалков и художники-«Кукрыниксы» – Куприянов, Крылов, Соколов передали в подарок бригаде построенный на свои средства танк «Беспощадный».

3. Персоналії: Гусев Віктор Михайлович

Єгоров Олексій

Крилов Порфірій Микитович

Купріянов Михайло Васильович

Маршак Самуїл Якович

Михалков Сергій Володимирович

Тихонов Микола Семенович

Соколов Микола Олександрович

Фатєєв Олексій

Філіпов Георгій

Хорошилов Павло

Царапін Єгор Сергійович.

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

67. ПАМ’ЯТНИК ВОЇНАМ І-ої КІННОЇ АРМІЇ, 1968 (мист.). Західна частина міста, ріг вул. Шевченка та Залізничної. Встановлений 1968 на відзначення 50-річчя ВЛКСМ на честь комсомольців Першої Кінної армії, яка брала участь у визволенні Новограда-Волинського від польських військ у квітні 1919. Автори – невідомі. Загальна висота 10 м, гранітного обеліску – 9 м, фігури вершника-будьонівця – 4 м, ступенів постаменту від 0,4 до 0,2 м. У підніжжя скульптури в постамент вмонтована плита червоного граніту (1,1 х 0,6 м) з присвятним написом.

Пам’ятник встановлений у центрі земельного пагорбу (15,0 х 17,0м), засадженого травою, та є композицією з тригранного обеліску сірого граніту і скульптури вершника. Обеліск здіймається із залізобетонного пагорба, що базується на шестигранному постаменті – двоступінчастому з фасадного та триступінчастому з тильного боків, оздобленому шліфованими і полірованими плитами з червоного граніту. На тлі обеліску постає залізобетонна скульптура будьонівця верхи на коні. Стрімкий рух коня, що встав на диби, виразний розворот вершника у будьонівці на голові, буркою на плечах та з розгорнутим прапором у руці створюють романтичний динамічний образ молодого героя громадянської війни. У навколишньому середовищі пам’ятник чітко акцентує увагу, є мистецькою домінантою західної частини міста. З півдня і заходу від тротуару територію пам’ятника відмежовує заокруглена підпірна стінка (вис. 0,50 м) оздоблена брекчією з червоного і сірого полірованого граніту.

Джерела і література :

Пам’ятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.171.

Додатки:

1. Напис на плиті: «В п’ятдесятиріччя ВЛКСМ комсомольцям двадцятих років – героям громадянської війни від комсомольців міста і району. Жовтень 1968 року».

2. ВЛКСМ – Всесоюзний Ленінський комуністичний союз молоді.

Євгенія Ващук, Віталій Єремеєв

м. Новоград-Волинський

68. ПАМ’ЯТНИК ЛЕНІНУ В.І. 1977 (мист.). Вул. Шевченка, 16. Попереду центрального входу до будинку рад. Споруджений на честь 100-річчя від дня народження В.І.Леніна, відкритий у 1977 до 60-річчя Жовтневої революції. Автори – ск. О. Олійник, арх. Є. Черкасов, О. Дунаєв. Загальна висота пам’ятника – 7,5 м, скульптури – 3,95 м, постаменту – 2,7 м, стилобатів – від 0,4 до 0,6 м. Ленін Володимир Ілліч (спр. прізв. – Ульянов, 1870-1924) – політичний і державний діяч кінця ХІХ – початку ХХ ст. Народився у м. Симбірську (нині – Ульяновськ, РФ) у дворянській родині, закінчив Санкт-Петербурзький університет. Послідовник ідей К. Маркса і Ф. Енгельса, зіграв головну роль у встановленні комуністичного режиму та створенні Радянського Союзу на території Російської імперії, ініціатор створення Російської соціал-демократичної робочої партії – РСДРП, згодом – Всеросійської комуністичної партії більшовиків – ВКП(б), організатор Жовтневої революції 1917. Внаслідок важкого поранення та хвороби помер у 1924. Похований у м. Москва (РФ), у мавзолеї на Красній площі. За часи радянської влади був символом комуністичного руху, пам’ятники йому ставилися у кожному місті на території колишнього Радянського Союзу.

Бронзова скульптура на повний зріст у пальті, що накинуте на плечі, без головного убору, встановлена на постаменті із суцільного прямокутного блоку червоного полірованого граніту Омельянівського родовища Житомирської області. Постамент встановлено на триступінчастий стилобат, викладений із полірованих блоків і плит червоного омельянівського граніту. При благоустрої площі навколо пам’ятника використані поліровані та шліфовані плити гранітів Омельянівського і Корнинського родовищ. Постать Леніна зображено при ходьбі. Права нога виставлена уперед, що надає фігурі динаміки, яку підкреслює й розстібнуте пальто, поли якого ніби відкинуті назад подихом вітру. Композиційно-пластичному вирішенню притаманні монументальні узагальнені форми. Синтез скульптурної та архітектурної частин пам’ятника створює враження цілісності та монументальності композиції. Пам’ятник формує простір біля будинку рад, на якому домінує як композиційний центр.

Віталій Єремеєв, Євгенія Ващук

Джерела і література :

Большая советская энциклопедия. 3-е изд . – М., 1973. – С.294-300.

Майкл Х. Харт. 100 великих людей. – М., 1998. – С.425-430.

Пам’ятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.171.

Постанова Ради Міністрів Української РСР від 06.09.1979. № 12611-60.

Додаток:

1. Написи: на лицьовому боці постаменту – «Ленин», на тильному – «Пам’ятник сооружен в честь 60-летия Великого Октября»

2. Автори пам’ятника: скульптор – народний художник Української РСР О.П.Олійник, архітектори – Є.Ю.Черкасов, О.О.Дунаєв.

м. Новоград-Волинський

69. ПАМ’ЯТНИК ЛЕСІ УКРАЇНЦІ, 1987 (мист.). Східна частина міста. Площа Лесі Українки. Споруджений попереду центрального входу до палацу культури ім. Лесі Українки згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 10 січня 1978 № 10 на честь поетеси Лесі Українки (1871-1913), яка народилась у м. Новограді-Волинському. Урочисте відкриття пам’ятника 3 серпня 1987 започаткувало у місті проведення міжнародного свята літератури і мистецтва «Лесині джерела». Автори: ск. М. Обезюк, арх. М. Босенко, В. Жигулін. Скульптуру (вис. 4,66 м, розмір за огином 5,5 м) виконано з єдиної глиби червоного граніту Омельянівського родовища. Українка Леся (спр. ім’я – Косач-Квітка Лариса Петрівна, 1871-1913) – видатна українська поетеса і громадська діячка. (Див. ст.. № 24/1). Поетесу зображено у мить відпочинку: вона присіла на скелю, на яку спирається лівою рукою, у правій руці – книга. Фігура трохи розвернута лівим боком на глядача. Голова повернута вліво і трохи донизу, що надає фігурі задумливості і мрійливості. Волосся зображені зачесаними наверх та зібрані у зачіску на потилиці. Коміром і лівою полою жакета ніби грається легкий вітерець, що надає динаміки і поетичності. Образне та пластичне рішення пам’ятника вражає глибиною психологічної характеристики, цілісністю та виразністю силуету. Скульптура поетеси встановлена у центрі земельного пагорбу (27,5 м х 20,0 м), засадженого травою та листопадними деревами. Пагорб обрамований підпірною стінкою (вис. 0,5 м) з полірованих блоків і плит омельянівського червоного граніту. Площа навкруги пам’ятника вимощена бетонними плитами, для її благоустрою також використані поліровані плити червоного граніту Омельянівського родовища. Встановлення пам’ятника здійснювалось одночасно з реконструкцією площі Лесі Українки та будівництвом п’ятиповерхових будинків, які обмежовують площу з півночі і півдня, що надало можливість створити цілісний містобудівний ансамбль у центрі міста і перетворило площу і пам’ятник на архітектурну та ідейну домінанту міста.

Євгенія Ващук

Література:

Римська В. Літературно-меморіальний музей Лесі Українки в Новограді-Волинському. Путівник. – Новоград-Волинський, 2005. – С.4.

Додаток:

Автори: скульптор – Обезюк Микола Наумович, архітектори – Босенко Микола Олександрович, Жигулін Валентин Костянтинович.

Євгенія Володимирівна Ващук

70. ПАМ’ЯТНИК ШЕВЧЕНКУ Т.Г. (мист.). Вул. Шевченка, 49. Західна частина міста. Посередині площі західніше автовокзалу. Вибір місця для пам’ятника зумовлено тим, що поряд розташований комплекс поштової станції, яка пов’язана з ім’ям Шевченка Т.Г. (див. ст. № 41). Урочисто відкритий 24 серпня 2001 на честь 10-річчя незалежності України. Автори: арх. А. Черниченко, ск. О. Коркушко. Вис. 3,7 м.

Шевченко Тарас Григорович (1814-61) – поет, письменник, громадський діяч, основоположник нової української літератури, критичного реалізму в літературі і образотворчому мистецтві України. Народився у с. Моринці, нині Звенигородського району Черкаської області у сім’ї кріпосного селянина. Рано осиротів, з 14 років служив «козачком» у поміщика. Після його переїзду до Санкт-Петербургу на початку 1831 був відданий навчатися живопису. Навесні 1838 викуплений з кріпацтва. Рання літературна творчість Шевченка, підсумки якої були підведені з появою збірки поетичних творів «Кобзар» у 1840, розвивалася у руслі романтизму. У баладах і поемах реальність тісно переплелася з фантастикою народних легенд, в основі сюжетів – трагічна любов. З часом поет віддає перевагу темі національно-визвольній боротьби. У самій великій з історичних поем «Гайдамаки» (1841) висвітлені події народного повстання 1768 під назвою «Коліївщина». У 1838-45 навчався у петербурзькій Академії образотворчого мистецтва у Брюллова К.П. З 1843 до 1847 часто бував в Україні. Як художник Археографічної комісії Київського університету 21 вересня 1846 Шевченко Т.Г. вирушив у подорож Київською, Подільською і Волинською губерніями для запису народних переказів, легенд і пісень, збирання відомостей про могили й урочища, обстеження та малювання історичних монументальних пам’яток і старовинних будинків, виявлення та придбання старовинних документів. 10 жовтня 1846 Шевченко Т.Г. вирушив з Житомира до Почаївської Лаври для змалювання її загального зовнішнього вигляду, інтер’єрів храмів, пейзажів. Згідно з поштовою подорожною до маршруту входив Новоград-Волинський, перебування в якому згадується у повісті “Варнак” (1853-54). Результатом подорожей Україною були серія офортів «Живописна Україна», живописні і акварельні пейзажі. У цей період написані повість «Наймичка» (1844), поеми «Сон» (1844) та «Кавказ» (1845), які визначили новий етап у розвитку української політичної лірики і сатири. 1846 Шевченко вступив до таємного Кирило-Мефодіївського товариства, у квітні 1847 заарештований, відданий у солдати в Орську фортецю (Оренбурзької обл.), з 1850 – у Новопетровському укріпленні на півострові Мангишлак (нині – м. Шевченко, Казахстан) із забороною писати і малювати. Після заслання (1847-57) Шевченко оселився у Санкт-Петербурзі, за ним був встановлений суворий поліцейський нагляд, заборонено жити в Україні. Літературні твори 1857-61 різнобічні за тематикою, настроями, глибокою мудрістю є вершиною поезії Шевченка щодо ритміки і високої культури виражальних засобів мови. До цього періоду відносяться поеми «Неофіти», «Юродивий» (1857), «Марія» (1859) і лірика, яка внесла в українську літературу велике багатство тем, розширила її культурні і інтелектуальні горизонти. Одночасно Шевченко продовжив працювати в образотворчому мистецтві як художник-гравер, у 1860 отримав звання академіка з гравіювання на міді. Помер у березні 1861 у Санкт-Петербурзі, у травні того ж року за заповітом його прах було перевезено в Україну та поховано на Чернечій горі над Дніпром у м. Каневі Черкаської обл. Його твори перекладені на багато мов світу, покладені на музику, деякі вірші стали народними піснями. Ім’я Т.Г.Шевченка носить Інститут літератури академії наук України, київський університет, у державі запроваджена премія ім. Шевченка. Існують музеї у м. Києві, Каневі, Санкт-Петербурзі, Орську (РФ), інших містах України і зарубіжжя.

Постать Т.Шевченка виконана з бетону, обкованого міддю, на невисокому постаменті з рожевого бетону. Пам’ятник на повний зріст, без головного убору, відрізняється ретельно відпрацьованою портретною характеристикою, іконографія нагадує «Автопортрет з пензлями» роботи Т.Шевченка 1841. Молодий поет зображений у тому віці, коли подорожував Україною за дорученням Археографічної комісії і проїжджав Новоград-Волинський. Скульптура зображає Т.Шевченка у мить відпочинку. Він, одягнений у пальто-крилатку, спирається на камінь, тримає шляпу в спущеній до правого стегна лівій руці, правою рукою обіймає ліве передпліччя. Голова повернута вліво і вниз, що надає фігурі задумливості. Ноги твердо спираються у камінь постаменту, підкреслюючи міцний зв’язок поета з рідною землею. Поряд, біля правої ноги спирається на той же камінь папка-етюдник з написом “Т. Шевченко”, стилізованим під підпис поета. Композиція просякнута ліризмом і камерністю, низький постамент надає їй демократичності, справжньої народності. Встановлення пам’ятника здійснювалось одночасно з реконструкцією і благоустроєм площі біля автовокзалу та будівництвом дев’ятиповерхового будинку, який обмежовує площу зі заходу, що створює цілісний містобудівний ансамбль. Пам’ятник є архітектурною і мистецькою домінантою західного району міста.

Євгенія Ващук

Джерела і література:

Загривий Ю. Кобзар і Звягельщина. // Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції до 130-річчя Житомирської обласної наукової універсальної бібліотеки. – Житомир, 1996. – С.175.

Костриця М., Мокрицький Г. Житомирські адреси Кобзаря: Краєзнавча розвідка // Радянська Житомирщина. – 1987. – 13 груд.

Украинская советская энциклопедия. – К., 1984. – С.361-362.

Шевченко Т. Біографія / АН УРСР, Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка. – К.,1984. – С.174.

Шевченко Т. Варнак // Шевченко Т.Г. Твори: В 5 т. – Т.3. Драматичні твори. Повісті. – К.,1978. – С.130-165.

Додаток:

Автори пам’ятника – скульптор Коркушко Олена Олексіївна, архітектор Черниченко Алла Петрівна, пам’ятник виготовлено в майстернях Житомирського художньо-виробничого комбінату.

Євгенія Володимирівна Ващук

Blog

Содержание

Євгенія Володимирівна Ващук