В. С. Титяневич братська могила військовополонених (іст.). Вул. Дзержинського, Північно-західна частина міста, західна частина парку культури І відпочинку. Поховано близько 15 тисяч військовополонених, які помер

Вид материала

Книга

Содержание Нариси історії Житомирської обласної партійної організації. – К.,1980. – С.149.

Подобный материал:

• План реалізації стратегії сталого розвитку Рівненської області «Західна Брама», 1796.27kb.
• На період карантину листопад 2009, 302.36kb.
• Реферат на тему "Гідросфера", 187.63kb.
• У початковій школі, 12.27kb.
• Середньостроковий план реалізації Стратегії економічного та соціального розвитку Рівненської, 402.65kb.
• Програма на мові Turbo Pascal, лінійні програми Команди галуження, вибору та мітки, 1485.97kb.
• План І. Загальна частина > 1 Розвиток електроенергетики в Україні ІІ. Спеціальна частина, 382.83kb.
• План вступ Частина I. Сутність фінансового аудиту Частина II. Організація проведення, 445.13kb.
• План вступ Частина I. Сутність фінансового аудиту Частина II. Організація проведення, 459.95kb.
• За підручником Т. М. Байбара, Н. М. Бібік, 1415.26kb.

Нариси історії Житомирської обласної партійної організації. – К.,1980. – С.149.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.172.

Євгенія Ващук

Додаток:

1. Напис на дошці: “В этом здании ночью 25 июня 1941 года член Политбюро ЦК КП(б)У М.С.Гречуха по поручению ЦК провел в Новограде-Волынском специальное совещание секретарей обкомов КП(б)У западных областей Украины, на котором обсуждался вопрос о мобилизации населения на борьбу с врагом и организации партийного подполья и партизанских отрядов во временно оставляемых Советской Армией районах».

2. Персоналії: Гречуха Михайло Степанович.

3. Старі назви вулиці – Тюремна, вул.30-річчя Перемоги.

Євгенія Володимирівна Ващук


20. БУДИНОК, В ЯКОМУ ЖИВ ЄРЬОМЕНКО А.І. (іст.). Вул. Фрунзе, 1. Східна частина міста, на правому березі р. Случ. Будинок споруджений на поч. ХХ ст., одноповерховий, дерев’яний, прямокутний у плані, на бутовому стрічковому фундаменті. Стіни всередині оштукатурені, ззовні – обкладені цеглою. Перекриття – дерев’яне, покриття – азбестоцементні листи. Тут 1932-33, 1935-38 проживав Єрьоменко Андрій Іванович (1892-1970) – Маршал Радянського Союзу (1955), Герой Радянського Союзу (1944). Народився у с. Марківка, нині смт Луганської області. На військовій службі з 1913, учасник першої світової та громадянської воєн. У 1920 начальник штабу 79 кавалерійського полку 14 кавалерійської дивізії Єрьоменко А.І. у складі військ Першої Кінної армії Будьонного С.М. брав участь у боях за Новоград-Волинський з військами Директорії УНР. У роки громадянської війни нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора. 1923 закінчив Вищу кавалерійську школу, 1935 – військову академію ім. М.В.Фрунзе. У період проживання в цьому будинку 1932-33 командував 55 кавалерійським полком 14 кавалерійської дивізії. 1935-37 – заступник командира, 1937-38 – командир 14 кавалерійської дивізії (див. ст. № 31). Обирався депутатом Верховної Ради Української РСР від Новоград-Волинського виборчого округу (1936). Зробив великий внесок в організацію будівництва Новоград-Волинського укріпленого району, залізниці від Житомира до Новоград-Волинського, шосе від м. Коростеня до м. Шепетівки, аеродромів, військових містечок, водопровідно-каналізаційної системи, очисних споруд Новограда-Волинського, мостів через р. Случ та іншого будівництва. 1938 за успіхи у військово-будівельній програмі нагороджений орденом Леніна. З 1938 командував 6 козачим кавалерійським корпусом у Білорусі, з 1940 – механізованим корпусом. У роки Великої Вітчизняної війни командував військами Брянського, Південно-Східного, Сталінградського, Південного, Калінінградського, 1-го і 2-го Прибалтійського, 4-го Українського фронтів. Брав участь у боях під Москвою, Сталінградом, за визволення Криму, Прибалтики, Чехословаччини. За вміле керівництво військами та мужність 29 липня 1944 генералу армії Єрьоменку А.І. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У 1945-58 командував військами Прикарпатського, Західно-Сибірського і Північно-Кавказького військових округів. Нагороджений 5 орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, 4 орденами Червоного Прапора, 3 орденами Суворова 1ст., орденом Кутузова 1ст., медалями, Почесною зброєю, іноземними орденами. Помер 1970. Похований у м. Москва (РФ), на Красній Площі, у Кремльовської стіни.

Будинок обкладений цеглою після війни, нині – приватний житловий будинок. 1977 на будинку встановлена меморіальна дошка із червоного граніту (0,5 х 0,34 м) з присвятним написом.

Джерела та література :

Военный энциклопедический словарь. – М.,1883. – С.253.

Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь. В 2-х т. – М.,1988. – Т.1. – С.480.

Еременко А. Помни войну. Автобиографический очерк. – Донецьк,1971. – С.104,105.

Загривий Ю. Маршал Єрьоменко. // Лесин край (Новоград-Волинський). – 1997. – 15 жов.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.172.

Советский энциклопедический словарь. – М., 1987. – С.429.

Євгенія Ващук

Додаток :

1. Напис на дошці: “В этом доме с 1932 по 1938 г. жил Герой Советского Союза, видный военачальник Андрей Иванович Еременко».

2. Персоналії: Будьонний Семен Михайлович

Єрьоменко Андрій Іванович.

Євгенія Володимирівна Ващук


м. Новоград-Волинський

21. БУДИНОК, В ЯКОМУ ЖИВ ЛЯНГУС М.І. ТА ВІДБУЛОСЯ ПЕРШЕ ЗАСІДАННЯ МІСЬКОГО ПІДПІЛЬНОГО КОМІТЕТУ (іст.). Вул. Лянгуса, 4. Західна частина міста, на червоній лінії забудови вулиці. Житловий будинок, побудований у 20-і р. ХХ ст., одноповерховий, прямокутний у плані, на бутовому стрічковому фундаменті. Стіни дерев'яні, всередині оштукатурені, ззовні – обкладені цеглою. Перекриття – дерев’яне, покриття – азбестоцементні листи. Тут з 1939 проживав із сім'єю Лянгус Михайло Іванович (1911-75) – організатор і керівник підпільного руху в Новограді-Волинському та прилеглих селах. Народився у с. Городище (Новоград-Волинський р-н, Житомирська обл.). У 30-і роки служив у Червоній Армії, працював на шахті в Донбасі. 1939 повернувся до Новограда-Волинського, поступив на роботу в дезінфекційну станцію. Під час німецько-фашистської окупації (1941-44) очолив підпільний комітет м. Новограда-Волинського. З 15 грудня 1942 водночас очолював штаб партизанського загону ім. 25-річчя Радянської України. З квітня 1943 до 15 січня 1944 був начальником штабу партизанського загону ім. Чапаєва з’єднання Малікова С.Ф, після визволення Новограда-Волинського від німецько-фашистських загарбників – заступником міського голови. Нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Знак пошани”, медаллю “Партизан Вітчизняної війни” ІІ ступеня. Помер 1975, похований на міському кладовищі, у 12 ряду військового кладовища (див. ст. № 36/2). У жовтні 1941 у цьому будинку відбулось конспіративне засідання патріотів, сформований підпільний комітет, який очолив боротьбу проти німецько-фашистських окупантів у місті і районі. Комітет нараховував 12 осіб (див. додаток № 4), 5 з них згодом загинули від рук німецько-фашистських окупантів та їх прибічників. Підпільний комітет здійснював управління підпільною мережею діючих груп у місті і районі, організовував групи людей для партизанських загонів. Працювала підпільна друкарня, випускались і розповсюджувались листівки та підпільна газета “Червоний партизан”, працював радіоприймач на горищі дезінфекційної станції (буд. зберігся), яка була явкою для підпільників.

Підпільниками були здійснені диверсії: спалення продовольчої бази німецько-фашистських окупантів та механічного цеху машинобудівного заводу, виведена із ладу локомобільна електростанція, паралізована робота МТС, диверсії на залізниці і на лінії урядового зв'язку Берлін – Східний фронт. Постійно велось збирання зброї, боєприпасів, вибухівки та продуктів харчування для партизанських загонів. Підпільний комітет координував і активував боротьбу з фашистами, розширяв район бойових, диверсійних, розвідувальних і ідеологічних дій. До травня 1942 мережа підпільних груп охопила машинобудівний завод, пивоварний завод, локомобільну електростанцію, залізничну станцію, дільницю шосейних доріг, районну споживчу спілку, концентраційний табір, села району. Найбільш активними були підпільні групи с. с. Ржатківки (нині вул. Дружби м. Новограда-Волинського), Дзигунки (нині – Яворівка), Несолоні, Таращанки, Городниці (нині – смт). У складі підпільної організації міста нараховувалось 126 осіб. У травні 1942 підпільним комітетом прийнято рішення про формування партизанського загону “Перший Волинський”, який складався з 36 осіб. У листопаді 1942 сформований партизанський загін ім. 25-річчя Радянської України у кількості 100 осіб. З листопада 1942 до січня 1943 до партизанських загонів відправлено 297 осіб, 11 кулеметів, 200 гвинтівок, 300 гранат, 45000 патронів.

Будинок обкладений цеглою після війни, тепер – житловий. 1975 на будинку встановлена меморіальна дошка з білого мармуру (0,5 х 0,4 м) з присвятним написом.

Джерела та література :

Державний архів Житомирської області. – Ф.1376. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.25-26, 36-50, – Спр.91. – Арк.133-142.

Загривий Ю. Важкими були фронтові дороги. // Лесин край (Новоград-Волинський). – 1999. – 2січ.

Загривий Ю. Могутня народна сила. // Лесин край (Новоград-Волинський). – 2002. – 21 вер.

Загривий Ю. Так гартувалась Перемога. // Лесин край (Новоград-Волинський). – 1994. – 21 вер.

Иванов Г. Пока бьется сердце. – Чебоксары,1974. – С.33, 34.

Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область. – К., 1973. – С.468-469.

Книга Пам’яті України. Житомирська область. – Житомир,1995. – Т.7 – С.239.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.171.

Супрунов М. Ціна Перемоги.// Лесин край (Новоград-Волинський). – 1995. – 7 січ.

Юношев Г. Спогади // Тих грізних днів свідки живі. – Новоград-Волинський, 1999. – С.17.

Юхим Загривий, Євгенія Ващук

Додаток:

1. Напис на дошці: “В цьому будинку в жовтні 1941 року відбулось перше засідання підпільного комітету по організації боротьби з окупантами в місті та району”.

2. Персоналії: Лянгус Михайло Іванович

Маліков Сергій Федорович.

3. Членами підпільного комітету міської підпільної організації були обрані: Бондарчук Костянтин Миколайович (керівник Ярунської підпільної групи), Гапончук Кузьма Юхимович (керівник підпільної групи с. Несолонь, с. Городище), Гордеєв Микола Петрович (відповідальний за набір особового складу партизанського загону, командир Першого Волинського партизанського загону, вбитий українським націоналістом у серпні 1945 у м. Болехів при виконанні обов’язків директора ліспромгоспу), Громов Михайло Миколайович (працював у аптеці, відповідальний за постачання партизан медикаментами, страчений у січні 1943), Дубов Пилип Іванович (керівник підпільної групи дільниці шосейних доріг), Іщенко Ілля Павлович (відповідальний за збереження документів підпільної організації), Колесник Василь Олексійович (володар радіоприймача, відповідальний за своєчасне надання зведень Радінформбюро для друку в листівках), Левченко Василь Семенович (керівник Ржатківської підпільної групи, з червня 1942 – керівник Новоград-Волинської міської підпільної організації, страчений в січні 1943), Мякишев Костянтин Петрович (складальник підпільної газети «Червоний партизан», страчений в 1942), Ніколаєв Микола Миколайович (редактор підпільної газети «Червоний партизан», страчений у 1942 у м. Житомирі), Пастухов Лев Миколайович (з червня 1942 – комісар Першого Волинського партизанського загону), Штепін Петро Петрович (керівник підпільної групи райспоживспілки, страчений в січні 1943), Відомості взяті із публікацій та розповідей Загривого Юхима Никаноровича – краєзнавця, колишнього члена підпільної групи с. Ржатківка.
   

Євгенія Володимирівна Ващук


м. Новоград-Волинський

22. БУДИНОК, В ЯКОМУ ЖИВ РОКОССОВСЬКИЙ К.К. (іст.). Вул. Леваневського, 9. Східна частина міста, у глибині забудови вулиці. Будинок побудований у 30-і роки ХХ ст. як житловий, двоповерховий, 16-ти квартирний, на бутовому стрічковому фундаменті. Стіни цегляні з внутрішньою та зовнішньої штукатуркою, перекриття, перегородки, двері та вікна дерев’яні, покрівля – азбестоцементні листи. Будинок відноситься до типологічної групи багатоквартирних житлових будівель зі секційною системою планування. Має дві секції з дво- і трикімнатними квартирами. У кожній секції – 4 квартири на поверсі, забезпечені сприятливими умовами орієнтації та інсоляції. До структури квартир входять передпокій, дві чи три кімнати, кухня-їдальня, комори, санітарний вузол (вбудовані пізніше). Квартири 2-го поверху забезпечені балконами. У цьому будинку, у квартирі № 4 у 1940-41 мешкав із родиною Рокоссовський Костянтин Костянтинович (1896-1968) – радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1944), Маршал Польщі (1949), двічі Герой Радянського Союзу (1944 та 45). Народився у м. Великі Луки (нині – Псковська обл., РФ) у родині залізничника. Учасник першої світової та громадянської воєн. У Радянській Армії з 1918, командував кавалерійським ескадроном, полком. Учасник боїв на Китайській Східній залізниці (КВЖД) у 1929. У період проживання в цьому будинку, з листопада 1940 до червня 1941, командував 9 механізованим корпусом, штаб якого розміщувався в м. Новограді-Волинському (див. ст. № 31). У боях Великої Вітчизняної війни з червня 1941. За участь в оборонних боях за м. Новоград-Волинський, нагороджений орденом Червоної Зірки. Командував військами 16-ї армії, Брянським, Донським, Центральним, 1-м і 2-м Білоруськими фронтами. Брав участь у боях за Смоленськ, Москву, Сталінград, Курськ, Білорусь. Керував військами у Східно-Пруській, Східно-Померанській та Берлінській операціях. За вміле керівництво військами фронтів Маршалу Радянського Союзу Рокоссовському К.К. звання Героя Радянського Союзу присвоєно двічі – 29 липня 1944 та 1 червня 1945. Після війни посідав керівні військові посади СРСР. Нагороджений 7 орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, 6 орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 1 ст., Кутузова 1 ст., медалями, іноземними орденами і медалями. Нагороджений вищим радянським військовим орденом “Перемога”. Помер 1968. Похований у м. Москва (РФ), на Красній Площі у Кремльовської стіни.

Будинок не реконструювався, зберігся у первісному вигляді, використовується як житловий. 1977 році на фасаді встановлена меморіальна дошка із червоного граніту (0,5 х 0,34 м) з присвятним написом.

Джерела та література :

Военные грозы над Полесьем. Житомирщина в годы Великой Отечественной войны. – К., 1985. – С.20, 22.

Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь. В 2-х т. – М., 1987. – Т.2. – С.365.

Кардашов Л. Рокоссовський. – М., 1984. – С.152.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.171.

Советский энциклопедический словарь. – М., 1987. – С.1135.

Євгенія Ващук

Додаток:

1. Напис на дошці: “В этом доме с ноября 1940 по июнь 1941 жил дважды Герой Советского Союза видный военачальник Маршал Советского Союза Константин Константинович Рокоссовский».

2. Персоналії: Рокоссовський Костянтин Костянтинович Євгенія Володимирівна Ващук
   

м. Новоград-Волинський

23. БУДИНОК, В ЯКОМУ МЕШКАЛА РОДИНА КОСАЧІВ ТА НАРОДИВСЯ КОСАЧ М.П. (ОБАЧНИЙ) (іст.). Вул. К. Маркса, 67. Східна частина міста, на червоній лінії забудови вулиці. Побудований у І пол. ХІХ ст. як житловий будинок поміщиків Уварових. Одноповерховий, дерев’яний, оштукатурений, прямокутний у плані, з пізнішою добудовою (1950-ті р. ХХ ст.) – Г-подібний. Пізніша добудова – цегляна, оштукатурена. Будинок на бутовому стрічковому фундаменті. Перекриття і перегородки – дерев’яні, покриття – азбестоцементні листи. Внутрішні приміщення переплановані під потреби школи у 40-х – 50-х р. ХХ ст., інтер’єри повністю втрачені. 2007 приміщення реконструйовано, стіни ззовні обкладені червоною цеглою. Усередині – стіни оштукатурені. У цьому будинку після одруження 28 липня 1868 до осені 1870 була перша оселя молодого подружжя Косача П.А. (1840-1909) та Драгоманової-Косач О.П.(1849-1930), 12 липня 1869 народився та проживав перші роки життя (1869-70) їх старший син Михайло (1869-1903). Восени 1870 родина перейшла в іншу оселю в Новограді-Волинському – будинок міщанина Окружка С. (див. ст. № 24). За часи перебування родини Косачів у Новограді-Волинському (Звягелі) були закладені підвалини майбутнього письменника, фольклориста та вченого – тут Михайло під наглядом матері, відомої української фольклористки Олени Пчілки, навчився читати, писати, зацікавився фольклором, науками тощо. Навчався на математичному відділенні фізичного факультету Київського (1888-90) та математичному і фізичному відділеннях Юр’євського (Тартуського) (1891-94) університетах. Після завершення навчання в університеті з 1894 проживав у м.Тарту (Естонія). 1895 захистив кандидатську дисертацію з фізики, 1897 склав іспити на звання викладача фізики і математики в університеті, здобув ступінь магістра. Викладав у жіночій гімназії і університеті – читав курс лекцій з магнетизму, електромагнетизму та індукції. 1901 на запрошення Харківського університету посів посаду приват-доцента кафедри фізики і метеорології. Тут читав лекції із загальної метеорології, електростатики й електромагнетизму, механічної теорії тепла, рентгенівських променів. Водночас викладав загальну фізику в Харківському ветеринарному інституті та школі Технічного товариства, керував університетської метеорологічною станцією. За його проектом були організовані губернська метеорологічна служба, спостереження над атмосферними явищами у Кромському і Вовчанському повітах Харківської губернії, збудовано 42 дощомірні станції. Косач М.П. – винахідник оригінальних приладів: електричного термографу, інтегратору сили вітру з безперервним записом, таксометру. Поєднуючи у собі хист до математики і літератури, Косач М.П. брав участь у роботі “Плеяди” (1888-89) – гуртка молодих українськів митців, займався літературною діяльністю, зокрема переводами на українську мову. 1885 у Львові вийшли “Вечорниці. Оповідання Миколи Гоголя” у перекладі українською Михайла Обачного (псевдонім Косача М. П.) та Лесі Українки. Перекладав на українську мову твори Брет-Гарта, Г. Сенкевича, В. Короленка. 1889 у часописі «Зоря» надрукований перший оригінальний твір Михайла Обачного «Різдво під Хрестом полудневим». Там же, 1891 опубліковане оповідання «На огнище прогресу», 1896 – оповідання «Гість» та «Що?», 1894 у журналі «Житє і слово» – оповідання «Хмари», 1896 – «Нікуди». Помер 3 жовтня 1903, похований на Байковому кладовищі м. Києва.

З 1947 в будинку розміщується дитяча музична школа. 1996 на будинку встановлено меморіальну дошку з габро (0,6 х 0,4 м) з викарбованим портретом Косача М.П. (Обачного) та присвятним написом.

Джерела та література :

Вітренко В., Вітренко Г. Коло близьких і знайомих сім’ї Косачів у Звягелі та Житомирі // Вічні берегині України: Наукові праці і розвідки до 150-річчя Олени Пчілки та 130-річчя Лесі Українки. – Новоград-Волинський, 2001. – С.105.

Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. – Львів, 1999. – С.49-57.

Державний архів Житомирської області. – Ф.1. – Оп.1. – Арк.850-851.

Мороз М. Літопис життя та творчості Лесі Українки. – К.,1992. – С.519.

Ржондківська Т. Виховання дітей в сім’ї Косачів // Твоєму йменню вічно пломеніти: Матеріали наукової конференції до 125–річчя Лесі Українки. – Новоград-Волинський, 1997. – С.12.

Хорунжий Ю. І лірик, і фізик // Урядовий кур’єр. – 1994. – 21 лип.

Віра Римська


Додаток :

1. Напис на дошці: “В цьому будинку з 1866 по 1870 рік проживала сім’я Косачів. В 1869 році тут народився видатний український вчений і перекладач Михайло Косач-Обачний”.

2. Звягель – назва м. Новограда-Волинського до 1796 року, в родині Косачів заведено було вживати саме цю назву міста.

3. Персоналії: Драгоманова-Косач Ольга Петрівна

Косач Михайло Петрович (Обачний)

Косач Петро Антонович.

Віра Омелянівна Римська


м. Новоград-Волинський

24. БУДИНОК, В ЯКОМУ МЕШКАЛА РОДИНА КОСАЧІВ ТА НАРОДИЛАСЬ ЛЕСЯ УКРАЇНКА (іст.). Вул. К. Маркса, 94. Східна частина міста, у глибині двору, з відступом від червоної лінії забудови вулиці. Житловий будинок побудови 1828, одноповерховий, на бутовому стрічковому фундаменті. Стіни дерев’яні, оштукатурені всередині і ззовні. Перекриття – дерев’яне, покрівля двосхила, на дерев’яних кроквах, покриття – дахове залізо. У будинку 5 кімнат – меморіальні, шоста – добудова 1903. Власник того часу – міщанин Окружко С. До цього будинку 1870 переїхала родина Косачів у складі Косача П.А.(1840-1909), Драгоманової-Косач О.П.(1849-1930) та їх старшого сина Михайла (1869-1903). Тут 25 лютого 1871 народилась та проживала перші роки життя (1871-73) Косач-Квітка Лариса Петрівна (Леся Українка) (1871-1913) – видатна українська поетеса, драматург, громадська діячка (див. ст. № 24/1). У цьому будинку родина мешкала до 1973, далі переїхала до іншої оселі в Новограді-Волинському – будинок Завадських (до цього часу не зберігся, на його місці 1999 збудовано приміщення музею родини Косачів).

Косач-Драгоманова Ольга Петрівна (літ. псевдонім Олена Пчілка) – мати поетеси, народилася в м. Гадяч Полтавської губернії у дворянській родині. Сестра відомого українського фольклориста і громадського діяча Драгоманова М.П. (1841-95). 1866 закінчила в Києві приватний інститут шляхетних дівчат. 28 липня 1868 вийшла заміж за Косача П.А. та оселилася в Новограді-Волинському. Тут розпочала науково-етнографічну, літературно-педагогічну та громадську діяльність. Під час перебування у Новограді-Волинському (Звягелі) багато приділяла уваги вихованню старших дітей – Михайла (см. ст. № 23), Лариси і Ольги (1877-1945), вивчала фольклор та народну творчість українського Полісся. Її перші фольклорні записи використали Драгоманов М.П. і Антонович В.Б. в «Исторических песнях малорусского народа» (1876), Драгоманов М.П. у «Малорусских народных преданиях і рассказах” (1876). 1876 видала альбом “Український народний орнамент (зразки вишивання, ткання, писанок)” та збірку поезій “Думки-мережанки”. З 1905 активно працювала в українському тижневику “Рідний край”, з 1907 – його редактор і видавець. Додатком до нього був дитячий журнал “Молода Україна”, для якого Олена Пчілка робила переклади творів російської, польської, західноєвропейської класичної літератури. Авторка поетичних творів, повісті “Товаришки”(1887), спогадів про Старицького М.П., Лисенка М.В., Драгоманова М.П., літературно-критичних статей про Т.Шевченка, Є.Гребінку, М.Кропивницького, етнографічних праць “Украинские колядки”, “Украинская юмористика”, “Українські народні легенди останнього часу”, “Українські узори”(1912, 1927). З 1920 працювала в етнографічній комісії Всеукраїнської академії наук, з 1927 – член-кореспондент Всеукраїнської Академії наук. Померла 4 жовтня 1930, похована в м. Києві, на Байковому кладовищі.

Косач Петро Антонович (1841-1909) – батько поетеси, народився у м. Мглині Чернігівської губернії у дворянській родині. 1859 вступив до Санкт-Петербурзького університету на математичний факультет, 1860 – перевівся на юридичний факультет. 1861 перейшов до університету Св. Володимира м. Києва, 1864 захистив ступінь кандидата правознавства. Під час мешкання в цьому будинку працював на посаді голови з’їзду мирових посередників у м. Новограді-Волинському, на яку був призначений 1866, до переводу 1879 на таку ж посаду до м. Луцька. На цій посаді узгоджував земельні питання поміж поміщиками та селянами, відстоюючи інтереси останніх щодо нарізки землі. Був високоосвіченою людиною, першим критиком і цінувальником творів дружини (Олени Пчілки), сина (Михайла Обачного), доньки (Лесі Українки), фінансував більшість їх видань, українські часописи, альманахи тощо. Помер 2 квітня 1909, похований у м. Києві на Байковому кладовищі.

1963 у будинку відкрито бібліотеку-музей, 1971 – літературно-меморіальний музей Лесі Українки, який розміщений у шести залах. Експозиція трьох з них – вітальня Косачів, дитяча кімната та кабінет Косача П.А. розповідає про часи перебування тут родини Косачів, решта – про літературну та громадську діяльність членів родини. 1971 на фасадній стіні будинку встановлена бронзова меморіальна дошка (0.6 х 0.8 м) з барельєфним портретом поетеси (ск. Г. Кальченко) та присвятним написом. 1991 меморіальний будинок з’єднаний перехідною галереєю з сусіднім будинком, в якому за часи перебування Косачів мешкали господарі будинку Окружки, будинок набув П-подібної форми. Тут влаштовано відділ вшанування та знаходяться адміністративні приміщення музею. 1971 на честь 100-річчя поетеси перед фасадом будинку встановлено на гранітному постаменті бронзове погруддя Лесі Українки (заг. вис. 2.7 м) (ск. Дяченко В.О.).

Джерела та література :

Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. – Львів, 1999. – С.14-19, 39-41.

Державний архів Житомирської області. – Ф.1. – Оп.77. – Спр.13. – Арк. 407-408, № 1489.

Іскорко-Гнатенко І. Олена Пчілка – член-кореспондент Української академії наук // Вічні берегині України: Наукові праці і розвідки до 150-річчя Олени Пчілки та 130-річчя Лесі Українки. – Новоград-Волинський, 2001. – С.48.

Костенко А. Леся Українка: художньо-документальна біографія. Вид.2-е, із змінами, доповнене. – К.,1985. – С.387-389.

Костриця М. Образ “малої батьківщини” у творчості Лесі Українки: фольклорно-етнографічний аспект // Твоєму йменню вічно пломеніти. Матеріали наукової конференції до 125-річчя від дня народження Лесі Українки. – Новоград-Волинський, 1997. – С.7.

Леся Українка : Документи і матеріали 1871-1970 роки. – К., 1971. – С.17,90.

Мороз М. Літопис життя та творчості Лесі Українки. – К.,1992. – С. 8, 517, 518, 521, 523, 525, 526.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.172.

Римська В. Літературно-меморіальний музей Лесі Українки в Новограді-Волинському. Путівник. – Новоград-Волинський, 2005. – С.6-10, 26.

Віра Римська

Додаток:

1. Напис на дошці: “У цьому будинку в 1871 році народилась велика українська поетеса Леся Українка”.
   
2. Погруддя роботи скульптора Дяченко Валентини Олексіївни, м. Київ, меморіальна дошка роботи скульптора Кальченко Галини Никифорівни, м. Київ.
   

3. Власники будинку Сергій та Степанида Окружки (за спогадами Яременко Ігоря – внука вихованки Окружків, які зберігаються в фондах літературно-меморіального музею Лесі Українки в м. Новограді-Волинському).

4. Персоналії: Антонович Володимир Боніфатійович

Драгоманов Михайло Петрович

Драгоманова-Косач Ольга Петравна (Олена Пчілка)

Квітка-Косач Лариса Петрівна (Леся Українка)

Косач-Кривинюк Ольга Петрівна

Косач (Обачний) Михайло Петрович.

Косач Петро Антонович.

Віра Омелянівна Римська

м. Новоград-Волинський

24/1. ПОГРУДДЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ (мист.). Вул. К. Маркса, 94. Східна частина міста, на розі вул. К. Маркса та Володарського. У дворі літературно-меморіального музею Лесі Українки, попереду північного торцового фасаду меморіального будинку. Встановлене 1971 на честь 100-річчя від дня народження видатної української поетеси. Автор – ск. В. Дяченко. Загальна висота пам’ятника – 2.7 м, скульптури – 0,97 м, постаменту – 1,5 м, стереобатів – 0,1 м.

Українка Леся (спр. ім’я – Косач-Квітка Лариса Петрівна, 1871-1913) – видатна українська поетеса і громадська діячка. Народилася 13 (25).ІІ.1871 у м. Новограді-Волинському (нині – Житомир. обл.), померла 19.VІІ (1.VІІІ).1913 у м. Сурамі, Грузія, похована у м. Києві, на Байковому кладовищі. Дитячі роки провела у Новограді-Волинському та на Волині, де пізнала красу Полісся, побут українського села, народні пісні і казки. Через хворобу отримала домашню освіту. Знала біля 10 мов, була здібною піаністкою, займалася живописом, глибоко знала вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Друкуватися почала у м. Львові у часопису «Зоря» (вірші «Конвалія», «Сафо»). Плідно працювала як поет, прозаїк, драматург, критик, перекладач, фольклорист. Авторка збірок поезій “На крилах пісень” (1893, 1904), “Думи і мрії” (1899), “Відгуки” (1902). У поезії Лесі Українки переважає громадська, епічна лірика («Роберт Брюс, король шотландський»), ідеї гуманізму і пафос життєствердження («Contra spem spero»), тема національної боротьби («Досвітні вогні»), патріотичні мотиви (цикл «Сім струн»), роздуми про роль художника і поетичного слова (поема «Стара казка»). Інтимна лірика відображає глибокі людські почуття. Художня сила і національний пафос віршів Лесі Українки ставлять їх на рівень кращих зразків світової поезії і продовжують традиції громадянської лірики Т. Шевченка і І. Франка. З 13 років працювала як перекладач. Перекладала твори М. Гоголя (разом з братом Михайлом Обачним), І. Тургенєва, Г. Гейне, В. Гюго, Дж. Байрона, А. Міцкевича, М. Метерлінка, Гомера, С. Надсона та інш. У 900-ті роки ХХ ст. працювала переважно у жанрі драматургії. За відносно короткий час (1896-1913) написала більше 20 драматичних творів переважно на історичні та міфологічні сюжети, які стали новим явищем в українській драматургії. Вже перша драма «Блакитна троянда» (1896) показала новаторський характер драматургії Лесі Українки. Письменницю хвилювали ідеологічні і морально-етичні проблеми («Одержима», «Вавилонський полон», «В руїнах»), тема громадської активності людини, єдності слова і справи («Касандра»), проблеми: художник і суспільство («В пущі», «Оргія»), воля і влада («Камінний господар»). Вершина творчості – драма-феєрія «Лісова пісня» стверджує високі почуття, перемогу величі життя над власницькою мораллю. Творчість Лесі Українки – видатне явище не тільки української, а й світової культури. Її твори видаються багатотисячними накладами, вивчаються в школах, перекладені 23 мовами світу. Багато її віршів покладені на музику, драматичні твори ставлять на сценах театрів України і зарубіжжя. За мотивами драми «Лісова пісня» композитор М. Скорульський створив балет, композитор В. Кирейко – оперу. Твір двічі екранізовано (1961, реж. В. Івченко, 1981 – Ю. Ільєнко). У м. Новограді-Волинському, Києві, Ялті, с. Колодяжному Волинської обл. відкриті літературно-меморіальні музеї, пам’ятники – в Києві, Новограді-Волинському, Ялті, Балаклаві, Луцьку, Ковелі, Сурамі (Грузія, відкрито також будинок-музей), Саскатуні (Канада), Клівленді (США), меморіальні дошки – в Сан-Ремо (Італія), Олександрії (Єгипет), Євпаторії. 1972 заснована державна літературна премія ім. Лесі Українки, яка надається за кращі твори для дітей.

Бронзове погруддя поетеси встановлено на постаменті червоного граніту у вигляді паралелепіпеду на двоступінчатому стереобаті (1.0 х 1.0 м). Пластичними засобами реалістично втілені характерні портретні риси Лесі Українки, яку зображено анфас з волоссям, зачесаним над високим чолом, в українській народній сорочці з орнаментованим коміром-стійкою. Скульптура органічно вписується в оточуюче середовище, створює урочисту атмосферу перед входом до меморіальної частини літературно-меморіального музею Лесі Українки.

Джерела та література:

Большая советская энциклопедия. Т.27. – М., 1977. – С.534-535.

Римська В. Літературно-меморіальний музей Лесі Українки в Новограді-Волинському. Путівник. – Новоград-Волинський, 2005. – С.7.

Украинская советская энциклопедия. Т.11, кн. І. – К., 1984. – С.365-366.

Там же. – Кн. ІІ. – К., 1985. – С.371.

Євгенія Ващук, Лідія Дахненко

Додаток:

Скульптор – Дяченко Валентина Олексіївна, м. Київ.

Євгенія Володимирівна Ващук


м. Новоград-Волинський

25. БУДИНОК, В ЯКОМУ НАРОДИВСЯ І ЖИВ ГОРБКО Ю.М. (іст.). Вул. Косачів, 10. Північна частина міста, на червоній лінії забудови вулиці. Житловий будинок, побудований у кінці ХІХ ст., одноповерховий, на бутовому стрічковому фундаменті. Стіни дерев'яні, оштукатурені всередині і ззовні, перекриття – дерев’яне, покриття – двосхиле, на дерев’яних кроквах, покрівля – азбестоцементні листи. Тут, у сім’ї службовця народився Горбко Юрій Миколайович (1908-42) – Герой Радянського Союзу (1940), підполковник. 1916 переїхав з батьками у м. Москву. У Збройних Силах СРСР з 1929. 1932 закінчив військову авіаційну школу в м. Борисоглібськ (нині Воронежської обл., РФ). Учасник радянсько-фінляндської війни 1939-40. Командир ескадрильї 18 швидкісної бомбардувальної авіаційної бригади 7 армії Північно-Західного фронту, яка брала участь у забезпеченні прориву радянськими військами 80-кілометрової укріпленої смуги Маннергейма. Здійснив 52 бойових вильоти на знищення довготривалих вогневих точок, живої сили і техніки противника. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 21 березня 1940. На фронтах Великої Вітчизняної війни з червня 1941, командував 24 бомбардувальним полком. Нагороджений 2 орденами Леніна (одним – посмертно), орденом Червоного Прапора, медаллю. Загинув у бою в районі м. Ізюм (Харківська обл.) 27 травня 1942. Похований у м. Єлець (Липецька обл., РФ).

1975 на будинку встановлена меморіальна біла мармурова дошка (0,4 х 0,6 м) з присвятним написом. Нині – будинок житловий, приватний.

Джерела та література :

Герои огненных лет. – М.,1982. – Кн.5 – С.108-114.

Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. В 2-х т. – М.,1988. – Т.1. – С.350.

Золотые звезды Полесья. Очерки о Героях Советского Союза. – К.,1985. – С.110-115

Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область. – К.,1973. – С.470.

Книга Пам’яті України. Житомирська область. – Житомир,1995. – Т.7 – С.241, 242.

Накрохін Є. До останнього подиху.// Радянський прапор (Новоград-Волинський). – 1987. – 8 серп.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.172.

Подієнков І. Мить. Розповідь про шостого Героя Радянського Союзу з Новограда-Волинського. // Радянський прапор (Новоград-Волинський) – 1970. – 24 лип.

Якимчук М. Імені героя // Радянський прапор (Новоград-Волинський). – 1985. – 23 жовт.

Євгенія Ващук

Додаток:

1. Напис на дошці: “В цьому будинку 21 березня 1908 року народився Герой Радянського Союзу льотчик Гарбко Юрій Миколайович”.

2. В Указі Презідії Верховної Ради СРСР від 21 березня 1940 року прізвище помилково написано Гарбко. Виправлено на Горбко у 1960.

3. У Книзі Пам’яті, т.7, на стор.242 помилково вказано місце загибелі – м. Глець.

4. Персоналії: Горбко Юрій Миколайович.

5. Стара назва вулиці – вул. Завадська, К.Лібкнехта.

Євгенія Володимирівна Ващук


м. Новоград-Волинський

26. БУДИНОК, В ЯКОМУ ПРАЦЮВАВ МЄДВЄДЄВ Д.М. (іст.). Вул. Івана Франка, 3. Північна частина міста, на червоній лінії забудови вулиці. Будинок побудований на початку ХХ ст., одноповерховий, прямокутний у плані, на бутовому стрічковому фундаменті. Стіни дерев'яні, оштукатурені всередині і ззовні, перекриття і перегородки – дерев’яні, покриття – азбестоцементні листи. Будинок виходить на вулицю північним боковим фасадом, в якому розташований головний вхід у приміщення. У цьому будинку 1933-35 працював Медвєдєв Дмитро Миколайович (1898-1954) – Герой Радянського Союзу (1944), російський радянський письменник. Народився у м. Бежиця, нині – район м. Брянськ (РФ), у робітничій сім’ї. Учасник громадянської війни з 1919. З 1920 в органах всеросійської надзвичайної комісії (ВНК), державного політичного управління (ДПУ), народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС). У м. Новограді-Волинському працював з березня 1933 до березня 1935 на посадах начальника районного відділу ДПУ та начальника особливого відділу 14 кавалерійської дивізії ім. О.Я.Пархоменка. У жовтні 1933 організував дитячу комуну № 2 ім. Ф.Е.Дзержинського, в якій близько 300 безпритульним дітям була надана допомога одягом і харчуванням, налагоджене навчання і посильна трудова діяльність, встановлений медичний контроль. У березні 1935 призначений у м. Кіровоград. Учасник Великої Вітчизняної війни з вересня 1941. Командував діверсійно-розвідувальною групою “Мітя”, яка діяла у Брянській, Калужській, Смоленській, Орловській (нині РФ), Могилевській (нині Білорусь) областях. З червня 1942 командував партизанським загоном “Переможці”, який здійснював розвідувально-діверсійні дії у Рівному, Львові, Вінниці, Луцьку та навколо цих міст. Загоном проведено більше 80 боїв, знищено понад 12 тисяч солдатів та офіцерів, захоплені у полон ворожі генерали та вищі офіцерські чини. 5 листопада 1944 за мужність і героїзм при виконанні спецзавдань у тилу ворога полковнику державної безпеки Медвєдєву Д.Н. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. З листопада 1946 – на пенсії, займався літературною та громадською діяльністю. Автор документальних повістей “Це було під Рівно” (1948), “Загін йде на Захід” (1948), “На берегах Південного Буга” (1957), роману “Сильні духом” (1951). Нагороджений 4 орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, медалями. Помер 1954. Похований у м. Москві, на Новодевичому кладовищі.

1977 на фасаді будинку встановлена меморіальна дошка із білого мармуру (0,5 х 0,42 м) з написом. Будинок не реконструювався. Нині тут розміщуються адміністративні приміщення.

Джерела та література :

Большая Советская Энциклопедия. – М., 1974. – Т.15. – С.555.

Герои Советского Союза : Краткий биографический словарь. В 2-х т. – М.,1988 – Т.1. – С.65.

Дмитрий Николаевич Медведев.// Упорядники Зиновьєва Л., Терещук І. – Новоград-Волинський, 1988. – С.6, 15, 16.

Історія міст і сіл. Житомирська область. – К., 1973. – С.467.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.172.

Петрівний Л. З когорти славних // Радянський прапор (Новоград-Волинський). – 1988 – 22 лип.

Подієнков І. Д.М. Мєдвєдєв // Пам'ятники України – 1981. – № 3. – С. 60.

Цессарський А. Жизнь Дмитрия Медведева. – М.,1969. – С.88-90.

Євгенія Ващук

Додаток:

1. Напис на дошці: “В этом доме в 1933-1935 г.г. работал Медведев Дмитрий Николаевич, Герой Советского Союза, прославленный чекист».
   
2. Персоналії: Мєдвєдєв Дмитро Миколайович.
   

Євгенія Володимирівна Ващук


м. Новоград-Волинський

27. БУДИНОК, В ЯКОМУ РОЗМІЩУВАВСЯ 131-Й ТАРАЩАНСЬКИЙ ПОЛК (іст.). Вул. Червоноармійська, 28. Південна частина міста, на території військової частини, справа від шляху на м. Баранівка Житомирської обл. Двоповерховий будинок клубу військової частини, побудований у 30-іх роки ХХ ст., на бутовому стрічковому фундаменті. Стіни цегляні, оштукатурені всередині і ззовні, перекриття і перегородки – дерев’яні, покриття – азбестоцементні листи. Тут 1932-39 розміщувався клуб 131 Таращанського полку, який сформувався 1918 із окремих партизанських загонів, що діяли на Лівобережній Україні. 1919-20 полк під проводом Боженка В.Н., входив до складу Першої Радянської Української 44 стрілецької дивізії Щорса М.О. 1919 переформований у Таращанську бригаду, яка брала участь у боях за м. Новоград-Волинський з австро-німецькими, польськими військами, військами Української Народної Республіки доби Директорії. Згодом бригада знов переформована у 131 Таращанський полк, який дислокувався в м. Новограді-Волинському 1920-22, 1930-39, де брав активну участь у розбудові Новоград-Волинського укріпленого району та військового містечка, зокрема – будинку військового клубу. З 1939 полк у складі 45-ї стрілецької дивізії брав участь у поході на Західну Україну, за який нагороджений орденом Червоної Зірки. Велику Вітчизняну війну полк почав 21 червня 1941 на кордоні, обороняючи лінію Любомль – Шацьк. Брав участь в оборонних боях за Ковель, Коростень, Ніжин, Чернігів (Україна), Сталінград (з 1965 – Волгоград, РФ). 1943 дивізія переформована у 74-у гвардійську, нагороджена орденом Богдана Хмельницького П ступеня, за форсування Дніпра їй присвоєно почесне найменування “Нижньодніпровської”. Таращанський полк в її складі брав участь у боях за визволення України, Польщи, Німеччини. За штурм Берліна (Німеччина) 1945 полку присвоєно почесне найменування “Берлінський”. 1946 розформований.

Будинок зберіг первісний вигляд, використовується за призначенням, меморіальна дошка не встановлена.

Джерела та література:

Богуцький С., Слюсар П. З історії Таращанського полку.// Звягель древній і вічно молодий. – Новоград-Волинський, 1995. – С.233.

Державний архів Житомирської області. – Ф.1657. – Оп.1. – Спр.471. – Арк.350, 350-об, 351.

Загривий Ю. От Таращи до Берлина.// Актуальні проблеми історії і літератури Волині та Київщини. Збірник наукових праць (частина 2). – Житомир, 1999. – С.382, 384, 385.

Наумець Л. В боях за революцію // Радянський прапор – 1982. – 30 лип.

Родіонов Б. З когорти щорсівців // Радянський прапор. – 1987. – 18 вер.

Юхим Загривий

Додаток:

1. Персоналії: Боженко Василь Назарович

Щорс Микола Олександрович.

Юхим Никанорович Загривий


м. Новоград-Волинський

28. БУДИНОК ДРУКАРНІ, В ЯКІЙ ПРАЦЮВАВ МЯКИШЕВ К.П. (іст.). Вул. Радянська, 22. Північна частина міста, на червоній лінії забудови вулиці. Будинок побудови кінця ХІХ ст., одноповерховий, прямокутний у плані, на бутовому стрічковому фундаменті. Стіни цегляні, всередині оштукатурені, ззовні обкладені личкувальною плиткою. Перекриття дерев’яне, покриття – азбестоцементні листи. Тут працював складачем Мякишев Костянтин Петрович (1918-42) – член підпільного комітету м. Новограда-Волинського, учасник першого засідання міського підпільного комітету (див. ст. № 21), який був активним організатором підпільного руху в місті у період тимчасової німецько-фашистської окупації (1941-44). Використовував роботу в друкарні німецько-фашистських окупантів для складання текстів листівок. У травні 1942 Мякишев К.П. заарештований, страчений 10 червня 1942. Похований разом з керівником підпільної групи с. Смолка (нині – південний район м. Новограда-Волинського) Ковалем М.П. у братській могилі на території міського парку культури і відпочинку. (див. ст. № 12).

1980 встановлена меморіальна дошка з червоного граніту (0,5 х 0,36 м) з присвятним написом. Нині тут розташована міська друкарня.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області. – Ф.1376. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.2, 5, 13, 61, 38, 41, 43. – Ф.1376. – Оп.1. – Спр.91. – Арк.242.

Книга Пам’яті України. Житомирська область. – Житомир, 1995. – Т.7. – С.239, 306.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.172.

Євгенія Ващук

Додаток :

1. Напис на дошці: “У цьому будинку працював складачем друкарні член Новоград-Волинської підпільної організації Костянтин Петрович Мякишев, розстріляний фашистами у 1942 р.”

2. Персоналії: Коваль Матвей Павлович, Мякишев Костянтин Петрович.

Євгенія Володимирівна Ващук


м. Новоград-Волинський

29. БУДИНОК КОЛИШНЬОЇ В’ЯЗНИЦІ (іст.). Вул. Волі, 52. Східна частина міста. Будинок, побудований приблизно 1859-75, двоповерховий, прямокутний у плані, площею 1218 кв. м, на бутовому стрічковому фундаменті. Стіни цегляні, товщиною у 3 цеглини. Перекриття дерев’яне, покриття – азбестоцементні листи. У будинку розташовані 32 камери, розраховані на 100 в’язнів. При в’язниці були лікарня на 8 ліжок та церква (не збереглися). Будинок не реконструювався, інтер’єри в’язниці частково збереглися. До Жовтневої революції та під час громадянської війни використовувалась за призначенням. 1933-41 тут розміщувалась гарнізонна гауптвахта та склади. У період тимчасової німецько-фашистської окупації відновлена як в’язниця. Протягом 1941-43 в її стінах та на прилеглій території було закатовано і розстріляно біля 7200 військовополонених, мирних громадян, партизанів, підпільників. Прізвища невідомі.

1975 на будинку встановлена біла мармурова меморіальна дошка (0,6 х 0,4 м) з присвятним написом. Нині – складське приміщення.

Джерела та література :

Архівний відділ Новоград-Волинської міської ради. – Ф. 413. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.6.

Державний архів Житомирської області. – Ф.60. – Оп.1. – Спр.84. – Арк.77.

Державний архів Житомирської області. – Ф.2636. – Оп.1. – Спр.65. – Арк.1, 2.

Книга Пам’яті України. Житомирська область. – Житомир, 1995. – Т.7. – С.240. – Житомир, 1998. – Т.12. – С.77.

Теодорович М. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – С.-Пб., 1887. – С.160.

Євгенія Ващук

Додаток:

1. Напис на дошці: “Тут в фашистському застінку в 1941-1943 роках було закатовано і розстріляно 7200 радянських громадян”.

Євгенія Володимирівна Ващук


м. Новоград-Волинський

30. БУДИНОК МЕЗЕНЦЕВА Б.С., В ЯКОМУ ПРОХОДИЛИ СЛУЖБУ ЄРЬОМЕНКО А.І. І РОКОССОВСЬКИЙ К.К. (арх., іст.). Вул. Леваневського, 19. Східна частина міста, у глибині огородженої парканом ділянки. Будинок споруджений наприкінці 1890 – початку 1900 в еклектично трактованих формах ренесансу, бароко, класицизму. Будинок цегляний, оштукатурений всередині і ззовні, 1-2 поверховий (південна сторона – 1 поверх, північна – 2 поверхи), на підвалах, складний у плані. Об’ємно-просторова композиція будується розміщенням вздовж загальної поздовжньої вісі, яка орієнтована меридіально, двох основних, прямокутних у плані, частин з ризалітами. Внутрішнє їх планування різне, згідно з функціональним призначенням. Північна, більш висока, частина має більше складний характер та дрібне планування кімнат, що розташовувалися вздовж широкого коридору. Тут знаходились житлові та частина господарських приміщень. Північно-східний кут будинку акцентований круглою в плані баштою. Дворядне за характером планування південної одноповерхової частини відзначено великим масштабом, чітким ритмом парадних кімнат, що розміщені анфіладою. Південно-західний кут визначений високою гранчастою баштою, у верхній частині якої розташовувався великий акваріум (не зберігся). Північна і південна частини будинку пов’язані між собою розподільчим холом, в якому розташовані двомаршеві сходи. Основний вхід скрізь ризаліт східного фасаду, перед яким влаштована відкрита галерея на двох квадратних опорах. Над головним входом на рівні другого поверху влаштована невелика галерея з балюстрадним огородженням. Дахи – чотирипохилі, пологі, покриття – дахове залізо, на дерев’яних кроквах. Міжповерхове перекриття – дерев’яне. Фасади будинку асиметричні, вирішені у різних стилевих формах. Двоповерхова частина головного фасаду – з елементами класицизму, з невеликими, на першому поверсі – полуциркульними, вікнами, рідко розташованими на гладких стінах. Ця основна частина головного фасаду акцентована центральним ризалітом з оформленим відкритою терасою на двох колонах ганком та високим фігурним атиком та кутовою баштою з конічним закінченням. Одноповерховий бік будинку члениться великими полуциркульними вікнами із стрільчастими архівольтами. Обидві частини фасаду з’єднані ідентичними загальними горізонтальними рустами, тягами, карнизами. Значну роль у складному силуеті будинку грає гранчаста кутова башта, з широким складнопрофільованим карнізом та зубцями. Ці виразні засоби із історичних стилей відтворюють образ палацу середньовічного замку. Первісний характер декору інтер’єрів повністю втрачений.

Будинок побудований на території великої (попередньо – заміської) садиби, яка належала генерал-майору Уварову С.А., потім його родичу Мезенцеву Б.С – дійсному статському раднику, Житомирському повітовому предводителю дворянства, голові Житомирської повітової земської управи. У будинку 1932-40 розміщувався штаб 14 кавалерійської дивізії ім. Пархоменко О. Я., передислокованої у м. Новоград-Волинський з м.Тамбова (РФ), в якій з 1919 до 1938 проходив службу Єрьоменко Андрій Іванович (1892-1970) – воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1955), Герой Радянського Союзу (1944). У період розміщення штабу 14 кавалерійської дивізії в цьому будинку Єрьоменко А.І. 1932-33 командував 55 кавалерійським полком, 1935-37 – заступник командира, 1937-38 – командир дивізії. Під час перебування у м. Новограді-Волинському мешкав у будинку на вул. Фрунзе, 1. (див. ст. № 20). 1940-41 тут розміщувався штаб 9-го механізованого корпусу, командиром якого 1941 призначений Рокоссовський Костянтин Костянтинович (1896-1968) – воєначальник, Маршал Радянського Союзу (1944), Маршал Польщі (1949), двічі Герой Радянського Союзу (1944 та 1945). На початку Великої Вітчизняної війни корпус під його командуванням брав участь в обороні м. Новограда-Волинського. Мешкав у будинку по вул. Леваневського, 19 (див. ст. № 22).

1977 на будинку встановлено білу мармурову меморіальну дошку (0,8 х 0,5м) з присвятним написом. Нині – штаб військового гарнізону.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області. – Ф.161. – Оп.1. – Спр.5. – Арк.2.

Владимирский А. На киевском направлении. – М., 1989. – С.21.

Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь. В 2т. – М.,1988. – Т.1. – С.480. – Т.2. – С.365.

Еременко А. Помни войну. Автобиографический очерк. – Донецк, 1971. – С.104,105.

Кардашов В. Рокоссовский. – М., 1964. – С.150-156.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.171.

Рокоссовский К. Солдатский долг. – М., 1988. – С.4,6,12-16,21.

Советский энциклопедический словарь. – М., 1987. – С.429, 1135.