В. С. Титяневич братська могила військовополонених (іст.). Вул. Дзержинського, Північно-західна частина міста, західна частина парку культури І відпочинку. Поховано близько 15 тисяч військовополонених, які помер

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

Євгенія Ващук

Олександр Тищенко

Додаток:

1. Напис на дошці: «Здесь с апреля 1932 по июнь 1938 года проходил службу Герой Советского Союза Маршал Советского Союза Андрей Иванович Еременко – депутат Верховного Совета Украинской ССР от Новоград-Волынского избирательного округа. С ноября 1940 по июнь 1941 года в этом здании проходил службу дважды Герой Советского Союза, Маршал Советского Союза Константин Константинович Рокоссовский».

2. Анфілада – ряд кімнат, розташований на одній вісі, що створює при відкритих дверях загальну перспективу.

3. Ризаліт – частина споруди, що виступає за основну її лінію.

4. Аттик – стінка над карнизом, що завершує споруду.

5. Архівольт – зовнішнє обрамлення прогону арки, найчастіше профільоване.

6. Рустика – оздоблення стін приміщення каменем з рел’єфною поверхнею або його імітація.

7. Тяга – профільований виступ, що розчленовує стіну вздовж горизонталі.

8. Персоналії: Єрьоменко Андрій Іванович

Мєзєнцев Борис Сергійович

Рокоссовський Костянтин Костянтинович

Уваров Сергій Аполонович.

Євгенія Володимиріна Ващук

м. Новоград-Волинський

31. БУДИНОК НІМЕЦЬКОЇ ШКОЛИ, В ЯКІЙ НАВЧАВСЯ КОНЧАК Е.К. (іст.). Вул. Пушкіна, 42. Південно-західна частина міста, на червоній лінії забудови. Будинок одноповерховий, збудований на початку ХХ ст., Т-подібний у плані: до прямокутного у плані основного об’єму примикає прибудова. Стіни цегляні оштукатурені ззовні і всередині, фундамент – стрічковий бутовий, перекриття – дерев’яне, покриття – азбестоцементні листи. Первісно належав землевласнику А. Г. Аю. У цьому будинку, у семирічній німецькій трудовій школі з педагогічним ухилом, 1922-25 навчався Кончак Ернст Карлович (1903-79) – радянський письменник німецького походження. Народився у с. Івановичі Пулинської волості (нині – Червоноармійського району Житомир. обл.). З 1925 працював вчителем, навчався на німецькому відділенні філологічного факультету Одеського педагогічного інституту, працював викладачем німецької мови, літератури, історії, військової справи. Вперше надрукувався німецькою мовою в газеті “Паростки” у 1926. 1930 був однім з організаторів заснування німецької секції письменницької організації селянських письменників «Плуг» у м. Харкові. 1937 у числі великої групи німецьких письменників і журналістів заарештований та засланий у м. Норильськ (РФ). До 1947 працював у таборі, до 1957 проживав на спецпоселенні у м. Новосибірську (РФ), де працював будівельником. Реабілітований 1957, до 1979 проживав у м. Талгар (Алма-Атинська обл., Казахстан). Опублікував збірки оповідань і новел “Щастя завойовується” (1969), “Вогненні степи (1975)”, “Незабутні зустрічі” (1975), “На роздоріжжі” (1980) та ін. Помер 1979, похований у м. Талгар (Алма-Атинська обл., Казахстан).

1995 на будинку встановлено меморіальну дошку з габро (0,5 х 0,7 м) з присвятним написом та викарбуваним портретом письменника. Нині в будинку знаходиться інформаційно-методичний центр управління науки і освіти виконавчого комітету міської ради.

Джерела та література :

Вітренко В., Бойчук Н., Дорфман Р. Ернст Кончак: сторінки життєвості // Звягель древній і вічно молодий. Тези Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. – Новоград-Волинський,1995. – С.160.

Вітренко В., Коган Л. Німці в Звягелі // Житомирщина крізь призму століть. – Житомир, 1997. – С.63.

Вітренко В. Німецькі письменники та література етнічних німців Житомирщини // Житомирщина на зламі тисячоліть. Науковий збірник “Велика Волинь”. Т.21. – Житомир, 2000. – С.319,322.

Державний архів Житомирської області. – Ф.644. – Оп.1. – Спр.4. – Арк.7, 42, 46, 51, 54, 90.

Євгенія Вашук

Додаток:

Напис: “У цьому будинку містилася німецька трудова школа, у якій в 1922-25 роках навчався відомий письменник Кончак Ернст Карлович”.
Архівні відомості із спр.4 “Звіт комсомольця, члена с/р, кандидата в члени Пулинського РК ЛКСМУ Кончака Е.”
Персоналії: Ай Адольф Гайндріх

Кончак Ернст Карлович.

Євгенія Володимирівна Вашук

м. Новоград-Волинський

32. БУДИНОК ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ СИНАГОГИ, В ЯКІЙ НАВЧАВСЯ ФЕЄРБЕРГ М.-В. (іст.). Вул. Радянська,10. Північна частина міста, на червоній лінії забудови вулиці. Будинок збудований близько 1870, з цокольним напівпідвальним поверхом з боку вулиці, одноповерховий з двору, прямокутний у плані (17,65 м х 11,35 м). Стіни дерев’яні, обкладені цеглою, оштукатурені всередині і ззовні, фундамент стрічковий бутовий, перекриття – дерев’яне, покриття – азбестоцементні листи. Під час пожежі 1919 сильно постраждав, згодом був відремонтований. Історичний зовнішній вигляд та внутрішні інтер’єри повністю не збереглися. Тут 1885-89 у чорнобильській синагозі навчався Мордехай-Зеєв (Мордко-Вольф) Феєрберг (1874-99) – єврейський письменник. Народився 20 вересня (за ст. ст. 8 вересня) у м. Новограді-Волинському в сім’ї різника. У цьому молитовному будинку чорнобильських хасидів Феєрберг М.-З. самостійно вивчав талмудичні учення і літературу. Особливо його вабила поезія Агади – історії, билини, казки, легенди тощо та Каббала (таємне релігійно-мистичне учення в іудаїзмі). Пізніше захопився ідеями Гаскали (рух за розповсюдження серед євреїв сучасної європейської культури), зневірився у хасидізмі, що породило конфлікт між ним та батьком, який вигнав його з дому. Щоб оплатити ночівлю та їжу Феєрберг М.-З. торгував у сімейній лавці. Вивчав російську, німецьку мови, почав писати на івриті перші вірші та оповідання. У 20 років захворів на туберкульоз горла. 1896 у Варшаві, перебуваючи на лікуванні, опублікував декілька оповідань на івриті в газеті “Га-Цефира”. За життя Феєрберга М.-З. опублікувані нариси “Листи з Волині”, оповідання “Теля”, “Амулет”, “Увечері”, яке вважається кращим твором автора. У ньому вдалося поєднати власну драму письменника з національною. У лютому 1899 була завершена робота над автобіографічною повістю “Куди?”. 2 березня 1899 помер від прогресуючої хвороби. Похований у м. Новограді-Волинському на єврейському кладовищі (див. ст. № 57).

До 1929 у приміщенні розміщувалася синагога, потім – комсомольський клуб, з 1949 будинок переданий хлібозаводу. У 70-і роки ХХ ст. верхній поверх будинку ззовні оздоблений личкувальною плиткою. 2001 на будинку встановлена меморіальна дошка із габро (0,7 х 0,5 м) з присвятним написом та викарбованим портретом. Нині у верхньому поверсі будинку – адміністративне приміщення ВАТ “Новоград-Волинський хлібозавод”, у напівпідвальному – магазин «Свіжий хліб»..

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області. – Ф.67. – Оп.3. – Спр.598. – Арк.55об, 56 №127.

Державний архів Житомирської області – Ф.128. – Оп.1. – Спр.930. – Арк.30.

Еврейская энциклопедия. – С.-Пб,1906-1913. – Т.15. – С.199-201.

Іващенко О. Євреї Волині – кінець ХVІІІ–початок ХХ століття. – Житомир, 1998. – С.146.

Коган Л. Наш земляк М. З. Фейерберг.// Предисловие до книги М. З. Фейерберга «Свет и тени». – Новоград-Волинський, 2003. – С.3-10.

Євгенія Ващук

Додаток:

1. Напис на дошці: “У цьому будинку колишньої Чорнобильської синагоги напрікінці Х1Х століття навчався уродженець м.Новограда-Волинського відомий єврейський письменник Мордехай-Зеєв Фейєрберг (1874-1899)”.

2. Хасидизм – масовий релігійний рух, що виник у ХVІІІ ст. між євреїв України і Польщі. Одним з головних центрів його було містечко Чорнобиль, звідки пішла назва течії руху.

3. “Га-Цефира” – щоденна газета на івриті, що видавалась у м. Варшаві 1903-05.

4. Персоналії: Феєрберг Мордехай-Зеєв.

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

33. БУДИНОК ШКОЛИ, В ЯКІЙ НАВЧАВСЯ СІРАГОВ П.І. (іст.). Вул. І. Франка, 21. Північна частина міста, на червоній лінії забудови вулиці. Будинок збудований у 1935 для розміщення школи, одно-двоповерховий, складний у плані. До основного двоповерхового об’єму перпендикулярно і симетрично поздовжній вісі примикають два менших одноповерхових об’єми, утворюючи у плані подобу літери Н. До західного допоміжного об’єму, в якому розташований спортивний зал, прибудовані ще два об’єми, утворюючи з ним подобу літери С. Довжина південного фасаду – 92.7 м, східного і західного фасадів – 40.15 м, ширина – 10-11 м, висота 8.5 м. Стіни і перегородки – цегляні, оштукатурені всередині, ззовні – оздоблені лічкувальною плиткою (1970-ті роки), фундамент стрічковий бутовий, перекриття – дерев’яне, покриття – азсбестоцементні листи. На двох поверхах школи розташовані 26 класних кімнат і кабинетів та підсобні приміщення. Внутрішня планувальна система коридорного типу з ліво- та правобічним розташуванням кабінетів надає можливість досягнення оптимального рівня інсоляції. 1937-39 тут навчався Сірагов Павло Іванович (1922-) – Герой Радянського Союзу (1945). Народився у м. Новограді-Волинському, в робітничій сім’ї. 1939 закінчив трудову школу № 2. У Радянській Армії з 1941. Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941. Брав участь у бойових діях на Західному, Сталінградському, Донецькому, Воронежському, Калінінському, 1 Прибалтійському фронтах. 24 червня 1944 заступник командира батальйона 199 стрілецького полку старший лейтенант Сірагов П.І. з групою бійців форсував р. Західна Двина в районі д. Лабейки (Бешенковичського р-ну Вітебської обл. Білорусь), зайняв плацдарм на лівому березі і вогнем прикривав переправу основних сил. Тричі піднимав бійців у рукопашну атаку. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 24 березня 1945. Після війни служив у лавах Радянської Армії, з 1973 полковник Сірагов П.І. у запасі. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, 2 орденами Вітчизняної війни 1ст., 2 орденами Червоної Зірки, медалями. З 1973 живе у м. Вільнюсі (Литва), з 1973 до 1987 працював заступником директора автомобільної школи ДТСААФ, з 1988 до 1990 – у відділі кадрів заводу паливної апаратури.

1975 на будинку школи встановлено білу мармурову меморіальну дошку (0,4 х 0,5 м) з присвятним написом.

Джерела та література:

Архівний відділ Новоград-Волинської міської ради. – Ф. 1. – Спр. 18. – Арк. 14.

Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь. В 2-х т. – М., 1988. – Т.2. – С.467.

Державний архів Житомирської області – Ф. 3471. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк.. 1, 4.

Золотые звезды Полесья. 3-изд., испр., доп. – К., 1985. – С.408-412.

Інвентарна справа загальноосвітньої школи № 2. – м.Новоград-Волинський.

Книга Пам’яті України. Житомирська область. – Житомир,1995. – Т.7 – С.241.

Навечно в сердце народном. 3-е изд., доп. и испр. – Минск, 1984. – С.474.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.172.

Романов Д. Зірка Героя.// Радянський прапор (Новоград-Волинський) – 1977. – 15 черв.

Євгенія Вашук

Додаток:

1. Напис на дошці: «В цій школі навчався Герой Радянського Союзу Сірагов Павло Іванович».

2. Персоналії: Сірагов Павло Іванович.

Євгенія Володимирівна Вашук

м. Новоград-Волинський.

34. БУДИНОК ШКОЛИ, В ЯКІЙ НАВЧАЛИСЯ АЛЕКСАНДРОВ О.О. ТА БУРКОВСЬКИЙ А.Т. (іст.). Вул. К. Маркса, 70. Східна частина міста, на червоній лінії забудови вулиці. Будинок побудований у 20-ті р. ХХ ст. для розміщення школи. До двоповерхового, Г-подібного в плані об’єму примикає одноповерховий спортивний зал (вис. 7.0 м). На центральному фасаді акцентують увагу сильно виступаючі бокові та центральний ризаліти, розташовані симетрично поздовжньої вісі. Центральний ризаліт висотно акцентований прямим атіком. Стіни цегляні, оштукатурені ззовні і всередині, перегородки – дерев’яні і цегляні оштукатурені. Фундамент стрічковий бутовий, міжповерхові перекриття – дерев’яні, покриття – азбестоцементні листи. У приміщенні школи розташовані 26 класних кімнат і кабінетів та підсобні приміщення. Внутрішня планувальна система коридорного типу з ліво- та правобічним розташуванням кабінетів, яка надає можливість досягнення оптимального рівня інсоляції. Довжина північного (головного) фасаду 60.0 м, східного – 62.0 м, ширина – 13.45 м, висота внутрішніх приміщень – 3.35 м, основна площа 1578.6 кв.м. У цьому будинку 1936-41 навчався Александров Олег (1929-43) – син підпільників Александрова О.Г. та Александрової В.С., у будинку яких на вул. Кірова, 32 (не зберігся) нелегально збиралась підпільна група під проводом Штепіна П.П, яка забезпечувала партизанські загони продуктами харчування. Був зв’язковим з партизанським загоном Малікова С.Ф., брав участь у диверсіях проти окупаційного режиму. Наприкінці 1942 підпільну організацію було викрито, сім’ю Александрових заарештовано. 19 січня 1943 разом з іншими сім’ями підпільників мати Александрова В.С. і син Александров О.О. розстріляні та поховані у братській могилі на території КЕЧ района (див. ст. № 4). При розстрілі Олег вихопив з пазухи червоний галстук і вигукнув: “Смерть фашистам!”. Батько Александров О.Г. 31 січня 1943 повішений у центрі міста, похований на військовому кладовищі (див. ст. № 36/2). У школі 1927-32 навчався Бурковський Анатолій Трохимович (1916–85) – Герой Радянського Союзу (1945). Народився в м. Новограді-Волинському. 1938 закінчив Харківський педагогічний інститут, працював директором школи. 1941 закінчив курси з підготовки політскладу. У Радянській Армії з червня 1941. Перший бій прийняв на р. Гуйва біля с. Сінгури (Житомирська обл.), брав участь в обороні Києва, Кременчука. Воював на Південно-Західному, Північно-Західному, Калінінському і 1 Прибалтійському фронтах. Батальйон 935 стрілецького полку 306 стрілецької дивізії, яким командував майор Бурковський А.Т. 14 вересня 1944 в числі перших форсував р. Лієлупа в районі м. Бауска (Латвія) і захопив плацдарм. При розширенні плацдарму прорвав глибоко ешелоновану оборону противника, заглибився на 20 кілометрів і заволодів дорогою Бауска – Рига, забезпечивши наступ дивізії на м. Ригу (Латвія). Під час операції було знищено 6 танків, 5 БТР, 6 автомашин, більше роти живої сили ворогу. Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 майору Бурковському А.Т. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1 ст., Трудового Червоного Прапора, 2 орденами “Знак Пошани”, медалями. З 1945 – в запасі, помер 1985, похований у м. Кіровограді.

Будинок використовується за первісним призначенням. 1975 на головному фасаді встановлена біла мармурова меморіальна дошка (0,4 х 0,5 м) з присвятним написом Бурковському А.Т., 1996 – меморіальна дошка з габро (0,4 х 0,6 м) з присвятним написом та викарбуваним портретом Александрова О.О.

Джерела та література:

Бухтіяров В. Сміливий рейд.// Радянський прапор (Новоград-Волинський). – 1977. – 17 серп.

Василенко Ж. Подвигу не вмерти // Лесин край. – 1995. – 29 лист.

Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь. В 2-х т. – М.,1987. –

Т.1. – С.220.

Державний архів Житомирської області. – Ф.1376. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.41. – Ф.1376. – Оп.3. – Спр.244. – Арк.13.

Єленіна Є. Ратному подвигу нема забуття (Штрих до портрету братів Бурковських) // Житомирщина на зламі тисячоліть. Наукова збірка. – Житомир, 2000. – С.173.

Загривий Ю. Важкими були фронтові дороги.// Лесин край. – 1999. – 2 січ.

Юні месники Поліського краю // Буклет. Упорядник Василенко Ж.І. – Новоград-Волинський,1997. – С.6.

Золотые звезды Полесья. Очерки о Героях Советского Союза. – К.,1985. – С.76-78.

Інвентарна справа загальноміської школи № 3. – м. Новоград-Волинський.

Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область. – К., 1973 – С.470.

Книга Пам’яті України. Житомирська область. – Житомир, 1995. – Т.7. – С.240, 241, 245. – Житомир, 1998. – Т.12. – С.213.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.172.

Євгенія Вашук

Додаток:

1. Напис на дошці 1: “В цій школі навчався Герой Радянського Союзу Бурківський Анатолій Трохимович”.

2. Напис на дошці 2: “В цій школі навчався відважний юний підпільник, партизанський розвідник Олег Александров, якого після жорстоких катувань 19 січня 1943 року розстріляли німецькі фашисти”.

3. Персоналії: Александров Олег Олексійович

Александров Олексій Гнатович

Александрова Віра Сергіївна

Бурковський Анатолій Трохимович

Маліков Сергій Федорович

Штепін Петро Петрович.

Євгенія Володимирівна Вашук

м. Новоград – Волинський

35. ВІЙСЬКОВЕ КЛАДОВИЩЕ (іст.). Вул. Чехова, 7. Південно-західна частина міста, східна частина міського кладовища, справа від центрального входу. Кладовище прямокутної форми, загальною площею 3600 кв.м, утворено 1941-47, відреставроване 1975. З північного та східного боків огороджено декоративною металевою огорожею, з півдня і заходу – зеленою огорожею з декоративних кущів. У 89 братських і 98 одиночних могилах, розташованих у 16 рядів, поховано 785 радянських воїнів: 20 воїнів 228 стрілецької дивізії, які загинули в оборонних боях у липні 1941, воїни 24, 112, 140, 149, 287 стрілецьких дивізій, 20 мотострілецької бригади, 111, 162, 175 танкових бригад, які загинули при визволенні міста від німецько-фашистських загарбників у січні 1944, 475 воїнів, що померли від поранень та хвороб у військовому госпіталі № 412, евакогоспіталях № 1450, 1557, 1585, 1980, 2675, 2733, 2898, 2921, 3963, 4477, 5949 в 1944-47. Також поховані військовослужбовці міського гарнізону, які померлі у післявоєнний період. Прізвища 780 відомі. Відлік рядів починається із заходу кладовища. У 12 ряду в одиночних могилах поховані 9 членів міської підпільної організації, страчених у 1943. Прізвища відомі. 1975 на військовому кладовищі похований керівник міської підпільної організації Лянгус М.І. (див. ст. № 21), 1952 – Герой Радянського Союзу Ліпаткін Ф.А. (див. ст. № 35/8), 1981 – Герой Радянського Союзу Костюк Й.С. (див. ст. № 35/7), 1997 – Герой Радянського Союзу Ведмеденко І.І. (див. ст. № 35/4). На могильних плитах із сірого полірованого граніту (0,4 м х 0,3 м), встановлених на братських та одиночних могилах викарбовано військові звання, прізвища та ініціали похованих. Могили окантовані бордюрами з тесаного габро (вис. 0,1 м). У центрі західної межі кладовища 1975 встановлена бетонна колона (вис. 6,0 м), оздоблена плитами сірого граніту з орденом Вітчизняної війни та присвятним текстом на міді. Попереду колони, у центрі 1-го ряду над розташованими тут двома братськими могилами, встановлена стела із сірого граніту (вис. 1,33 м, шир. 2,7 м), полірована з лицьового боку з інформаційним написом. Зліва від військових поховань, на ритуальному майданчику, 1975 на постаменті із червоного граніту (вис. 0,7 м, шир. 1,0 м) встановлена бетонна, окована міддю скульптура “Скорботна мати” (вис. 4,0 м). Ритуальний майданчик викладений уральським мармуром та сірим полірованим гранітом (скульптор – Андреєва Р.А., архітектор – Літвиненко Л.А.). Перед скульптурою на двох гранітних плитах – присвятні написи. Дві центральні алеї кладовища: від ритуального майданчику на північ та від колони на схід – вимощені декоративною бетонною плиткою сірого і рожевого кольору, решта – посипані гранітною крихтою.

Джерела та література :

Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область. – К., 1973. – С.468, 470.

Книга Пам’яті України. Житомирська область. – Житомир, 1995. – Т.7. – С.244, 245, 258, 260, 262, 291, 292, 293, 295, 307, 308, 311, 315, 319, 320, 327, 328, 329, 331, 332, 338, 341, 342, 344, 345, 347, Житомир, 1996. – Т. 11. – С. 583, 584, 585, 586, 587, 588, 590, 591, 592, 593, 594, 595, 596, 597, 598, 599, 600, 601, 602.

Наумець Л. З історії військових госпіталів у Новограді-Волинському. // Звягель – Новоград-Волинський: від сивої давнини до сьогодення. Наук. Зб. у 2-х томах.- Т.1. – Житомир, 2007. – С. 226.

Новоград-Волинський МРВК. – Облікова картка військового поховання.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.172.

Супрунов М. В боях за місто // Радянський прапор. – 1983. – 4 січ.

Супрунов М. Визволення Новограда-Волинського від німецької окупації // Звягель древній і вічно молодий. – Новоград-Волинський, 1995. – С.38.

Супрунов М. Ціна Перемоги.// Лесин край (Новоград-Волинський). – 1995. – 7 січ.

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. Матеріали комп’ютерного центру на загиблих воїнів. – Ф.2675. – Спр.4. – Арк.2.; – Ф.5172. – Оп.1 – Спр.2. – Арк.10,11.; – Оп.18002. – Спр.350. – Арк.29,29об.; – Оп.81888с. – Спр.13. – Арк.217,218.; – Оп.977525. – Спр.1. – Арк.1, 27, 28, 47об.; – Спр.2. – Арк.1об, 4.; – Спр.3. – Арк.2, 3, 4, 5,10, 18, 23, 30, 32, 42, 52.; – Спр.4. – Арк.3, 6, 9.; – Спр.205. – Арк.66.; – Спр.206. – Арк.52, 62, 68, 132, 141.; – Спр.209. – Арк.34, 35, 52, 71.; – Спр.210. – Арк.50,172.; – Спр.211. – Арк.384.; – Спр.212. – Арк.134.; –

Спр.213. – Арк.349.; – Спр.214. – Арк. 22, 33, 118, 122, 154, 158, 284, 319, 363, 371, 427, 472.; – Спр.215. – Арк.16, 43, 83.; – Спр.217. – Арк.277.; – Спр.218. – Арк.205.; – Спр.219. – Арк.72, 94, 98, 114.; – Спр.220. – Арк.29, 80, 81, 167, 228.; – Спр.221. – Арк.13, 111, 149, 158, 213, 219.; – Спр.222. – Арк.12, 53, 118, 133, 166, 232.; – Спр.223. – Арк.215, 261.; – Спр.224. – Арк.27, 60, 77, 103, 181, 256, 260.; – Спр.225. – Арк.196, 208.; – Спр.226. – Арк. 24, 36, 60, 68, 87, 141, 152, 206, 268, 269, 289.; – Спр.227. – Арк.85.; – Спр.228. – Арк.80, 162, 193.; – Спр.229. – Арк. 180, 220.; – Спр.231. – 7, 64, 168, 176.; – Спр.232. – Арк.261.; – Спр.256. – Арк.158.;– Спр.257. – Арк.155об.; – Спр.266. – Арк.68.; – Спр.286. – Арк.8, 57, 99, 208, 319, 398, 399, 433, 540, 543, 609, 619.; – Спр.287 – Арк. 11, 35, 74, 92, 107, 113, 202.; – Спр.331. – Арк. 224, 243, 197.; – Спр.337. – Арк.156, 316.; – Спр.467. – Арк.263.; – Спр.577. – Арк.50.

Євгенія Ващук

Додаток:

1. Тексти на плитах ритуального майданчика: на лівій – “ Спинись живий, поклонись в мовчанні, віддай пошану тим, хто тут лежить. Вони померли до кінця незламні за те, щоб ти сьогодні міг би жити”, на правій – “Вічна слава героям, що полягли за свободу і незалежність нашої Батьківщини”.

2. Текст на колоні: “Ніхто не забутий, ніщо не забуте”.

3. Текст на стелі у 1-му ряду кладовища: зліва крупними літерами – «Перший секретар Волинського обкому партії Таценко Петро Ілліч 10.ІІ.1907 р. загинув 27.VІ.1941 р.», зправа – прізвища 17 воїнів похованих у братській могилі і додано «від волинян»..

4. Розташування госпіталів: військовий госпіталь № 412 розташовувався в будинку військового госпіталю, на східному березі р.Случ, північно-східна околиця міста (нині – військовий госпіталь), евакогоспіталі: № 1450 – з 10 березня 1944 до 24 червня 1944 у військовому містечку № 2 на східній околиці міста; № 1557 – з 15 березня 1944 до 15 червня 1944 по вул. Радянській, біля хлібозаводу; № 1585 – з 18 лютого 1944 до 25 червня 1944, місцезнаходження не встановлено; № 1980 – з 27 лютого 1944 до 15 червня 1944 у казармі військового містечка на східному березі р.Случ; № 2675 – з 30 березня 1944 до 20 липня 1944, місцезнаходження не встановлено; № 2733 – з 1 грудня 1944 до 1 грудня 1945 у казармі військового містечка № 2 на східній околиці міста; № 2898 – немає відомостей; № 2921 – з 26 березня 1944 до 14 червня 1944 в приміщенні військового госпіталю № 412; № 3963 – з 1 березня 1944 до 15 червня 1944, місце знаходження не встановлено; № 4477 – з 8 березня 1944 до 30 червня 1944 в казармі військового містечка № 2 на східній околиці міста, № 5949 – з 1 грудня 1944 до 1 грудня 1945 у військовому містечку № 1 по вул. Червоноармійській. Відомості приведені згідно з ВММ МО СРСР та спогадами осіб, які працювали у військово-лікувальних закладах.

5. Архітектор – Літвиненко Леонід Антонійович, скульптор – Андреєва Раїса Андріївна – член Спілки художників України.

6. Персоналії: Ведмеденко Іван Іванович

Костюк Йосиф Степанович

Ліпаткін Федір Якимович

Лянгус Михайло Іванович.

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

35/1. БРАТСЬКА МОГИЛА НЕВІДОМИХ РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Вул. Чехова, 7. Південно-західна частина міста, східна частина кладовища, у 15 ряду військового кладовища. Поховано 4 невідомі воїни, які загинули 7-10 липня 1941 в оборонних боях при відступі військ від м. Новограда-Волинського. Останки знайдено 1990 при розкопках однієї з довгочасних вогневих точок Новоград-Волинського укріпрайону та аеродрому у с. Броники.

1991 на могилі невідомих встановлена стела з червоного граніту (вис.1,6м, шир.0.6 м) з присвятним написом та надмогильна плита (1.2м х 0.6 м).

Джерела та література :

Новоград-Волинський МРВК. – Облікова картка військового поховання.

Олександров О. Вони захищали нашу рідну землю до останнього подиху.// Радянський прапор (Новоград-Волинський). – 1990. – 19 черв.

Євгенія Ващук

Додаток:

Напис на стелі: “Здесь похоронены четверо советских воинов, погибших в боях за город Новоград-Волынский в июле 1941 года”.

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

35/2. ГРУПА МОГИЛ ПІДПІЛЬНИКІВ. (іст.). Вул. Чехова, 7. Південно-західна частина міста, східна частина кладовища, у 12 ряду військового кладовища. В окремих могилах поховані 9 членів міської підпільної організації, страчені 1943 (призвища відомі) та Лянгус М.І. – керівник міської підпільної організації, який помер 1975 (див. ст. № 21).

Поховані: Александров О.Г. (?-1943) – член підпільної групи райспоживспілки, Ващук К.Й. (1906-43) – член підпільної організації з грудня 1942, Громов М.М. (1915-43) – член міського підпільного комітету, відповідальний за постачання партизан медикаментами, Крюков С.І. (1907-43) – член міської підпільної організації, займався розповсюдженням листівок та збором зброї, Левченко В.С. (1904-43) – член міського підпільного комітету, керівник Ржатківської підпільної групи, з червня 1942 – керівник Новоград-Волинської міської підпільної організації, яку він очолив разом з Неустроєвим І.І., Петровський В.П. (1898-1943) – член міської підпільної організації, займався розповсюдженням листівок та збором зброї, Штепін П.П. (1918-43) – один із організаторів підпільного руху м. Новограда-Волинського, керівник підпільної групи райспоживспілки, повішені 31 січня 1943. Вашев С.О. (1924-43) – член молодіжної підпільної групи Юношева П.Р. (1923-43) – розповсюджував листівки, збирав зброю, переправляв її до партизанського загону «За Родину», розстріляний 4 листопада 1943; Неустроєв І.І. (1916-43) – партизан-підпільник, зв’язківець між міською підпільною організацією та партизанськими загонами Першим Волинським та ім. 25 років Радянської України, з червня 1942 – керівник Новоград-Волинської міської підпільної організації разом з Левченко В.С., закатований 26 січня 1943 (див. ст. ст. № 4, 21, 35).

Могили упорядковані 1975, на могильних плитах із сірого полірованого граніту (0,4 х 0,3 м) викарбовані прізвища та ініціали похованих.

Джерела та література:

Василенко Ж. Ризикуючи життям. // Лесин край (Новоград-Волинський) – 2003. – 21 черв.

Державний архів Житомирської области. – Ф.1376. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.21, 22, 23, 25, 26, 36-50, – Спр.91. – Арк.133-142.

Загривий Ю. Вони були першими. // Радянський прапор (Новоград-Волинський) – 1990. – 9 жовт.

Иванов Г. Пока бьется сердце. – Чебоксары,1974. – С.33, 34.

Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область. – К., 1973. – С.468-469.

Книга Пам’яті України. Житомирська область. – Житомир,1995. – Т.7 – С.239, 240, 245, 258, 267, 291, 295, 344.

Маліков С. Прокопенко А. Поліська бувальщина. – К., 1969. – С.90, 93, 94.

Новоград-Волинський МРВК. – Облікові картки військового поховання.

Юношев Г. Спогади // Тих грізних днів свідки живі. – Новоград-Волинський, 1999. – С.17.

Додатки:

1. Написи на плитах: “Лянгус Михаил Иванович 1911-1975 руководитель подпольной организации”, “Подпольщик Громов М.Н.”, “Подпольщик Александров А.А.”, “Подпольщик Крюков”, “Подпольщик Ващук К.П.”, “Подпольщик Левченко В.С.”, “Подпольщик Петровский В.П.”, “Подпольщик Штепин П.П.”, “Подпольщик Вашев С.А.”, “Член подпольной организации Неустроев И.И.”.

2. У Книзі Пам’яті, т.7 на стор.240 помилково названо прізвище Штепіна П.П. – Штапін.

3. Персоналії: Александров Олексій Гнатович

Ващук Костянтин Йосипович

Вашев Сергій Олександрович

Громов Михайло Миколайович

Крюков Сергій Гнатович

Левченко Василь Семенович

Лянгус Михайло Іванович

Неустроєв Іван Іванович

Петровський Володимир Прокопович

Штепін Петро Петрович

Юношев Павло Романович.

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

35/3. МОГИЛА БІЛОРИХИ М.С.(іст.). Вул. Чехова,7. Південно-західна частина міста, східна частина кладовища, південно-західна частина військового кладовища, окрема могила з півдня біля 3 ряду. Похований Білориха Микола Семенович (1916-41) – молодший політрук 337 мінно-саперного батальйону 5 протитанкової артилерійської бригади. Народився у м. Краматорськ (нині – Донецька обл.) у сім’ї робітника. Працював на металургійному заводі. У Збройних Силах СРСР з 1937. Служив на Далекому Сході, після закінчення військового училища – на західному кордоні. Брав участь в оборонних боях на правому березі р. Случ у м. Новограді-Волинському, загинув 7-10 липня 1941. Останки знайдені 1971 біля с. Олександрівка Новоград-Волинського району, перепоховані на військовому кладовищі.

1989 на могилі встановлена стела з лабрадориту (вис.1,5 м, шир.0.6 м) з присвятним написом та надмогильна плита (1.25 м х 0.6 м).

.Джерела та література :

Іванов Г. Подвиг на берегах Случі // Радянський прапор. – 1971. – 4 серп.

Козлова Т. Оживають невідомі сторінки // Радянський прапор. – 1983. – 13 трав.

Наумець Л. Пам’ять не вмирає // Радянський прапор. – 1984. – 3 січ.

Новоград-Волинський МРВК. – облікова картка військового поховання

Євгенія Вашук

Додаток:

1. Напис на стелі: “Белорыха Николай Семенович 1916-1941. Вечная память воинам, павшим за Родину».

2. Персоналії – Білориха Микола Семенович.

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

35/4. МОГИЛА ВЕДМЕДЕНКА І.І. (іст.). Вул. Чехова, 7. Південно-західна частина міста, східна частина кладовища, у 15 ряду військового кладовища. Похований Ведмеденко Іван Іванович (1921-97) – Герой Радянського Союзу (1944). Народився у м. Ростові-на-Дону (РФ), у робітничій сім’ї. У Радянській Армії з 1939. 1941 закінчив артілерійське училище в м. Одеса. Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941. Брав участь у Сталінградській битві, командував батареєю 203,2 мм гаубиць у складі 18 гвардійської гаубично-артилерійської бригади. 9-10 червня 1944 капітан Ведмеденко І.І. особисто коригував стрільбу гаубиць із спостережного пункту, що знаходився на відстані 150 м від ворога. Завдяки діям капітана Ведмеденка І.І. була зруйнована триповерхова довгочасова вогнева точка “Мільйонер” – найбільша оборонна споруда на Ленінградському фронті, відкритий путь для наступу піхоти в районі залізнічної станції Білоострів (РФ). Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 21 липня 1944. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни 1 і 2 ст., 2 орденами Червоної Зірки, медалями. Після війни продовжував службу в армії. З 1967 жив у м. Новограді-Волинському. Помер 1997, похований на військовому кладовищі.

1999 на могилі встановлено стелу з лабрадориту (вис.1,90 м, шир.0.6 м) з викарбованим портретом, присвятним написом та надмогильна плита (1.25 м х 0.6 м).

Джерела та література:

Буров А. Твои герои, Ленинград. – Л., 1970. – С.467-468.

Герои Советского Союзу : Краткий биографический словарь. В 2-х т. – М.,1988. – Т.1. – С.254.

Житомиряни на фронтах Великої Вітчизняної війни (1941-1945). Спогади ветеранів. – Ж., 1995. – С.285.

Мішура О. Прошу вогонь на себе…// Лесин край (Новоград-Волинський). – 1996. – 22трав.

Новоград-Волинський МРВК. – Особова справа І.І.Ведмеденка.

Євгенія Ващук

Додаток:

1. Напис на стелі: “Герой Советского Союза Ведмеденко Иван Иванович 21.01.1921 – 18.11.1997 …И над могилою гори, сияй, моя звезда. Помним, скорбим, не забудем”.

2. Персоналії – Ведмеденко Іван Іванович.

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

35/5. МОГИЛА ДОЛГОПОЛОВА І.Г. (іст.). Вул. Чехова, 7. Південно-західна частина міста, східна частина кладовища, у 14 ряду військового кладовища. Похований Долгополов Ігнат Григорович (?-1920), командир 34 кавалерійського полку 6 кавалерійської дивізії Першої Кінної Армії. Полк під проводом Долгополова І.Г. пройшов шлях від м. Майкопа до м. Новограда-Волинського, відзначився у боях за с.с. Кикову, Гульськ, Смолку Новоград-Волинського району. 23 червня 1920 йшов в авангарді дивізії в боях за Новоград-Волинський з військами Польщі, загинув під час атаки супротивника у 2 км південніше міста. Був похований у центрі міста, на Соборній площі (нині – пл. Лесі Українки). На могилі встановлений обеліск з сірого граніту (вис.1,20 м, шир.0.37 м) з присвятним написом.

1967 останки Долгополова І.Г. перепоховані на військовому кладовищі, на могилі встановлений старий обеліск та надмогильна плита з чорного габро (1,7 м х 0,7 м)

Джерела та література :

Буденный С. Пройденный путь. – М.,1965. – Т.2. – С.162, 167.

Дихне С. Незабутнє // Радянський прапор. – 1982. – 13 бер.

Новоград-Волинський МРВК – облікова картка військового поховання.

Советская кавалерия. Военно-исторический очерк. – М.,1984. – С.85.

Євгенія Ващук

Додаток:

1.Напис з лицьового боку: “Командир 34 кавполка 2 бригады 6кд 1КА пал в боях с польскими панами под Новоград-Волынском 23 июня 1920 года”, з тильного боку “От товарищей беззаветному храброму вождю революции в борьбе с палачами народа сложившему голову т. Игнату Долгополову вечная память”.

2. Персоналії – Долгополов Ігнат Григорович.

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

35/6. МОГИЛА ЗАКРУЖЕЦЬКОГО Н.Г. (іст.). Вул. Чехова, 7. Південно-західна частина міста, південно-східна частина кладовища, у 15 ряду військового кладовища. Похований Закружецький Никифор Григорович (1911-41) – лейтенант, командир стрілецької роти 131 стрілецького полку, що загинув під час оборонних боїв за Новоград-Волинський 7-10 липня 1941. Народився у с. Откільне Куликівського району Чернігівської області.

1990 на могилі встановлено стела з лабрадориту (вис.1,45 м, шир.0.52 м) з присвятним написом та надмогильна плита (1.05 м х 0.44 м).

Джерела та література:

Новоград-Волинський МРВК. – облікова картка військового поховання

Євгенія Ващук

Додаток:

1. Напис на стелі: “Лейтенант Закружецький Никифор Григорьевич 1911-1941. От жены, родных”.

2. Персоналії – Закружецький Никифор Григорович

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

35/7. МОГИЛА КОСТЮКА Й.С. (іст.). Вул.Чехова, 7. Південно-західна частина міста, східна частина кладовища, у 7 ряду військового кладовища. Похований Костюк Йосип Степанович (1919-81) – Герой Радянського Союзу (1945). Народився у с. Орепи Новоград-Волинського району Житомирської області. Українець. У Радянській Армії з жовтня 1939. Закінчив танкове училище у м. Камишін (нині Волгоградська обл., РФ). На фронтах Великої Вітчизняної війни з листопада 1941. Будучи командиром роти 267 танкового батальйону 23 танкової бригади 9 танкового корпусу, старший лейтенант Костюк Й.С. з 14 до 28 січня 1945 брав активну участь у бойових операціях на території Польщі. При визволенні м. Опочно (Польща) здійснив обхідний маневр та першим увірвався в місто. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 27 лютого 1945. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, медалями. З 1946 жив і працював у м. Новограді-Волинському на посадах заступника директора маслозаводу, директора млина. Помер 1981, похований на віськовому кладовищі.

1981 на могилі встановлена стела (вис.1,6 м, шир.0,7 м) з викарбованим портретом та присвятним написом та надгробна плита (1.46 х 0.6 м) з чорного габро.

Джерела та література :

Герои Советского Союза : Краткий биографический словарь. В 2-х т. – М.,1987. – Т.1. – С.749.

Золотые Звезды Полесья. Очерки о Героях Советского Союза. 3-е изд., испр., доп. – К.,1985. – С.229-230.

Книга Пам’яті України. Житомирська область. – Житомир,1995. – Т.7 – С.242.

Євгенія Ващук

Додаток:

Напис на стелі: “Герой Советского Союза Костюк Йосиф Степанович 07.04.1919 – 17.03.1981 любим, помним, скорбим. Жена, дети.”
Персоналії – Костюк Йосип Степанович.

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

35/8. МОГИЛА ЛІПАТКІНА Ф.А. (іст.). Вул. Чехова, 7. Південно-західна частина міста, східна частина кладовища, у 13 ряду військового кладовища. Похований Ліпаткін Федір Акимович (1918-52) – Герой Радянського Союзу (1940). Народився у с. Новоселки (нині Рязанський район Рязанської області, РФ) у селянській сім’ї. У Радянській Армії з 1938. Закінчив Ульяновське танкове училище 1941. Учасник радянсько-фінляндської війни 1939-40. Виконуючи обов’язки командира розвідувальної роти 136 стрілецького полку 97 стрілецької дивізії, рядовой Ліпаткін біля с. Нау Нілла на Карельському перешійку (РФ) при поверненні з розвідки з групою із 11 вояків був оточений ворогом. Відправивши двох червоноармійців з розвіданими відомостями, він з рештою бійців вступили у нерівний бій з ворогом. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 7 квітня 1940. Учасник Великої Вітчизняної війни – командир танкової роти. Брав участь у боях за Сталінград (з 1965 – Волгоград, РФ), відзначений за визволення Варшави (Польща) та Берліна (Німеччина). Після війни капітан Ліпаткін Ф.А. продовжував службу в Радянській Армії. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 2 ст., медалями. Загинув при виконанні службових обов’язків на військових навчаннях 25 серпня 1952, похований на військовому кладовищі.

1983 на могилі встановлено стелу (вис.2,0 м, шир.0.7 м) з присвятним написом і викарбованим портретом та надмогильна плита (1.35 х 0.6 м) з чорного габро.

Джерела та література :

Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь. В 2-х т. – М., 1988. – Т.1. – С.870.

Книга Пам’яті України. Житомирська область. – Житомир,1995. – Т.7 – С.242.

Лопотов П. Коли лишилась остання граната.// Лесин край (Новоград-Волинський) – 1996. – 22 трав.

Наумець Л. Ім’я на обеліску // Радянський прапор – 1984. – 9 трав.

Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – С.172.

Євгенія Ващук

Додаток:

Напис на стелі: “Герой Советского Союза Липаткин Федор Акимович 30.03.1918-25.08.1952 погиб при исполнении служебных обязанностей”.
Персоналії – Ліпаткін Федір Акимович.

Євгенія Володимирівна Ващук

м. Новоград-Волинський

35/9. МОГИЛА СИДОРОВА М.К. (іст.). Вул. Чехова, 7. Південно-західна частина міста, східна частина кладовища, у 13 ряду військового кладовища. Похований Сидоров Микола Костянтинович (1912-44) – підполковник, заступник командира 20 мотострілецької бригади, перший військовий комендант м. Новограда-Волинського у період Великої Вітчизняної війни. Народився у м. Бежиця Московської області (РФ). У Радянській Армії з 1932. У грудні 1941 закінчив військову академію ім. Фрунзе. На фронтах Великої Вітчизняної війни з 1941. Брав участь у боях на Курській дузі, визволенні Лівобережної України, м. Києва, форсуванні Дніпра. У бою за м. Новоград-Волинський командував передовим загоном 25 танкового корпусу, який перекривав шляхі відходу противника на Корець – Рівне, закріпився в західній частині міста та утримував її до підходу головних сил корпусу. 3 січня 1944 призначений військовим комендантом м. Новограда-Волинського. 15 січня 1944 загинув при визволенні м. Гоща Рівненської області. Похований на військовому кладовищі.

1944 на могилі встановлено бетонний пам‘ятник, який 1988 замінено на стелу (вис.1,8 м, шир.0.62 м) з габро з керамічним фотопортретом, присвятним написом та надмогильну плиту (1.25 х 0.65 м) з чорного габро.

Джерела та література :

Ильин П. Героический рейд двадцатой. – Волгоград,1976. – С.51, 52.

Новоград-Волинський МРВК. – облікова картка військового поховання

Супрунов М. Перший комендант // Радянський прапор. – 1983. 10 груд.

Євгенія Вашук

Додаток:

1. Напис на стелі: “Здесь похоронен первый комендант города Новоград-Волынский подполковник Сидоров Николай Константинович 1912 года рождения павший смертью храбрых в боях за Родину 15 января 1944 года”.

2. Персоналії – Сидоров Микола Костянтинович.

Євгенія Володимирівна Вашук

м. Новоград-Волинський

36. ЖИТЛОВИЙ БУДИНОК (арх..) Вул..К. Маркса, 4. Будинок займає рядову ділянку одного з кварталів центрального району міста, побудований 1933-34 р. ХХ ст., розташований навпроти кінотеатру ім. Щорса, на червоній лінії забудови. Головним (поздовжним) фасадом повернутий на вулицю, північним (боковим) фасадом – на центральну площу міста. Будинок триповерховий, прямокутний у плані. Фундаменти стрічкові бутові, стіни цегляні з внутрішньою та зовнішньої штукатуркою, перекриття, перегородки, двері та вікна дерев’яні, Крівля чотирисхила, на дерев’яних кроквах, покрівля – азбестоцементні листи. Особливістю конструктивного рішення є відсутність внутрішньої поздовжньої несучої стіни. Будинок відноситься до типологічної групи багатоквартирних рядових житлових будівель зі секційною системою планування. Має чотири секції двох типів: рядові з двокімнатними і торцеві – з дво- і трикімнатними квартирами. У кожній секції – 2 квартири на поверсі, забезпечені найбільш сприятливими умовами орієнтації та інсоляції. До структури квартир входить передпокій, дві чи три кімнати, кухня-їдальня (13-18 кв.м), комори, санітарні вузли. Більшість квартир 2-го і 3-го поверхів забезпечені балконами. Частина приміщень першого поверху зайнята установами побутового обслуговування (перший поверх північної секції займає центральна дитяча бібліотека, південної секції – аптека). У зовнішньому вигляді будинку помітний відхід від принципів архітектури конструктивізму: рустовка оштукатурених стін, введення спрощеної балюстради балконів, карниза з невеликим винесенням, дрібних пластичних деталей. Будівництво відноситься до періоду розвитку архітектури України, який характеризується більш інтенсивною, ніж раніше, реконструкцією міст та їх історичних центрів, відродженням традиційних принципів формування архітектурних ансамблів, значним підвищенням уваги до естетичних проблем архітектури. Історико-архітектурного значення будинку надають його розташування у давньому міському середовищі, прикмети нового для свого часу творчого напрямку в архітектурі республіки.

Б.П.Мойсеєнко

Література не знайдена.

37. ЗАЛІЗНИЧНИЙ ВОКЗАЛ (арх.). Вул. Вокзальна, 17. Західна частина міста. Вокзал станції Новоград-Волинський-І спроектований у 1910, побудований у 1914-15 у стилі протоконструктивізму. Будинок розташований у глибині привокзальної площі, на яку виходить головним (поздовжним) фасадом та формує її західний бік. Будинок є силуетною і планувальною домінантою площі. Тильний фасад будинку виходить до центральної ділянки перону та залізничних колей. Становить цінність як стилістично виражений зразок приміщення вокзалу поч. ХХ ст. Є одним із крупних вокзалів Південно-Західної залізниці, відноситься до вокзалів так званого берегового типу. Має одну головну і одну приймально-відправну колію, з розташованою між ними низькою посадочною платформою довжиною 200 м. 1989 проведено капітальний ремонт приміщення, дещо змінено оздоблення інтер’єрів. Реконструйований 2006 у зв’язку із модернізацією та електрифікацією залізниці на ділянці Коростень – Новоград-Волинський – Шепетівка. Фундаменти – стрічкові бутові, стіни цегляні з внутрішньою і внутрішньою штукатуркою, перекриття і перегородкі дерев’яні, вікна і двері пластикові, покриття – металочерепиця. Прямокутний у плані, без підвалів, одноповерховий об’єм з симетричними сильно виступаючими боковими ризалітами головного і центральним – тильного фасадів. Внутрішнє планування – анфіладного типу, відповідає трьохчастинній схемі з поздовжньо-осьовою симетрією, згідно з якою основні приміщення примикають з боків до просторого прямокутного в плані розподільного холу, що виконує функцію касового залу і займає значну частину середньої ділянки приміщення. Тут розміщуються каси і диспетчерські служби, які виходять вікнами у бік перону. Боковими виходами розподільний хол пов’язаний з розміщеними симетрично у торцевих, виділених ризалітами на головному фасаді, частинах залами чекання і суміжно з ними – адміністративними службами у крайніх торцевих приміщеннях. Виходами обладнані головний і тильний фасади споруди, що дозволяє відповідно до особливостей технологічного процесу, інтегрувати в єдине ціле всі потрібні операції і ефективно організувати роботу основних служб, потоки пасажирів. Головний і тильний фасади мають центрально-осьову симетрію, закріплену вказаним розташуванням входів і ризалітів. Основний тип членування – великими прямокутними, дещо завужених пропорцій, вікнами, які зорово збільшують порівняно невисоку споруду. Горизонтальні членування (карниз з сухариками, тяга і т.ін.) у верхній частині підкреслюють, чіткий, притаманний приміщенням протоконструктивізму силует, що вирізняється геометризмом і симетрією відносно поздовжньої вісі. Ризаліти, що підкреслюють тектоніку споруди, висотно акцентовані та увінчані високими прямими і трикутними атіками. Інтер’єри у значній мірі мають характер, одержаний у результаті ремонтних робіт 1989. Стеля і падуги залів прикрашені накладним формованим гіпсовим декором модернізованих

форм, панелі облицьовані шпоном «під дуб».

А.І.Тищенко

Література і джерела:

1. Ваховський В.С. Сторінки історії будівництва залізничної магістралі Старокостянтинів – Жлобин // Житомирщина на зламі тисячоліть. Наукова збірка. – Житомир, 2000. – С. 115.

2. Яскевич В.Е. Архитектура Украины на рубеже ХІХ-ХХ веков. – К., 1988. – С.18.

Ljlfnjr

1. Протоконструктивізм – напрям у мистецтві початку ХХ ст., пов’язаний з процесом урбанізації, потребою створення нових типів будівель і споруд.

м. Новоград-Волинський

38. ЗАМОК (архіт., град.). Східна частина міста. На схід від площі Лесі Українки, за східним фасадом палацу культури ім. Лесі Українки. Залишки стін замку займають ділянку високого узбережного плато лівої сторони р.Случ. 1502 місто Новоград-Волинський (на тей час – Звягель) подаровано князю Костянтину Острозькому, 1507 – закладена фортеця з цитаделлю (замком), відома точна дата завершення будівництва – 11 червня 1595. Відноситься до типу бастіонних замків, у формах оборонних споруд Ренесанса. Стіни складені з природного каміння полігональною кладкою на вапняному розчині. Вхід до замку був з південного сходу через дерев’яну браму з двійчастими воротами на Передзамче і дерев’яний міст через рів на дерев’яних стовпах з поручнями. Біля мосту був ще один вхід до замку – через хвіртку в мурі. В описі замку 1620 згадуються одна виведена дерев’яна та дві муровані башти. Одна з мурованих башт була триповерхова та стояла біля мосту (за відомостями 1699 була вже у значній мірі зруйнована). Праворуч від хвіртки, біля мурованої бійниці стояв мурований будинок, який складався з однієї кімнати і сіней та сполучався з мурованою та дерев’яною стайнями і пекарнею з тесаного в квадрат дерева, мав з ними спільне покриття. З боку Случі, біля самого муру стояв будинок зі струганого в квадрат дерева, який мав 11 вікон та 4 дверей. Серед інших будівель замку згадуються також дерев’яна комора і мурований склеп. Тут же розміщувався одноповерховий критий гонтом палац. Ймовірно, руйнація замку розпочалася під час військових подій 1648-49. 1765 частина стін була розібрана для будівництва костьолу на території замку, 1864-65 з метою будівництва православного собору розібрання стін було продовжено, що прискорило знищення замку. Старовинні гравюри кін. ХVІІІ – сер. ХІХ ст. Джемса Уокера, Наполеона Орди, старі фотографії та плани міста, що збереглися, дозволяють судити про деякі планувальні особливості замку. На плані міста 1792 чітко читається прямокутний у плані контур замку з розташованими на його території, переважно вздовж периметру стін, п’ятьма прямокутними у плані будівлями. На цьому плані видно контури веж, які витягнуті у північно-східному напрямі прямокутної в плані цитаделі з кутовою західною круглою бастією, дещо зміщеною від кутового положення північного п’ятигранного бастіону та виступаючої ділянки північно-східної стіни (тут на плані і на згаданих зображеннях можна побачити прямокутну в плані з двосхилим дахом будівлю), східною чотиригранною вежею з округленою південною кутовою ділянкою стіни. Достатньо добре читається положення в’їздних воріт в осьовій частині повернутої до міста південно-західної стіни. До нинішнього часу на території замку не залишилось жодної зі згаданих споруд, стіни в межах верхньої треті зруйновані. Збереглися фрагменти і ділянки стін прямокутного в плані замку з кутовими круглою бастією, п’ятигранним бастіоном (вис. 12,8 м з північного боку) та східною чотиригранною вежею. Над рівнем вимостки сучасного скверу піднімаються збережені повністю кругла бастія (вис. – 3,85 м, радіус – 7,45 м), чотиригранна вежа (ширина – 3,7 м), північна стіна (висота – 3,9-4,2 м, довжина – 38 м), примикаючі до чотиригранної вежі відрізки східної (довжина – 27 м) і південної (довжина 16,5 м) стін. П’ятигранний (стіни – 9,8 м, 9,15 м, 8,2 м, 4,6 м, 4,5 м) бастіон складає північно-східний кут, у його функції ймовірно входив захист крутого, вздовж яру, спуску до річки. З боку річки добре видно прорізаючі грані бастіону, нижче рівня висоти сучасного скверу, три бійниці. У середній, слабовиступаючій дільниці, повернутої до річки північно-східної стіни добре читаються залишки арочних воріт, розташованих значно нижче рівня вимостки скверу, які добре видно з боку річки. На тому ж рівні розташовано ряд бійниць цієї стіни. Дільниця торцевої південної стіни, що підіймається над рівнем вимостки на 1,0-1,3 м прорізана рядом отворів з ледь видимим профілем. У східній стіні, яка збудована на природній скелі високого узбережного плато, чітко видно один ряд розташованих в різних рівнях бійниць. Найбільш добре збереглися три напівциркульні бійниці північної стіни (їх ширина – 1,85-2,05 м, висота відповідно 2,8, 2,2, 3,2 м), які розташовані над рівнем висоти сучасного скверу, в тому ж рівні розташовані під кутами біля 90⁰ один до одного аналогічні за профілем три великі бійниці круглої бастії. Стіни замку мають різну товщину, найбільшу з північного і західного боків (2,8-3 м), ближче до річки, і тонші – у південно-східній (1,7-2 м). Вони складені із природного каміння в техніці полігональної кладки, на вапняному розчині. 1988 під час реставрації територія замку замощена, на ній розбито сквер з фонтаном, який повністю закрив залишки південно-західної і південно-східної стін.

Посередині фонтану 1991 встановлена паркова скульптура «Лукаш і Мавка» (вис. 3,5 м) з бетону, обколоченого міддю, (ск. В. Швецов). У центрі північно-західної круглої бастії зведена сучасна оглядова вежа з оглядовими майданчиками. Північна і частина західної стіни, що найбільш добре збереглися, добудовані у верхній треті стилізованими зубцями-мерлонами. Над залишками північно-східного п’ятигранного бастіону споруджений оглядовий майданчик, у центрі якого на трьох металевих опорах (вис. 6,0 м) встановлений великий дзвін – символ старовинного міста Звягеля (ск. В. Кудиненко, арх. В. Сухоруков) Добре зберігся фасад із напільного (північного) боку, де виразно читаються контури бійниць, башні, бастіону і бастії, залишки воріт, що дозволяє говорити про стилістичні ознаки пізньоренесансного характеру побудови оборонних стін замку. Пам’яткою є залишки унікального для Волині оборонного комплексу ХVІ-ХVІІІ ст., що відтворюють особливості фортифікаційних споруд вказаного періоду.

А.І.Тищенко, м.Київ

Джерела та література:

1. Відновлюються архітектурні пам’ятки. // «Комсомольська зірка». – 1988. – 28 черв. – С.1.

2. Коган Л. Звягель наприкінці ХVІІ століття. // Звягель – Новоград-Волинський: від сивої давнини до сьогодення. Наукова збірка. – 2007. – С. 153-154.

3. Мартинюк М. Дзвін над Случчю. // Радянська Житомирщина. – 1988. – 26 лист.

4. Методфонд КиевВНИИТАГ. – № Уа-13017 (оригинал – ГРМ, г.Санкт-Петербург, фонд хр. № Р 18937).

5. Методфонд КиевВНИИТАГ – № 20916.

6. Napoleon Orda. Album widokow qubernij Grodzienskej, Wilenskiej, Minskiej, Kowienskiej, Wolunskiel, Podolskiej, Kijowskiej, Witebskiej I Moskobskiej. Warszawa. 1876, с.70.

7. Центральный государственный исторический архив СССР. – Ф.1350. – Оп.312. – Од.зб.9. – Арк.18.

Додаток:

1. Скульптори: Віктор Швецов, Владислав Кудиненко, архітектор Владислав Сухоруков.

1. Персоналії: Джемс Уокер

Кривонос Максим

Любомирський, князь

Олександр, князь Литовський, король Польський

Орда Наполеон

Острозький Костянтин, князь.

39. КІНОТЕАТР ІМ. ЩОРСА. 1939-1941 (архіт.). Вул. К.Маркса, 1/3. Будинок розташований у центральному районі місті, на рівній прямокутній ділянці в місці з’єднання вулиць К.Маркса і Шевченка, на червоній лінії забудови. Відіграє суттєву роль в обличчі міського громадського центру. У найближчому оточенні: на півночі – універмаг, на заході – житловий будинок (див. ст. № 37). Автор проекту архітектор-художник П.Ф.Савич. До основного двоповерхового асиметричного Г-подібного в плані об’єму із заокругленою кутовою частиною, з боку двору прибудований одноповерховий, також Г-подібний у плані об’єм. У загальній асиметричній будові кінотеатру виділена кутова частина, яка завершується великим барабаном з купольною покрівлею. Тут розміщується круглий вестибюль (діам. 10.0 м) з центральним входом та касами – на 1-му поверсі та круглий танцювальний зал (нині – комп’ютерний) – на 2-му поверсі. До кутової частини примикає східне крило (дов. 44.0 м, шир. 13.9 м) в якому розташована глядацька зала на 500 місць (нині – зал для дискотек) висотою 7.18 м, на 2-му поверсі – кінопроекційна великого залу. У південному крилі (довж. 24.6 м, шир. 14.0 м) – внутрішні парадні сходи, які ведуть до малого демонстраційного залу (використовується за призначенням) та службових приміщень. Тут же є сходи службового виходу до малої зали та адміністративних приміщень. У кутовій частині 1-го поверху – буфет, над ним на 2-му поверсі – кінопроекційна малого залу з окремим входом. У прибудові (вис. 3.8 м), розміщуються фойє, санітарний вузол, гардероб. Підвали (вис. 3.0 м) розташовані тільки під основним об’ємом. Висота основного об’єму 11,8 м, купольної частини – 16.0 м, площа 1-го поверху – 1145,82 кв. м. Фундаменти бутові стрічкові. Стіни цегляні з внутрішньою та зовнішньою штукатуркою, у глядацьких залах – оздоблені звукоізолюючою плиткою. У фойє, вестибюлі, глядацьких залах, на парадних сходах – влаштовані панелі висотою 2.0 м, оздоблені травертином. Вікна у 2006 замінені на пластикові, двері – дерев’яні. Перегородки переважно цегляні, перекриття дерев’яні плоскі, покрівля залізна на дерев’яних кроквах. Підлога паркетна, дощата, у фойє і вестибюлі – з плит червоного граніту. Конструктивна схема змішаного типу з несучими поздовжніми і поперечними стінами. Протягом всієї фасадної частини кінотеатру протягнулася шеренга круглих напівколон. Кутова частина підкреслена колонадою з 6-ти круглих колон на 1-му поверсі, між ними розташований центральний вхід до внутрішніх приміщень. На західному і північному фасадах симетрично до кутової частини розташовані два різалити, підкреслені 4-ма прямокутними пілястрами, між якими розташовані вікна. Ризаліти висотно акцентовані та увінчані високими прямими атіками, які сполучені між собою балюстрадою із цегляних оштукатурених стовпчиків та металевою декоративною огорожею карнізу. Єдиний антаблемент охоплює всю протяжність фасадів уздовж вулиць К. Маркса і Шевченка. Приміщення характеризується виключною пластичністю і грою світла і тіні, що змінюються протягом дня. Кінотеатр проектувався та будувався під час розширення мережі культурно-освітніх установ на Україні у зв’язку із завданнями культурної революції напередодні Великої Вітчизняної війни 1941-45. У роки війни будинок постраждав від пожежі, у 1951-52 поновлено у попередніх формах. Інтер’єри в основному збереглися. Відноситься до української архітектури довоєнних років, в якій особливо відчувається орієнтація на традиції класицизму (так званий «сталінський стиль»). Є характерним пам’ятником радянської архітектури повоєнних років, прикладом ретроспективного направлення. Нині є молодіжним центром дозвілля, за прямим призначенням використовується лише малий демонстраційний зал.

В.П.Мойсеєнко, Є.В.Ващук

Додаток

1. Пілястра – плаский, схожий на колону виступ на поверхні стіни чи стовпа.

2. Антаблемент – балкове перекриття прольоту або завершення стіни, що спираються на колони і підтримує дах.

Література не виявлена.

м. Новоград-Волинський

40. КЛАДОВИЩЕ ВІЙСЬКОВИХ ФАШИСТСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ (іст.). Вул. Чехова, 7. Південно-західна частина міста, південна частина кладовища. У 15 братських могилах, розташованих у 5 рядів, поховано 75 військовополонених армії вермахта і сателітів німецько-фашистської Німеччини, які померли у спецгоспиталі № 5953 Міністерства внутрішніх справ СРСР з січня 1945 до жовтня 1946. Поховання проводилось згідно з встановленими правилами військових захоронень за окремою огорожею, велась цвинтарна книга з обліку померлих військовополонених і план поховань. Прізвища відомі.

1992 проведено роботи з благоустрою кладовища, на місцях поховань встановлені плитки з лабрадориту (0,4 х 0,3 м) з вказаними німецькою мовою прізвищами та роками життя похованих. Кладовище огорожено залізною огорожею.

Джерела та література:

Державний архів Житомирськоі області. – Ф.2456с – Оп.1. – Спр.1,10, 15, 28. – Ф.2456с. – Оп.1. – Спр.50. – Арк.9-11, 96.

Євгенія Ващук

Додаток:

1. На кожній плитці вказано ім’я, призвіще та роки життя похованого німецькою мовою.

Blog

Содержание

Євгенія Ващук

Євгенія Ващук

Додаток: