Київський національний університет внутрішніх справ

Вид материала

Документы

Содержание Висновки до розділу 3.1. Основні напрями діяльності слідчого на наступному етапі розслідування 3.2. Особливості організації і тактики проведення окремих слідчих дій на наступному етапі розслідування

Подобный материал:

• Київський національний університет внутрішніх справ, 1124.6kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 496.9kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни, 2238.3kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Кравчук Валентина, 1959.42kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Марценюк Олександр, 1452.87kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису шинкарук ярослав, 1124.82kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Калюк Олексій, 942.48kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 1248.12kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ, 1198.07kb.
• Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису Орлова Олена, 2415.77kb.

Висновки до розділу Отже, виходячи із ситуаційного підходу до розв’язання проблем початкового етапу розслідування, типові слідчі ситуації характеризуються як сприятливі, менш сприятливі та несприятливі залежно від характеру інформації про обставини вчиненого злочину й особу, яка його вчинила, поінформованості осіб про вчинення злочину та їх готовності давати показання, протидії роботі слідчого у встановленні істини по справі. Розглянуті типові слідчі ситуації мають прикладний характер, оскільки містять конкретне інформаційне навантаження стосовно напрямів та особливостей розслідування досліджуваної категорії злочинів, організації та планування слідчим, зокрема, і заходів, спрямованих на подолання кругової поруки та інших форм протидії розслідуванню злочину. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Розділ 3 особливості наступного етапу розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості 3.1. Основні напрями діяльності слідчого на наступному етапі розслідування У результаті слідчих дій, проведених слідчим військової прокуратури (військовим дізнавачем тощо) на початковому етапі розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, як правило, вдається з’ясувати основні обставини щодо події злочину: де, коли, ким та в якій обстановці мало місце порушення статутних правил взаємовідносин; в яких саме протиправних діях виразилося завдання побоїв чи вчинення іншого насильства; які наслідки вчиненого злочину; які сліди злочину залишилися на тілі, обмундируванні потерпілого військовослужбовця, чи на місці вчинення злочину; у яких відносинах (особистих, службових) перебували потерпілий та підозрюваний; хто з військовослужбовців чи інших осіб бачили або могли бачити вчинення злочину, його наслідки тощо. Однак для всебічного, повного й об’єктивного дослідження всіх обставин справи, вирішення питання про винність військовослужбовців, які підозрюються у вчиненні злочину, слідчому необхідно виконати слідчі дії, які не є характерними для початкового етапу, а саме тому в цей період розслідування відбувається закінчення початкового та настає наступний етап розслідування. На думку В.К. Лисиченка, “…діяльність слідчого на наступному етапі розслідування починається з аналізу й оцінки зібраних фактичних даних, урахування нових слідчих ситуацій, планування відповідних версій та визначення подальшого спрямування розслідування” [267, с. 252]. У криміналістичній літературі деякі автори наступний етап розслідування визначають як подальший [57, с. 24, 31], а також існує думка щодо заключного етапу розслідування [151, с. 350, 356–357]. З цього приводу Г.Ю. Жирний зазначає, що робота слідчого, яка пов’язана із завершенням провадження в справі, не спрямована на розслідування злочину, її головною метою є виключно процесуальні дії, які безпосередньо не пов’язані зі збиранням і перевіркою доказів, а тому завершення розслідування справи, яке збігається з моментом ознайомлення учасників процесу з матеріалами справи, є складовою наступного, самого тривалого етапу розслідування злочину [81, с. 162–167]. Таким чином, залежно від того, наскільки слідчому на початковому етапі вдалося здобути та опрацювати криміналістично значиму доказову інформацію по справі, необхідну для пред’явлення обвинувачення та завершення розслідування, визначається тривалість наступного етапу розслідування та його зміст. Водночас, послідовно переходячи до розгляду наступного етапу розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості, на наш погляд, доцільно звернути увагу на те, якими саме умовами визначається перехід початкового етапу розслідування злочину в наступний. Слушною є думка Р.С. Бєлкіна про те, що початковий етап розслідування може завершитися з накопиченням доказової інформації, достатньої для пред’явлення обвинувачення, водночас може закінчитись і раніше, “…коли характерний для цього етапу темп дій буде з будь-яких причин утрачений” [30, с. 393]. Подібна рухомість межі між початковим та наступним етапами розслідування відповідає динаміці й індивідуальному характеру процесу, який відбувається у специфічній слідчій ситуації. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Таким чином, у моделюванні як вагомій складовій процесу пізнання, головна роль належить не лише інформаційним технологіям та технічним засобам, а слідчому, від якого цілковито залежить системність, що виражена в моделі – продукті його розумової діяльності. 3.2. Особливості організації і тактики проведення окремих слідчих дій на наступному етапі розслідування Судові експертизи. Будь-який вид діяльності вимагає від її суб’єктів застосування знань з певної галузі науки або техніки. Особливого значення ця проблема набуває з питань застосування спеціальних знань при розслідуванні злочинів, адже регламентується не тільки правовими чинниками, а й тактичними особливостями призначення та проведення по справі судових експертиз. Експертиза (франц. expertise, від лат. expertus – досвідчений) – дослідження спеціалістом (експертом) конкретних питань, вирішення яких вимагає спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва тощо [268, с. 1545]. Водночас факти залучення по справі певних категорій фахівців, призначення судових експертиз аж ніяк не означають, що слідчий недостатньо або зовсім не володіє знаннями в даній галузі. За окремими категоріями знань слідчий може бути обізнаний не менше спеціаліста. Ця обізнаність, безумовно, сприятиме слідчому при визначенні предмета та пріоритетних напрямів майбутнього експертного дослідження, є корисною для справи, але, на наш погляд, категорично не є обов’язковою з питань бездоганного володіння іншими галузями знань, що практично і неможливо. Адже основним завданням слідства є розкриття злочину, а слідчого – їх розслідування, виявлення елементів професійності, творчості у складному процесі пошуку об’єктивної істини по справі [67, с. 236–238]. Крім того, у межах правового регулювання діяльності слідчого, останній не може виконувати по справі обов’язки спеціаліста або експерта, заміщати їх, з цих питань слідчий зобов’язаний лишатися безстороннім, об’єктивно оцінювати отримані висновки. Таким чином, судова експертиза – це процесуальна дія, що складається з виконання за дорученням слідчого (органу дізнання) або суду у визначеній законом процесуальній формі досліджень різних об’єктів відповідними спеціалістами та дачі на підставі цих досліджень висновків із спеціальних питань, які є джерелами доказів, а наявні в них фактичні дані – доказами [32, с. 163]. При розслідуванні злочинів, пов’язаних з порушеннями статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, встановлення фактів, що мають доказове значення по справі, переважно відбувається шляхом безпосереднього сприйняття слідчим слідової картини, а також шляхом науково-дослідного вивчення якостей об’єктів дослідження та встановлення взаємозв’язку між ними. Наприклад, для того, щоб встановити, що, наприклад, схожі на кров сліди на місті події – ні що інше як кров, недостатньо лише одного безпосереднього сприйняття візуально цих слідів. У зазначених умовах, щоб отримати докази по справі, необхідне їх спеціальне лабораторне дослідження шляхом проведення судово-медичної експертизи речових доказів. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Вивчення та узагальнення практики розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, свідчить, що зазначеному тактичному прийому “припущення легенди” відведено одне з найважливіших місць в арсеналі способів тактичного впливу на допитуваного підозрюваного або обвинуваченого. Водночас у розпорядженні слідчого не завжди буває достатньо вагомих аргументів для розвінчання “легенди”. У зазначеній ситуації, на наш погляд, ефективним є використання повторних допитів підозрюваного чи обвинуваченого з приводу одних і тих самих обставин з максимальною їх деталізацією [34, с. 86–87]. Мета такого методу – порівняльний аналіз змісту всіх протоколів допиту та виявлення розбіжностей і суперечностей у висвітленні одних і тих самих питань у показаннях допитуваного, що мали місце в різний час. У подальшому зазначені розбіжності та суперечності можуть бути слідчим продемонстровані підозрюваному чи обвинуваченому під час наступного допиту з роз’ясненням невипадкового характеру суперечностей, що, у свою чергу, спонукатиме допитуваного дати правдиві показання. Допит обвинуваченого проводиться з дотриманням тих самих процесуальних правил і тактичних прийомів, які застосовуються при допиті підозрюваного, водночас відповідно до ст. 143 КПК України має окремі особливості, які обумовлені специфікою його процесуального положення. Показання обвинуваченого є важливим джерелом доказів, оскільки йому краще ніж іншим учасникам процесу відомі фактичні дані та подробиці події злочину. Водночас показання обвинуваченого не слід переоцінювати, адже визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання достатньою сукупністю добутих по справі інших доказів. На наш погляд, за будь-яких умов показання обвинуваченого є доказами по справі, а тому важливе значення набувають тактичні особливості правильної та повної фіксації процесу й результатів допиту. Насамперед, у фіксації показань належить виділити процесуальний і криміналістичний аспекти, значення яких може бути розкрито шляхом їх розгляду у взаємозв’язку. У криміналістичному аспекті фіксація перебігу допиту означає, що головною її метою є отримання та збереження безпосередньо фактичних даних по справі, тобто формування змісту доказів вини. У процесуальному аспекті фіксація доказів створює умови, за яких фактичні дані можуть бути використані як докази, тобто ця сторона роботи слідчого забезпечує реалізацію процесуальної форми згідно з вимогами закону. Як ми вже зазначали, основними засобами фіксації є складання протоколу допиту, а додатковими методами фіксації – застосування звукозапису, фото- та кінозйомки, відеозапису, складання схем, планів, малюнків тощо. Найбільш доцільно застосовувати додаткові засоби фіксації при розслідуванні складних кримінальних справ, у складних, несприятливих та конфліктних слідчих ситуаціях, коли є підстави вважати, що допитуваний може змінити свої показання чи відмовитися від них, під час проведення найбільш складних допитів, для проведення в подальшому детального аналізу отриманих показань, а також відтворення фонограми в тактичних цілях [176, с. 33–34]. Перед застосуванням слідчим відеозапису особливо важливе значення матиме залучення досвідченого спеціаліста з навичками кінооператора, погодження з ним завдання та мети їх дій, обумовлення особливостей їх спілкування під час слідчої дії [237, с. 10]. Щодо сполучення основних та додаткових засобів фіксації, то в цьому процесі, на наш погляд, також неабияке значення матимуть особливості основного способу фіксації слідчим показань допитуваного (ведення протоколу допиту паралельно опитуванню, складання протоколу після опитування допитуваного, надання допитуваному можливості власноруч записати свої показання). З цього ж приводу особливу увагу викликає той факт, що лише 5 % опитаних прокурорсько-слідчих працівників дали позитивну відповідь про застосування ними під час допитів додаткових засобів фіксації. Таким чином, ми вважаємо за доцільне виділити тактичні особливості фіксації процесу й результатів допиту військовослужбовця, обвинуваченого у вчиненні порушення статутних правил взаємовідносин. По-перше, протокол допиту доцільно складати після завершення стадії вільної розповіді. Слідчий повинен пам’ятати, що реакція допитуваного є адекватною перебігу слідчої дії, слідчої ситуації тощо. Наприклад, поспішне занесення слідчим до протоколу допиту неправдивих показань обвинуваченого не сприятиме отриманню від останнього правдивих показань, а навпаки, спонукатиме його до подальшого протистояння розслідуванню. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Вивчення та узагальнення практики розслідування цього злочину свідчить, що результати, отримані під час проведення очної ставки між потерпілим та підозрюваним або обвинуваченим, часто дозволяють більш детально з’ясувати роль самого потерпілого в події злочину, коли потерпілий своїми недостатньо коректними та виваженими діями ініціював конфлікт і навіть спровокував підозрюваного на заподіяння тілесних ушкоджень. При розслідуванні злочинів, пов’язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, також мають місце випадки, коли під час проведення очної ставки допитувані свідок чи потерпілий змінювали свої попередні показання або відмовлялися від них унаслідок тиску на них з боку обвинуваченого або підозрюваного по справі. У таких випадках, після запису їх показань у протокол слідчої дії, слідчому військової прокуратури належить оголосити (відтворити відео- або звукозапис) їх попередні показання та з’ясувати, що саме і з якої причини змінилось. Про що вже було зазначено, вибір часу проведення очної ставки є суттєвою складовою її тактики, адже доцільно обрати такий момент її проведення, щоб ознайомлення підозрюваного або обвинуваченого з показаннями потерпілого або свідка не зашкодило подальшому розслідуванню злочину. Саме тому, для запобігання таких ситуацій, слідчому належить прогностично виважено прийняти рішення про доцільність очної ставки, тактично грамотно побудувати її проведення, а в разі настання зазначеної негативної ситуації, домагатися зупинити подібні негативні дії або при неспроможності цього припинити подальше проведення слідчої дії. У складних умовах наведених ситуацій слідчий зобов’язаний лишатися спокійним та не демонструвати свою розгубленість. З цього приводу В.О. Коновалова зазначає: “В ситуації тактичного ризику дуже важлива впевненість слідчого в позитивних наслідках його дій, так як будь-яка невпевненість фіксується особою, щодо якої використовується та чи інша інформація...” [134, с. 55–56]. Відтворення обстановки і обставин події. У процесі розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, відтворення обстановки і обставин події є однією з найбільш складних та важливих слідчих дій, головною метою якої є, згідно зі ст. 194 КПК України, перевірка й уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого, або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слідчих дій. За своїм змістом це є більш широкою слідчою дією, ніж слідчий експеримент, оскільки охоплює і перевірку показань на місці, тобто дві самостійні слідчі дії в умовах, максимально наближених до тих, в яких відбувалася відтворювана подія [209, с. 249]. В.М. Стратонов також зазначає, що відтворення обстановки і обставин події традиційно розглядається як об’єднання (сполучення) двох окремих слідчих дій – слідчого експерименту та перевірки показань на місці, але пізнавальні можливості яких, способи отримання інформації, процесуальне становище учасників є різними, а тому виникають проблеми в тактиці проведення цієї слідчої дії, оцінки результатів, визначення її ролі в процесі доказування. Саме тому він запропонував розділити ст. 194 КПК України (відтворення обстановки і обставин події) на дві самостійні слідчі дії: слідчий експеримент і перевірка показань на місці [277, с. 1, 3–4]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html З тактичних міркувань слідчому завжди доцільно використовувати ефект раптовості проведення обшуку як один з дієвих засобів подолання протидії розслідуванню. З цього ж приводу ще в 1841 р. відомий російський юрист Я.І. Баршев зазначав, що при проведенні обшуку належить дотримуватись основного правила – мета проведення обшуку може бути досягнута тільки шляхом його раптовості, вмінь та оперативності слідчого, обшук у помешканні повинен бути виконаний раптово, з усією увагою та спостереженням за діями осіб, які там живуть [27, с. 5]. Щодо практичного значення фактору раптовості, то В.П. Бахін, В.С. Кузьмічов, Є.Д. Лук’янчиков на підставі аналізу кримінальних справ дійшли висновку, що обшуки, проведені в день порушення кримінальної справи, були результативними у 82 % випадків, протягом трьох днів результативність обшуку знизилася до 25 %, а протягом 10 днів становила лише до 15 % [24, с. 22]. Оскільки родичі як підозрюваного, так і потерпілого під час обшуку з недовірою можуть ставитися до посадової особи військової прокуратури, то позитивне значення може відіграти комунікабельна поведінка слідчого, зняття в них конфліктного настрою, налагодження психологічного контакту, з’ясування та усунення причин, що перешкоджають добровільній видачі предметів обшуку [47, с. 41–42]. Розшук обвинуваченого. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 114, 138–139 КПК України, слідчий, а за його дорученням, органи дізнання вживають заходів, пов’язаних з виявленням обвинуваченого, місце перебування якого невідоме. Саме тому розшук військовослужбовця, який обвинувачується у вчиненні злочину, пов’язаного з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, можна розглядати як погоджену діяльність слідчого військової прокуратури та органів дізнання, пов’язану з проведенням окремих слідчих дій, розшукових та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення місця перебування обвинуваченого та його затримання. Ми цілком погоджуємося з думкою Т.В. Боголюбської, що на момент оголошення розшуку обвинуваченого суб’єктами розшуку повинно бути встановлено достатньо даних, на підставі яких щодо цієї особи має бути винесена постанова про притягнення її в справі як обвинуваченого. Розшук цієї особи, як поняття кримінально-процесуальної науки та криміналістики, стає головним та самостійним завданням слідчого, яке визначає характер і спрямованість його дій, є однією із процесуальних функцій останнього, що являє собою діяльність, спрямовану на виявлення обвинуваченого, місце перебування якого невідоме, і створення умов для вирішення справи по суті [37, с. 5–7]. Як зазначає О.М. Васильєв, оперативно-розшукові дії можуть бути найбільш ефективними на початковому етапі розслідування злочину, що і зумовлює доцільність їх максимального використання саме в цей період з тим, щоб отримати від них максимум їх потенційних можливостей [45, с. 51]. Саме тому питання, пов’язані з розшуковою діяльністю (розшук підозрюваного військовослужбовця), ми також розглядаємо у другому розділі нашого дослідження. Водночас робота слідчого, пов’язана з розшуком обвинуваченого, є характерною і для наступного етапу розслідування зазначеної категорії злочинів. Так, в умовах типової слідчої ситуації, що характеризується наявністю цілком певної інформації про обставини нестатутних взаємовідносин та осіб, причетних до вчинення злочину, перед слідчим може виникнути завдання оголошення розшуку обвинуваченого та виконання окремих слідчих дій, проведення яких є можливим за відсутності обвинуваченого, місце перебування якого не встановлено. Вивчення та узагальнення практики свідчить, що, за наведених умов, слідчі переважно вживають заходів щодо виявлення осіб, які володіють докладною інформацією про обвинуваченого, розсилання орієнтувань до ОВС, підрозділів Військової служби правопорядку у ЗС України, військових комендатур на транспорті, окремим начальникам гарнізонів тощо; перевірки за обліками в ОВС та інших правоохоронних органах, а також за обліковою документацією організацій, підприємств, закладів тощо. На наш погляд, все що стосується вивчення особи обвинуваченого, має пріоритетне значення для успішного його розшуку. Слід визнати, що тактичні особливості розслідування злочину, насамперед, пов’язані з мотивами поведінки та діями учасників процесу. Саме тому “повинна обов’язково враховуватися специфіка проявів цих якостей та властивостей особи в умовах реальної обстановки злочину та його розслідування” [25, с. 28–30]. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Особливостями зняття інформації з каналів зв’язку по кримінальним справам про злочини, вчинені військовослужбовцями, на наш погляд, є те, що, по-перше, один з учасників сеансу зв’язку є військовослужбовець, тобто особа, яка може володіти державною таємницею. А тому слідчий, а за необхідності, і представники військової контррозвідки, інших відповідних служб ЗС України повинні прорахувати розвиток реалізації слідчої дії, щоб упередити можливе розголошення державної таємниці. По-друге, військовослужбовці для зв’язку з конкретним абонентом можуть використовувати технічні можливості автономного зв’язку військової частини, установи, військового корабля тощо, що може ускладнювати процес зняття інформації з каналів зв’язку, передусім, коли цей абонент користується апаратом мобільного зв’язку. Саме тому, на нашу думку, наведені особливості зняття інформації з каналів зв’язку вимагатимуть застосування таких тактичних умов, як конспіративність та нерозголошення даних досудового слідства, ОРД, державної таємниці, взаємодія з органами дізнання, обмежене число учасників слідчої дії та осіб, які ознайомлені про її проведення, технічне забезпечення безперервності та якості зняття інформації в межах терміну, встановленого для виконання цієї слідчої дії. Таким чином, до обов’язкових ознак цієї слідчої дії належать предмети у вигляді технічних пристроїв – телефонні апарати, кінцеві абонентські пристрої передавання даних і телематичних служб (телефакс, телетекс, відеотекс), засоби радіотелефонного зв’язку (абонентські пристрої) [233, с. 4], завдяки яким можливий зв’язок (повідомлення інформації тощо), а також особа – носій інформації. Зняття інформації з каналів зв’язку може бути проведено і стосовно таких осіб, як родичів, близьких друзів та знайомих конкретного військовослужбовця, можливих співучасників нестатутних взаємовідносин. Практика залучення спеціалістів до участі в даній слідчій дії невелика, водночас можна стверджувати, що необхідність такої взаємодії визначається виключно обставинами справи. Адже слідчому може знадобитися сама різноманітна допомога – від технічної організації та забезпечення зняття інформації з каналів зв’язку, прослуховування наданої фонограми [90] й до консультації з низки питань щодо її змісту.