Київський національний університет внутрішніх справ

Вид материала

Содержание

1.2.1. Місце криміналістичної характеристики в системі криміналістичної методики розслідування окремих видів злочинів
2.1. Типові слідчі ситуації, побудова слідчих версій та планування на початковому етапі розслідування

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8

1.2. Криміналістична характеристика порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості

1.2.1. Місце криміналістичної характеристики в системі криміналістичної методики розслідування окремих видів злочинів

В Україні вперше формується окрема методика розслідування військового злочину – порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості. Саме тому сьогодні перед вітчизняною криміналістикою, науковцями та практичними працівниками постали нагальні завдання щодо методичного забезпечення розкриття, розслідування та профілактики насильства серед військовослужбовців у будь-яких його проявах.

Ефективне вирішення завдань, висунутих об’єктивними реаліями сьогодення, можливе за умов вивчення, аналізу та узагальнення особливостей нестатутних взаємовідносин у військовому середовищі, систематизації знань про механізм і криміналістичну характеристику їх як різновидів об’єктів криміналістичної систематизації. Це, безумовно, сприятиме підвищенню всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи (ст. 22 КПК України), якості проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів у діяльності слідчих військових прокуратур та органів дізнання у ЗС України.

Злочин, як суспільно небезпечне діяння, вивчається окремими юридичними науками і саме тому його властивості та ознаки досліджуються та описуються залежно від потреб певної науки. Саме тому характеристика злочину в межах конкретної науки може бути кримінально-правовою, кримінально-процесуальною, кримінологічною, криміналістичною тощо.

Перш ніж розпочати дослідження криміналістичної характеристики порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості, стисло розглянемо окремі наукові положення щодо теоретичної моделі криміналістичної характеристики злочину.

Наприкінці 60-х років ХХ століття про криміналістичну характеристику як елемент методики розслідування окремих видів злочинів вперше згадує О.Н. Колесніченко [127, с. 10–14].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Для зазначеного криміналістичного поняття способу базовим є кримінально-правове поняття способу вчинення злочину, сформоване на підставі кримінального закону, в якому спосіб розглядається в нерозривному зв’язку зі злочинним діянням, але водночас не ототожнюється з ним [230, с. 123]. Оскільки спосіб учинення злочину в науках кримінально-правового циклу є міжгалузевим об’єктом вивчення, то, на наш погляд, також доцільно зазначити і кримінально-процесуальний аспект способу, який визначається завданнями стосовно розкриття та розслідування злочинів, виконання інших завдань кримінального судочинства [230, с. 122]. Саме тому кримінально-процесуальне значення способу вчинення злочину під час розслідування дозволить встановити елементи події злочину та інші обставини, які входять до предмета доказування [225, с. 41–42].

Спосіб порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості виявляється переважно в тому, що військовослужбовці більш раннього строку призову, у порушення вимог ст. 11, 13, 49, 50, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, висувають протиправні вимоги до військовослужбовців більш пізнього строку призову, з метою удаваної переваги перед ними, шляхом погрози застосування або безпосереднього застосування насильства, примушують їх виконувати замість себе окремі обов’язки по службі, доручення особистого характеру чи будь-які протиправні дії, а також з метою приниження їх особистої гідності тощо. Шляхом аналізу практики розслідування кримінальних справ про порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями встановлено, що переважно способами вчинення протиправних дій є: насилля – 65,5 % окремих епізодів; різноманітні вимоги, що принижують особисту гідність потерпілого – 20 %; знущання над потерпілим – 14,5 %.

39 % опитаних військовослужбовців рядового та сержантського складу серед проявів нестатутних взаємовідносин, насамперед, зазначили різноманітні знущання, образи, завдання побоїв тощо. 38,8 % респондентів вказали на вимоги виконувати будь-яку роботу замість інших військовослужбовців. 30,2 % військовослужбовців серед зазначених протиправних проявів назвали відбирання особистих речей, грошей, продуктів харчування, обмундирування тощо. 25 % опитаних вказали на образливі прізвиська, психічне насильство, залякування і 20 % респондентів послались на вимоги виконувати будь-які дії, що принижують честь і гідність^⁴. На наш погляд, ця інформація сприятиме слідчому військової прокуратури вже на перших етапах розслідування злочину цілком обґрунтовано висунути певні версії про спосіб здійснення нестатутних взаємовідносин, про слідову картину, найбільш вірогідну для певного способу вчинення злочину, дозволить визначити коло можливих джерел отримання доказів по справі, спланувати та реалізувати певний перелік необхідних слідчих або оперативно-розшукових дій.

Типова обстановка – “слідова картина” в її широкій інтерпретації. На сучасному етапі розвитку криміналістики між ученими не існує однозначного розуміння поняття “слідова картина”. На думку М.І. Скригонюка, картина є терміном загальносоціального, культурологічного значення, твір живопису, а тому належить запровадити замість поняття “слідова картина” як елемента криміналістичної характеристики, словосполучення “слідовий вібавід” [265, с. 265].

На наш погляд, зазначена вище пропозиція заслуговує уваги, адже вдосконалення термінології в науці криміналістиці – це цілком нормальне явище. У “Великому тлумачному словнику сучасної української мови” зазначено, що картина – у переносному розумінні означає підкресленість, виразність, наочність [48, с. 418]. Картина асоціюється із зображенням, що означає, зокрема, відбиток [48, с. 380].

Вважаємо за доцільне погодитись із М.В. Салтевським, що слідова картина, як елемент криміналістичної характеристики, є поняття збірне, включає опис матеріальних й ідеальних слідів відображень (відбитків) ознак злочину, як джерел видимих і невидимих прогнозованих слідів, тобто “…слідова обстановка на конкретний момент часу, що відображає і зберігає різну інформацію про конкретну подію злочину й особу, яка вчинила його в даній обстановці” [254, с. 420–421].

В.П. Бахін слідоутворення пов’язує з одним із основних якостей природи (матерії) – відбиттям конкретного явища (події) у взаємодіючих об’єктах навколишнього середовища, що є основою встановлення (відновлення) картини події злочину [22, с. 16–17].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Вивчення особи обвинуваченого є важливою умовою повноти, об’єктивності та всебічності дослідження даного важливого елементу криміналістичної характеристики. Документи, що характеризують особу обвинуваченого, їх вивчення, аналіз та узагальнення дозволяють дійти таких висновків: виховувались обома батьками – 74,4 % обвинувачених; виховувались тільки матір’ю – 14,9 %; без батьків – 6,4 %; виховувалися тільки батьком – 4,3 %. Рівень освіти особи порушника статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями визначається такою характеристикою: особи із середньою освітою – 70,6 % засуджених; із середньою спеціальною освітою – 14,9 %; з неповною середньою освітою – 13,7 %; з вищою освітою – 0,8 %.

Результати опитування прокурорсько-слідчих працівників військових прокуратур показали, що типовість особи порушника статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями визначається, головним чином, за такими показниками: це переважно військовослужбовці строкової служби, другого–третього періоду служби; українці, росіяни; віком 19–20 років; переважно мешканці міст, із середньою освітою; особи з неблагополучних сімей та такі, які не отримали належного виховання; члени неформальних молодіжних угруповань; особи з агресивною поведінкою та прагненням самоствердження в колективі, лідерства, удаваної переваги над іншими військовослужбовцями. Таким чином, інформація щодо освітянського (інтелектуального) рівня правопорушників сприятиме слідчому у виборі необхідних тактичних та психологічних прийомів і методів, застосування яких стане максимально доцільним та ефективним під час допитів підозрюваного (обвинуваченого).

У межах дослідження особи злочинця, на наш погляд, доцільно звернути увагу на мету та мотив порушення статутних правил взаємовідносин. З цього ж приводу В.О. Коновалова зазначає, що протиправна поведінка визначається певними мотивами особи злочинця, а тому без знання мотиву вчинення злочину важко встановити причину та фактори, що спонукали до його вчинення, правильно кваліфікувати дії злочинця, обрати таку міру покарання, яка буде найбільш обґрунтованою та забезпечить найефективніше виховання [136, с. 40]. Для злочинності серед військовослужбовців строкової служби характерна корисна мотивація [12, с. 253–254]. Саме тому найпоширенішим мотивом порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями є користь, котра в диспозиції ст. 406 КК України, як елемент суб’єктивної сторони складу злочину, чи його кваліфікуюча ознака, не вказана.

За результатами вивчення кримінальних справ також встановлено, що метою даного виду злочину у 34,5 % окремих епізодів стало прагнення обвинуваченого до полегшених умов проходження військової служби; прагнення до лідерства, привілейованого становища – 25,5 %; прагнення підкорити своїй волі товаришів по службі – 21,8 %; покомизитися над військовослужбовцями більш пізнього строку призову, сором’язливими, фізично слабкішими, із хуліганських або інших спонукань – 18,2 %. Мотивом вчинення порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості в 40 % стало бажання злочинця показати удавану перевагу над іншими військовослужбовцями; незадоволення ставленням потерпілого до обов’язків військової служби – 30,9 %; антипатія до особи потерпілого – 16,4 %; інші мотиви – 12,7 %. Зазначена інформація допоможе слідчому висунути обґрунтовані слідчі версії щодо мотиву злочину та спланувати певний перелік заходів щодо їх перевірки.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Практичне значення криміналістичної характеристики злочину, на думку Р.С. Бєлкіна, набуває свого змісту лише тоді, коли між її складовими встановлені кореляційні залежності та зв’язки, що мають закономірний характер, інакше криміналістична характеристика зводиться до повтору загальновідомих істин [28, с. 221–222]. Саме тому в дослідженні ми отримали та використали емпіричні дані, основою яких стали показники вивчення зазначеної категорії кримінальних справ, опитування військовослужбовців строкової служби, працівників військових прокуратур, науково-педагогічних працівників та працівників УВП, а також статистична інформація.

Таким чином, використовуючи результати та узагальнення емпіричних даних, по-перше, можна стверджувати, що дані про закономірні зв’язки між елементами криміналістичної характеристики порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями можуть бути підставою для розробки типових слідчих версій. По-друге, знання криміналістичної характеристики цих злочинів сприяє у визначенні типових джерел доказової інформації і типового переліку доказових фактів, відповідно до змісту типових слідчих версій. Використання даних емпіричного дослідження в побудові криміналістичної характеристики зазначеної категорії злочинів сприятиме алгоритмізації дій практичних працівників на певних етапах розслідування насильницьких злочинів серед військовослужбовців, що надасть новий якісний зміст складному процесу розслідування злочинів у ЗС України.

1.3. Обставини, що підлягають встановленню та доказуванню в кримінальних справах про порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості

Завдання методики розслідування окремих видів злочинів зумовлені загальними завданнями кримінального судочинства. З цього ж приводу М.В. Салтевський зазначає, що криміналістична методика ґрунтується на таких джерелах, як: норми кримінального права; норми кримінально-процесуального права; практика [254, с. 412].

Норми кримінального права автором дослідження використані як спонукальне начало для розробки основ методики розслідування злочинів, пов’язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості.

Норми кримінально-процесуального права, “що регламентують порядок проведення досудового і судового слідства, впливають на структуру окремих криміналістичних методик, їх форму, зміст, послідовність здійснення слідчих дій” [254, с. 412], нами також використані, зокрема, для з’ясування обставин, що підлягають встановленню та доказуванню при розслідуванні зазначених злочинів.

Р.С. Бєлкін зазначав, що останнім часом ученими приділяється все більше уваги необхідності доповнення криміналістичних характеристик переліком обставин, які належать доказуванню за конкретними категоріями кримінальних справ, що можна розглядати як модернізацію в криміналістиці [28, с. 222].

Ми поділяємо думку С.М. Стахівського про те, що в складному процесі розслідування кримінальної справи встановлення об’єктивної істини в цілому, окремих фактів та обставин злочину здійснюється органами досудового розслідування та судової влади за допомогою кримінально-процесуального доказування, яке своєю гносеологічною суттю пронизує усю кримінально-процесуальну діяльність і має пізнавальний характер [275, с. 7–13].

Таким чином предмет доказування є основним змістом кримінального процесу, “… це, насамперед, елементи кримінально-правової характеристики злочину”, а тому, на думку М.В. Салтевського, всі елементи предмета доказування не можуть бути охоплені елементами криміналістичної характеристики, які описують, головним чином, типові властивості й ознаки злочинної події [254, с. 419].

Саме тому ми не можемо погодитися з положенням Р.С. Бєлкіна про те, що зміст криміналістичної характеристики повинен охоплювати всі елементи предмета доказування разом з їх особливостями, що є характерними саме для розслідування конкретної категорії злочинів [30, с. 331].

У кримінальному процесі й криміналістиці не склалось єдиної думки як про зміст предмета доказування, так і про його поняття. Так, на думку М.М. Михеєнка, В.В. Молдавана, В.П. Шибіка: “Під предметом доказування слід розуміти таку сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідне для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи в стадії виконання вироку, а також прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі” [208, с. 38].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

З цього ж приводу ми цілком погоджуємося з В.В. Савельєвим, який зазначає, що у військовому колективі від нестатутних взаємовідносин найчастіше страждають ті військовослужбовці, які допускають порушення зводу так званих неписаних правил взаємовідносин між певними категоріями військовослужбовців [252, с. 38].

Саме наявністю ось цих самих неписаних правил та негативних традицій у військовому середовищі та в нерозривному зв’язку з ними – наявністю нестатутних взаємовідносин, на наш погляд, можна пояснити прагнення військовослужбовців більш пізнього строку призову (молодих солдат або матросів) уникнути конфліктної ситуації з потенційними порушниками статутних правил взаємовідносин.

Наприклад, їх прагнення триматися подалі від військовослужбовців більш раннього строку призову, самота у святкові чи вихідні дні, відвідування кафе, спортмайданчиків за згодою військовослужбовців більш раннього строку призову. Цією ж причиною можна пояснити й окремі прояви “добровільної” їх поведінки, наприклад, “добровільне” заняття незручних місць в їдальні, у кінозалі тощо, “добровільна” відмова від смачних та поживних страв, “добровільне” виконання найбільш тяжкої та брудної роботи, а також у нічний час виконання розважальних функцій тощо.

Нестатутні відносини, як протиправні дії примусового характеру, завжди спрямовані на пригнічення або обмеження свободи волевиявлення особи, їх закономірним наслідком є психічне травмування особи [262, с. 46].

Саме цим і можна пояснити таку типову поведінку, передусім, молодих солдат, як відчуженість, замкнутість, пасивність, невпевнений, пригнічений (переляканий), втомлений зовнішній вигляд, відсутність життєрадісності, переважна байдужість до приваблюючих чинників.

Цю особливість поведінки молодих солдат, яка свідчить про наявність у підрозділі порушень статутних правил взаємовідносин, зазначили 86 % опитаних прокурорсько-слідчих працівників військових прокуратур. У присутності військовослужбовців більш раннього строку призову молоді солдати поводять себе невпевнено (перелякано), виявляють надмірну старанність у виконанні службових обов’язків тощо, що також фактично підтверджує існування проявів нестатутного характеру в даному підрозділі.

Надмірно впевнена, брутальна, зневажлива поведінка військовослужбовців більш раннього строку служби включає в себе систематизовані протиправні навички і звички [309, с. 40], а отриманий характер й обсяг такої інформації також доповнить фактичний матеріал існування в колективі військовослужбовців нестатутних взаємовідносин.

У наведеній вище структурі фактів, що свідчать про наявність у військовому середовищі порушень статутних правил взаємовідносин, важливе значення мають і джерела доказової інформації, що запропоновані у вигляді комплексів слідів і об’єктів-носіїв інформації, а також документів, що можуть містити інформацію про нестатутні взаємовідносини.

З цього ж приводу В.О. Образцов підкреслює важливе значення закономірностей виникнення доказової інформації, а також те, що проблема доказової поведінки становить великий науково-практичний інтерес, а її виявлення сприятиме встановленню особи злочинця [218, с. 19–24].

Документами, що можуть містити інформацію про факти існування нестатутних взаємовідносин, є матеріали особистого листування військовослужбовця строкової служби, нотатники тощо. Однак слідчі військової прокуратури повинні враховувати й можливість зашифрованої передачі солдатами чи матросами в листуванні з родичами чи друзями інформації про нестатутні взаємовідносини.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Завдання методики розслідування окремих видів злочинів зумовлені загальними завданнями кримінального судочинства. Саме тому нами використані й норми кримінально-процесуального права, зокрема, для з’ясування обставин, що підлягають встановленню та доказуванню, які є специфічними й повинні забезпечити отримання максимуму інформації про основні обставини злочину.

Розділ 2

особливості початкового етапу розслідування порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності
відносин підлеглості

2.1. Типові слідчі ситуації, побудова слідчих версій та планування на початковому етапі розслідування

Слідча ситуація – це нова категорія криміналістичної тактики, саме тому її поняття викликає дискусію і в криміналістиці відсутнє її однозначне визначення. Як зазначає В.П. Бахін, обставини перебігу розслідування злочину – слідча ситуація, формуються під впливом багатьох об’єктивних та суб’єктивних факторів, а тому у визначенні слідчої ситуації відображаються різні сторони цього явища – об’єктивного існування і результатів його пізнання [19, с. 189].

М.О. Селіванов вважає, що слідча ситуація впливає на методику розслідування злочину значно більше, ніж криміналістична характеристика, що і належить враховувати в процесі планування розслідування по кримінальній справі [261, с. 58].

На думку Р.С. Бєлкіна, слідча ситуація – це складна система взаємозв’язків, що створюють конкретні обставини роботи слідчого та процес розслідування справи загалом. Це існуюча на даний момент реальність, обстановка, в умовах якої проходить процес розслідування [150, с. 501].

На наш погляд, слід погодитися з твердженням М.В. Салтевського [254, с. 301–304], В.К. Лисиченка, Н.І. Клименко, П.Д. Біленчука, що, з одного боку, слідча ситуація – це об’єктивна реальність, складовими якої є матеріальні та ідеальні джерела, а з іншого – це пізнана суб’єктом доказування об’єктивна реальність, яка існує на даний момент. У пізнавальному аспекті слідча ситуація – це оціночна категорія, а в інформаційному – це сукупність матеріальних та ідеальних джерел, які виникають на конкретний момент розслідування злочину [152, с. 263–264].

Таким чином, слідча ситуація – це реальна обстановка, а не лише її інформаційна модель. На думку С.Н. Чурилова, слідча ситуація – це та доказова та допоміжна інформація про злочин, якою володіє слідчий на даний момент розслідування [312, с. 20–21]. Це не інформація про її джерела, а самі джерела інформації, її конкретні носії з їх кількісними і якісними характеристиками, це сукупність умов та обставин, в яких проходить процес доказування, слідча ситуація є об’єктом впливу суб’єкта розслідування в процесі з’ясування її інформаційно-процесуальних компонентів. А тому впливати можна не на інформацію, а на джерела її отримання [310, с. 99–106].

Результати розслідування особливостей нестатутних взаємовідносин між військовослужбовцями показали, що на початковому етапі слідчі ситуації переважно залежатимуть саме від джерел інформації про злочин та змісту матеріалів, які слугують підставою для порушення кримінальної справи. На нашу думку, типовими джерелами інформації про порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями є: 1) особи, зацікавлені в отриманні правового захисту (потерпілі, їх родичі, друзі тощо); 2) особи, які, відповідно до своїх службових обов’язків, зобов’язані повідомити військового прокурора про злочин (командири військових частин, медичні працівники тощо); 3) представники громадськості (комітету солдатських матерів); 4) матеріали розслідування інших злочинів, учинених військовослужбовцями, а також проведення прокурорських перевірок.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

кругова порука серед військовослужбовців як наслідок їх боязні через недовіру до командування та правоохоронних органів, які реально не здатні захистити їх від помсти з боку правопорушників;

відсутність очевидців (у разі вчинення злочину в умовах неочевидності);

тяжкий (непритомний) стан потерпілого або його смерть, що настала внаслідок побиття чи іншого насильства, самогубство потерпілого тощо;

відсутність потерпілого внаслідок самовільного залишення місця служби через нестатутні взаємовідносини;

заперечення правопорушником причетності до події злочину;

протидія командування встановленню обставин події злочину.

Нами було проведено два окремих експертних опитування прокурорсько-слідчих працівників: опитуванням № 1 охоплено 195 осіб – 48 % від усього особового складу військових прокуратур у ЗС України (додаток Ж), опитуванням № 2 охоплено 190 осіб – 46,8 % від усього особового складу (додаток З).

Також опитано 361 особу з числа військовослужбовців рядового та сержантського складу окремих військових частин (див. додаток Б) та 98 науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів України (додаток И).

Проведене нами опитування прокурорсько-слідчих працівників показало, що особливостями та труднощами, які виникають в умовах складних слідчих ситуацій при розслідуванні порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, є такі:

приховування злочинів командуванням – 86,4 % опитаних;

наявність кругової поруки серед командного складу та окремих категорій військовослужбовців строкової служби – 68,9 %;

“дідівщина”, що стала формою збереження в армії порядку – 68 %;

боязнь помсти за співпрацю зі слідчими – 66 %;

приховування причин та умов командуванням формальними звітами, зборами, документацією тощо – 46,6 %;

протидія командування в межах повноважень органів дізнання діяльності військової прокуратури – 42,7 %;

труднощі, пов’язані з виявленням очевидців події злочину, як наслідок тиску на військовослужбовців з боку командування – 39,8 %;

відсутність досвіду та правової підготовки в дізнавачів – 37,8 %;

байдужість військовослужбовців щодо зазначеної проблеми – 27, 2 %;

перешкоджання командування роботі дізнавачів – 24,3 %;

несвоєчасне звернення до військової прокуратури, унаслідок чого – зникнення на тілі потерпілого слідів побиття – 18,4 %^⁵.

Емпіричною основою зазначених у дослідженні складних та несприятливих особливостей в межах певних слідчих ситуацій також стали результати опитування військовослужбовців строкової служби, під час якого було з’ясовано їх ставлення до військової служби, поведінка у випадку нестатутних відносин, намір звертатися до відповідних посадових осіб, а також особисте ставлення до нестатутних взаємовідносин.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Перш ніж розглядати планування на початковому етапі розслідування зазначеної категорії злочинів, вважаємо за необхідне стисло розглянути зміст поняття “планування розслідування”, що досліджено в багатьох працях вчених-криміналістів [11, с. 68–72; 44, с. 151–171].

О.М. Васильєв таким чином визначає планування розслідування: “Планирование следствия, поскольку оно представляет собой заранее продуманную совокупность приемов расследования преступлений, есть метод расследования, противоположный такому методу, когда расследование ведется по случайно избранному направлению и с применением тактических приемов и научно-технических средств, не подчиненных заранее продуманному плану, и потому во многих случаях не обеспечивающих раскрытие преступлений и полное установление всех его существенных обстоятельств” [44, с. 10].

На нашу думку, наведене визначення планування розслідування не є достатньо вдалим, оскільки використаний автором спосіб “визначення від протилежного” доцільно застосовувати для вирішення завдань формальної логіки, водночас він не розкриває сутність досліджуваного визначення планування.

На сучасному етапі розвитку криміналістики в наукових працях українських учених-криміналістів у понятійну основу планування розслідування вкладені такі індивідуальності суб’єктів планування, як творчість, їх організаційні основи на підґрунті складної розумової діяльності. Як справедливо зазначає М.В. Салтевський, планування є однією з обов’язкових умов розслідування, як засіб, “інструментарій” суб’єктів діяльності, це складний розумовий процес, найбільш доцільна і цілеспрямована діяльність, яка дає змогу швидко й ефективно організувати збирання, дослідження і використання доказової інформації для розшуку і встановлення обвинуваченого, інших обставин справи, що підлягають доказуванню [253, с. 98–105].

Аналогічної думки дотримуються В.С. Кузьмічов, Г.І. Прокопенко та П.Д. Біленчук, які в поняття планування розслідування вкладають такі елементи, як розумова діяльність, мислення суб’єкта планування протягом досудового розслідування та з метою економії й оптимального досягнення його основних завдань [148, с. 110; 169, с. 30].

Водночас наведена розумова діяльність, що спрямована на визначення завдань розслідування злочину, шляхів та способів їх вирішення, має здійснюватися відповідно до чинного законодавства України [249, с. 275]. Крім того, В.Ю. Шепітько підкреслює прикладне значення планування розслідування в практичній діяльності слідчих та оперативних працівників, у визначенні шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з’ясуванню [154, с. 27–28]. На нашу думку, складання планів – це лише зовнішній вияв планування, що, безумовно, не вичерпує усього поняття планування. Складання планів і ведення розслідування згідно з планом є суттєвим організуючим засобом, який, безумовно, допомагає в роботі слідчого щодо розкриття і розслідування злочинів. Кожний слідчий певною мірою, але використовує планування розслідування, зокрема, обдумує хід слідства, аналізує слідчу ситуацію та обирає ті або інші, на його переконання, слідчі дії.

Водночас ми вважаємо, що в плануванні розслідування слідчі повинні максимально та всебічно використовувати всі елементи, що ми пропонуємо до розгляду далі, а не обмежуватися плануванням лише в будь-якій мірі. 52,7 % опитаних нами прокурорсько-слідчих працівників пояснили, що при розслідуванні злочину, передбаченого ст. 406 КК України, вони складали розгорнутий план розслідування, планували окремі слідчі дії, складали календарний план розслідування по групі справ. Водночас 33,3 % опитаних відверто заявили, що плани розслідування вони не складали, або використовували планування лише формально. Однак при такому не всебічному використанні планування, воно являє собою лише один з організаційних важелів у роботі слідчого, який не розкриває використання всіх своїх реальних можливостей. Адже в процесі розвитку науки криміналістики в системі наукових знань, на підставі вивчення й узагальнення досвіду слідчої діяльності, використання в ній природничих, технічних наук тощо [199, 50–74], вироблена досить складна сучасна криміналістична техніка, склалися тактичні прийоми розслідування, правила побудови та перевірки слідчих версій для встановлення дійсних обставин події злочину, прийомів і засобів найбільш економічного та якісного виконання окремих слідчих дій, склалася дієва методика розслідування окремих видів злочинів. Саме тому цей “арсенал” прийомів і засобів розкриття, розслідування та попередження злочинів буде найефективніший лише за умов їх застосування не епізодично, а організовано й в тісному взаємозв’язку між собою, і саме тому їх об’єднання та отримання найвищої результативності в роботі досягається шляхом планування розслідування.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

На наш погляд, такий підхід до викладення тактики початкових слідчих дій зумовлений тим, що в зазначеній вище найбільш сприятливій слідчий ситуації визначення послідовності й вибір тактики виконання слідчих дій не становить великих труднощів для слідчого. У найбільш несприятливій слідчий ситуації, що характеризується наявністю інформації про подію злочину, водночас лишаються невідомі обставини вчинення злочину, не встановлені особи, які причетні до його вчинення, потерпілий ухиляється давати правдиві показання після встановлення особи підозрюваного та його затримання, перелік слідчих дій буде переважно такий, який ми пропонуємо далі.

Blog

Київський національний університет внутрішніх справ

Содержание