Київський національний університет внутрішніх справ

Вид материала

Содержание

2.2. Організація і тактика проведення початкових слідчих дій

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8

2.2. Організація і тактика проведення початкових слідчих дій

Тактичні особливості слідчого огляду. У криміналістичній літературі огляд місця події, насамперед, визначається як невідкладна слідча дія, головними завданнями якої є виявлення, безпосереднє сприймання суб’єктом огляду, фіксація та вивчення стану обстановки на місці події, слідів злочину чи матеріальних об’єктів, що знаходяться на місці події, та інших фактичних даних, що дозволяють у сукупності з отриманими доказами по справі встановити (змоделювати) механізм та інші обставини події злочину [220, с. 10–13; 222, с. 5–6; 242, с. 6–8].

На відміну від багатьох інших видів слідчого огляду, огляд місця події є одним із поширених слідчих дій. Згідно з ч. 2 ст. 190 КПК України, “огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до порушення кримінальної справи. В цих випадках, при наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події.” На нашу думку, огляду місця події під час розслідування злочинів, і без будь-яких винятків під час розслідування порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, відведено важливе місце.

Таким чином, огляд місця події можна охарактеризувати як одну із самих важливих та складних слідчих дій, під час проведення якої отримується криміналістично значима інформація, що визначає побудову слідчих версій та впливає на процес розслідування загалом. Саме тому проведення огляду місця події вимагає від слідчих ретельної підготовки, вмінь, старань та часу. Адже основним об’єктом слідчого огляду є сліди злочину, що являють собою різноманітні матеріальні зміни на місці події, появу або зникнення певних предметів, порушення їх положення або стану [221, с. 5–15].

При розслідуванні злочинів, пов’язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, результативність огляду місця події також значною мірою залежить від належної підготовки слідчого до його проведення, його професійних вмінь та навичок. Саме про це свідчать результати вивчення нами архівних кримінальних справ зазначеної категорії злочинів, а також опитування прокурорсько-слідчих працівників військових прокуратур, які, зокрема, свідчать про те, що військові слідчі у своїй роботі, зокрема, при проведенні огляду місця події та інших слідчих дій, допускають чимало помилок. Респондентами названі дві основні категорії чинників, що негативно впливають на роботу слідчих військових прокуратур: а) об’єктивні – формалізм у діяльності органів військового управління, тиск на підлеглих командирів, показне благополуччя та приховування злочинів – 54,4 % опитаних; недостатня науково-методична база, відсутність окремої методики розслідування військових злочинів – 31 % респондентів; неналежне матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності військових прокуратур – 19,4 % опитаних; матеріально-технічна, побутова, житлово-комунальна залежність військових прокуратур від Міністерства оборони України – 14,6 % опитаних; б) суб’єктивні чинники – неналежна фахова підготовка та недостатній практичний досвід окремих слідчих, часта зміна ними місця служби – 20,4 % респондентів; перекладення на дізнавачів військових частин проведення окремих слідчих дій (огляд місця події, допити тощо) – 43,7 % опитаних.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Значних тактичних особливостей набуває тактика проведення огляду місця події при розслідуванні порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості в умовах бойових навчань, маршу (передислокації військ тощо), інших аналогічних умов, що зумовлюють об’єктивні фактори швидкої зміни слідчої ситуації. Особливої оперативності та майстерності дій слідчого вимагатимуть обставини, коли внаслідок нестатутних відносин у наведеній складній слідчій ситуації, передусім, в умовах неочевидності, мали місце тяжкі наслідки, що обумовлюватиме роботу слідчого за “гарячими слідами”. Для початкового етапу розслідування за “гарячими слідами” найбільш типовими є такі слідчі дії: огляд місця події, огляд трупа, судово-медичне освідування потерпілого, огляд предметів та документів; затримання; допит потерпілого, свідків, підозрюваних; очна ставка; обшук; пред’явлення для впізнання; призначення судових експертиз.

Огляд місця події є інформаційною основою розкриття та розслідування за “гарячими слідами”, водночас у ситуації, коли особу злочинця не встановлено, для максимального отримання інформації доцільно провести попереднє доекспертне дослідження слідів та знаряддя злочину ще на місці події, а також дослідити, які саме сліди, пов’язані з подією злочину та обставинами його вчинення, могли залишитися на тілі та вбранні злочинця [173, с. 24–28]. Вже на початковій стадії огляду місця події може бути виконана уявна реконструкція події злочину, що дозволить висунути по справі певні версії, а шляхом їх подальшої перевірки з’ясувати й об’єктивну істину [183, с. 74–96].

Під час проведення огляду місця події у складних та обмежених часом умовах військових навчань, передислокації (маршу) військ, бойових дій тощо, водночас як і в умовах роботи за “гарячими слідами”, доцільно застосовувати суб’єктивний спосіб огляду та вибірковий огляд, тобто огляд за ситуаційними вузлами, з першочерговим дослідженням тих ділянок місця події, на яких, на думку слідчого, можуть бути зосереджені найбільш важливі для швидкого розкриття злочину сліди й іншій об’єкти [173, с. 25].

На нашу думку, під час огляду місця події в умовах перевезення військ (передислокації, маршу тощо) слідчому доцільно також оглянути певну документацію (маршрутний листок, військові перевізні документи, відомість наряду варти, табель постів, інструкцію начальника варти), що складається згідно з вимогами ст. 379 Закону України “Про Статут внутрішньої Служби Збройних Сил України”, прийнятий 24 березня 1999 р., витребувати копії або витяги з цих документів, а також список особового складу групи, команди, підрозділу тощо. Таким чином слідчий володітиме необхідною інформацією про особливості перевезення військ, зможе визначити більш вірогідних свідків – очевидців по справі та, за необхідності, допитати (перевірити причетність до злочину) кожного військовослужбовця підрозділу.

На наш погляд, у зазначених умовах перевезення військ, військових навчань, бойових дій слідчому військової прокуратури доцільно перед проведенням початкових слідчих дій отримати достовірну інформацію про оперативну обстановку в розташуванні конкретної військової частини. На підставі отриманої інформації слідчому належить провести діагностику слідчої ситуації, ураховувати не тільки доказове значення певної слідчої дії у з’ясуванні всіх обставин справи, але й прогнозувати можливий негативний вплив свого втручання в роботу командування чи особового складу, передусім, в умовах складної оперативної (бойової) обстановки. Водночас нерішучість слідчого в складних обставинах та зволікання з проведенням окремих слідчих дій також може зашкодити, адже оперативна обстановка може швидко змінитися та відбутися передислокація конкретної військової частини чи підрозділу, внаслідок чого слідча ситуація тільки погіршиться, унеможливиться проведення огляду місця події або інших слідчих дій.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Отже, виїмка обмундирування, взуття, спорядження потерпілого військовослужбовця повинна бути проведена негайно після події злочину або освідування потерпілого, залежно від особливостей слідчої ситуації.

Зазначені особливості запобігання втраті важливих доказів – слідів побоїв чи іншого насильства стосовно військовослужбовця, вимагають від слідчого водночас і оперативних дій, пов’язаних з проведенням слідчого огляду предметів обмундирування особи потерпілого. Характер пошкоджень на вбранні (розриви тканини, відірвані окремі деталі обмундирування, сліди біологічного походження, мікрооб’єкти та нашарування) об’єктивно свідчитимуть про характер насильницьких дій злочинця. Таким чином, якщо вбрання чи спорядження потерпілого як можна швидше не будуть вилучені та оглянуті, то зволікання може призвести до втрати окремих важливих слідів злочину. Із цих же обставин, ураховуючи умови та особливості слідчої ситуації, огляд предметів одягу чи обмундирування може бути проведений на місці виїмки. Водночас, якщо слідчий огляд цих предметів трудомісткий чи вимагатиме тривалого часу або застосування багатьох НТЗ, його проведення доцільно перенести в кабінет слідчого чи в інші більш сприятливі для слідчої дії умови [251, с. 303–304].

Після слідчого огляду, перед упакуванням та відправкою на судову експертизу вбрання потерпілого належить висушити, якщо воно зволожене кров’ю чи іншими речовинами, що необхідно виконати в умовах достатньої вентиляції, але уникати близької дії теплових приборів чи прямих сонячних променів на речові докази. Це може призвести до знищення окремих слідів, їх пошкодження або втрати їх ідентифікуючих властивостей. Водночас після слідчого огляду, якщо не належним чином просушене вбрання запакувати, то можливе гниття, розпад тканини чи слідів біологічного походження також може призвести до їх пошкодження чи знищення.

Ефективному досягненню мети слідчого огляду вбрання потерпілого військовослужбовця чи його спорядження сприятиме всебічне використання слідчим засобів криміналістичної техніки (засоби освітлення, джерела ультрафіолетового випромінювання, джерела інфрачервоних променів, оптичні засоби, засоби вимірювання тощо) [152, с. 61–73]. Важливе ідентифікаційне та доказове значення по справі матиме виявлення на обмундируванні та спорядженні потерпілого військовослужбовця мікрочасток (мікрооб’єктів, нашарувань тощо), які залишені внаслідок контактної взаємодії зі знаряддям злочину, вбранням чи тілом злочинця. Саме тому пошук мікрочасток належить вести в умовах достатнього освітлення, за необхідності, використовувати переносні джерела освітлення, джерела ультрафіолетового випромінювання, які дозволять виявити мікрочастки, що створюють ефект люмінесценції, та джерела інфрачервоного випромінювання, які дозволять виявити мікрочастки, до змісту яких входить вугілля (залишки пороху, гуми, сажі, графіту тощо) [220, с. 94].

За певних умов сліди можуть бути недостатньо розпізнані на зовнішній поверхні вбрання, водночас їх можна чітко виявити з його внутрішньої сторони. Саме тому оглядати вбрання потерпілого доцільно як із зовнішньої, так і зворотної сторони. Ураховуючи особливості термінології та методики описання ознак вбрання, взуття та інших предметів, слідчому доцільно користуватися криміналістичною довідковою літературою [156; 157; 246, с. 108-167; 270].

Після огляду вбрання, взуття, спорядження потерпілого військовослужбовця ці предмети належить обережно та ретельно упакувати. Кожний окремий предмет обмундирування необхідно упаковувати окремо, при цьому бажано прокласти з верхньої та нижньої сторони білим чистим папером (пергаментом) та згортати зовнішньою стороною в середину, щоб не порушити локалізацію окремих елементів слідової картини (мікрочасток тощо), що може негативно позначитися на подальшому експертному дослідженні речових доказів.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

Натомість, на нашу думку, “проговорка” не завжди призводить до виникнення доказової інформації у повному її розумінні. Насамперед, вона являє собою переконливу ознаку наміру допитуваного приховати правдиву інформацію внаслідок кругової поруки. Крім того, будучи вміло використаною слідчим, вона може стати вагомим спонукальним мотивом для допитуваного військовослужбовця дачі повних та об’єктивних показань щодо розслідування злочину, пов’язаного з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості. На думку О.М. Васильєва, в умовах “проговорки”, показання отримають доказове значення, якщо слідчий опанує перелом у свідомості допитуваного, що сприятиме отриманню правдивих показань [47, с. 21].

Водночас слід погодитись і з В.П. Бахіним, М.Ч. Когамовим, Н.С. Карповим, що “проговорка” не є самоціллю, адже головним завданням для слідчого є розширення показань в умовах проговорки [18, с. 114].

Саме тому, на наш погляд, в умовах “проговорки” важливої інформації, слідчому військової прокуратури належить проявити максимум витримки та майстерності і водночас швидко зорієнтуватись у виборі єдино вірного рішення залежно від умов слідчої ситуації. Наприклад, слідчий може відразу перейти до “психологічного наступу” та примусити допитуваного в деталях пояснити проговорену інформацію, або ж повернутися до цього питання через певний час та з’ясувати його у всіх деталях.

Достатньо ефективним засобом для виявлення “проговорки” в показаннях допитуваного й подальшого її використання для подолання кругової поруки та з’ясування всіх обставин справи є застосування звукозапису при проведенні допиту, що позбавляє допитуваного надалі можливості відмовитися від своїх показань, посилаючись на те, що він начебто помилився або в протоколі допиту запис слідчим виконано помилково.

Крім запропонованих нами методів подолання протидії розслідуванню, слідчими також можуть бути використані присвячені цій проблемі результати досліджень українських учених О.В. Александренко та Р.М. Шехавцова [4; 316].

Допити прямих та безпосередніх начальників як свідків. Як зазначено у ст. 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” від 24 березня 1999 р., начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі й тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Вважаємо за доцільне підкреслити, що розслідування кримінальних справ про військові злочини не відповідатиме критеріям всебічності, повноти й об’єктивності, якщо не будуть отримані показання від окремих осіб командного складу підрозділу чи військової частини.

Більшість науковців-криміналістів поділяють думку щодо тактичних та психологічних основ формування показань під час допитів [18; 32, с. 105–114; 102; 134, с. 5–38]. Водночас у науці криміналістиці недостатньо розглянуто питання тактики та психології проведення окремих слідчих дій з окремими категоріями посадових осіб, насамперед, стосовно військовослужбовців.

Під час дослідження ми вже зазначали, що військові командири та начальники через недосконалість практики оцінки їх діяльності вищим керівництвом змушені приховувати злочини, вчинені їх підлеглими, а інколи і протидіяти встановленню істини по справі, що, на наш погляд, пояснюється переважно об’єктивними чинниками. Ми вважаємо, що саме ці обставини і зумовлюватимуть тактичні та психологічні особливості роботи військових слідчих з цією категорією осіб. Саме тому слідчому військової прокуратури варто усвідомити, що успішне проведення окремих слідчих дій, а насамперед, допитів посадових осіб військових частин, переважно залежатиме, наскільки вирішена проблема захисту цих учасників кримінального судочинства [19, с. 226–234].

Під час допиту осіб цієї категорії необхідно з’ясувати: особистісні характеристики підозрюваного й потерпілого військовослужбовців; їх ставлення до військової служби та виконання службових обов’язків; взаємовідносини між ними та іншими товаришами по службі; на думку допитуваного, можливі приводи та причини порушення статутних правил взаємовідносин; за наявною в командування інформацією, подальший перебіг взаємовідносин між підозрюваним, потерпілим та іншими військовослужбовцями; наявність раніше нестатутних взаємовідносин у даному військовому колективі (військовій частині); заходи, що було вжито командуванням особисто стосовно правопорушника та щодо запобігання таких злочинів у майбутньому.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

використання слідчим психологічних особливостей особи допитуваного, спостереження слідчим за підозрюваним під час допиту;

використання стану емоційної напруженості та умов для “проговорки” підозрюваним, використання фактору раптовості під час допиту;

тактичні прийоми “припущення легенди”, “вільної розповіді” тощо;

встановлення суперечностей в показаннях шляхом їх максимальної деталізації слідчим, послідовність пред’явлення доказів та контрдоказів;

тактичний прийом прискореного та уповільненого темпів допиту;

проведення повторного або додаткового допиту за обмеженим колом питань тощо [10, с. 41–45; 18, с. 100–140].

Під час анкетування прокурорсько-слідчих працівників військових прокуратур 18,5 % опитаних зазначили, що при проведенні допитів за кримінальними справами про порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями окремі труднощі полягають у викритті самообмови внаслідок кругової поруки чи впливу на особу інших правопорушників. Саме тому під час допиту підозрюваного, який заявляє про вчинення ним насильства стосовно інших військовослужбовців, цей факт не можна визнати цілком типовим, а тому, на наш погляд, слідчому доцільно переконатися, чи не є це зізнання повною або частковою самообмовою. У зазначеній ситуації крім тих, що вже були наведені вище, слідчим можуть бути використані й інші прийоми:

ретельний аналіз визнаних особою протиправних дій з метою виявлення неправдоподібної інформації, суттєвої розбіжності з наявними матеріалами справи;

запропонування допитуваному на аркуші схематично зазначити окремі деталі та послідовність своїх дій, а також дій інших учасників події, розташування конкретних об’єктів тощо;

проведення повторного допиту з дотриманням іншої послідовності питань;

проведення повторного допиту, або допиту з обмеженого кола питань та виявлення розбіжностей в показаннях;

залучення до участі в допиті психолога з метою переконання допитуваного дати правдиві показання [142, с. 45–46], роз’яснення правових наслідків для допитуваного неправдивих показань, наведення конкретних прикладів тощо.

Водночас в умовах складної (конфліктної) слідчої ситуації залучення до участі в допиті фахівця-психолога сприятиме суттєвому впливу на акцентування уваги допитуваного на суттєві розбіжності в його показаннях. Участь фахівця також сприятиме застосуванню певних психологічних реагентів, джерел інформації, які містять прогнозований слідчим зворотний зв’язок у вигляді різних реакцій та форм діяльності допитуваного, стимулювання діяльності допитуваного у визначеному напрямі [102, с. 287–297; 243, с. 7–22].

Під час допиту підозрюваного також належить з’ясувати: стислі біографічні дані про особу допитуваного; рівень фахової підготовки в межах обійманої посади; обставини, що підлягають дослідженню та доказуванню в кримінальній справі; у необхідному обсязі те саме коло питань, що з’ясовується під час допиту потерпілого, свідка, близьких родичів та друзів.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html

На початковому етапі розслідування нестатутних взаємовідносин, для підвищення ефективності розшукової діяльності слідчого, також необхідне комплексне проведення слідчих дій, організаційних, технічних та оперативно-розшукових заходів, об’єднання їх єдиним тактичним задумом, тобто проведення тактичних операцій з метою розшуку злочинця, до яких доцільно включати: різноманітні види оглядів; попереднє дослідження об’єктів; застосування службових собак, прочісування місцевості; ретельну перевірку всіх житлових, адміністративних, господарських приміщень, складів та сховищ, парку бойової та спеціальної техніки військової частини; перевірку військових медичних пунктів, госпіталів, цивільних медичних закладів тощо; поквартирний і подвірний обхід та опитування громадян, виявлення свідків, очевидців та їх допити; створення достовірного психологічного портрету розшукуваної особи; підготовку й розсилання розшукових доручень та орієнтировок; інформування працівників Військової служби правопорядку у ЗС України, ОВС, військової контррозвідки; взаємодію з військовими комендантами на транспорті, військовими комісарами тощо; накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку; обшуки; перевірку за оперативно-довідковими, розшуковими та криміналістичними обліками.

Для розшуку військовослужбовця, підозрюваного у вчиненні нестатутних взаємовідносин, розшукові тактичні операції доцільно проводити в місцях найбільше вірогідної його появи, передбачати та перекривати шляхи його втечі, орієнтувати військовослужбовців та цивільних осіб, керівників навколишніх підприємств, організацій та закладів про можливість з’явлення підозрюваного та вчинення ним інших протиправних дій. Успіх усіх розшукових заходів залежить, передусім, від уміння слідчого планувати свою роботу, інших напрямів наукової організації роботи, чіткої взаємодії всіх суб’єктів розшукової діяльності.

Водночас в юридичній літературі, на наш погляд, лишається проблемою визначення суб’єктів оперативно-розшукових заходів, до яких традиційно віднесені оперативні працівники. Водночас до них також можуть бути віднесені працівники й інших (неоперативних) підрозділів, які здійснюють ОРД; особи, які їм сприяють; фахівці з певних галузей знань тощо. З цього ж приводу до суб’єктів ОРД В.М. Атмажитов і В.Г. Бобров також відносять “…керівників органів, уповноважених на здійснення ОРД, а за певних обставин – слідчого, прокурора, суддю та посадових осіб правоохоронних організацій і правоохоронних органів іноземних держав” [13, с. 23–31].

Також успішному розшуку підозрюваного військовослужбовця сприятиме вивчення його особи та визначення окремих особливостей, або, так звана, типологізація, за якою особи можуть бути віднесені: 1) до випадкових злочинців; 2) до злочинців зі стійким світоглядом правопорушника; 3) до злісних правопорушників, для яких агресивна поведінка є нормою [12, с. 252–258].

Безумовним, на наш погляд, є і те, що розшуку підозрюваного, переважно коли злочин вчинено в умовах неочевидності, сприятиме і криміналістичне дослідження та подальше використання отриманої інформації щодо навичок та звичок злочинця, що на сучасному науковому підґрунті суттєво доповнить загальну картину його психологічних та типологічних властивостей [309].

Blog

Київський національний університет внутрішніх справ

Содержание