С. В. Сагайдак, Т. М. Грищенко Суми, 20

Вид материала

Документы

Содержание Що дала спортивна україна світові Олександр Гаркавенко Адальберт Бубенко Сергій Бубка Олексій Михайличенко У лютому 1994 року Спортсмени сумщини на олімпійських іграх 1956 рік. Мельбурн Леонід Жаботинський Олександр Шапоренко Михайла Маміашвілі Олександр Сорокалєт Микола Смага Олена Петрова Знай наших!

Подобный материал:

• Сучасний літературний процес: імена та тенденції : аналітично інформаційне видання, 299.62kb.
• Курс лекцій для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 000014, 1569.39kb.
• О. Б. Коваленко (голова), П. В. Грищенко (заступник голови), 752.42kb.
• О. Б. Коваленко (голова), П. В. Грищенко (заступник голови), І. Я. Каганова (відповідальний, 101.81kb.
• О. Б. Коваленко (голова), П. В. Грищенко (заступник голови), 755.06kb.
• О. Б. Коваленко (голова), П. В. Грищенко (заступник голови), 940.6kb.
• О. Б. Коваленко (голова), П. В. Грищенко (заступник голови), 166.2kb.
• Таблиця 26 Узгодження суми облікового прибутку (збитку) та суми податкового прибутку, 38.54kb.
• Краєзнавчий потенціал центральних районних та міських бібліотек Сумської області, 528.68kb.
• Суми 20 11, 693.29kb.

ЩО ДАЛА СПОРТИВНА УКРАЇНА СВІТОВІ

Матеріали до спортивного калейдоскопу


Мало хто, крім вузьких спеціалістів з історії спорту, нині знає, що в перших Олімпійських іграх сучасності, що відбулися 1896 року, спортсмени тодішньої Російської імперії не брали участі через … відсутність коштів на поїздку до Греції. Єдиним представником Росії, який самотужки дістався до Афін і навіть подав заявку на участь у змаганнях з боротьби, фехтування, стрільби, став … киянин Микола  Ріттер. Втім, згодом він сам відмовився від наміру помірятися силою з найкращими спортсменами світу, що, однак, не завадило йому після повернення до Києва стати найактивнішим пропагандистом олімпійського руху разом з Олександром Бутовським (1838-1917), уродженцем села П'ятигірці на Полтавщині, одним з організаторів Міжнародного комітету олімпійського руху від Росії.

Вони докладали чимало зусиль для поширення благородних ідей француза Кубертена на вітчизняний ґрунт. Робили це не тільки в Україні, але й у столиці Росій­ської імперії. Там навіть утворилася санкт-петербурзька група українців – прихильників олімпійських ідей, з рядів якої вийшов перший голова Міжнародного Олімпійського комітету Росії В'ячеслав Срезневський (1849-1937), котрий походив з відомої династії харківської професури, поборників українського національного відродження.

Що ж стосується безпосередньої участі й перемог українських спортсменів у міжна­родних змаганнях, то найбільшої слави за­жив тоді уродженець села Красенівки (тепер Чорнобаївського району Черкаської області), борець Іван Піддубний (8.10.1871- 8.08. 1949), який чверть віку був найсильнішим у своєму виді спорту на планеті. Вже 1904 року він встановив світовий рекорд з важкої атлетики, піднявши 122,8 кілограма. Потім шість разів ставав чемпіоном світу.

Крім Івана Піддубного, звання чемпіона світу здобув українець, який виступав за команду США, – борець Франко Гоч. У подальшому Україну прославляв уродженець Тернополя Михайло Мазуркевич, який провів близько 4000 борцівських боїв, більшість з яких виграв.

На окрему згадку заслуговує закарпатець Іван Фірцак (29.07.1899-10.11.1970), котрий вважався найсильнішою людиною XX століття. Але при спробі поборотися з іншим уславленим українським важкоатлетом, який мешкав у Києві, Яковом Куценком, поєдинок завер­шився нічиєю.

Не раз виступав у цирках Європи у міжвоєнний час з жовто-блакитною стрічкою уродженець села Шибене на Київ­щині Борис Білевич.

В той період уславився ще один український борець – Олександр Гаркавенко (3.11.1893-?), котрий був багатора­зовим чемпіоном світу з боротьби. Після того, як у 1913 році добився нічиєї в тригодинному поєдинку з уславленим Іваном Піддубним, він був запрошений до Санкт-Петербурга. Там у 1914 році уперше здобув титул найсильнішого важкоатлета світу. Після того неодноразово підтверджував цей титул на змаганнях у різних країнах світу.

Олімпійський та світовий рекорди з плавання на спині на дистанції 100 метрів встановив на Іграх IХ Олімпіади в Ам­стердамі 1928 року вісімнадцятирічний українець Юрко Коцай (Джордж Кояк), який виступав у команді США. Після тієї Олімпіади українцеві Юрію Коцаю належали всі світові рекорди в плаванні на спині. Срібну нагороду в легкій вазі в змаганнях з боксу тоді здо­був ще один українець за походженням – Стефан Галайко.

На Олімпіаді в Берліні 1936 року українець з Риги Адальберт Бубенко завоював для збірної Латвії бронзову медаль у змаганнях зі спортивної ходьби.

Для українських спортсменів, котрі залишалися в радянській Україні, шлях на міжнародну спортивну, зокрема олімпійську, арену був складний. СРСР тривалий час не брав участі в Олімпійських іграх. А коли вперше узяв, – на Іграх XV Олімпіади 1952 року – прапор цієї країни був у руках видатного українського важкоатлета Якова Куценка.

Серед представників СРСР було лише 25 українців, але саме вони завоювали 10 золотих, 9 срібних та 1 бронзову медаль. Це була третина всього олімпійського «ужинку» радянської спортивної делегації, до складу якої входило 295 спортсменів! Нарешті відбувся тріумфальний олімпійський дебют українських спортсменів!

Серед українських героїв тих Ігор був славнозвісний Борис Шахлін (27.01.1932) – жива легенда світової та вітчизняної гімнастики. Володар 13 олімпійських нагород (зокрема 7 золотих) Ігор XVI, XVII та XVIII Олімпіад, багаторазовий чемпіон світу та Європи. Володар багатющої колекції олімпійських нагород з-поміж українських гімнастів та однієї із найбагатших в історії спорту загалом. Він піднімався на вищу сходин­ку п'єдесталу пошани на трьох Іграх, одначе зенітом його майстерності став саме олім­пійський Рим: абсолютна перемога в багато­борстві, ще дві – на окремих приладах (бруси та опорний стрибок), дві срібні медалі за вправи на коні та кільцях, бронзова – за вправи на перекладині.

Уродженець м. Суми Володимир Голубничий (2.06.1936) брав участь у п'ятьох Олімпіадах і з чотирьох із них повертався з медалями: двічі виборював золото в ходьбі на 20 кілометрів (1960-го в Римі й 1968-го в Мехіко), по одному разу – срібло (1972-го в Мюнхені) й бронзу (1964-го в Токіо).

У Токіо 1964 року здобули олімпійське золото українські спортсмени Галина Прозуменщикова, Борис Шахлін, Лариса Латиніна. До речі, спортивне досягнення нашої ви­датної гімнастки – 18 медалей різного ґа­тунку, з яких дев'ять золоті, виграних на кількох Олімпійських іграх, досі ніким не повторене. Воістину велика спортсменка, яка належить до десятки найсильніших спортсменів XX століття, суперзірка сучасного олімпійського спорту. Їй вдалося вибороти золоті медалі трьох Ігор Олімпіад, а відтак і за цим показником вона належить до не багатьох спортсменів в історії спорту.

Особливу епоху українсь­кого спорту на цій Олімпіаді відкрив наш земляк, уродженець села Успенки Краснопільського району, представник української школи «залізної гри» із За­поріжжя Леонід Жаботинський (28.01.1938). За другої половини 60-х років визнавався найсильнішою людиною планети. Свою історичну дуель в олімпійському Токіо з чемпіоном Римської олімпіади Юрієм Власовим він виграв не лише за рахунок надзвичайної сили, але й витонченої змагальної тактики, що становить найбільш інтригуючу сторінку. Здобув «золото» у принциповому двоборстві з Ю. Власовим, потім ви­гравав безліч великих змагань, багато разів вносячи поправки до таблиці світових рекордів у найпрестижнішій для важкоатлетів другій важкій вазі.

В олімпійському Токіо сягнув зоряних висот і київський фехтувальник Григорій Крисс (12.12.1940). Його – першого в історії радянського спорту олімпійського чемпіона з фехтування на шпагах, призера трьох Олімпіад – називали київ­ським Д’Артаньяном.

Уродженець Сумщини, лег­коатлет Володимир Куц (7.02.1927-16.08.1975), завоював дві золоті медалі на XVI Олімпіаді в Австралії. Веслувальник Олександр Шапаренко був чемпіоном XIX і XX Олімпіад, багаторазовим чемпіоном світу та Європи. Дві золоті олімпійські медалі здобув на мюнхенській біговій доріжці спринтер Валерій Борзов з Нової Каховки на Хер­сонщині.

Не можна не згадати про спортивний подвиг вітрильника Валентина Манкіна з Києва, який виступав на чо­тирьох Літніх Олімпіадах у різних класах суден. У підсумку – виграв чотири олім­пійські нагороди, з яких три – золоті.

Десятки разів встановлював рекорди світу Сергій Бубка – стрибун з жердиною, переможець на всіх шести чемпіонатах світу з легкої атлетики, в яких брав участь. Україна справді може гор­дитися ним, бо його офіційно визнавали найкращим спортсменом світу.

Київське «Динамо» було першим футбольним клубом серед радян­ських команд, котрий у 1975 році заволодів не тільки Кубком Кубків, а й Суперкубком Європи. Найкращими футболістами Європи ставали гравці команди: Олег Блохін першим серед українців одержав приз «Зо­лотий м'яч» за підсумками футбольного се­зону 1975 року. Згодом такої ж честі удостоїлися Ігор Бєланов – у 1986 і Андрій Шевченко – у 2004 роках.

Яскравий шлях у футболі має і олімпій­ський чемпіон Олексій Михайличенко. Гравець київського «Динамо» виступав за збірні команди СРСР, СНД і України. Так трапилося, що протягом трьох сезонів поспіль він ставав чемпіоном трьох країн – СРСР, Італії та Шотландії. Це стало підставою для того, щоб його ім'я було за­писано у Книгу рекордів Гіннеса.

До цієї книги також занесено жіночу гандбольну команду «Спартак» з Києва на чолі з легендарним тренером Ігорем Турчиним.

Після історичного набуття Україною незалежності видатні спортивні успіхи синів і дочок вагомо сприяли підвищенню її міжнародного авторитету та стали великою гордістю нашого народу.

У лютому 1994 року на Зимових Олімпійських іграх у не­величкому норвезькому місті Ліллехаммер Україна вперше була представлена самостійною командою. З 37 українських спортсменів, котрі взяли участь у змаганнях із 10 видів спор­ту, першу золоту олімпійську медаль принесла нашій коман­ді фігуристка Оксана Баюл, уродженка Дніпропетровська. А на Літніх Олімпійських іграх першу золоту медаль для України приніс борець Анатолій Олійник з Маріуполя.

На змаганнях в Атланті українські атлети вибороли вже 23 медалі, з-поміж яких 9 золотих, що дало можливість нашій команді увійти до першої десятки з-поміж майже 200 країн-учасниць і ввес­ти Україну до кола лідерів світового олімпійського спорту. Тоді найбільшого особистого успіху домоглася в Атланті дворазова олімпійська чемпіонка Лілія Подкопаєва, здобув­ши перемогу у вільних вправах та в найпрестижнішому гімнастичному багатоборстві. Такого успіху українська спор­тивна гімнастика не зазнавала від часів Лариси Латиніної.

Ні зламі двох тисячоліть спортивний світ вразила своїми феноменальними здобут­ками на голубій воді українська «золота рибка» Яна Клочкова, яка на XXVII Олімпіаді в Сіднеї стала дворазовою олім­пійською чемпіонкою, увійшовши до числа найтитулованіших спортсменів світу.

В останні роки на повний голос заявили про себе титуловані українські боксери Віталій і Володимир Клички, які змусили з повагою ставитися до себе багатьох відомих боксерів-важковаговиків. Більше того, Володимир Кличко, вигравши в лютому 2008 року поєдинок у росіянина Султана Ібрагімова, до титула чемпіона світу за версією ІВF додав звання найсильнішого боксера світу і за версією WВО. Всесвітня боксерська організація (WBO) визнала абсолютного чемпіона світу в суперважкій вазі Володимира Кличка найкращим боксером 2011 року. У цілому Володимир виграв 13 чемпіонських поєдинків під егідою цієї організації і провів уже шість успішних чемпіонських захистів.

Тепер у братів Кличків усі чемпіонські пояси у суперважкому дивізіоні.

Досягнення легендарних українських спортсменів повинні служити прикладом для мільйонів молодих українців, належним чином пропагуватись, в тому числі засобами бібліотечної роботи.


СПОРТСМЕНИ СУМЩИНИ НА ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГРАХ

Година цікавих повідомлень


Спортсмени Сумщини були достатньо гідно представлені у збірних олімпійських командах СРСР та незалежної України.

Отже, 1956 рік. Мельбурн. На кожних Олімпійських іграх свої герої. У Мельбурні героєм став наш земляк Володимир Куц, який здобув дві золоті медалі. Такої завзятості, вищого класу, волі до перемоги, які продемонстрував на XVI Олімпіаді уродженець села Алексине Тростянецького району, не бачили навіть знавці легкої атлетики. Це вони ще до стартів «віддали» золоті медалі у бігу на 5000 і 10000 метрів уславленому англійцю Г. Пірі. 23 листопада 1956 року 23 найсильніших бігуни світу вийшли на старт 10-кілометрової дистанції. Г. Пірі, як завжди, надіявся на свій ривок, але з першої і до останньої секунди біг вів В. Куц. Він пройшов дистанцію за 28 хв. 45,6 сек., на хвилину випередивши відомого Гордона Пірі. Уславлені стаєри світу Пірі, Ібботсон, Чатауей не змогли витримати швидкості Куца і в бігу на 5000 метрів. Це була небачена перемога. «Казкова людина Куц завоювала серця австралійців», - так писала про нього австралійська газета. Володимир Куц рано пішов із життя, але залишив помітний слід у спорті. В урочищі Нескучне, поблизу Тростянця, встановлений бронзовий пам’ятник видатному спортсмену. У скульптурі відзначено той момент, коли Володимир Куц розривав грудьми фінішну стрічку у Мельбурні. Тут проходить меморіал В. Куца, в якому беруть участь земляки двократного олімпійського чемпіона.

1960 рік. Рік, коли на вершину Олімпу зійшов сумчанин Володимир Голубничий. Протягом майже чверті століття В. Голубничий був лідером радянських скороходів. Він один із не багатьох спортсменів сучасності, які виступали на п’яти Олімпіадах. Після блискучої перемоги в олімпійському Римі були старти в олімпійському Токіо. Тоді він на трасі раптово знепритомнів, прийшовши до пам’яті, побачив над собою лікаря «швидкої допомоги». Із зусиллям підвівся і примусив себе йти далі. Прийшов до фінішу третім. Усі були здивовані, як можна після втрати свідомості здобути бронзову медаль? У Мехіко В. Голубничого взяли із застереженнями, сумнівами. Це була його третя Олімпіада, йому йшов 32 рік. Основою для його включення до олімпійської команди було те, що він легко, як могло здаватися, здобув звання чемпіона країни. Це було хорошим знаком. Саме таку перемогу він здобув перед Олімпійськими іграми в Римі. Побачивши номер, виданий судейською колегією, В. Голубничий ще раз із вдячністю подумав про те, що доля йому посміхається. На його майці був перший номер. Ось таким бути на фініші. І він справді став першим. Але й ця Олімпіада не була для В. Голубничого останньою. Він робить спробу позмагатися і в олімпійському Мюнхені. Спочатку боротьба була успішною, він йшов у групі лідерів. Уже перед фінішем, коли основні труднощі були позаду, Голубничий намагається відірватися від переслідувачів і бурхливо фінішувати. Але це виявилось йому не під силу. Молодий і сильний німецький спортсмен Отто Френкель виявився більш витривалим і першим перетнув фінішну стрічку. Так у В. Голубничого з’явилась медаль, якої ще не було в його колекції Олімпійських нагород, - срібна. Більшість фахівців думали, що після Мюнхена В. Голубничий «повісить кросівки на цвях» і перейде на тренерську роботу, але він вирішив змагатися, відчував, що є ще порох. Сорокарічний В. Голубничий поспішав за молодими по вулицях олімпійського Монреаля. Прийшов сьомим, віддав боротьбі все, що зміг, і не зійшов з дистанції, як це зробили більшість його колег.

Сьогодні Володимир Голубничий допомагає тренувати юних скороходів в своїх рідних Сумах у дитячо-юнацькій спортивній школі, яка названа на його честь. Йому надане почесне звання заслуженого тренера України і заслуженого працівника фізичної культури. Він є почесним громадянином міста Суми.

1964 рік. На Олімпійських іграх в Токіо блискуче виступив наш земляк Леонід Жаботинський, уродженець села Успенки Краснопільського району. Боротьба важкоатлетів на олімпійському помості відзначалась особливим напруженням, адже тут змагались такі видатні спортсмени, як олімпійські чемпіони Ю. Власов, П. Андерсон та український богатир Л. Жаботинський. У Римі Ю. Власов, який набрав у сумі триборства 537,5 кг, здобув звання сильнішого й отримав приз «за найбільш фантастичний результат». У Токіо Ю. Власов на 35,5 кг перевищив цей результат, але цієї ваги виявилось замало, щоб зберегти звання олімпійського чемпіона. Його здобув Л. Жаботинський, який зумів набрати в сумі триборства 572,5 кг. Він на 72,5 кг перевершив результат американця П. Андерсона, який був досягнутий на Олімпійських іграх в Мельбурні і вважався непорушним. Ось такою виявилась сила нашого чудо-богатиря. І через 4 роки, тепер уже на важкоатлетичному помості в Мехіко, Л. Жаботинський ще раз довів, що він – найсильніша людина планети. Знову ті самі 572,5 кг у триборстві дозволили здобути золоту олімпійську медаль.

1968 рік. На Олімпійських іграх, які проходили в столиці Мексики, взяв участь спортсмен із м. Суми Олександр Шапоренко (гребля на байдарці). На одномісній байдарці він здобув срібну медаль, а через пів години разом з киянином Морозовим Олександр здобув золоту медаль на двомісній байдарці. З наступної Олімпіади в Мюнхені Олександр повернувся із золотою медаллю, а на Олімпійських іграх в Монреалі був п’ятим. До недавнього часу Олександр Шапоренко тренував флотських гребців, згодом працював тренером за кордоном.

1988 рік. Олімпійськими чемпіонами в Сеулі стали два наших земляки – борець класичного стилю з Конотопа Михайла Маміашвілі і велосипедист із м. Суми Олександр Кириченко. У вирішальному поєдинку за звання чемпіона Олімпійських ігор Михайло Маміашвалі зустрічався з досвідченим і титулованим борцем Т. Комароті з Угорщини. До цього М. Маміашвілі здобув шість перемог над суперниками, і у вирішальній зустрічі наш земляк продемонстрував боротьбу екстракласу. Він переконливо довів свою перевагу – виграв з рахунком 10:1. Ось так була здобута олімпійська медаль. А почав займатися М. Маміашвілі боротьбою, коли навчався в Конотопській середній школі № 7.

Раптовою для багатьох любителів спорту була перемога молодого сумського велогонщика Олександра Кириченка. Він промчав свою тисячаметрову дистанцію по треку з найкращим часом й обіграв таких асів, як німець Малхов, австралієць Віннікомб, яким передбачали лаврові вінки. На старт змагань велогонщиків у гіті на один кілометр Олександр Кириченко вийшов шістнадцятим, відразу ж набравши найвищу швидкість, і почався поєдинок сам на сам. Але на останньому колі його чекало особливе випробування: стався прокол трубки заднього колеса. Ось тоді і виявився по-справжньому бойовий характер нашого земляка. Він не зупинився, не здався, а віддав усі сили боротьбі, фінішував. На світловому табло висвітлилися цифри: 1 хв., 94,899 сек. Як виявилось пізніше, головні суперники не змогли покращити час О. Кириченка. Він – чемпіон Олімпійських ігор.

Срібну медаль Олімпійських ігор в Сеулі здобув і наш земляк Олександр Сорокалєт, який перші уроки волейбольного мистецтва брав у місті Шостці. У всіх матчах капітан збірної країни О. Сорокалєт був душею команди, відмінно діяв у нападі, на блоці, в організації гри. Наша команда програла збірній США, посівши друге місце.

Бронзовими медалями Олімпійських ігор були нагороджені сумчанин Микола Смага в Мехіко (спортивна ходьба), один з кращих футболістів країни Михайло Фоменко (уродженець села Мала Рибиця Краснопільського району) в Монреалі і майстер спортивної ходьби Євген Івченко на Олімпійських іграх у Москві.

Після розпаду Радянського Союзу почалась нова ера в історії олімпійського спорту спортсменів Сумщини вже у складі збірної України.

Олена Петрова серед біатлоністів стала бронзовою призеркою зимових Олімпійських ігор у Нагано (Японія) у 1998 році в гонці на 15 км. Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня. Заслужений майстер спорту України. Чемпіонка Європи. 10 разів піднімалася на п’єдестал пошани чемпіонатів світу та понад 20 разів – етапів Кубка світу з біатлону. Нині вона очолює Сумське обласне відділення Національного олімпійського комітету України.

На Олімпіаді в Афінах (2004 рік) українську скарбничку медалей поповнили одразу дві золоті нагороди. Одну з них завоював наш земляк, білопільчанин, штовхальник ядра Юрій Білоног. Змагання в цьому виді легкої атлетики проходили на розкопаному стадіоні в древній Олімпії, на якому змагалися ще перші олімпійці, та були неймовірно напруженими. Ю. Білоног та його головний конкурент американець А. Нельсон штовхнули ядро на 21,16 м, але українець був попереду за найкращим результатом в інших спробах. Проте в американця був підхід в запасі, але в ньому він робить заступ, і олімпійським чемпіоном стає наш земляк. Юрій Білоног завоював для збірної України першу золоту медаль в легкій атлетиці на XXVIII Олімпійських іграх.

Цей перелік уславлених спортсменів-земляків буде продовжений. Спортсмени Сумщини ще не раз здобуватимуть перемоги на Олімпіадах.


ЗНАЙ НАШИХ!

Спортивний прес-калейдоскоп


Сумщина – всеукраїнський

центр підготовки олімпійців-біатлоністів


Прем’єр-міністр України Микола Азаров підтримав ініціативу голови облдержадміністрації Юрія Чмиря щодо створення на Сумщині у 2012 році державного центру олімпійської підготовки з біатлону.

Як повідомив заступник голови облдержадміністрації Сергій Грицай, в області є всі необхідні умови для створення центру олімпійської підготовки з біатлону: «В області постійно поліпшується тренувальна база, розвивається спортивна інфраструктура біатлону як провідного виду спорту. У підсумку увесь спортивний світ знає імена наших земляків – чемпіонів та призерів міжнародних змагань. Саме тому Сумщину обрано місцем розташування всеукраїнського центру підготовки олімпійців-біатлоністів».

ссылка скрыта


* * *

У Сумах урочисто відкрито реконструйоване футбольне поле спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву «Зміна». З обласного бюджету було виділено 2 мільйони гривень та 1 мільйон 450 тисяч гривень – з міського бюджету. Найближчим часом буде встановлено трибуни для вболівальників, розпочато роботи з облаштування роздягалень та внутрішніх приміщень спортивного комплексу. Тепер у нас з’явилося покриття європейського рівня. За таких умов підвищиться і якість підготовки футболістів, які поповнюватимуть команди майстрів регіону.

Голова облдержадміністрації Юрій Чмир зробив майбутнім зіркам українського футболу ще один подарунок – слідом за 50 сучасними м’ячами вручив юнакам 100 комплектів тренувальної форми.

«Зміна» готуватиме достойну зміну // Сумщина. – 2011. – 20 груд. – С. 4.


* * *

Враховуючи матеріально-технічну базу, наявність кадрового потенціалу та відповідні результати збірних команд, окремих спортсменів області у всеукраїнських і міжнародних змаганнях, пріоритетними на даний час для регіону є шість олімпійських видів спорту: біатлон, лижні гонки, боротьба вільна, легка атлетика, стрільба з луку та хокей на траві (жінки).

ДОВІДКА про розвиток пріоритетних видів спорту в області. – Режим доступу: ссылка скрыта


* * *