Сучасний літературний процес: імена та тенденції : аналітично інформаційне видання / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. В. Сагайдак, Г. П. Кашуба. Суми, 2008

Вид материала

Содержание

Пропала грамота”
Сучасна молода українська література”
Любко Дереш
Сергій Жадан
Ірена Карпа
Марія Матіос

Подобный материал:

Сучасний літературний процес: імена та тенденції : аналітично - інформаційне видання / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. С. В. Сагайдак, Г. П. Кашуба. – Суми, 2008.

Вступ

...В усіх книжках говориться про інші книжки...

будь-яка історія переповідає історію, яка вже

переповідана...

У. Еко

Українська література межі XX і XXI століть дуже цікава й неоднозначна: оригінальна і традиційна, лірична й епатажна, акцентована на змісті й формалістська. Ця література твориться саме тепер, і ми, певним чином, є свідками її народження.

Нове покоління письменників і поетів прагне подивитися на навколишній світ по-новому, а не під кутом методу “соцреалізму”. У літературі почали з’являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до слова. Говорячи про українську літературу кінця XX ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що прийшов на зміну модернізмові, – постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х р. XX ст. Відносно постмодернізму і досі не припиняються дискусії, більшість дослідників вважає, що український постмодернізм зародився у 1980-х рр. і пов’язаний з іменами Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака.

У творчості молодих літераторів постмодерн стає чи не найвизначнішим стилем. Характерні зразки цього стилю в нашому “молодому” письменстві 1990 – 2000-х: романи Ю. Андруховича “Московіада” та “Перверзія”, О. Забужко “Польові дослідження з українського сексу”, Ю. Іздрика “Острів КРК” тощо.

До визначальних рис постмодернізму слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, частково опозиційність, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епатажність, зміну функцій автора та героїв, прагнення поєднати істини різних культур; іронічність, пародійність тощо.

Авангардизм – термін на означення так званих “лівих течій” у мистецтві. Авангардизм виникає у кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрямок або стиль існують за рахунок інерції, тиражуючи вчорашні творчі здобутки, перетворені на кліше. Однак сам авангардизм не спроможний до створення незабутніх художніх цінностей, оскільки він не має свого коріння.

У сучасних умовах авангардизм набув вигляду неоавангарду. Відчуваючи відразу до стереотипів літератури періоду соцреалізму, він спромігся розкрити потворні, нежиттєздатні її аспекти, очевидну творчу безплідність. Авангардизм відродився в українській літературі в кінці 1980 – на початку 1990-х рр. Його представниками є: літературні угрупування “Бу-Ба-Бу”, “Пропала грамота”, “ЛуГоСад”.

“Бу-Ба-Бу”

1985 року у Львові Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак заснували літугрупування, яке назвали “Бу-Ба-Бу”. Віктор Неборак у своїй книжці «Введення у “Бу-Ба-Бу”» (Л. : Піраміда, 2003), дає пояснення, що звукосполучення бу-ба-бу виникло як своєрідне складноскорочення слів бурлеск, балаган, буфонада і з того часу обростає новими значеннями. Основоположники літугрупування пояснюють, що бу-ба-бу – це стиль художньої літератури, де немає обмежень. Бубабісти вважають, що і політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об’єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991рр. Апофеозом став фестиваль “Ви-вих-92”, коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки поезоопери Бу-Ба-Бу “Крайслер Імперіал”. В 1995 році у львівському видавництві “Каменяр” вийшла книга “Бу-Ба-Бу”.

“ Пропала грамота”

Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х – на початку 90-х рр. “Пропала грамота” була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. вийшла книга з однойменною назвою. Книга “пропалограмотіїв” мала шалений успіх і колосальний резонанс.

“ЛуГоСад”

Поетичний гурт, заснований у 1984 р. львівськими поетами Іваном Лучуком, Назаром Гончаром, Романом Садловським. У 1986 р. вони видали альманах ЛуГоСад I і ЛуГоСад II, а також збірки Н. Гончара “Усміхнений Елегіон” та Р. Садловського “Антологія”. “Методологічна основа” творчості ЛуГоСаду – теорія поетичного ар’єргарду (ідея і аргументування лугосадівсько-ар’єгардної теорії – Т. Лучук). У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція “Літературний ар’єргард”, присвячена 10-літтю ЛуГоСаду (Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ). Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами. До 15-річчя гурту готується тритомник ЛуГоСаду.

Нажаль, сьогодні не кожна бібліотека має в своїх фондах достатньо творів сучасних українських письменників. Ця література може подобатись чи не подобатись. Проте вона є. Щоб існування літератури було повним, її треба читати, про неї треба говорити й писати. Тому джерелами ознайомлення з нею можуть стати часописи “Сучасність”, “Київ”, “Березіль”, “Дніпро”, “Україна”, “Вітчизна” та ін. Щоб детальніше познайомитися з сучасним літературним процесом України, його напрямами та течіями, радимо скористатися літературознавчими матеріалами, що друкуються на сторінках видань “Літературна Україна”, “Дивослово”, “Культура і життя”, “Слово і час”, “Українська мова і література в школі”, “Дзеркало тижня” тощо.

Із розмаїття літературно-художніх видань бібліотекарям слід відібрати найцікавіші твори з нової української прози. З метою ознайомлення читачів радимо організувати книжкові виставки, бібліографічні огляди книг та матеріалів періодики, літературні бесіди, обговорення творів, презентації, читацькі конференції.

“ Сучасна молода українська література”

(книжкова виставка)

...Постмодернізм – це там, де кожен із нас опинився сьогодні; це така обставина часу і місця, від якої нікуди нам не подітися.

Ю. Андрухович

Постмодернізм, або Історія як література.

(Теорія сучасної літератури)

Сучасні літературні угруповання.

(“Бу-Ба-Бу”, “Музейний провулок, 8”, “Нова дегенерація”, “Орден чину ідіотів”, “Лу-Го-Сад”, “Пропала грамота”, “Пси Святого Юра” тощо)

Психологізм... Епатажність... Феєричність...

(Твори І. Карпи, Л. Дереша, С. Жадана тощо)

Жіноча література на порубіжжі віків.

(Твори О. Забужко, Є. Кононенко, С. Поваляєвої, Т. Малярчук, С. Пиркало)

Література до теми:

Анісімова, Н. Український поетичний авангард кінця XX ст. [Текст] // Дивослово. – 2003. – № 6. – С. 2-10.

Бестселери українського читача [Текст] : огляд сучасних українських письменників // Шкільна бібліотека. – 2008. – № 10. – С. 167-168.

Бійчук, Г. Література постмодернізму: реальність чи віртуальність? [Текст] // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 2. – С. 56-62.

Даниленко, В. Суспільство у сучасному дзеркалі новелістики : (психологічні тенденції української малої прози 80 – 90-х рр. XX ст.) [Текст] // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – № 5. – С. 46-53.

Жулинський, М. Чи відчуваємо ми катастрофу в простій українській душі? [Текст] : (бесіди про сучасну літературу) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2001. – № 2. – С. 50-64.

Логвиненко, О. “Зупинилось небо у вікні” молодої української поезії [Текст] // Слово і час. – 2002. – № 4. – С. 53-57.

Москальчук, В. Українська література кінця XX століття (література постмодерну) [Текст] // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 2. – С. 63-67.

Наєнко, М. Типи творчості в епоху постмодернізму [Текст] // Слово і час. – 2002. – № 4. – С. 59-60.

Пахаренко, В. Нарис української поетики [Текст] // Українська мова та література. – 2001. – № 29-32. – С. 43.

Поліщук, Я. Що змінюється в сучасній літературі [Текст] // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – № 4. – С. 104-112.

Поліщук, Я. Постколоніальний аспект сучасної літератури [Текст] // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 2. – С. 98-102.

Рубчак, Б. “XXI сторіччя прийшло разом із постмодерністами”, або Про літературу, право вибору, дух імпровізації, міт України і не тільки про це [Текст] // Тарнашинська Л. Б. Закон піраміди : діалоги про літературу та соціокультурний клімат довкола неї. – К. : Унів. вид-во “Пульсари”, 2001. – С. 182-191.

Ткачук, М. Літературний процес 90-х рр. XX ст. [Текст] // Українська мова та література. – 2000. – № 22. – С. 16.

Харчук, Р. Покоління постепохи [Текст] : проза // Дивословою. – 1998. – № 1. – С. 6-12.

Штонь, Г. Художня реальність і постмодерн [Текст] // Слово і час. – 2002. – № 4. – С. 63-64.

Яровий, О. Постмодернізм – це антибуття [Текст] // Слово і час. – 2002. – № 4. – С. 69-70.

Юрій Андрухович – прозаїк, есеїст, перекладач, колишній віце-президент Асоціації українських письменників. Народився 13 березня 1960 р. в Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-франківського часопису “Перевал” (1991 – 1995). Був співредактором часопису “Четвер” (1991 – 1996).

Творчість Юрія Андруховича – це протест проти сірості, одноманітності, бездуховності, затуманеності, бездіяння... і ще багато всіляких “без...”

Творчий доробок Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове. Поетичний дебют відбувся в першій половині 80-х рр. і завершився виходом у світ збірки “Небо і площі” (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж року він разом із В. Небораком та О. Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу. Проте друга поетична збірка Андруховича “Середмістя” (1989) носить швидше не “бубабістський”, а “елегійно-класицистичний” характер. Уповні “балаганно-ярмарковою” можна вважати третю збірку – “Екзотичні птахи і рослини” (1991). Домінантою поетичної картини поета в усі періоди його творчості видається напружене шукання “духовної вертикалі буття”. Звідси – стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна “ліричного героя” щоразу новою “маскою”.

У поезії Юрія Андруховича живе якесь особливе сприйняття світу, в основі якого – вічне буяння молодості, енергії, духу, пошуку, тривання гри і наснаги, неспокою – такого, що аж обпікає вуста і серце.

З прозових творів Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань “Зліва, де серце” (1989) – майже фактографія служби автора у війську, своєрідна “захалявна книжечка”, що поставала під час чергувань у вартівні. Уже перші публікації привернули увагу читачів оригінальністю композиції, соковитістю мови, напруженістю творчого пошуку. 1991 р. з’являється друком оповідання “Самійло з Немирова, прекрасний розбишака”, що ніби заповідає характерні для подальшої прози письменника риси: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство, колажність, еротизм, любов до магічного і надзвичайного. Романи “Рекреація” (1992), “Московіада” (1993) та “Перверзія” (1996) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, який опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень “фізики в метафізику” і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, “чорний реалізм”, трилер, готика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у “Рекреаціях”, один день у “Московіаді”, п’ять днів і ночей у “Первезії”.

Юрій Андрухович – письменник-новатор, найяскравіша зірка на постмодерному літературному небосхилі України, а його роман “Московіада” – зразок постмодерного твору.

“Московіада” – це історія ще досить молодого українського поета Отто фон Ф., який навчається в Москві, у Літературному інституті, вищі курси якого на початку 90-х закінчив і сам автор роману. На титульній сторінці книжки жанр роману визначений як “роман жахів”, що досить виразно характеризує сам текст. У романі описується один день поета, а саме субота, день, вільний від лекцій. Перші рядки твору – і перед нами самоіронічна, невдоволена життям незалежна особистість: “І ти, український поет Отто фон Ф., ти фізично відчуваєш, як гризуть тебе докори сумління, як вони проїдають у тобі діри щораз більшого діаметра, аж колись ти вийдеш у коридор гуртожитку цілком прозорим, дірчастим, і жоден калмик навіть не привітається з тобою. Але нема на це ради – вірші твої, певно, лишилися в атмосферних полях України, московські ж поля виявилися надто щільними для їхнього солов’їного проникнення”. Культ незалежної, вільної особистості характерний для світосприйняття постмодерніста. Роман “Московіада” уже зарахований до класики. Використання буфонади в творі дало привід для порівняння “Московіади” з “Енеїдою” Котляревського, а сатиричне ставлення до історичних та національних міфів є підставою для порівняння із творами польського письменника Віктора Гомбровича.

У 2003 році виходить роман “Дванадцять обручів”, у 2007 – автобіографічний роман у формі інтерв’ю “Таємниця. Замість роману”.

Есеїстика Андруховича виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню “книгу спостережень” над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного ландшафту.

Твори Андруховича перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусі, Литві, Словаччині.

Серед ряду літературних нагород – Премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбург, Німеччина) за 2000 р.

Література:

Андрухович, Ю. Дванадцять обручів [Текст] / Ю. Андрухович – К., 2003. – 317 с.

Андрухович, Ю. Екзотичні птахи і рослини з додатком “Індія” [Текст] : колекція віршів / Ю. Андрухович. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2002. – 112 с.

Андрухович, Ю. Таємниця: замість роману [Текст] / Ю. Андрухович. – Х. : Фоліо, 2007. – 478 с.

День смерті Пані День [Текст] : американська поезія 1930 – 60-х років у перекладах Юрія Андруховича. – Х. : Фоліо, 2006. – 207 с.

Література про нього:

Андрухович, Ю. “Можливо, я дочекаюся вже завтра?..” [Текст] // Тарнашинська Л. Закон піраміди. – К., 2001. – С. 114-121.

Баліна, К. Н. Манливі лакуни прози Юрія Андруховича і Милорада Павича [Текст] // Зарубіжна література в школах України. – 2008. – № 5. – С. 8-10.

Баліна, К. Постмодерністський дискурс Юрія Андруховича [Текст] // Українська література в загальноосвітній школі. – 2007. – № 11. – С. 14-18.

Бербенець, Л. Текст-пастиш у творчості Юрія Андруховича [Текст] // Слово і час. – 2007. – № 2. – С. 40-59.

Будін, Пер-Арне. Кінець імперії [Текст] : роман Юрія Андруховича “Московіада” // Слово і час. – 2007. – № 5. – С. 62-66.

Гаврилюк, Н. Поліметричний вірш періоду постмодерну (“Індія” Юрія Андруховича) [Текст] // Слово і час. – 2007. – № 11. – С. 42-48.

Голобородько, Я. Нова естетика Юрія Андруховича [Текст] : рефлексія над збіркою “Пісні для мертвого півня” // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 9-10. – С. 112-122.

Данильчук, О. Юрій Андрухович [Текст] : матеріали до уроків // Українська мова та література. – 2008. – № 13-16. – С. 88-94.

Лис, С. “Куди все-таки їдеш, фон Ф.?” [Текст] // Українська мова та література. – 2007. – № 2-4. – С. 60-64.

Масенко, Л. Мовна гра в літературній антропонімії роману Юрія Андруховича “Дванадцять обручів” [Текст] // Урок української. – 2007. – № 6. – С. 18-20.

Осипенко, С. “Я не навчу вас жити на землі...” [Текст] : творчість Ю. Андруховича // Українська мова та література. – 2001. – № 48. – С. 5.

Поліщук, О. Позиція персонажа в українській постмодерній прозі [Текст] // Слово і час. – 2003. – № 2. – С. 70-74.

Харчук, Р. Юрій Андрухович не для дітей? [Текст] // Дивослово. – 2006. – № 12. – С. 27-30.

Хомеча, Н. Діалог епох: українське бароко і постмодернізм (“Екзотичні птахи і рослини” Ю. Андруховича) [Текст] // Слово і час. – 2003. – № 11. – С. 59-64.

Якубовська, М. Відчути на дотик епоху [Текст] : (Літературний портрет Юрія Андруховича) // Якубовська М. У дзеркалі слова : есеї про сучасну українську літературу. – Львів: Каменяр, 2005. – С. 308-318.

* * *

Сайт Юрія Андруховича // ссылка скрыта

Любко Дереш

Добиваюся цього різними стилістичними, сюжетними ходами, формальними прийомами, метафорами... Саме це я вважаю своєю надзадачею”.

Любко Дереш

Якщо хтось із сучасних авторів і може претендувати на звання “письменника XXI сторіччя”, то це саме він – Любко Дереш. Написавши роман “Культ” ще учнем 9 класу математичного ліцею у Львові, Любко спричинив не просто фурор – він перевернув догори ногами дотихчасову традицію сприйняття письменника.

Любко Дереш народився у 1984 році у містечку під Львовом. Навчався за спеціальністю “Облік і аудит”. Свій перший роман Любко Дереш написав у 15 років, а видано його було, коли авторові виповнилося сімнадцять. Договір про вихід дебютного роману “Культ” у видавництві “Кальварія” підписували батьки на той час іще неповнолітнього автора. Після опублікування, роман відразу спричинив неабияку хвилю пристрасних дебатів у молодіжних кав’ярнях і модних редакціях, викликав цілий шквал інсинуацій: не міг, мовляв, настільки молодий юнак створити такий зрілий і об’ємний твір. Серед “дійсних” авторів роману називались і Володимир Єшкілєв, і Юрко Іздрик, і ще багато інших письменницьких імен.

Роман “Культ” був перекладений польською і німецькою мовами. Сам автор перетворився на зірку міжнародних книжкових ярмарків.

Творчість Л. Дереша дістала широкий розголос у пресі, зокрема німецькій і польській (див.: http: //www.calvaria.org/press.php?aid=45). Автор иве та працює у Львові. Він став автором кількох національних бестселерів “Культ”(2002 р.), “Поклоніння ящірці” (2004 р.), “Архе” (2005 р.), “Намір!” (2006 р.), “Трохи пітьми” (2007 р.), лідером нового літературного покоління і молодіжним кумиром. Права на видання його книжок купили провідні видавництва Європи. Ведуться переговори про екранізацію його романів “Культ” і “Поклоніння ящірці”.

Романи “Культ”, “Поклоніння ящірці” й “Намір!” становлять собою трилогію, не тільки тому, що перебувають у спільному хронотопі – наші дні, Галичина, містечко Мідні Буки, а й тому, що являють собою досі найповніший в українській літературі образ нового покоління. “Культ” містить у собі елементи трилеру, “Поклоніння ящірці” – детективу, “Намір!” – роман про подорож у пам’ять. В них широко висвітлено проблему молодіжних субкультур, показано протистояння між формалами і неформалами. Описи молодіжних субкультур у романі дуже точні й колоритні.

Література:

Дереш, Л. Культ [Текст] : роман / Л. Дереш. – Львів : Кальварія, 2006. – 208 с.

Дереш, Л. Поклоніння ящірці [Текст] / Л. Дереш. – Львів : Кальварія, 2004. – 176 с.

Дереш, Л. <свобода>, <абсолют> і <абсолютна свобода> [Текст] // Нерви ланцюга : 25 есеїв про свободу. – Львів : Глобус, 2003. – С. 24-30.

Дереш, Л. Трохи пітьми, або На краю світу [Текст] / Л. Дереш. – Х. : Книжковий клуб, 2007. – 288 с.

Література про нього:

Бойченко, О. Любко, браття, Любко! [Текст] // О. Бойченко. Шатокуа плюс. – Львів : Піраміда, 2004. – С. 179-183.

Дереш, Л. “Ті, що називають мене вундеркіндом, за базар відповідатимуть!” [Текст] // Дзеркало тижня. – 2005. – № 46. – С. 13.

Ірванець, О. Феномен Дереша [Текст] // Україна.– 2008. – № 6. – С. 98.

Михед, О. Ламаючи коди “Архе”, або Осяяні світлом Дереша [Текст] // Дзеркало тижня. – 2006. – № 6. – С. 20.

Поліщук, Л. Трохи щодо Дереша – чи феномен це? Чи просто автор епохи перелому поколінь? [Текст] // Україна. – 2008. – № 6. – С. 107-109.

Свято, Р. Про новітню “чоловічу прозу”, або Де схований культ Любка Дереша [Текст] // Кур’єр Кривбасу. – 2003. – № 164. – Вклейка “Література плюс”. – № 6.

Стрижевская, Т. Любко Дереш: «Хочу быть в жизни!» [Текст] // Академия. – 2008. – № 2. – С. 30-33.

“Творчість – це розпаковування смислів зі звичних форм” [Текст] : розмова Олександра Ірванця з Любком Дерешем // Україна. – 2008. – № 6. – С. 99-101.

Цуканова, М. (Не)передбачуваний Любко Дереш [Текст] // Дзеркало тижня. – 2003. – № 19. – С. 20.

* * *

Бойченко, О. Любко Дереш? Є такий! // ссылка скрыта

Бондар-Терещенко, І. Вогонь моїх чресел // ссылка скрыта

Мамчич, О. Карпати, вбивство і Любко Дереш // ссылка скрыта

Родик, К. “Говори чіткіше / слухай уважніше” // ссылка скрыта

* * *

Офіційний сайт Любко Дереша // ссылка скрыта

Сергій Жадан

Організатор різноманітних культурологічних і художніх акцій, поп-концертів, виставок, концертів класичної, духовної і нетрадиційної музики, вуличних акцій. Автор поетичних збірок “Рожевий дегенерат” (1993), “НЕП” (1994), “Цитатник” (1995), “Генерал Юда” (1995), “Пепсі” (1998), “Два міста” (2000), “Балади про війну і відбудову” (2001). До книжки “Біг Мак” (К.: Критика, 2006) увійшли подорожні нотатки під назвою “Біг Мак” (2003) і поетична збірка “Історія культури початку століття” (2003). С. Жадану належить автобіографічний роман про власне покоління “Депеш Мод” (2005), псевдоісторична книжка про Нестора Махна й український анархізм, написана у формі подорожніх нотаток, “Anarchy in the Ukr” (2005), книжка історій “Гімн демократичної молоді” (2006), найвеселіша серед яких – “Власник найкращого клубу для геїв”. Визнаний критикою як лідер поетичного покоління 90-х. Створюючи власне естетичне поле, Жадан спромігся поєднати українську поетичну традицію (зокрема футуристичну, семенківську) із панк- і рок- субкультурами, із знаково-символічною розмірністю буття занепалих промислових маргінесів сучасного східноукраїнського міста, з постімперськими інтонаціями Одена і Бродського.

Жадан є членом Асоціації українських письменників, а з лютого 2000 року ще й Віце-президентом АУП. Був членом літературної корпорації “Червона Фіра”, співредактор часопису “Гігієна”.

Жаданова проза зводиться головно до публіцистики. Темпи, з якими цей автор уклав вибране під назвою “Капітал” (2006), включивши до нього всі прозові твори, крім “Біг Маку”, свідчать усе-таки про його знижені вимоги до власного письма, а також про любов публіки, зокрема молоді, що переважно й читає С. Жадана, до дешевого епатажу.

Його проза – це зрозуміле, легке письмо. Навіть мат тут не завадить. С. Жадан, фіксуючи щоденну мову пересічних українських громадян, насправді любить мат, і захоплюється матом.

Сергій Жадан, як поет, і в прозовому тексті чудово відтворює цілий спектр емоцій, зокрема легке занепокоєння, хвилювання, обурення й праведний гнів. У текстах постійно відчувається авторів холеричний темперамент. Жаданова література розрахована на підлітків, які зазвичай уважають себе за “пуп землі”, невипадково його вважають “вічним підлітком”. Окрім епатажу, саме егоїзм, що часто асоціюється з егоцентризмом, притягує до нього фанів, друзів, літературознавців.

Література:

Жадан, С. Anarhy in the Ukr [Текст] / С. Жадан. – Х. : Фоліо, 2006. – 223 с.

Жадан, С. Балади про війну і відбудову : нова книга віршів [Текст] / С. Жадан. – Львів : Кальварія, 2001.

Жадан, С. Біг Мак [Текст] / С. Жадан. – К. : Критика, 2003. – 183 с.

Жадан, С. Вивалювання правди-матінки [Текст] // Дзеркало тижня. – 2003. – № 14. – С. 19.

Жадан, С. Владелец лучшего клуба для геев [Текст] : быль // Новый мир. – 2007. – № 10. – С. 65-85.

Жадан, С. Генерал Юда [Текст] : вірші / С. Жадан. – К. : Укр. письменник, 1995. – 46 с.

Жадан, С. Гімн демократичної молоді [Текст] / С. Жадан. – Х. : Фоліо, 2006. – 223 с.

Жадан, С. Депеш Мод [Текст] / С. Жадан. – Х. : Фоліо, 2006. – 229 с.

Жадан, С. Капітал [Текст] / С. Жадан. – Х. : Фоліо, 2007. – 797 с.

Жадан, С. Китайська кухня [Текст] : вірші // Сучасність. – 2002. – № 10. – С. 50-55.

Жадан, С. “Наприклад, закидати бомбами управління культури...” [Текст] // Дзеркало тижня. – 2006. – № 42.

Жадан, С. Цитатник [Текст] : (вірші для коханок і коханців) / С. Жадан. – К. : Смолоскип, 1995. – 62 с.

Жадан, С. Свобода звучить пафосно [Текст] // Нерви ланцюга : 25 есеїв про свободу. – Львів : ВПК “Глобус”, 2003. – С. 42-46.

Література про нього:

Біла, А. Від ломки до ломки [Текст] : лірика Сергія Жадана // Слово і час. – 2002. – № 1. – С. 35-48.

Ганжа, Л. Ленін у Жадана говорить по-українськи [Текст] // Дзеркало тижня. – 2006. – № 11. – С. 17.

Голобородько, Я. Легітимація українського андеграунду: “Депеш Мод” як “Modern Talking” Сергія Жадана [Текст] // Дзеркало тижня. – 2005. – 27 серпня. – С. 18.

Гундорова, Т. Постмодерна бездомність [Текст] // Післячорнобильська бібліотека : український літературний постмодерн. – К., 2005. – С. 165-171.

Десятерик, Д. “Не розумію, для чого займаюся справою, від якої тобі важко” [Текст] : Сергій Жадан про нові книжки, дві українські літератури та ліву ідею // День. – 2005. – 23 лист. –С. 7.

Довженко, О. Жадан for the masses [Текст] // Дзеркало тижня. – 2004. – № 47. – С. 18.

Корнелюк, І. Битва за відсоток [Текст] // Контракти. – 2008. – № 5. – С. 68-71.

Кушнір, А. Бути Жаданом [Текст] // Дзеркало тижня. – 2006. – № 51.

Лихограй, Р. Поезія нової доби [Текст] : (поет, прозаїк, перекладач Сергій Жадан) // Українська культура. – 2006. – № 9. – С. 18.

Матвієнко, С. Жадан і його черепаха [Текст] // Дзеркало тижня. – 2003. – № 39.

Михед, О. Невловимий лівий марш у чотирьох частинах [Текст] // Київська Русь. – 2006. – № 4.

Радинський, О. Між життям і текстом [Текст] // Дзеркало тижня. – 2005. – № 37.

* * *

Кокотюха, А. Вибуху не сталося // ссылка скрыта

Кокотюха, А. Фаст Фуд // ссылка скрыта

Коцарев, О. Хохма і бомба про доброту від Сергія Жадана // ссылка скрыта

Сінченко, О. Вихолощена свобода

// ссылка скрыта

Ушкалов, О. Жаданівські “види на життя” // ссылка скрыта

* * *

Сайт Сергія Жадана // ссылка скрыта

Ірена Карпа

українському суспільству загалом... Якщо суспільство не дратувати, не чіпляти за живе, воно невдовзі засинає — аби пристойно, з солодкою закоханістю в свої історично доведені моральні чесноти, сомнамбулою просуватися до пантеону вмерлих культур”.

“Журнал культурного опору”

Ірена Карпа народилася 8 грудня 1980 року в Черкасах. Переїхала з сім’єю спочатку до Івано-Франківська, потім до маленького містечка Яремча. Відвідувала художню школу, клас “образотворче мистецтво”. 1998 року вступила до Київського Національного Лінгвістичного Університету (французька мова) і отримала диплом філолога 2003 року.

Тема диплому: “Проявлення архетипу Великої Матері в романах Мішеля Уельбека “Елементарні частинки” і Юрка Іздрика “Подвійний лев”. Підхід – аналітична психологія і міфокритика.

З 1999 року Ірена є “фронт-вумен” альтернативної групи “Фактично Самі”, з 2007 року “Qarpa” Вона пише музику і вірші, часто обурливі і скандальні, а іноді досить символічні, сексуальні і ліричні. Група випустила низку не-мейнстрімовських аудіокліпів та 4 альбоми. Її музика еклектична, починаючи від індастріал, панк і хард-кор, і закінчуючи психоделікою.
Вона дістала Гран-прі Міжнародного конкурсу молодих авторів “Гранослов” 1999 року. 2006 – отримала премію “Best Ukrainian Awards-2006” у номінації “наймолодша письменниця”.
2000 року опублікувала свою першу книжку “Знес Паленого”, до якої ввійшли роман “50 хвилин трави” і цикл оповідань “Сни Єрихону”.

Після закінчення університету вона залишила Україну і близько року провела, подорожуючи Південно-Східною Азією. Цей досвід частково описаний в книжці “Фройд би плакав” (2004 р.).

Одночасно з “Фройд би плакав” вийшла також книжка “50 хвилин трави” (2004), до якої ввійшов додатково так званий інтерактивний роман “Полювання в Гельсінкі”. 2004 року група “Фактично Самі” підписала з кіпрським інвестором 5-річний контракт на 1 млн. доларів. Після зйомок одного “комерційного” відео (рімейка одного не-комерційного) і декількох спроб знайти компроміс, роблячи “музику, зрозумілу кожному і комерційно успішну”, група вирішила зупинитися, щоб зберегти свою індивідуальність. 2005 року Ірена Карпа почала працювати як телеведуча. Того ж року виходить її книга “Перламутрове порно: Супермаркет самотності”.

“Перламутрове порно” І. Карпи, як і попередні дві її книжки (“Фройд би плакав” і “50 хвилин трави”), написані у формі щоденника. З одного боку, це найпростіша форма, бо автор, який водночас є й головним героєм, може писати про все, що заманеться, не надто переймаючись сюжетом, колізіями, персонажами й іншими літературними тонкощами. З другого – вона найскладніша, адже щоденник безпосередньо пов’язаний з особою того, хто його пише. Інакше кажучи, щоденник – це своєрідний інтелектуальний і душевний стриптиз, що потребує від автора неабиякої сміливості й відвертості. “Перламутрове порно” – книжка для молодих, отже для багатьох, бо переважно всі ми хочемо залишатися молодими. Та, на жаль, не можна бути молодим і зрілим водночас. Не можна приймати якусь молодечу думку, відкидаючи при цьому її хід або форму висловлювання. Молодеча думка має бути сказана зі смаком. Тому всі закиди типу “Дивіться, якою мовою написана ця книжка! Просто скандал – суржик, змішаний із нецензурщиною й англійськими фразами” – у випадку “Перламутрового порно” не переконують. Отже, Ірена Карпа, або ж Катакана (так називається японська система письма), на щастя, не скромна дівчинка. Навпаки, вона – відверта, енергійна, іноді цинічна. Це альтернатива, якої хронічно бракує українській літературі, мистецтву, самому українському суспільству. Сенс такої альтернативи в тому, щоб тримати нас у напрузі й гребти проти течії.

2007 року у видавництві “Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля” вийшла книжка “Bitches Get Everything”, яка вмить стала сенсацією і підтвердила скандальну репутацію Ірени Карпи.

13 вересня 2008 року на Львівському форумі видавців презентовано книгу “Добло і Зло”, яка видана “Клубом сімейного дозвілля”.

Література:

Карпа, І. 50 хвилин трави [Текст]. – Харків : Фоліо, 2006. – 239 с.

Карпа, І. Перламутрове порно (Супермаркет самотності) [Текст]. – Харків : Кн. клуб сімейного дозвілля, 2008. – 272 с.

Карпа, І. Фройд би плакав [Текст]. – Харків : Фоліо, 2006.

Література про неї:

Зборовська, Н. Криза жіночости на українському порубіжжі [Текст] : (роздуми з приводу роману Ірени Карпи “50 хвилин трави” (“Коли помре твоя краса”)) // Сучасність. – 2004. – № 3. – С.126-131.

Матіяш, Б. Міти й мітології HERstories [Текст] // Критика. – 2006. – № 5.

* * *

Владимирова, К. Постмодерна ультранеоромантика

// a/

Матіяш, Б. Фройд би сміявся

// ссылка скрыта

Щербаченко, Т. Літературна підземка

// ссылка скрыта

* * *

Сайт І. Карпи ссылка скрыта.

Марія Матіос

Марія Матіос народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки на Буковині. Корінна гуцулка свої перші вірші надрукувала в 15 років. В 1982 році закінчила Чернівецький державний університет за спеціальністю українська філологія. Матіос має некоронований титул “найбільш плідної письменниці України”.

Працювала в науковій бібліотеці Чернівецького університету (1982), редактором чернівецької багатотиражної газети “Машинобудівник” (1983-1989). Упродовж 1990-1996 рр. була відповідальним секретарем Чернівецької обласної організації Спілки письменників України, відповідальним секретарем “Буковинського журналу”, головним редактором українсько-канадської благодійної фундації ім. братів Романюків. З 1997 р. працювала в Раді Національної безпеки і оборони України.

Нині – заступник голови Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка. Член Національної Спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Лауреат премій в галузі публіцистики ім. В. Батляка (1991) та літературної “Благовіст” (2003).

Марія Матіос – лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка за роман “Солодка Даруся” (2005), який за два роки витримав в Україні три видання загальним накладом понад 50 тисяч примірників. 2007 рік – Гран-прі та перше місце конкурсу “Коронація слова – 2007” за роман “Майже ніколи не навпаки”.

Перша книга віршів вийшла в Києві в 1983 році, а через 9 років вона дебютувала як прозаїк в журналі “Київ”, опублікувавши новелу “Юр’яна і Довгопол”.

Марія Матіос – автор поетичних книг: “З трави і листя” (1983), “Вогонь живиці” (1986), “Сад нетерпіння” (1994), “Десять дек морозної води” (1995), “На Миколая” (1995), “Жіночий аркан” (2002).

Її вірші, повісті та новели друкувалися в часописах “Сучасність”, “Літературна Україна”, “Дніпро”, “Київ”, “Вітчизна”, “Прапор” (тепер – “Березіль”), “Жовтень” (тепер – “Дзвін”), “Дукля”.

Поетичні твори Марії Матіос перекладені російською, румунською, сербською, китайською та японською мовами.

Працювала в галузі перекладу поезії з білоруської та литовської мов.

В її творчому доробку: глибоко психологічне “Життя коротке” (2001), жорстка “Нація” (2001, 2002), смачний кулінарний “Фуршет від Марії Матіос” (2002), еротичний “Бульварний роман” (2003), трагічна “Солодка Даруся” (2004, 2005), психологічна розвідка “Щоденник страченої”.

Письменницю хвилює проблема долі людини, і вона зосереджує свій розповідний погляд на історії, передісторії, навколоісторії своїх персонажів, на траєкторії їхнього мислення, кроках і вчинках, душевних і психологічних зіткненнях, стосунках із найближчим оточенням.

Роман Марії Матіос “Солодка Даруся” – один із тих творів, які читаєш на одному диханні, а потім ще й ще повертаєшся до них. Це – закодоване бачення світу, воно дає читачеві ключі до скарбниці людських почуттів у межових ситуаціях, допомагає глибше пізнати свою землю, могутнє генетичне коріння народу. “Солодку Дарусю” називають українською історією 30-х – 70-х років XX ст. в її буковинському й галицькому ареалах. Твір письменниці вводить нас у розуміння життя гуцулів як об’єкта дискримінаційної політики за різних окупаційних режимів, передає напружені стосунки, що існували в Буковині й Галичині між українською більшістю і румунською, німецькою, радянською адміністрацією, переломлення у філософії, психіці, світогляді, сприйнятті світу, які відбуваються в людей під час карколомних історичних подій.

За визначенням Дмитра Павличка, це “повість, за сюжетом – новела, за шириною охоплення історичних подій – роман, за насиченням оповіді діалогами, прямою мовою – п’єса”. Це історичний, філософський, психологічний роман, “книга – метафора для всеукраїнської новітньої історії”.

Роман “Солодка Даруся” за найвимогливішими критеріями належить до видатних непроминальних творів. Це неабияке явище на нашому літературному полі. Незвичайний, безпрецедентний успіх має цей роман серед читачів. Справді важко назвати який-небудь інший твір сучасної літератури, що мав би такий розголос і резонанс (наклад книги 50 тисяч примірників – дивовижний для України).

Бібліотеки повинні донести до кожної не байдужої душі цей твір, популяризувати серед молоді творчість Марії Матіос. Пропонуємо провести читацьку конференцію “Історія, яка ніколи не припиняє їхати колесами по людях...” (за романом “Солодка Даруся”) див. далі.

В 2008 році Чернівецький обласний музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської представив виставу за однойменним романом письменниці Марії Матіос “Солодка Даруся”, яка пройшла з аншлагом.

Повість “Майже ніколи не є навпаки” завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочала “Солодка Даруся”, а далі і “Нація”. За словами авторки, її нова книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю. “Я би виокремила головну думку цієї книги, де “честь понад усе”. Кожен персонаж в ній доводить своє людське алібі,” – зазначила авторка.

У вересні цього року на форумі видавців у Львові Марія Матіос представила свою нову книгу “Москалиця”. Для читачів письменниця підготувала сюрприз, адже поряд із зазначеним твором надруковано ще одну не менш цікаву розповідь – “Мама Маріца – дружина Христофора Колумба”. Презентоване видання стало своєрідною одою жіночого начала: “Москалиця” присвячена “кожній жінці зокрема”, а “Мама Маріца” – “кожній матері окремо”.

“Немає людини, здатної розгадати жінку, що зберігає свою таємницю впродовж життя, як тримає власну честь”, – промовляє авторка до читачів “Москалиці”. Нестандартна у своєму світосприйнятті, химерна та відчужена, з “незмитим” роками тавром москалиці – такою постає образ головної героїні повісті Северини Северин. Письменниця намагається пояснити трагізм її долі, починаючи від сирітських поневірянь у наймах, закінчуючи прагненням чинити опір небезпеці того часу. Людська жорстокість назавжди охрестила Северину москалицею, що стало для неї ганьбою всього життя. Марія Матіос каже, що немає меж жіночій винахідливості в час смертельної небезпеки. Отож ця назавжди всіма затаврована москалиця стала порятунком у лещатах зловісного часу: її цілющі трави виліковували найнебезпечніші рани. Немає страху, який позбавив би жінку волі чинити опір... Москалиця – образ жінки з повною пазухою гадюк-небезпек і з власною галереєю потаємних істин – таку філософію вдихає авторка в концепцію своєї героїні.

Друга розповідь книги “Мама Маріца – дружина Христофора Колумба” могла б стати сучасним епосом про незнищенну материнську любов. Вісімнадцятирічна Маріца, молдованка за походженням, разом зі своїм коханим чоловіком Христофором почала нове життя в одній з українських провінцій. Завдяки такому екзотичному найменню чоловіка всі називали його Колумбом. Маріці здавалося, що все триватиме вічно, але не судилося. Спочатку болісна звістка про загибель коханого, потім народження дитини-інваліда – все це перетворило життя на нескінченний страшний сон. Та в тій безконечній агонії героїня знаходить прихисток – вона повністю віддається материнській любові, яка лезом ріже її серце. Від знемоги нести свій тяжкий хрест і безперервних колумбійських пошуків у лабіринтах душі, вона покінчує життя самогубством, тим самим протестуючи проти жорстокості світу.

Після написаного справді немає чого додати, лише в пам’яті виринають слова: “Немеркнуче світло, я – жінка, я – мати, запалена Богом остання свіча”.

***

План проведення читацької конференції за романом Марії Матіос “Солодка Даруся”: “Історія, яка ніколи не припиняє їхати колесами по людях...”

Вступне слово бібліотекаря. Мета і завдання конференції. Авторка “Солодкої Дарусі”. Резонанс її прозової творчості в Україні, світі.
Особливості жанру твору. Епічно-драматична організація тексту.
Роман “Солодка Даруся” – цікаве явище в нашому мистецькому житті: філософський і психологічний художній аналіз руйнації підвалин буття української нації.

Прокоментувати думку Дмитра Павличка: “Тут не тільки про дитину йдеться, а й про дорослу душу, зрештою, про народ, який довіряє ворогові через свою недосвідченість і втрачає своє духовне здоров’я, навіть свою мову”. Аргументувати сентенцію про “Солодку Дарусю”: “Це книга-метафора для всеукраїнської новітньої історії”.

Прокоментувати уривок роману, який засвідчує безпорадність жителів Черемошного перед сваволею радянської влади: “І в один момент Михайлові відкрилося, що в його селі поволі стало так тихо, як у Черемошнім по той бік ріки, хоча мерців у селі не побільшало, і тиф людей не косив; як і раніше, люди робили весілля, храми і хрестини, але набутки стали якісь укорочені і пригнічені, а село – смутне і малоговірке, як переплакана жінка у півроку після чоловікової смерті”.

Проблеми, порушені у творі: загальнолюдські, філософські, політичні (держава і народ), соціальні, морально-етичні.

Доведіть, що криза Матронки мала соціальний характер і була пов’язана з ціннісною специфікою традиційної культури соціуму. Прокоментуйте уривок роману, в якому йдеться про те, як страждає Матронка від того, що бачить на Калиничці крадену сорочку із червоно-жовто-зеленими ружами: “Як таке може бути, Михайлюню? Що з цими людьми зробилося, що вони такі недобрі не до чужих – до своїх?! Як ці люди думають жити далі і не бояться, що гріхи перейдуть на їхніх дітей?! Таке не лиш я очі і пам’ять маю! А другі люди хіба сліпі? І чому вони всі змовчали, і ніхто із церкви не вийшов? Чому?! Усі ж виділи! – Матронка заплакала так, як би її перед тим вибили”.

Дискусія “Історія і кожна окрема людина за всіх часів і режимів пов’язані одною пуповиною”.

Аналіз сюжету роману. Співвідношення сюжету і фабули. Сюжетно-подієвий каркас твору. Сюжетний час і місце розгортання подій.
Образ Солодкої Дарусі. Трагедія Дарусі – трагедія України.

Дискусія “Даруся – образ майже біблійний. Варіант Христа та його Голгофи”. Прокоментуйте афоризм Оноре де Бальзака: “Нещастя буває пробним каменем характеру” і поясніть фрагмент тексту: “Даруся все чує і все знає, лише ні з ким не говорить. Вони думають, що вона німа. А вона не німа. Даруся просто не хоче говорити”.

Символічні образи твору – ключі до прочитання глибинних пластів роману (трояка ружа, Михайлове чудо, колісниця, засохла ружа тощо).
Аналіз позасюжетних елементів роману: описи, ліричні відступи, монологи, діалоги.
Особливі секрети творчості Марії Матіос. Мова твору.
Марія Матіос про свою “Солодку Дарусю”. Місце роману у творчості письменниці та літературному процесі.
Оцінні судження критиків і літературознавців про “Солодку Дарусю”.
Інсценізація уривка “Допит Дарусі” (Дійові особи: Даруся, офіцер у галіфе – кат Матронки, майор Дідушенко, Михайло і Матронка).
Вікторина за романом.
Мої враження від прочитаного твору.
Підсумки читацької конференції.

Література:

Матіос, М. Життя коротке [Текст] : книга прози / М. Матіос. – Львів : Кальварія, 2001. – 25 с.

Матіос, М. Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів. Mr. & Ms. U-Ko in country UA [Текст] / М. Матіос. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2006. – 136 с.

Матіос, М. Солодка Даруся [Текст] / М. Матіос. – Львів : Піраміда, 2005. – 176 с.

Матіос, М. Щоденник страченої [Текст] / М. Матіос. – Львів : Піраміда, 2005. – 192 с.

Матіос, М. Водій для Президента в краю Адама і Єви: подорож батьківщиною з приємністю й не без моралі [Текст] // Україна молода. – 2008. – 16 трав. – С. 18-19.

Матіос, М. Продовження “Солодкої Дарусі”: Іван Цвичок. Справжній і вигаданий [Текст] // Україна молода. – 2008. –7 жовт. – С. 13.

Матіос, М. По праву сторону твоєї слави [Текст] : повість // Вітчизна. – 1996. – № 11-12. – С. 19-53.

Матіос, М. Трояка ружа [Текст] : драматична повість // Сучасність. – 2002. – № 11. – С. 8-20.

Матіос, М. Фуршет від Марії Матіос [Текст]. – Львів, 2002.

Матіос, М. “Я не Стефаник у спідниці, я – Марія Матіос у спідниці” [Текст] // Книжник-rewiev. – 2003. – № 7.

Література про неї:

Бойченко, О. Хвала рукам, що пахнуть яйцями [Текст] // Книжник-rewiev. – 2003. – № 7. – С. 7.

Ведмідь, І. Три життєві уроки “Солодкої Дарусі” [Текст] : спроба акцентувати деякі проблеми роману Марії Матіос // Дивослово . – 2007. – № 6. – С. 12-14.

Голобородько, Я. Художні клейноди Марії Матіос [Текст] // Літературна Україна. – 2007. – 25 жовт. – С. 6.

Дубинянська, Я. Марія Матіос : “Жодна книжка не допомогла жодному політикові” [Текст] // Дзеркало тижня. – 2006. – № 11. – С. 12.

Жила, С. Художньо-творча діяльність у процесі вивчення повісті-новели М. Матіос “Просили тато-мама...” [Текст] // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. – № 2. – С. 48-52.

Клочко, Д. Пані Марія, отут і вже [Текст] // Книжник-rewiev. – 2002. – № 9 (42). – С. 4.

Мартинець, С. “Солодка Даруся” з солоним присмаком [Текст] // Україна молода. – 2008. – 3 черв. – С. 12.

Мельників, Р. Марія Матіос: “Понад усе люблю психологічні розвідки” [Текст] // Книжковий клуб плюс. – 2004. – № 3. – С. 40-41.

Родик, К. Історія без токсикозу [Текст] // Книжник-rewiev. – 2005. – № 8-9.

Слапчук, В. Секс без оргазму [Текст] // Книжник-rewierv. – 2002. – № 9. – С. 4.

Сущенко, Н. Про феномен прози Марії Матіос [Текст] // Літературна Україна. – 2002. – 31 січня. – С. 3.

Талалай, Н. Мария Матиос: «Я готова волосами вытереть ноги тому, кто возобновит в Украине систему книгораспространения» [Текст] // Бизнес. – 2004. – № 35. – С. 60-61.

Тебешевська, Т. Художні особливості “Щоденника страченої” Марії Матіос [Текст] // Слово і час. – 2006. – № 2. – С. 54-62.

Червак, Б. Символіка часу в творах Марії Матіос [Текст] // Слово і час. – 2000. – № 4. – С. 52-53.

Якубовська, М. Міфологія буття українства у прозі Марії Матіос [Текст] : (Літературний портрет Марії Матіос) // Якубовська, М. У дзеркалі слова : есеї про сучасну українську літературу. – Львів : Каменяр, 2005. – С. 153-168.